M. Akelaitis leksikografas

IŠ LIETUVIŲ LEKSIKOLOGIJOS IR LEKSIKOGRAFIJOS LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA М. АКЕЛАЙТІС — ЛЕКСИКОГРАФ J. KRUOPAS Діяч преси, культури й громадського життя, літератор та історик М. Акелайтіс (1829—1887) дуже цікавився литовською мовою і мав намір укласти три словники литовської мови (порівняльний і два двомовні) та граматику. Тут ми й хочемо оглянути його лексикографічну діяльність — наскільки це дають змогу зробити рукописи М. Акелайтіса, що зберігаються в нашій республіці, опубліковані твори й листи, нещодавно видана монографія А. Янулаїтіса про М. Акелайтіса, відомості про рукописи М. Акелайтіса, що перебувають у Польщі, та інша література, присвячена його біографії. Найбільше матеріалів про мовознавчі праці М. Акелайтіса зібрано в рукописному відділі Інституту литовської мови та літератури, де фонд М. Акелайтіса (F1) складається з 49 папок і містить близько 800 сторінок рукописів різного формату, написаних польською (переважно), литовською, російською (F1—12, 21, 23) та німецькою (F1—24, 37) мовами. Після дослідження цих рукописів було встановлено, що до фонду М. Акелайтіса потрапили й рукописи, які йому не належать. Це насамперед рукопис литовсько-польського словника (F1—1), написаний східноаукштайтською говіркою, тому його не можна приписувати М. Акелайтісу1. Йому не належить і зошит релігійних гімнів (F1—36), написаний східноаукштайтською говіркою іншою рукою. Переклад «Įpėdinis ir Ubagas» (F1—13), у якому зазначено, що його переклав М. Акелайтіс із Б., відрізняється від рукописів М. Акелайтіса правописом (уживанням š, v тощо) і стилем письма. Це також не рукопис М. Акелайтіса. Сумнівно, чи можна приписати йому короткий опис пригоди з лелеками (F1—4) і три чернеткові лексикографічні сторінки (F1—32). У рукописах є також п’ять машинописних копій листів М. Акелайтіса, опублікованих друком (F1—5, 6, 7, 8, 9). Решта рукописів, схоже, написана самим М. Акелайтісом. Їхній зміст різноманітний. Переважно вони стосуються питань литовської мови, літератури, фольклору, міфології та історії. М. Акелайтіс побіжно торкається таких мовних питань: місце литовської мови серед індоєвропейських мов (F1—10, 22), зв’язки литовської мови зі слов’янськими (F1—10, 12, 22) і германськими (F1—22) мовами, спорідненість литовської мови із санскритом (F1—13, 22), особливості фонетики литовської мови (F1—12, 38), різні суфікси литовської мови (F1—12, 23, 25, 29), уживання часів (F1—41), приклади вживання відмінків і прийменників (F1—37), лексичне багатство литовської мови (F1—11, 22), список назв литовських сіл (F1—35), литовські прізви 1 Див. J. Kruopas, Rankraštinis aukštaičių rytiečių XIX a. II pusės lietuvių-lenkų kalbų žodynas, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai“, A serija 2(30), Vilnius, 1969. 155 ища (F1—22), різні етимологізації, розкидані в кількох десятках рукописів (F1—1, 10, 12, 13, 15, 17, 18, 19, 22, 29, 41), виписки з «Постили» М. Даукаші та інших творів (F1—41), лексикографічні праці (F1—10, 11), дослідники литовської мови (F—42) тощо. З літературних творів М. Акелайтіса слід згадати*: Klastorius (F1—47), Skaitymaj Szwentadieniniai (переклад із польської мови, F1—28), Moja chata (F1—14), початок біографії К. Донелайтіса (F1—46), Giesme Apej S. Stanislawa Kostka (F1—34), книжки литовською мовою (два списки литовських книжок, що належали М. Акелайтісу, F1—2,27) тощо. Із рукописів фольклорного змісту важливіші такі: дві збірки казок (52 казки, F1—43, 44), загадки та інші фольклорні матеріали (F1—12, 21), зміст збірки пісень Г. Несельмана (F1—32) тощо. Кілька рукописів М. Акелайтіса стосуються литовської міфології, якою він дуже цікавився і назви істот якої, особливо Перкунаса, часто любив етимологізувати: Ustęp z mitologii litewskiej (F1—15), Nazwiska bogów litewskich (F1—17), етимології назв божеств (F1—15, 17, 18, 19, 21, 40 тощо) тощо. Серед важливіших історичних рукописів — такі: «Коротка розповідь про діяння Литви» (F1—30), Z Dziejów Litwy (F1—48), Geschichte Preussens (F1—49), виписки з різних історичних джерел, що стосуються історії Пруссії (німецькою мовою, F1—37), про початки Росії (F1—29) тощо. Крім того, у фонді М. Акелайтіса є рукописи з різних інших галузей: Przygląd systematyczny wszystkich nauk (F1—45), Apej garus (F1—31), з політичної економії (F1—3), релігії (F1—39) тощо. Більшість рукописів М. Акелайтіса — чернетки, невеликі за обсягом, деякі без початку й кінця. Це уривчасті нотатки, збірники матеріалів, виписки тощо. Лише частину переписано набіло, очевидно, підготовлено до друку: святкові читання, дві збірки казок, коротка розповідь про діяння Литви (незакінчена), стаття «Apej garus» і молитви «Отче наш» (їх було надруковано). Якщо вилучити з рукописної спадщини М. Акелайтіса литовсько-польський словник (F1—1) як такий, що не є його рукописом, залишається небагато матеріалів, які стосуються лексикографічної праці М. Акелайтіса. Однак вони разом із даними всього фонду та інших джерел дають змогу розпочати дослідження лексикографічної діяльності М. Акелайтіса, яка виявлялася в досить широких задумах. Досліджувати литовську мову М. Акелайтіса спонукали науковий інтерес, бажання піднести литовську мову та практичні міркування — написання литовських книжечок для народу. Самостійно опанувавши кілька мов (польську, російську, німецьку, французьку, латинську, грецьку), трохи ознайомившись із основами порівняльно-історичного мовознавства та деякими дослідженнями литовської мови (А. Шляйхера, С. Мікуцького), М. Акелайтіс сам захотів проявити себе в литовському мовознавстві. Про це він пише з Варшави в листі до М. Валанчюса від 1856.II.25: «Пізнавши трохи кілька мов, хочу викласти свою мову; маю намір написати литовський словник і граматику, зіставлену з індійськими та європейськими мовами» (TŽ, III, 293). Із праць учених інших національностей М. Акелайтіс знав про наукове значення литовської мови для порівняльного мовознавства, особливо славістики, і часто наголошував на цьому у своїх листах і статтях. Бажання пізнати литовську мову, описати її граматичну будову, пояснювати походження слів та імен не давало М. Акелайтісу спокою протягом усього життя. Він не задовольнявся дослідженнями литовської мови, проведеними вченими інших національностей, вважав, що знає литовську краще за них і може збагатити мовознавство новими працями. Він шукав і вважав, що знайшов нові закони для пізнання та вивчення споріднених мов. Отже, широкі наукові інтереси * Мову й правопис М. Акелайтіса та інших авторів не виправлено. 