Iš vardų ir pavardžių rašymo dokumentuose istorijos

PRANAS KNIŪKŠTA Інститут литовської мови З ІСТОРІЇ НАПИСАННЯ ІМЕН І ПРІЗВИЩ У ДОКУМЕНТАХ КЛЮЧОВІ СЛОВА: постанова Верховної Ради, литовські літери, проєкт положень, написання імен і прізвищ. Написання особових імен у документах Литви, яка відновила незалежність, почали впорядковувати під час видачі посвідчень громадян Литовської Республіки. Постановою Президії Верховної Ради від 9 травня 1990 р. було встановлено, що «у посвідченні громадянина Литовської Республіки прізвища, імена та імена батьків (по батькові) пишуться литовськими літерами...» На прохання осіб нелитовської національності дозволялося їхні особові імена «після основного запису писати також без додавання литовських закінчень». Зазначити литовські літери було важливо, оскільки до того (за радянських часів) особові імена та інші дані в документах писали також російською мовою. Від тієї колишньої практики потрібно було відмежуватися. Але залишили чинний до того принцип писати прізвище перед ім’ям, а після імені ще додавати ім’я батька. Цілком новим було положення, що дозволяло після основного запису писати особові імена осіб нелитовської національності без закінчень. Інакше було впорядковано написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки. Згідно з положеннями про паспорт громадянина Литовської Республіки, затвердженими 8 листопада 1990 р., у паспорті Литовської Республіки дані вносяться литовською мовою, а серед зазначених персональних даних названо ім’я (імена), прізвище. З такого формулювання бачимо, що імена ставляться перед прізвищами, а ім’я батька взагалі зникає. Окремою постановою передбачалося, що конкретний порядок написання прізвищ у паспортах громадян Литовської Республіки «за поданням Державної комісії з литовської мови встановлює Верховна Рада Литовської Республіки». Початковий варіант пропозицій обговорили кілька мовознавців Інституту литовської мови, членів Комісії з мови. Потім ми розглядали їх із Департаментом національностей та представниками національних меншин. Особливо активно виявляла себе Литовська спілка поляків, що діяла тоді в Литві. 50 KALBOS KULTŪRA | 86 Пропозиції уважно розглядала Комісія з питань мови. Перший, основний, їхній пункт сформульовано просто й доступно: «У паспорті громадянина Литовської Республіки імена та прізвища записуються літерами литовської мови відповідно до записів у наявних паспортах чи інших документах, що посвідчують особу, на підставі яких видано паспорт». Складніше було сформулювати принципи написання імен і прізвищ осіб нелитовської національності. Порядок запису подвійних особових імен, який застосовувався для посвідчень громадян (після основного запису записувати особові імена без литовських закінчень), для паспортів не підходив. Але форми імен і прізвищ осіб інших національностей без закінчень потрібно було визнати й узаконити. Було обрано принцип додаткової можливості. Спершу викладено загальний порядок: імена та прізвища осіб нелитовської національності записуються відповідно до вимови й «граматично оформлюються шляхом додавання литовських закінчень». Далі додано застереження, що на прохання громадянина його ім’я та прізвище в паспорті «можуть бути записані без граматичного оформлення (без литовських закінчень)»: Комісія з питань мови подала свої пропозиції Верховній Раді в грудні 1990 року (Kalbos kultūra 63: 13). Верховна Рада ухвалила постанову «Про написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки» 31 січня 1991 року. Перший пункт пропозицій Комісії, який визначав загальний принцип запису імен і прізвищ у паспорті літерами литовської мови, затвердили без змін. Порядок написання імен і прізвищ осіб нелитовської національності дещо уточнили: щоб не виникало сумнівів і непорозумінь, додатково зазначили, що їх також записують литовськими літерами. Натомість установили демократичніший порядок граматичного оформлення особових імен (додавання закінчень): форми з граматичним оформленням і без нього подано як цілком рівноправні варіанти. Було сформульовано такий конкретний пункт, що не викликає жодних сумнівів: «2. Імена та прізвища осіб нелитовської національності в паспорті громадянина Литовської Республіки, що видається, записуються литовськими літерами. На письмове побажання громадянина, за встановленою формою, ім’я та прізвище записуються: а) відповідно до вимови, без граматичного оформлення (без литовських закінчень), або б) відповідно до вимови, із граматичним оформленням (із додаванням литовських закінчень)». Постанова має ще третій пункт, у якому йдеться про осіб, які мали громадянство іншої держави; зазначено, що їхні імена та прізвища можна записувати відповідно до наявного документа тієї держави. Тоді цей пункт не був актуальним, але згодом виявилося, що він потрібен. (Про це поговоримо далі.) P. KNIŪKŠTA. Iš vardų ir pavardžių rašymo dokumentuose istorijos 51 Постанова Верховної Ради дала відповіді на найважливіші питання щодо написання імен і прізвищ, які постали на той час, але на практиці виникали різні неясності. Так, постанова регламентувала написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки, але нічого не говорила про їх написання в інших документах. Чимало дрібних питань виникало щодо написання нелитовських особових імен, коли паспорти потрібно було видавати на підставі документів, записи в яких не були виконані літерами литовської мови. Написання російських особових імен литовськими літерами регламентувала видана 1990 року Pavardžių, vardų ir vietovardžių transkripcijos iš rusų kalbos į lietuvių kalbą ir iš lietuvių kalbos į rusų kalbą instrukcija. Її правила підходили й для записів у нових паспортах. Правила написання імен і прізвищ литовських поляків, білорусів та українців підготувала й затвердила восени 1991 року Комісія литовської мови. Їх передали Паспортному відділу Міністерства внутрішніх справ і Відділу цивільної реєстрації Міністерства юстиції, а 1993 року надрукували у виданні Lietuvos Respublikos pilietybės ir piliečio paso norminiai dokumentai. Передання правил Відділу цивільної реєстрації опосередковано означало, що їх пропонували застосовувати й у документах цивільної реєстрації. Щодо виконання постанови Верховної Ради висловився і Уряд. Його розпорядженням від 12 травня 1993 року було створено робочу групу «для розгляду питань написання імен і прізвищ в особистих документах». До неї увійшли працівники Міністерств юстиції та закордонних справ, а також Департаментів міграції та національностей. Мене призначили керівником цієї групи, тож довелося планувати й організовувати її роботу. Робоча група розпочала діяльність із нагадування правил, за якими литовською мовою передаються імена та прізвища, записані російською, польською, білоруською й українською мовами. Додатково зазначили, що особові імена, записані літерами інших мов, передаються литовськими літерами за правилами, викладеними у виданні Nelietuviškų tikrinių vardų rašymas Lietuviškojoje tarybinėje enciklopedijoje. Правила цього джерела насамперед і без винятків застосовуються до документів громадян Литовської Республіки. Але не зовсім зрозуміло, як застосовувати їх до особових імен громадян інших держав. Згідно з постановою Верховної Ради, їхні імена та прізвища «можуть записуватися за паспортом громадянина тієї держави або документом, що його замінює». Про літери там нічого не сказано, тож можливі два способи тлумачення. Особові імена іноземців із їхніх документів можна, відповідно до загального принципу, передавати литовськими літерами. Але логічнішим є інший висновок — оскільки пер- 52 KALBOS KULTŪRA | 86 Перший і другий пункти постанови говорять про литовські літери, а третій їх не згадує, і ця вимога на нього не поширюється. У працівників, які оформлювали документи, та громадськості виникало й чимало інших мовних і правових питань щодо написання та вживання