Lietuviško anatomijos vardyno istorijos metmenys

Gintautas ČESNYS Вільнюський університет ЛИТОВСЬКОЇ АНАТОМІЧНОЇ НОМЕНКЛАТУРИ НАРИСИ ІСТОРІЇ Основою міжнародної анатомічної номенклатури є латинські та латинізовані грецькі слова, історично успадковані або новостворені в дусі античних мов. Назви арабського та іншого походження є рідкісними винятками. Номенклатуру складають іменники (ren) та їхні похідні з суфіксами й префіксами (renalis, retrorenalis); рідше утворюються гібриди, наприклад, із грецького та латинського слова (lymph nodus). Семантика латинських термінів фіксує властивості названих об’єктів на певному етапі пізнання; крім того, система має бути відкритою для накопичення майбутнього наукового досвіду. Завдяки сталій формі й точності латинська мова протягом століть була міжнародною мовою науки. Хоча у XX столітті її значення дещо зменшилося, вона все ж залишилася ядром медичної номенклатури, яке постійно доповнюють і вдосконалюють. З іншого боку, річ або явище та їхня сутність краще пізнаються лише після того, як їх названо рідною мовою. Традиції національних номенклатур дуже різняться. Найпростіший варіант — не обтяжувати себе створенням власної номенклатури, а користуватися латинською, як, наприклад, роблять турки. На жаль, у такому разі втрачається семантична інформація, закладена в латинських словосполученнях, яка дає змогу зрозуміти зміст описуваного об’єкта і необхідна для засвоєння логічного плану термінів. Друга можливість — пристосувати латинські терміни до граматики, правопису й вимови рідної мови. Так роблять народи, у мовах яких багато слів латинського походження (італійці, французи, англійці). У цьому разі вимова дуже віддаляється від латинського оригіналу, і людині з іншого народу такий спотворений термін важче зрозуміти. Третій варіант — створити оригінальну систему назв рідною мовою, зазвичай перекладаючи з латини, але спираючись на традицію народної мови. Так роблять наші найближчі сусіди — латиші, росіяни, поляки, німці. Національні анатомічні номенклатури забезпечують свідоме розуміння латинських слів. Крім того, це велике надбання, внесок у рідну мову й загалом у загальну культуру народу. 55 Lietuviško anatomijos vardyno ištakomis reikia laikyti Konstantino Sirvydo (1579–1631) trikalbį (lenkų–lotynų–lietuvių) žodyną, kurio pirmasis leidimas išėjo apie 1620 m. (žinomas tik defektuotas egzempliorius be antraštinio lapo), fotografuotinis – 1997 m., o labiausiai paplitęs trečiasis Dictionarium trium linguarum – 1642 m., fotografuotinis – 1979 m. Jame užfiksuota gausi paveldėtoji lietuvių kalbos leksika, tarnybes, archaizmai, paties K. Sirvydo naujadarai, tarp jų ir iš medicinos, pvz.: negyvagimis, žinia paraikymo sąnarių (anatomija), karštinė (drugys). Латинський текст словника дає змогу перекинути міст між епохою К. Сирвіда та нашими днями, зважити, які медичні, а особливо анатомічні, назви є найдавнішими, що прийшли з глибини віків, а які є витвором пізніших часів (Butrimaitė 2000). Можна виокремити три групи слів, уживаних К. Сирвідом. До першої групи належать назви, що ввійшли до анатомічної номенклатури й уживаються досі: всього тіла (kūnas), його окремих частин (galva, kaklas, krūtinė, nugara, pilvas, šonas, ranka, koja), ділянок голови (veidas, smakras, kakta, momuo, pakaušis), частин кінцівок (kirkšnis, šlaunis, blauzda, kelis, petys, alkūnė, delnas, pirštas, nykštys), систем і органів (oda, nagas, plaukas, ausis, burna, lūpa, dantis, gomurys, kaulas, sąnarys, širdis, inkstas, krūtis, bamba). Другу групу становлять слова, значення яких із часом звузилися, розширилися або змінилися (plaštaka – dabar ne palma, o manus; smegenys – tik medulla, bet ne gingivae). До третьої групи належать такі вдалі слова, які, однак, не прижилися в анатомічній номенклатурі, як nugarkaulis (прижився