Priebalsių balsingumo įtaka formantinei bendrinės lietuvių kalbos balsių struktūrai: faktorinė analizė

Acta Linguistica Lithuanica 2025, т. 92, с. 1–24 Посилання на зміст / Turinys nuoroda ISSN 2669-218X (онлайн / elektroninis) ВПЛИВ ДЗВІНКОСТІ ПРИГОЛОСНИХ НА ФОРМАНТНУ СТРУКТУРУ ГОЛОСНИХ ЛІТЕРАТУРНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ: ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ Вплив дзвінкості приголосних на розподіл формант голосних у стандартній литовській мові: факторний аналіз ЕВАЛЬДАС ШВАГЕРІС Інститут литовської мови Електронна пошта: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0009-0002-5624-7275 Напрями наукових досліджень: експериментальна фонетика, просодія балтійських мов і вокалізм. https://doi.org/10.35321/all92-10 АНОТАЦІЯ Цією статтею продовжуються експериментальні дослідження динамічних явищ вокалізму літературної литовської мови (його позиційної варіативності). Увагу зосереджено на взаємозв’язках ієрархії чинників, які безпосередньо впливають на формантну структуру голосних. Після доповнення емпіричних даних сполуками голосних із дзвінкими проривними приголосними проаналізовано, якою з погляду цілого є сила чинника дзвінкості впливати на розташування F1 і F2 у спектрі. З цією метою проведено факторний аналіз даних (ANOVA), спрямований на визначення ієрархічних позицій чинника дзвінкості приголосних і його потенціалу узгоджувати свою дію з іншими чинниками. Результати показали, що слабкі позиції досліджуваного чинника в ієрархічних ланцюгах свідчать про досить низький рівень його автономності. Видно, що його відносна сила корелює з артикуляційним рядом голосних: що більш заднім є голосний, то виразніші відмінності формант, зумовлені чинником дзвінкості. Крім того, хоча цей чинник і не виявляє більшої диференційної сили, він розширює артикуляційно-спектральний простір, у якому конкуруючі чинники можуть діяти з більшою силою (наприклад, підсилювати переднє просування високих задніх голосних у позиції між зубними проривними приголосними перед голосним). КЛЮЧОВІ СЛОВА: форманти голосних, стандартна литовська мова, факторний аналіз, ієрархія чинників, позиційні варіанти голосних. АНОТАЦІЯ Це дослідження має на меті продовжити експериментальні дослідження динаміки розподілу формант голосних у стандартній литовській мові. Основну увагу зосереджено на взаємодії та ієрархії чинників, які безпосередньо впливають Авторське право © 2025 Evaldas Švageris. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення первісного автора та джерела. // Видав Інститут литовської мови. Ця стаття є статтею відкритого доступу, що поширюється на умовах ліцензії «Creative Commons» із зазначенням авторства, які дозволяють необмежено використовувати, поширювати та відтворювати вміст на будь-якому носії із зазначенням автора та джерела. Отримано: / Gauta: 2025-04-11. Прийнято: / Priimta: 2025-06-02. 1 розташування формант у спектрах литовських голосних. Після додавання до набору даних сполучень CVC із дзвінкими проривними приголосними було проаналізовано диференційну силу чинника дзвінкості. Було проведено факторний аналіз (двофакторний ANOVA), щоб визначити, яке місце в ієрархії може посідати чинник дзвінкості. Крім того, було порушено питання координації чинників у сфері розподілу формант. Результати свідчать, що чинник дзвінкості займає слабкі позиції в ієрархії та виявляє низький рівень автономії. Певною мірою його відносна сила корелює із задньорядністю голосного: у міру зміщення до задньої позиції язика відмінності, зумовлені впливом чинника дзвінкості приголосних на розподіл формант, зростають. Хоча дзвінкість приголосних не має істотного впливу, вона відіграє роль у розширенні спектрального простору, даючи змогу іншим чинникам чинити більший вплив (наприклад, створює умови для більшої передньої реалізації високих задніх голосних у середовищі зубного проривного приголосного). КЛЮЧОВІ СЛОВА: форманти голосних, стандартна литовська мова, факторний аналіз, ієрархія чинників, алофони голосних. ВСТУП Перші спроби за допомогою експериментальних засобів детальніше проаналізувати динаміку варіювання вокалізму стандартної литовської мови, точніше, взаємозв’язки чинників, що визначають фонетичну структуру голосних, загалом дали позитивні результати (Švageris 2024; Švageris, Urbanavičienė 2024). Хоча обмежений обсяг емпіричного матеріалу та невелика кількість залучених до аналізу чинників поки що не дали змоги зробити далекосяжні висновки, усе ж можна помітити, що динамічна площина кількісних і якісних ознак голосних не є хаотичною (із зарубіжних досліджень, що спираються на подібну концепцію, див., наприклад: Lindblom, Moon 1994: 40–55; Roesler, Yung 2018: 535–540; більшою мірою з теоретичного погляду див. Lindblom 1990: 65–100). Очевидно, що чинники пов’язані ієрархічними відношеннями, а про спектральні характеристики позиційних варіантів голосних можна судити за кореляціями, встановленими статистичними обчисленнями. Наприклад, чим голосний є відкритішим, тим більше його частотний спектр залежить від просодичного чинника (позиції щодо фразового наголосу); чим він задніший, тим виразніше формантна структура сигналізує артикуляційний тип розташованого поруч із ним проривного приголосного тощо. Крім того, результати виявили, що практика дослідження акустичних ознак ізольовано вимовлених мовних звуків може спотворювати тенденції, які вважаються звичайними. За таких умов часто посилюється вплив суб’єктивного чинника дикторів (можлива гіперартикуляція; про цей чинник див. Johnson та ін. 1993: 701–714; Lee та ін. 2019: 1568–1579; з погляду балтійських мов див. Čeirane, Indričianė 2012: 43; Ambrazevičius, Leskauskaitė 2014: 168; Kazlauskienė 2018: 41), унаслідок чого іноді нівелюються, наприклад, якісні відмінності між довгими та короткими голосними; тому логічним і обґрунтованим видається загальніший висновок, що природність мовлення є важливою умовою його системності (Švageris, Urbanavičienė 2024). Якщо дивитися на перспективу, користь досліджень такого типу могла б бути подвійною. По-перше, сам напрям аналізу з часом міг би розширити й доповнити дискурс експериментальних досліджень литовського вокалізму та створити підґрунтя для порівняльних праць на матеріалі аналогічних іноземних мов (Hillenbrand та ін. 2001: 754–755; Roesler, Yung 2018: 535–540). По-друге, якби збільшення кількості чинників та обсягу емпіричних даних привело до ще чіткіших і конкретніших результатів, зросла б можливість прогнозування та моделювання ознак позиційних варіантів голосних (прикладний аспект). Іншими словами, з погляду прикладного синтезу мовлення корисно вдосконалити модель, яка класифікує набір ознак позиційних варіантів голосних з перспективи взаємозв’язків чинників, що безпосередньо на нього впливають. Додаткова альтернатива прогнозування 2 акустичної структури мовних звуків могла б сприяти вдосконаленню природності людського голосу, відтворюваного комп’ютером. Усе це, очевидно, є достатнім стимулом для подальшого продовження розпочатих досліджень. 