імен і прізвищ. Наприклад, не всім було зрозуміло, як утворюють і записують у свідоцтвах про народження прізвища дітей, особливо коли прізвище дитини обирають за дошлюбним прізвищем матері. Виникали питання щодо зміни імен і прізвищ або їхніх форм, виправлення помилок та інших аспектів правопису. Різні питання й неясності доводилося з’ясовувати з працівниками установ та інституцій, переважно паспортних і реєстраційних відділів. Лунали побажання підготувати ширший огляд уживання імен і прізвищ і подати його ширшій громадськості як поради чи інструкцію. Початковий варіант такого огляду було підготовлено й обговорено з членами робочої групи наприкінці 1995 року. На початку 1996 року експерти Комісії з питань мови кілька разів розглядали його й доповнювали. Експерти схвалили виправлений варіант, було затверджено його назву: «Положення про написання імен і прізвищ в особистих документах». Запропоновані положення містили п’ять розділів: 1. Загальні принципи вживання та написання особових імен; 2. Написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки; 3. Написання імен і прізвищ в інших документах; 4. Написання імен і прізвищ осіб, пов’язаних із громадянством інших держав; 5. Зміна імен і прізвищ, виправлення форм особових імен та помилок. Положення спиралися на постанову Верховної Ради 1991 року й дотримувалися її вимог, але намагалися не повторювати її твердження дослівно й не обмежувалися ними. Після основних положень часто додавали додаткові пункти чи твердження, у яких питання розглядалося ширше й усебічніше. Так, наприклад, було викладено правила написання імен і прізвищ осіб нелитовської національності. Після принципових вказівок про те, що вони «у паспорті пишуться литовськими літерами відповідно до литовських записів у наявних документах особи» і що «чоловічі імена та прізвища на розсуд особи можуть мати граматизовану (з литовським закінченням) або неграматизовану (без литовського закінчення) форму», додали таке уточнення: «Основи й суфікси наявних імен і прізвищ не литуанізують, наприклад: із Ryšard або Ryšardas не утворюють Ričiardas, із Vasilevskij або Vasilevskis не утворюють Vasiliauskas; до наявних прізвищ дівчат і жінок литовських суфіксів не додають, наприклад: P. KNIŪKŠTA. Iš vardų ir pavardžių rašymo dokumentuose istorijos 53 із Rimovič не утворюється Rimovičiūtė чи Rimovičienė, із Kuzmicka не утворюється Kuzmickaitė чи Kuzmickienė.» Ще одне пояснення щодо написання цих особових імен знаходимо в розділі про їх написання в інших документах. Після загальної вказівки, що «у документах уживаються різні форми особових імен, необхідні відповідно до тексту», додано: «Із закінченням потрібного відмінка пишуться також ті чоловічі особові імена, офіційна (називна) форма яких не граматикалізована (без закінчення), наприклад: Посвідчення видано Janui Kozlovskiui; Шлюб зареєстровано з Janu Kozlovskiu (офіційні форми без литовських закінчень — Jan Kozlovski).» У цьому контексті розглянуто також імена та прізвища громадян інших держав, написані нелитовськими літерами; зазначено, що вони не граматикалізуються (литовські закінчення не додаються). «Однак, коли особові імена пишуться в такому місці документа, де потрібні форми певних відмінків, до чоловічих імен та прізвищ закінчення додаються після апострофа, наприклад: Шлюб зареєстровано з Fischer’iu.» Розділ про осіб, пов’язаних із громадянством інших держав, значно розширено й деталізовано. Виокремлено три групи таких осіб: 1) громадяни інших держав, 2) особи з подвійним (литовським і іноземним) громадянством і 3) громадяни Литовської Республіки, які уклали шлюб із громадянином іншої держави. Розглянуто написання їхніх імен і прізвищ литовськими літерами та літерами латинської графіки інших мов; додано, що останні можуть бути без діакритичних знаків. Значна частина положень безпосередньо не пов’язана з постановою Верховної Ради, але опосередковано на неї спирається. Насамперед