Pr. Skardžiaus terminologijos srities veikla ir jos reikšmė

PRAEITIES AIDAI Stasys KEINYS Інститут литовської мови ДІЯЛЬНІСТЬ ПР. СКАРДЖЮСА У СФЕРІ ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ Наприкінці XIX ст., а особливо протягом перших трьох десятиліть XX ст., закладалися підвалини сучасної литовської термінології. Терміни різних галузей створювало й упорядковувало або оновлювало відповідно до вимог сучасної літературної мови невелике коло тогочасних просвітителів. Не лише натхненником і духовним провідником цієї невеликої, але дуже працьовитої, переважно безкорисливої, відданої справі народу спільноти, а й найвідданішим трудівником був Й. Яблонскіс. Не випадково невдовзі після смерті цього класика литовського мовознавства його соратник Й. Бальчиконіс писав: «В історії нашої школи ім’я Яблонскіса має залишитися назавжди. Адже саме він першим дав їй не лише граматику литовської мови та читанки, а й терміни з інших предметів»1. Й. Яблонскіс разом із просвітителями свого покоління визначив і напрям термінологічної праці, окреслив порядок та методи цієї роботи, яких принаймні найвизначніші працівники цієї галузі загалом дотримуються й досі. Отже, молодим мовознавцям-початківцям, які долучилися до роботи наприкінці третього десятиліття, Пр. Скарджюсу, А. Салісу та іншим уже не довелося закладати підвалини сучасної литовської термінології — ні теоретичні, ні практичні2. Ці підвалини загалом уже було закладено. Новому поколінню належало вінок за вінком мурувати стіни термінологічної будівлі. Сили працівників були невеликі, до того ж і вони передусім були зайняті іншою роботою, тож сподіватися, що робота кипітиме без упину, не було підстав. Теоретичними питаннями термінології тоді найбільше цікавився філософ 1 Balčikonis J. Prakalba // Jablonskio raštai. Kaunas, 1933. T. 2. P. VII. 2 Пор. Rosinas A. Pranas Skardžius – mokslininkas ir bendrinės kalbos ugdytojas // Pranas Skardžius – bendrinės kalbos teoretikas ir ugdytojas: Seminaro tezės. Vilnius, 1999. P. 5, kur teigiama, kad „Skardžius padėjo terminijos tvarkymo teorinius pamatus“. 69 Ст. Шалкаускіс, який, крім того, мав і великі практичні задуми, що, мабуть, і перервали його теоретичну термінологічну діяльність, яка так добре розвивалася. А багато інших працівників тогочасного кола виконували ту чи іншу практичну термінологічну роботу. До таких передусім практичних працівників слід зарахувати й Пр. Скарджюса. Tad Pranas Skardžius (1899–1975), kurio šimtosios gimimo metinės neseniai Lietuvoje buvo plačiai paminėtos, yra pirmosios pobūginės bei pojablonskinės kartos kalbininkas. Jam dar teko, kad ir trumpai, pabūti mokiniu tų dviejų žymiausių dvidešimto amžiaus pradžios (ir ne tik jos) kalbininkų, ne vienu atžvilgiu pelniusių atskirų mūsų kalbotyros barų pradininkų šlovę, o J. Jablonskiui net pripažįstamas garbingas pačios bendrinės kalbos tėvo vardas (jei taip, tai, matyt, kartu ir tos kalbos terminologijos tėvo garbė). Rūpestingo tėvo, nes tai J. Jablonskio rūpesčiu Pr. Skardžius kartu su A. Saliu (1902–1972) buvo pasiųstas baigti mokslų į Vokietiją, ir iš ten abudu po keleto metų tuomet dak­taruoti grįžo tęsti savo buvusių kauniškių profesorių darbų. K. Būga tuomet jau keletą metų ilsėjosi Vytauto prospekto kapuose, netrukus Viešpaties Angelas buvo sugiedotas ir tų pačių kapų priglaustam J. Jablonskiui. Šitaip labai greitai jauniems apsukriems vyrams atiteko nemaža dalis velionių varytų darbų, su jais ir kalbinė terminologijos baro pusė. Спершу варто зазначити, що більшим взірцем для Пр. Скарджюса, мабуть, був К. Буга, хоча, як він сам писав, ближче спілкувався з Й. Яблонскісом3. У своїх перших невеликих мовознавчих статтях, написаних ще під час навчання в Німеччині, він виразно намагався йти слідами автора «Kalbos ir senovės», а крім того, почав критикувати деякі пропозиції Й. Яблонскіса, спершу не називаючи його імені, чим уже відрізнявся від К. Буги. Пр. Скарджюс довго не уникав таких критичних зауваг (навіть постійно повторюваних). Ці критичні зауваги, незгоди, а подекуди й демонстрація власної переваги (підкреслення, що сам Й. Яблонскіс поступився йому) і тепер, через 60–70 років, не видаються ані достатньо обґрунтованими, ані своєчасними й доречними. Тим більше, що сам критик — ні в молоді, ні в зрілі роки — не видається скрупульозним щодо літературної мови 3 Skardžius Pr. Rinktiniai raštai. Vilnius, 1997. T. 2. P. 16. 