1. Проблема, мета та завдання дослідження Проблематика цього експериментального дослідження випливає з потреби збільшити кількість чинників, які безпосередньо впливають на якісні спектри голосних стандартної литовської мови. Зрозуміло, що чим більше чинників залучено до моделі, тим повнішими й універсальнішими мають бути отримані результати. Оскільки це по суті продовження розпочатих робіт (Švageris 2024; Švageris, Urbanavičienė 2024), до чинників, залучених до дослідження на попередніх етапах (диктора, фонологічної кількості, артикуляційного типу проривних приголосних і фразового наголосу), цього разу додається чинник дзвінкості проривних приголосних. У литовських експериментальних дослідженнях можливий вплив цього чинника на розподіл формант голосних, очевидно, досі детально не вивчався. Непрямі зв’язки можна виявити лише в окремих працях, причому переважно в дослідженнях коартикуляції мовних звуків (Ambrazevičius, Leskauskaitė 2014: 202–225; Jaroslavienė та ін. 2019: 62–167; з погляду інших мов див. Kewley-Port 1982). Зарубіжні дослідники зазначають, що для голосних, які в порівняльному аспекті опинилися між дзвінкими приголосними, характерне зниження першої форманти. Більшою мірою цей чинник впливає на розподіл формант передніх голосних (F1 у середньому знижується приблизно на ~100 Hz), тоді як для голосних середнього ряду та задніх голосних цей вплив нібито значно слабший (~20 Hz; див. Stevens, House 1963: 111–128; Hillenbrand та ін. 2001: 754–755; також Adriaans 2018: 21–25). Щоправда, помітніший слід у спектрі залишають приголосні в превокальних, а не в поствокальних позиціях. Дослідники припускають, що ця кореляція, найімовірніше, є спектральним відображенням варіювання положення гортані (під час вимови дзвінких приголосних гортань опускається нижче). У ширшому розумінні ці конфігурації, мабуть, пов’язані з динамікою зміни підзв’язкового та надзв’язкового тиску, необхідною для (не)збудження фонації голосових складок (Ambrazevičius, Leskauskaitė 2014: 171). Щоб під час фази вибуху дзвінких проривних приголосних можна було максимально довго підтримувати фонацію, потрібно зменшити надзв’язковий тиск (збільшити об’єм надзв’язкової порожнини голосового тракту), тому опускання гортані з цього погляду видається цілком умотивованим (Stevens 1998: 465–485). Крім того, якщо деталізувати конфігурацію голосового тракту відповідно до логіки теорії збурень, слід констатувати, що біля гортані тракт не лише розширюється, а й стає ширшим (а це ще одна сприятлива умова для зменшення надзв’язкового тиску). Точніше кажучи, перша форманта може знижуватися у двох випадках: коли голосний лабіалізується (оскільки максимум першої резонансної моди локалізується біля губ) або коли голосовий тракт розширюється біля гортані (тут локалізується вузол цієї моди; див. Chiba, Kajiyama 1941; Kent, Read 2002: 28–32). Отже, мета цієї статті полягає в тому, щоб експериментальними засобами визначити відносну силу чинника дзвінкості проривних приголосних впливати на розподіл формант голосних стандартної литовської мови. Щоправда, навряд чи є багато сумнівів у тому, що вплив цього чинника в зазначеному аспекті істотно відрізнявся б від впливу, встановленого в аналогічних дослідженнях інших мов. Це радше фонетична універсалія, зумовлена виключно анатомією людини та фізичними причинами генерації мовних звуків (тобто умовами, необхідними для фонації дзвінких проривних 3 для вимови приголосних), а не вираження мовної специфіки (Stevens 1998: 465–485). Тому, як уже згадувалося, для цього дослідження актуальнішим є саме розширення факторного аналізу (доповнення ще одним чинником), після якого має з’ясуватися, чи зі збільшенням кількості чинників змінюються ієрархічні зв’язки між ними. Наприклад, було б корисно дізнатися, чи не стає чинник глухості–дзвінкості серйозною перешкодою для диференціації формантної структури голосних за тими чинниками, вплив яких, згідно з попередніми даними, більшою мірою відображали відмінності першої форманти. Для створення загальної динамічної картини якісних ознак голосних важлива не лише сама сила чинників, а й напрями їхньої дії та узгодженість, тому всі ці прагнення зумовлюють дещо ширші завдання: 1. Розширити й доповнити емпіричний матеріал дослідження (Švageris 2024; Švageris, Urbanavičienė 2024) даними, класифікованими за чинником дзвінкості приголосних (тобто записати й залучити до дослідження всі ідентичні позиції зі дзвінкими проривними приголосними). 2. Статистичними засобами порівняти відносну силу п’яти чинників — дикторів, фонологічної кількісності, фразового наголосу, місця артикуляції приголосних і дзвінкості приголосних — впливати на формантну структуру голосних, а також деталізувати напрями їхньої дії та узгодженість. 3. Доповнити й, за потреби, уточнити ієрархічні ланцюжки чинників, укладені на попередньому етапі дослідження (тобто розширити саму модель), і визначити в них позицію чинника дзвінкості приголосних. 2. Короткий огляд досліджень, емпіричний матеріал і метод Оскільки цим дослідженням продовжуються розпочаті роботи, загалом дотримано тих самих методологічних засад (Švageris 2024; Švageris, Urbanavičienė 2024). Праці найближчої тематики вже були докладно розглянуті, тому тут можна лише коротко викласти те, що з’ясувалося з результатів найновішого факторного аналізу (Švageris 2024). Як відомо, на кількісні та якісні ознаки голосних впливають різноманітні лінгвістичні й екстралінгвістичні чинники (з загального погляду на вплив різних чинників на спектральні характеристики голосних литовської мови див. Vaitkevičiūtė 1961; Pakerys 1982: 132–134; 2003 [1986]: 24, 35–36, 190–191; Kau­kėnienė 2002; Kudirka 2009; Jaroslavienė 2014; 2015; Urbanavičienė ir kt. 2019: 78; Ledichova 2020a: 1–33; 2020b; а також пор. дослідження інших мов: Johnson ir kt. 1993: 701–714; Hillenbrand ir kt. 2001; Tsukada 2009). Те, яким буде розташування формант голосного в частотному спектрі (як буде артикулюватися голосний), залежить від піднесення та ряду голосних, фонетичних і просодичних чинників мови, індивідуальної артикуляції мовця тощо (там само). Однак детальнішу акустичну картину голосних можна отримати тоді, коли на всі ці чинники дивляться з інтеракційної перспективи, коли об’єктивними критеріями ¹Пам’ятаймо, що за допомогою цього факторного аналізу (статистичними методами) прагнуть з’ясувати взаємозв’язки та ієрархію чинників, які зумовлюють варіювання мовних звуків. 4 оцінюється порівняльна вага кожного з них. Так проаналізовані дані показують, що за впливом на розташування F1 і F2 найвищі ієрархічні позиції загалом посідає фонологічна кількісність (Švageris 2024)2. Проте цей висновок втрачає доказову силу, коли артикуляційні підгрупи голосних аналізуються окремо. Коли в центрі аналізу опиняються голосні заднього ряду, з домінантної позиції фонологічну довготу голосних витісняє чинник проривних приголосних. Це означає, що без групування даних із загального формантного розташування з найбільшою ймовірністю можна виокремити глухі [p], [k] і [t], розташовані поруч із голосними [ɑː / ɛ] та [uː / ʊ]. Якщо говорити конкретніше, найбільшу якісну зміну в спектрі заднього низького [ɑː / ɛ] зумовлює артикуляція губного проривного приголосного (p[ɑː / ɛ]p через зниження F2 у середньому на 200 Hz надзвичайно виразно відрізняється від варіантів k[ɑː / ɛ]k і t[ɑː / ɛ]t). Якісний спектр заднього високого [uː / ʊ] найбільше від інших позиційних варіантів віддаляється, опинившись в оточенні передньоязикового зубного [t] (у середньому на ті самі 200 Hz підвищується F2; це явище також слід вважати фонетичною універсалією; див. Hillenbrand ir kt. 2001). Міцне статистичне підґрунтя мають і кілька інших кореляцій: відкритості голосних і фразового наголосу (чим відкритіший голосний, тим більше формантна структура залежить від його позиції щодо фразового наголосу), передності / піднесення голосних і фонологічної кількісності (чим голосний передніший і вищий, тим виразніше форманти розрізняють його короткий і довгий варіанти), артикуляційної напруженості та ваги чинника дикторів (чим напруженіша артикуляція голосу, чим далі вона віддалена від центру акустичного спектра, тим вищі позиції в ієрархічному ланцюжку посідає чинник дикторів). Не втрачають додаткової цінності й виявлені випадки односпрямованої дії чинників. Видається, що лабіалізація відкритих голосних між губними приголосними органічно узгоджується з відмінностями