156 був одним із головних поштовхів, що спрямували М. Акелайтіса до литовського мовознавства та спонукали взятися за укладання порівняльного словника й граматики. Окрім наукового інтересу, М. Акелайтіса спонукала досліджувати литовську мову й любов до рідної мови. Він походив із литовського народу й виріс серед нього, коли той перебував під тяжким економічним, соціальним і національним гнітом. Хоча М. Акелайтіс не закликав експлуатований і пригноблений народ повстати проти визискувачів, хоча був прихильником давніх патріархальних відносин у маєтку й селі, усе ж він завжди був на боці народу, невтомно дбав про його освіту, культуру й мову. М. Акелайтіс був переконаний, що народ є основою суспільства: «Як фундаментом споруджено будівлю, так само в суспільстві основою є народ. Слабкою буде та будівля, у якої слабкий фундамент» (Jan MA, p. 32). Особливо М. Акелайтіс дбав про збереження й розвиток литовської мови. Він бачив, що його рідну мову зневажають, обмежують і переслідують, що їй немає місця в школах, установах, пресі та громадському житті. Це його засмучувало, і він закликав співвітчизників боротися за права й існування рідної мови: «Невже ми, литовці, зречемося своєї мови й таким чином власною волею занапастимо свій народ, за що доведеться відповідати в судний день? Невже в нас, які так палко любимо все своє, перестало битися литовське серце?... Нам треба піднести литовську мову, визволити зневажену мову, що має багатство санскриту, силу латини, витонченість грецької та співучість італійської. Робімо це поступово, заснуймо при парафіях школи, де все викладали б литовською мовою, пиши́мо й друкуймо литовські книжки для народу» (JanMA, p. 18). Своїм поглядам М. Акелайтіс залишався вірним до кінця життя. З еміграції 1871 року він писав одному зі своїх родичів: „Zostałem po części literatem i to nie dla jakiejś sławy, nie dla czczych kadzideł tego świata, ale dla dobra moich braci, dla pożytka tych poczciwych chłopaków Litwinów, w pośród których zrodziłem się i wzrosłem“ (AkG, p. VIII). [Я став частково літератором не заради якоїсь слави, не заради марних похвал цього світу, а заради користі моїх братів, заради цих чесних литовських селян, серед яких я народився й виріс.] Пишучи литовські книжечки й відозви до народу, складаючи вірші, перекладаючи з інших мов литовською, М. Акелайтіс мав ознайомитися з литовською літературною мовою, її граматичними й лексичними нормами. У його часи це було нелегким завданням, оскільки літературна мова ще не усталилася й мала варіанти. У ній виявлялися особливості різних говірок (жмудської, східноаукштайтської та західноаукштайтської), їй бракувало єдиних граматичних і лексичних норм. Тому авторам доводилося самим заглиблюватися в мовні питання й розв’язувати питання правопису, граматики, словника та інші. Отже, цілком природно, що багато діячів культури й літераторів XIX століття дуже цікавилися мовними питаннями, самі укладали двомовні словники й писали граматики. У цьому сенсі М. Акелайтіс не був винятком. Він також шукав граматики й словники литовської мови, щоб краще ознайомитися з літературною мовою та долучитися до її дослідження й розвитку. Перші литовські рукописи М. Акелайтіса свідчать, що йому було важко писати литовською, що на нього, західного південного аукштайта, впливали діалектні форми прочитаних текстів, особливо жмудські. Деякі з них проникли до мови творів М. Акелайтіса, хоча були чужими його рідній говірці, наприклад: Vokyczus, in, kan, susirinken, užėjen, atsidūren, dideliaj та ін. (F1—30). Читаючи твори давніх письменників М. Даукші, К. Ширвіда, а також своїх сучасників С. Даукантаса, М. Валанчюса та інших, М. Акелайтіс стежив за їхньою мовою, робив виписки й збирав матеріал для граматики та словників. Хоча найбільше його цікавило зіставлення мов і порівняльне мовознавство, однак і мовному нормуванню він приділяв значну увагу 157 Він сам зазначає: „Najprzód napiszę ją [gramatiką] do užytku praktycznego, o później obrobię umiejętne“ (F1—11, p. 3). [Спочатку напишу граматику для практичного вжитку, а згодом опрацюю її ґрунтовніше]. М. Акелайтіс звертав увагу також на литовський характер і чистоту лексики, намагаючись уникати непотрібних запозичень. У списку своїх книжок біля букваря „Mokslas skaitima raszta lietuwiszka“ (1856) він приписує: „nie ma żadnej wartości — pełno makaronizmów“ (F1—2). [Не має жодної цінності — повно макаронізмів]. Запозичення були дуже поширені, і самому М. Акелайтісу було важко їх уникнути. У його рукописах також трапляються: turmon, neprieteliu, pawietre, nebagele, smerties, zlasties, waina та інші запозичені слова, литовські відповідники яких він міг знайти у творах М. Даукші й К. Ширвіда. Утім мова М. Акелайтіса краща за мову церковних текстів. Він писав досить просто, народною мовою, уживаючи живі й образні вислови народної мови, наприклад: Bajme žmoniu ten susirinko; Batorius buvo in musu karalius pakeltas; nelajke ranku už ancžio; bajsi įsitiko kowa; apkalęs jin geležiniais panczajais instume turmon; sukulti in patraszas та ін. (F1—30). Отже, й практичні міркування спонукали М. Акелайтіса досліджувати литовську мову та дбати про підготовку граматики й словників литовської мови. Розпочинаючи лексикографічну працю, М. Акелайтіс намагався ознайомитися з нечисленними працями своїх попередників, які були одним із найважливіших джерел підготовки до укладання нового словника литовської мови. Які словники литовської мови були відомі М. Акелайтісу і якою мірою він міг ними скористатися? Зі списку книжок, згаданих М. Акелайтісом у листі до М. Валанчюса від 25 вересня 1856 року, видно, що на той час у його невеликій бібліотеці був лише словник Г. Нессельмана „Wörterbuch der litauischen Sprache“ (TŽ, III, 293). У цьому словнику литовські слова подано не у звичному алфавітному порядку, а за певними розділами голосних і приголосних, а дієслова з префіксами наведено у гніздах безпрефіксних дієслів. Це дуже ускладнює пошук слів у словнику, тому М. Акелайтіс негативно відгукнувся про працю Г. Нессельмана в згаданому листі: „Kiekwienas, nesakisiu jau pažinusis kalbą žemajtišką, pripazis jog Nesselmannas butu galėjęs gieresni parasziti žodiną, turiedamas isz wisur didelę pagialbą. Wokiečej papratusis kožną daiktą dariti iki trupucziuj: taritum tik wienas Nesselmannas į tą paprotį ne-nugimęs: jo Žodinas it tikra tamsi giria: klajdžiok be galo o nerasi ko jeszkaj“ (TŽ, III, 294). M. Akelaitis žinojo ir apie K. Širvydo žodyno buvimą, nes 1856.X.15/27 d. laiške M. Valančiui prašo jį paskolinti K. Širvydo žodyną ir gramatiką (TŽ, III, 295). Matyti, kad M. Valančius paskolino M. Akelaičiui K. Širvydo žodyną, nes jis minimas vėlesniame M. Akelaičio turimų knygų sąraše (F1—2, p. 1). 1858.V.3 d. laiške A. Kirkorui jis užsimena, kad žodžio kauras jam niekur netekę užtikti, nors jis duodamas Neselmano, Milk aus ir Širvydo žodynuose (TŽ, III, 300). Šiais žodynais M. Akelaitis turėjo naudotis, nes ten iš tikrųjų duodamas žodis kauras. М. Акелайтіс цікавився не лише відомими йому друкованими, а й рукописними словниками. Йому потрапив до рук словник литовської й польської мов, написаний східноаукштайтською говіркою невідомим автором; нині він зберігається серед архівних матеріалів М. Акелайтіса в рукописному відділі Інституту литовської мови та літератури (F1—1). Мовні особливості словника свідчать, що він східноаукштайтський, а отже, його уклав не М. Акелайтіс. Останній позичив його в когось і, тікаючи після повстання 1863 року 158 з Литви, залишив Андрушкевичу, який передав цей словник Й. Басанавічюсу, а той — Литовському науковому товариству2. У листі до М. Валанчюса від 15/27.X.1856 р. М. Акелайтіс згадує рукописні словники С. Даукантаса і, мабуть, Д. Суткевічюса: „Jakże byłbym szczęśliwym, gdyby owe folijały przygotowane przez Pana Dowkonta do słownika polsko-żmudzkiego dostały się w moje ręce! albo ów rękopism słownika żmudzkopols-kiego, spoczywający gdzieś w klasztorze i oddany na pastwę molom!