Dėl oikonimo Ginùčiai kilmės ištakų

LAIMUTIS BILKIS Інститут литовської мови Ідентифікатор ORCID: orcid.org/0000-0002-2902-4722 Напрями наукових досліджень: топоніміка, антропоніміка. DOI: doi.org/10.35321/all90-05 ПРО ПОХОДЖЕННЯ ОЙКОНІМА GINŪČIAI Про походження ойконіма Ginūčiai АНОТАЦІЯ У статті розглядаються розвиток і походження назви села Ginūčiai, розташованого в муніципалітеті Ігналіна. Це поселення виникло поблизу городища, на якому, найімовірніше, стояв замок Linkmenys, уперше згаданий в історичних джерелах 1373 року, тому в деяких попередніх працях виникнення ойконіма пов’язували з обороною замку, а цей топонім виводили з литовського ginti(s) «захищати когось, відбиваючи напад; відбивати напад». На підставі аналізу записів назви поселення в історичних джерелах XVI–XX століть реконструюється її давніша форма *Ginutėnai, уперше згадана 1554 року й уживана до початку XX століття. Констатується, що з живої мови записано лише сучасний варіант Ginūčiai, який в історичних документах фіксується від першої половини XVII століття. Відтоді обидві форми вживалися паралельно, доки в першій половині XX століття не утвердилася назва ойконіма без суфікса -ėnai. Первісна форма *Ginutėnai виводиться від патронімічного особового імені *Ginutėnas, можливість якого підтверджують збережене донині прізвище Ginutis, а також історичні антропоніми Piotr Ginutis, Iasiul Ginuaytis, Ginnute, Ginnuttis, Ginutatis. Зазначаючи, що принаймні від середини XVI століття ці особові імена не зафіксовані в селі Ginūčiai або в найближчих околицях, висловлюється припущення, що раніше вони могли бути тут поширені. Поява пізнішої форми ойконіма Ginūčiai пов’язується з поміченим у джерелах XVII і XVIII століть (переважно в церковних метричних книгах) чергуванням уживання назв поселень із суфіксом -ėnai і без нього. КЛЮЧОВІ СЛОВА: розвиток ойконімів, походження ойконімів, творення топонімів із суфіксом -ėnai, назва села Ginūčiai, особові імена з основою Ginut-. 114 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų АНОТАЦІЯ У статті досліджується розвиток і походження назви села Гінуці, розташованого в муніципалітеті Ігналінського району. Поселення розташоване неподалік від городища, на якому, як припускають, містився замок Лінкменис, уперше згаданий в історичних джерелах 1373 року, тому історія поселення пов’язана з цією фортецею. Отже, у деяких попередніх дослідженнях утворення ойконіма пов’язували з оборонним характером замку, виводячи його походження з лит. gìnti(s) ‘визволяти когось або щось після нападу; відбивати напад’. На підставі аналізу історичних джерел XVI–XX століть раннішу форму ойконіма можна реконструювати як *Ginutėnai, уперше засвідчену 1554 року й уживану до початку XX століття. Встановлено, що варіант Ginučiai, наявний в історичних документах від першої половини XVII століття, був поширеною формою в живому мовленні. Згодом обидві форми вживалися поперемінно, доки в першій половині XX століття не утвердився варіант без суфікса -ėnai. Первинна форма *Ginutėnai походить від патронімічного особового імені *Ginutėnas, можливість існування якого підтверджують збережене донині прізвище Ginùtis та історичні антропоніми Piotr Ginutis, Iasiul Ginutaytis, Ginnute, Ginnuttis, and Ginutatis. Ці імена засвідчені в селі Гінуці або його околицях щонайменше від середини XVI століття, що дає підстави припускати їхню давнішу присутність у цій місцевості. Виникнення пізнішої форми ойконіма Ginučiai пов’язують із поперемінним уживанням у джерелах XVII і XVIII століть, особливо в церковних метричних книгах, ойконімів із суфіксом -ėnai і без нього. КЛЮЧОВІ СЛОВА: розвиток ойконімів, походження ойконімів, утворення топонімів із суфіксом -ėnai, назва села Ginučiai, особові імена з основою Ginut-. 1. ВСТУП Село Гінуці у Східній Литві, розташоване в центрі національного парку Аукштайтія, та його назва цікавили не одного дослідника історії, мови чи краю. Найбільше їх приваблювало виняткове географічне положення поселення. Гінуці розташовані лише за 1 км від відомого Гінучяйського городища¹, на якому, найімовірніше, стояв замок Лінкменис, уперше згаданий 1373 року в Лівонській хроніці Германа Вартберзького (Hermano Vartberges) (SRP II 103; див. також Buga I 262; Batura 1966: 34; Tyla 1966: ¹ Гінучяйське городище в живій мові місцевих жителів називається Pìliakalniu. Цей ороним було записано 1935 року від жителів села Папіліакалне (див. LVvGDB); його також зафіксовано в живій мові в працях інших дослідників (див. Erm antytė, Eigminas 1966: 234; Rimantienė 1966: 17; Vaitkevičius 2006: 335). Straipsniai / Articles 115 LAIMUTIS BILKIS 24–25; Steponavičienė 31²; LK 198–199; Baranauskas 2003: 83; Garli auskas 2004: 47–48³. Імовірно, саме через спорідненість цього села та городища неодноразово висловлювалося припущення, що походження назви села, можливо, пов’язане із захистом замку Лінкменіс, тому ойконім Ginūčiai може походити від литовського апелятива ginti «визволяти когось, напавши; відбивати напад» (Matkevičius 2019: 357; Žilėnas 2019: 595). Така можливість походження обґрунтовується географічним положенням села — воно розташоване на перешийку між озерами, біля струмка, через який проходив шлях із півночі до замку Лінкменіс, тому на цьому місці могла бути загата зі зрубаних дерев, що захищала околиці замку від раптового нападу ворогів⁴ (Batūra 1966: 39). Зв’язок із литовським ginti, мабуть, можна вбачати й тоді, коли цю назву села вважають похідною із суфіксом –ut–, хоча безпосередньо згаданий апелятив не вказується як твірне слово (Ermanytė, Eigminas 1966: 231). З іншого боку, є праці, у яких ойконім Ginūčiai вважається похідним від антропоніма Ginūtis (LVŽ III 188; LVvGDB). Отже, є підстави продовжити й розширити дослідження походження топоніма. Мета цієї статті — на основі всебічних мовних та історичних даних визначити й подати якомога надійнішу версію походження назви села. Для цього прагнемо зареєструвати й проаналізувати історичні записи цього ойконіма, його форми, зафіксовані в живій мові, а також розглянути можливості словотвору й походження історичних і сучасних варіантів назви з урахуванням ширшого контексту литовської, відповідно балтійської, топонімії. Крім того, робиться спроба з’ясувати, чи не існувало безпосередніх зв’язків топоніма з історичними антропонімами того самого кореня. Оцінюючи обидві гіпотези походження, увагу приділяємо також тенденціям походження та словотвору топонімів усієї Литви й конкретної території, тенденціям словотвору загальновживаних слів. Дослідження походження ойконімів тісно пов’язані з особливостями