відкритості [ɑː / ɛ], зумовленими фразовим наголосом. Інакше співвідносяться в цьому аспекті останній чинник і фонологічна кількісність, оскільки, як показують дані, їхній вплив не може зростати паралельно: зі збільшенням впливу першого другий водночас має тенденцію до зменшення (це означає, що напрями їхньої дії не узгоджуються). Щоб можна було порівняти найновіші дані з попередніми, необхідно дотримуватися суворого добору емпіричних даних. Насамперед це стосується дикторів. Якби на цьому етапі дослідження записували інших дикторів, цей чинник, зрозуміло, довелося б вилучити з аналізу (оскільки дані не можна було б безпосередньо порівнювати). З цієї причини для запису додаткового матеріалу запросили тих самих чоловіків віком 38 (D1) і 20 (D2) років, яких можна вважати належними репрезентантами субстандарту загальнолітовської мови (Miliūnaitė 2018: 53). Нагадаємо, що для аналізу обрано тричленні сполучення типу CVC із так званими «крайніми» (англ. corner vowels) голосними [iː / ɪ], [uː / ʊ] та [ɑː / ɛ], які відповідають найбільш віддаленим від нейтрального положення позиціям язика (Titze 2000: 162–163). Загалом із проривними приголосними [p], [t], [k], [b], [d], [g] і короткими [ɪ], [ʊ] та [ɛ], а також довгими [iː], [uː] і [ɑː] голосними утворено 36 сполучень, з якими сформовано короткі тришарові фрази (напр.: ‘tark KAK taip’; ‘tark BŪB taip’). Додатково варіюючи їх іншими аналізованими чинниками (досліджувані 2 Тут слід наголосити, що мається на увазі відносна подібність фонологічної кількісності, обґрунтована статистичними обчисленнями, щодо трьох інших чинників (фразового наголосу, проривних глухих приголосних і дикторів). Із розширенням кількості аналізованих чинників, зрозуміло, їхнє ієрархічне розташування може змінюватися. 5 позиція сполучення щодо фразового наголосу), для записів було підготовлено 108 слайдів, які обох дикторів попросили прочитати по двадцять разів (по п’ять за один раз). Загалом записано 4320 випадків. Записи здійснено у фонетичній лабораторії Вільнюського університету на професійному обладнанні, із дотриманням звичайних вимог до експериментів такого типу. Усі записані сполучення нарізано, анотовано й опрацьовано за допомогою програми звукового аналізу Praat. Спеціальним скриптом цієї програми автоматично вилучено потрібні для дослідження дані — значення перших трьох формант (F1, F2, F3) центральних частин голосних (у герцах), на основі яких надалі виконано розрахунки двофакторного дисперсійного аналізу (TWO-WAY ANOVA, Rietvel, van Hout 2005). Спочатку за допомогою цієї статистичної моделі оцінено силу чинника дзвінкості приголосних щодо диференціації даних у загальному випадку — тобто коли емпіричні дані ніяк не згруповано за іншими чинниками (ці результати проілюстровано на тривимірних графіках). Потім, створивши умови безпосередньої конкуренції (коли конкурувальні чинники міняються місцями), за тією самою моделлю для кожного артикуляційного типу голосних обчислено ієрархічні ланцюги чинників. За допомогою додаткових графічних засобів цього разу проаналізовано узгодженість чинників. У цьому разі обчислювали не лише, скільки разів чинники переважають один одного (у відсотковому вираженні), а й фіксували випадки, коли, попри перевагу одного з них, дані успішно розрізнялися за обома безпосередньо конкурувальними чинниками. Якщо в обох випадках порівняння не перевищено критичну межу p = 0,05, вважається, що вплив обох чинників на частотний спектр є узгодженим. За допомогою додаткових графічних засобів проілюстровано також напрямки дії чинників (за умовну точку відліку обрано нейтральний шва). Ці графічні дані подано для максимальної деталізації динамічних зсувів формант і чіткішого пов’язання їх з артикуляційними змінами голосних (щодо всіх інших деталей методики дослідження див. Švageris 2024; Švageris, Urbanavičienė 2024). 3. Результати дослідження. Вплив дзвінкості приголосних на розподіл формант нижнього заднього [ɑː/ɑ] Факторний аналіз оптимально розпочати з питання, якою є статистична ймовірність розрізнити в загальному масиві даних (усього 1440 випадків) якісні варіанти [ɑː / ɑ], що опинилися між дзвінкими та між глухими проривними приголосними. Зрозуміло, без детальнішого групування даних однорідність порівнюваних вибірок знижується, а надійність статистичних результатів зменшується. Проте, наскільки можна судити із загального графічного розташування даних (див. діаграму 1) та обчисленої ймовірнісної оцінки (p = 1,72765E−12), є достатні підстави вважати, що чинник дзвінкості приголосних істотно сприяє диференціації якісного спектра задніх низьких голосних. Хоча у тривимірному графічному просторі можна було б побачити відмінності обох формант, значення середніх чітко вказують на те, що позиційні варіанти цього типу розрізняються лише за першою формантою (між глухими — F1 = 714 Hz, F2 = 1298 Hz, між дзвінкими — F1 = 634 Hz, F2 = 1283 Hz; різниця ~ 80 Hz). По суті, підтверджується зазначена у вступній частині статті фонетична універсалія (додаткове опускання гортані для ініціювання фонації → зниження F1). Варто додати, що результати аналогічних досліджень інших мов для задніх голосних передбачали значно менший і, в принципі, статистично незначущий вплив цього чинника (відмінності першої форманти становили лише 15–20 Hz; Hillenbrand та ін. 2001). 6 і в принципі статистично незначущий вплив цього чинника (відмінності першої форманти становили лише 15–20 Hz; Hillenbrand та ін. 2001). Діаграма 1. Розташування перших двох формант нижніх задніх [ɑː / ɛ] за чинником дзвінкості приголосних (p = 1,72765E−12)³ Крім того, попри тенденцію, на яку вказують статистичні розрахунки, впадає в око ще одна деталь графічного розсіювання даних. Помітні неоднакові похибки варіювання формант, яких середні значення не відображають. Глухість приголосних (червоний еліпс), здається, дещо обмежує зсуви F2 [ɑː / ɛ] у спектрі. Логічно припустити, що артикуляція проривних глухих приголосних, яку традиційно вважають більш напруженою (Pickett 1999: 125), у цих випадках корелює з меншою рухливістю горизонтального положення язика, тоді як розширена глоткова ділянка (загальне зниження F1) у сполученнях із дзвінкими приголосними відкриває шлях до дещо більших змін F2 голосних. Напрям дії чинника глухості—дзвінкості та, що ще важливіше, його кореляцію з відповідними векторами інших чинників можна побачити на діаграмі 2. Розміщені на ній точки (значення F1 і F2) ілюструють найбільші зафіксовані якісні відмінності голосних аналізованої групи щодо кожного з чинників. Наприклад, за чинником диктора з найвищою статистичною оцінкою (p = 1,6E−14) розрізнилися ненаголошені довгі [ɑː] у сполученні з дзвінкими зубними [d]. Середні значення формант цього конкретного випадку, нанесені на діаграму (D1 F1 = 614 Hz, F2 = 1414 Hz: D2 F1 = 672, F2 = 1173 Hz). За тим самим принципом розташовано й аналогічні точки інших чинників. Такий аналітичний підхід до даних створює візуальне враження про межі варіювання спектральних характеристик, у яких позиційні [ɑː / ɛ] ³ Серед глухих приголосних — червоний еліпс, серед дзвінких — синій (загальний масив даних). 