Bendradarbių prisiminimai apie Kazį Ulvydą

СПОГАДИ КОЛЕГ ПРО КАЗІСА УЛЬВІДАСА КЛЕМЕНТИНА ВОСИЛІТЕ ПАМ’ЯТАЮ КАЗІСА УЛЬВІДАСА ЯК АВТОРИТЕТНУ Й ЯСКРАВУ ОСОБИСТІСТЬ Mano studijų Vilniaus universitete metais (1955–1960) Kazys Ulvydas mums, lituanistams, dėstė sintaksę. Jis iš kitų dėstytojų išsiskyrė gražiu stotu ir aiškia dikcija, tad jo paskaitų klausėme ištempę ausis. Akis į akį su juo teko susidurti sintaksės egzamino metu. Kiekvienam reikėjo atsakyti į du sintaksės teorijos klausimus ir išnagrinėti sintaksiniu atžvilgiu po vieną sudėtinį sakinį. Klausimai nebuvo sudėtingi, tad egzaminą išlaikiau labai gerai. Ulvydas tuomet dirbo Lietuvių kalbos ir literatūros institute Žodynų skyriaus vadovu, užtat mus egzaminavo po darbo. Gerai prisimenu, kad iš šio pavasario sesijos egzamino grįžome jau temstant. У відділі словників я почала працювати 1963 року. Тоді відділом керував шанований і улюблений усіма Йонас Круопас. Після його раптової смерті 17 жовтня 1975 року керувати нами призначили Казіса Ульвідаса, який уже очолював відділ словників у 1955–1960 роках. Отже, керівництво перейшло до надійних рук, а ми й далі спокійно займалися кожен своєю роботою. У 1976 році я вже завершила писати тексти для словника й почала їх редагувати. Якщо під час редагування виникали якісь запитання і ми зверталися до керівника, він докладно відповідав на них, пояснював або давав пораду. Не пригадую, щоб керівник коли-небудь підвищував голос чи сердито когось сварив. Не раз він підтримував або заступався за нас, словникарів. BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 Bendradarbių prisiminimai apie Kazį Ulvydą | 2 Наприкінці року авторам важливіших видань Інституту призначали грошові премії. Одного разу ми дізналися, що словникарям передбачили значно менші премії, ніж літераторам. Ми обурилися, тож усі підтримали одну з найавторитетніших лексикографок Софію Кезіте, яка запропонувала відмовитися від премій. Ми повідомили про це нашого керівника. Він не заперечував, лише наказав повідомити про це дирекцію. Оскільки охочих не знайшлося, я погодилася це зробити. Розмір премій розглянули повторно й скоригували: премії літераторам дещо зменшили, а словникарям трохи збільшили. Якось на загальних зборах працівників Інституту хтось із літераторів заявив, що робота словникарів — розкладати картки — легка і навряд чи її можна вважати науковою. Мабуть, це було після згаданого перерозподілу премій. Ульвідас коротко й чітко відповів, що твори літераторів через кілька десятиліть, імовірно, вже ніхто не читатиме, а словниками люди користуватимуться століттями. Ще один випадок, коли керівник заступився за словникарів. Якось хтось із дирекції побачив, що працівники нашого відділу вийшли гуртом раніше, ніж мали. Про це повідомили Ульвідаса. Він пояснив, що у відділі відбулася нарада, яка затягнулася на обідню перерву, тому він відпустив працівників раніше. А тієї наради навіть не було. Казіс Ульвідас вів радіопередачу «Говорімо й пишімо правильно» цілих двадцять сім років, тож його прізвище знала майже вся Литва. Ми переконувалися в цьому під час експедицій чи поїздок збирати для Словника слова від носіїв мови. Коли ми представлялися, що прибули з Інституту литовської мови та літератури, багато хто відразу вимовляв прізвище Ульвідаса. Імовірно, через його популярність траплялися й несподіванки. Ульвідас розповідав, що якось до них додому прийшла жінка й попросила допомогти її доньці вступити до Університету. За допомогу вона запропонувала золотий дукат. Він відповів цій жінці, що навіть якби й хотів, то нічим не міг би допомогти, але охоче подивився б на ту монету, бо золотого дуката на власні очі ніколи не бачив. BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 Запам’ялася розповідь Антане Кучінскайте, яка свідчить про те, що Улвідас завжди дотримувався даного слова. Тоді, коли він писав дисертацію (захистив її 1955 