термін — slankstelis), bruvis (– antakis), kiaušas (– kaukolė), rietas (– šlaunis), stomuo (– ūgis), jeknos (– kepenys), gysla (– nervas). Pirmuosiuose profesionalios medicininės publicistikos bandymuose Vincas Kudirka (1858–1899) vartojo jau įsišaknijusius anatomijos pavadinimus (plaučiai, krūtinė, burna, dantys, žarnos, širdis, gysla (– vena), inkstai, smegenys, sąnariai), taip pat terminus (skilvis), gal ir savo sugalvotus, kurie vėliau neprigijo (dirksniai, driksniai, sunkė (– arterija), sunkinis kraujas, gyslinis kraujas ir kt.). Vincas Kudirka (Kudirka 1889, 1895) pirmasis mėgino pavadinti audinius žodžiu au-da, atkakliai ieškojo gleivinės, plėvės, dangalo lietuviškų terminų, tačiau ne visai vykusiai visus juos bendrino žodžiu plonė – smegenų plonės, pilvo slidplonė, pilvaplonė, plonės aplink širdį, jungplonė (– jun- 56 гінка), тонке піднебіння. Він також мучився над назвами глотки, гортані й печінки та підшлункової залози, постійно плутаючи їх. Цікаві спроби знайти відповідник для «залози», який так і не прижився: грудочка слини, поту або грудочка. Безсумнівним засновником професійної анатомічної номенклатури як системи назв був Йонас Басанавічюс (1851–1927). В архіві Інституту литовської літератури й фольклору зберігся написаний його рукою «Матеріал до анатомічної та медичної номенклатури», що містить близько 270 анатомічних назв російською, латинською й литовською мовами, а також деякі відповідники німецькою та польською. Він користувався якимось російським словником медичних термінів, спирався на слова, почуті від мешканців рідного краю (Пілвішкиса, Скіряуджяй, Маріямполе), та на словник Ф. Куршайтіса (1806–1884) (1870, 1883, 1894). Найімовірніше, матеріал збирався вже після повернення Йонаса Басанавічюса до Литви (приблизно у 1908–1912 роках). У нарисах словника є назви майже всього тіла, його частин та органів, поширені вже від часів К. Сирвіда. Серед нових литовських слів такого типу згадаємо вживані Й. Басанавічюсом sudėjimą, pašonę, sprandą, vidurius, pakinkį. Вдало названо загальні елементи рухового апарату (griaučiai, antkaulis, kremzlė, raumuo, sausgyslė), утворення, пов’язані з рельєфом кісток і з’єднаннями (vaga, skiauterė, a?tis, siūlė, maumuo, skliautas), деякі кістки (šonkaulis, mentė, noragas, priekalas), об’єкти спланхнології (внутрішні органи) (raukšlė, vartai, šner-vės, plaučiai, liežuvis, liežuvėlis, stemplė, tulžies pūslė, tiesioji žarna, taukinė, bambos virkštelė, makštis, varpa), деякі рідини організму (pra-kaitas, seilės, tulžis, sėkla). Імовірно, саме від Й. Басанавічюса почали вживати назви prieširdžio, miego arterijos, ausies prieangio ir būgnelio. Цікаво, що поряд із назвами статевих органів наведено й синоніми, які нині звучать вульгарно. Окремо слід згадати спроби створити неврологічну термінологію. Уживані ним терміни mazgas, branduolys, vingis, smegenys, pailgosios smegenys, smegenėlės збереглися донині; водночас із назв nervų (pridėtinis, veido, liežuvio ir nas-ry, liežuvį judinantis, akį judinantis, uoslės, regėjimo, trynukinis, klai-džiojantis) прижилися лише деякі, та й то в зміненому вигляді. До сучасного вжитку дуже наблизилися такі запропоновані Й. Басанавічюсом назви, як akies duobė, terpietis, sėklinės pūšliukės, mergystės plėvutė, plonukės žarnos, pusapskritus kanalas, pilvinė plėvė, širdies plėvės, kryžius. Серед цікавих, але не прижитих термінів варто згадати: gyvyslė (артерія- 57 Рис. 1. Факсиміле рукопису Й. Басанавічюса ріа), мозкова судинка (nervus), зв’язка (ligamentum), поперековий хребець (columna vertebrarum), кукса, підхребцевий (os coccygis), ріпа (patella), дуга (clavicula), спокусник (clitoris), мошонка (scrotum), перепо- нки (diaphragma), вуздечка язика (frenulum linguae). Окремо варто згадати відросток (processus) і сплетіння нервів (plexus), мабуть, точніші, ніж