Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje (sociolingvistinis aspektas)

JURGITA GIRČIENĖ Інститут литовської мови КОНКУРЕНЦІЯ ФОРМ ЗВЕРТАННЯ У МНОЖИНІ ТА ОДНИНІ В ПУБЛІЧНОМУ УСНОМУ МОВЛЕННІ (соціолінгвістичний аспект) ВСТУП З публічним ужитком зазвичай пов’язують форму звертання до індивідуального адресата у множині — так звану ввічливу множину, виражену займенником jūs та відповідною особовою формою дієслова; вона дає змогу адресантові й адресатові, найчастіше незнайомим одне з одним, зберігати дистанцію та передавати поважні, офіційні стосунки (див. Župerka 1997: 45; Čepaitienė 2007: 27, 83, 85тт.). Такі стосунки пов’язують із дистантною стратегією ввічливості (докладніше див. Brown, Levinson 1987; Карасик 2002)1. Давній стиль спілкування литовської знаті не зберігся і майже не зафіксований. Вважається, що властиве сучасному публічному вжитку вираження дистантної ввічливості — звертання ввічливою множиною, на ім’я та прізвище, словами, що називають посаду й суспільне становище, з додатком ponas, –ia або gerbiamas, –a, незалежно від віку й статі співрозмовників, повертає 1 Розробники теорії стратегій ввічливості Пенелопа Браун і Стівен Левінсон стверджують, що вираження ввічливості визначається двома способами спілкування: позитивним (positive politeness), коли виявляють дружність і близькість, і негативним (negative politeness), коли виявляють повагу й зберігають дистанцію (Brown, Levinson 1978, 1987). Дослідниця литовського мовного етикету Ґєдре Чепайтене аргументовано пропонує називати позитивне вираження ввічливості контактним, а негативне — дистантною стратегією ввічливості (див. Čepaitienė 2007: 25). Згадані терміни в литовських працях поки що варіюються, пор. (дистантна, контактна) стратегія ввічливості або скорочено (дистантна, контактна) ввічливість (Čepaitienė 2007; Gudavičienė 2007; Hilbig 2007, 2008 (як метамовний коментар); Girčienė, Skvorčiūtė 2009) та (негативна, позитивна) ввічливість (Džežulskienė 1994; Girčienė, Kupčinskaitė-Ryklienė 2005; Hilbig 2008, 2009). 214 KALBOS KULTŪRA | 82 nepriklausomybės laikų tradicijas (Čepaitienė 2007: 79, 85). Sociolingvistinių duomenų apie kreipimosi formų funkcionavimo viešojoje vartosenoje tradiciją teikia ir įvardžių tyrimas, išryškinantis buitines ir dalykines aplinkos lemiamus skirtumus. Apibendrintai pasakytina, kad dalykinėms situacijoms svarbiausias yra statuso veiksnys – familiariai (tu) gali būti kreipiamasi tik į žemesnę socialinę padėtį užimančius asmenis (Rosinas 1996: 43–44). Bet dabartinės viešosios vartosenos tyrimai rodo didesnę slinktį kontaktinės mandagumo strategijos, kurios žymikliu laikoma ir familiari vienaskaita, link. Vienaskaitinių kreipimosi į adresatą formų užfiksuota tiek rašytinėje, tiek sakytinėje viešojoje vartosenoje: užsakomuosiuose reklaminiuose straipsniuose (Marcinkevičienė 2004), žurnalų reklamose (Girčienė, Kupčinskaitė–Ryklienė 2005) ir redakciniuose straipsniuose (Girčienė 2009), TV pokalbių laidose (Čepaitienė 2007: 79–80, 88–89, 110; Girčienė, Skvorčiūtė 2009: 41, 43, 46). Anot Giedrės Čepaitienės, „pamažu nutrinamos ribos tarp viešojo ir buitinio šnekos akto, kalbant viešai vartojamos familiarijos, tik buitinei kalbai tinkamos formos“ (Čepaitienė 2007: 80). Подібні тенденції до вживання однини відзначають і дослідники інших мов, у яких збереглося протиставлення однини та ввічливої множини. Навіть висувається припущення, що форма однини для називання адресата може витіснити конкурентну форму множини, адже від кінця XX століття важливішим стає чинник близькості, а не поваги. Установлено зв’язок між поглядами та вибором того чи іншого варіанта: консервативніші мовці частіше обирають множину, а ліберальніші — однину (Marcinkevičienė 1994: 50–51). Вибір форми звертання залежить також від інших чинників: віку, статі, освіти адресанта й адресата, ступеня знайомства, ієрархії соціальних відносин2, соціальних ролей; обставин спілкування — публічного чи приватного характеру комунікації, (а)симетрії комунікативної ситуації, діалогу чи полілогу тощо (докладніше див. Boissevain 1987: 167tt.; Džežulskienė 1994: 57tt.; Grumadienė 1994; Marcinkevičienė 1994: 48–51, 2004; Karaliūnas 1997: 105–106tt.; Vilkienė 1998; Romaine 2000; Čepaitienė 2007: 72, 78–83, 109–110tt.). Мета цієї статті — на основі даних кількісного й якісного аналізу телевізійних ток-шоу розглянути в соціолінгвістичному аспекті конкуренцію форм звертання до адресата у множині та однині в публічному усному 2 Зв’язки між учасниками комунікативного акту можуть бути неієрархічними — рівноправними, горизонтальними, тобто симетричними, такими, що позначають солідарність, — та ієрархічними — нерівноправними, вертикальними, тобто асиметричними, що втілюють владу (докладніше див. Marcinkevičienė 2004; Čepaitienė 2007: 33). J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 215 ному вжитку. Для дослідження обрано матеріал, що репрезентує публічне усне мовлення3, — телевізійні ток-шоу суспільно-політичного й особистого, розважального характеру, адресовані різнорідній аудиторії. Досліджувана генеральна сукупність охоплює всі щотижневі ток-шоу всіх литовських мовників, які виходили в ефір від 26 січня 2009 р. до 11 березня 2009 р. (по два випуски кожної з них)4. Це: 1) дебатні, дискусійні й розмовні передачі, присвячені суспільним питанням; 2) розмовні передачі особистого й розважального (дитячого) спрямування. Загалом досліджено 19 передач із різними назвами, їхня загальна кількість — 38, тривалість — близько 32 годин. Із них: 24 записи (12 різних передач5 по 2 записи) суспільного спрямування загальною тривалістю 18 годин (18 записів приблизно по 50 хв.; 6 записів приблизно по 30 хв.); 14 записів (7 різних передач по 2 записи) розважального спрямування загальною тривалістю 14 годин (4 записи приблизно по 120 хв.; 4 записи приблизно по 50 хв.; 6 записів приблизно по 30 хв.). Передачі транскрибовано за методикою CHILDES (Child Language Data Exchange Systems), призначеною для збирання й аналізу даних усного мовлення. Учасників розмови закодовано (імена не зазначаються) за чинниками, важливими для соціолінгвістичного дослідження, — статтю, соціальною роллю (часто