їхнього розвитку, з розвитком названих ними поселень. Тому в багатьох працях такого типу прагнуть подати якомога повніші дані про історію записування назв населених пунктів в історичних джерелах, які можуть бути ключовими для встановлення справжнього походження, адже давніші, історичні форми топонімів можуть не збігатися із сучасними. З цієї причини дослідження походження ойконімії різних мов ґрунтуються на історичних формах топонімів, поданих хронологічно (пор. Przybytek 1993; Vanagas 1996; Blažienė 2000, 2005; Bijak 2001: 16–250; Wójcik 2001: 17–192; Casemir ² Праця не опублікована, точний час її виконання невідомий. ³ Хоча локалізація литовських замків, згаданих у ранніх історичних джерелах, часто є складною й викликає численні дискусії (пор. Jurgaitis 2005: 63–80), інших думок щодо встановленого місця розташування замку Лінкменіс, здається, не висловлювали. ⁴ Звертається увага й на те, що народне переказування також пов’язує назву села із захистом у давнину: Раніше, коли були війни, коли воювали списами та стрілами, тут було місце оборони. І від цього виникла назва села «Ginūčiai». 116 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų 2003: 37–369; Bilkis 2012; Wenzel 2017: 25–202; Zschieschang 2017: 60–145). Крім того, аналіз ойконімів часто здійснюють з урахуванням не лише даних лінгвістичного, а й історичного дослідження, які можуть надати додаткову цінну інформацію про походження та локалізацію топонімів (пор. Ivoška 2016: 208–225). Тому, з’ясовуючи походження ойконіма Ginučiai, прагнемо встановити період першої згадки цієї місцевості в історичних джерелах, розкрити історичний контекст її пізніших фіксацій, оглянути назви жителів села, записані в джерелах. Литовські форми назви населеного пункту реконструюються шляхом зіставлення знайдених історичних форм з особливостями записування інших литовських ойконімів у документах аналогічного періоду та характеру. Визначаючи, який литовський відповідник відображає той чи інший нелитовський запис, спираємося на численні аналогічні передачі цього відповідника, зафіксовані в історичній литовській ойконімії. 2. ІСТОРИЧНІ ЗАПИСИ ОЙКОНІМА ТА ФОРМИ ЖИВОЇ МОВИ Село Ginučiai уперше згадане в інвентарі волості Лінкменіс 1554 року (LI 97–98; див. також Tyla 1966: 25, 32; Matkevičius 2019: 357). У документі, написаному польською мовою, згадується поселення Siolo Giniutańcie, розташоване за півтори милі від маєтку Лінкменіс, а також записана, імовірно, форма родового відмінка za siołem Giniutańcow. Одного разу зафіксовано дещо інший графічний варіант: za tą wsią wyżej mianowaną Giniutancze. Що це справді те саме, що й сучасне село Ginučiai, засвідчує також збіг розташування земель, які належали поселенню, із сучасною територією Ginučiai: землі межували з озерами Стровінайтіс (od jeziora Strawińcia), Алмайс (od jeziora Olnia), Ашекас (miedzy jeziorem Osakiem), Укояс (ku jezioru Ukaju), Лінкменас (od jeziora Lyngmianskiego), річкою Срове (od rzeczki Strawiny, rzecz̨ką Strawiną) та городищем (ku horodziszcz̨u). Також зазначено, що на той час у селі жили три сім’ї: Stas Pietraszkiewicz z Maciulem Jakubowicz(em), Matel Piktewicz przysiężny⁵ z Piotrem bratem, Staniel Maciejewicz z Hryczem bratem (LI 98). Поселення двічі згадується також в інвентарі маєтку Лінкменіс 1636 року, який тоді належав Віленській тіунії: під час опису населених пунктів, що належали маєтку, записано Siolo Giniutany, а також імена жителів Waluk Rozmian, Piotr Staszen, Sciepan Woyszkun, Paweł Szerzan, Pawel Minat, Piotr Szerzan, Stanisław Minat, Ian karwel, Vrban Szauhozda⁶, Petruc Gą̌żac, Vrban Kisiel, Jurko Stakun, Adam Stasun (VTL 23) (див. також рисунок 1). ⁵ Тобто присяжний. ⁶ Антропонім важко прочитати, тому можливі його інші варіанти. Straipsniai / Articles 117 LAIMUTIS BILKIS 1 РИС. Фрагмент інвентарю Віленської тіунії 1636 року, у якому записано село Ginutėnų (Siolo Ginutany) та його мешканців. VUBRS, F1–F14 У тому самому джерелі, під час переліку хуторів села Ginučiai, подано дещо іншу форму родового відмінка ойконіма: od Siola Ginutow (VTI₁ 24). Село (Wies Ginutany) згадане також в описі маєтку Linkmenys 1732 року, де зазначено, що в ньому було 4 господарства (Dymy), головами яких названо осіб krzysztof Gayzuc, Iozef Narkun, Piotr Giągis, Mikal Rukas (VTI₂ 5) (див. також рис. 2). 118 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų 2 РИС. Фрагмент інвентарю Віленської тіунії 1732 року, у якому записано село Ginučėnai (Wies Ginutany) та його господарства й мешканців. VUBRS, F1–F92 Особливо часто село згадується в метричних книгах церкви Linkmenys XVIII століття: de Ginutany 1708 (LkmKr₁ 3), 1713 (LkmKr₁ 13), 1714 (LkmKr₁ 20), 1716 (LkmKr₁ 27), 1719 (LkmKr₁ 35), de villa Ginutany 1725 (LkmKr₁ 61), de villa Ginutani 1726 (LkmKr₁ 61), ex villa ginuťzen 1729 (LkmKr₁ 72), de Villa Ginteny 1731 (LkmKr₁ 79), de Vila ginuty 1734 (LkmKr₁ 86), de Ginutany 1740 (LkmKr₂ 3), de Ginutany 1741 (LkmKr₂ 5), de Ginuciey 1741 (LkmKr₂ 8), 1742 (LkmJₙ₂ 4; LkmKr₂ 10), 1743 (LkmKr₂ 14), de Villa Ginutény 1743 (LkmKr₂ 16), de Villa Gintieny 1743 (LkmJₙ₂ 7), de Villa Ginutany, de Villa Ginutény 1744 (LkmKr₂ 18), de Villa Ginutany 1745 (LkmJₙ₂ 7; LkmKr₂ 20), de Ginučie 1746 (LkmKr₂ 22), de Villa Ginutany 1746 (LkmKr₂ 23), de Ginutany 1747 (LkmJₙ₂ 8; LkmKr₂ 26), de Ginučie 1747 (LkmKr₂ 27), de Ginutny 1748 (LkmKr₂ 27), de Ginutany 1748 (LkmJₙ₂ 11; LkmKr₂ 28), de Ginucie 1749 (LkmKr₂ 32), de Ginutany 1749 (LkmKr₂ 32), 1750 (LkmKr₂ 33), 1753 (LkmJₙ₂ 13), de Ginucie 1753 (LkmKr₂ 45), 1756 (LkmKr₂ 52), de villa kinucie 1757 (LkmKr₂ 55), de Ginutany 1757 (LkmJₙ₂ 18; LkmKr₂ 54), 1758 (LkmKr₂ 62), de Ginuci 1758 (LkmKr₂ 62), de Ginutany 1759 (LkmKr₂ 66), 1760 (LkmKr₂ 71), de Kinutany 1760 (LkmKr₂ 71), de Ginutny 1761 (LkmKr₃ 5), de Kinutany 1763 (LkmKr₃ 21), 1764 (LkmKr₃ 26), de Ginutany 1764 (LkmKr₃ 26), de Ginuci 1765 (LkmKr₃ 41), de Ginucie 1765 (LkmKr₃ 41), de Ginutany 1766 (LkmKr₃ 43), 1768 (LkmKr₃ 57), de Ginucie 1771 (LkmKr₃ 85), Gინuti 1772 (LkmKr₃ 88), de Ginutany 1773 (LkmKr₃ 92), Ginutany 1774 (LkmKr₃ 103), 1777 (LkmKr₃ 118), 1779 (LkmKr₃ 122), Ginuta 1784 (LkmKr₃ 150), Ginutany 1785 (LkmKr₃ 157), 1788 (LkmKr₃ 166), de Ginutany 1789 (LkmKr₃ 168), Ginutany 1790 (LkmKr₃ 171) та ін. (див. також рис. 3). Поселення також зазначене в документах візитації парафії Linkmenys 1783 року як село, що належало маєтку Linkmenys Gienutany (BrsIDV 139). Straipsniai / Articles 119 LAIMUTIS BILKIS ³ РИС. Фрагмент LkmKr₁ (арк. 3), у якому 1708 року (вперше в цих метричних книгах) записано ойконім Ginutėnai (de Ginutany) Ойконім