Profesoriui Arnoldui Piročkinui – 80 metų

P E R S O N A L I J O S АЛДОНАС ПУПКІС ПРОФЕСОРОВІ АРНОЛДУ ПІРОЧКІНУ — 80 РОКІВ Відомому філологу, мовознавцю, історику, діячеві культури, професорові Арнолду Пірочкіну 25 лютого 2011 року виповнилося 80 років. І хоча в ці часи знецінення особистостей писати ювілейні статті на відзначення річниць стає незвичним, усе ж праці, виконані Арнолдом Пірочкіним, заслуговують на більше уваги, ніж їм приділялося в досі написаній літературі з історії литовського мовознавства. Тож тут доречно сказати кілька слів про ці праці, щоб вшанувати ювіляра й шановних читачів видання Kalbos kultūros. A. PUPKIS. Profesoriui Arnoldui Piročkinui – 80 metų 285 Роки життя і діяльності Арнолда Пірочкіна, здається, нічим особливим не вирізняються серед біографій інших мовознавців його покоління: початкова й середня освіта та студії литуаністики у Вільнюському університеті, недовга праця в школах, тодішня аспірантура в тому самому Вільнюсі, багаторічна викладацька праця в тому самому вищому навчальному закладі, ті самі турботи про литовську мову й культуру після виходу на пенсію. А за ці роки — майже за пів століття — зроблено справді багато: написано й підготовлено майже три десятки книжок, опубліковано близько 500 наукових статей різного характеру, популярних статей і рецензій, а також публіцистичних творів, видано чимало перекладів і відредагованих книжок. І їхній перелік постійно зростає: як мало хто з учених у такому віці, Арнольд Пірочкін сповнений сил і продовжує друкувати статтю за статтею, з яких можна було б укласти не одну студію чи книжку. Широкому загалові Арнолд Пірочкін найбільше відомий як найвизначніший дослідник спадщини Йонаса Яблонскіса. За праці в цій галузі — книжки Prie bendrinės kalbos ištakų (1977) і J. Jablonskis – bendrinės kalbos puoselėtojas (1978) — 1979 року його нагородили Державною премією Литви. Узагальнювальну працю Jono Jablonskio darbų reikšmė bendrinės kalbos raidai 1978 року захищено як докторську (нині — габілітаційну) дисертацію. Окрім цих фундаментальних праць, учений видав дві книжки спадщини Йонаса Яблонскіса: Jono Jablonskio laiškai (1985) і J. Jablonskis. Straipsniai ir laiškai (1991), а також кілька навчальних видань (серед них особливо важливі Jono Jablonskio kalbos taisymai, 1986). І в ювілейному, 150-му році від дня народження Йонаса Яблонскіса Арнолд Пірочкін опублікував низку статей, присвячених видатному мовознавцеві; це не повторення давніх думок, а нові дослідження, що містять чимало нових висновків і виводять студії спадщини Яблонскіса на якісно новий рівень. Арнолд Пірочкін почав досліджувати праці Йонаса Яблонскіса ще під час навчання у Вільнюському університеті. Тема його дипломної роботи — 1922 m. J. Jablonskio lietuvių kalbos gramatika, і науковий керівник, професор Йонас Пальоніс, може пишатися тим, що спрямував здібного учня на шлях дослідження спадщини Яблонскіса. Хоча згодом молодий мовознавець обрав галузь синтаксису (1965 року захистив кандидатську (нині — докторську) дисертацію із синтаксису складних речень литовської мови), та зерно, посіяне науковим керівником, не дало забути Яблонскіса, його дбайливо плекали, і за два десятиліття воно почало приносити неймовірно щедрий урожай. Узагальнюючи, можна сказати, що Арнолд Пірочкін не лише ґрунтовно дослідив біографію, наукову діяльність і праці Йонаса Яблонскіса, а й очевидно розширив горизонти литовського мовознавства та історію литовської літературної мови 286 KALBOS KULTŪRA | 84 доповнив вагомими відкриттями й часом несподіваними, але добре обґрунтованими висновками. Можна сказати, що в 70-х роках XX століття Йонаса Яблонскіса вперше належно оцінили як одного з найвидатніших литовських мовознавців кінця XIX — перших трьох десятиліть XX століття, який своїми працями відіграв вирішальну роль в історії сучасної літературної