опосередковано в такий спосіб указується також освіта — реальна чи передбачувана), віковою групою тощо, наприклад: VYR.VED*III, тобто чоловік, який виконує роль ведучого передачі (зазвичай це журналіст із вищою освітою), належить до соціолінгвістично визначеної вікової групи III (25–34 роки) (див. таблицю 3); MOT. PSICHOL*V, тобто жінка — учасниця передачі, яка виконує роль експерта, у цьому випадку фахівчині з психології (експерти зазвичай також є фахівцями певної галузі з вищою освітою), належить до вікової групи V (45–59 років). У передачах взяли участь 218 людей із різним рівнем освіти — майже порівну чоловіків і жінок віком від 10 до 75 років. Загалом до різних адресатів 290 разів зверталися формами множини й однини6. Інтерпретуючи цей основний емпіричний матеріал, спиралися на дані литовсько-латвійського проєкту «Балтійська соціолінгвістика (BalSoc): мовна самосвідомість суспільства 3 Dėl sąvokų sakytinė kalba ir viešoji vartosena žr. Miliūnaitė 2009: 34–35, 38–39. 4 Авторка цієї статті щиро дякує Kristina Skvorčiūtė, яка дозволила використати зібраний нею цінний емпіричний матеріал (див. Skvorčiūtė 2009: 51–171, додаток 2. TV pokalbių laidų ištraukų stenogramos) для подальших досліджень усного мовлення. 5 Передачу Akistata su Lietuva, яку щоразу через раз ведуть різні ведучі, оцінювали як дві різні передачі (2 передачі по 2 записи). 6 Різних адресатів більше, ніж учасників передач, оскільки та сама людина, до якої звертаються кілька різних адресантів, вважається кількома різними адресатами. 216 KALBOS KULTŪRA | 82 За даними «Литва і Латвія»7: аналіз якісних інтерв’ю щодо мовної компетентності журналістів тощо, проведених із 24 чоловіками — журналістами та ведучими литовського телебачення й радіо (32–42 роки). Майже всі респонденти, які увійшли до вибірки, мають досвід спонтанного мовлення в ефірі (далі — BalSoc). СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ ОПИС ПЕРЕДАЧ ТА ЇХНІХ УЧАСНИКІВ За критерієм публічності чи приватності розмови всі телевізійні ток-шоу, доступні всім членам мовної спільноти, формально належать до публічної сфери. Однак з огляду на зміст і зумовлений ним характер мовного вираження їх доцільно поділити на дві згадані основні групи: 1) дебати, дискусійні та розмовні передачі, присвячені суспільним питанням (далі — VPL): Akiračiai, Akistata su Lietuva, Ant svarstyklių, Be pykčio, Forumas, Redakcija, Teisė žinoti, Toks gyvenimas su Zita Kelmickaite, Tarp Rytų ir Vakarų, TV forumas, Versijos; 2) розмовні передачі, у яких обговорюють особисті справи, та розважальні передачі, призначені не лише для дорослої, а й для дитячої аудиторії (далі — PPL): Bėdų turgus, Nacionalinė paieškų tarnyba, Su Palmira; Auksinė savaitės blykstė, Šeštadienio rytas (для дорослих, далі — SPPL), Meta Meškinija, Tele bim-bam (для дітей, далі — VPPL). 1) VPL належать до категорії телевізійних ток-шоу — дебатів: для них характерні висловлення думок, пошук істини й належних рішень, перевага інтелекту та аргументів (пор. Pečiulis 2007: 202). За характером мовного вираження VPL пов’язані з публічним офіційним мовленням, у якому між адресантом і адресатом зберігається більша чи менша дистанція, а засоби вираження добирають свідоміше й ретельніше (пор. Miliūnaitė 2009: 40–44). Зв’язок VPL з офіційним мовленням підтверджують і дослідження мовного етикету в телевізійних ток-шоу (2003–2005 рр.): на думку Giedrė Čepaitienė, суспільно-політичні передачі найбільше об’єднує дистанційна стратегія ввічливості, що передає шанобливі, офіційні стосунки (Čepaitienė 2007: 85–87). 2) PPL відповідають двом іншим категоріям телевізійних передач діалогічного типу — розмовним передачам і реаліті-шоу, пов’язаним зі спектаклем слова й суперечки, стимулюванням емоцій, відтворенням людських доль, трагізмом або героїзмом повсякдення (пор. Pečiulis 2007: 202, 204). За мовним вираженням PPL пов’язані з публічним вільним 7 Проєкт здійснено 2009 року в Інституті литовської мови. Підтримку надав Державний фонд науки та навчання. J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 217 мовленням, якому властиве мовне вираження, не обмежене формальними правилами, та неофіційність (див. Miliūnaitė 2009: 40–44). Припущення про зв’язок PPL із вільним мовленням підтверджують і дослідження мовного етикету: G. Čepaitienė, хоча й стверджує, що в телевізійних ток-шоу, де не лише спілкуються публічно, а й за якими публічно спостерігає велика аудиторія, доречнішою є дистанційна стратегія ввічливості, усе ж схильна пов’язувати побутові соціальні передачі (особливо призначені для дітей) із затишною, природною атмосферою та контактною стратегією ввічливості, що передає теплі стосунки (Čepaitienė 2007: 85, 87–90). Отже, досліджуючи форми звертання у PPL, необхідно спиратися не (лише) на дослідження публічного ділового, а й на дослідження побутового мовлення. Згідно з даними згаданого у вступі дослідження займенників, у побутових ситуаціях важливі чинники знайомства, віку та статі. Фамільярно (tu) у Литві найчастіше спілкуються між собою знайомі молоді люди обох статей; у формі однини можуть звертатися і представники старшого покоління обох статей до молодших, зазвичай також знайомих людей. Якщо люди не знайомі між собою, на однину переходять лише чоловіки різного віку, звертаючись до осіб своєї статі. Нефамільярно, тобто шанобливо (jūs), у побутових ситуаціях звертаються одне до одного незнайомі молоді люди різної статі; так само звертаються до знайомих і незнайомих представників старшого покоління. Старші чоловіки так звертаються і до знайомих, і до незнайомих жінок (Rosinas 1996: 43–44). Підсумовуючи дихотомію VPL і PPL, зазначимо, що її підґрунтя — вимір офіційності—неофіційності (невимушеності), який у соціолінгвістичних дослідженнях вважають одним із найважливіших критеріїв (докладніше див. Miliūnaitė 2009: 41 і далі). Загальна тривалість записів VPL, що репрезентують публічне офіційне мовлення, дещо більша (18 годин), ніж PPL, віднесених до публічного вільного мовлення (14 годин, з них 4 записи — 2 різні передачі по 2 записи — дитячі передачі). Однак порівняно невелика різниця, однакова кількість гостей передачі, які брали участь у записах у