нерідко записаний також у церковних та адміністративних джерелах XIX століття, пор. de villa Ginutany 1800 (PlšKr₁ 3), 1802 (PlšKr₁ 11), 1804 (PlšJₙ₁ 6), деревни Гинутань 1852 (PlšJₙ₁₁ 19), въ деревни] Гинутаны 1856 (PlšKr₁₁ 28), въ дер[евни] Гинуцахъ 1858 (PlšKr₁₁ 68), въ дер[евни] Гинутанахъ 1886 (PlšKr₁₁₁ 19), въ дер[евни] Гинутянахъ 1889 (PlšKr₁₁₁ 83), Ginutany 1888 (SG II 573⁷). Це поселення потрапило також до адміністративних довідників першої половини XX століття. У списку населення Віленської губернії 1905 року записано село Фуhутань, що належало до Linkmenys волості Швенчоніського повіту (VGGS 288⁸), а вже за часів Литовської Республіки у виданні, укладеному за даними перепису населення 1923 року, записано Ginučių km., розташоване у Linkmenys волості Утенського повіту (LAV 434⁹). Перші записи ойконіма, зроблені з живої мови, сягають першої половини XX століття: Ginučiai (BgK), (VB VII 64), Ginučių kaimas¹⁰ 1935 (LŽVA). Його неодноразово фіксували й пізніше, пор. Ginučių kaimas 1974, Ginučiai 1977 (VK). Крім того, назва поселення відображена і в похідних від неї складених топонімах Ginučių giria 1962, Ginučių piliakalnis 1977, Ginučių upelis 1964, 1977 (VK). ⁷ Описано, що це село, у якому є 23 садиби, 150 мешканців-католиків і 10 євреїв. ⁸ За джерелом, у селі проживало 204 мешканці: 108 чоловіків і 96 жінок. ⁹ За даними джерела, 1923 року було 42 господарства і проживало 225 мешканців. ¹⁰ Записала вчителька Teklė Šemelienė зі селянина Antanas Rukas. 120 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų 3. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІСТОРИЧНИХ ДАНИХ Аналіз історичних записів дає підстави стверджувати, що раніше вживалося кілька варіантів цього ойконіма. Його кореневий Gin не викликає більших сумнівів. Тут можна виокремити лише форму Gienutany, записану в польськомовних документах візитації 1783 року. Зазвичай у полонізованих литовських топонімах ie передає лит. [e] або [ė] після м’якого приголосного, пор. історичні записи de Miediny 1767 (LkmKrIII 51), 1769 (LkmKrIII 63), 1771 (LkmKrIII 80) (= Mėdinos), de Pieleni 1757 (LkmKrII 58), 1758 (LkmKrII 61) (= Pelėniai), de Wie­zyszki 1765 (LkmKrIII 37), 1767 (LkmKrIII 53), 1769 (LkmKrIII 69) (= Vežiškės), de Untolamiestie 1741 (LkmKrIII 6), de Untalamiestie 1742 (LkmKrII 10) (= Antãlamėstė), ще пор. записи de Antopuncie 1688 (= Antãpuntė) (Garliauskas 2004: 156), Antobolcie 1744 (= Antãbaltė), Wies Antylgie 1699, de Vntylie 1711, Antylie 1744, de Untylie 1760, 1770 (= Ãntilgė) (Garliauskas 2005: 1046), Płosawipie 1705 (= Plašãupė) (Palionis 2008: 199), Paudruwie, Pawdruwie, Podruwie, Poudruwie, Powdruwie 1803–1808 (= Paudruvė) (Mickienė, Venislovaitė 2011: 159). З іншого боку, в історичній ойконімії трапляються й випадки, коли ie пишеться також замість лит. [i], пор. записи de Villa Kienuny 1777 (DglšKr 28) (= Kiniūnai), de Villa Strokienie 1748 (LkmKrII 30), de Strakienie 1751 (LkmKrII 45), 1756 (LkmKrII 50) (= Strōkiniai), de Szieszkieniey 1741 (LkmKrII 9) (= Šiškiniai), ще пор. Widgiery 1679, 1683–1684, 1691–1692, Widgierÿ 1679, 1681–1682, 1684–1692 (= Vidgiriai) (Maciejauskienė 2009: 183). Те, що запис із Gie не є явищем живої мови, засвідчують і всі інші записи ойконіма, серед них і перший Siolo Giniutańcie, що мають корінь Gin- Слід згадати також історичні форми топоніма XVIII століття з початковим k, K: de villa kinucie 1757, de Kinutany 1760, 1763, 1764. Ці записи жодним чином не змінюють достовірності литовської форми з початковим G, оскільки відображають рідкісну для метричних книг Liñkmenų зміну g ↔ k, що виникла через те, що писар неправильно почув або неуважно записав; пор. записи de Gim­baryszki 1765 (LkmKrIII 39) (= Kim­bōriškė), de Giawniszki 1770 (LkmKrIII 71) (= *Kiauniškis, *Kiauniškė тощо). Дещо більше неясностей виникає щодо форм із основою Giniut-, що трапляються в історичних джерелах XVI і XVII століть: Siolo Giniutańcie, za siołem Giniutańcow, za tą wsią wyżej mianowaną Gniutancze, Siolo Giniutany. Такий запис один раз повторюється в першій половині XVIII століття, пор. ex villa giniu­tfzen 1729. Зазвичай перед литовським суфіксом -ut- (-uč-) приголосний в історичних записах не пом’якшується, пор. de Girucie 1751 (ŠvnčKrI 11), de Girucie 1755 (ŠvnčKrII 23) (= Gīručiai), de Kukucie 1755 (TvrKr 3), de Kukuci 1762 (TvrKr 59) (= Kukučiai), de Szikutiszki 1742 (LkmKrII 13), de Szykutyłszki 1747 (LkmKrII 27), de Szykucie 1755 (LkmKrII 49), de Szykutiszki 1757 (LkmKrII Straipsniai / Articles 121 LAIMUTIS BILKIS 58), 1759 (LkmKrₙ 66), 1760 (Lkm)ₙ 22), 1764 (LkmKrₙ 27), 1767 (LkmKrₙ 53), 1769 (LkmKrₙ 64), 1771 (LkmKrₙ 86), Szykutiški 1776 (LkmKrₙ 115), 1786 (LkmKrₙ 160), 1790 (LkmKrₙ 171) (= *Šikutìškė тощо, *Šikučiai), ще пор. de Mikutiszki XVII ст. (= Mikùtiškiai), ex v. Tribucie XVII ст. (= Tribūčiai) (Palionis 2003: 165, 173), de Minduciu 1687, de Minduci 1691 (= Mindučiai), de Rymuciu 1683, 1692, de Rymucziu 1691, de Rymucie 1691 (= Rimūčiai), de Taluciu 1692 (= Tolūčiai) (Gar­liauskas 2004: 163, 165, 168). Проте зафіксовано й випадки, коли -ut передається як –iut-, пор. Mazucie 1617, Мазуцзие 1617–1618 та Mapиuczie 1621, Maziucie 1633, Mažiucie 1633, Maziucie 1643 (= Mažučiai) (Maciejauskienė 2009: 175¹¹). У пошуках аналогій варто звернути увагу й на історичний запис ойконіма парафії Pavóverė Janiukaniszki 1784 (IVK), що, найімовірніше, передбачає лит. *Janukoniškės або подібну форму. Ця назва населеного пункту, що не збереглася до наших днів, походить від антропоніма Janukonis, зафіксованого в колишній Pabradės valsčius (LPDB), до якого належали й населені пункти згаданої парафії Pavóverė. Отже, у такому разі можна припустити передавання суфікса –uk- після n (фрагмента –nuk–) як –iuk– (–niuk–). Тому й записи Sioło Gniutancie, za siołem Gniutancow, za tą wsią wyżej mianowaną Gniutancze, Sioło Gniutany, ex villa giniułzen можуть бути поодинокими прикладами, що виникли через пом’якшення [n]¹² і відображають таке написання суфікса –ut–, трапляючись поряд із набагато частішими історичними варіантами з Ginut–. Oikonimo istorinės formos, užrašytos su baigmenimis –áncie (–áncow) (Giniutáncie, kilm. Giniutáncow), –any (Giniutany, Ginutany), –ani (Ginutani), –аньі (–ань, –анахь, –янахь) (Гинутаны, kilm. Гинутань, viet. Гинутанахь, Гинутянахь) gali atspindėti liet. –ėnai arba –(i)onys, –(i)oniai, plg. įrašus de Czepukance 1749 (ŠvnČKr₁ 4) (= Čepukėnai), de Alzutany 1756 (LkmKrₙ 52) (= Alžutėnai), in Stagulany 1754 (LkmKrₙ 45) (= Stagalėnai), de Rukszany 1740 (LkmKrₙ 1), de Rukszany 1746 (LkmKrₙ 22) (= Rukšėnai), въ деревну Рашкутанахь 1854 (PlšKrₙ 6) (= Reškutėnuose), de Czulany 1688 (= Čiulėnai) (Gar­liauskas 2004: 157), de Luksz­tany 1741 (= Lukštėnai) (Palionis 2008: 264) ir z Juskan­cow 1674 (LpKr 2) (= iš Juš­konių), de Beciance 1800 (Plš]ₙ 7) (= Bėčionys), de Kulany 1690 (= Kulionys) (Gar­liauskas 2004: 161), de Jawoyszany 1742 (= Jovaišónys) (Palionis 2008: 263). Tačiau oikonimo istoriniai variantai de Villa Ginuteny ir de Villa Ginteny, de Villa Gintieny, kurie raštininko sutrumpinti iš Ginuteny, Ginutieny, gana aiškiai suponuoja liet. *Ginutėnai (ne *Ginutonys). Rekonstruoti būtent tokią formą leidžia ir priesaga –ėnai turinčių gyvenamųjų vietų vardų, išlikusių iki šių dienų, perteikimo tuose pačiuose Liñkmenų ¹¹ На таке нетрадиційне написання звертає увагу й сама авторка статті. ¹² У польській мові м’який [n], що стоїть перед голосними (крім [i̯]), записується зі знаком м’якості i. 122 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų контекст метричних записів, пор. записи de Alżutieny 1753 (LkmKrᵢᵢ 43) і de Alzutany 1756 (LkmKrᵢᵢ 52) (= Alżutėnai), de Ruk̇zany 1742 (LkmKrᵢᵢ 12), de Ruk̇szany 1744 (LkmKrᵢᵢ 18), de Villa Rukszany 1745 (LkmKrᵢᵢ 20) і de Rukszeny 1744 (LkmKrᵢᵢ 19), 1747 (LkmKrᵢᵢ 27) (= Ruk̇šėnai), de Stagulany 1741 (LkmKrᵢᵢ 8), de Stegulany 1758 (LkmKrᵢᵢ 61) і de Villa Stebuleny 1744 (LkmKrᵢᵢ 18) (= Stagalėnai). Інша група історичних записів ойконіма відображає форму без суфікса -ėnai: od Siola Ginutow, de Vila ginuty, de Ginučiev, de Ginučie, de Ginutу, de Ginucie, de Ginuci, de Ginutу, de Ginuci, de Ginucie, Ginuti, Ginuta 1636–1784, въ дер[евни] Гинуцяхъ 1858. Визначаючи найімовірніший литовський варіант назви населеного пункту, ключовим слід вважати запис de Ginuciey (записаний 3 рази), у якому c, найімовірніше, є відображенням властивого діалекту дзекання ([č] = dial. [c])13, а закінчення -iey безпосередньо передбачає лит. -iai; пор. подібні випадки передачі цього закінчення de Dayniey, de Gayweniey, de Kol wiey, de Peleniey, de Pełeniey, de Waieliey 1740–1743. Решту записів слід розглядати як різні способи слов’янської передачі литовського закінчення -iai після č. Форми de Ginučie, de Ginucie, de villa kinucie, de Ginuci, de Szykucie, de Damucie, de Chamucie, de Kyrkūcie, de Kielpuci, de Kukuci, de Trabuci, de Trebuci свідчать про передачу лит. -iai через -ie та -i, що часто трапляється і в багатьох інших історичних ойконімах; пор. аналогічні випадки деревни Клавсуцяхъ, деревни Клаусцяхъ, въ дер[евни] Мацоцяхъ. У записі въ дер[евни] Гинуцяхъ безсумнівно відображено передачу російською мовою місцевого відмінка литовського ойконіма Ginučiai; пор. аналогічні випадки. Незрозумілішими є записи od Siola Ginutow, de Vila ginuty, de Ginutу, Ginuti, Ginuta (родовий відмінок форм Ginutу тощо), оскільки суфікс -učiai із закінченнями -ty, -ti, -ta у джерелах подібного характеру зазвичай не змінюється, хоча поодинокі форми з -ti, -ta можна знайти; пор. De raduti, Дер. Радума, дер. Рамуты, de villa Trof̨zkuti 1699–1825 (AdKrᵢᵢ 51, IVK, TrkJn 89) (= Radūčiai, Radutai¹⁴, Ramučiai, Benekãinių vls.) (= ¹³ Пор. вимову púncei (pánčiai) у говірці Liñkmenys (Kardelytė 1960: 21). ¹⁴ Село в Паштовському районі, Білорусь. Straipsniai / Articles 123 LAIMUTIS BILKIS Troškūčiai15. На написання з t могла вплинути форма *Ginutėnai, яка вживалася паралельно: писарі мали чути її від місцевих жителів і, записуючи варіант без суфікса -ėnai, можливо, плутали літери c, č і t. (Ginuci → Ginuti, Ginutÿ). До речі, таке змішування літер, найімовірніше, передбачає і запис ex villa giniutfzen. Форма Ginuta, записана одного разу без прийменника, могла виникнути також під впливом латинської мови16: закінчення –a, можливо, відображає називний відмінок однини жіночого роду першої відміни (nom. sg. –a). Водночас не можна цілком відкидати, що історичні форми з –ty, –ti, –ta відбивають колишню форму називного відмінка множини чоловічого роду живої мови *Ginutai або навіть називний і родовий відмінки однини жіночого роду *Ginutė, (iš) *Ginutės; щодо таких можливостей передачі суфікса цього ойконіма пор. подібні записи Abejutÿ 1744, Abejutÿ 1784 (IVK), Абéюты 1892 (KGGS 187) (= Abejūtai), а також Gražutÿ 1772–1793 (IVK) (= Gražutė), Явнута 1902 (= Jaunutė17). Отже, аналіз історичних ойконімів дає підстави стверджувати, що в живій мові, найімовірніше, вживалися дві форми назви села — *Ginutėnai і Ginučiai, хоча не можна цілком відкидати й третю — *Ginutai або *Ginutė. Ідентичність населеного пункту, названого цими іменами, підтверджують і, найімовірніше, ті самі особи, зазначені поруч з ойконімами; пор. хрещений батько Andreas Geyzutis de Ginutany 1740, свідок Andreas Gayzuti̇s de Ginutany 1748 і хрещений батько Andreas Geyzetis de Ginuciey 1741, хрещений батько Andreas Gayzuti̇s de Ginucie 1746, хрещений батько Andreas Gayzuti̇s de Ginucie 1749, батьки Andrea Gayzuti̇s, Marianna Czapalowna Gayzuciowa de Ginucie 1753; батько Petri Giegis de villa Ginutani 1726, хрещений батько Petri Giegis de Ginutany 1742, свідок Petrus Gigif de Ginutany 1742, хрещений батько Petrq Giegif de Ginutany 1743 і хрещений батько Petrus Giegis de Ginucie 1753. Цілком можливо, що жителі населеного пункту, який кілька разів названо то Ginutėnai, то Ginučiai, Андріус Гайжутіс і Пятрас Гегіс18 — це ті самі особи. Безсумнівно й те, що варіант із –ėnai є давнішим: його зафіксовано в середині XVI століття, і він уживався навіть до початку XX століття. Форма Ginučiai, яка збереглася донині, очевидно, була відома вже в першій половині XVII століття (1636 р.), часто вживалася у XVIII столітті, починаючи з 1734 року, і відтоді до першої половини XX століття існувала паралельно з варіантом *Ginutėnai, а пізніше стала єдиним ойконімом, уживаним місцевими жителями. 15 Додатково пор. слов’янську передачу закінчення –niai як –ny: de Girminy 1761 (LkmKᵣᵢᵢᵢ 9) (= Girminiai), de Gaywony 1753 (LkmKᵣᵢᵢᵢ 43) (= Gaivėniai). 16 Метричні книги писали латиною, використовуючи також чимало елементів, властивих польській мові. 17 Jaunutė — частина села Kazliškiai у муніципалітеті Казлу-Руда, староство Казлу-Руда. 18 Пор. сучасне прізвище Gėgys, поширене також у колишній Лінкменській волості (LPDB). 