року), працівниці відділу словників Антане Кучінскайте й Броне Златкуте жили з родиною Улвідаса в одній квартирі. Якось Улвідас попросив Кучінскайте купити йому цигарок, бо сам був дуже зайнятий. Кучінскайте пообіцяла купити їх, якщо він дасть слово кинути курити. Улвідас відповів, що щойно закінчить писати дисертацію, то неодмінно кине. І справді дотримав слова — кинув курити. Безперечно, великий авторитет і повагу Казь Увидас здобув завдяки науковій, редакторській, організаційній та іншій діяльності. Він очолював аж три відділи Інституту литовської мови й літератури, був головним редактором дев’ятитомного Lietuvių kalbos žodyno і тритомної Lietuvių kalbos gramatikos, тридцять років — відповідальним редактором Kalbos kultūros, членом редакційних колегій (комісій) трьох видань Dabartinės lietuvių kalbos žodyno та інших видань, членом ученої ради Інституту, членом-кореспондентом Литовської академії наук. Це лише найважливіші праці й посади Улвідаса. Високі посади, які він обіймав, не вплинули на його характер. Він завжди був доброзичливим, відкритим і щирим. У моїй пам’яті він залишився авторитетною, цікавою, самобутньою та яскравою особистістю. Отримано 2020 11 24 BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204 Bendradarbių prisiminimai apie Kazį Ulvydą | 4 GERTRŪDA SAVIČIŪTĖ-NAKTINIENĖ ПРО КАЗЯ УЛВІДАСА Перше знайомство з Казісом Улвідасом — через радіо. Я була ученицею восьмирічної школи в далекому містечку Сувайнішкіс. Сильний, переконливий голос Улвідаса, незвичний зміст і виразні інтонації вирізнялися серед голосів інших промовців і змушували прислухатися. Через багато років одна подруга з Вільнюса, згадуючи вражаючі радіопередачі «Говорімо й пишімо правильно», обережно запитала мене: «Напевно, з Улвідасом дуже важко працювати?» Після закінчення 1977 року філологічного факультету Вільнюського університету ми разом з однокурсницею Рітуте Шепете-Петрокене за призначенням прийшли працювати до відділу словників Інституту литовської мови й літератури. Обираючи майбутніх працівників, завідувач відділу словників Казіс Улвідас спирався не лише на список випускників, призначених на роботу. Як ми згодом дізналися, він додатково розпитував ще й не одного викладача. Мене запросили на співбесіду. Він цікавився, звідки я родом, у яких школах навчалася, розпитував про батьків, діалект мого рідного краю, походження мого прізвища та імені. Попросив розповісти про праці Казімераса Буги й сказати, який його твір, на мою думку, найважливіший. Я й досі впевнена, що найважливіші — два зошити Lietuvių kalbos žodyno: незавершені, але за своїм змістом і суттю настільки широкі, що заклали підвалини колективних праць багатьох десятиліть. Довелося визначити одну-дві частини мови, розпізнати їх у реченнях, навести приклади, у яких те саме слово було б прислівником або прийменником. «Ви холоднокровна, не злякалися, не розплакалися» — таким був висновок. Він говорив про те, що не заведено в перший рік роботи BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 …роках вступати до аспірантури (нині — докторантури) перевагу надавали колегам, які вже попрацювали. Я не зрозуміла, чому про це йшлося, адже таких намірів не мала. Нас прийняли на роботу, як тоді було заведено, старшими лаборантками. Ми почали з підготовки текстів словника до друку — читання рукописних коректур. Таку допоміжну роботу, як передруковування на машинці текстів LKŽ, коректура, поповнення картотеки, Ulvydas дуже цінував, вважав важливою і гідною пошани діяльністю. Особливо шанобливо він ставився до старшої лаборантки Elenos Ažusienienės: їй доручили наглядати за картотекою LKŽ і впорядковувати її, спілкуватися зі збирачами слів, вести облік даних. Якість мовних даних, що надходили до картотеки, зазвичай оцінював хтось із науковців, а згодом було створено комісію з приймання даних. В Литві місць в аспірантурі було замало. Однак того року