студії (58), та дуже подібна кількість ведучих (13 / 8) дають змогу статистично зіставляти ці групи (див. таблицю 1). ТАБЛИЦЯ 1. Розподіл учасників передач за характером участі Тип передачі Ведучі Учасники в студії Учасники телефоном Усього учасників VPL 13 58 76 147 PPL 8 58 5 71 Усього 21 116 81 218 218 KALBOS KULTŪRA | 82 В обох групах переважають передачі, у яких, крім ведучого (ведучих), бере участь більше ніж один гість (38 / 5). Однак за критерієм діалогічності чи поліалогічності ток-шоу здебільшого слід вважати не поліалогом, а діалогом активного учасника розмови — ведучого — з кожним окремим гостем. Щоправда, фрагменти поліалогу, хоча й рідко, трапляються між гостями, які беруть участь у передачі в студії, проте в них ніколи не беруть участі ті, хто телефонує. З огляду на такий характер розмови, типовий для телепередач, і особливо на важливість ролі ведучого, учасників додатково поділяють на підгрупи, що мають значення для дослідницького питання: ведучих (найактивніші творці розмови та користувачі форм звертання до адресата)8, учасників у студії (активні учасники розмови та користувачі форм звертання до адресата) і тих, хто телефонував (зазвичай автори однієї чи кількох реплік, які майже не вживають форм звертання до адресата) (див. таблицю 2). Серед 218 осіб, які загалом брали участь у передачах, чоловіків було дещо більше (120), ніж жінок (98). Як видно з таблиці 2, серед ведучих і учасників студійних розмов VPL переважали чоловіки, а серед PPL — жінки. ТАБЛИЦЯ 2. Розподіл учасників передач за статтю (м — жінки, ч — чоловіки) Характер передачі Ведучі Учасники в студії Учасники телефоном Усього чоловіків і жінок VPL 11 v / 2 m 46 v / 12 m 38 v / 38 m 95 v / 52 m PPL 1 чол. / 7 жін. 23 чол. / 35 жін. 1 чол. / 4 жін. 25 чол. / 46 жін. Усього 12 чол. / 9 жін. 69 чол. / 47 жін. 39 чол. / 42 жін. 120 чол. / 98 жін. Більшість учасників передач становлять люди працездатного віку 25–59 років, найактивніші у громадянському житті (див. таблицю 3). 8 На важливості ролі ведучого як режисера розмови й часто її основного адресанта, а отже й найактивнішого користувача форм звертання до різних адресатів, наголошують і фахівці з комунікації, і фахівці з мовного етикету (див. Čepaitienė 2007: 79–90; Pečiulis 2007: 205). J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 219 ТАБЛИЦЯ 3. Розподіл учасників передач за віковими групами (без тих, хто телефонував) Вікові групи Вік учасників (роки) Відсоток учасників VPL (кількість) Відсоток учасників PPL (кількість) Загальний відсоток учасників передач (кількість) I ≤14 0 (0) 3,1 (2) 1,5 (2) II 15–24 2,8 (2) 12,1 (8) 7,3 (10) III 25–34 9,8 (7) 25,8 (17) 17,5 (24) IV 35–44 26,8 (19) 21,2 (14) 24,1 (33) V 45–59 46,5 (33) 25,8 (17) 36,5 (50) VI 60 ≥ 14,1 (10) 12 (8) 13,1 (18) Учасники PPL, представники яких у найактивнішому віковому періоді розподілені за групами приблизно рівномірно (див. III–V гр.) і серед яких є діти та молодь (I–II гр.), є відносно молодшими за учасників VPL, серед яких переважають представники V гр. (майже половина) та IV гр. (див. рис. 1). РИС. 1. Розподіл учасників передач за віковими групами (без тих, хто телефонував) 220 KALBOS KULTŪRA | 82 Ведучі VPL також старші — серед них переважають представники IV і V вікових груп: 2 (III), 5 (IV), 6 (V). Ведучі PPL, як і гості їхніх передач, молодші — серед них переважають представники II і III вікових груп: 3 (II), 3 (III), 2 (IV). Окрім соціолінгвістичних чинників — віку, статі тощо, — які можуть впливати на вживання досліджуваного мовного явища, варто обговорити також освіту учасників (сферу діяльності), ролі, які вони виконують у передачі, тощо. Серед ведучих VPL переважають журналісти з вищою освітою (10); поодинокі випадки — культуролог, юрист, філософ. Серед гостей цих передач також переважають люди з вищою освітою: більше ніж половину гостей, які брали участь у студійних обговореннях, становлять політики, державні службовці, за словами Ж. Печюліса, особи, які ухвалюють рішення, представники ангажованого слова (Pečiulis 2007: 201). Серед представників інших професій популярні політологи, економісти, журналісти-оглядачі, психологи, культурологи, підприємці; були також науковці (історики, філософи), викладачі, вчителі, студенти, учні, представники громадських організацій, актори тощо. Більшість із них виконують так звану роль експерта — це громадяни, які змушують політиків ухвалювати певні рішення; інші просто свідчать, висловлюють думку, виконуючи роль vox populi (пор. Pečiulis 2007: 201). Ведучі PPL — люди з вищою освітою різних спеціальностей: половина з них — журналісти (4), решта — психолог, актор, співак, астролог. Серед гостей PPL, які виконують роль експерта, переважають лікарі, видавці та підприємці з вищою освітою. Серед інших гостей PPL переважають представники професій у сфері розваг і мистецтва, більшість із них також мають вищу освіту. Важко судити про представників, яких у розважальних передачах називають короткими репліками спорідненості (наприклад, дідусями, бабусями, мамами тощо), — можна припустити, що принаймні більшість осіб, які вирішують особисті питання в телепередачах, не мають вищої освіти. Такі учасники, як і багато хто з тих, хто телефонував, виконують роль висловлювача думки, vox populi. ТЕНДЕНЦІЇ ВЖИВАННЯ ФОРМ ЗВЕРТАННЯ Узагальнена статистика всіх телевізійних ток-шоу свідчить про значну перевагу множинної форми звертання до адресата: різні мовці звернулися до 248 різних адресатів із ввічливою множиною (jūs і відповідна форма дієслова), а до 43 різних адресатів — фамільярною одниною (tu і відповідна форма дієслова). З цього погляду помітна чітка межа між суспільно- J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 221 та особистими (розважальними) передачами: у VPL послідовно вживаються множинні форми звертання, тоді як у PPL форми множини й однини майже однаково популярні. 