124 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų 4. ГІПОТЕЗА ПОХОДЖЕННЯ Ці факти дуже важливі для з’ясування витоків походження назви села, адже насамперед потрібно проаналізувати можливості появи форми із суфіксом -ėnai. Ойконім *Ginutėnai належить до великої групи назв населених пунктів із сукупним значенням, що мають цей суфікс; більшість із них (близько 320) походить (і перейняла суфікс) від споріднених за коренем патронімічних антропонімів (див. Razmukaitė 1993: 162–163). Важливо й те, що такі ойконіми антропонімного походження найбільш поширені у східній Литві — на територіях самоврядувань районів Молетай (30 ойконімів), Ігналіни (21), Вільнюса (16), Анікщяй та Утени (по 15). Отже, з огляду на ці дані, *Ginutėnai був би типовим ойконімом антропонімного походження, утвореним від множини антропоніма *Ginutėnas. Нині такого антропоніма (прізвища) немає, однак на його можливе існування вказують інші факти. Реконструйований антропонім походив би від антропоніма Ginutis, який зберігся донині як прізвище (див. LPŽ I 67219; Sinkevičiūtė 2006: 53; Zinkevičius 2008: 28220). Крім того, у XVII столітті його записано в Кражяйському повіті, пор. Piotr Ginutis 164821, а також ужиті там похідні Iasiul Ginutaytis, Piotr Ginutaytis 1644 (IAK). Це прізвище (Ginutis) було відоме і в Малій Литві: у XIX столітті його записав Віліус Калвайтіс (Kalwaitis 1910: 10), воно зафіксоване у XVIII–XIX століттях у метричних книгах парафій, що належали до Рагайнецького та Тільзитського повітів, пор. Ginnutė, Ginnuttis, Ginutatis (Žemienė 2017: 54). Від нього походить історичний ойконім Ginučiai, яким раніше називали нинішнє село Вайткайчяй, розташоване в Шилутському краї (Pėteraitis 1997: 13422). Щоправда, у околицях Гінучяй не вдалося знайти антропонім *Ginutėnas або антропонім Ginutis, який був би його основою23. Як видно з наведених антропонімічних даних, мешканців із таким прізвищем не зафіксовано ні в інвентарі Лінкменського повіту 1557 року, ні в описах маєтку Лінкмени 1636 та 1732 років, ні в метричних книгах Лінкменської церкви XVIII століття, однак, зважаючи на припущення, що село Гінучяй мало існувати ще до XVI століття (пор. Tyla 1965: 32), ці два особові імені могли зникнути раніше, після того як не залишилося людей, названих ними. 19 Литовську форму прізвища встановлено за офіційними німецькими формами Ginuttis, Ginuth, Ginnutt; її пов’язують із лит. ginti. 20 Daiva Sinkevičiūtė та Zigmas Zinkevičius вважають, що воно походить від скороченої форми двоосновного антропоніма. 21 У Кражяйському повіті у XVII столітті існував також ойконім *Ginučiai, похідний від цього антропоніма, пор. запис села, що належало маєтку Гардай, Ginuccie 1648 (IVK). 22 Для порівняння під час пояснення походження тут також наводиться назва села району Ігналіна Ginučiai. 23 Прізвище Ginutis відоме з околиць Клайпеди, Пагегяй, Шилуте (LPŽ I 672). Straipsniai / Articles 125 LAIMUTIS BILKIS Дотримання версії про антропонімне походження ойконіма дає змогу легше пояснити й появу його варіанта без суфікса –ėnai у XVII–XVIII століттях. Примітно, що в цей самий час варіанти без суфікса –ėnai мали й назви інших сіл, що належали до Лінкменської парафії та походили від множини антропонімів із цим патронімічним суфіксом, пор. de Kuprany 1761 (LkmKrIII 9), 1762 (LkmKrIII 13), de Kupreny 1764 (LkmKrIII 28), de Kupry 1766 (LkmKrIII 49), 1768 (LkmKrIII 62), Kuprany 1781 (LkmKrIII 135), Kupry 1783 (LkmKrIII 143), 1783 (BrslDV 140), 1784 (LkmKrIII 149), 1790 (LkmKrIII 172) (= *Kuprėnai ← avd. Kuprėnas ⇔ Kūpriai ← *Kupris, *Kuprys24; dab. Kūpriai), de mineyszanẏ 1722 (LkmKrI 48), de Mineyszany 1724 (LkmKrI 57), de Mineyszany 1725 (LkmKrI 60), de Villa mineyszany 1731 (LkmKrI 78), de Minieyszany 1741 (LkmKrIII 4), de Villa Mineyszany 1745 (LkmJnII 6), de Mineyſzany 1749 (LkmKrII 33), de Mineyszkiemie 1749 (LkmKrII 31), 1750 (LkmKrII 33), de Mienieyszkiemie 1750 (LkmKrII 35), de Mineyszany 1752 (LkmKrII 40), 1754 (LkmKrII 45), de Minieyszkiemie 1756 (LkmKrII 50), de Mineyszany 1757 (LkmJnII 16), de Mineyszany 1758 (LkmKrII 61), 1760 (LkmKrII 70), de Mineyszkiemie 1761 (LkmKrIII 6), de Mineyszany 1762 (LkmKrIII 10), 1770 (LkmKrIII 72), Miemyeſzany 1772 (LkmKrIII 88), Mnieyſzany 1773 (LkmKrIII 94), de Minieyſzkiemie 1773 (LkmKrIII 92), de Minaſzany 1781 (LkmKrIII 133), Mineyszany 1785 (LkmKrIII 94) (= *Mineišenai ⇔ Mineiškienis ← avd. *Mineišis; dab. Mineiškienis25). До речі, таке саме явище, тобто варіювання, можна спостерігати й у метричних книгах XVII століття, пор. записи de Mikutancy 1682, de Mikuciu 1683, de Mikuci 1686, 1687, 1689, de Mikuteniu 1686, 1688, 1689, de Mikutancy 1687, 1689, 1691 (Gar liauskas 2004: 163) (= *Mikutėnai ⇔ *Mikučiai), de Szyłeykieniu 1686, 1688, 1689, de Szyłeyki 1686, de Szyłeykianu 1688, 1691, de Sziley kieniu 1690, de Szyleyki 1691 (ten pat, 168) (= Šileikėnai ⇔ *Šileikiai). Отже, слід констатувати, що у XVII–XVIII століттях як варіанти назви одного й того самого населеного пункту вживалися ойконіми із суфіксом –ėnai та назви населених пунктів без цього суфікса. Примітно, що появу деяких варіантів ойконімів із патронімічним суфіксом і без нього пов’язують із характерним для антропонімів XVIII–XIX століть явищем відкидання патронімічних суфіксів (пор. Vanagas 1996: 225–226), однак у наведених випадках варіювання ойконімів Лінкменської парафії зв’язок із відкиданням суфіксів навряд чи 24 У цьому випадку версію про антропонімне походження підтверджують і метричні дані, які показують, що особи з такими антропонімами жили в населеному пункті, названому цим топонімом, пор. записи Michaelis Kuprėnas Kuprany 1781, Simonis Kuprys Kupry 1783, а також Catarina Kuprowna de Kupry 1766. 25 У XVI–XVII століттях уживалася форма цього ойконіма *Mineišiai, пор. Sioto Mineyszewskie, siola Minieyszow 1553 (LI 86, 92), Siolo Mineišze 1636 (VTII 23); її зафіксовано також в одному джерелі XVIII століття: Wies Mineiysz 1732 (VTII 5). Отже, у цьому випадку розвиток ойконіма мав бути таким: *Mineišiai → *Mineišenai, Mineiškienis → Mineiškienis. 