70 охоронець живого вживання мови та єдності її нормування або принаймні той, хто зважав на них. До термінологічної праці Пр. Скаржюсу, мабуть, довелося долучитися ще під час навчання в Литовському університеті (тут він навчався від осені 1923 р. до листопада 1925 р.). Про це у статті «Моє життя і праця», опублікованій у журналі «Aidai» з нагоди його сімдесятип’ятиріччя, він сам писав так: «<...> разом із ним [Й. Яблонскісом — Ст. К.] я працював у термінологічній комісії, яка збиралася в нього і секретарем якої я був, а пізніше деякий час разом із ним працював і в правописній комісії, аж поки не виїхав за кордон»4. Пізніше, у тридцятих роках, уже після смерті Й. Яблонскіса, у Литовському мовному товаристві, заснованому 1935 року, Пр. Скаржюс очолював секцію термінології. Як видно з повідомлень, опублікованих у тодішній газеті «Gimtoji kalba», ця секція розглядала терміни словника проф. Ст. Шалкаускіса «Загальна термінологія філософії», а також добірки термінів зі спорту (футболу, баскетболу, ковзанярства), офтальмології та театру. Безперечно, найбільшою працею цієї секції була «Загальна термінологія філософії», у якій чітко помітний внесок фахових мовознавців. Це, до речі, зазначено вже в першому реченні «Передмови» до словника: «Розгляд, виправлення, доповнення та затвердження наведених нижче філософських [=філософської — Ст. К.] термінології є першою значною працею, виконаною Секцією термінології (СТ) Литовського мовного товариства (ЛМТ), до якої входили голова доц. Пр. Скаржюс, секретар А. Вайчюлайтіс і члени: редактор словника Й. Балчиконіс, полк. Й. М. Лаурінайтіс, доц. А. Саліс і проф. Ст. Шалкаускіс. Про масштаб цієї праці можна судити з того, що на неї було відведено понад 35 засідань по 2 години кожне»5. Крім того, як зазначено там само, до підготовки словника своїми примітками, порадами чи пропозиціями долучилися прелат А. Дамбраускас, д-р Й. Панкаускас, єпископ М. Рейніс, проф. В. Сеземанас, проф. Й. Вабалас-Гудайтіс і художник А. Варнас, а наголоси в термінах розставив Пр. Скаржюс, який «і взагалі доклав чимало праці, щоб удосконалити весь текст»6. 4 Там само. 5 Šalkauskis St. Raštai. Vilnius, 1991. T. 2. P. 126. 6 Ten pat. P. 127. 71 «Загальна філософська термінологія» — один із найкращих термінологічних словників міжвоєнного періоду, значною мірою використаний у найважливіших працях із нормування сучасної літературної мови. А це — найпереконливіший доказ визнання цієї праці. Те, що у словнику немає жодного так званого міжнародного терміна, очевидно свідчить про прагнення укладачів очищувати мову, проте це тим більше цікавий крок в історії нормування літературної мови загалом. Цим словником переконливо показано, що цілковито неправі ті люди того часу й сьогодення (до речі, також і мовознавці), які нерідко стверджують, що литовська мова не здатна виразити всього того (або здатна виразити не все), що інші передають цими «міжнародними» найменуваннями, або навіть що й не слід цього намагатися. Словник, безперечно, свідчить про так звані пуристичні (спрямовані на очищення мови) прагнення укладачів. У цьому сенсі справді дуже цікавим і вартим уваги є також словник Пр. Скарджюса «Литовські відповідники міжнародних слів», виданий у Чикаго 1973 року, через 35 років після появи «Загальної філософської термінології». У вступі до цієї праці слушно зазначено, що «люди, знаючи потрібні іноземні мови й ознайомившись із міжнародною термінологією відповідної галузі, часто загалом не надто схильні вживати литуанізовані замінники, які за асоціацією нерідко вже відрізняються від відповідних міжнародних