нині вживані наріст і сплетіння. Й. Басанавічюсу не вдалося дібрати назви частин стопи й кисті, тазової кістки, мозкових оболонок; термін для горла все ще був неясним, селезінку плутали з підшлунковою залозою, багато міркували про литовські відповідники для будови ока (ще не знали склери, рогівки, сітківки, судинної оболонки, кришталика, райдужки, кон’юнктиви). Й. Басанавічюсу не вдалося перекласти cellula, cochlea, concha, ovarium, ductus ejaculatorius, epiglottis та інші 58 Рис. 2. Приклад словотвору Й. Басанавічюса латинські слова. Він дуже старався, перекладаючи glandula, пропонував принаймні кілька варіантів перекладу (гелажа, грудка, горошина, вірукас), а залозу вважав такою, що є лише в організмі свиней. Згодом прижилася саме ця остання назва. Зі словникових начерків вимальовуються принципи творення термінів Й. Басанавічюса. По-перше, він не зловживав прикметниками із суфіксом -inis, часто вживав родовий відмінок іменника: лицевий нерв, статеві органи (– органи), привушна залоза (– залоза), під’язикова залоза, сонна артерія. По-друге, він пропагував похідні іменники з префіксами: шия – підшия, коліно – підколінок, серце – передсердя, зуб – міжзуб’я тощо. Нарешті, Й. Басанавічюс залишив деякі, очевидно, дуже усталені, важкі для перекладу латинські терміни, як і в сучасній анатомічній номенклатурі: аорта, артерія, нерв, орган, простата, міологія, остеологія, синдесмологія, спланхнологія. До речі, назви чотирьох розділів анатомії він переклав доволі вдало (наука про м’язи, кістки, суглоби, нутрощі). Натомість нині усталену фасцію Й. Басанавічюс не залишив, запропонувавши замість неї м’язову оболонку. 59 Отже, Й. Басанавічюс ніби увінчав ту епоху розвитку нашої анатомічної номенклатури, коли в Литві не було вищого медичного навчального закладу, а термінологією опікувалися окремі ентузіасти. Дуже активний розвиток литовської анатомічної номенклатури, як і медичної номенклатури загалом, розпочався після заснування Литовського університету в Каунасі. Спочатку студенти-медики навчалися за німецькими й російськими підручниками, тож виникла потреба готувати підручники рідною мовою, а отже, шукати й литовські медичні терміни, насамперед анатомічні. Їх створювали не лише анатоми, а й фізіологи, патологи, клініцисти, природознавці. У цей період особливо виразно постають заслуги найвидатнішого нашого окуліста Петраса Авіжоніса (1875–1939). З дитинства полюбивши рідну мову, спілкуючись із Йонасом Яблонскісом (1860–1930) та іншими мовознавцями, написавши дві граматики, редагуючи й перекладаючи, П. Авіжоніс створив бездоганну номенклатуру ока, про яку Пранас Скарджюс (1899–1975) відгукнувся так: «Можна сміливо стверджувати, що медичну термінологію у своїй галузі він упорядкував найкраще з усіх інших медичних галузей. Він був єдиним медиком, який, можна сказати, хворів на мовні питання» (Skardžius 1939: 114). Видатний лікар-офтальмолог уже з 1920 року входив до Термінологічної комісії, часто радився з її головою Йонасом Яблонскісом і мовознавцем Юозасом Бальчіконісом (1885–1969), що забезпечило бездоганну мову його праць (Puzinas 1979). Можна виокремити два етапи створення анатомічної номенклатури ока: у статті «Старечі зміни в очах» (1929) П. Авіжоніс утвердив склеру, рогівку, райдужку, зіницю, склисте тіло, судинну оболонку, а у знаменитому «Підручнику з очних хвороб» (1940), виданому вже після смерті автора, вжив кришталик, сітківку, кришталик ока, повіки, слізне озеро, слізний мішок, очницю. Усі ці слова напрочуд швидко прижилися, а досконалий спосіб їх творення досі залишається взірцем для всіх, хто дбає і дбатиме про литовську термінологію. Kaip nurodė Salezijus Pavilonis (1919–1998), reikšmingiausią vaidmenį tada atliko Jurgis Žilinskas (1885–1957), padedant Anatomijos instituto bendradarbiams (Pavilonis 