126 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų можна побачити: особове ім’я Kuprėnas як прізвище збереглося в краї Лінкменіс до наших днів, а записане у XVIII столітті *Kuprys тут не вживається; особові імена *Ginutėnas, Ginutis, *Mineišis, *Mineišėnas на початку варіювання згаданих ойконімів (у XVII–XVIII століттях) у цих поселеннях уже не вживалися26. Тому можна припустити, що у XVII–XVIII століттях суфікс ойконімів –ėnai у живій мові просто відкидався, і таким чином поруч виникали варіанти без нього: *Ginutėnai ⇔ Ginučiai, *Mineišėnai ⇔ Mineiškie­mis. Можливо, це відбувалося за аналогією до варіантів аналогічних ойконімів, які на момент виникнення зберігали безпосередній зв’язок з історичними особовими іменами того самого кореня (тієї самої основи) (*Kuprėnai ← avd. Kuprėnas ⇔ *Kūpriai ← avd. *Kupris, *Kuprys). Вважати первинну форму ойконіма *Ginutėnai такою, що має антропонімне походження, дає змогу й те, що версію апелятивного походження було б важко обґрунтувати з погляду словотвору. Безпосередній словотвірний зв’язок цієї назви місцевості з лит. gimti узагалі неможливий, тому в такому разі треба було б припустити, що це похідне із суфіксом –ėnai від колишнього апелятива (девербатива) *ginutis27. Однак у ойконімів, утворених від апелятивів із цим суфіксом, яких налічується близько 70, твірними словами є назви географічних об’єктів (Bal-ėnai: balà, Dirv-ėnai: dirvà, Purv-ėnai: purvas, Šil-ėnai: šìlas), назви рослин (Alksn-ėnai: álksnis, Puš-ėnai: pušìs), назви, пов’язані з побутовою, економічною та культурною діяльністю людини (Smalnyč-ėnai: smál­nyčia ‘місце, де випалюють смолу, смолярня’, Žagr-ėnai: žãgrė (Razmukaitė 1998: 16). Однак немає жодної назви поселення, яку вважали б похідною із суфіксом –ėnai від девербатива, що належить до категорії назв діячів. Такий словотвірний тип не виокремлено і в литовській гідронімії, гелонімії та оронімії (пор. Vanagas 1970: 134; Bilkis 2008: 197, 201; Kačinaitė 2009: 42). Від таких апелятивів не утворюються також загальновживані слова із суфіксом –ėnas28. 26 Цікаво, що поряд із наведеними ойконімами Молетської парафії XVII століття *Mikutėnai, *Mikučiai відповідні антропоніми *Mikutėnas, *Mikutis також не зафіксовані. 27 У діалектах уживається кілька десятків девербативів, віднесених до словотвірної категорії назв діячів, утворених за допомогою суфікса –utis (–ė), пор. barškùtis, tarškùtis ‘базіка, балакун’, šnekùtis ‘той, хто любить багато говорити’ (LKG I 324), blaškùtis, gaišùtis, krapštutis, purškùtis ‘той, хто метушиться, легковажна людина’, ‘той, хто зволікає’, ‘той, хто працює повільно’, ‘той, хто швидко сердиться’ та ін. (Ambrazas 1993: 142). Отже, апелятив *ginutis був би цілком можливим. 28 Десубстантиви із суфіксом –ėnas, що належать до назв носіїв ознаки, зазвичай утворюються від топонімів (anykštėnas, kupiškėnas, tilžėnas та ін.), а деякі мають й інше значення, пор. balėnas ‘наріст на дереві’, kelėnas ‘кістка ноги’ ryškėnas ‘верша’ (Ambrazas 2000: 168). Straipsniai / Articles 127 LAIMUTIS BILKIS 5. ВИСНОВКИ 5.1. Аналіз історичних записів назви поселення Ginučiai показує, що раніше, найімовірніше, вживалися дві її форми – *Ginutėnai і Ginučiai. Первинним слід вважати варіант із суфіксом –ėnai, оскільки його згадано раніше (1554 р.) і вживано до початку XX століття. Сучасний ойконім Ginučiai уже відомий у першій половині XVII століття, часто вживався у XVIII столітті (від 1734 року), а від першої половини XX століття загальновживано утвердився в живій мові та документах адміністративного характеру. 5.2. Етимологію ойконіма слід пов’язувати з пошуком походження первинного варіанта *Ginutėnai. Remiantis panašios struktūros gyvenamųjų vietų vardų ir kitų vietovardžių darybos ir kilmės polinkiais, priesagą –ėnas turinčių apeliatyvų darymo tendencijomis, tos pačios šaknies asmenvardžių analizės duomenimis, galima teigti, jog *Ginutėnai greičiausiai yra iš patroniminio avd. *Ginutėnas kilęs pluralia tantum tipo darinys. Taip manytina dėl kelių priežasčių: 1) lietuvių oikonimai su –ėnai ypač dažnai daromi iš tokią pačią priesagą turinčių asmenvardžių daugiskaitos, o šis darybos tipas labiausiai paplitęs rytų Lietuvoje; 2) oikonimo darybos pamatų galinčio būti avd. *Ginutėnas pamatinis asmenvardis Ginutis paliudytas istorinėje ir dabartinėje antroponimijoje; 3) nėra daugiau lietuvių oikonimų ir kitų vietovardžių, su priesaga –ėnai sudarytų iš veiksmažodinės ypatybės turėtojų pavadinimų kategorijos deverbatyvų, ir tokio paties tipo apeliatyvų. 5.3. Назва села без суфікса –ėnai, що виникла пізніше, Ginučiai навряд чи безпосередньо походить від засвідченого в історичній і сучасній литовській антропонімії антропоніма Ginutis у множині. Цей антропонім не зафіксований у XVI–XVIII століттях у селі Ginučiai та на території маєтку Лінкменіс, відповідно в парафії Лінкменіс, тому в цьому краї він мав зникнути значно раніше. Аналіз ойконімів парафії із суфіксом –ėnai дає підстави припустити, що варіант Ginučiai у XVII–XVIII століттях міг виникнути внаслідок тенденції поперемінно вживати обидві форми – із суфіксом і без нього. 5.4. З огляду на найімовірнішу можливість походження ойконіма сумнівно, чи можна сучасну назву села Ginučiai безпосередньо виводити від дієслова ginti(s) ‘визволяти, напавши на когось; відбивати напад’ або можливого литовського девербатива *ginutis. Його зв’язок із лит. ginti(s) міг би бути лише опосередкованим: *Ginutėnai ← avd. *Ginutėnas ← avd. Ginutis ← (avd. Ginas, Ginis, Ginius) ← лит. ginti (gina). 128 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų СКОРОЧЕННЯ avd. – особове ім’я dab. – тепер dial. – діалектний kilm. – родовий відмінок liet. – литовський pvd. – прізвище r. – район r. sav. – районне самоврядування viet. – місцевий відмінок vls. – волость ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА AdKr II – 2.ª Книга хрещень парафіяльного костелу Годуциського від 1688 року. 7bra~ 23ª до 1699 року. Augusta 23ª. Ambrazas Saulius 1993: Daiktavardžių darybos raida, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Ambrazas Saulius 2000: Daiktavardžių darybos raida 2, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijos leidybos institutas. Baranauskas Tomas 2003: Lietuvos medinės pilys rašytinių šaltinių duomenimis. – Lietuvos archeologija 24, 57–106. Batūra Romas 1966: Linkmenų pilis ir krašto gynyba XIII–XV a. – Ignalinos kraštas, Vilnius: Vaga, 34–42. Bijak Urszula 2001: Місцеві назви південної частини колишнього Мазовецького воєводства, Kraków: Wydawnictwo Naukowe DWN. Bilkis Laimutis 2008: Творення литовських гелонімів. Суфіксальні та безсуфіксні гелоніми, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Bilkis Laimutis 2012: Про подвійність творення та походження деяких литовських ойконімів. – Acta Linguistica Lithuanica 66, 99–118. Blažienė Grasilda 2000: Балтійські топоніми Самланду (= Hydronymia Europaea, Sonderband II), hrsg. von. W. P. Schmid, Stuttgart: Franz Steiner Verlag. Straipsniai / Articles 129 LAIMUTIS BILKIS Blažienė Grasil̇da 2005: Балтійські топоніми Східної Пруссії (= Hydronymia Europaea, Sonderband III), hrsg. von. W. P. Schmid, Stuttgart: Franz Steiner Verlag. BrslDV – Візитація Бреславського деканату 1782–1783 рр., par. R. Firkovičius, Vilnius: Lietuvių katalikų mokslo akademija, 2008. BržKr₁ – [Метрична книга хрещень Біржайського костелу за 1869–1878 рр.], LVIA, F. 1336, Ap. 1, B. 4. BržKr₂ – [Метрична книга хрещень Біржайського костелу за 1886–1892 рр.], LVIA, F. 