Prof. L. Mulevičius ir istorijos terminija

У підготовці словника проф. Вайльоніс був дуже вправним творцем неологізмів, коли бракувало назв рослин, зібраних із живої мови. Тим часом інші члени Комісії словника часто схилялися до того, щоб залишати рослинам, які не мали народної назви, латинську назву, додавши лише литовське закінчення; проф. Вайльоніс погоджувався на цей крайній вихід лише у випадку крайньої потреби, коли не вдавалося вигадати нічого відповідного. Отже, проф. Вайльоніс подарував нашому словникові чимало вдалих назв рослин, як-от maražolė (Tunica prolifera), puikūnas (Mimulus guttatus), šiaudenis (Anthericum ramosum) та ін. І в термінології анатомії рослин проф. Вайльоніс наполегливо відстоював деякі литовські терміни, наприклад akelę, не погоджуючись уживати звичне для інших біологів celę. Дуже шкода, що він уже не зможе долучитися до підготовки II частини цього словника (термінів анатомії, морфології та фізіології рослин) — тут для його творчості було б іще ширше поле. Liudas Vailionis (1886–1939) // Gamta. 1939. Nr.3. P. 194–195. Коли йдеться про мікроорганізми, які для учня є представниками цілком нового світу, неодмінно потрібні докладніші описи та малюнки. <...> До речі, Volvox і Ulothrix зображені догори дриґом і поміняні місцями. Для цих мікроорганізмів треба було вигадати й литовські назви або запитати старших колег, чи принаймні подати литовську транскрипцію: як же учень I класу вимовить слово Vaucheria? A. Jakučionis. Gamtos vadovėlis I reformuotai klasei. K., 1936. 110 p. – Рец.: J. Dagys: [Без назви] // Gamta. 1937. Nr. 2. P. 121. Підготувала Jolanta GAIVENYTĖ Проф. Л. Мулевичюс і історична термінологія Навесні 1993 року, напередодні Великодня, помер видатний литовський історик — проф., габілітований доктор Л. Мулевичюс. Шанована й дуже чесна людина відійшла до царства Аїда, де, за словами поета А. Жукаускаса, «вже ніщо не почнеться і ніщо не закінчиться»... 74 L. Mulevičius народився 1927 року в Кідуляй (Шакяйський район). 1954 року він закінчив Вільнюський університет, довго працював старшим науковим співробітником Інституту історії та завідувачем відділу історії феодалізму (нині — Великого князівства Литовського). 1979 року L. Mulevičius захистив габілітаційну працю (за тогочасною термінологією — докторську дисертацію з історичних наук) «Селянський рух у Литві 1864–1904 рр.». 1984 року йому присвоїли звання професора. 1979 року проф. L. Mulevičius задумав укласти словник історичних термінів. У «Літописі історії Литви» (далі — LIM) 1980 року було надруковано його статтю «Потрібен словник історичних термінів». У цій статті він дуже проникливо схарактеризував предмет історичної термінології, зазначив, чим термінологія цієї галузі відрізняється від термінології інших галузей, а саме: багато історичних термінів перейшли до пасивного словникового фонду й тепер не вживаються; більшість історичних термінів не є загальновживаними, оскільки їх уживали лише в певному регіоні (державі, національній території, адміністративній одиниці); унормування термінів з історії Литви та з’ясування їхнього походження ускладнює те, що терміни феодального періоду й частково періоду капіталізму є нелитовськими. Протягом понад десяти років проф. L. Mulevičius за сприяння E. Gudavičius та інших істориків надрукував у LIM чимало добрих статей про історичні терміни. Він писав про назви рангів (LIM 1983 116–123), про поняття одиниць вимірювання площі землі «валак», «маргас» (LIM 1982 73–87), про переклад деяких історичних термінів (осада, мировой посредник та ін.) литовською мовою (LIM 1986 85–91), про германізми в історичній термінології (LIM 1988 150–151) тощо. Мовознавцям особливо цікаві міркування L. Mulevičius про термін apydėme (LIM 1989 91–96). Цей термін має також власну назву — ім’я богині Apydėmė. У джерелах XVI–XVII ст. вживалися такі форми терміна apydėmė: apidemali, apideme, apidemie, apidemis, apidomela, opedom, opidam, opideme, opidemia, opidoma тощо. Проф. L. Mulevičius пише про ці варіанти так: «Зрозуміло, що садибне місце, краще удобрена земля садиби й полів, місце зруйнованих і спалених будівель із глиняними та іншими рештками ще довго могли відрізнятися від навколишнього ґрунту кольором, пишнішими, темнішими посівами. Слово, осмислене таким чином, слід писати не apideme, apidemė, а apydėmė». Як стверджують, у Литві є щонайменше 7 сіл, назви яких пов’язані зі словом apydėme: Apidėme (Кельмеський і Паневезький райони), Apidemės (Шилальський район), Apidemis (Кайшядорський район), Apydemis (Утенський район), Apydemiškis 75 (Зарасайський район) і Apydimai (Тельшяйський район). На думку проф. L. Mulevičius, слово apydėmė нині має не одне лексичне значення: не лише «ділянка землі між садибами села або на його околиці», а й «місце колишньої садиби; місце садиби». Останнє значення не виокремлено навіть у великому «Словнику литовської мови». 1979 року в Інституті історії відбулася відкрита дискусія про назви станів, оскільки привілейований стан феодальної Литви називали по-різному: bajorų і šlėktų luomu. Підсумовуючи цю дискусію, проф. L. Mulevičius написав статтю, у якій стверджував, що в Литві в період феодалізму й капіталізму було чотири основні стани: духовенство, шляхта, міщани і селяни. Інакше їх слід називати термінами духовенство, шляхетство, міщанство і селянство. Prof. L. Mulevičius domėjosi ir filologijos dalykais, bet savo nuomonės niekam neperšė, buvo labai tolerantiškas, Vydūno žodžiais tariant, saulėtas žmogus. Deja, apie jo veiklą jau reikia kalbėti būtuoju laiku. Ji jau tapo Lietuvos mokslo istorija. Kazimieras GAIVENIS P. Slavėnas і слово комунізм Prof. P. Slavėnas (1901–1991), žymus Lietuvos astronomas, buvo plačių interesų mokslininkas. Jis domėjosi ne tik astronomija, fizika, gamtos mokslais, bet ir kalbotyra. P. Slavėnas keliolika metų buvo Terminologijos tarybos prie MA prezidiumo narys, nuolat bendravo su kalbininkais. P. Slavėnas був видатним ерудитом. Він міг годинами розповідати мовознавцям не про астрономію, а про свої теорії мовознавства. Добре знаючи не лише античні, а й багато сучасних іноземних мов, він любив зіставляти їх і робити далекосяжні узагальнення. Особливо P. Slavėnas любив порівнювати балтійські мови не лише з германськими та слов’янськими, а й навіть із семітськими, тюркськими та іншими віддаленішими неіндоєвропейськими мовами. Навіть фахівцеві було важко розібратися, що в його теоріях раціональне, а що належить до фантазії. Однак професор, як і личить великому вченому, був дуже толерантним і не сердився, якщо мовознавці не завжди вірили його міркуванням. Він любив прогнозувати й майбутнє мов. На цю тему він написав для «Kalbos kultūra» статтю, яка, 76