7 варіанти можуть досягати, коли чинники діють із максимальною силою (отримуючи найбільшу статистичну ймовірність відмінності). Діаграма 2. Потенційні напрями дії чинників (спектральний простір [ɑ: / e]) Якщо умовною точкою відліку обрати перші дві форманти нейтрального голосу шва (F1 = 500 Hz, F2 = 1500 Hz; велика чорна точка на діаграмі), вплив чинників на якісний спектр голосних можна оцінити крізь призму артикуляційної (не)напруженості (зсув F1 і F2 від центру акустичного спектра або до нього). У цьому аспекті чіткіше виокремлюється чинник приголосного оточення, який найбільшою мірою (p = 1E-28) диференціює спектр фактично лише вздовж осі ординат y (через виразну лабіалізацію в сполуках із губними приголосними), тоді як усі інші чинники діють майже в одному (де)централізаційному напрямі. Якби все дослідження обмежувалося лише цим графічним матеріалом, можна було б констатувати, що в цих парах одні члени просто слабше артикулюються (менше напружуються). Природно, що в напрямі централізації короткі варіанти голосних зміщуються більше, ніж довгі; несподіваним є лише те, що їхню статистично найбільшу відмінність (p = 2,1E-22) встановлено в постнаголошеній позиції у сполуці зі дзвінкими піднебінними приголосними (D2, середні значення: g[ɑ:]g F1 = 591 Hz, F2 = 1332 Hz; g[ɑ:]g F1 = 667 Hz; F2 = 1166 Hz). Відповідно, далі від центру спектра віддаляються (p = 1E-14) голосні, що опинилися між дзвінкими, а не між глухими приголосними (D2; постнаголошена позиція; середні значення: k[ɑ:]k F1 = 629 Hz, F2 = 1326 Hz; g[ɑ:]g F1 = 667 Hz, F2 = 1164 Hz). Подібна акустична відмінність (p = 1,6E-14) є і між дикторами (постнаголошена позиція, довгі d[ɑ:]d; середні значення: D1 F1 = 614 Hz, F2 = 1414 Hz; D2 F1 = 672 Hz, F2 = 1173 Hz), а також між позиціями щодо фразового наголосу (p = 7E-18; D2, довгі k[aː]k; середні значення: наголошені F1 = 782 Hz, F2 = 1228 Hz; постнаголошені F1 = 629 Hz, F2 = 1326 Hz). Щоправда, спектральний вираз і статистична вага всіх цих відмінностей не корелюють. Статистична сила фонологічної кількості та артикуляційного типу приголосних більша, ніж у всіх інших; однак ця перевага не завжди супроводжується й найбільшою графічною відстанню між точками. Знову ж таки, ця графічна площина є лише ілюстрацією найвиразніших відмінностей. Не слід забувати, що іноді акустичні показники за всіма цими чинниками відрізнялися незначно або не відрізнялися зовсім, тому інформативність цих даних не є абсолютною. Кожна фонетична реалізація голосу є тим чи іншим результатом взаємодії ВСІХ чинників, тому додаткова цінність цієї діаграми полягає лише у виявленні потенційних напрямів їхньої дії. З останнього має бути зрозумілою можливість узгодження впливу чинників на формантну структуру голосних. Домінантне становище приголосних підтверджує і аналіз безпосередньої конкуренції чинників. Триразове збільшення даних у цілому не послаблює лабіалізаційного впливу [p] і [b] (зниження F2) на відкритіші задні голосні низького підйому. Коли кількість безпосередньо порівнюваних пар зросла з 16 до 44, процентний вираз переваги цього чинника над іншими залишився найбільшим (79 відсотків; див. діаграму 3). Це означає, що майже у чотирьох випадках із п’яти під час аналізу змішаних даних можна досить надійно сказати, між якими проривними приголосними (точніше, між губними чи негубними) опинилися голосні підгрупи [ɑː / ɛ]. Про це чітко свідчать і середні значення загального масиву даних ([p]/[b] F1 = 689 Hz, F2 = 1178 Hz, [t]/[d] F1 = 675 Hz, F2 = 1337; [k]/[g] F1 = 675 Hz, F2 = 1357 Hz; імовірність взаємодії величезна p = 1,8E−122). Уся ця сукупність показників свідчить, що в загальному випадку приголосний чинник чітко посідає найвище місце за впливом на формантну структуру задніх голосних низького підйому. Ієрархічні позиції решти чинників є значно проблематичнішими. Очевидно, що збільшення обсягу даних посилило роль чинника диктора. Схоже, сполуки голосних зі дзвінкими приголосними (порівняно з глухими) є сприятливішим середовищем для індивідуальної артикуляції. Можливо, не випадково напрями дії цих двох чинників є надзвичайно подібними (див. діаграму 2). Коли порівнювали лише чотири чинники (Švageris 2024), відокремити одного диктора від іншого за розташуванням перших двох формант було досить складно (лише 23 відсотки), а тепер ця ймовірність удвічі більша (55 відсотків). Загальні середні значення (без дзвінких приголосних – D1 F1 = 736 Hz F2 = 1326 Hz; D2 F1 = 692 Hz F2 = 1269 Hz; із дзвінкими D1 F1 = 682 Hz F2 = 1340 Hz; D2 F1 = 672 F2 = 1239 Hz) припускають, що простір для індивідуальної артикуляції розширився з двох причин — через сильніший вплив дзвінких приголосних на глотальну ділянку D1 (зниження F1) і, найімовірніше, через посилення за цих умов лабіалізації D2 (виразніше зниження F2). Дещо послаблені позиції фразового наголосу, найімовірніше, є наслідком посилення чинників дзвінкості приголосних і дикторів. Найслабшим у цьому контексті залишається критерій фонологічної кількості. Імовірність відрізнити короткі [ɛ] від довгих [ɑː] є найменшою (38 відсотків), хоча, задля точності, слід сказати, що відставання цього чинника від чинників фразового наголосу та дзвінкості, найімовірніше, не виходить за межі стандартної похибки. 9 Діаграма 3. Відносна сила чинників за умов їхньої безпосередньої конкуренції (диференціація [αː / ɛ] за F1 і F2) Отже, слід констатувати, що виразніший вододіл формується лише між артикуляційним типом приголосних і всіма іншими чинниками (дещо значущішим є також розрізнення дикторів), а за результатами аналізу безпосередньої конкуренції можна скласти такий ієрархічний ланцюг (від найсильнішого до найслабшого): місце артикуляції приголосних → диктори → фразовий наголос → дзвінкість → фонологічна кількість. Усі висловлені думки можна дещо конкретизувати, спираючись на результати аналізу узгодженості чинників (див. діаграму 4). Нагадаємо, що в цьому випадку оцінюється, чи не стає перестановка чинників перешкодою для достатньо високорівневого статистичного розподілу даних за обома протилежними сторонами (коли p <0,05). Якщо, наприклад, невідокремлення довгих і коротких голосних (об’єднання їх у спільну вибірку) не перешкодило надійно відрізнити D1 від D2 за розподілом F1 і F2, і якщо водночас невідокремлення дикторів не завадило диференціювати голосні також за критерієм фонологічної кількості, вважається, що дія чинників є узгодженою. Оскільки фонетичних контекстів, у яких проводиться порівняння за цим аспектом, багато, можна елементарно підрахувати, скільки разів дані надійно розрізнялися за обома безпосередньо конкурентними чинниками, а скільки — лише за одним із них. Графічний простір (див. діаграму 4) відображає процентний вираз такого співвідношення: що вищий відсоток, то в більшій кількості випадків вплив різних чинників, зі статистичного погляду, був узгодженим. Усе це дає змогу з’ясувати, чи знаходять високі / низькі ієрархічні позиції чинників якесь відображення в їхній схильності взаємно узгоджувати свою силу. Простіше кажучи, досліджується, чи за спеціальних експериментальних умов обидва чинники є сильними, чи лише один із них. Якщо частішим є перший сценарій, постає питання, які саме чинники мають потенціал утворювати ці «узгоджені» пари. Так доповнюються тенденції, помічені під час графічного аналізу напрямів дії чинників. 10 4 діаграма. Узгодженість чинників ([ɑː / ɛ] спектральний простір) Графічний простір цього типу заповнений досить широко (темна зона покриває значну площу радара). Що вищий відсоток узгодженості, то більша площа покривається. Це має свідчити про те, що спектральний простір / артикуляційна рухливість нижнього заднього голосного є досить сприятливими для узгодження впливу чинників. Виявляється, що найвища ієрархічна позиція чинника приголосного оточення супроводжується найвищою оцінкою узгодженості (загальне середнє становить 77 відсотків). Напрошується думка, що принаймні в цих випадках вплив мовного чинника на розподіл F1 і F2 залежить від його потенціалу взаємодіяти (діяти в однакових напрямах диференціації) з іншими факторами. Найвиразнішу опозицію до останнього в цьому аспекті формують диктори, оскільки їхня узгодженість є найнижчого рівня (54 відсотки). Цей поділ не має дивувати, адже обидва чинники різняться за своєю природою: артикуляція приголосних безпосередньо визначається переважно мовною системою (об’єктивним критерієм), тоді як індивідуальна вимова — вибором мовця та тими чи іншими мовними обставинами (суб’єктивним критерієм). Наведені графічні дані дещо реабілітують позиції фразового наголосу (64 відсотки) і фонологічної кількісності (69 відсотків). Попри те, що за абсолютною потужністю ці чинники не можуть дорівнювати артикуляційному типу приголосних і дикторам, потенціал пристосовуватися до інших чинників дещо підвищує їхню відносну вагу. Дуже подібно інтерпретується картина дзвінкості приголосних (64 відсотки). Як певний орієнтир можна зазначити, що в цьому контексті найменш узгодженими є чинники дзвінкості й дикторів (39 відсотків), а найбільш узгодженими — чинники дзвінкості й приголосних (83 відсотки). 