1336, Ap. 1, B. 8. Būga I – Būga Kazimieras. Вибрані праці 1, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1958. DglŠKr – Книга метричних записів хрещень парафіяльного костелу Даўгелішкіса від 16 січня 1774 року до 2 травня 1790 року, LVIA, F. 1329, Ap. 1, B. 10. DvĮn – [Метрична книга вінчань Діевенішкяйського костелу за 1757–1772 рр.], LVIA, F. 1360, Ap. 1, B. 13. DvMr – [Метрична книга смертей Діевенішкяйського костелу за 1892–1899 рр.], LVIA, F. 1360, Ap. 1, B. 17. Ermanytė Irena, Eigminas Kazimieras 1966: Топоніми. – Ignalinos kraštas, Vilnius: Vaga, 228–241. Garliauskas Vidas 2004: Метрична книга хрещень і шлюбів Молетайського костелу XVII ст. – Molėtų bažnyčios krikšto ir santuokos metrikų knyga, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Garliauskas Vidas 2005: Назви сіл Таурагнайської волості в історичних джерелах. – Tauragnai, Vilnius: Versmė, 1041–1063. IAK – Картотека історичних особових імен. Зберігається в Центрі досліджень балтійських мов та імен Литовського інституту мови. IVK – Картотека історичних топонімів. Зберігається в Центрі досліджень балтійських мов та імен Литовського інституту мови. Ivoška Darius 2016: Зауваження щодо проблематики балтійських топонімів на захід від Вісли. – Acta Linguistica Lithuanica 74, 208–225. Jurgaitis Robertas 2005: Шяуляйська земля в Середньовіччі. Проблеми локалізації знищених замків. – Darbai ir dienos 44, 63–80. Kačinaitė Dalia 2009: Литовські ороніми суфіксального творення: докторська дисертація, Вільнюс: Університет Вітаутаса Великого, Литовський інститут мови. Kalwajtis Wilius 1910: Lietuwiszkų wardų klėtele su 15000 wardų, у Тільзиті: надруковано Отто фон Маудероде. Kardelytė Jadvyga 1960: Фонетика лінкменського діалекту. – Kalbotyra 2, 6–31. 130 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų KGGS – Списокъ населенныхъ местъ Ковенской Губерніи [Список населених місць Ковенської губернії], Ковна: У Друкарні губернського правління [Ковна: У Друкарні губернського правління], 1892. LAV – Населені місця Литви, Каунас: друкарня А. Бака, 1925. LII – Архів історії 1. Інвентарі Литви XVI століття, уклад. K. Jablonskis, Каунас: друкарня «Мистецтво», друкарня акціонерного товариства «Varpas», 1934. LK – Latvis Henrikas, Vartbergė Hermanas. Лівонські хроніки, упоряд. J. Jurginis, Вільнюс: Mokslas, 1991. LKG I – Граматика литовської мови 1, автори A. Laigonaitė, V. Mažiulis, K. Ulvydas, V. Urbutis, V. Vaitkevičiūtė, A. Valeckienė, головний редактор K. Ulvydas, Вільнюс: Mintis, 1965. L k m K r I – Книга шлюбних метричних записів парафіяльного костелу Линкменського від 3 червня 1740 року до 9 листопада 1760 року. Зберігається в архіві Линкменського костелу. L k m K r I – Книга хрещальних метричних записів парафіяльного костелу Линкменського від 10 січня 1708 року до 24 квітня 1740 року. Зберігається в архіві Линкменського костелу. L k m K r II – Книга хрещальних метричних записів парафіяльного костелу Линкменського від 22 травня 1740 року до 24 жовтня 1760 року. Зберігається в архіві Линкменського костелу. L k m K r III – Книга хрещальних метричних записів парафіяльного костелу Линкменського від 9 листопада 1760 року до 25 листопада 1790 року. Зберігається в архіві Линкменського костелу. LPDB – База даних литовських прізвищ. Доступ в інтернеті: https://ekalba.lt/pavardziu-duomenu-baze/. L p K r – [Книга хрещень Лейпалингіської церкви 1674–1679 рр.], LVIA, F. 1623, Ap. 1, B. 3. LPŽ I – Словник литовських прізвищ 1, автори V. Maciejauskienė, M. Razmukaitė, A. Vanagas, відповідальний редактор A. Vanagas, Vilnius: Mokslas, 1985. LVvGDB – Геоінформаційна база даних литовських топонімів. Доступ в інтернеті: https://ekalba.lt/lietuvos-vietovardziu-geoinformacine-duomenu-baze/. LVŽ III – Словник литовських топонімів 3, автори V. Adamonytė, L. Bilkis, G. Blažienė, D. Kačinaitė-Vrubliauskienė, M. Norkaitienė, A. Ragauskaitė, M. Razmukaitė, D. Sviderskienė, відповідальний редактор L. Bilkis, Vilnius: Інститут литовської мови, 2018. LŽVA – Анкети литовського земельного кадастру. Зберігаються в архіві Центру досліджень балтійських мов і кадастру Інституту литовської мови. Straipsniai / Articles 131 LAIMUTIS BILKIS Maciejauskienė Vitalija 2009: Ойконімія парафії Ланкелішкіс у церковній книзі XVII століття. – Archiwum Lithuanicum 11, 159–188. Matkevičius (Matusa) Romutis 2019: Ігналінський край. Історико-статистичний огляд місцевостей крізь віки, Vilnius: видавництво «Diemedžio». Mickienė Ilona, Venislovaitė Aurina 2011: Ойконімія Йонішкіського краю початку XIX ст. – Lituanistica 57(2), 154–165. Palionis Jonas 2003: Антропоніми й топоніми парафії Пуня другої половини XVII ст., Vilnius: Інститут видавничої справи науки та енциклопедій. Palionis Jonas 2008: Антропоніми й топоніми парафії Пуня кінця XVII – першої половини XVIII ст., Vilnius: Вільнюський університет. Pėteraitis Vilius 1997: Топоніми Малої Литви та Тванксти, Vilnius: Фонд Малої Литви, Інститут видавничої справи науки та енциклопедій. Plš₁n₁ – [Книга вінчань Палушеської церкви за 1800–1819 рр.], LVIA, F. 1330, Ap. 1, B. 2. Plš₁n₁₁ – Метрична книга 1848–1868 років одружених [Metričėskąja kniga 1848–1868 Brakom”-sóčetavšichsia] [Книга вінчань Палушеської церкви за 1848–1868 роки], LVIA, F. 1330, Ap. 1, B. 12. Plš₁Kr₁ – Книга метрик хрещень парафіяльної церкви Пулуського. Від 15 липня 1800 року до 1821 року, LVIA, F. 1330, Ap. 1, B. 1. Plš₁Kr₁₁ – [Книга хрещень Палушеської церкви за 1854–1860 рр.], LVIA, F. 1330, Ap. 1, B. 14. Plš₁Kr₁₁₁ – [Палушеська церковна книга хрещень 1885–1897 рр.], LVIA, F. 1330, Ap. 1, B. 18. Przybytek Rozalia 1993: Ortsnamen baltischer Herkunft im südlichen Teil Ostpreußens. (Nazwy miejscowe pochodzenia bałtyckiego w południowej części Prus Wschodnich) (= Hydronymia Europaea. Sonderband), Штутгарт: Franz Steiner Verlag. Razmukaitė Marija 1993: Поширення ойконімів, утворених від особових імен із патронімічними суфіксами, у Литві. – Питання литовського мовознавства 32, 133–165. Razmukaitė Marija 1998: Литовські суфіксальні ойконіми: докторська дисертація, Вільнюс: Інститут литовської мови, Університет Вітовта Великого. Rimantienė Rimutė 1966: Археологічні пам’ятки заповідної території. – Ігналінський край, Вільнюс: Vaga, 16–21. SG II – Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських країн 2, Варшава: коштом Філіпа Сулімєрського та Владислава Валевського, 1881. Sinkevičiūtė Daiva 2006: Скорочення двоскладових особових імен та їхні прізвища-походження, Вільнюс: видавництво Вільнюського університету, 2006. 