„Kalbos kultūros“ principai ir ideologija

PRANAS KNIŪKŠTA КУЛЬТУРА МОВИ: ПРИНЦИПИ ТА ІДЕОЛОГІЯ Ми дочекалися гарного ювілею журналу Kalbos kultūros: у 2011 році минуло п’ятдесят років від виходу першого випуску. За таких нагод заведено оглядати ювілейний період, обговорювати зроблене, осмислювати його значення та сенс. Тут такого огляду не буде — їх написано до менших ювілеїв журналу Kalbos kultūros. Принаймні коротко згадаймо найважливіші думки, висловлені в тих оглядах. ОГЛЯД ОГЛЯДІВ Перший десятирічний період журналу Kalbos kultūros обговорено в десятому випуску, що вийшов 1966 року; у ньому надруковано статтю Казиса Улвідаса «Десять випусків „Kalbos kultūros“» (KK 10, 3–8). У ній згадано обставини появи видання, його причини й мету — вдосконалювати та збагачувати рідну мову. Розглянуто мовні галузі, які досліджує і має досліджувати Kalbos kultūra. Коротко кажучи, подано огляд зробленого та програму майбутньої діяльності. Як виконувалася ця програма, видно з відзначення ювілею Kalbos kultūros 1986 року. Насправді тоді відзначали дві дати: минуло 25 років від появи видання і вийшов його п’ятдесятий випуск. Цій події присвячено 51-й номер Kalbos kultūros. Він, подібно до десятого випуску, починається зі статті К. Улвідаса «П’ятдесят випусків „Kalbos kultūros“» (KK 51, 3–6), у якій згадано перші кроки Kalbos kultūros, названо редакторів і найактивніших авторів, але зміст випущених номерів не аналізується. Переважно йдеться про майбутнє. Наголошується, що Kalbos kultūra має показувати «те, що для читача найактуальніше, найпотрібніше, найцікавіше й водночас найдоступніше» (с. 5). Інші статті цього випуску оглядають пройдений виданням шлях. Про програму та її виконання йдеться у праці Вітаса Лабутіса «Програма „Kalbos kultūros“ і напрями роботи» (KK 51, 7–11). Подібною є й публікація Пранаса Кнюкшти — P. KNIŪKŠTA. Kalbos kultūros principai ir ideologija 17 «Про принципи, методику „Kalbos kultūros“ та вплив пропозицій» (KK 51, 12–37). Тут обговорюються не лише самі виправлення й пропозиції, а й відгуки на них та результати. Окремі галузі оглядають Казимерас Гайвеніс («Питання впорядкування й нормування термінів у „Kalbos kultūroje“», KK 51, 38–43) та Віталія Мацеяускене («„Kalbos kultūra“ про нашу систему власних назв», KK 51, 43–47). З нагоди ювілею відбулася нарада (15 травня 1986 року); висловлені на ній думки викладено у 52-му випуску: здебільшого йдеться про майбутні плани й завдання видання, а також про роботу над культурою мови загалом. Пропонувалося більше дбати про мову школи, розвивати мову ділового листування та науки, а найголовніше — розширювати зв’язки з громадськістю й не віддалятися від її потреб. У 75-му випуску видання опубліковано огляд, у якому розглянуто 25 випусків (51–75), що вийшли з 1986 до 2002 року. За цей період Kalbos kultūra втратила свого стратегічного керівника й відповідального редактора К. Улвідаса, відбулося чимало інших змін у складі редакційної колегії, але цілі й завдання роботи залишилися тими самими. Дещо змінилися тематика та коло питань, що розглядалися. Коли 1994 року від Kalbos kultūros відокремилися термінологи, у виданні більше не було статей із цієї галузі, натомість з’явилися теми про статус державної мови та його впровадження, а також про діяльність Комісії литовської мови. Побільшало праць про мову канцелярського діловодства й державних документів. Увесь шлях Kalbos kultūros від першого до 80-го випуску оглянуто в 81-му номері, у статті Расуоле Владарскене «Традиція та новації в „Kalbos kultūroje“» (KK 81, 9–19). Огляд починається зі звичних питань — призначення видання та його завдань. Оскільки найважливішим завданням було давати суспільству рекомендації щодо мови, у перші десятиліття в журналі переважали