“ (TŽ, III, 296). [Яким же щасливим я був би, якби ті фоліанти, підготовлені паном Довконтом для польсько-жмудського словника, потрапили до моїх рук! Або той рукопис жмудсько-польського словника, що лежить десь у монастирі й відданий на поталу молі!] Пізніше (1858) М. Акелайтіс жив разом із С. Даукантасом у Свірлаукісі, отже, слід гадати, міг ознайомитися з лексикографічними працями С. Даукантаса, тим паче що в одному листі з Вільнюса написано, що серед рукописної спадщини М. Акелайтіса були литовсько-польські словники Л. Андрушкевича і, можливо, С. Даукантаса3. Литовсько-польський словник, що, за згадкою М. Акелайтіса, зберігався в монастирі, мабуть, був словником Д. Суткевічюса, який він згадує з іншої нагоди — наприкінці списку книжок, призначеного М. Валанчюсу: „Czyby Towarzystwo Archeologiczne Wileńske nie mogło w tym względzie czego wyjednać? Możeby trafnee się postąpiło przypisawszy Ministrowe Oświecenia mający się wydać Słownik Sutkewicza?“ (F1—2, p. 3). [Чи не могло б Віленське археологічне товариство чогось домогтися в цій справі? Можливо, воно вчинило б добре, якби рекомендувало міністрові освіти словник Суткевічюса, який планують видати.] М. Акелайтіс згадує також рукописний словник Й. Бродовського, у якому, мовляв, є слово, етимологію якого він пояснює, Percunas (F1—17, p. 2). Слід гадати, що цей словник був відомий М. Акелайтісу з праць Г. Мілка, Несельмана та інших, бо сам він не міг дістатися до рукопису Й. Бродовського. Пізніше, живучи в Парижі й пишучи граматику литовської мови, М. Акелайтіс користувався також словником Ф. Куршайтіса (AkG, 24), який ще не був виданий тоді, коли М. Акелайтіс укладав словники в Литві (за кордоном він не міг займатися лексикографічною працею, бо був зайнятий граматикою та порівняльним мовознавством). Отже, розпочинаючи лексикографічну працю й працюючи над нею, М. Акелайтіс мав кілька друкованих (Ширвідаса, Мілка, Несельмана) і кілька рукописних двомовних словників литовської мови. Це були його основні джерела, у яких він міг знайти чимало (понад двадцять тисяч) литовських слів та відповідників іншими мовами і які допомогли йому ознайомитися зі структурою словників, лексикографічною технікою тощо. Крім того, М. Акелайтіс мав перед собою й словники інших мов. В одному листі до М. Валанчюса він згадує словник братів Гріммів: „Zodina wokiszka, kami ir dėl žemaj-tisz kos kalbos daug naudos randasi“ (TŽ, III, 294). Із переліку книжок, складеного представником царської влади, який переслідував М. Акелайтіса, видно, що в поміщика Кудревічюса він мав „Словарь российско-польский“ і „Dictionaire Français-Polonais“ (Jan MA, 85, 87). В одному з рукописів М. Акелайтіса згадується словник латиської мови Стендера (F1—21, p. 4). У різних етимологічних та інших поясненнях М. Акелайтіс також спирається на такі словники інших мов або згадує їх: 1) F. Nes-selmann, „Die Sprache der alten Preussen“ (1845) (F1—17, p. 3); 2) F. Bopp, „Glossarium sanscritum“ (1847) (F1—17, p. 3); 3) Chavée, Lexiologie Indo-Eu-ropéenne (F1—22, p. 13, 15, 16); 4) „The Bonaparte polyglott: being the parable of the sower, in 72 languages and dialects“ (F1—22, p. 20). 2 Й. Круопас, там само, с. 184. 3 „Kraj“, 1893 р., № 13, с. 12. 159 Імовірно, М. Акелайтіс найбільше користувався словниками К. Ширвида й Г. Несельмана, а відповідники з інших індоєвропейських мов, особливо санскриту, брав із згаданих праць Ф. Боппа та Чавеса. Для лексикографічної праці М. Акелайтіс мав намір використовувати різні літературні джерела, наявні в нього та бажані для придбання литовські книжки. Спочатку, у 1856 р., у бібліотеці М. Акелайтіса було лише одинадцять литовських книжок. Їх перелічено в листі М. Акелайтіса до М. Валанчюса від 25.IX.1856, у якому він просив надіслати йому якомога більше литовських книжок (TŽ, III, 293). Друкар і книгар Завадський також постачав М. Акелайтісу литовську літературу. Таким чином, за кілька років у бібліотеці М. Акелайтіса з’явилося 42 (а не 37, як зазначено в JanMA, p. 87) литовські книжки. Про це свідчать два списки його книжок, що зберігаються в рукописному відділі Інституту литовської мови та літератури (F1—2, p. 1—2; F1—27, p. 1—2). У першому, призначеному М. Валанчюсу, записано 41 книжку, а в другому — 42 (додано книжечку „Žine kajp rejk atlikti spawiednę“, 1852). Оскільки ці списки ніде не опубліковано, а вони показують, якими литовськими книжками користувався М. Акелайтіс, тут повністю публікується другий список книжок: СПИСОК ЛИТОВСЬКИХ КНИЖОК Dowkont 1) Початки латиської мови. 1837. „ 2) Звичаї давніх литовців. 1845. „ 3) Життя великих воєначальників. 1846. „ 4) Байки Федра—1846. „ 5) Абетка литовської та жемайтської мов. 1842. „ 6) Жемайтські пісні. — 1846. 7) Книжечка про бджіл — 1848. 8) Книжечка про деревне насіння. 1849. 9) Повчання про сади. 1849. 10) Посівні кормові трави — 1855. 11) Епітома священної історії — 1838. Wółonczewski 12) Жемайтське єпископство. 1848. 13) Повчання про таїнство миропомазання. 1850. 14) Знак, як слід сповідатися. 1852. 15) Томаш із Кемпіс. 1852. 16) Життя Ісуса Христа. 1853. 17) Історія Старого Заповіту. 1855. Proniewski 18) Тлумачення Євангелій. 1855. Szyrwid 19) Пункти проповідей — 1845. 20) Книжечки про вогонь. 1801. 21) Литовські Євангелія. 1806. Juzumowicz 22) Святий Ізидор 1854. „ 23) Великий елементар. 1855. 24) Кальварія — 1855. Werejka 25) Грішник, схилений до покаяння, 1854. Zieniewicz 26) Катехизис католицький 1854. Kitkiewicz 27) Литовські гімни. Mieleszka 28) Книжечка про знання товариства взаємодопомоги. 1846. 29) Акт і молитви. 1856. 30) Наука читання литовського письма, 1856 (не має жодної цінності). 31) Святі пісні — 1855. 32) Розарій. 1855. 160 Iwiński Giedrojć 33) Золотий вівтар. 1854. 34) Ісус Марія. 1854. 35) Честь Богові — 1855. 36) Календарі за 1846, 1847, 1850, 1851, 1855, 1857 рр. 37) Новий Закон. 1816. 38) Словник Ширвида, 1713. 39) Словник литовської мови Нессельмана. 1850. 40) Посібник з литовської мови Августа Шлейхера. Прага. 1856. 41) Литовська граматика проф. Коссаковського. 42) Реза — Пісні. 1843. У списку книжок, залишених М. Акелайтісом у Кудревича, згадуються також: 1) «Жемайтські пісні», зібрані й опубліковані Симонасом Станявічюсом, 2) «Для дітей Жемайтії та Литви» (JanMA, с. 85). Оскільки М. Акелайтіс перекладав польською мовою «Пори року» Донелайтіса, то він мав володіти цим твором. Крім того, з рукописів М. Акелайтіса видно, що він робив виписки з «Постилли» М. Дауґші (Fl – 41, с. 1–39), «Конціононолу» 1845 р. (Fl – 41, с. 43–48), Нового Завіту 1844 р. (Fl – 41, с. 49–52). Найбільший список книжок із бібліотеки М. Акелайтіса уклав 1891 року польський журналіст Л. Узємбло і надіслав його польському етнографу Жеготі Паулі. Цей список у бібліотеці Краківського університету знайшов наш бібліограф В. Жукас і опублікував його у пресі4. У ньому зареєстровано 77 друкованих видань (п’ять із них — латиські книжки) і один рукопис самого М. Акелайтіса. Порівняння цього списку зі списком 42 книжок, складеним самим М. Акелайтісом і опублікованим у цій статті, показує, що вони різняться не лише кількістю зазначених видань, а й назвами. В обох списках можна знайти лише 21 спільну книжку, решта різні. У списку, опублікованому В. Жукасом, чимало протестантських релігійних та інших книжок, надрукованих у Кенігсберзі, яких немає у списку М. Акелайтіса, наприклад: Giwasties Medis (1846), Augsburgiszkasis wieros išpažinimas (1855), Rojaus Darželis (1845), Ugnies knigelės (1801), Bybelės (1853) та ін. З іншого боку, у списку М. Акелайтіса зазначено два словники, три граматики й 16 інших книжок, яких немає у списку В. Жукаса. Якщо скласти докупи всі литовські книжки з бібліотеки М. Акелайтіса, згадані в обох списках і в інших джерелах, їх буде близько ста. За мірками того часу це була чимала книгозбірня. Тут не зазначено тих литовських книжок, які були в бібліотеці паризького литовського товариства «Želmuo» і якими М. Акелайтіс міг користуватися в Парижі. Про них згадувалося у пресі5, а повний їхній список зберігається у Відділі рукописів Центральної бібліотеки Академії наук Литовської РСР (F64, од. 110, арк. 4–12). Однак цією літературою не можна було скористатися для лексикографічної праці, якою М. Акелайтіс займався до втечі з Литви наприкінці 1861 року, тому тут ми її не перелічуватимемо. Значну її частину становлять періодичні видання та брошури, здебільшого опубліковані після смерті М. Акелайтіса, кілька литовських творів художньої літератури, граматик і словників. Загалом у бібліотеці «Želmuo» було 74 литовські періодичні видання, брошури та книжки6. 