мови. У студіях Йонаса Яблонскіса Арнолд Пірочкін категорично відкинув романтичний погляд на праці мовознавця, відмовився від поширеного протягом багатьох років означення Яблонскіса як батька литовської (літературної, або писемної) мови й надав йому звання видатного литовського мовознавця та практика. Слід додати, що цю позицію, чи не вперше чіткіше сформульовану в працях учителя ювіляра Йонаса Пальоніса, Пірочкін розвинув і обґрунтував численними зібраними архівними фактами та вмілими інтерпретаціями цих фактів і праць. Не вдаючись до докладного розгляду досліджень Яблонскіса, виконаних Арнолдом Пірочкіним, варто звернути увагу на кілька речей, які в них часто видно майже неозброєним оком. Насамперед у студіях спадщини Яблонскіса впадає в око велика кількість зібраних фактів. Здається, від уваги дослідника не могла сховатися жодна подробиця життя чи діяльності Яблонскіса, навіть найдрібніша деталь, здатна мати значення для характеристики діяльності чи праць видатного мовознавця. З іншого боку, автор не обмежувався самими фактами життя і творчості, а намагався враховувати й широкий політичний, культурний та лінгвістичний контекст тієї доби, який дає змогу охарактеризувати чимало обставин того часу й посилити переконливість інтерпретацій. Усе це зібрано в усіх доступних авторові архівах Литви й інших країн, стародруках, спогадах та інших джерелах. Про це свідчать і два томи листів та праць Яблонскіса, підготовлені самим Пірочкіним: у них багато матеріалів упорядник знайшов сам і опублікував уперше. Уважне читання книжок автора про Яблонскіса виразно засвідчує надзвичайну повагу до автентичності фактів і джерел, коректність цитування та загалом бездоганно представлений науковий апарат. Не перебільшуючи, можна стверджувати, що джерелам, цитованим Пірочкіним, можна цілком довіряти й за потреби посилатися на них, не звіряючись з оригіналом. По-друге, інтерпретації цих численних фактів здебільшого не викликають істотних сумнівів, і зазвичай інтерпретується лише те, що можна надійно підтвердити даними джерел. Так, наприклад, бездоганно описано джерела унормування мови Яблонскіса, критерії відбору й оцінювання норм, але до всього цього підходять історично: показано обставини змін поглядів та історичні передумови A. PUPKIS. Profesoriui Arnoldui Piročkinui – 80 metų 287 … чи потреба інакше трактувати певні мовні явища. Не слід забувати, що Арнольдас Пірочкінас — дитя своєї епохи, яке не може відмежуватися від лінгвістичних поглядів свого часу та прийнятних тоді рішень. Так кажу, маючи на увазі той факт, що таку особистість, яким був Яблонскіс, мовознавці кожного покоління й дослідники історії мовознавства сприймають по-своєму та оцінюють відповідно до нових умов і потреб, зумовлених епохою. Можливо, наприклад, тепер або колись у майбутньому хтось інакше оцінить висунутий Яблонскісом (точніше — застосовуваний ним) принцип системності мовних норм, критерій поширеності мовних фактів чи інші положення, адже нині й літературна мова вже інша, і дослідницькі потреби нові, зумовлені новими обставинами або зміною лінгвістичних поглядів. Утім, слід сказати, що системний підхід Пірочкіна до праць Яблонскіса, послідовний аналіз усіх його праць і надійність інтерпретацій залишають для історії багато тверджень як беззаперечні факти, які не можуть підпорядковуватися жодним історичним змінам. Вони дають змогу, а точніше — змушують, системно дивитися на Яблонскіса й ніколи не втрачати історичної перспективи щодо всіх праць і тверджень цього мовознавця. По-третє. Арнольдас Пірочкінас належним чином і цілком обґрунтовано визначив місце Яблонскіса в історії літературної мови. Тепер Яблонскіс постає перед нами як найвидатніший нормотворець тогочасної літературної мови, який зумів утвердити вже наявну систему літературної мови, що функціонувала на основі західних