короткі статті з конкретними пропозиціями. Але поступово видання повернуло в бік теорії культури мови, дедалі більше уваги приділяло загальним питанням мововжитку, а останніми роками взаємини мови й суспільства прагнуть досліджувати з соціолінгвістичного погляду. Зі зміною характеру видання змінювалася й аудиторія, для якої призначена Kalbos kultūra: спочатку це була широка громадськість, а тепер Kalbos kultūra призначена насамперед науковцям і викладачам закладів вищої освіти, чия діяльність пов’язана з мовознавством. До статей подають анотації англійською мовою; з’явилися також статті, написані англійською та російською мовами. Від виходу 80-го випуску до п’ятдесятиріччя минуло три роки, вийшло ще три випуски (81–83). З’явилися й деякі новації, але загального вигляду видання це не змінює. 18 KALBOS KULTŪRA | 84 Оскільки протягом багатьох років я спостерігав за Культурою мови зблизька і сам долучався до її видання, пропоную вашій увазі кілька своїх спогадів і роздумів про неї. ІСТОРІЯ ТА ІДЕОЛОГІЯ Про видання, присвячене культурі мови, почали думати задовго до 1961 року, причому робили це не лише мовознавці. Щоправда, термін культура мови тоді не був поширеним, ішлося про видання з мовних питань для широкої громадськості. Ідею такого видання 1958 року висунув науковий секретар Редакційно-видавничої ради Академії наук Валдас Петраускас. Він підготував і подав президентові Академії наук Юозасу Матулісу документ під назвою «Інформація щодо видання бюлетеня з мовних питань» (KK 52, 5). У ньому зазначалося, що «видання періодичного, а на початку навіть неперіодичного видання-порадника з питань сучасної литовської літературної мови вже цілком назріло (і навіть більше)». Його могло б видавати мовне товариство, але такого товариства тоді не було, тож «це завдання нині покладається на Інститут литовської мови та літератури». Зрозуміло, що цю ідею насамперед мало підтримати керівництво Академії наук; її втілення доручили Інституту литовської мови та літератури, а там такі справи не робили без директора Костаса Корсакаса. Перш ніж розпочати роботу, потрібно було вирішити два питання: визначити й затвердити назву видання, а також призначити його укладачів і редактора. Назва Рідна мова тоді не годилася, бо була назвою «буржуазного періоду», тим паче що з 1958 року таке видання відновило вихід у Сполучених Штатах Америки. Обрали назву Культура мови. Підготовку видання доручили відділу сучасної литовської літературної мови (відділи називали секторами), керівником якого був К. Улвідас. Тож підготовку й редагування Культури мови узяв у свої руки саме К. Улвідас. Однак К. Корсакас не відсторонився від видання: він опікувався ним і вимагав, щоб мовознавці всіх відділів писали для нього статті; до індивідуальних планів працівників навіть включали пункт «Статейка для Культури мови». Він цікавився текстами, поданими до друку. Перш ніж затвердити випуск на вченій раді Інституту, його потрібно було подати директорові. Той переглядав найактуальніші статті, висловлював зауваження, дещо вимагав виправити. Особливо стежив, щоб не було ідеологічних і політичних помилок. P. KNIŪKŠTA. Kalbos kultūros principai ir ideologija 19 Укладачі Культури мови і самі мали знати, що можна, а чого не можна писати. Не дозволялося писати слова «Великдень» і «Різдво» з великої літери. Не можна було стверджувати, що якісь мовні помилки виникли під негативним впливом російської мови; треба було казати — під впливом інших мов. Відверто пропагандистських статей Культура мови не друкувала, але в публікаціях про мовні питання траплялися ідеологічні штампи тих часів. Наприклад, видання представляла передмова, надрукована в першому випуску, яка починалася так: «За умов радянського ладу наука, техніка