4 В. Жукас, З історії бібліотек і бібліографії, «Щорічник наукової бібліотеки Вільнюського державного університету імені В. Капсука (1958–1959)», Вільнюс, 1961, с. 249–253. 5 В. Абрамавічюс, Паризьке литовське товариство «Жельмуо» та його бібліотека, «Праці вищих навчальних закладів Литовської РСР. Питання бібліотекознавства та бібліографії», III, Вільнюс, 1964, с. 153. 6 В. Абрамавічюс, там само, с. 154. 11. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos 161 Як бачимо, М. Акелайтіс приділяв велику увагу читанню литовських книжок, виписуванню уривків і збиранню матеріалу для граматики та словника. Сам він пише М. Валанчюсу, як цінує отримані від нього книжки і як збирається зануритися в них, шукаючи цінний матеріал, дорогі перлини: «Це не сміття, як висловлюється Ваша Преосвященність, — це Бенгальська затока, на дні якої спочивають коштовні перлини. Я пускаюся, мов водолаз, у безодню глибоких вод; виловлюю перлинні мушлі, не думаючи про те, що під час такого промислу легко загинути, якщо учасники цієї праці, які вільно плавають на поверхні моря, за умовленим сигналом не поспішать витягти водолаза на свіже повітря. Та як же не збирати ці перлинки, такі дорогі моєму серцю?» (TŽ, III, 295). [Це не дрібниці, як каже Ваша Святість, це Бенгальська затока, на дні якої лежать найдорожчі перлини. Я спускаюся, мов водолаз, у безодню глибоких вод; ловлю перлинні мушлі, забувши, що під час такого промислу легко загинути, якщо учасники цієї праці, які вільно плавають на поверхні моря, за поданим сигналом не поквапляться витягти водолаза на свіже повітря. Та як же не збирати тих перлин, таких дорогих моєму серцю?] Третім джерелом матеріалу, на яке М. Акелайтіс міг спиратися у своїй лексикографічній праці, була народна мова. Це була його рідна мова, якої він навчився в родині, у литовському селі, про яку завжди відгукувався з великою любов’ю та пошаною і про права якої, розширення сфер уживання та плекання дбав усе життя. Обставини не давали М. Акелайтісу змоги постійно перебувати серед народу й збирати скарби його мови. Подорослішавши, він жив у маєтках і рідко спілкувався з простолюдом. Проте під час перерв у роботі, мандруючи краєм та з інших нагод, він записував фольклор і збирав мовний матеріал. Про це свідчать численні записи його фольклорних матеріалів і різні мовні нотатки, що збереглися в його рукописній спадщині. Ось приклади вживання відмінків і прийменників, записані для потреб синтаксису (частина, можливо, взята з писемних джерел): Per. Per miestą eiti. Tai man ejo per szirdi. — Asz per žiemą sirgau. — Jis per naktį dirbo. — Per tworą lipti. — Per rubežių eiti. — Per vieną žmogų griekas į swietą atėjo ir smertis grieku. — Per Martyną jis atėjo. — Jis gywen per tris myles toli. — Asz tai per tiesą laikau. — Jis buvo per racziu. — Kas tai tas per paukštis? (F1 — 37, p. 110). Не раз М. Акелайтіс говорить про багатство лексики литовської мови й ілюструє це прикладами, взятими переважно з народної мови. Він зазначає, що для називання того самого предмета, властивості, дії тощо литовці мають багато слів із різними відтінками значення, наприклад: kalba, szneka, tarme, byla, žadas; geltas, geltonas, geltokas, gelsvas, gelsvokas, geltonelis, geltonutelis, geltonužėlis; dajnuoti, giedoti, raudoti, audot, vel aldoti (pr. ȧuda), niuniuoti, ryloti, soukti (F1 — 11, p. 4). Говоря про вживання суфікса -ėnas, він також наводить чимало прикладів: Tylzenas, tetenas, brolenas, seserenas, Kuprenas, Wilkenas, Warenas, Waszkenas, Rimkenas, Melenas, Masenas, Krezdenas, Kiszkenas, Bylenas, Tylenas, Prastenas, Druktenas (F1 — 29, p. 12). У своїй статті «Apej garus» (F1—31), добираючи терміни для позначення деталей парового котла й паровоза, М. Акелайтіс бере слова з народної мови й застосовує їх у технічній галузі, розширюючи сферу їх уживання та надаючи їм спеціального значення. Так у технічну галузь було введено: stiebas, rankena, muštūvas, žirgis, anga, ugniavietė, žibintuvė, kamštis, stūma, volė, kabė, švilpynė та ін. Зрештою, мова творів самого М. Акелайтіса має виразні риси народної мови, які свідчать, що він завжди спирався на рідну мову, засвоєну в юності, і що вона була для нього невичерпним джерелом мовних скарбів. 162 М. Акелайтіс задумав підготувати три словники: 1) порівняльний словник литовської мови; 2) литовсько-польський і 3) польсько-литовський. Про це свідчать його листи до М. Валанчюса, А. Кіркора та інших (TŽ, III, 292—321, IV, 433—443), а також відгуки інших осіб про праці М. Акелайтіса. У листі до Я. Завадського від 1856.VI.27 (VII.9) він пише: «Я працюю над литовською мовою, порівнюю її з індоєвропейськими мовами — укладаю словник литовської мови, словник у повному значенні цього слова. Це буде opus dignum laude et laurea — перевершить усі відомі досі словники, і… я хотів був ще щось сказати, та мій учень саме цієї миті, повторюючи урок латини, вимовив: „Propria laus sordet“ — і закрив мені рота; тож мушу перестати вихваляти свій словник і мовчки працювати над ним, аж поки настане час, коли, можливо, він вийде у світ із друкарні пана добродія»? [Досліджую литовську мову, порівнюю її з індоєвропейськими мовами — укладаю словник литовської мови в буквальному значенні цього слова. Це буде праця, гідна похвали й лаврового вінка, — краща за всі відомі досі словники, і… я хотів щось сказати, коли мій учень, саме повторюючи урок латини, промовив: «Власна похвала огидна». Це затулило мені рота, тож мушу більше не говорити про свій словник і мовчки працювати над ним, аж доки настане час, коли, можливо, його надрукують у друкарні пана добродія.] Спочатку М. Акелайтіс мав намір укласти порівняльний словник литовської мови, у якому литовські слова мали зіставлятися зі словами інших індоєвропейських мов (слов’янської, грецької, готської, латинської, санскриту). У листі до М. Валанчюса від 1856.IX.25 М. Акелайтіс на прикладах ілюструє, як має намір укладати словник, а саме⁸: Aszw inis, = санскр. aszwa, франц. cheval, кінь. Nagas, = санскр. nagah, рос. ноготь (nogieć, давніше) paznogieć. Juodas; = грец. ioeidēs, чорний. Stogas, = грец. stége, дах; звідси покрівельник stegius. Piemuo, = грец. poimēn, пастух. Sapnas, = грец. u̔́pnos [hýpnos] сон. Sakiti, = нім. sagen, сказати; звідси pasakos нагадує норманське слово sagos — легенди, перекази, байки — як звучанням, так і значенням. Szniaketi, = дан. [данськ.] snaken, розмовляти. Žardis, = франц. jardin, город, пасовище; у деяких місцевостях його називають cielętnikiem, бо там зазвичай пасуться лише телята. Szuo, = франц. chien, собака. Duris, = англ. doors, двері. Szilkas, = англ. shilk, рос. шелк — шовк’. Gintaras, = рос. янтарь, бурштин, bernstein, électron; звідси електрику можна було б пояснити через gint arumas. Wiras, = лат. Vir, Wiraj traukite jungą — Viri trahite jugum. Jaknos, = jecus, печінка. Aug sztus [Angsztus], = (не auk sztus [anksztus] = лат. augustus [angustus], нім. eng., вузький. Augmuo, = augmentum; augu = augeo = augė тощо (TŽ, III, 293—294). Із наведених прикладів видно, що зіставлення М. Акелайтісом слів різних мов здебільшого ґрунтуються не на відповідностях порівняльної історичної фонетики, а або на випадковому співзвуччі, або на подібності запозичень до слів оригіналу, або на наївному етимологізуванні, або на зведенні слів із різних словників, які не мають нічого спільного з погляду походження. Хоча М. Акелайтіс зазначає, що, укладаючи порівняльний словник, ішов шляхом Гріммів, Боппа й де Шаля, однак, будучи самоучкою, 7 Рукописний відділ Центральної бібліотеки Академії наук Литовської РСР (F7, — 536a). 