Fizikos leidiniai – terminų žodynų pagrindas

Eglė MAKARŪNIENĖ ФІЗИЧНІ ВИДАННЯ — ОСНОВА ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СЛОВНИКІВ Книги з фізики литовською мовою почали видавати наприкінці XIX ст., на хвилі національного відродження. Разом із виданням цих книг розширювалися мова природничих наук, особливо фізики, та творення литовських термінів. Термінологія кожної наукової галузі має власну історію розвитку. Перші технічні й фізичні терміни знаходимо вже в другій половині XIX ст. у календарях Й. Завадскіса та Л. Якимавічюса [1], у статтях із технічних питань, надрукованих у «Keleivis» [2], а також у книжечках із природничих наук П. Вілейшиса, видатного діяча литовського національного відродження. Він написав і під псевдонімом П. Неріса видав також перший литовський підручник із фізики [3]. Разом із початком видання підручників із фізики створювалися фізичні терміни, формувалася мова фізичної науки (про розвиток литовської фізичної термінології писав проф. П. Бразджюнас [4]). Тож було б цікаво оглянути видання книг із фізики в хронологічному порядку. Для цього використано покажчик фізичних видань, опублікованих у 1899–1992 рр., наведений у «Довіднику фізиків та астрономів Литви» [5]. Це не вичерпний перелік літератури з фізики. Він охоплює насамперед книги, написані литовськими авторами литовською мовою та видані литовськими видавництвами. Виняток становлять розділи монографій. У цьому списку зовсім не представлені ані наукові, ані науково-популярні статті, які, особливо останні, будучи написаними литовською мовою, безперечно, впливали на розвиток мови фізичної науки. Усі видання зображено на гістограмах (рис.), їх поділено на вісім груп. Кожну з них коротко розглянемо. Перше видання на першій гістограмі — згаданий підручник із фізики П. Вілейшиса [3]. Пунктиром позначено підручник із фізики І. Кончюса, підготовлений до друку 1919 року, але не виданий. Можна уявити, із яким браком фізичних термінів зіткнувся автор цього підручника. Через поспіх із його підготовкою в листі, що міститься в рукописі підручника, з Веро (1917.VIII.4) І. Кончюс писав: «<...> я не став би так швидко писати посібник із фізики — сам би ще добре повчився та почекав, поки викарбуються терміни» [6], але підручник був украй потрібен. У цьому 20 підручнику вже розглянуто вжиті й створені терміни, а також перший укладений І. Кончюсом словник фізичних термінів [7]. Далі йдуть підручник із фізики К. Шакеніса (1920), який витримав п’ять видань, два видання підручника П. Машіотаса (1922), перший виданий у Литві підручник із метеорології І. Кончюса, який автор називав прикладною фізикою (1924), і підручник для початкової школи Й. Драгушауса (1925). Від 1940 року всі ми навчаємося за підручниками з фізики, підготовленими К. Баршаускасом зі співавторами й виданими протягом тривалого часу (останній — 1960 року). Пізніше, аж до 1992 року, фізику вивчали за підручниками, перекладеними з російської мови (перекладачі Л. Кулвієцас, Е. Юшкене та ін.). Щоправда, готувалося чимало так званих «навчальних посібників» (С. Якутіса, В. Валентінавічюса та ін.) — видань для вчителів і учнів, що доповнювали програму курсу фізики. І лише через три десятиліття знову було видано оригінальний підручник із фізики В. Валентінавічюса для VIII класу (1992). На другій гістограмі наведено підручники з фізики для вищих навчальних закладів. Їх видання пов’язане із заснуванням Литовського університету в Каунасі. Першими виданнями були конспекти лекцій для студентів. Найбільше їх, мабуть, видали у 1923–1928 рр. Це конспекти лекцій К. Шлюпаса, В. Чепінскіса, А. Жвірона, І. Кончюса та описи лабораторних робіт. Від 1934 