й культура в нашій країні надзвичайно швидко розвиваються». (KK 1, 3). Радянський лад тут — бутафорські слова: вони нічого не кажуть, а лише штучно приклеюють «радянський» ярлик до звичайних речей — наука, техніка й культура можуть розвиватися і без умов радянського ладу. Кон’юнктурні штампи траплялися у статтях К. Улвідаса. Ними він підкріплював і посилював власні ідеї захисту й плекання мови, намагався подати їх як державну справу та зробити дієвішими. З іншого боку, їх можна розуміти і як своєрідну данину кон’юнктурі або громовідвід від можливих владних громів. Один кон’юнктурний приклад у статті про метафори захисту мови навів Гедрюс Тамашявічюс*. Цитується речення зі статті Про поняття культури мови, надрукованої у дев’ятому випуску Культури мови: «Борючись за високу культуру мови, ми боремося за потужний засіб розвитку культури, за дієвий інструмент побудови комунізму, а водночас і за саму національну культуру, адже мова є важливою складовою національної культури». (KK 9, 7–8). Неважко зрозуміти, що вислів «за дієвий інструмент побудови комунізму» — це штучна вставка в реченні, граматично пов’язана не з усім реченням, а лише з його другою частиною, до якої вона є додатком. Як штучну вставку цей «інструмент побудови комунізму» можна легко опустити, і від цього не порушаться ні хід думки, ні синтаксис речення. Його й слід оцінювати як кон’юнктурну вставку. Г. Тамашявічюс «не хоче цього розуміти» і на підставі одного речення з такою вставкою виводить нібито сформульовану К. Улвідасом «основну формулу ідеології тогочасної литовської літературної мови»: боротьба за культуру мови = боротьба за інструмент побудови комунізму = боротьба за національну культуру. Тут треба уточнити два моменти. По-перше, недоречно писати, що цю формулу «сформулював» К. Улвідас. Її вивів і сформулював сам Г. Тамашявічюс. По-друге, наведену формулу виведено не в тому вигляді, який випливав би з речення, — * Тамашявічюс Г. Метафори, якими живемо. – Naujasis židinys-Aidai, 2011, 5, с. 309. 20 KALBOS KULTŪRA | 84 зникла важлива друга частина його формули — боротьба за засіб виховання культури. Для творця формули боротьба за комунізм виявилася важливішою за засіб виховання культури. Зовсім некоректно, що виведену з одного речення хибну формулу застосовують до всієї мовотворчої діяльності К. Улвидаса за радянського періоду, навіть до всієї ідеології літературної мови радянського періоду, а отже, її нав’язують і «Культурі мови». Справжню ідеологію та принципи «Культури мови» обговорено в багатьох надрукованих у ній статтях, але постмодерністам, які творять нові теорії, їх треба ще раз коротко нагадати. ПРИНЦИПИ ТА НАСТАНОВИ Програмну статтю «Завдання виховання культури мови», надруковану в першому зошиті, К. Улвидас починає з того, що «мова — величезне надбання народу, яке створили для нас десятки поколінь, що жили раніше. Наш священний обов’язок — зберегти це надбання, примножити його й передати майбутнім поколінням» (KK 1, 5). Отже, перша принципова настанова ідеології «Культури мови» полягає в тому, що мова й народ — нерозривно пов’язані речі. Їхні взаємозалежні зв’язки двобічні, взаємні; чіткіше й конкретніше їх окреслено в іншій програмній статті К. Улвидаса «Суспільна сутність мови» (KK 27, 3–5). Мова важлива для народу, бо «об’єднує і згуртовує народ, який нею користується» та «закріплює культурні здобутки народу» (с. 5). Зі свого боку, народ відповідає за мову: «мова як витвір культури вимагає від кожного користувача особливої опіки, особливої уваги» (с. 4). У статті «Про поняття культури мови» (KK 9, 3–8), яка привернула увагу Г. Тамашевичюса, названо два ступені, або етапи, такої уваги: перший — це свідоме, творче ставлення до самої сутності мови, до процесів її