8 Приклади з грецької мови транскрибовано латинськими літерами. 11* 163 не спромігся засвоїти науковий метод етимологізування, заснований на відповідностях порівняльної історичної граматики, і спочатку піддався схильності до необґрунтованих етимологізацій, характерній для праць польських істориків (Т. Нарбута, Й. Лелевеля та інших), які пояснювали назви литовських міфологічних істот, богів та інші імена. М. Акелайтіс цікавився питаннями історії Литви, читав праці польських, німецьких та інших істориків, присвячені історії Литви й Пруссії, і не раз наголошував, що мова є важливим джерелом історії: «Етимологічні пошуки іноді проливають велике світло на історію; філологія — її права рука. Неможливо писати історію будь-якого народу, не знаючи його мови» (TŻ, III, 296). [Етимологічні пошуки іноді проливають багато світла на історію. Філологія — це її права рука. Неможливо писати історію будь-якого народу, не знаючи мови цього народу.] Він був переконаний, що литовська мова є важливим джерелом пізнання минулого, тому приділяв так багато уваги етимологічним міркуванням. До фантастичних етимологізацій М. Акелайтіса спонукали також безпідставні етимологізації С. Даукантаса, мовознавця С. Мікуцького та інших. Він читав «Būdas» С. Даукантаса, де натрапив на такі пояснення топонімів, як: Liep oja < lipti (легко можна вийти з моря на берег), Klaipėda < klysti+pėda (заблукавши в морі, можна було ступити на берег) тощо. У своїх рукописах М. Акелайтіс кілька разів згадує, як С. Даукантас пояснював міфологічне ім’я Perūnas (Perkūnas), нібито похідне від слова perėti (Fl—15, p. 5, 17, p. 2), а зрештою подає і власні, такі ж наївні пояснення громовержця: Perkūnas походить від кореня park (лат. parco-peperci «берегти, щадити, жаліти») (Fl—21, p. 6); Perkūnas < per+kunas, пор. давньопрус. kunt «берегти, охороняти», санскр. kund (Fl—19, p. 3). М. Акелайтіс вважав, що добре знає литовську мову, а тому може робити етимологічні припущення краще за С. Мікуцького, Т. Нарбута та інших (Fl—10, p. 4; Fl—22, p. 9—19). Щоправда, іноді він визнає свою слабкість у поясненні питань походження слів, згадує, що йому бракує для цього знань і сил. Повідомляючи М. Валанчюса про роботу над польсько-литовським і литовсько-польським словниками, М. Акелайтіс пише: «Я зовсім не думаю вдаватися до порівнянь з іншими мовами: це перевищувало б мої знання й сили; хочу лише видати невеличку працю, яка принесла б користь моїм землякам» (TŻ, III, 298). [Я зовсім не думаю вдаватися до порівнянь з іншими мовами, це перевищувало б мої знання й сили; хочу лише дати невеличку працю, яка принесла б користь моїм землякам.] Однак М. Акелайтіс не міг встояти перед спокусою етимологізування, адже воно було широко поширене у працях істориків і філологів. У доміграційний період М. Акелайтіс намагався пояснити назви багатьох міфологічних істот, богів, народів, осіб, місцевостей та інших понять. Ці різноманітні етимологізації розкидані в рукописній спадщині М. Акелайтіса (Fl 1—49), і їх можна нарахувати чимало (близько півтори сотні). Для ілюстрації можна навести, походження яких власних назв і звичайних слів намагався пояснити М. Акелайтіс (у дужках цифрами позначено папку й сторінку): abyda (10, p. 3), Aitvaras (22, p. 11), Алдань (Aldona) (29, p. 8), argutalius (12, p. 14), aukle (10, p. 4), Austurland (42, p. 4), autas (10, p. 1), awide (22, p. 10), Bejso gala (22, p. 5), Бернов (29, p. 8), Bitautas (22, p. 19), блинна (29, p. 2), blindas (10, p. 3), blusa (10, p. 2), Budė (40, p. 10), czewierkys (10, p. 3), daina (23, p. 7), Deimantas (10, p. 5), Dievas (21, p. 2), Erogala (29, p. 4—5), gajleti (22, p. 17), gailus (22, p. 17), garbintas (22, p. 15), gauras (10, p. 3), Gediminas (22, p. 18), gelbėti (10, p. 3), gelti (22, p. 17), Gesme (23, p. 8), Gyle (29, p. 3), Giltine (17, 5—6 p.), gowada (22, p. 26), gudas (18, p. 2; 29, p. 8), gudumas (gudimas) (22, p. 11), gulbintas (22, 15—16), įgytie (29, p. 10), Igor (Iggiwlod, Igeld) (29, p. 7), indas (10, p. 4), inkaras (29, p. 13), Jogaila (22, 164 p. 17—18), kalwis (22, p. 13), karalus (29, p. 8), kardas (10, p. 3—4), Каршев (29, p. 8), Kaukaras (13, p. 3; 17, p. 7; 22, p. 14), Kaukas (22, p. 14), Kaukuole (22, p. 15), karti (22, p. 13), kiautas (22, p. 15), kiauszas (22, p. 15), kowa (22, p. 13), kriwule (12, p. 6), Kriwaitis (Kriwis) (12, p. 6—7), kudmentas (10, p. 5; 19, p. 3), kujis (22, p. 13), Kurland (42, p. 4), Labegelda (22, p. 15), laikas (1, p. 2), Laima (12, p. 5), lanka (10, p. 3—4), Lauma (laume) (12, p. 5), liežuwis (10, p. 4), Lietuwa (19, p. 4), Mandagus (10, p. 5, 10), manta (22, p. 18), Medininkai (15, p. 1), Mesag etai (42, p. 3), — muntas (22, p. 18), muse (10, p. 2), nuodeme (10, p. 4), Okas (Ockapirmas) (1, p. 2), Oleg (29, p. 7), Oras (1, p. 2), papleikti (22, p.), Papiles (13, p. 2), paszelpa (13, p. 2) Patelo (Potello, Potollo) (17, p. 7; 40, p. 6), Patrimpas (19, p. 3), Perkunas (15, p. 5; 17, p. 1—4; 18, p. 4; 19, p. 3; 21, p. 6), Pikulīs (Pakulīs, Pikole, Pokole...) (17, p. 4; 19, p. 3—4), pirkšnys (21, p. 6), Plateliai (19, p. 2), Pramentalas (10, p. 5), prustas (29, p. 11), Простенъ (Prastenis) (29, p. 7), (Resjkiun) Tyras (18, p. 1), Rjurik (29, p. 12—13), Ritland (42, p. 4), Rusne (15, p. 1), Sambija (42, p. 4), Simenas (12, p. 9), sopagas (10, p. 3), sudas (10, p. 3—4), Szatrija (13, p. 3; 22, p. 25), sziaurys (14, p. 24), Trimpos (Potrimpos) (15, p. 9; 17, p. 4); Turnbern (29, p. 8, 11), Умъни (29, p. 8), Uleb (29, p. 7), wajkas (22, p. 11), Wejdalotas (15, p. 7), Welnias (21, p. 5) wesele (15, p. 2), wersme (41, p. 35), žąsis (10, p. 2), Žemiogala (Semigallja) (29, p. 5), ženklas (22, p. 12), žiniczia (17, p. 6), žmogus (25, p. 10) ir kt. Етимологічні тлумачення імен і слів М. Акелайтіса вкрай безпідставні й наївні. Ось, наприклад, як пояснюється походження гори Шатриї: szata, szeta литовською означає «честь, слава»; це санскритське слово, утворене від шанувати «шанувати» і atris «гора» (Fl—13, p. 2); отже, Шатрия — це гора честі, де здавна вшановували богів (Fl—22, p. 25). Ім'я російського князя Олег нібито литовське, складене з al «кожен» (пор. al wienas) і jėgti «могти, бути сильним» (Fl—29, p. 7). Такі й подібні тлумачення гостро критикував у пресі Летгола (псевдонім), але М. Акелайтіс уперто боронився і, погоджуючись із міркуваннями російського історика Костомарова про початок російської держави (Rus) та