литовських говорів, і визначити напрями та тенденції її розвитку. Це схвалення системи літературної мови на межі XIX–XX ст. було, мабуть, найбільшим внеском Яблонскіса в усю історію литовської літературної мови. Саму ідею літературної мови він підніс на новий рівень і показав її своєрідність, самостійний розвиток та здатність зростати й удосконалюватися на власній основі. По-четверте. У працях Арнольдаса Пірочкіна, мабуть, неспростовно доведено, що Яблонскіс був видатним ученим, а не лише практиком мови, як намагалися твердити деякі його опоненти. Він мав ґрунтовну теорію літературної мови, побудовану на наукових засадах, хоча ніде не виклав її в «чистому» вигляді. Завдяки зусиллям Пірочкіна ми тепер добре розуміємо її як послідовний механізм наукової роботи, що якнайкраще відповідав потребам унормування літературної мови того часу. До всього цього слід додати, що Арнольдас Пірочкінас палко полемізував з опонентами Яблонскіса, які називали його лише звичайним практиком мови, а не литовським мовознавцем. Статус Йонаса Яблонскіса як ученого підтверджують не лише системно описана ним структура литовської літературної мови в граматиках і працях із синтаксису, а й інші праці з литовської філології. Серед них можна відзначити його внесок у литовську лексикогра- 288 KALBOS KULTŪRA | 84 фію або діалектологію, де також завдяки зусиллям Пірочкіна було виявлено чималі відкриття Яблонскіса в дослідженні литовських говорів, особливо структури північножемайтського говору (див. дослідження, опубліковане разом з Алексасом Гірденісом у збірнику наукових праць Kalbotyros 1977 року). В останні роки Арнольдас Пірочкінас висвітлив спроби авторитетного мовознавця тих часів Пранаса Скарджюса заперечити Яблонскіса як ученого й обґрунтовано показав безплідність цих спроб. Ба більше, Пірочкінас розглянув наукову діяльність Яблонскіса в широкому тогочасному європейському контексті мовознавства й показав, що мовознавця цінували як видатного вченого не лише тут, удома, а й далеко за кордоном. У дослідженнях праць і діяльності Йонаса Яблонскіса Арнольдас Пірочкінас постав як ретельний історик мови, який спрямовує свою діяльність у сьогодення, де варто черпати мудрість і традицію з минулого. Встановлений ювіляром зв’язок минулого й сьогодення простежується в багатьох його працях, особливо в книжках, присвячених виправленням Яблонскіса. Про ці питання чимало йшлося в згаданих монографіях ученого про життя та діяльність Йонаса Яблонскіса, а згодом, у 1970 і 1976 роках, було видано окремі книжки виправлень Яблонскіса в лексиці та морфології; 1986 року вийшла об’єднана праця Jono Jablonskio kalbos taisymai. Усі ці праці не повторюють одна одну, а є якісно новими, супроводжуються численними науковими коментарями. Це самостійні дослідження культури мови, які значною мірою сприяли розв’язанню питань унормування сучасної литовської мови. Цими та іншими працями Арнольдас Пірочкінас виявив себе також як самобутній діяч культури мови, часом досить суворий захисник і оцінювач певних положень. Тут варто згадати його чітку позицію: іншомовні власні назви слід писати лише литовськими літерами й відповідно до литовської вимови. У цьому відношенні він — один із найвидатніших теоретиків унормування цієї галузі. Що б Арнольдас Пірочкінас не писав і не говорив з питань мовної практики, він завжди залишається людиною свого народу й держави, активним громадянином. Як теплий спогад зберігаю в пам’яті враження з уже далеких 1991 року, коли Верховна Рада попросила переглянути текст Конституції Литовської Республіки, що готувалася. Ми створили невелику комісію: Пранас Кнюкшта — найвидатніший фахівець з адміністративної (канцелярської) мови, Арнольдас Пірочкінас — автор навчальних праць Teisininkų kalbos kultūra (1980) та Administracinės kalbos kultūra (1990), і я. Кожен із нас редагував текст самостійно, а