Latvių terminologijos tvarkymo principai

TERMINOLOGIJA IR LEIDINIAI Принципи впорядкування латвійської термінології Під такою назвою торік у Ризі вийшла монографія відомої мовознавиці й фахівчині з термінології Валентини Скуїні (Valentina Skujiņa), написана в Інституті латиської мови Латвійської академії наук. Після захисту 1969 року кандидатської дисертації з філологічних наук про укладання латвійської технічної термінології вона вже не відходила далеко від дослідження питань латвійської термінології та загального термінознавства, водночас приділяючи багато часу й практичній роботі з упорядкування латвійської термінології та загалом із культури мови. Отже, вся її діяльність протягом трьох десятиліть була присвячена латвійській термінології та культурі латиської мови. Багато років В. Скуїня очолює групу термінології та культури мови інституту й обіймає посаду наукової секретарки, як це здається збоку, досить діяльної Комісії з термінології Латвійської академії наук. Ретельне опрацювання багатьох теоретичних і практичних питань термінології у численних наукових публікаціях авторки (статтях, статтях-замітках, наукових доповідях тощо), а також величезний досвід практичної роботи узагальнено в книжці «Принципи впорядкування латвійської термінології»1. У вступі до монографії пояснено, що таке термін, які основні вимоги до нього висувають, коротко окреслено історію латвійської термінології та принципів її впорядкування, розказано, як писалася ця праця. Свій досвід В. Скуїня, за її словами, набула, взявши участь приблизно у 900 засіданнях різних термінологічних комісій та проаналізувавши близько 200 тисяч термінів із найрізноманітніших галузей, які розглядалися на тих засіданнях або були опубліковані в термінологічних словниках. Загалом серед джерел роботи перелічено 31 термінологічний словник, 58 термінологічних бюлетенів і 27 інших видань. На цьому й ґрунтуються висновки роботи. Окрім, можна сказати, загальноприйнятих і визнаних положень, уже тут авторка висловила дещо нове. Наприклад, пишучи про вимоги до термінів, вона виокремлює вимогу мононімічності як протилежність синонімічності (с. 13). Щоправда, сама вимога виражати поняття 1 Skujiņa V. Latviešu terminoloģijas izstrādes principi. -- Rīga: Zinātne, 1993. — 225 lpp. 87 одним терміном (принцип «одне поняття — один термін») давня, однак, здається, саме В. Скуїня першою змогла стисло передати її одним словом. Основний зміст роботи викладено у трьох розділах — внутрішньомовні принципи, принципи міжмовних зв’язків і позамовні принципи. Загалом монографії властива чітка й послідовна структура, усі підрозділи названо словом аспект. Внутрішньомовні (інтралінгвістичні) принципи (їм у книжці відведено найбільше місця, с. 29–127) розглянуто з погляду лексики, семантики, фонології, морфології, словотвору й синтаксису; принципи міжмовних зв’язків (інтерлінгвістичні, с. 128–184) — з погляду міжмовних відносин (запозичення термінів), мови найближчого зв’язку та регіональних зв’язків; лише позамовні (екстралінгвістичні, с. 185–197) принципи розглянуто відповідно до певних принципів, оригінально виокремлених авторкою: науковості, наукового впорядкування, співпраці фахівців і мовознавців, узгодження термінів, суспільного життя, історії та інформації. У книжці, загалом кажучи, розглянуто майже всі найважливіші питання теорії та практики термінології — одні докладніше, інші побіжніше. Розмірковуючи й формулюючи висновки, В. Скуїня спирається переважно на дослідження латвійської та російської термінології. Це легко зрозуміти, зважаючи на те, що предметом монографії є термінологічні праці, виконані в Латвії протягом останніх чотирьох десятиліть (від 1946 року), але особливо, як пише сама В. Скуїня, у період 1961–1990 років, коли авторка безпосередньо брала в них участь. У списку літератури згадано також праці та видання 12 литовських мовознавців (4,5% усіх праць, наведених у списку): це статті К. Гайвеніса, Ю. Клімавічюса та інших, автореферати дисертацій А. Каулякене, А. Сабаляускаса, А. Ванаґаса та інших. До речі, статтю А. Каулякене «Складні кальки в термінології литовської політехніки», опубліковану литовською мовою, очевидно, помилково внесено до списку літератури російською. З цієї нагоди, мабуть, варто сказати, що творення та вживання кальок — одне з небагатьох питань, від яких В. Скуїня у своїй книжці відмежувалася (с. 130–131), звісно, не рахуючи тих, що й не були предметом цієї монографії (питання вживання термінів і укладання термінологічних словників). Подекуди в книжці трапляється якийсь литовський термін чи інший факт. На жаль, не всі вони показові. Наприклад, на с. 130, говорячи про можливість зіставляти терміни різних мов та їхні частини, згадано відповідність латвійського префікса at- російському префіксу обез- і литовському nu- (atmatošana – обезволашивание – nuplaukinimas тощо), однак таке вживання nu- у литовській термінології вже давно не вважається зразковим мовним явищем. 