литовське походження Рюрика, доводив, що Rus, Igor та інші російські імена нібито походять від литовських слів (Fl—29, p. 1—14). Спираючись на випадкову подібність деяких імен і слів, М. Акелайтіс вигадував фантастичні пояснення, хоча сам зазначав, що подібність імен не завжди свідчить про їхнє спільне походження (Fl—10, p. 3). Лише зрідка, коли зіставляються споріднені за словотвором литовські слова, пояснення М. Акелайтіса щодо походження слів є обґрунтованими й правильними. Наприклад, він правильно вказав, що liežūvis походить від liežti (Fl—10, p. 4); від kalti утворено kalvis і kalvė (Fl—22, p. 13) тощо. Усі етимологічні тлумачення власних назв мали увійти й до порівняльного словника М. Акелайтіса: «У порівняльному словнику, наскільки зможу, вміщу весь скарб нашої мови — власні імена, у яких збереглося чимало мовного матеріалу» (Fl—11, p. 3). [До порівняльного словника, наскільки зможу, внесу весь скарб нашої мови — власні назви, у яких приховано чимало мовних даних.] Однак, живучи у Варшаві, М. Акелайтіс не міг інтенсивно працювати над задумом порівняльного словника литовської мови, оскільки водночас почав збирати матеріал для двомовних словників, на які його увагу звернув М. Валанчюс. Про це свідчить лист М. Акелайтіса до М. Валанчюса від 1856.X.15/27: «Прислухатися до порад Чоловіка, який перевершує мене знаннями й досвідом, є і буде моїм обов’язком. Я дослухаюся до зауваг Вашої Найяснішої Милості; спершу укладу кишеньковий польсько-жмудський словничок, наскільки можливо, найменшого обсягу, а жмудсько-польський словник залишу на потім, хоча матеріали до нього вже готові — їх тільки обробити й скласти в одне гармонійне ціле» (TŽ, III, 295). [Прислухатися до порад Чоловіка, старшого за мене знаннями й досвідом, є і буде моїм обов’язком. Я врахую зауваги Вашої Найяснішої Милості; спочатку укладу кишеньковий 165 польсько-литовський словничок, якомога меншого обсягу, а литовсько-польський словник залишу на майбутнє, хоча матеріал для нього вже підготував; треба лише його опрацювати й об’єднати в одне злагоджене ціле.] Утім, М. Акелайтіс зовсім не відмовився від задуму підготовки порівняльного словника, адже час від часу і він сам, і інші згадують, що він укладає порівняльний словник литовської мови. Наприклад, у 1858 році у своїх «Нотатках із подорожей литовця» (Notatki z wycieczek Litwina) він пише: «Якщо Бог дозволить, у порівняльному словнику я наочно покажу подібність литовської мови до індоєвропейських мов, а в граматиці ясніше й докладніше розвину ці думки» (Fl–22, p. 25). [Якщо Бог дозволить, у порівняльному словнику я наочно покажу подібність литовської мови до індоєвропейських мов, а в граматиці ясніше й докладніше викладу ці думки.] 12.II.1860 у літературному огляді (Przegląd literacki) «Kuryer Wileński» (№ 13) було опубліковано досить точну інформацію про праці М. Акелайтіса, з якої видно, що його цікавив і порівняльний словник: «Буквар для сільських хлопців, виданий землеробським товариством у Королівстві, незабаром вийде друком у литовському перекладі. Перекладач цієї надзвичайно корисної книжечки — Акелевич. Загалом, як ми зауважили, перекладач, зберігаючи зміст і форму оригіналу, намагався додати також народні прислів’я, пристосовані до обставин… Окрім згаданого тут букваря, Акелевич нині друкує дві литовські книжечки для народу: одна містить виклад молитви «Отче наш», а друга має назву: «Квестор, подорожуючи Литвою, навчає народ». Він має ще кілька брошур у рукописі й готує до друку литовсько-польський словник, а також пише порівняльний словник литовської мови, структура якого буде такою: спочатку йтимуть корені литовської мови, зіставлені зі слов’янськими діалектами, готською, грецькою, латинською та санскритом. Після коренів ітимуть частини мови, кожна окремо, в алфавітному порядку. Іменники й прикметники буде впорядковано за закінченнями». [Буквар для сільських мешканців, виданий землеробським товариством у Королівстві, невдовзі вийде друком у литовському перекладі. Перекладач цієї дуже корисної книжечки — Акелайтіс. Загалом, як ми зауважили, перекладач, дотримуючись змісту й форми оригіналу, намагався додати також народні вислови, пристосовані до місцевих обставин… Окрім згаданого букваря, Акелайтіс нині друкує дві книжечки для народу: одна — переклад молитви «Отче наш», а назва другої — «Квестор, подорожуючи Литвою, навчає народ». Він має ще кілька брошур у рукописі й готує до друку литовсько-польський словник, а також пише порівняльний словник литовської мови, структура якого буде такою: спочатку йтимуть корені литовської мови, зіставлені зі слов’янськими діалектами, готською, грецькою, латинською та санскритом. Після коренів ітимуть частини мови, кожна окремо, в алфавітному порядку. Іменники й прикметники буде впорядковано за закінченнями.] Приблизно ту саму інформацію повторено й у виданні «Biblioteka Warszawska» (1860, 2, 271), де також згадується порівняльний словник і стверджується, що литовсько-польський словник уже підготовлено до друку, хоча в кореспонденції «Kuryer Wileński», на яку спираються, сказано, що такий словник ще лише укладається. Наскільки можна судити з рукописів М. Акелайтіса та інших джерел, особливо з нещодавно опублікованої монографії А. Янулаїтіса «Мікалоюс Акелайтіс» (1969), у якій висвітлено його діяльність, накопичення матеріалу для порівняльного словника було випадковим і неінтенсивним. Він виявляв себе в різноманітних етимологізаціях власних і загальних назв, а не в систематичному укладанні порівняльного словника. М. Акелайтіса починає спонукати до пояснень походження слів і бажання з’ясувати значення та функції в мові основних елементів мови — звуків і складів. Ще в доміграційний період у М. Акелайтіса виникає ідея знайти ключ до всіх 166 споріднених мов, живих і мертвих, щоб пізнати й зрозуміти їх. Він був переконаний, що кожен найменший елемент мови — звук — має значення: «Мої дослідження литовської мови переконали мене, що кожен корінь, навіть суто приголосний, кожен звук як вираз голосу (а не як знак) має своє значення. У мові все так само, як, наприклад, у тілі людини: кожен орган, м’яз, кожен найтонший нерв має своє значення і призначення» (F1–19, 1). [Мої дослідження литовської мови переконали, що кожен корінь, навіть суто приголосний, кожен звук як вираз голосу (а не як знак) має своє значення. У мові все так само, як, наприклад, в організмі людини, де кожен орган, м’яз, кожен найтонший нерв має своє значення і призначення.] Керуючись цим, М. Акелайтіс особливу увагу звертає на значення звуків: «Я покажу значення літер як виразів звучання. Можливо, мені вдасться звести науку про мови до науки про звуки. Достатньо буде знати значення літер і складів, щоб говорити всіма мовами однієї гілки. Зрозуміло, що така праця потребує часу й витрат, глибоких і сумлінних студій» (F1–11, p. 3). [Покажу значення літер як виразів голосу. Можливо, мені вдасться звести науку про мови до науки про звуки. Достатньо знати значення звуків і складів, щоб можна було говорити всіма мовами однієї гілки. Зрозуміло, що така праця потребує часу й витрат, глибоких і сумлінних студій.] М. Акелайтіс вірить, що це буде здійснено: «Настане час, коли буде виявлено взаємний [взаємний] зв’язок мов, заснований на їхній звуковій організації. А тоді Дух Божий зійде на нас, і ми говоритимемо всіма мовами» (F1–10, p. 6). [Настане час, коли з’ясується взаємний зв’язок мов, заснований на