1. Усі учасники ток-шоу VPL — і ведучі (144 випадки називання різних адресатів9), і гості (46 випадків називання різних адресатів) — зверталися до всіх адресатів із ввічливою множиною (загалом 190 випадків називання різних адресатів), за винятком єдиного випадку звертання до адресата в однині. Звертаючись із ввічливою множиною, учасники VPL, окрім займенника jūs (дуже рідко pats, –i, майже винятково в сполученні з jūs), вживали різні номінативні найменування адресата: a) до гостей студії ведучі найчастіше зверталися, використовуючи найменування ponas, –ia + ім’я + прізвище, що підкреслює дистанційну стратегію; b) порівняно рідко до учасників у студії зверталися, хоча й у множині, але (дещо) фамільярніше: (ponas, –ia / gerbiama(s)) + ім’я; такою конструкцією, часто з третім компонентом (+ iš kur), ведучі послідовно називали лише тих, хто телефонував; c) для VPL, порівняно з PPL, характерні звертання за статусом, наприклад: (gerbiama(s) / ponas, –ia) premjere, ministre, profesoriau10. Варіативні номінативні найменування адресата, хоча й уживаються при звертанні у множині, часто засвідчують різний ступінь офіційності спілкування, а іноді й різні стратегії ввічливості. Первинний огляд дослідного матеріалу дає підстави припустити, що ґрунтовний аналіз номінативних найменувань адресата міг би виявити не лише випадки індивідуальної комунікативної та мовної (не)компетентності й розвитку стратегії розмови, актуальні для досліджень дискурсу, а й соціолінгвістично цікаві факти. Як уже зазначалося, однину у звертанні до адресата у VPL ужив лише один учасник: гість передачі — поважного віку підписант, 9 Найменування адресата — це назва особи, якій адресовано інформацію, тобто адресата, виражена словом або словосполученням. У литовській мові окремого адресата можна називати: 1) особовими займенниками tu, jūs, рідше pats (–i), tamsta; 2) іменниками (субстантивованими прикметниками й дієприкметниками) або їхніми конструкціями, що характеризують адресата за ім’ям та/або прізвищем, суспільним становищем, професією тощо, тобто так званими номінативними найменуваннями, наприклад: ponas (–ia), ponas (–ia) + ім’я / прізвище / посада; gerbiamas(is), gerbiama(–oji) + ім’я тощо (Ambrazas 1990: 9–11; Valeckienė 1998: 211; Čepaitienė 2007: 78–110; Girčienė, Skvorčiūtė 2009: 37–46). Отже, у випадках, коли адресата називають особовими займенниками tu або jūs, обсяг поняття найменування адресата по суті збігається з обсягом поняття форма звертання. У цій статті термін найменування адресата використовується як назва спорідненого поняття, що охоплює також номінативне звертання. 10 Усі структурні типи номінативних найменувань, уживаних у телевізійних ток-шоу, див. Gir-čienė, Skvorčiūtė (2009: 42–45). 222 KALBOS KULTŪRA | 82 Відомий філософ, професор [VYR.SIGNAT.FILOS.PROF*V] кілька разів звертався до гості програми — підписантки, відомої акторки й громадської діячки [MOT.SIGNAT.VISUOM.AKT*V], імовірно знайомої йому та на двадцять років молодшої, — на «ти» і на ім’я, наприклад: VYR. SIGNAT.FILOS.PROF*VI: ні, [MOT.SIGNAT.VISUOM.AKT*V ім’я], ти тут не маєш рації. У програмі брали участь троє людей: двоє згаданих гостей і ведучий, культуролог, професор [VYR.VED.KULT.PROF*V]. І акторка, і ведучий зверталися одне до одного, а також до філософа, на «ви»: гостя — до ведучого на ім’я, ведучий — до гості лише на «ви», а обоє — до філософа, називаючи його за статусом у називному відмінку: MOT. SIGNAT.VISUOM.AKT*V: якби вони не <...> купили номенклатуру, то нічим би не керували, професоре [VYR. SIGNAT.FILOS.PROF*VI], ви чудово це розумієте. Контекст не дає змоги з’ясувати, як гість програми звертався до її ведучого: єдиним показником форми звертання є займенник саме, який, як свідчать дані цього та інших досліджень, може вживатися як для вираження ввічливої множини, так і фамільярної однини, тож його можна вважати проміжним між ви і ти11. VYR. SIGNAT.FILOS.PROF*VI: двадцять років для мого віку — це багато, сам [VYR.VED.KULT.PROF*V] теж не такий уже молодий, а для історії це не такий великий проміжок часу. Єдина форма звертання VPL в однині, обрана за віковою ознакою старшим гостем програми, може бути пов’язана зі статусом і віком того, хто її вжив. Як показують дослідження, у ділових ситуаціях до особи нижчого статусу можна звертатися фамільярно; так само старші люди можуть звертатися до молодших, зазвичай знайомих, у неофіційному спілкуванні (пор. Rosinas 1996: 43–44). Однак з огляду на те, що чоловікам старшого покоління традиційно властиво звертатися до жінок, навіть знайомих, у множині (пор. Rosinas 1996: 43–44), цей випадок, можливо, можна пов’язати не з ієрархічними чи не- 11 Звертаючись займенником сам, -а, ніби уникають прямого ти, яке може здатися надто різким, особливо під час розмови з мало знайомою людиною; ви — надто офіційним, таким, що підкреслює дистанцію між співрозмовниками. Очевидно, цей займенник посідає проміжне місце: з одного боку, він не є фамільярним, а з іншого — не є й офіційним (Čepaitienė 2007: 81). J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 223 ввічливою поведінкою, але й певною спільністю професійних інтересів усіх трьох учасників передачі (яких можна віднести до громадських діячів, людей культури), що розгортають у передачі досить рідкісний загалом полілог (пор. Čepaitienė 2007: 80tt.). 2. Порівняно з розглянутими VPL, у PPL поряд із ввічливою множиною (57 випадків називання різних адресатів) активно конкурує фамільярна однина (42 випадки називання різних адресатів). Форми звертання у множині в PPL виражаються займенником jūs (дуже рідко pats, –i, зазвичай разом із jūs), а однина — без домінантного займенника tu, дуже рідко займенником pats, –i. Серед номінативних найменувань адресата в обох випадках переважає звертання на ім’я (персонажа). Щоб точніше визначити тенденції у вживанні майже однаково частотних форм звертання до адресата у множині й однині в PPL, розважальні передачі було додатково поділено на підгрупи для дорослих (далі — SPPL; 10 записів п’яти різних передач) і для дітей (далі — VPPL; 4 записи двох різних передач). 