1993). Jis dalimis paskelbė anatomijos vadovėlio metmenis (Neurologijos paskaitos, 1923; Osteologija ir sindesmologija, 1932; Splanchnologija, 1934). Pirmoje dalyje dar randame tik lotyniškus terminus, o kitose – jau ir lietuviškus, tokius, kurių dauguma vartojama iki šiol. Pažymėtina griežta J. Ži- 60 Система словотворення Лінскаса та його співробітників. Так, кістки найчастіше називали складними іменниками (клиноподібна кістка, п’яткова кістка тощо), за однаковим принципом утворювали й терміни для серозних оболонок (очеревина, плевра, перикард), вдало називали зуби (різці, ікла, малі кутні, великі кутні), тканини (сполучна, епітеліальна тощо), для багатьох складних назв уживали прикметники із суфіксом -inis; за аналогією називали травний і дихальний апарати. Міцно увійшли у вжиток назви внутрішніх органів та їхніх частин, хрящів гортані, залоз, оболонок стінок трубчастих органів. Варті уваги вдалі іменники слизова оболонка, м’язова оболонка, продуманий поділ кишечника. Однак перші навчальні посібники з анатомії не встигли охопити всю номенклатуру. Майже не були опрацьовані синдесмологія, міологія та неврологія, а й у вже значно розвиненій спланхнології залишилися прогалини: не вдалося уникнути непослідовностей (іноді наведено лише латинські терміни — isthmus faucium, tunica fibrosa pharyngis тощо), надто часто вживали прикметники замість родового відмінка іменника (піднебінні дуги), траплялися невдалі кальки, як-от вхід у шлунок, вихід зі шлунка (тобто кардія, воротар), спадна (тобто низхідна) частина дванадцятипалої кишки. За словами С. Павілоніса, безпідставно віддали перевагу печінці перед jėknas, у ділянці геніталій узаконили геду. J. Žilinskas cellula перекладав як narveliu, а слово lastelė згодом запровадив біолог Юргіс Елісонас (1889–1964), який у міжвоєнний період написав кілька підручників із зоології. Термінологію, запропоновану Й. Жилінскасом, авторитети з природничих і медичних наук Університету Вітовта Великого сприйняли неоднаково. Фізіолог Владас Лашас (1892–1966) і патологиня Яніна Мацкевичайте-Лашене (1897–1993) і далі називали кістки двома словами (лобова, потилична, скронева кістка), а шлунок називали шлунком-skylviu, утворювали власні назви м’язів, заперечували деякі назви органів (наприклад, печінку). Біолог Пранцішкус Шивіцкіс (1882–1968), який закінчив навчання у Сполучених Штатах Америки, за англосаксонським зразком уживав граматично адаптовані латинські назви, хоча їм уже відповідали назви рідною мовою (faringas, laringas, duodenas, uteras, навіть ekskrecijos duktai, deferentinis duktas тощо). Не дивно, що ці чужомовні слова не прижилися, адже, як бачимо, вони явно суперечили традиції литовської номенклатури та її творення (Pavilonis 1993). 61 Після Другої світової війни бракувало литовських навчальних посібників, а сил швидко їх підготувати не було, тож узялися перекладати з російської непоганий підручник Володимира Тонкова (1872–1954) (Tonkovas 1957, 1958). Його найважливіші перекладачі — Салезій Павілоніс та Артурас Юргутіс (1909–1967) — започаткували новий етап ґрунтовного впорядкування анатомічної номенклатури відповідно до Базельської номенклатури (B.N.A.). Перекладачі замінили або виправили деякі терміни Й. Жилінскаса (stuburkaulį замінили на slankstelį, bevardį kaulą — на dubenkaulį, gėdikaulį — на gaktikaulį, pleištikaulį і kulnikaulį — на pleištakaulį і kulnakaulį), заново утворили литовські назви суглобів і зв’язок, за єдиним принципом створили терміни для м’язів. Більшість останніх були досить точними перекладами латинських назв, лише зрідка набували іншого значення (наприклад: головний м’яз-обертач — m. sternocleidomastoideus, двоголовий м’яз литки — m. gastrocnemius, камбалоподібний м’яз — m. soleus тощо). Скориставшись досвідом анатомки з Каунаса Ядвіги Доброволскайте-Тікнене, заново