слів. Така практика особливо помітна за кордоном, де емігранти, вивчивши іноземні мови, часто почуваються в них упевненіше, ніж у своїх рідних, особливо в якійсь фаховій галузі»7. На жаль, на жаль! Небажання вживати, а особливо шукати литовські відповідники властиве не лише емігрантам, як пише Пр. Скарджюс, а й принаймні значній частині активних представників наукової, технічної, релігійної, політичної та інших сфер самої Литви. І тут часом доводиться досить довго переконувати не одного затятого «інтернаціоналіста», що литовський термін, якщо йому не надають переваги, принаймні має право вживатися поряд із запозиченим терміном, який нерідко зовсім не є міжнародним. У словнику «Литовські відповідники міжнародних слів» наведено литовські відповідники приблизно тисячі міжнародних слів. Значна їх частина вже давно добре відома у вжитку літературної мови 7 Skardžius Pr. Rinktiniai raštai. Vilnius, 1998. T. 3. P. 437. 72 …тані новотвори або навіть слова живої мови, наприклад: abažiūras – gaubtas, abscesas – pūlinys, abstinencija – blaivybė, abstrakcija – atsaja, abzacas – pastraipa тощо. Цей словник, який, безперечно, також мав на меті сприяти очищенню литовської мови, має дуже важливе значення для фахової литовської мови кінця XX століття, у якій надмірно вживається безліч різноманітних запозичень, шанобливо названих міжнародними словами. Сучасна фахова мова забруднена запозиченнями анітрохи не менше, ніж мова писемності попередніх століть. І добра частина тих запозичень нічим не краща за варваризми, які освічені люди минулого століття й початку цього століття виганяли з мови. Отже, згадана книжка Пр. Скарджюса, якою, до речі, користувалися під час підготовки третього видання «Словника сучасної литовської мови», і через чверть століття залишається дуже важливою для сучасної термінології та загалом уживання й нормування літературної мови. До речі, як і «Загальна термінологія філософії» Ст. Шалкаускіса, опублікована понад шістдесят років тому. Після Другої світової війни, опинившись у США й не маючи змоги знайти роботу мовознавця, Пр. Скарджюс закінчив бібліотекознавчу школу й невдовзі почав працювати в головній бібліотеці цієї країни — Бібліотеці Конгресу (пропрацював там 15 років, до 1971 р.8). Бібліотечна освіта й робота, очевидно, спонукали його укласти словничок бібліотечної термінології обсягом майже 200 словникових статей. Цей словничок було опубліковано 1961 р. у відновленому в США виданні «Gimtoji kalba». За словами автора, до нього включено литовські назви понять, уживаних ширше (а не лише для вузьких потреб бібліотечної справи), наведено відповідники англійською, французькою та німецькою мовами, а деякі терміни стисло пояснено. Не дослідивши питання докладніше, важко сказати, чи користувався Пр. Скарджюс словничком «Бібліотечна та бібліографічна термінологія», укладеним І. Кісінасом і виданим у Литві 1956 р.: лише трохи більше ніж шоста частина термінів збірника Пр. Скарджюса збігається з термінами словничка І. Кісінаса; деякі поняття названо інакше. Наприклад, Пр. Скарджюс пропонує antrinininkas (або dublikatas), antrinis autorius, jungtinis katalogas, papildas тощо, тоді як у словничку І. Кісінаса — dubletas, bendraautoris. 8 Skardžius Pr. Rinktiniai raštai. T. 2. P. 24, 29. 9 Передруковано у третьому томі «Вибраних творів» Пр. Скарджюса (с. 315–324). 73 =співавтор – St. K., зведений каталог, доповнення. Частина термінів, запроваджених Пр. Скарджюсом, у Литві майже зовсім невідома, наприклад: адресний довідник «книга адрес», бібліотекознавство «бібліотечна справа, бібліотекознавство», каліграфічні шрифти «каліграфічні шрифти», Євангеліє «книга Євангелій», подорожній запис «книга подорожей, маршрут», переписувач «переписувач», книга оповідок «книга казок», відділ абонемента «абонементний відділ, абонементна кімната, відділ видачі» тощо. Загалом новотвори Пр. Скарджюса в цій збірці, можна сказати, не прижилися; деякі з них і щодо сфери застосування надто незвичні (наприклад: бібліотекознавство, каліграфічні шрифти, летючий аркуш «широкоформатний аркуш, листівка, флаєр, листівка»). Крім того, тут наведено такі терміни, які в Литві ні тоді, ні тепер не рекомендують до вживання, наприклад: титул «назва книги чи статті, заголовок», титульний аркуш «титульна сторінка» (термін заголовний аркуш, внесений до словничка І. Кісіна й затверджений до вживання Термінологічною комісією Інституту литовської мови та літератури, зазвичай використовують фахівці цієї галузі). Отже, цю працю Пр. Скарджюса можна оцінити як спробу долучитися до розвитку бібліотечної термінології, що не мала значного впливу. Щоправда, можливо, кориснішою вона була для мови литовців Америки. Пр. Скарджюс виправляв і пропонував чимало термінів із різних галузей (мабуть, дещо більше технічних) у численних статтях і статейках, присвячених питанням мовної практики. З них склалося враження, що мовознавець, мабуть, більше любив сам творити терміни, ніж шукати їх у мові людей (народу). Можливо, саме тому значна частина його пропозицій не прижилася широко. З іншого боку, у тих статтях і статейках можна знайти корисні поради ширшого характеру, які показують, як слід виконувати термінологічну роботу та в якому напрямі її вести. Наприклад, 1940 року, після приходу росіян, відповідаючи в «Gimtoji kalba» на запитання «Чи справді слід уживати лише obalsis?», він писав, що дехто без жодних доказів починає твердити й навіть наказувати вживати не šūkį, o obalsį, і з цієї нагоди цілком слушно повчав: «<...> розсудливіші мовознавці обґрунтовують свої твердження даними народної мови, тому ті, хто хоче позитивно долучитися до поліпшення вживання нашої літературної мови, повинні публічно обґрунтовувати свої нові пропозиції ширшого характеру й чітко пояснювати, чому те, що досі широко вживалося, більше не годиться; інакше індивідуальний та наказовий спосіб може завдати чималої шкоди…» 74 Ця дуже чітко висловлена думка, у дусі та стилі Я. Яблонскіса, мала бути надзвичайно важливою за обставин мовної революції, розпочатої тоді; її добре було б узяти до уваги й сучасним прихильникам директивного нормування10. Пр. Скарджюс не писав спеціальних статей із теорії термінології й ніде докладно не розглядав і не обговорював її теоретичних питань. Здається, він не надто заглиблювався в особливості термінології та вимоги до термінів. Питання термінології він порушував насамперед, спираючись на загальне розуміння мовознавства й нормування літературної мови, тобто так само, як і інші питання мовної стандартизації. Однак, як уже зазначалося, у статтях і статейках Пр. Скарджюса розсипано чимало влучних узагальнень, золотих думок і цінних порад, важливих і для теорії термінології. Ці питання варто було б колись окремо й докладніше дослідити. Після Другої світової війни, проживши за кордоном тридцять років зрілого віку, Пр. Скарджюс не мав на батьківщині такого впливу, який міг би мати за інших обставин. Щоправда, його книжки й статті були знайомі і фахівцям із мовного нормування, і термінологам; ними користувалися, однак основна робота з розвитку та плекання литовської термінології виконувалася без його безпосередньої участі, відбувалася поруч із ним. Йому залишалася роль спостерігача за тим, що робилося в Литві, часом дуже критичного, а може, навіть суворого спостерігача. Та з часом ця критичність помітно вщухла: деякі праці литовських мовознавців із нормування, які спочатку він різко критикував, наприклад «Словник сучасної литовської мови», згодом уже згадувалися цілком прихильно. Щоправда, словники термінів, які від середини шостого десятиліття у значній кількості видавали в Литві, Пр. Скарджюс ніби не помічав. Натомість він чимало писав, намагаючись пробуджувати й підносити культуру термінології еміграції. У цьому сенсі дуже повчальними й досі важливими не лише для емігрантів залишаються його зауваги щодо висловлених П. Орінтайте у «Gimtoji kalba» 1958 року міркувань про вживання термінів romanas, poema, novelė, з огляду на те, що в англійській мові ці слова означають інше й тому не допомагають, а навіть заважають спілкуванню «з чужою культурою» (тому вона пропонувала…) 10 Skardžius Pr. Rinktiniai raštai. T. 3. P. 797–798. 