Apie vargonų terminus

Рімантас ГУЧАС ЗАТ «Вільнюська органна майстерня» ПРО ОРГАННУ ТЕРМІНОЛОГІЮ Литовською мовою про органи писали небагато, та й не здавна. Мабуть, перша стаття на цю тему з’явилася 1909 року в журналі «Vargonininkas», який видавав і редагував Й. Науяліс. Органний майстер і просвітник того часу, активний учасник руху національного відродження Йонас Гаралевічюс (1871–1943) у кількох номерах опублікував статтю «Органи», у якій подав відомості про історію та будову органів. За змістом стаття Й. Гаралевічюса ще дещо наївна, у ній є помилки, хоча деякі думки актуальні й нині. Однак чи не найпам’ятніше те, що вже в перших абзацах він звернув увагу на необхідність мати власну термінологію: «Хочу заздалегідь попросити шановних Читачів вибачити за не зовсім чисту литовську мову, якою доведеться користуватися в описі органів. Органи — дуже складний інструмент, що має тисячі всіляких деталей, для яких литовці ще не викували відповідних слів; отже, доведеться вживати слова, або так звані „інтернаціональні“, або запозичені, так би мовити, технічні слова з інших мов». («Vargonininkas» 1909, Nr. 2). Схоже, що в міжвоєнній Литві не було зроблено серйозних кроків для впорядкування органної термінології. Однак є приклад дещо іншого характеру — органи Каварської церкви. Близько 1925 року їх збудувала фірма Яна Тучека з Чехословаччини. У цих органах уперше і поки що єдиний раз спробували назвати регістри литовською (Erdvės fleita замість Hohlföte, Lendrių fleita замість Rohrflöte, Stim. Ragelis — Gemshorn, Gluosn. Dūdele — Salicional тощо) або записати міжнародні назви з литовським закінченням: Principalas, Burdonas, Subbasas (замість Principal, Burdon, Subbass). У цьому сенсі органи Каварська унікальні, тому їх внесено до списку пам’яток. Близько 1965 року музикознавець Антанас Венцкус (1934–1975), який почав працювати в Державній консерваторії Литовської РСР, узявся за ініціативу впорядкувати литовську музичну термінологію. Він багато спілкувався з музикантом старшого покоління Антанасом Крутулясом (1887–1979), який уже видав «Короткий 63 muzikos žodyną“ (1960) ir visaip skatino pastarąjį rengti naują žodyno laidą. Kadangi muzikai, ypač atlikėjai, yra konservatyvi, jeigu nesakytume obskurantiška publika, A. Venckui rimtai susirūpinus ir užsiėmus lietuviškų muzikos terminų tvarkymu bei kūrimu, jis sulaukė daugiau pašalpos ir pasipriešinimo nekaip geranoriškos talkos. Maždaug tuo metu A. Venckaus iniciatyva buvo sudaryta Muzikos terminų komisija. У 1967 році у відділі театру та музики Музею мистецтв почали обліковувати органи Литви та складати список найцінніших органів-пам’яток. Для цього надрукували спеціальну «Органну анкету». Тоді досить гостро постало питання органної термінології, адже одне — говорити жаргоном, а зовсім інше — писати. Спочатку планували розіслати анкету районним інспекторам з охорони пам’яток, щоб ті її заповнили. Один із її пунктів стосувався назв частин органа: запитайте місцевого органіста, як він називає частини органа. Однак анкети так і не розіслали. Під час поїздок церквами та спілкування з місцевими органістами не довелося почути нічого цікавішого чи кориснішого: майже виключно вживали спотворені німецькі терміни, та й тих було лише кілька. Більшість органістів мали таке мізерне уявлення про органи, що фахова розмова взагалі не складалася. І все ж від інтелігентніших органістів, які також займалися органною майстерністю, доводилося чути той чи інший корисний термін. 