88 явищем; на с. 166 стверджується, що англійське designer, латвійське dizainers і російське дизайнер литовці замінюють словом braižytojas, вважаючи його російським відповідником слово чертежник (посилання зроблено на автореферат кандидатської дисертації А. Каулякене, але там ідеться про назву приладу, яку не рекомендують до вживання). Загалом у книжці не уникають зіставлень з іншими мовами там, де це потрібно, хоча авторка й не ставила такого завдання. Її метою було представити синхронну картину внутрішнього стану й розвитку самої латвійської термінології, і це їй добре вдалося. Книжка В. Скуїні справді змістовна, вона спонукає читача самому міркувати, обговорювати й разом з авторкою розв’язувати нез’ясовані або досі недостатньо досліджені питання термінології, а іноді й посперечатися. Авторка всюди діловита, не багатослівна, уміє стисло викладати думки й усе пояснювати. У монографії точно дотримано вимог термінології та наукового стилю. Для більшої наочності й зрозумілості деякі положення подано також у вигляді схем (класифікація спеціальної лексики, співвідношення загального словника мови й термінології тощо). Під час читання книжки склалося враження, що з погляду мовної структури латвійська термінологія, мабуть, істотно відрізняється від литовської. Частина латвійських термінів має значно складнішу форму, а словосполучення (складені терміни) в їхній мові легко замінюються складними словами. У багатьох випадках такі складні слова були б просто неможливі в литовській мові, наприклад, терміни з самої термінології: defiskoptermins «термін із дефісом (термін, що пишеться через дефіс)», hibrīdtermins «гібридний термін», inicialsaliktenis «абревіатура», salikteņtermins «складний термін», strupinājumsāliktenis «усічене слово, скорочення», termina kontekstmedīkarība «незалежність терміна від контексту», termin-darinājums «термін-похідне», termindarināšana «словотворення термінів», terminelements «складова частина терміна», vardkoptermins «складений термін» тощо. За такими особливостями латвійська термінологія буде більше схожа на німецьку, ніж на термінологію найближчої спорідненої мови — литовської. І деякі теоретичні питання в латвійській термінології розуміють інакше. До способів творення термінів, крім звичних і для нас морфологічних способів словотвору (творення за допомогою суфіксів, закінчень, префіксів і складних слів), В. Скуїня зараховує також конверсію (перехід слів або форм до іншої частини мови, у термінології зазвичай субстантивацію та ад’єктивацію), сепарацію (так авторка називає зворотне, або ретроградне, словотворення, яке зовсім не застосовується під час творення литовських термінів) та апелятивацію (перетворення власної назви на загальну, наприклад, Oms → oms «ом» і навіть 89 Rainis → rainistika, Vatmana papīrs→ vatman papīrs «ватман», с. 100). У литовському мовознавстві незвично серйозно говорити про утворення назв дієслів безпосередньо від іменників (оминаючи дієслово), водночас усе ж додаючи й дієслівний суфікс, як, наприклад, нібито якийсь ciematošana «перетворення на поселення» утворено від ciemats «поселення» одразу за допомогою дієслівного суфікса -o- та іменникового суфікса -šana (с. 84); або ж збіг чоловічого роду прикметника та іменника, як-от латвійське fakultatīvs (с. 98; литовською ці слова адаптовано по-різному — fakultatyvus і fakultatyvas, але це не вважають словотвором за допомогою закінчень), у литовському мовознавстві розглядали б лише як граматичне пристосування запозичення, а не як конверсію. Безсумнівно, цінну книжку отримали не лише мовознавці, упорядники латвійської термінології в різних галузях, її користувачі та працівники культури мови, яким авторка її й присвятила (с. 4, 25), а й сама наука про латвійську мову та загальне термінознавство. Що більше буде таких ґрунтовних досліджень термінології окремих мов, то міцнішою й науковішою буде загальна теорія термінології, яка без цих досліджень окремих мов виглядала б як збірка штучних вимог, правил і тверджень, здебільшого нав’язаних мовам ззовні й таких, що не узгоджуються зі справжнім життям мов та їхнім ужитком. Досліджуючи терміни окремих мов, їхні системи, мовні зв’язки і, зрештою, вплив позамовних чинників, зазвичай з’ясовують, що ці вимоги та правила в жодному разі не можна абсолютизувати. Термінологія, як і сама мова, — живе явище, що змінюється; її зміни навіть помітніші, ніж зміни багатьох інших частин мовної системи, а крім того, вони більше залежать від свідомої діяльності людей. Усе це чудово видно й у книжці В. Скуїні. Отож задоволення від читання «Принципів упорядкування латвійської термінології» переросло в радість за успіхи термінології наших сусідів і любої колеги. St. KEINYS Мова резюме «Литовського фізичного збірника» «Литовський фізичний збірник», тридцятиріччя якого відзначили два роки тому, читають фізики та фахівці інших галузей науки не лише в Литві, а й за кордоном. У ньому статті друкуються російською або англійською 1 Užpalis K. „Lietuvos fizikos rinkinio“ ištakos// Fizikų žinios. 1991. Nr. 1. P. 18-19. 90