2.1. У SPPL форм у множині вжито вдвічі більше (48 випадків називання різних адресатів), ніж форм в однині (22 випадки називання різних адресатів). Цікаво, що найчастіше одниною звертаються ведучі передач. Це зумовлено їхньою роллю стратегів розмови й слухачів, яка вимагає називати адресата, а також роллю гостей передач як тих, хто відповідає й розповідає історії, яким значно рідше доводиться звертатися до ведучого, а не поодинокими випадками, коли гості відповідають на фамільярне звертання на «ти» формою множини. Форми множини. Із шести ведучих SPPL дві жінки V групи послідовно зверталися лише у множині до всіх адресатів — як до тих, хто брав участь у студії (вони належали до тієї самої вікової групи, що й ведучі), так і до тих, хто телефонував, серед яких переважали жінки, — виявляючи властиву таким передачам близькість через номінативне найменування (на ім’я). Порівняно з варіативними формами звертання молодших ведучих (див. далі), тут можна було б побачити вплив віку і навіть статі: старші люди традиційно дотримуються звичної форми звертання у множині, а незнайомі жінки традиційно звертаються одна до одної у множині (пор. Rosinas 1996: 43–44). На вибір форми, ймовірно, впливає й роль ведучих обох передач як своєрідних експерток, що допомагають учасникам передачі розв’язувати особисті проблеми, — роль, яка зумовлює вертикальні відносини. На це вказує і характер кількох номінативних найменувань, адресованих ведучим: при- 224 KALBOS KULTŪRA | 82 ставка gerbiama. Усі гості зверталися до ведучих, так само як і ведучі до них, лише у множині. Інші чотири ведучі SPPL, серед яких один чоловік (III група) і три жінки (одна представниця III і дві — IV групи), обирали форму звертання у множині або однині залежно від ситуації. Традиційно вони зверталися у множині до старших та/або шанованіших гостей, які виконували роль експерта (наприклад, лікаря, оглядача книжок), найчастіше використовуючи номінативні найменування на ім’я (як до тих, хто був у студії, так і до співрозмовників телефоном); до шанованіших за віком і статусом осіб іноді (нечасто й не завжди послідовно стосовно тієї самої особи) додавали прикладки: ponas, -ia / mielas, -a + ім’я; до так званих експертів часто зверталися за професією, наприклад: a) VYR.VED*III: [MOT.POET.POLIT*VI vardas], вам від нас квіти за ваш творчий внесок. VYR.VED*III: miela [MOT.POET.POLIT*VI vardas], добрий вечір, радий вас бачити. Прошу до нас. MOT.VED.ŽURN1*III: ponia [MOT.POET.POLIT*VI vardas], ви все ж поетеса, створюєте тексти, звісно, ви дуже лірична, чутлива. А щодо сьогоднішньої теми: чи доводилося вам відчувати через це біль? VYR.VED*III: ponia [MOT.POET.POLIT*VI vardas], сьогоднішня тема — вірність і невірність, тож це почуття однаково може бути як між чоловіком і жінкою, так і просто між друзями, так? b) MOT.VED.ŽURN1*IV: gydytoja [MOT.GYD.EKSP*V], то це може використовувати абсолютно кожен? <...> дякую jums. Будьте здорові. Гарних вихідних. Гості SPPL, як уже зазначалося, звертаючись до ведучих лише у множині, зазвичай додають до імені також прикладки, що виражають (теплу) пошану, подібно до гостей VPL: gerbiamas, mielas + ім’я. Форми однини. В однині ведучі SPPL найчастіше звертаються до колег-ведучих і до гостей приблизно того самого (або молодшого) віку чи (і) статусу, можливо, знайомих (як уже зазначалося, у розважальних передачах, які ведуть представники індустрії розваг, часто гостюють люди з тієї самої сфери). Такі тенденції вживання фамільярних форм у SPPL, що імітують побутові ситуації, загалом відповідають традиціям повсякденного мовлення (пор. Rosinas 1996: 43–44). У SPPL, звертаючись до адресата формою однини, поряд із займенником tu (рідко pats, -i) використовують лише номінативні найменування на ім’я: J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 225 a) VYR.VED*III: palauk, [MOT.VED.ŽURN1*III vardas], negalima išėdinėti tų merginų. VYR.VED*III: [VYR.LAID.PRODIUS*III ім’я], тож повернімося до головного лейтмотиву нашої сьогоднішньої передачі — вірності й невірності. Ти сьогодні якось обираєш для нас дуже обережні відповіді. MOT.VED.ŽURN1*III: слухай-но, [VYR.LAID.PRODIUS*III ім’я], ну, про це часто говорять, <...>, але тобі, з одного боку, ці розмови корисні. b) MOT.VED.ŽURN1*IV: o kas yra, [MOT.KITOS LAIDOS VED*III vardas], aš girdėjau, kad tu čia per reklamą pasakojai, kas yra blanširavimas? c) MOT.VED.ŽURN2*IV: [MERG.DUKT*I ім’я], сама є ким? Танцівницею? <....> Отже, я правильно зрозуміла: ти вирішила стати медикинею. <...> Я зовсім не здивуюся, якщо ти років за десять, мабуть, трохи більше, нею станеш. MOT.VED.ŽURN2*IV: пані [MOT.MOTINA*IV ім’я], тепер ви працююча жінка, так? <...> Чи правда, що коли [MERG.DUKT*I ім’я] стала розумною і свідомою дівчинкою, вона заспокоювала вас перед операціями, а не ви її? Окрім описаних загальних тенденцій уживання множинних і однининих форм, трапляються й виняткові випадки. Наприклад, той самий ведучий передачі (a) звертався фамільярно (на «ти», в однині) до значно старшого гостя-співака, чиє життя він упродовж частини передачі ніби по-експертному переглядав, наприклад: a) VYR.VED*III: [VYR.SVEČ.DAIN*V ім’я], які ж тоді виходять ідеальні стосунки? <...> Тобто я, як розумію, невірність — це взаємна справа. То ти можеш бути невірним, а вона не може? Гість, як і всі інші гості SPPL, звертався на «ви» і до ведучого, який звертався до нього на «ти», і до ведучої, яка зверталася до нього на «ви», найчастіше додаючи звертання моя люба або, у випадку ведучого, можливо, звертання шановний, що виражало більшу дистанцію: a) VYR.SVEČ.DAIN*V: gerbiamas [VYR.VED*III vardas], galima, šitą programą aš sulaužysiu? MOT.VED.ŽURN1*III: [VYR.SVEČ.DAIN*V vardas], iš tikrųjų, tiesa, jūs esat donžuanas? Pro moteris nepraeinat? VYR.SVEČ.DAIN*V: miela [MOT.VED.ŽURN1*III vardas], jūsų toks skonis, toks neilinis jūsų skonis. 226 KALBOS KULTŪRA | 82 Розглядуваний випадок цікавий тим, що згодом ведучий, звертаючись до того самого співака, перейшов до множини, пор.: a) VYR.VED*III: це була спроба поговорити про вірність і невірність, адже ми знаємо, що цю програму точно дивитиметься ваша дружина. І ви склали іспит. <...