16 грудня 1968 року відбулося засідання Комісії музичної термінології, присвячене обговоренню органних термінів. Було схвалено чимало слів, які вживалися раніше, а також запропоновано кілька нових термінів (griežykla, kelmas). Про це було повідомлено в «Kultūros barai» (1969). Частину цих термінів закріпили, включивши їх до нового «Словника музичних термінів» А. Крутуляса (1975), а також до книги Й. Казлаускаса «Музичні інструменти та партитура» (1975). Опис органа в останній книзі можна вважати одним із найпослідовніших і найпрофесійніших серед опублікованих литовською мовою. У 1972 році при Республіканському тресті реставрації пам’яток культури було створено органну майстерню. Тоді терміни вже стали вкрай необхідними, адже в процесі виробництва треба було спілкуватися, а також складати кошториси й інші документи щодо всіх частин органа та їхніх складових. Оскільки 64 Більшість людей, які прийшли працювати, до того не стикалися з органами, тож запропоновані нові литовські терміни сприйняли як само собою зрозумілі й такі, що не викликають сумнівів. Досі обговорені й затверджені терміни ще не охоплювали всіх органів; крім того, деякі виявилися недостатньо точними. Свідомо не запропонувавши назв, для деяких деталей природно знайшлися простіші литовські слова. Жартома якось прозвучало діалектне rekečius, яке вимовив тесляр П. Клімас, родом із Дубінґяя. А reketis, reketys — це вже слово, наявне в «Словнику сучасної литовської мови» (1993). Ним можна назвати певний вузол органа. І надалі, впорядковуючи органну термінологію, було б корисно спілкуватися з фахівцями з литовської мови та знавцями народного побуту, які нагадають нам забуті литовські слова. Треба пам’ятати, що орган, попри його вражаючий вигляд і зовнішню складність, насправді є дуже простим і зрозумілим інструментом. Багато схожих деталей є в різних будівлях, знаряддях і предметах побуту. Це всілякі кутники, вали, тяги, доріжки й повітроводи, клини, важелі й важільці, стійки, балки, містки, клітки, тримачі та десятки, якщо не сотні інших деталей, для яких загалом не потрібно шукати якихось спеціальних термінів, а лише добирати правильні слова, здавна вживані для називання різних знарядь та їхніх частин. Треба лише захотіти взятися до роботи. На жаль, саме цього бажання найчастіше бракує і органобудівникам, і особливо виконавцям. Старі й нормативні литовські слова іноді навіть вважають смішними та простацькими, а слова іншомовного походження — змістовними й милозвучними. Так деякі піаністи доводять, що «натискання клавіш» на фортепіано — це лише поверхова річ, тоді як «гра», слово слов’янського походження, уже відображає акт творчості. В органах є й специфічні речі, для опису яких уживають слова іншомовного походження: клавіші, педалі, регістри, баркери (від прізвища винахідника), пульпети, резонатори, жалюзі, мензури, лабіуми, трактура тощо. Це все міжнародні слова, хоча їхня міжнародність є умовною. Їх більше вживають у країнах, де органна культура тісніше пов’язана з німецькими традиціями. Це Центральна та Східна Європа. До них належить і Литва, яка від появи перших органів у 1408 році перебувала в колі впливу німецького органобудування. 65 Найвідомішими майстрами XVII–XVIII століть були німці Й. Коппельманн, Г. А. Целле, М. Янсон, А. Г. Каспаріні (попри прізвище, що звучить по-італійськи). У XIX столітті також навчалися, купували органні деталі тощо переважно в Німеччині. Згаданий Й. Ґаралевіч також навчався органобудування в Німеччині — у майстерні Б. Ґрюнеберґа в Щецині, де багато років жив і працював. Загалом і органні майстри, і виконавці частіше вживали терміни тих мов, якими навчалися. Наприклад, К. Кавецкас часто вживав французькі терміни, З. Александравічюс — італійські тощо. За радянських часів вплив мала московська школа, яка, своєю чергою, некритично перейняла німецьку органну естетику й термінологію. У цьому сенсі Литовська академія музики й досі перебуває під впливом московської школи. Ще одна частина органної термінології — назви регістрів. Один і той самий регістр в органах різних традицій, країв, епох і майстрів може називатися зовсім по-різному. І навпаки — однаковою назвою в органах різних традицій можуть позначати різні регістри. У назвах регістрів можуть відображатися особливості тембру, форма труб, матеріал, висота звучання, будова тощо. Великі європейські народи, які створили власні органні традиції, виробили й власні системи назв регістрів, хоча й вони