року через рік виходили конспекти лекцій П. Бразджюнаса. Цю серію праць завершила книга П. Бразджюнаса з модерної фізики «Нова фізика: випромінювання і матерія» (1941). Перша фізична книга повоєнних років — відредагована П. Бразджюнасом «Практикум із фізики» (1948, 2-ге видання). До друку було підготовлено підручник із загальної фізики для вищих навчальних закладів А. Жвірона, однак про нього ми знаємо лише з листів А. Жвірона [8] і протоколів засідань факультету математики та природничих наук ВУ [9]. Рукопис зник під час арешту А. Жвірона. На гістограмі його позначено пунктиром. У повоєнні роки студенти навчалися за конспектами викладачів і підручниками з фізики російською мовою; деякі з них згодом переклали також литовською. Від 1960 року один за одним з’являлися й оригінальні підручники, написані викладачами вищих навчальних закладів (ВВУ, ВПІ, ЛСГА, КПІ). Було видано конспекти окремих курсів фізики — так звані «навчальні посібники». На гістограмі наведено лише частину з них. 21 Окрім видання підручників, було порушено й питання методики викладання фізики. На третій гістограмі показано видання Г. Йонайтіса, С. Якучіса, В. Валянчавічюса та їхніх співробітників. Популярні книжечки з фізики (четверта гістограма) почали видавати майже одночасно з підручником фізики К. Шакеніса. Це книжечки П. Машиотаса, які він називає «легкими науковими оповідями» (1922, 1923). Від 1936 року видавалися книжки С. Дабушиса про електрику, Франкліна й Едісона, фізику у формі бесід тощо, підготовлені за зразком західної літератури. У перші повоєнні роки популярних книжечок з фізики було небагато. Їх писали К. Баршаускас (1946, 1947), Г. Лехемас (1955, 1957) та інші. Виходили книжечки, перекладені з російської мови. До 1973 року видавалися серії «Хочу знати» та брошури товариства «Знання» «На допомогу лектору». Їх писали викладачі вищих навчальних закладів і наукові співробітники інститутів. На гістограмі їх не показано. Від 1973 року почала виходити серія «Школа фізики». До 1990 року було видано 16 книжечок. Це перекладні та оригінальні книжечки литовських науковців. Їхні автори — К. Константинавічюс, Р. Каразія, А. Матульоніс, Р. Балтрамейюнас, А. Ажусєніс, К. Валацка. Чимало науково-популярних книжок видали Л. Клімка зі співробітниками (1975–77), Р. Каразія (1977, 1982, 1984, 1988, 1992). Тематика видань дуже різноманітна: це і напівпровідники, і лазери та їх застосування, і мікрокалькулятори, і атомна енергетика, і радіоактивність, та інші найактуальніші питання фізичної науки. На п’ятій гістограмі наведено наукові праці — монографії. Це книжки проф. А. Юціса, Б. Стири та їхніх співробітників і учнів, книжки окремих авторів Інституту фізики напівпровідників і тематичні збірники праць колективів науковців, відредаговані Й. Позелою та видані в серії «Електрони в напівпровідниках», а також праці наукових співробітників КПІ з фізики ультразвуку й поверхневих явищ. Усі ці книжки написані російською мовою, деякі перекладено англійською, тому вони не мали безпосереднього впливу на литовськомовну наукову мову фізики та розвиток термінів. Праці з історії фізичної науки та біографічні видання (шоста гістограма) почали виходити частіше від 1976 року, коли було видано історію Вільнюського університету, присвячену 400-річчю нашої Alma Mater. У ній 22 у трьох томах є докладні розділи про фізичну науку у Вільнюському університеті. На гістограмі показано також дві досить великі статті 1930–1940 років — І. Кончюса, присвячену К. Шлюпасу (1934), та А. Жвірона — Т. фон Гротгусу і проведеним ним дослідженням джерел Смардоне (1938). Наприкінці сьомого десятиліття починають з’являтися книжки, присвячені