11 4. Вплив дзвінкості приголосних на дистрибуцію формант верхнього переднього [iː / ɪ] голосного Зовсім інша картина постає, якщо з тих самих перспектив розглядати спектральну реалізацію верхніх голосних переднього ряду та співвідношення чинників, які безпосередньо на неї впливають. Без ретельного групування даних немає жодної можливості (p = 0,16) встановити, чи є проривні приголосні, що стоять поруч із цими голосними, дзвінкими чи глухими. Зрозуміло, це загальний масив даних, у якому вплив нижчого ступеня на дистрибуцію F1–F2 може й не виявитися (загальні середні: [iː / ɪ] між глухими — F1 = 360 Hz, F2 = 2133 Hz, [iː / ɪ] між дзвінкими F1 = 359 Hz, F2 = 2104 Hz). Однак ті самі стандарти застосовувалися й під час аналізу нижнього заднього голосного, а там спостерігалася цілком інша диференціація даних (див. діаграму 1). Це, мабуть, перший попереджувальний сигнал про те, що після переходу голосних до переднього ряду й досягнення верхнього піднесення чинник дзвінкості фактично втрачає свою силу. Такий висновок був би дещо несподіваним, оскільки іноземні дослідники зафіксували вплив цього чинника (зниження F1) саме на передні голосні (Hillenbrand та ін. 2001). 5 діаграма. Розташування перших двох формантів передніх верхніх [iː / ɪ] відповідно до чинника дзвінкості приголосних (p = 0,16)⁴ Те саме припускають і масштаби в графічній площині, призначеній для ілюстрації потенційних напрямів дії факторів (див. діаграму 6). Очевидно домінують чинники фонологічної кількісності й дикторів, які як за найбільшою статистичною ймовірністю, так і за графічною відстанню виразно вирізняються із загального контексту. За векторним напрямом від інших знову дещо віддаляється чинник приголосного оточення ⁴ Між глухими приголосними — червоний еліпс, між дзвінкими — синій (загальний масив даних). 12 чинник, цього разу через (не)піднебінну артикуляцію виокремлюючи лише відмінності другої форманти (D2, переднаголосова позиція, короткі голосні, оточення дзвінких приголосних — середні значення: b[ɫ]b F1 = 415 Hz, F2 = 1654 Hz; d[ʲ]d F1 = 419 Hz, F2 = 1701 Hz; g[ʲ]g F1 = 398 Hz, F2 = 2041 Hz; p = 4E−38). Спектральне варіювання, імпліковане всіма іншими факторами, принципово збігається з віссю (де)централізації. Найменше сумнівів у цьому аспекті викликає акустична відмінність між довгими й короткими голосними. Цікаво, що найбільший статистичний показник знову зафіксовано в слабкій позиції фрази (D2, переднаголосова позиція — середні значення: d[ʲ]d F1 = 419 Hz, F2 = 1701 Hz; d[ʲː]d 302 Hz, F2 = 2420 Hz; p = 1,03E−61). Ця фактична обставина відтворює вже раніше встановлені слабкі ієрархічні позиції фразового наголосу за впливом на формантну структуру голосних цієї групи (Švageris 2024). Ненабагато поступається й чинник дикторів (післянаголосова позиція, короткі голосні, сполучення з дзвінкими губними приголосними b[ɫ]b — середні значення D1 F1 = 348 Hz, F2 = 2048 Hz; D2 F1 = 451 Hz, F2 = 1596 Hz; p = 5E−44). Артикуляційно слабше вимовляються голосні між дзвінкими (D2, наголошена позиція, короткі голосні, g[ʲ]g — середні значення: F1 = 463 Hz, F2 = 1731 Hz), а не між глухими (відповідно — F1 = 448 Hz, F2 = 1831 Hz, p = 7E−08), і, зрозуміло, голосні у слабкій позиції фрази (D2, короткі, p[ʲ]p — середні значення: переднаголосові F1 = 413 Hz, F2 = 1695 Hz, наголошені F1 = 422 Hz, F2 = 1833 Hz, післянаголосові F1 = 446 Hz, F2 = 1558 Hz; p = 6E−22). Серед помічених деталей можна також зазначити місцями взаємно змінені щодо нейтрального голосного позиції точок за критерієм дзвінкості приголосних: у спектральній площині [α / ɐ] ближче до шва опинилися голосні між глухими приголосними, а в цьому випадку — навпаки. Наскільки це закономірно, об’єктивно можна буде сказати в наступному абзаці, однак поки що ця зміна є ознакою несамостійності чинника дзвінкості. 6 діаграма. Потенційні напрями дії факторів (у спектральному просторі [iː / ɪ]) 13 Ще більше підстав для всіх цих міркувань дають результати аналізу безпосередньої конкуренції чинників (див. діаграму 7). Немає сумніву, що в загальному випадку за першими двома формантами у спектрі з найбільшою статистичною ймовірністю можна відрізнити довгі варіанти голосних цього підгрупи від коротких. Найвища ієрархічна позиція фонологічної кількісності більш ніж очевидна (95 відсотків). Загальні середні значення також майже не змінюються (без чинника дзвінкості — довгі [iː] F1 = 325 Hz, F2 = 2318 Hz; короткі [ɪ] F1 = 393 Hz, F2 = 1958 Hz; із чинником дзвінкості — довгі [iː] F1 = 320 Hz, F2 = 2307 Hz; короткі [ɪ] F1 = 400 Hz, F2 = 1935 Hz). Включення чинника дзвінкості приголосних до аналізу, здається, діє як каталізатор. Хоча цей чинник і не має значної сили (11 відсотків), він створює додатковий простір для посилення решти чинників (місце артикуляції приголосних 31% → 40%, диктори 47% → 65%, фразовий наголос 6% → 29%). Порівнявши ієрархію, показану на цій діаграмі, з ієрархією, встановленою на попередньому етапі дослідження (звісно, без чинника дзвінкості; Švageris 2024), можна констатувати, що вони взаємно відтворюють одна одну. Чинники, що диференціюють якісний спектр нижніх задніх голосних, за індексом сили утворили два виразніші блоки — артикуляційного типу проривних приголосних і всіх інших, тоді як у цьому випадку ієрархія є чіткішою та послідовнішою. Інакше кажучи, констатуємо ряд чинників, що поступово слабшають. Це вагомий аргумент на користь повторення вже раніше сформульованих кореляцій: зі зростанням напруженості артикуляції в напрямку передньоязиковості / закритості зростає статистична вага якісної диференціації за фонологічною довготою та дикторами (чим напруженіший голосний, тим сприятливіші умови для індивідуальної артикуляції). Також зазначалося, що високий підйом голосних є серйозною перешкодою для відображення спектральними характеристиками позицій досліджуваних звуків щодо фразового наголосу. Як показують дані, обидві ці тенденції суттєво не змінилися (сила фразового наголосу в умовах безпосередньої конкуренції сягає лише 29 відсотків). Чому позиція чинника дзвінкості є такою слабкою, сказати важко. Поки що це дає підстави припускати, що вплив чинника дзвінкості приголосних на розподіл F1 і F2 обернено пропорційний передності голосних — із просуванням голосного вперед він зменшується. Очевидно, що в більшості випадків статистичну вагу відмінностей визначає друга форманта — резонанс ротової порожнини. Коли відмінності F2 настільки великі, значно менші варіації F1, зумовлені опозицією глухості та дзвінкості в глотальній ділянці, можливо, вже просто не фіксуються статистичними засобами. З іншого боку, це мало б бути об’єктивною ознакою того, що в цілому вони є незначущими. Отже, з огляду на все це можна побудувати такий ієрархічний ланцюг: фонологічна кількісність → диктори → місце артикуляції приголосних → фразовий наголос → дзвінкість. Важливі аспекти розкриває також діаграма, що ілюструє узгодженість чинників. Передусім, порівняно з відповідним графічним матеріалом для