їхній звуковій організації. А тоді Святий Дух зійде на нас, і ми говоритимемо всіма мовами.] Ідея знайти значення звуків і закони, які стали б ключем до пізнання та вивчення всіх споріднених мов, не давала М. Акелайтісу спокою і в еміграції, коли він, трохи оговтавшись після повстання 1863 р. і знайшовши сяку-таку роботу, знову занурився в порівняння мов. У листі з Парижа 1871 р. він писав: «Природа — мій єдиний і наймудріший учитель. Вона привела мене до істин, яких я не знайшов у найвидатніших учених. Ти знаєш, що мій улюблений предмет — порівняльне мовознавство! Отже, за допомогою природи я зробив відкриття, невідомі дотеперішнім лінгвістам. Якщо Бог дозволить, я оприлюдню їх у світі й викладу правила, за допомогою яких, знаючи одну мову, можна пізнати всі живі або мертві…» (AkG, p. X). [Природа — це мій єдиний і наймудріший учитель. Вона спрямувала мене до тих істин, яких я не знайшов у найвидатніших учених. Ти знаєш, що моя найулюбленіша галузь — порівняльне мовознавство. Отже, за допомогою природи я відкрив те, що досі було невідоме лінгвістам. Якщо Бог дасть, я оприлюдню це світові й викладу правила, за якими, знаючи одну мову, можна пізнати всі живі чи мертві…] М. Акелайтіс відхилився до створення нової лінгвістичної теорії, пошуку універсальних законів звуків, розроблення фонетики литовської мови на нових засадах, подальших пояснень походження слів та імен. Чимало етимологічних пояснень еміграційного періоду міститься у фонетичній частині граматики М. Акелайтіса, надрукованій 1890 р., а також у книжечці «Rzut oka na starożytność narodu Litewskiego» («Погляд на старовину литовського народу»), виданій 1885 р. у Петрополі. У граматиці подано нові звукові закони; пояснюючи та ілюструючи їх, автор по-своєму етимологізує і зіставляє слова, які не мають нічого спільного за походженням, наприклад: батько < ti+ev+as (54), довгий < ug+as (59); сир, вузький, svarnas (48); жати, ніж, piela, пастух, луг… (57); солдат, король… (60); борозна, отвір, вікно (65) тощо. Ці та інші пояснення походження слів ґрунтуються на фантастичному законі М. Акелайтіса, згідно з яким голосний u є матір’ю багатьох звуків; із початкового звука u виникли звуки a, e, i, які завжди поєднуються з голосними або приголосними; від u походять усі 167 склади (56). Єдиний корінь литовської мови — звук u. Лише з нього виникають голосні a, e, i, o у сполученнях з r, l, m, n, p, v, j (5). Хибність цієї нової теорії викрив Я. Яблонський, рецензуючи частину граматики М. Акелайтіса (фонетику): «Уся книжечка М. Ак-іуса повна такої „досі невідомої нашим лінгвістам“ науки. Навряд чи комусь будуть зрозумілі всі ті безладні дрібниці, які зовсім не схожі на науку фонетику, що її знаходимо у працях фахівців. Як насправді зрозуміти таку науку: ilgas, iltis, arti, jautis мають один корінь? Тут можна тільки вірити або не вірити, але якщо говорити про розуміння чи нерозуміння, то слід сказати, що звичайна людина не може зрозуміти всієї цієї науки. По правді кажучи, тут і науки немає, тут самі лише висновки, продиктовані не мозком, а „натхненням“, тому людський мозок і не може їх зрозуміти»⁹. З огляду на все сказане про задум М. Акелайтіса укласти порівняльний словник і про його етимологізації постає питання, чи справді М. Акелайтіс підготував порівняльний словник, рукопис якого згадується у працях С. Балтрамайтіса, В. Біржишки, М. Бренштейна та інших авторів. Спираються на відомості М. Акелайтіса та інших, опубліковані в газетах, про його праці, які готувалися до друку або друкувалися, серед яких згадується і порівняльний словник. Однак це ще не дає підстав стверджувати, що М. Акелайтіс справді написав порівняльний словник, який опинився за кордоном, як іноді стверджують (Jan MA, p. 1). По-перше, у листах М. Акелайтіса й тогочасній пресі (Kuryer Wileński, Bibioteka Warszawska) зазначається, що він укладав порівняльний словник, і ніде не стверджується, що такий словник завершується або вже завершений. Саме з повідомлення про те, що М. Акелайтіс писав порівняльний словник, і виникла думка, що він написав і залишив такий словник, хоча ніхто його не бачив. На те, що так могло статися, вказує і неточне передання В. Біржишкою в «Aleksandryne» (III, 366) інформації з видання «Biblioteka Warszawska», де стверджується, ніби в згаданому виданні сказано, що порівняльний словник уже підготовлено до друку, хоча насправді там ідеться, що такий словник лише пишеться. По-друге, рукопис порівняльного словника М. Акелайтіса не знайдено ні серед його спадщини в Литві, ні в Польщі, ні в Парижі. Про нього нічого не сказано в газетній замітці, де згадано інші лексикографічні праці М. Акелайтіса, що залишилися у віленського художника Я. Зенкевича: «Пишуть нам із Вільна: Не так давно в Парижі було створено литовське товариство „Żelmna“ [„Żelmuo“], президентом якого був Мар’ян Акелевич, відомий литовський письменник, який помер у жовтні 1887 р. Було відомо, що після небіжчика залишилася якась літературна спадщина, але поки що її не вдавалося знайти. Лише після смерті віленського художника Зенкевича в його зібраннях виявили рукописи Акелевича. Серед них перше місце належить незакінченому литовсько-польському словнику (близько 300 аркушів письма), праці, про яку згадували кілька разів, а крім того, чимало менших творів. Поряд із творами Акелевича в цій збірці є також праці інших авторів, зокрема литовсько-польські словники Л. Андрушкевича і, ймовірно, Довконта. Нині спадкоємиця Зенкевича бажає передати рукописи покійного Акелевича. Letuwisław“¹⁰. [Пишуть нам із Вільна: Не так давно в Парижі було засновано литовське товариство „Желмуо“, головою якого був М. Акелайтіс, відомий литовський письменник, який помер у жовтні 1887 р. Було відомо, що після його смерті залишилася якась літературна спадщина, якої досі не вдавалося знайти. Лише після смерті віленського художника Зенкевича в його зібраннях знайшли рукописи Акелайтіса. Перше місце серед них належить незакінченому литовсько-польському 9 Jablonskio Raštai (redagavo J. Balčikonis), IV, Kaunas, 1935, p. 37–38. 10 «Kraj», 1893, N 13, p. 12. 168 словнику (близько 300 аркушів), праці, згаданій кілька разів. Крім того, у спадщині є чимало й менших творів. Поряд із працями Акелайтіса в збірці є також роботи інших авторів, серед них литовсько-польські словники Л. Андрушкевича і, можливо, Довконта. Нині спадкоємці майна Зенкевича бажають продати рукописи Акелайтіса. Letuwislaw“.”},{ По-третє, з огляду на великі задуми М. Акелайтіса, його постійне метання та тяжкі життєві обставини, неймовірно, щоб упродовж 1856–1861 рр., заробляючи уроками й працею для преси та займаючись кількома іншими справами (перекладами, двомовними словниками, підготовкою й друкуванням популярної літератури тощо), він міг написати порівняльний словник. Він не міг писати його й в еміграції, бо спочатку боровся за шматок хліба, а згодом, коли зміг повернутися до порівняльного мовознавства, присвятив себе створенню нової мовної теорії та написанню граматики литовської мови. До словників він мав повернутися після написання граматики, але й її не спромігся завершити. По-четверте, словникова праця потребує багато сил, часу, терпіння й надзвичайної відданості цій справі. М. Акелайтіс не був осілим працівником, прив’язаним до однієї справи й відданим їй, яким мав би бути лексикограф, що замислив написати аж три словники, для укладання яких потрібні були роки ретельної, інтенсивної та безперервної праці. Він був діяльним, експансивним громадським діячем, літератором, укладачем і видавцем популярних книжечок для народу, але не лексикографом. А. Янулаїтіс добре характеризує непостійність і метання М. Акелайтіса: «Акелайтіс не міг усидіти на місці; маючи стільки задумів, великих і малих, він перескакував від однієї справи до іншої. Він відчував, що йому потрібен рух, живі люди, а, замкнувшись серед книжок у Свірлаукі, морально занепадав. Тож збирався звідти виїхати, але куди й навіщо — і сам не знав. Іноді він згадує про оплачувану службу, але П. Смуглевич і Даукантас стримують його, кажучи: якщо підеш служити, нічого не зробиш ні для себе, ні для науки» (Jan MA, p. 27). Просидівши понад рік над словниками у Свірлаукі, де мав найспокійніші й найкращі умови для праці, М. Акелайтіс переїжджає до Ретаваса. Там він дбає про видання литовської газети, організацію друкарні та випуск книжечок для народу. 