окремим науковцям: К. Баршаускасу (1969), Т. Жебраускасу (1986), П. Бразджюнасу (1990, 1992), І. Кончюсу (1992), В. Чепінскасу (1992), П. Вільчинскасу (1992, 1993), А. Жвіронасу (1992). Окремі етапи розвитку історії фізики в Литві оглянуто в книжках І. Шенавічене, Г. Йонайтіса, А. Піроцкіна й А. Шидлаускаса, Л. Клімки. У них розглядається не лише розвиток фізичної науки, а й викладання фізики від найдавніших часів до сьогодення. Шосту гістограму доповнює сьома — покажчики літератури. В одних із них наведено наукові публікації за певним обраним аспектом («Дисертації литовських науковців: 1945–1968 рр.» (1971), «Бібліографія видань з історії природничих наук і техніки: 1940–1971» (1973)), інші є персональними. Чимало таких покажчиків літератури видали Центральна бібліотека Академії наук, інститути АН, вищі навчальні заклади. Це покажчики літератури К. Баршаускаса (1969), А. Юціса (1981), Б. Стири (1983), П. Славенаса (1983), А. Болотіна (1985), Й. Позели (1985, 1987), П. Бразджюнаса (1987), Г. Йонайтіса (1988), А. Жвіронаса (1988), К. Шопаускаса (1989), І. Кончюса (1990), Г. Городнічюса (1990), В. Чепінскаса (1992) та інших. Остання, восьма гістограма — покажчик словників фізичної термінології. Термінологічні словники починають укладати тоді, коли сформовано наукову мову й досягнуто певного етапу її розвитку, коли виникає потреба систематизувати терміни, уживані в науковій мові. Така потреба виникла в І. Кончюса, коли під час написання підручника з фізики, а трохи згодом — з метеорології, у нього накопичилося достатньо багато термінів. Словничок І. Кончюса був двомовним (литовсько-російським) і охоплював близько 1600 термінів. Його надрукували в газеті “Lietuva” (1923) та журналі “Švietimo darbas” (1924) [7]. Певний етап розвитку фізичної термінології, мабуть, міг би засвідчити тримовний словник фізики (близько 2000 термінів), підготовлений викладачами кафедри фізики ВДУ, однак через брак коштів він так і не побачив світ. Про нього знаємо лише з публікацій І. Кончюса й А. Жвірона [10], а також П. Браз- 23 джюнаса [4]. Роботу з упорядкування та унормування термінів продовжували в роки окупації у Вільнюському університеті. Було зібрано близько 4000 термінів, про які А. Жвіронас писав у додатку до автобіографії від 8 січня 1954 року: “Терміни з фізики. Колективна праця фізиків протягом 10 років: укладено кілька тисяч термінів литовською, російською, польською, німецькою, французькою та англійською мовами. У 1943 році картотеку передано Академії наук” [11]. У повоєнні роки до роботи над фізичною термінологією активно долучилися викладачі вищих навчальних закладів і професори А. Юціс, А. Пуоджюкінас, Г. Городнічюс, Й. Станаїтіс, які, викладаючи нові фізичні дисципліни, насамперед відчули нестачу фізичних термінів. Головним організатором упорядкування фізичної термінології та багаторічним головою Комісії з фізичних термінів був П. Бразджюнас. Його заслуги в цій галузі описано в книжці “Akademikas Povilas Brazdžiūnas” [12]. Відчувши агресивний тиск російської мови на мову фізичної науки, на республіканській нараді литовських фізиків у 1954 році наголосили на важливості термінового укладання й видання словника фізичних термінів. Колектив фізиків, сформований П. Бразджюнасом (П. Бразджюнас, Г. Городнічюс, Г. Йонайтіс, А. Пуоджюкінас, Й. Зданис), терміново взявся укладати двомовний литовсько-російський словник фізичних термінів [13]. Він містив близько 3500 термінів. Можна стверджувати, що під час укладання цього словника було використано частину термінів, затверджених викладачами кафедр фізики ВДУ та ВУ. Після видання словника роботу над фізичною термінологією продовжили. Великий