голосного [ɑː / ɛ] (див. діаграму 4), видно, що сіра зона охоплює значно меншу площу радара. Це означає, що артикуляція [iː / ɪ] не є настільки сприятливою для узгодження чинників. Найважче з іншими узгоджується чинник дзвінкості (його середнє значення — 36 відсотків). Якщо раніше припускалося, що низький відсоток узгодженості може бути виявом великої сили чинника, то цього разу доводиться зробити протилежний висновок. Поєднавши в один логічний ланцюг результати аналізу безпосередньої конкуренції чинників і дані цієї діаграми, 14 ще раз слід констатувати, що інші чинники практично не залишають простору для диференційованої спектральної реалізації [iː / i] за критерієм глухості та дзвінкості приголосних. Здається, це може бути лише питанням окремих випадків і позицій, яке жодним чином не визначає загального розподілу спектральних доменів. Діаграма 7. Відносна сила чинників в умовах їхньої безпосередньої конкуренції (диференціація F1 і F2 [iː / i]) Діаграма 8. Узгодженість чинників (спектральний простір [iː / i]) 15 Крім того, слід зробити висновок, що узгодженість чинника та його фактична сила все ж безпосередньо не корелюють. Щоб краще зрозуміти цей взаємозв’язок, потрібно ще глибше дослідити артикуляційну та спектральну динаміку голосних (інакше кажучи, перейти на рівень мікроартикуляції). Найменшою перешкодою для того, щоб інші чинники виявляли відмінності F1 і F2, є проривні приголосні. Найорганічнішим у цьому відношенні є поєднання приголосних і фразового наголосу (узгодженість цієї пари — 75 відсотків), а найважче відрізнити задньоязикові проривні від незадньоязикових, не згрупувавши дані за дикторами (55 відсотків). Щоправда, загальні індекси узгодженості чинників фонологічної кількісності та дикторів, які посідають найвищі ієрархічні позиції, є подібними (відповідно 46 відсотків і 40 відсотків). За цим показником фразовий наголос посідає проміжне положення (52 відсотки). 5. Вплив дзвінкості приголосних на розподіл формант високого заднього [uː / ʊ] Нарешті, спектральні характеристики високого заднього [uː / ʊ] за зв’язками з дзвінкістю—глухістю проривних приголосних, здається, посідають проміжне положення між двома раніше розглянутими голосними. Розподіл, що поділяє загальний масив даних на дві групи за цим критерієм, має відчутне статистичне підґрунтя (p = 1,95E−07), однак середні значення (серед глухих — F1 = 372, F2 = 885 Hz; серед дзвінких — F1 = 387, F2 = 1019 Hz) не демонструють жодного артикуляційного зв’язку з глотальною ділянкою (F1 по суті стабільна). Статистичну вагу відмінності відображає друга форманта (різниця ~ 100 Hz), що передбачає конфігураційну динаміку передньої частини ротової порожнини. Із загальних похибок чітко видно, що дзвінкі приголосні (як і у випадку нижніх задніх голосних) стають додатковим стимулом для вільніших горизонтальних переміщень язика. Крім того, якщо перекриття еліпсів у тривимірному просторі не є лише випадковістю або наслідком неоднорідності емпіричних даних (хоча таку ймовірність теоретично мав би зменшувати великий обсяг даних), слід стверджувати протилежне тому, що передбачає теоретичний дискурс: нижчих значень F1 голосні цієї групи можуть частіше досягати поруч із глухими (а не дзвінкими!) проривними приголосними. Отже, хоча зафіксовано результат, сприятливий для диференційованого представлення даних, його інтерпретація наразі є досить проблематичною. Напрями дії чинників у спектральному просторі [uː / ʊ] є, мабуть, найбільш змішаними. Уже недостатньо покладатися лише на вектор (де)централізації, і доводиться констатувати значно різноманітніше (точніше, багатовекторніше) розсіювання даних. Оскільки шкали обох осей мають однаковий крок («кроки») — по 100 Hz, легко переконатися, що позиційні варіанти голосних більше відрізняються щодо ординат (F2). За величиною векторів та їхньою статистичною вагою вирізняються чинники місця артикуляції приголосних і фонологічної кількісності. Напрями їхньої дії, принаймні на підставі цього графічного матеріалу, очевидно, не збігаються. Вектор першого з них ілюструє фонетичну універсалію, яку виявили зарубіжні дослідники, — значне підвищення F2 поруч із проривними передньоязиковими зубними приголосними. Найбільший контраст такого типу (p = 1E−60) зафіксовано в передній позиції серед дзвінких приголосних (D2, короткі голосні — середні значення: g[ʊ]g F1 = 397 Hz, F2 = 1022 H; b[ʊ]b F1 = 413, F2 = 943 Hz; d[ʊ]d F1 = 403 Hz, F2 = 1394 Hz). 16 9 діаграма. Розташування перших двох формант задніх високих [u / ɔ] залежно від фактора дзвінкості приголосних (p = 1,95E-07)⁵ 10 діаграма. Потенційні напрями дії факторів (у спектральному просторі [u: / ɔ]) ⁵ Між глухими приголосними — червоний еліпс, між дзвінкими — синій (загальний масив даних). 17 Фонологічна кількісність досить закономірно наближає короткі варіанти цих голосних до епіцентру спектра (D2, постакцентна позиція, оточення проривних дзвінких зубних приголосних — середні значення: d[ʉ̯]d F1 = 403 Hz, F2 = 1394 Hz; d[u̟]d F1 = 329 Hz, F2 = 712 Hz; p = 4E–45). Досить незвично, що такого самого вектора не дотримується фактор фразового наголосу і, мабуть, піддається впливу приголосних (D2, короткі, оточення проривних дзвінких зубних приголосних — середні значення: постакцентні F1 = 403 Hz, F2 = 1394 Hz; наголошені F1 = 459 Hz, F2 = 1293 Hz; післянаголошені F1 = 431 Hz, F2 = 1290 Hz; p = 3E–20). Тенденційних рис набувають відмінності індивідуальної артикуляції. Порівнявши відповідні вектори всіх трьох голосних, можна помітити, що D1 загалом має тенденцію дещо централізувати низькі голосні, а D2 — високі. Останню закономірність ілюструє також графік цього розділу (післянаголошена позиція, короткі голосні, оточення глухих проривних губних приголосних — середні значення: D1 F1 = 370 Hz, F2 = 671 Hz; D2 F1 = 399 Hz, F2 = 883 Hz; p = 5E–19). Водночас закономірний спектральний зсув за критерієм дзвінкості, імовірно, свідчить про несамостійність самого фактора. Очікуване зниження F1 зафіксовано у голосних, що стоять поруч із глухими приголосними, а статистична значущість самої відмінності загалом зумовлена виразним підвищенням F2 (D1, післянаголошена позиція, короткі голосні — середні значення: t[ʉ̯]t F1 = 345 Hz, F2 = 973 Hz; d[ʉ̯]d F1 = 372 Hz, F2 = 1268 Hz). Варто зазначити, що в найвиразніших опозиціях (тобто тих, що мають найбільшу статистичну значущість) за факторами фразового наголосу, дзвінкості та кількісності фігурували зубні приголосні, тому не можна виключати вплив приголосних і на сам векторний напрям. Не слід забувати, що всі ці напрями дії факторів є лише орієнтовними — ілюстрацією максимального їхнього впливу на формантну структуру голосного [uː / ʊ]. Фактори постійно пов’язані ієрархічними відношеннями, тому вектори, що виявляються на цьому графіку, імовірно, істотно коригуються їхнім інтеракційним механізмом (у принципі вони не можуть діяти ізольовано, незалежно один від одного). 