ніхто з лексикографів не міг або не хотів вступати до аспірантури Інституту мовознавства Академії наук у Москві. Місце було цільовим, а це означало, що треба буде повернутися до установи, яка направила, і відпрацювати там. Керівник відділу й колеги заохочували мене написати вступний реферат і їхати складати іспити. Там уже закінчив аспірантуру Kazys Garšva, навчалися Regina Bagvilaitė, Stasė Krinickaitė, Nijolė Sisaitė, Skirmantas Valentas. Виявляється, місця в аспірантурі в Москві та Ленінграді дістав Ulvydas. Він розповідав, як це було важко й складно, скільки зусиль вимагало і як багато часу забирало. Він намагався підтримувати зв’язок з аспірантами; просив мене зателефонувати йому з Москви, а коли я ненадовго приїжджала до Вільнюса — зайти до нього. Я отримала його листа, у якому він запрошував мене повернутися на роботу до відділу словників і не шукати роботи деінде. Він дуже болісно переживав, коли фахівці, яких він дбайливо добирав, навчав і плекав, потрапляли до іншої робочої групи, влаштовувалися до інших установ, обирали викладацьку чи іншу діяльність. Коли після аспірантури я знову працювала в Інституті, Ulvydas не раз запрошував мене до свого кабінету, питав, як просувається завершення дисертації, дуже турбувався, як я долучаюся до роботи відділу словників і звикаю до лексикографічної праці. Під керівництвом досвідченої BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 Bendradarbių prisiminimai apie Kazį Ulvydą | 6 лексикографки Irenos Erm anytės я вчилася писати тексти LKŽ, читала безліч коректур із друкарні тощо. Ulvydas розповідав і про складніші випадки редагування LKŽ та видання Kalbos kultūros. Згодом я зрозуміла, наскільки корисними були для мене ті розмови. На лексикографів дуже тиснули, вимагаючи дедалі швидше готувати LKŽ і випускати томи словника з дедалі меншими інтервалами. Ми, лексикографи, знаємо, наскільки складною, копіткою, такою, що потребує різнобічної підготовки й багато часу, є праця над словниками. Проте це зрозуміло не всім. Узгодити плани лексикографічної роботи з підтриманням і підвищенням кваліфікації працівників було й залишається складно. Перш ніж затвердити плани роботи та обговорити їх на зборах, Ulvydas індивідуально розмовляв із кожним працівником, вислуховував усіх. Він не вимагав обов’язково писати великі теоретичні праці, підходили й коротші статті, особливо для Kalbos kultūrai. Мені він радив обирати теми статей якомога ближчі до словникової справи. Якось життєві обставини склалися так, що одразу чотири лексикографки зібралися піти у декретну відпустку (нині — відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами). Зрозуміло, що це завдало керівникові відділу чимало клопоту й породило багато розмов. Про актуальні справи відділу колега Klementina Vosyl ytė випустила веселу стінгазету, в якій був і приблизно такий жарт: «Рим урятували гуси, а відділ словників — жінки. Але вони ж можуть його й занапастити». Хоча для відділу ситуація була нелегкою, керівник непокоївся, але не дорікав і не виявляв неприязні. Одного дня він зайшов до робочої кімнати й почав перепрошувати мене; через деякий час знову прийшов перепросити. Ні я, ні колеги не розуміли причин. З’ясувати взявся Jonas Paulauskas. Виявилося, що за кілька днів до того я поцікавилася наближенням терміну атестації. Наукова секретарка Adelė Seselskytė, відповідальна за ці питання, вирішила про всяк випадок поговорити з керівником нашого відділу, адже порядок змінився і було ухвалено постанову відкладати атестацію вагітних BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 жінок. Ось чому Ulvydas перепрошував, хоча зовсім не був винен: він тоді й не збирався організовувати жодного засідання відділу з приводу атестації, а мене не заохочував цікавитися цим. Інший випадок був сумним. Померла мати мого чоловіка. Зателефонувавши керівникові відділу й попросивши вибачення за відсутність на