підготували й інші терміни міології, кровоносні судини замінили на запропоновані фізіологом Йонасом Шопаускасом (1900–1968) кровоносні шляхи, утворили або уточнили назви частин головного мозку, ядер і нервів (Pavilonis 1993). Наприкінці п’ятдесятих років, коли почали збирати матеріал для словника литовських медичних термінів, знову взялися й за анатомічну номенклатуру. С. Павілоніс та А. Вайтилявічюс опублікували статтю (Pavilonis, Vaitilavičius 1959), у якій закликали не лише анатомів, а й мовознавців та всю медичну спільноту критично оцінити деякі назви, запропоновані до того часу. Мабуть, ці зусилля згодом закріпили і в підручниках, і в нинішній номенклатурі такі терміни, як таламус, епіталамус, гіпоталамус, барабанна перетинка і часточка, спинний (не хребтовий) мозок, яєчко, проміжна легеня, промежина, дванадцятипала кишка і мозковий стовбур (bulbus), стопа (не лапа), окістя (не apykau-lis), перснеподібний м’яз щитоподібної залози тощо. Автори порушили також кілька дискусійних питань, на які досі немає відповіді. Передусім це вживання префіксів pa- та po-. Спираючись на аналогії пахви, підколінної ямки, підборіддя, підчерев’я, автори наполегливо прагнули перекладати латинське sub- як pa-, а не po-, як пропонували й досі пропонують мовознавці. Можливо, через це згодом в оригінальному литовському підручнику переважали прикметники з префіксом pa-: підочноямковий, навколосуглобовий, 62 підмозковий, підсухожилковий, підшкірний та багато інших. Пізніше шукали компромісу і в багатьох випадках залишили префікс po-, спеціалізований у новоутвореннях для вираження значення «нижче». По-друге, коливання у вживанні дієприкметників активного й пасивного стану в атрибутивній функції, а також останніх і родового відмінка іменника: сполучна або сполучальна артерія, висхідна або піднімальна аорта, пронизувальні або пронизані, артерії, що живлять великогомілкову кістку, або артерії, що живлять великогомілкову кістку, нюховий або нюху нерв, жувальний або жування м’яз, травний або травлення апарат тощо. По-третє, автори не наважилися наполегливо пропонувати назви «слісна» і «сліснокістки» замість неточних і двозначних «підошва» і «кістки плесна», можливо, тому згодом закріпилися останні терміни. Деякі назви, підтримані С. Павілонісом та А. Вайтилявічюсом, згодом не прижилися. Наприклад, автори пропонували перекладати plicą як «складка», а «зморшками» називати лише вікові зміни обличчя та патологічні утворення слизової оболонки, однак прижилося слово «зморшка», а «складками» чомусь називають лише утворення синовіальної оболонки суглобової капсули. Valvula semilunaris пропонували перекладати як «півмісяцевий клапан», однак тепер уживають «півмісяцевий клапанець». Автори пропонували назву «задній прохід» (anus), але вона залишилася лише синонімом «вихідного отвору». Integumentum commune, очевидно, завдяки зусиллям авторів у литовському підручнику перекладали як «загальний покрив тіла», а тепер схиляються до назви «покрив тіла». Від уживання назви «перекриття», яку пробували застосовувати, тепер уже відмовилися (а може, даремно?), залишивши міжнародну назву діафрагми. Номенклатуру анатомії, що ще формувалася, адаптували до Паризької номенклатури (P.N.A.) в праці А. Юргутіса Osteologijoje (1965), а також у підручнику для середніх медичних училищ А. Юргутіса та ін. Žmogaus anatomija (1967). Наступний крок у вдосконаленні номенклатури зробили під час підготовки литовського підручника (Pavilonis ir kt. 1972, 1984), авторами якого були найвидатніші литовські анатоми того часу — Салезій Павілоніс, Рімвідас Стропус (нар. 1936), Казімієрас Тамашаускас (1936–1998) та Адольфас Урбонас (1922–1995). До роботи над другим виданням (1984) долучилися Вітаутас Гавеліс (нар. 1927) і Регіна Мікенене (нар. 1931). Упорядковуючи терміни, користувалися