> Браво, [VYR.SVEČ.DAIN*V vardas]. Такий перехід до шанобливішої форми множини можна пов’язати зі своєрідною зміною статусу гостя, якщо дивитися очима ведучого програми (див. ілюстративні приклади). Однак і цей перехід (навряд чи навмисно запланований) від фамільярної форми однини до шанобливішої форми множини у звертанні до того самого адресата, і варіювання називних звертань того самого ведучого до того самого адресата (ім’я / пані (мила) + ім’я тощо; див. попередні приклади), характерне й для інших ведучих програм, і називання різних адресатів формами множини та однини, не кажучи вже про різні форми звертання до того самого адресата у ведучих-ровесників тієї самої програми (a) тощо, свідчать про непрості питання, які постають перед ведучими SPPL: як створити затишну атмосферу програм, присвячених особистим проблемам, і водночас виявити повагу до гостей програми, тобто зважати на публічний характер телепрограми. Це підтверджує і коментар згаданого ведучого програми [VYR.VED*III]: «Тепер і французи хочуть відмовитися від vous, хочуть залишити тільки tu, а не vous. Німці теж намагаються відкинути Sie — ці форми ввічливості. Не знаю, мені подобається, коли проводять розмежування, але, наприклад, мені як ведучому програми іноді буває дуже важко: коли добре знаю старшу людину, можу й tu їй казати, для мене це не проблема. <...> Тобто такі, у певному сенсі, відносини tu і vous, вони дуже розмиті» [курсив мій. – J. G.] (BalSoc). 2.2. У VPPL форм звертання у множині, на відміну від SPPL, удвічі менше (9 випадків називання різних адресатів), ніж у однині (20 випадків називання різних адресатів). Частково це зумовив полілогічний характер двох записів однієї з двох різних програм для дітей, у якій послідовно, незалежно від віку, статі тощо, звертаються в однині: тут активно спілкуються, а тому часто називають адресатів не лише ведуча програми, а й інші персонажі та гість — у записах цієї програми трапилося аж 16 випадків називання різних адресатів в однині. Варто наголосити, що в програмі, за винятком J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 227 постійного гостя (в іншому записі — гості), якого, найімовірніше, можна віднести до III вікової групи, всі інші учасники — персонажі, яких грають представники різного віку (II–IV гр.). Отже, послідовне вживання в цій програмі форм звертання в однині насамперед пов’язане з адресатами програми — дітьми, до яких традиційно одні діти звертаються одне до одного, а старші — до них в однині; тож природно, що доброзичливо налаштовані до них персонажі програми спілкуються між собою, дотримуючись звичної для дітей контактної стратегії ввічливості (це традиційна риса дитячих програм; пор. Čepaitienė 2007: 90). Однак в одному записі іншої програми, призначеної для дітей і всієї родини, активно спілкуються з не зовсім типовими для такої програми адресатами — бабусями й дідусями дітей. До них ведуча, що належить до IV вікової групи, послідовно зверталася у множині 8 разів (це практично всі різні випадки називання адресатів у множині, які можна віднести до SPPL; пор. типових адресатів іншого запису — матерів та дітей, майже ровесниць учасниць програми, — до яких звертаються в однині). Це могло зумовити більшу, ніж зазвичай для цієї програми, кількість форм звертання у множині. Порівняно рідкісною формою множини у VPPL звертаються лише за допомогою займенника jūs, а серед називних найменувань переважають звертання на ім’я (персонажа); для програми, призначеної дітям і родині, також характерні звертання словами спорідненості (наприклад: seneli (bočeli), močiute), які іноді вживаються як складова найменування — разом з ім’ям персонажа (наприклад, bočeli, rožinis meškeli), наприклад: MOT.VED*IV: прошу, дідусю, рожевий ведмедику [VYR.SENEL*V–VI], говоріть. MOT.VED*IV: ось бабуся сидить. Бабусю [MOT.MOČIUT*V–VI], похваліть свого дідуся. Згадана ведуча, що належить до IV групи, звертається у множині лише до старших гостей і гостей-жінок програми, соціальна роль яких — бабусі й дідусі. Називання адресатів іменами (персонажів) або словами спорідненості, часто в зменшувальній формі, навіть у разі звертання у множині безсумнівно свідчить про прагнення дотримуватися контактної стратегії ввічливості, яка дає змогу виразити близькість і спільність адресанта й адресата, створити затишну домашню атмосферу (пор. Kapasick 2002: 77). За допомогою форм звертання в однині у VPPL контактна стратегія ввічливості підкреслюється ще виразніше. Послідовно вживається фамільярний займенник tu (лише один раз — pati), а також ті самі називні найменування адресата, що й у звертаннях у множині: звертаються на ім’я (персонажа), а для програми, призначеної дітям і родині, також характерні звертання словами спорідненості (наприклад: 228 KALBOS KULTŪRA | 82 мама, сестра), іноді їх уживають як складову частину називання — разом з ім’ям (наприклад, мама Мільда). MOT.VED*IV: мамо [MOT.MAM1*IV], а сестра чи брат у тебе є? MOT.VED*IV: ну, а тепер — біла ведмедиця [MOT.MAM2*II]. Ти вже знаєш, про що писатимеш? Розкажи. MOT.VED*IV: добре, слухай, а може, машинками вже не грають у твоєму віці [BERN.BROL*I] , як думаєш? Та сама ведуча, що належить до IV групи, звертається на «ти» лише до ровесників або молодших гостей та гостей-жінок програми, соціальна роль яких — мами, сестри, брати, друзі й подруги. Єдиний соціолінгвістично важливий чинник у програмах, де трапляються також форми звертання у множині, — це вік. Отже, можна помітити відмінності навіть порівняно з традицією побутового вжитку: до незнайомих ровесниць звертаються не ввічливою формою множини, а фамільярною формою однини (пор. Rosinas 1996: 43–44). 3. Узагальнюючи розгляд усіх PPL, тобто розважальних токшоу та токшоу, присвячених особистим темам, для дітей (VPPL) і особливо для дорослих (SPPL), варто зазначити, що вони найкраще виявляють характерне для сучасного телебачення змінне співвідношення публічності й приватності, зближення громадського простору з приватною сферою, яку раніше не показували публічно, і стають своєрідною, за словами Ж. Печюліса, домашньою терасою (пор. Pečiulis 2007: 198–202). Публічний дискурс стає дедалі приватнішим, тяжіє до домашньої або вуличної розмови; помітно, що соціальна відмінність, виражена мовою, значно зменшилася (Marcinkevičienė 2009). Напевно, не варто надто дивуватися, що межі між публічним і побутовим мовленням поступово стираються, а в публічному вжитку з’являються фамільярні форми звертання в однині, досі характерні лише для побутового мовлення (пор. Čepaitienė 2007: 79–80). Вплив цього процесу помітний навіть у програмах, що розглядають суспільні питання (VPL): простота, зрозумілість і щирість мовлення стали складниками успішної політичної кар’єри (див. Pečiulis 2007: 200), а одним із засобів мовного вираження цього можна вважати звертання на ім’я. Зближення публічної та приватної сфер спостерігається й обговорюється в різних аспектах у всьому світі (докладніше див. Webster 2006: 168–208). Дискутують і про вплив популярної культури та засобів масової комунікації на мову — чи вони її оживлюють, чи збіднюють? Цікаве спостереження щодо поширення засобів вираження побутового розмовного мовлення в публічному просторі добре відоме... J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 229 ...