потім ми збиралися, узгоджували думки й ухвалювали спільні рішення. Наскільки сягає пам’ять, не пригадую, щоб A. PUPKIS. Profesoriui Arnoldui Piročkinui – 80 metų 289 ми через щось серйозно не погоджувалися чи палко сперечалися, і спільна думка легко лягала в основу записки, яку ми складали. Згодом було приємно побачити, що в остаточному тексті Конституції скористалися майже всіма нашими пропозиціями, хоча доводилося чути, що до мовного редагування долучалися й інші мовознавці. Але з тих обговорень найвиразніше в пам’яті залишилося неодноразово висловлене Арнольдасом побажання додати до мовних зауваг щодо окремих статей Конституції ще й нашу думку як громадян. Порадившись, ми записали й її, звісно, відокремивши від основного тексту... Громадянська позиція Арнольдаса Пірочкіна яскраво виявляється в багатьох його працях; тут варто особливо відзначити нещодавно опублікований цикл статей про стан освіти у Східній Пруссії, її історію, роль євангельської церкви в освітніх справах Клайпедського краю та намагання германофілів перебрати владу над життям краю. З цих статей могла б постати досить ґрунтовна студія з історії освіти Клайпедського краю. Арнольдас Пірочкінас як громадянин і патріот рідного краю взявся й за іншу складну роботу: уклав і відредагував велику книжку Jurbarkas. Istorijos puslapiai (1996). Окрім суто технічної роботи, у книжці є й кілька статей самого упорядника: про письменника Антанаса Гедрайтіса, інших видатних людей цього краю, євангелістів-лютеран, шлях книжок у Малій Литві тощо. За цю роботу, а також за вагомі дослідження литуаністики влітку 2011 року Арнольдасу Пірочкінасу було присвоєно звання Почесного громадянина Юрбаркаса. У всіх своїх численних працях ювіляр постає вправним істориком, який добре знає предмет своєї теми, історичні обставини його існування та широкий культурний контекст. Ці особливості письма особливо виразно виявилися в книжці Пірочкіна Devyneri Adomo Mickevičiaus metai: biografinė apybraiža (1995; 1998 року її видано польською мовою), яка свого часу з’явилася для нашого суспільства дещо несподівано. Але ця несподіванка зникає, якщо згадати, що ще 1984 року Пірочкінас був одним з авторів книжки Mokslas senajame Vilniaus universitete, виданої в серії «Пам’ятки науки Литви», під час роботи над якою, безперечно, було отримано не лише поштовх до розповіді про литовські роки Адама Міцкевича, а й зібрано безліч матеріалів і фактів та сформульовано нові спостереження. Студії про Адама Міцкевича могли спонукати підготувати й великий Lietuvių–lenkų ir lenkų–lietuvių kalbų žodyną (виданий у Варшаві 2001 року). Отже, панорама праць професора Арнольдаса Пірочкіна справді широка й вражаюча. Тут ще не розглянуто численних його навчальних праць з литовської мови, не обговорено студій із богемістики. Щодо останніх слід сказати, що впродовж семестру 1971–1972 років, стажуючись у тодішній Чехословаччині, науковець 290 KALBOS KULTŪRA | 84 шукав джерела з литуаністики, добре ознайомився з культурним і мовним життям чехів. Так з’явилися статті про зв’язки науковців цієї галузі, підручник чеської мови (1974) та чесько-литовський і литовсько-чеський словник (2004), а також чимало перекладів із чеської мови художньої та іншої літератури (деякі — також з інших мов). На завершення ще раз слід наголосити на широті наукових і культурних інтересів професора Арнольда Пірошкіна, великій ерудиції вченого, згадати про працю в галузі мовознавства та мовної практики, яку він ретельно й послідовно виконує вже пів століття. Без його доробку ми були б значно біднішими в багатьох аспектах, ніж є тепер. Приємно, що професор і нині успішно просуває вперед ці найрізноманітніші справи; тож побажаймо йому міцного здоров’я та нових відкриттів на благо всієї нашої культури. Отримано 2011 11 30 A. PUPKIS. Profesoriui Arnoldui Piročkinui – 80 metų 291