кілька днів, я разом із сім’єю поїхала на похорон. Повернувшись, я побачила схвильованих колег. Вони розповіли, що чули знамениту фразу Ulvydo: «Мати чоловіка — то нехай чоловік її й ховає», мовляв, нема чого так далеко їздити й марнувати час. Однак мені особисто Ulvydas не дорікав, висловив співчуття, розпитав про покійну, її рідних і похорон. Підтекст цієї історії такий: похорон відбувався у Святвечір, я повернулася до Вільнюса надвечір першого дня Різдва, а на роботу прийшла аж наступного дня. У ті часи не з’явитися на роботу в дні, що збігалися з релігійними святами, було ризиковано й могло викликати підозри. Дбайливий керівник відділу оберігав і захищав колег також від таких та подібних небезпек. Керівника відділу словників Kazį Ulvydą, на перший погляд суворого, я згадую з вдячністю. Він завжди горою стояв за литовську мову, за словник і лексикографів, за кожного зокрема й за всіх разом. Отримано 2020 12 29 BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 Bendradarbių prisiminimai apie Kazį Ulvydą | 8 СПОГАДИ НІЙОЛЄ СЛІЖЕНЄ ПРО КАЗІСА УЛЬВІДАСА З Казісом Ульвідасом я познайомилася, коли в Вільнюському університеті вивчала литовську філологію; Ульвідас викладав моєму курсу синтаксис. Як викладач він подобався студентам: такий вродливий, гарний чоловік, симпатичний, і лекції в нього були цікаві. Він помічав здібніших студентів і просив призначити їх на роботу до Інституту литовської мови та літератури; так до Інституту прийшли Вітас Лабутіс, Єлена Валіулітє, Альбертас Руже, Ірена Яшінскайте. Мене Ульвідас запросив працювати до Інституту сам, зателефонувавши, коли після закінчення Університету я кілька місяців працювала в бібліотеці одного міністерства. Отже, я прийшла до Інституту справді завдяки його турботі. Коли я захищала дисертацію на здобуття ступеня кандидата наук, він уже не викладав в Університеті, бо роботи в Інституті мав достатньо. Ульвідас був завідувачем Словникового відділу, а в Словниковому відділі була створена Граматична група. До Граматичної групи належали Аделе Валецкене та Вітаутас Амбразас. Щоправда, була ще Валерія Вайтке́вічюте, згодом вона зі скандалом пішла з Інституту. Потім Граматична група перетворилася на відділ, керувати ним узявся Ульвідас, а керівництво Словниковим відділом залишив Йонасу Круопасу. Кістяком Граматичної групи були сам Ульвідас, Амбразас і Валецкене. Потім прийшли ми, випускники, без практичного досвіду, а ці вже трохи попрацювали. Ульвідас постійно дбав про те, щоб залучати здібніших працівників до написання граматики, деяких авторів запрошував з Університету: Вінцас Урбутіс написав розділ про словотворення, Вітаутас Мажюліс писав про числівник. Під керівництвом Ульвідаса було написано тритомну Граматику литовської мови. Три великі томи, ми писали їх багато років. Коли граматику видали, Ульвідас знову повернувся керувати Словниковим відділом, а Граматичним відділом керував Александрас Ванагас, згодом ще недовго Алґірдас Сабаляускас, а потім керувати взявся Вітаутас Амбразас. BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 Ульвідас був керівником моєї дисертації, але керував він своєрідно: здається, мою дисертацію прочитав мало, мабуть, не мав часу, бо ґрунтовно редагував тритомну граматику. Він витрачав багато часу, запрошував авторів до себе в кабінет, пояснював, що написано неправильно; якщо комусь вдавалося довести, що там написано правильно, то доводив, а якщо не вдавалося — треба було виправити. Ульвідас вклав дуже багато душі в редагування тритомної граматики. Робочих матеріалів було багато, тому вона й вийшла такою великою. Описи частин мови доповнили численними діалектними матеріалами. Якщо було потрібно, Ульвідас міг і підвищити голос: граматика була для нього священною справою. Були плани: щороку визначали, що має написати працівник. До кінця року ми вже мали написати те, що було заплановано. У Граматичному відділі в