це розділ про інші документи. У ньому пункт за пунктом розглядається написання особових імен у різних документах та наводяться конкретні приклади. Перший розділ ще більше віддалений від постанови, але пов’язаний із сукупністю положень і є ніби їхнім вступом; без нього положення відірвалися б від загального вжитку особових імен, наче зависли в повітрі. Положення готувалися як настанови щодо практичного вживання імен і прізвищ, а також як рекомендації з цієї галузі для широкої громадськості. Шкода, що їх не було офіційно затверджено і вони не дійшли до громадськості. Мовна комісія схвалила положення, але формально їх не затвердила, оскільки вони стосуються не лише мовних, а й правових питань. Їх назвали проєктом положень і під такою назвою розіслали міністерствам та установам, які мають справу з написанням імен і прізвищ у документах. Їх попросили висловити думку, подати пропозиції та побажання. 54 KALBOS KULTŪRA | 86 Отримані відгуки й оцінки були прихильними, проєкт загалом підтримали всі, але висловили різні зауваження доповнювального й уточнювального характеру. Проєкт без застережень підтримало Міністерство внутрішніх справ (його працівники брали участь і в підготовці проєкту положень). Найбільше пропозицій, як і слід було очікувати, подало Міністерство юстиції. Оскільки думка юристів була особливо важливою і відповідала загальному спрямуванню пропозицій, їхні зауваження розглянемо докладніше. У чотирьох із семи зауважень пропонувалося уточнити формулювання тексту: замість asmenų, susijusių su kitų valstybių pilietybe пропонувалося написати asmenų, turinčių kitų valstybių pilietybę; Lietuvos Respublikos išduodamuose dokumentuose – доповнити формулюванням Lietuvos Respublikos įstaigų išduodamuose dokumentuose; lietuvių tautybės piliečių – доповнити формулюванням lietuvių tautybės Lietuvos Respublikos piliečių; paprastąja tvarka įgyjančių pilietybę – замінити на bendrąja tvarka įgyjančių pilietybę. Перелічені пропозиції не змінюють суті тверджень, а тим більше не додають нічого нового до всього проєкту положень і нічого з нього не вилучають. Зі змістом документа були пов’язані лише два зауваження: в одному місці пропонувалося вилучити слова ir kitų valstybių gyventojus «як зайві»; в іншому місці – вилучити зазначений абзац, оскільки «викладене в ньому положення не належить до предмета регулювання цього документа». До цих зауважень можна додати сумнів: чи не слід підготовлений документ назвати правилами — не положеннями, а правилами. Думки й зауваження щодо проєкту положень засвідчили, що такі положення потрібні, а поданий проєкт загалом належно підготовлено. Зазначені недоліки й неточності було нескладно виправити. Набагато важче було вирішити, що робити далі з усім проєктом, хто і як мав би його затвердити. Багатьом здавалося, що це може зробити Комісія з мови. Такий погляд спростували юристи юридичного відділу Сейму. За їхнім поясненням, якби положення ухвалила Комісія з мови, Комісія перевищила б свої повноваження; якби їх ухвалила постанова Уряду, це було б прийнятно. Комісія з мови розглянула виправлений з урахуванням отриманих зауважень проєкт 30 травня 1996 року (протокол № 7). Ухвалено: Підтримати проєкт положень про написання імен і прізвищ в особистих документах та подати його на затвердження Уряду Литовської Республіки. P. KNIŪKŠTA. Iš vardų ir pavardžių rašymo dokumentuose istorijos 55 Уряд не взявся за цю роботу, тож вона перейшла до Сейму; йому й було передано варіант проєкту, виправлений з урахуванням зауважень установ і міністерств. Сейму вже не потрібно було розглядати його зміст — найважливіше було надати йому статус документа. Треба було визначити статус майбутнього документа та його співвідношення з іншими документами, передусім із постановою Верховної Ради. Він не міг замінити постанову, не міг бути опублікований і як додаток до неї. За змістом він був доповненням до постанови, але цей зв’язок між ними виник