11 діаграма. Відносна сила факторів за умов їхньої безпосередньої конкуренції (диференціація F1 і F2 [uː / ʊ]) 18 Безпосередньо конкуруючи між собою, усі досліджувані фактори досить чітко позиціонують себе один щодо одного (див. діаграму 11). На перший погляд, здається, що повторюється сценарій, побачений у відповідному розділі про [iː / i], — тобто, доповнюючи масив компонентів, фактор дзвінкості не набуває статусу самостійності й відчутної сили, однак розширює артикуляційно-спектральний простір для дії інших факторів із більшою силою. Проте так вважати не дозволяє не найнижча його ієрархічна позиція. За цим критерієм найслабшим є фразовий наголос, який найменше долучився до розподілу F1 і F2 і тоді, коли аналізувалися лише чотири фактори (зміна невелика: 18% → 20%; Švageris 2024). Безсумнівною залишається сила фонетичної універсалії (оточення зубних приголосних → підвищення F2 [uː / ʊ]) (75 відсотків), і зовсім неважливо, чи фігурує дзвінкість приголосних у цій динамічній площині (загальні середні значення — оточення піднебінних приголосних — F1 = 376 Hz, F2 = 803 Hz; губних — F1 = 383 Hz, F2 = 756 Hz; зубних — F1 = 375 Hz, F2 = 1012 Hz; p = 2,63E-83), чи ні (відповідно оточення піднебінних приголосних — F1 = 373 Hz, F2 = 770 Hz; губних — F1 = 371 Hz, F2 = 729 Hz; зубних — F1 = 363 Hz, F2 = 956 Hz; p = 5,05E-51). Принаймні значення середніх свідчать, що новий фактор став додатковим стимулом для посилення ефекту переднього зсуву високих задніх голосних між зубними приголосними. Порівняно з даними попереднього дослідження дещо посилюються позиції фактора кількісності (57% → 71%). Така зміна дає змогу ще обґрунтованіше стверджувати, що вплив фонологічної довготи на розташування перших двох формант корелює зі зсувом голосних у напрямі переднього ряду та високого піднесення. Можна вважати, що через подальше підвищення F2 між зубними дзвінкими приголосними (загалом 956 Hz → 1012 Hz) розширився простір для спектральної диференціації цих голосних за кількістю. Стабільною залишається позиція дикторів. Хоча за силою свого впливу, зрозуміло, цей фактор не може дорівнювати ні довготі голосних, ні артикуляційному типу проривних приголосних, усе ж їхній спільний вплив на якісний спектр залишається достатньо значущим (46 відсотків). Найбільш заплутаною є оцінка індексу дзвінкості приголосних у цьому контексті. Усі попередні індикації свідчили б, що така відносно висока оцінка (35 відсотків) не має раціональнішого підґрунтя. Очевидно, як уже згадувалося, розв’язання цього питання потребує ще детальнішого аналізу явищ мікроартикуляції. Наразі можна лише приблизно сказати, що, можливо, діючи в одному напрямі з іншими факторами (передусім із приголосним фактором і фонологічною кількісністю), цей фактор зберігає певні позиції, а його вплив корелює із заднім рядом голосних — що далі від переднього ряду, то виразніше помітний вплив дзвінкості-глухості на розподіл F1 і F2. Залишається додати, що ієрархічне розташування всіх цих факторів має такий вигляд: місце артикуляції приголосних → фонологічна кількісність → диктори → дзвінкість → фразовий наголос. Те, що динаміка якісного спектра задніх високих голосних найскладніше піддається аналізу, добре ілюструє графік узгодженості факторів (див. діаграму 12). Безсумнівно, спектр і артикуляція [uː / ʊ] є найпроблемнішим середовищем для узгодження факторів. Лише в дуже рідкісних випадках відсоток узгодженості перевищує межу 50 відсотків. Помітніший потенціал координувати свою силу мають лише фактори приголосних і дикторів (67 відсотків), а також приголосних і кількісності (58 відсотків). Усі інші пари залишаються нижче межі п’ятдесяти відсотків. Через це графічний простір виглядає дуже порожнім, а темна зона покриває лише невелику частину радара. Якщо спиратися на загальні середні значення, то за критерієм узгодженості чинники розташовуються в такій послідовності: місце артикуляції приголосних (51 відсоток) → диктори (36 відсотків) → дзвінкість (30 відсотків) → кількісність (28 відсотків) → фразовий наголос (24 відсотки). Цікаво, що траплялися випадки, коли узгодження в принципі було неможливим (взаємодія кількісності та фразового наголосу в цьому аспекті дорівнює нулю). Очевидно, артикуляційна специфіка голосних цього типу порушує баланс інтеракційних зв’язків, вибірково посилюючи вплив окремих факторів. Щоправда, з теоретичного й практичного погляду актуальнішою є повторювана кореляція відносної сили чинника приголосних із рядом голосних (чим задніший голосний, тим виразніше формантна структура розрізняє артикуляційний тип сусідніх проривних приголосних), яку останні дані підтверджують ще переконливіше. Проте в майбутньому всі помічені тенденції слід розглянути глибше. Діаграма 12. Узгодженість факторів ([uː / ʊ] спектральний простір) ВИСНОВКИ 1. Проаналізований матеріал дослідження за статистичною вагою впливу на формантну структуру голосних дає змогу встановити такі ієрархічні ланцюжки чинників (від найсильнішого до найслабшого): [ɑː / e] – місце артикуляції приголосних → диктори → фразовий наголос → дзвінкість → фонологічна кількісність; [iː / ɪ] – фонологічна кількісність → диктори → місце артикуляції приголосних → фразовий наголос → дзвінкість; [uː / ʊ] – місце артикуляції приголосних → фонологічна кількісність → диктори → дзвінкість → фразовий наголос. 20 2. Залучення до аналізу нового чинника дзвінкості по суті не змінило кореляцій, установлених на попередніх етапах дослідження. Вплив типу проривних приголосних на дистрибуцію F1 і F2 залишився корельованим із рядом голосних (чим задніший голосний, тим більший цей вплив), фонологічної кількісності — із рядом і підняттям голосних (чим ближче до артикуляції типу [i], тим виразніші спектральні відмінності між короткими та довгими голосними), фразового наголосу — з відкритістю голосних (чим відкритіший голосний, тим більший вплив просодичного чинника). Відносна сила самого чинника дзвінкості приголосних, імовірно, залежить від артикуляційного зміщення голосних у напрямку заднього ряду (чим воно виразніше, тим помітніші зумовлені цим чинником формантні відмінності). 3. Слабкі позиції чинника дзвінкості в ієрархічних ланцюжках передбачають низький рівень його автономності. Це може бути однією з причин досить нерегулярних відмінностей у розташуванні F1 і F2 за цим чинником. Матеріал літературної литовської мови не підтверджує засвідчену даними інших мов фонетичну закономірність — зниження F1 передніх голосних в оточенні дзвінких приголосних. Цю гіпотезу частково підтримують лише показники низьких задніх голосних. Більше підстав вважати, що, доповнюючи масив даних і не набуваючи істотнішого впливу, фактор дзвінкості розширює артикуляційно-спектральний простір для дії конкуруючих чинників із більшою силою, наприклад, підсилює переднє зміщення високих задніх голосних у позиціях між зубними проривними приголосними. Щоправда, не можна виключати, що, можливо, існують мікроартикуляційні відмінності голосних, пов’язані з цим чинником, які заважає виявити надмірно великий вплив інших чинників на якісний спектр. 4. Додатковий аналіз узгодженості чинників виявив, що найсприятливішим середовищем для координації впливу всіх них є спектральний простір низького заднього голосного [ɑ]. Інакше кажучи, чим відкритіший голосний, тим легше узгодити вплив чинників, що формують його формантну структуру. Це, зокрема, має означати, що простір варіювання F1 і F2 відкритих голосних є найширшим. LITERATŪRA Adriaans Frans 2018: Effects of consonantal context on the learnability of vowel categories from infant-directed speech. – The Journal of the Acoustical Society of America 144(1), 20–25. DOI: https://doi.org/10.1121/1.5045192. Ambrazevičius Rytis, Leskauskaitė Asta 2014: Priebalsių akustinės ypatybės: palatalizacija ir balsingumas [Acoustic Properties of Consonants: Palatalization and Voicing], Kaunas: Technologija. Chiba Tsutomu, Kajiyama Masato 1941: The Vowel: Its Nature and Structure, Tokyo: Kaiseikan. Čeirane Solveiga, Indričāne Inese 2012: Latviešu valodas troksneņu raksturojums pēc lokusa vienādojumiem [Characterization of Latvian Language Sounds Using Locus Equations]. – Baltistica 47(1), 37–50. DOI: http://dx.doi.org/10.15388/baltistica.47.1.2132. 