усіх було багато роботи — таким був порядок в Інституті. Спершу написані тексти з граматики редагували старші — Амбразас і Валецкене. Вони редагували першими: якщо щось легко було виправити, виправляли, а потім ці тексти потрапляли до рук Ульвідаса. І вже тоді правив Ульвідас — завжди червоним чорнилом, тож тексти були добряче почервонілі. Він виправляв і мову, і зміст, редагував дуже уважно. Бувало, що він робив слушні зауваження, вказував, що щось написано не так, і тоді я погоджувалася та виходила з кімнати. Але якщо бачила, що правда, здається, на моєму боці, чекала, поки Ульвідас вичерпає свої зауваження; потім він уже говорив не так енергійно, і я потроху починала: а може, все-таки можна оцінити це й інакше. Я не казала, що маю рацію. Я сіяла в ньому сумнів, і він сам починав сумніватися: а може, й справді так; і зрештою ми домовлялися, що написано в мене добре й нічого виправляти не треба. Він виправляв дуже прискіпливо: через кожен абзацик міг викликати до кабінету й з’ясовувати, чому ти написав саме так, коли, на його думку, краще було б інакше. Він був дуже турботливим, може, трохи педантичним. Але загалом, як на мене, під час редагування іноді стає в пригоді цей BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 Bendradarbių prisiminimai apie Kazį Ulvydą | 10 педантичність. Тоді дивишся не на поверхню, а глибше. Улвидас ніколи не дивився поверхово, він усе дуже сумлінно, ретельно й обдумано оцінював. Коли Улвидас знову перейшов до відділу Словника, спільних справ у нас було вже небагато. Залишилося сказати ще про одне: Улвидас вів на радіо мовні хвилинки «Говорімо й пиши́мо правильно». Вони були дуже цікавими, тому й ведучий їх став дуже відомим і популярним. Мовні хвилинки, які вів Улвидас, люди охоче слухали; вони були настільки популярними, що за його виправленнями ширилося багато анекдотів. Ті хвилинки й ті виправлення були відомими; шкода, що ніхто не зібрав анекдотів — ми могли б їх зібрати й записати. Слід також сказати, що Улвидас започаткував видання Культура мови. Щоб отримати дозвіл на це литуаністичне видання, довелося чимало попрацювати. Улвидас тут справді доклав зусиль. Таке видання було потрібне: у мові робили дуже багато помилок. Коли іноді з Ради міністрів надсилали на перевірку протоколи до відділу граматики, Улвидасові доводилося б переписувати весь текст заново, бо майже в кожному реченні була помилка. Свого часу я написала найбільше статей до Культури мови. Я писала статті майже до кожного номера, а потім дедалі рідше, коли почала укладати словник сполучуваності дієслів, мені вже не вистачало часу. Призначали людину, яка мала підготувати черговий номер видання, а Улвидас брався редагувати лише тоді, коли матеріали номера вже були надруковані. Ружє підготувала чимало номерів, я підготувала один, Валіулітє також підготувала кілька номерів. Для кожного номера треба було зібрати матеріали й просити людей написати статті, але в ті часи ми ще писали, нам було що сказати. Що далі, то важче було зібрати статті. Улвидас був відповідальним редактором, а згодом більшість номерів готував Пранас Кнюкшта. Звісно, що BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204 Улвидас доклав чимало праці, редагуючи вже підготовлені статті; можливо, щось було написано й неналежно, але таких статей він не пропускав. Улвидас був членом-кореспондентом Академії наук. Академія наук була для нього важливою; він дуже переживав, що вона розпалася. Улвидас справді доклав дуже багато праці, відредагував стільки томів Словника литовської мови. Дуже визначною його працею є також тритомна Граматика литовської мови, адже такої литовської граматики не було, як не було й такого словника. Усі його праці дуже важливі й досі: до них звертаються та на них спираються. За телефонною розмовою записала Расуолє Владарскєнє Отримано 2020 10 12 BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204