колектив фізиків і мовознавців понад десять років укладав чотиримовний словник фізичних термінів. Спочатку для обговорення було видано ротапринтний проєкт у двох томах [14], а згодом вийшло доповнене й виправлене видання, що містило близько 19000 термінів [15]. З цієї нагоди А. Пуоджюкінас, який дуже дбав про укладання й видання термінологічних словників, писав П. Бразджюнасу в листі (1975.VII.18): “Радий, що ви завершуєте каторжну працю з підготовки словника. Гадаю, що під час його видання технічний тягар нести важче, ніж предметний. Це невизначеної тематики “громадська робота” <...>. Термінологія — дуже важлива справа. Без неї рідна мова не може зберегтися в школах. Наступним кроком було б видати короткий тлумачний словник фізики” [16]. 24 Гістограми фізичних видань за 1899–1993 рр. Нині, ніби керуючись настановою П. Бразюна про те, що, крім «Основних словників термінів кожної науки, потрібно укладати й невеликі словнички найновіших її галузей, де було б зібрано найновіші терміни, які ще мало вживаються <...>. Найновіші галузі фізики досліджують у Литві <...>. Фахівці цих галузей фізики мали б укласти невеликі словнички найновіших термінів. Дуже потрібні невеликі тлумачні словнички окремих галузей науки, якими могла б користуватися не лише наукова, а й <...> широка громадськість» [4], окремі колективи фізиків видали словники з фізики лазерів і виробництва кінескопів, зі зв’язкової техніки, а також готують багатомовні словники з радіофізики та радіоелектроніки. Здавалося б, ми вже маємо підґрунтя для початку укладання тлумачного словника фізичних термінів і продовження праці з розвитку литовської мови фізичної науки та унормування фізичної термінології, яку плекали професори-фізики, що пішли від нас. Literatūra 1. Fizikos istorija Lietuvoje (1579–1940) / Aut. kolektyvas, ats. red. H. Jonaitis. V.: Mokslas, 1988. P. 98. 2. Kaulakienė A. Mokslo kalbos užuomazgos “Keleivyje” // Lietuvių leksikos ir terminologijos problemos: Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1991. T. 29. P. 80–91. 3. Neris P. Populiarizskas rankvedis fizikos. Šenandoras: Dirva, 1899. 99 p. 4. Braziūnas P. Fizikos lietuviškosios terminijos kūrimas // Kalbos kultūra. 1983. Nr. 44. P. 4–8. 5. Makariūnienė E., Klimka L. Lietuvos fizikų ir astronomų sąvadas. V.: FI, 1994. 146 p. 6. Končius I. Fizika // VUBR Fl–Fl039. L. 114. 7. Kaulakienė A. Pagrindiną dėsimę lietuviškus terminus. I. Končiaus “Terminai fizikos reikalams” // Fizikų žinios. 1992. Nr. 2. P. 23–25; jos pačios Lietuvių fizikos terminografijos pradmenys // Lituanistica, 1993. Nr. 1(13). P. 32–43; jos pačios Vienas iš šimto profesoriaus I. Končiaus nuopelnų // Fizikų žinios. 1994. Nr. 6. P. 28–31. 8. Antanas Žvironas. Vilniaus kalėjimuose ir Pečioroje / Sud. S. Žvironaitė. 1992. 103 p. 9. Antanas Žvironas: Literatūros rodyklė / Sud. E. Makariūnienė. V.: FI, 1988, D. 2. P. 21–22. 10 Končius I. Fizikos terminai // Gamta. 1938. T. 3. Nr. 4. P. 258–260; A. Žvironas. Redaktoriaus prierašas // Ten pat. P. 260–261. 11 Antanas Žvironas: Literatūros rodyklė / Sud. E. Makariūnienė. V.: FI, 1988. 25 D. 1. P. 9. 12 Keinys S. Akademikas P. Brazdžiūnas ir mūsų terminologija // Akademikas Pavilas Brazdžiūnas. V.: Academia, 1992. P. 95–101. 13 Fizikos terminų žodynas / Aut. kolektyvas; Red. P. Brazdžiūnas. V.: Valst. polit. ir moksl. lit. l-kla, 1958. 123 p. 14 Fizikos terminų žodynas / Aut. kolektyvas; Red. P. Brazdžiūnas. V.: 1971–1973. D. 1. A–L. 419 p.; D. 2. M–Ž. 588 p. 15 Fizikos terminų žodynas / Aut. kolektyvas; Red. P. Brazdžiūnas. V.: Mokslas, 1979. 680 p. 16 Naruševičienė B. Antanas Puodžiukynas // Fizikų žinios. 1993. Nr. 4. P. 24–26. 26