21 Hillenbrand James, Clark Michael, Nearey Terrance 2001: Effects of consonant environment on vowel formant patterns. – The Journal of the Acoustical Society of America 109(2), 748–763. DOI: https://doi.org/10.1121/1.1337959. Jaroslavienė Jurgita 2014: Spectral Characteristics of the Lithuanian Vowels: Some Preliminary Results of a New Experimental Research. – Linguistica Lettica 22, 68–84. Jaroslavienė Jurgita 2015: Lietuvių kalbos trumpųjų ir ilgųjų balsių kiekybės ir kokybės etalonai [Standards of Quantity and Quality of Short and Long Vowels in the Lithuanian Language]. – Bendrinė kalba 88, [1–17]. Jaroslavienė Jurgita, Grigorjevs Juris, Urbanavičienė Jolita, Indričāne Inese 2019: Baltų kalbų garsynas XXI a. pradžioje: balsių ir garsų sąveikos instrumentinis tyrimas [Sounds of the Baltic Languages in the Early 21st Century: An Experimental Study of Vowels and Coarticulation], Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. DOI: https://doi.org/10.35321/e-pub.1.baltu-garsynas. Johnson Keith, Ladefoged Peter, Lindau Mona 1993: Individual difference in vowel production. – The Journal of Acoustical Society of America 94(2), 701–714. Kaukėnienė Lidija 2002: Lietuvių bendrinės kalbos nekirčiuotų balsių spektrai [The Spectra of Unstressed Vowels in Standard Lithuanian]. – Kalbotyra 51(1), 41–59. Kazlauskienė Asta 2018: Bendrinės lietuvių kalbos fonetikos ir fonologijos pagrindai [Basics of General Phonetics and Phonology of the Lithuanian Language], Kaunas: Vytauto Didžiojo universitetas Kent Raymond, Read Charles 2002: The Acoustic analysis of speech, Albany: Thomson Learning. Kewley-Port Diane 1982: Measurement of formant transitions in naturally produced stop consonant–vowel syllables. – The Journal of the Acoustical Society of America 72(2), 379–389. Kudirka Robertas 2009: Lietuvių bendrinės kalbos kirčiuotų ilgųjų ir trumpųjų balsių formantinė struktūra [Formant Structure of the Accented Long and Short Vowels in Lithuanian Standard Language]. – Respectus Philologicus 16(21), 141–152. Ledichova Edita 2020a: Labializuotų bendrinės lietuvių kalbos balsių eksperimentinis tyrimas [The Experimental Research of Qualitative Characteristics of Labialised Vowels in Standard Lithuanian]. – Bendrinė kalba 93, [1–33]. Ledichova Edita 2020b: Lietuvių bendrinės kalbos vokalizmo variantai: eksperimentinis kokybės ypatybių tyrimas: daktaro disertacija, Kaunas: Vytauto Didžiojo universitetas, Lietuvių kalbos institutas. Lee Yoonjeong, Keating Patricia, Kreiman Jody 2019: Acoustic voice variation within and between speakers. – The Journal of Acoustical Society of America 146(3), 1568–1579. Lindblom Björn 1990: Models of phonetic variation and selection. – Perilus 11, 65–100. 22 Lindblom Björn, Moon Seung-Jae 1994: Interaction between duration, context, and speaking style in English stressed vowels. – The Journal of the Acoustical Society of America 96(1), 40–55. Miliūnaitė Rita 2018: Kalbos normos ir jų savireguliacija interneto bendruomenėje [Language Norms and Their Self-regulation in the Internet Community], Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Pakerys Antanas 1982: Lietuvių bendrinės kalbos prozodija [Prosody of Lithuanian Standard Language], Vilnius: Mokslas. Pakerys Antanas 2003 [1986]: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika [Phonetics of the Lithuanian Common Language], 3-iasis patais. ir papild. leidimas, Vilnius: Enciklopedija. Pickett James M. 1999: The Acoustics of Speech Communication. Fundamentals, Speech Perception Theory, and Technology, Needham Heights: Allyn & Bacon. Rietveld Toni, van Hout Roland 2005: Statistics in Language Research: Analysis of Variance, Berlin, New York: Mouton de Gruyter. Roesler Lindsay, Yung Song Jae 2018: Acoustic characteristics of tense and lax vowels across sentence position in clear speech. – The Journal of the Acoustical Society of America 144(6), 535–540. Stevens Kenneth N. 1998: Acoustic Phonetics, Cambridge, MA: The MIT Press. Stevens Kenneth N., House Arthur 1963: Perturbation of vowel articulations by consonantal context: An acoustical study. – Journal of Speech and Hearing Research 6(2), 111–128. DOI: https://doi.org/10.1044/jshr.0602.111. Švageris Evaldas 2024: Formantinę balsių struktūrą lemiančių veiksnių ryšiai: žvalgomasis bendrinės lietuvių kalbos ilgųjų ir trumpųjų balsių tyrimas [Interaction Between Factors Determining the Formant Structure of Long and Short Vowels in Standard Lithuanian: A Pilot Study]. – Kalbotyra 77, 61–84. DOI: https://doi.org/10.15388/Kalbotyra.2024.77.3. Švageris Evaldas, Urbanavičienė Jolita 2024: Lietuvių kalbos balsių formantinę struktūrą ir trukmę lemiančių veiksnių sąveika bei hierarchija [Phonetic Distribution of Vowel Quality and Quantity in Standard Lithuanian: A Factorial Analysis], Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. DOI: https://doi.org/10.35321/e-pub.109.balsiu-veiksniai-hierarchija. Titze Ingo R. 2000: Principles of Voice production, Iowa City: National Center for Voice and Speech. Tsukada Kimiko 2009: An acoustic comparison of vowel length contrasts in Arabic, Japanese and Thai: Durational and spectral data. – International Journal of Asian Language Processing 19(4), 127–138. Urbanavičienė Jolita, Indričianė Inese, Jaroslavienė Jurgita, Grigorjevs Juris 2019: Baltų kalbų garsynas XXI a. pradžioje 2: Priebalsių instrumentinis tyrimas [Sounds of the Baltic 23 Languages in the Early 21st Century 2: An Experimental Study of Consonants], Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. DOI: https://doi.org/10.35321/e-pub.2.baltu-garsynas. Vaitkevičiūtė Valerija 1961: Lietuvių literatūrinės kalbos balsinės ir dvibalsinės fonemos [Vowel and Diphthong Phonemes of the Lithuanian Literary Language]. – Lietuvių kalbotyros klausimai 4, 19–46. Effects of Consonant Voicing on Vowel Formant Distribution in Standard Lithuanian: A Factorial Analysis SUMMARY It is well known that from the phonetic point of view, any speech sound is a matter of great dynamicity. The vowel system in a language is no exception. In more general terms, the spectral characteristics of the vowel depend on a great number of both linguistic and extralinguistic factors. This is the reason why a factorial analysis must be conducted to gain a better understanding of the dynamicity of the speech. The first attempt to analyse the dynamics of the phonetic vowel realisation in Standard Lithuanian has yielded positive results. Although for some reason, far-reaching conclusions cannot be drawn yet, it can nevertheless be observed that the dynamic plane of quantitative and qualitative vowel features is not fully chaotic. It can be seen that all related factors are linked by hierarchical relationships. This study aimed to determine what position in the hierarchy of factors (i.e. between consonantal environment, phonological length, prosodic focus and speaker) directly influences formant distribution in the spectra of Lithuanian vowels (so-called corner vowels [iː / ɪ], [uː / ʊ] and [ɑː / ɐ]) is occupied by the consonant voicing factor. A factorial analysis (two-way ANOVA) was performed for this purpose. Results revealed quite weak positions of the voicing factor in the hierarchy and its low-level autonomy. Its relative power on F1–F2 distribution correlates with the backness of the vowel, as it shifts towards the back position of the tongue, differences implied by the consonant voicing factor on formants can be noticed more reliably. Although having no significant impact, the consonant voicing plays some role in the expansion of the spectral space for other factors to act with greater power (for example, it creates conditions for high back vowels to be more fronted in a dental stop environment). There may indeed be microarticulatory differences related to the factor in question, but quite obviously, their detection is hindered by the excessive influence of co-acting factors. Further analysis is to be conducted to get this dynamic picture in more detail. 24