через тривалий час. Пропонувалося затвердити проєкт положень окремим законом. А найкраще було б перетворити постанову Верховної Ради на закон, а затверджувані положення оформити як додаток до нього. Були й інші способи затвердити документ, що розроблявся, тож ставало незрозуміло, чому Сейм зволікав із цим. Згодом з’ясувалося: Польща не дозволяє. Вона вимагає писати прізвища громадян Литви польського походження літерами польської абетки й хоче нав’язати цю вимогу договором. Договір про дружні відносини та добросусідське співробітництво між Литвою та Польщею, укладений 1994 року, не згадує літер; у ньому йдеться лише про вживання імен і прізвищ «відповідно до звучання мови національної меншини». Детальні норми написання прізвищ передбачалося встановити в спеціальному договорі. Переговори щодо такого договору розпочалися тоді, коли розглядалася доля Положень про написання імен і прізвищ в особистих документах (у травні 1996 року). Литовська делегація дотримувалася принципів постанови Верховної Ради; додатково спиратися на проєкт положень не було потреби — він не міг додати нічого нового. Польщі здавалося, що положення є головною перешкодою для укладення договору, який відповідав би її бажанням. Вона різними способами висловлювала своє негативне ставлення до проєкту положень і навіть надіслала з цього приводу ноту. Для Литви вони не мали великого значення, тож заради спокою їх відклали на полицю. Але Польщі це нічого не дало — запланований договір не було укладено. Ще кілька разів намагалися вести переговори щодо нього (у 2002 та 2004 роках), але договір знову не було укладено. Не маючи змоги звинувачувати положення, Польща почала дорікати через постанову Верховної Ради, мало не відкрито вимагаючи її скасувати. Уряд не витримав тиску й двічі (у 2007 та 2010 роках) намагався це зробити — протягнути антиконституційний закон, який дозволяв би писати прізвища громадян Литви нелитовськими літерами. Добре, що Сейм не дозволив. Про це я написав кілька статей, їх надруковано в книжці Між граматикою і політикою, тож тут ми більше не розглядатимемо цих питань. 56 KALBOS KULTŪRA | 86 ВИСНОВКИ 1. Основи написання імен і прізвищ у документах визначила постанова Верховної Ради Литовської Республіки від 31 січня 1991 року «Про написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки». Найважливіший проголошений у ній принцип — писати прізвища громадян Литовської Республіки літерами литовської абетки. 2. Постанова не охоплювала інші документи та всі можливі випадки написання імен і прізвищ. Для цього були потрібні ширші правила або якийсь інший нормативний документ. Наприкінці 1995 року було підготовлено Положення про написання імен і прізвищ в особистих документах; Комісія з питань мови передала їх на затвердження Сейму. У Сеймі їх розгляд застопорився, і затверджено їх не було. 3. Значних непорозумінь чи непорозумілих ситуацій щодо написання в документах імен і прізвищ громадян Литовської Республіки не виникає. Галас здіймають лише поляки, невдоволені тим, що їхні прізвища, як і прізвища інших громадян Литви, у документах пишуть литовськими літерами. Претензії висуває і Польща: вона хоче нав’язати бажаний їй порядок міждержавним договором і мало не відкрито вимагає скасувати постанову Верховної Ради. 4. Не витримавши тиску, уряд двічі (у 2007 та 2010 роках) підготував антиконституційні законопроєкти, які дозволяли писати прізвища громадян Литовської Республіки в документах також нелитовськими літерами. Сейм відхилив ці проєкти. Треба сподіватися, що таких проєктів не нав’яжуть і нинішньому Сейму. ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА Постанова Верховної Ради Литовської Республіки «Про написання прізвищ, імен і по батькові (патронімів) у посвідченні громадянина Литовської Республіки», 9 травня 1990 р., № 199. (Valstybės žinios, 1990, № 15–414). Постанова Верховної Ради Литовської Республіки «Про затвердження положень щодо паспорта громадянина Литовської Республіки», 8 листопада 1990 р., № 1–776. (Valstybės žinios, 1990, № 33–795). Постанова Верховної Ради Литовської Республіки «Про написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки», 31 січня 1991 р., № 1–1031. (Valstybės žinios, 1991, № 5–132). Договір про дружні відносини та добросусідське співробітництво між Литовською Республікою та Республікою Польща, 21 квітня 1994 р. (Valstybės žinios, 1994, № 97–1907). P. KNIŪKŠTA. Iš vardų ir pavardžių rašymo dokumentuose istorijos 57 Нормативні документи про громадянство Литовської Республіки та паспорт громадянина, Вільнюс: Департамент міграції при Міністерстві внутрішніх справ ЛР, 1993. Лист Міністерства юстиції Литовської Республіки до Державної комісії литовської мови при Сеймі Литовської Республіки, 1996 03 18, № 01–03–345/393. Написання N литовських власних імен у «Литовській радянській енциклопедії», Вільнюс: Головна редакція енциклопедій, 1986. Інструкція з транскрибування прізвищ, імен і географічних назв з російської мови литовською та з литовської мови російською, Вільнюс: Mokslas, 1990. Пропозиції «Про написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки». – Культура мови 63, 1992, с. 13. Положення про написання імен і прізвищ в особистих документах. Розглянуто й схвалено Комісією литовської мови 30 травня 1996 р., протокол № 7. Отримано 2013 11 04 Прийнято 2013 12 20 З історії написання імен та прізвищ у документах Резюме Основні принципи написання імен та прізвищ у документах були встановлені постановою Верховної Ради Литовської Республіки від 31 січня 1991 року про написання імен та прізвищ у паспортах громадян Литовської Республіки. Ключовий принцип, закріплений у постанові, передбачає, що імена та прізвища громадян Литовської Республіки мають записуватися литовськими літерами. Той самий принцип застосовується до громадян Литви нелитовського походження, але вони можуть обирати, чи писати свої імена та прізвища з литовським закінченням чи без нього. Постанова безпосередньо стосувалася паспортів, але не охоплювала інші документи, а також усі випадки написання особових імен. Тому працівники установ, що видають документи, переважно паспортних підрозділів і органів реєстрації актів цивільного стану, стикалися з різноманітними питаннями. Їхня потреба в розробленні докладніших настанов щодо написання імен та прізвищ або в описі такого типу під іншою назвою ставала дедалі нагальнішою. Опис було підготовлено наприкінці 1995 року під назвою «Правила написання імен та прізвищ в особистих документах». Їх кілька разів розглядали експерти Державної комісії з литовської мови; згодом їх розіслали міністерствам та установам для ознайомлення- 58 KALBOS KULTŪRA | 86 ям. Виправлений відповідно до отриманих відгуків проєкт правил надалі розглянула й схвалила Державна комісія з литовської мови. Оскільки правила стосуються не лише мови, а й правових питань, Державна комісія з литовської мови передала їх на затвердження Сейму; однак Сейм правила не затвердив. Написання імен та прізвищ у документах не спричиняє значної невизначеності й непорозумінь. Плутанина виникає лише через невдоволення громадян польського походження тим, що їхні прізвища в документах записують литовськими літерами так само, як і прізвища інших громадян Литви. Претензії висуває також Польща, прагнучи нав’язати свою вимогу міждержавною угодою та висловлюючи майже відкрите домагання скасувати постанову Верховної Ради. Уряд не витримав тиску й кілька разів (у 2007 та 2010 роках) вносив неконституційні законопроєкти, які дозволяли записувати прізвища громадян Литовської Республіки нелитовськими літерами. Однак Сейм відхилив ці законопроєкти. КЛЮЧОВІ СЛОВА: постанова Верховної Ради, написання імен і прізвищ, литовські літери, проєкт правил. PRANAS KNIŪKŠTA Інститут литовської мови вул. Петра Вілейшіо, 5, LT-10308 Вільнюс P. KNIŪKŠTA. Iš vardų ir pavardžių rašymo dokumentuose istorijos 59