132 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginučiai kilmės ištakų SRP II – Scriptores rerum Prussicarum. Джерела історії прусського минулого до занепаду орденського панування 2, за ред. T. Hirsch, M. Töppen, E. Strehlke, Лейпциг: Verlag von S. Hirzel, 1863. Steponavičienė Irena: Литовські топоніми в документах Тевтонського та Лівонського орденів (машинопис). Зберігається в Центрі досліджень балтійських мов і ономастики Інституту литовської мови. Šv nč Kr₁ – Книга записів хрещень парафіяльного костелу в Свенцянах. Від 6 лютого 1749 року до 8 березня 1753 року. Зберігається в архіві Свенцянського костелу. Šv nč Kr₂ – [Книга записів хрещень парафіяльного костелу в Свенцянах за 1753–1759 рр.]. Зберігається в архіві Свенцянського костелу. Tyla Antanas 1966: Перші відомості про околиці Лінкменіса. – Ігналінський край, Вільнюс: Vaga, 22–42. Trk|n – Liber Copulatorum Ecclesiae parochialis Tyrszlensis Anno Domini 1814–1827, LVIA, F. 1453, Ap. 1, B. 26. TvrKr – Книга записів хрещень парафіяльного костелу в Тверечі від 1 січня 1755 року до 1 квітня 1778 року, LVIA, F. 1332, Ap. 1, B. 2. Vaitkevičius Vykintas 2006: Священні місця Старої Литви. Аукштайтія, Вільнюс: Інститут історії Литви. Vanagas Aleksandras 1970: Творення гідронімів Литовської РСР, Вільнюс: Mintis. Vanagas Aleksandras 1996: Назви міст Литви, Вільнюс: Видавництво науки та енциклопедій. VB – Списки населених пунктів Литви Комісії прізвищ і топонімів (справи), (машинопис). Зберігаються в архіві Центру досліджень балтійських мов і ономастики Інституту литовської мови. Wenzel Walter 2017: Ранньослов’янська історія Саксонії у світлі назв, Гамбург: Baar-Verlag. VGGS – Буленская губернія. Повний список населених місць зі статистичними даними про кожне поселення, складений за офіційними відомостями I. I. Гошкевичем [Віленська губернія. Повний список населених місць зі статистичними даними про кожне поселення, складений за офіційними відомостями I. I. Гошкевичем], Вільна: Губернська друкарня [Вільна: Губернська друкарня], 1905. VK – Картотека литовських топонімів, записаних із живої мови. Зберігається в Центрі досліджень балтійських мов і ономастики Інституту литовської мови. Straipsniai / Articles 133 LAIMUTIS BILKIS Wójcik Urszula 2001: Місцеві назви колишнього Равського воєводства, Варшава—Краків: Варшавське наукове товариство, Видавництво Інституту польської мови Польської академії наук. VTI1 – Inwentarz Wszy[s]tkiego Ci wunftwa Wilenkiego... [Інвентар Віленської тіунії 1636 року], VUBRS, F1–F14. VTI11 – Inwentarz Ci wunftwa Wilenskiego... [Інвентар Віленської тіунії 1732 року], VUBRS, F1–F92. Zschieschang Christian 2017: Десятинний список Гершфельда та ранньосередньовічна прикордонна ситуація на середній течії Заале. Дослідження з історії та культури Східної Центральної Європи, т. 52, Кельн—Веймар—Відень: Böhlau Verlag. Žemienė Aušra 2017: Особові назви Малої Литви (XVIII–XIX ст.), Вільнюс: видавництво VGTU «Technika». Žilėnas Antanas 2019: Ginūčiai. – Салдутішкіс, Вільнюс: Versmė, 595–648. Про походження ойконіма Ginūčiai РЕЗЮМЕ Село Ginūčiai, розташоване у Східній Литві, та його назва привернули увагу істориків, мовознавців і дослідників місцевої історії через цікаву географічну близькість до відомого городища Ginūčiai. Вважається, що на цьому городищі містився замок Linkmenys, уперше згаданий 1373 року в Лівонській хроніці Германа фон Вартберґе. Близькість села до цієї важливої історичної пам’ятки породила припущення про можливий зв’язок між походженням назви села та обороною замку Linkmenys. Тому неодноразово висловлювалося припущення, що ойконім Ginūčiai міг походити від литовського апелятива ginti ‘визволяти когось або щось від нападу; відбивати напад’. Історичні записи ойконіма Ginūčiai засвідчують уживання протягом історії двох форм: *Ginutėnai та Ginūčiai. Варіант із суфіксом –ėnai вважається первинним, оскільки це найдавніший засвідчений варіант, датований 1554 роком, який зберігався в загальному вжитку до початку 20th століття. Сучасний ойконім Ginūčiai був відомий уже в першій половині 17th століття, а від 1734 року набув частого вжитку у XVIII столітті. Поступово він став загальноприйнятим у живій мові та адміністративних документах, остаточно закріпивши своє переважання з першої половини 20 століття. 134 Acta Linguistica Lithuanica XC Dėl oikonimo Ginūčiai kilmės ištakų Етимологія ойконіма пов’язана з пошуком походження первинного варіанта *Ginutėnai. Спираючись на тенденції словотворення та походження ойконімів і інших топонімів подібної структури, моделі творення апелятивів із суфіксом -ėnas та аналіз особових імен із тим самим коренем, можна стверджувати, що *Ginutėnai найімовірніше можна кваліфікувати як утворення типу pluralia tantum, похідне від патронімічного особового імені *Ginutėnas. Такі висновки підтверджують кілька причин: 1) литовські ойконіми із суфіксом -ėnai часто утворюються від множинної форми особових імен із тим самим суфіксом, і такий тип словотворення найбільш поширений у Східній Литві; 2) історична та сучасна антропонімія засвідчує особове ім’я Ginūtis — основу особового імені *Ginutėnas, яке може бути основою відповідного ойконіма; 3) немає інших литовських ойконімів та інших топонімів, утворених із суфіксом -ėnai від девербативів категорії назв носіїв вербальної ознаки та апелятивів подібного характеру. Немає впевненості щодо того, чи можна пізнішу назву села Ginūčiai, у якій відсутній суфікс -ėnai, безпосередньо пов’язати з множинною формою особового імені Ginūtis, засвідченого в литовській історичній та сучасній антропонімії. Це антропонім не зафіксований у селі Ginūčiai, маєтку Linkmenys або парафії Linkmenys у XVI–XVIII століттях, що дає підстави припускати його зникнення зі звичайного вжитку в цій місцевості значно раніше. Аналіз парафіяльних ойконімів із суфіксом -ėnai свідчить, що протягом XVII та XVIII століть варіант Ginūčiai міг виникнути внаслідок тенденції до взаємозамінного вживання обох форм — із суфіксом і без нього — у цей період. З огляду на ймовірне походження ойконіма немає впевненості щодо того, чи можна сучасну назву села Ginūčiai безпосередньо вивести від дієслова ginti(s) ‘визволяти когось або щось під час нападу; відбивати напад’ або ймовірного литовського девербатива *ginutis. Його зв’язок із лит. ginti(s) міг бути лише опосередкованим: *Ginutėnai ← особове ім’я *Ginutėnas ← особове ім’я Ginūtis ← (особові імена Gìnas, Gìnis, Gìnius) ← лит. gìnti (gina). Подано 25 жовтня 2023 р. LAIMUTIS BILKIS Інститут литовської мови вул. Пятро Вілейшіо, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва [email protected] Straipsniai / Articles 135