відомого теоретика комунікації Джона Фіске, який намагається представити популярну культуру не як нижчу за високу, що загалом задовольняє потреби буржуазії, а як іншу — таку, що задовольняє потреби інших соціальних верств. На думку дослідника, віддаляючись від офіційної нормативної мови, люди насолоджуються елементами різних культур розмовного мовлення, які дають змогу впізнавати своїх (Fiske 2008: 94–100). Один із засобів вираження, раніше притаманний майже виключно побутовому мовленню, — фамільярна форма звертання в однині, що поширюється через засоби масової інформації та телебачення в публічному вжитку; з погляду мовленнєвого етикету її часто оцінюють як негативне явище, що не відповідає правилам етикету (пор. Čepaitienė 2007: 85). Прагматики, соціолінгвісти й фахівці з комунікації розуміють ввічливість дещо інакше, розглядаючи її у функціональному аспекті. З погляду лінгвістичної прагматики ввічливість не обмежується правилами та нормами мовленнєвого етикету. На перший план висувається комунікативний намір адресата. Стверджується, що чиввічливості, що виражає близькість, згуртованість і добрі стосунки, мовний етикет часто зовсім не актуальний (Hilbig 2007, докладніше див. 2008). З погляду соціального статусу протиставлення контактних і дистанційних стратегій ввічливості відповідає протиставленню особистої та соціальної дистанції: контактна стратегія пов’язана зі спілкуванням між своїми, а дистанційна — між чужими (Карасик 2002: 80). За словами фахівця з комунікації Ж. Печуліса, який осмислює досвід не лише Литви, а й світу, «ТБ прагне компенсувати прогалини соціального діалогу, розвиває прагнення суспільства спілкуватися на найінтимніші теми, тим самим фіксуючи радикальні зміни цінностей і норм громадян <...>. Стилістика телебачення нової реальності, пов’язаного з дев’яностими роками минулого століття, свідчить про зміну ставлення до пересічного громадянина — звичайна людина стає героєм передач, розповідає про свої проблеми, а частиною програм стають картини повсякденного життя» (Pečiulis 2007: 198–204tt.). Тому закономірно, що повсякденність і особисте життя не лише звичайних, а й відомих суспільству людей у телевізійних передачах, присвячених розв’язанню таких питань, подаються повсякденною, побутовою мовою, а отже, і фамільярними формами звертання. Потребу виражати фамільярність і близькість засвідчують не лише матеріали телевізійних токшоу, а й настанови журналістів — ведучих таких програм: виразно декларується різниця у спілкуванні та мовних засобах вираження в передачах, присвячених суспільним і особистим темам: «Якщо я, наприклад, запрошую <...>, скажімо, міністра <...> поговорити не лише про політику, а, скажімо, про хобі, <...> то, звісно, щоб зламати певний лід, <...> аби він почувався комфортно, <...> я хочу стати йому якомога більшим другом, <...> мені потрібно 230 KALBOS KULTŪRA | 82 набагато важливішим є його дозвілля, щоб <...> телеглядачеві було цікавіше. Отже, я можу поводитися, мабуть, фамільярніше, можу, можливо, назвати його ти, якщо дозволяє вік, і таке інше. Тож одна передача не така, як інша, і не думаю, що їх усі можна міряти одним мірилом» (BalSoc). Найбільше, мабуть, заважає те, що приватний простір із властивими йому фамільярними формами мовного вираження транслюється публічно. ВИСНОВКИ Кількісне дослідження телевізійних ток-шоу, що репрезентують публічне вживання, виявило значну перевагу звичної для цієї сфери вживання ввічливої множинної форми звертання: різні мовці зверталися до 248 різних адресатів у ввічливій множині (ви), і лише до 43 різних адресатів — у фамільярній однині (ти). Якісний аналіз виявив відмінність між передачами суспільно-політичного (VPL) та особистого й розважального (PPL) характеру. У VPL, пов’язаних із публічним офіційним мовленням і властивою йому дистанційною стратегією ввічливості, що виражає соціальну віддаленість і повагу, послідовно вживаються множинні форми звертання, які допомагають зберігати соціальну дистанцію. У PPL, пов’язаних із публічним неформальним мовленням і властивою йому контактною стратегією ввічливості, що виражає близькість, однина, яка допомагає підтримувати дружні особисті стосунки, гостро конкурує з множиною — обидві форми майже однаково частотні (ви — 57 / ти — 42). Отже, дихотомію VPL і PPL слід вважати основним чинником, що визначає вибір форм звертання. Різний характер передач зумовлює також відмінності між їхніми учасниками, які, крім згаданих аспектів офіційності та невимушеності, також можуть впливати на вибір форм звертання: учасники PPL відносно молодші за учасників VPL, рівень освіти та суспільний статус частини з них нижчі; серед ведучих і гостей VPL переважають чоловіки, а серед PPL — жінки; серед гостей VPL переважають політики, а PPL — представники світу розваг; у PPL, порівняно з VPL, менше учасників, які виконують роль судді, експерта, і, відповідно, більше так званих представників vox populi. Основні соціолінгвістичні чинники, що визначають вибір форм звертання в PPL, — співвідношення віку мовця й адресата, ступінь знайомства, соціальні ролі, на які можуть впливати також освіта та соціальний статус (ведучий передачі / гість; суддя, експерт (за належністю J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 231 до певної професії) / vox populi тощо). У PPL множинною формою найчастіше звертаються до старших, поважніших учасників передачі, які виконують роль судді або експерта. Однина характерніша для ведучих передач; нею зазвичай