розвитку; другий — активне втручання в розвиток мови, намагання вдосконалювати й збагачувати засоби мовного вираження. Це друга принципова настанова «Культури мови» та ідеології літературної мови загалом. Не менш важливо й те, як «Культура мови» її втілювала. Від самого початку одним із найважливіших завдань «Культури мови» було надання консультацій громадськості. У перших зошитах переважали короткі поради про те, як слід або не слід говорити й писати. Водночас намагалися стисло обґрунтовувати поради, переконувати читачів і виховувати в них свідоме ставлення до мови. P. KNIŪKŠTA. Kalbos kultūros principai ir ideologija 21 Однак Подібні статті є в 79-му зошиті: в одній абстрактно, без зв’язку з розвитком мовлення, описано «особливості дитячого мовлення», в іншій «з психолінгвістичного погляду» розглянуто не мовні факти, а соціальне явище багатомовності — йдеться про людей, які користуються литовською, російською та польською мовами. Ще сім статей, розміщених поруч, описують проблеми не литовської, а інших мов (латиської, естонської, шведської, норвезької, італійської); шість із них написані не литовською. Для розвитку литовської мови вони нічого не дають. Навпаки, прочитавши, що в Італії не дбають про рідну мову, хтось може захотіти поводитися так само і в Литві. Така ідеологія вже починає поширюватися в Литві, вона намагається проникнути й у Культуру мови. Такі прояви бачимо в 82-му зошиті Культури мови. Найвиразніший приклад — визнання права «поступатися вимогам офіційної чистої й правильної мови та змінювати уявлення про мову, прийнятну в публічному вжитку» під прикриттям постмодернізму в мовознавстві та аналогій з іншими мовами (KK 82, 122). Описи соціолінгвістичних досліджень опосередковано поширюють подібні настрої: у них розглядають не мовні явища й не мову окремих суспільних верств, а суб’єктивні настанови та ставлення до літературної мови, яке не завжди є позитивним. Від мовознавства й дослідження мови переходять до соціології мови. Описують не лише ставлення литовців до мови й не лише ставлення до литовської мови. Окрему статтю присвячено тому, як розуміють рідну мову росіяни та російськомовні жителі Литви. Що такі дослідження можуть дати для розвитку нашої мови? І зовсім важко зрозуміти, навіщо читачам Культури мови потрібна інформація про російську лайку в підручнику латиської мови. Було б і некрасиво, і несправедливо завершувати ювілейні роздуми на такій похмурій ноті. Більшість публікацій Культури мови цікаві, актуальні й змістовні. Символічно, що номер ювілейного року (83) присвячено 150-річчю від дня народження Йонаса Яблонскіса. Не раз згадуються проголошені ним принципи плекання мови, яких намагається дотримуватися і Культура мови. Наводяться слова президента Антанаса Сметони про те, що Я. Яблонскіса «цікавило все, що стосувалося долі литовців, а найбільше, звісно, їхня мова й письменство» (с. 19). Нагадується, що твердження Я. Яблонскіса «завжди ґрунтуються на фактах» (с. 54), а мовні норми він пропонував, «спираючись на живу мову людей» (с. 44). Згадуються слова Юозаса Балчиконіса про ще одну рису Я. Яблонскіса — прагнення, щоб його «наукові результати стали надбанням широкої громадськості» (с. 19). P. KNIŪKŠTA. Kalbos kultūros principai ir ideologija 23 Остання риса особливо важлива для Культури мови, адже вона завжди дбала й має дбати про те, щоб її твердження та пропозиції були прийняті. А щоб їх приймали й «засвоювали», вони мають бути потрібними та зрозумілими суспільству. Для цього не потрібні масштабні соціологічні дослідження чи мандри іншими мовами, зате потрібно більше розуміння того, що рідна мова — це культурна цінність народу. І більше співробітників, які поділяють таке розуміння! Отримано 2011 11 29 24 KALBOS KULTŪRA | 84