Паризькою (1955) номенклатурою з поправками Нью-Йорка (1960) та Вісбадена (1965), а в другому виданні врахували Токійські поправки (1975). Найважливіші анатомічні терміни увійшли до Словника медичних термінів (Astrauskas ir kt., 1980), у підготовці якого брали участь і багато мовознавців- 63 ників. Велика перевага словника полягає в тому, що він має позначені наголоси. На жаль, і в ньому не вдалося уникнути прикрих неточностей, двозначностей і дискусійних назв. Підготовлено до друку новий латинсько-литовський анатомічний словник, укладений відповідно до видання 1998 р. Terminologia Anatomica; у ньому багато чого намагалися уніфікувати й уточнити. Успіх цієї праці оцінить лише молоде покоління викладачів і студентів. Анатомам XXI століття також буде чим зайнятися, адже вдосконаленню немає меж. LITERATŪRA A s t r a u s k a s V. ir kt. 1980: Medicinos terminų žodynas, Vilnius. A v i ž o n i s P. 1929: Senatviškieji akių pakitimai. – Kosmos 1. A v i ž o n i s P. 1940: Akių ligų vadovas, Kaunas. B a s a n a v i č i u s J. Anatomijos ir medicinos vardyno medžiaga (rankraštis), Lietuvių literatūros ir tautosakos instituto rankraštynas, P–2–628. B u t r i m a i t ė I. 2000: Sirvydo žodynas – lietuviškos anatominės terminologijos šaltinis. – Vilniaus universiteto Medicinos fakulteto Studentų mokslinės draugijos LII konferencija, 2000 m. gegužės 8–12 d. Programa ir pranešimų santraukos, Vilnius. J u r g u t i s A. 1965: Osteologija, Vilnius. J u r g u t i s A. ir kt. 1967: Žmogaus anatomija, Vilnius. K u d i r k a V. 1889, 1895: Hygiena: I. Arbata. II. Kava. III. Tabakas. IV. Alkogolis ir alkogolizmas. – Varpas, 1889, 1–3, 8–11; 1895, 9–11. P a v i l o n i s S. 1993: Lietuviškosios anatomijos terminologijos evoliucijos apybraiža. – Acta musei historiae medicinae et pharmaciae Lithuaniae 1. P a v i l o n i s S., V a i t i l a v i č i u s A. 1959, 1960: Kai kurių lietuviškų medicinos terminų kritinė apžvalga. – Sveikatos apsauga, 1959, 3; 1960, 10. P a v i l o n i s ir kt. 1972, 1984: Žmogaus anatomija, Vilnius. Pirmasis lietuvių kalbos žodynas. Konstantinas S i r v y d a s 1979: Dictionarium trium linguarum, Vilnius. P u z i n a s J. P. 1979: Avižonio rūpinimasis medicinos terminija. – P u z i n a s J. Profesorius medicinos daktaras Petras Avižonis, Čikaga. S k a r d ž i u s P. 1939: Avižonis. – Gimtoji kalba 8. T o n k o v a s V. N. 1957, 1958: Normaliosios žmogaus anatomijos vadovėlis 1, 2, Vilnius. 64 AN ESSAY ON THE HISTORY OF LITHUANIAN ANATOMICAL TERMINOLOGY Summary The history of Lithuanian anatomical terminology begins in 1620, when a Polish-Latin-Lithuanian dictionary by Konstantinas Sirvydas (1579–1631) was published. In the first publicistic writings in medicine, Vincas Kudirka (1858–1899) used some anatomical terms that have survived until now. Jonas Basanavičius (1851–1927) started the creation of Lithuanian medical nomenclature as a system. Between the two world wars, Jurgis Žilinskas (1885–1957) and his colleagues tried to unify the system, and Petras Avižonis (1875–1939) quite successfully created terms in eye structure and ophthalmology in general. After the Second World war, Lithuanian anatomical terminology developed when translating Russian hand-books and preparing an authentic Lithuanian text-book of anatomy for university students (1972, 1984), as well as by working on the Dictionary of medical terminology (1988). Salezijus Pavilonis (1919–1998) and Kazimieras Tamašauskas (1936–1998) distinguished themselves especially. Nevertheless, Lithuanian anatomical terminology is far from perfect and future generations of anatomists will have much to do. Gintautas ČESNYS Gauta 2002-06-06 Vilniaus universitetas, Medicinos fakultetas M. K. Čiurlionio g. 21, LT-2009 Vilnius E. paštas [email protected] 65