значною мірою переплелися між собою. Майстри давнини, а також самоучки нерідко плутали вживання назв і припускалися граматичних помилок. Усе це може дати дослідникові чимало інформації. Частина назв регістрів старих литовських органів походить із латини чи італійської, частина — з німецької; трапляються й полонізовані форми. Створюючи нові органи, ми вживаємо традиційні для литовських органів назви регістрів, не литуанізуючи їх, але, наскільки можливо, уникаючи німецьких чи польських форм. Загалом органна термінологія невіддільна від традицій і спадщини органної культури народу, країни й краю. Як можна застосовувати, наприклад, поняття французьких органів до литовських органів XVIII століття, будівничі яких французьких органів ані не чули, ані не бачили? А те, що литовська органна традиція тісно пов’язана з німецькою, аж ніяк не означає, що не було власних нюансів. Тому й 66 терміни з часом, у міру кращого ознайомлення з нашою історією та збереженим інструментарієм, доведеться уточнювати: органна термінологія має відображати традицію органобудування в нашій країні. Tvarkingai aprašyti vargonai V. Bičiūno „Muzikinės akustikos pagrinduose“ (1988), taisyklingos lietuviškos terminijos laikytasi ir Enciklopedijų leidyklos leidiniuose. Нині готують до друку новий енциклопедичний музичний словник. З цієї нагоди відновила діяльність Комісія з музичної термінології. Одне засідання було присвячене й обговоренню органної термінології. Після того засідання в «Музикос барай» (1996 р., № 15–16 і 17) з’явилася стаття музиканта А. Каліняускаса «Орган», у якій наведено не лише безпосередньо інструментальні терміни, а й інші поняття, потрібні під час розмов і письма про органи. Наприклад, понад десять років тому в Енциклопедичному видавництві довелося сперечатися про те, як орган з’являється в церкві. Запропонований редакцією вислів «встановили орган» авторові здався і неточним, і штучним. Професор Й. Пікчілінгіс, до якого звернулися по допомогу, замислився: «А як би сказав Вайжґантас?» Отже, органи виготовляють, а після виготовлення в церкві встановлюють, де вони й стоять. (Напис середини XIX століття в церкві Кліколи: Wargon(us) dyrba Pons Mockiewicz su sunu sawa). Отже, дещо вже зроблено для впорядкування органної термінології. Тому здивувала й засмутила нова книжечка — «Як грати на органі» Л. Дігріса, видана Товариством литовських музикантів і Центром релігійної музики 1998 року. У ній і далі пропонують уживати всілякі копуляції1 та Schtraicher’ius, Waltze’us, інші німецькі слова, часом написані з помилками. Ніби й досі тривають часи Й. Ґаралевіча, ніби не було обговорень органної термінології, публікацій на ці теми та доволі професійної літератури. До того ж у багатьох місцях значення навіть правильних термінів цілковито спотворено й переплутано. Тому цю книжечку, особливо її сторінки про інструмент, на жаль, не можна рекомендувати людям, які цікавляться органами. 1 Копуляція [лат. copulatio — з’єднання]: 1. «з’єднання двох індивідів під час статевого акту» (Словник іншомовних слів, 1985). 67 Ні в якому разі не можна стверджувати, що термінологію органа вже остаточно впорядковано. І тепер, коли з’являється дедалі більше майстрів і зростає кількість шкіл, де навчають гри на органі, виникає потреба порозумітися, а отже, і необхідність ще раз переглянути терміни органа. Отримано 1999 09 27 ПРО ТЕРМІНИ ОРГАНА Анотація Питання про створення литовських термінів органа вперше постало 1909 року в литовському музичному журналі «Vargonininkas». У довоєнній Литві були деякі спроби створити литовські назви для регістрів органа. У 1967 році розпочалася систематична реєстрація органів у Литві. Було укладено списки монументальних органів. Водночас було зроблено спробу відшукати традиційні литовські терміни органа. Знайшли лише невелику їх кількість, але 1968 року Комісія з музичної термінології обговорила й затвердила основні литовські терміни органа. Ці терміни закріпилися в літературі. 68