75 …замінювати суто литовськими термінами). З цієї нагоди Пр. Скарджюс докладніше висловився про співвідношення термінів з окремими іншими мовами та про їхню сталість. Він писав: «Якщо ми почнемо вживати деякі терміни не так, як звикли або схильні їх уживати, а зовсім інакше, як, наприклад, англійці чи американці, то розірвемо безпосередній зв’язок із нашим узвичаєним ужитком і тим самим виразно перешкодимо взаємному порозумінню, а через це значно ускладнимо й засвоєння чужої культури. Якщо ми почнемо вживати аповістку чи щось подібне замість роману, як досі, то водночас значно ускладнимо розуміння всього того, що досі всюди — в історії літератури чи підручниках — говорилося й розповідалося про романи; крім того, чинячи так, ми зовсім без потреби змішаємо дві цілком різні речі — у цьому разі аповістку й роман або новелу й оповідання. І все ж, ідучи цим шляхом, ми не наблизимо до себе чужу культуру: американці й англійці йшли зовсім іншими, відмінними від наших шляхами, тому невідомо, як належно пристосувати наші пройдені шляхи до англосаксонських. Наприклад, уже давно в Литві вживають і досі вживають слово dirigentas „диригент, керівник хору чи оркестру“, а його англійський відповідник conductor „диригент“ відповідає нашому konduktorius „провідник у поїзді“. Або ось іще: у нашій мові творця музичних творів здавна називають kompozitorius, а його англійський відповідник compositor (наголошений склад -po-) означає лише „складальник літер“. <...> Ні, ми вже не можемо відмовитися ні від диригента, ні від композитора, ні від роману, ні від новели, ні від поеми, ні від памфлету, ні від інших подібних міжнародних запозичень лише тому, що в англійській чи якійсь іншій чужій мові вони мають інше значення, ніж у нашій. Усі вони вже закріпилися в нашій мові, мають певні традиції, а тому ми повинні й надалі їх уживати, бо вони якнайкраще відповідають безпосередній меті — нашому взаємному й загальному порозумінню»11. Тут навмисно наведено досить великий уривок зі статті Пр. Скарджюса «Чи це застарілий мотлох?», адже нині, через чотири десятиліття, навіть у самій Литві дедалі частіше трапляються мовні — точніше, слововживальні… 11Там само. С. 285–286. 76 …переворотники, які сліпо наслідують ту саму англійську мову, про яку згадував Пр. Скарджюс, і зовсім не зважають на те, що це лише заважає кращому взаєморозумінню литовців. Пр. Скарджюс надзвичайно виразно показав, що це не шлях розвитку мови, а манівці або, точніше кажучи, хибна дорога. Живучи в Америці, він оцінював відносини між литовською та англійською мовами набагато тверезіше, ніж багато хто в нині піднесено й стрімко англізованій Литві. Спадщина Пр. Скарджюса є вагомою і невіддільною від його діяльності з унормування, плекання й розвитку литовської літературної мови. А оскільки терміни є дуже важливою і дедалі важливішою складовою цієї мови, неважко зрозуміти, чому він приділяв термінологічним питанням справді багато уваги. Отримано 1999 09 20 ТЕРМІНОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПР. СКАРДЖЮСА ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ Анотація У статті розглянуто основну організаційну та практичну діяльність литовського мовознавця Пранаса Скарджюса (1899–1975) у галузі термінології, здійснювану в Литві та Америці після Другої світової війни. Серед його довоєнних праць особливо вирізняється участь у підготовці словника філософа Ст. Шалкаускіса «Загальна термінологія філософії». Обговорюється видана у США 1973 року книжка Пр. Скарджюса «Литовські відповідники інтернаціональних слів», а також аналізується збірник термінів бібліотечної справи. Звертається увага на деякі актуальні думки зі статей Пр. Скарджюса про окремі терміни, наприклад, на важливість обґрунтування запровадження термінів і дотримання принципів сталості та традиції. 77