звертаються до ровесників або молодших і знайомих людей, які виконують роль колеги-ведучого чи vox populi. Ведучим цих передач, що намагаються поєднати публічне й приватне (своєрідне продовження дому, що транслюється публічно по телевізору), доводиться розв’язувати непрості завдання — як за допомогою мовних засобів, зокрема різних форм звертання, створити затишну атмосферу передач, у яких обговорюють особисті теми, і водночас виявляти повагу не лише до гостей передачі, а й до глядачів. LITERATŪRA Ambrazas V. 1990: Kaip kreiptis? Kaip vadinti? – Gimtoji kalba 4, 9–11. Boissevain J. 1987: Social Network. – Sociolinguistics 1 (HSK 3.1), Berlin–New York, 164–169. Brown P., Levinson S. 1978: Universals in language usage: politeness phenomena. – Questions and politeness (ed. E. Goody), Cambridge: Cambridge University Press, 56–289. Brown P., Levinson S. 1987 (papildytas 1978 m. leidimas): Politeness. Some universals in language usage, Cambridge: Cambridge University Press. Fragmentai per internetą: http://books.google.lt/books Čepaitienė G. 2007: Lietuvių kalbos etiketas: semantika ir pragmatika, Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla. Džežulskienė J. 1994: Kalba ir giminė. – Sociolingvistika ir kalbos kultūra, Vilnius: Gimtoji kalba, 55–61. Fiske J. 2008: Populiariosios kultūros supratimas, Vilnius: Žara. Girčienė J., Kupčinskaitė-Ryklienė A. 2005: Kreipimosi į adresatą būdai reklamoje. – Kalbos kultūra 78, 220–230. Girčienė J. 2009: Adresato įvardijimas periodikoje. – Kalba ir kontekstai, Vilnius. Girčienė J., Skvorčiūtė K. 2009: Adresato įvardijimo polinkiai viešajame sakytiniame diskurse. – Working paper 3, 35–47. Grumadienė L. 1994: Sociolingvistika ir kalbos kultūra. – Sociolingvistika ir kalbos kultūra, Vilnius: Gimtoji kalba, 5–13. Gudavičienė E. 2007: Lietuvių kalbos direktyvai. [Daktaro disertacija.] Hilbig I. 2007: Kalbinis mandagumas ir kalbos etiketas – viena ir tas pat? – Lietuvos socialinių mokslų forumo pranešimų tezės. Prieiga per internetą: http://www.socforumas.lt/files/events/tezes1.doc 232 KALBOS KULTŪRA | 82 Hilbig I. 2008: Mandagumas kaip reliatyvus kalbinis, socialinis ir kultūrinis reiškinys. – Acta Linguistica Lithuanica 58, 1–15. Hilbig I. 2009: Lietuvių ir anglų prašymų strategijos ir mandagumas. – Lietuvių kalba 3. Prieiga per internetą: http://www.lietuviukalba.lt/index.php?id=130 Karaliūnas S. 1997: Kalba ir visuomenė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Marcinkevičienė R. 1994: Gyvosios kalbos etnografija. – Sociolingvistika ir kalbos kultūra, Vilnius: Gimtoji kalba, 47–54. Marcinkevičienė R. 2004: Užsakomųjų reklaminių straipsnių tarpasmeninės funkcijos raiška. – Respectus philologicus 6 (11). Prieiga per internetą: http://filologija.vukhf.lt Marcinkevičienė R. 2009: Nuo Habermaso iki Valinsko. Viešosios erdvės privatėjimas. – Akiračiai 2–3 (409), 1, 4. Prieiga per internetą: http://www.akiraciai.lt/Akiraciai/Tema/Nuo-Habermaso-iki-Valinsko.-Viesosios-erdves-privatėjimas Miliūnaitė R. 2009: Dabartinės lietuvių kalbos vartosenos variantai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Pečiulis Ž. 2007: Iki ir po televizijos. Žvilgsnis į XX amžiaus audiovizualinės masinės komunikacijos fenomeną, Vilnius: Versus aureus. Romaine S. 2000: Language in society, Oxford: Oxford University Press. Rosinas A. 1996: Lietuvių bendrinės kalbos įvardžiai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Skvorčiūtė K. 2009: Adresato įvardijimas sakytinėje kalboje (TV pokalbių laidų pagrindu). [Bakalauro darbas, VPU.] Valeckienė A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Vilkienė L. 1998: Dialogo adresantas ir adresatas. – Kalbotyra 47, 153–164. Webster F. 2006: Informacinės visuomenės teorijos, Kaunas: Poligrafija ir informatika. Карасик В. 2002: Язык социального статуса, Москва: Гнозис. Gauta 2009 11 11 J. GIRČIENĖ. Daugiskaitinių ir vienaskaitinių kreipimosi formų konkurencija viešojoje sakytinėje vartosenoje 233 COMPETITION BETWEEN PLURAL AND SINGULAR FORMS OF ADDRESS IN PUBLIC SPOKEN USAGE Summary A quantitative analysis of television talk shows representing public usage and broadcasted between 26 January 2009 and 11 March 2009 has identified a marked preference for the polite form of address, which is usual in this area of usage: different addressors referred to 248 different addressees by the polite plural form jüs and only to 43 different addressees by the less polite singular tu. A qualitative analysis has identified differences between programmes dealing with public issues (PPI) and programmes focusing on entertainment and/or personal issues (PEI). PPIs are related to public official usage and therefore consistently use plural forms of address which help maintain social distance. PEI, in their turn, are mostly related to freer public usage, hence singular forms of address which help maintain friendly relationships compete with plural forms of address. Both of them are equally popular (jüs found in 57 instances; tu—in 42 instances). A different character of PPIs and PEIs determines differences in the choice of their participants and in addition to the previously discussed aspects of official and free usage might also influence the choice of the forms of address. The main socio-linguistic factors determining the choice of the forms of address in PPIs include the age of the addressor and the addressee, closeness between them, social roles which might be influenced by education and social status. The plural form in PPIs is mostly used when addressing older, more respectable participants, often performing the roles of decision takers or experts. The singular form is preferred by moderators, used in reference to peers, younger interlocutors or acquaintances. It should be noted that PPI moderators attempting to combine public and private sometimes have to cope with rather tough situations, for example, by linguistic means, including polite forms of address, they have to create a friendly environment and show respect to their guests and the audience. JURGITA GIRČIENĖ Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected] 234 KALBOS KULTŪRA | 82