1860 року він переїжджає до Вільнюса, де цілковито занурюється в підготовку й видання народної книжечки. Зрозуміло, що тоді не було ні часу, ні бажання сидіти над словниками. Тому порівняльний словник М. Акелайтіса слід розглядати як його нездійснений задум, що виявлявся в етимологізаціях і порівняннях різних назв та слів, а не в написанні суцільного тексту словника. Для написання порівняльного словника М. Акелайтісові бракувало мовної підготовки, відданості справі й часу, тож задум залишився невиконаним. Отже, навряд чи варто шукати рукопис цього словника, згадуваний у працях бібліографів та авторів, які писали про М. Акелайтіса. Найімовірніше, це окремі етимологічні пояснення та їхні фрагменти, частину яких надруковано, а інші залишилися розкиданими в рукописах. М. Акелайтіс збирав матеріал не лише для порівняльного, а й для двомовних (польсько-литовського та литовсько-польського) словників, укладання яких він розпочав за порадою М. Валанчюса, пообіцявши спочатку підготувати невеликий польсько-литовський, а згодом — литовсько-польський словник, матеріал для якого, за його словами, вже підготовлено; його треба лише відібрати („ociosac“) і систематично опрацювати („w jedno piękną całość zestawić“). Цей підготовлений матеріал, імовірно, становили друковані та, особливо, рукописні словники інших авторів (Андрушкевича, анонімного східнолитовця та ін.), які М. Акелайтіс сподівався легко використати. 169 Про перебіг укладання польсько-литовського словника М. Акелайтіс у листах подає суперечливі відомості. У чернетці листа до А. Кіркора від 3.V.1858 він пише: «Зараз я закінчую польсько-литовський словник. Я знайшов людину, справжнього литовця, який власним коштом має передати мою працю до друку (F1–10, p. 2). [Зараз я закінчую польсько-литовський словник. Я знайшов людину, справжнього литовця, який власним коштом має передати мою працю до друку.] З огляду на легкі й поспішні обіцянки М. Акелайтіса швидко все зробити, ця звістка викликає сумнів. Насправді трохи згодом у листі до Ю. Крашевського М. Акелайтіс повідомив: «Словники: польсько-литовський і литовський порівняльний — просуваються черепашачим кроком. У першому поряд із литовськими я розміщу також давньопрусські слова, а ще латиські, які вже зникли з литовської мови. Зрозуміло, що тут не йдеться про німецькі слова, які проникли до латиської. Далі я поясню польські слова, джерелом яких є литовська мова, як-от skrzydło, oskard, kord, ogół, szczegół тощо. По-третє, коротко викладу назви з литовської міфології, уміщені у словнику Оргельбранда, які (нехай панове укладачі мені пробачать) описані вкрай недоладно» (F1–11, p. 3). [Словники — польсько-литовський і литовський порівняльний — просуваються черепашачим кроком. У першому поряд із литовськими я розміщу також давньопрусські слова, а ще латиські, які вже зникли з литовської мови. Зрозуміло, що тут не йдеться про німецькі слова, які проникли до латиської. Далі я поясню польські слова, джерелом яких є литовська мова, як-от skrzydło, oskard, kord, ogół, szczegół тощо. По-третє, коротко викладу назви з литовської міфології, уміщені у словнику Оргельбранда, які (нехай панове укладачі мені пробачать) погано описані.] З уривка цього листа видно, що польсько-литовський словник не завершують, а, можна сказати, лише починають укладати. За давньопрусськими й латиськими відповідниками та міфологічними назвами він нагадує порівняльний словник. Очевидно, М. Акелайтіс не мав чіткого уявлення, що куди поміщати: в одному місці він зазначає, що міфологічні назви будуть у порівняльному словнику, а в іншому — у двомовному польсько-литовському словнику. Це свідчить про його вагання, характерні для початку роботи. Наскільки дають змогу судити архівні та інші матеріали, що є в нашій республіці, М. Акелайтіс більше ніде не згадує про роботу над словником польської та литовської мов. Лише в листі до А. Кіркора від 26.XI.1859 він іще зауважує: «Окрім книжечок для народу, невдовзі ми видаємо литовсько-польський і польсько-литовський словники, а також граматику литовської мови (TŻ, III, 318). [Окрім книжечок для народу, невдовзі ми видаємо литовсько-польський і польсько-литовський словники, а також граматику литовської мови.] Двомовні словники, які на той час ще не були укладені, мали вийти після популярних книжечок, п’ять із яких М. Акелайтіс видав у 1860 р. Подальшу видавничу роботу припинили через брак коштів та інші справи (пор. JanMA, 49). Польсько-литовський словник не згадується і в уже цитованій пресі (Kuryer Wileński, Biblioteka Warszawska, Kraj), де йшлося про лексикографічну діяльність М. Акелайтіса. Отже, найімовірніше, рукопис такого словника не було підготовлено. Це, очевидно, нездійснений задум М. Акелайтіса, як і порівняльний словник. Маючи польсько-латинсько-литовський словник К. Ширвіда, М. Акелайтіс міг без труднощів написати невеликий польсько-литовський словник. Однак через розпорошеність і постійне захоплення новими справами він не міг присвятити себе цьому словничку, і, слід гадати, його так і не уклав. Надійних відомостей про існування рукопису такого словника немає. Лише третя лексикографічна праця М. Акелайтіса — литовсько-польський словник — чітко зафіксована як реальний факт. Сам М. Акелайтіс не раз писав про нього у своїх листах, які вже цитувалися раніше. Про цей словник згадувала й преса, зазначаючи також, що рукопис литовсько-польського словника М. Акелайтіса знайшли серед книжок і рукописів, залишених у вільнюського художника Зенкевича, 170 що він незавершений і мав близько 300 аркушів (не зошитів, як стверджується в JanMA, с. 1, адже такий великий словник М. Акелайтіс, зайнятий і іншими справами, не міг написати). Після смерті Зенкевича литовсько-польський словник М. Акелайтіса потрапив до рук Я. Карловича¹¹. За відсутності нині рукопису словника неможливо його охарактеризувати. Важко навіть сказати, який це словник — двомовний чи багатомовний. У чернетці листа А. Кіркору М. Акелайтіс згадує словник литовської мови й наводить його приклад: «Литовський словник буде викладено польською, російською та німецькою мовами. Ось зразок. Kalpa, os f. sluga, uczestnik; clyra, участник; Diener und Dienerin, Theilnehmer. Giliminia kalpa, šuga, wspólnik śmierci, zbój. Pórdvnaj: Sanskr. Klpn. 1) causam fieri alcjs, rei, 2) facere, efficere, 3) dare, impertire. Lotyskie Kalps, parobek. Gotškie hilpa, halp, niemiecke helfen, Polskie chłop (F1—10, с. 8).» Схоже, тут наведено приклад литовсько-польського, а не порівняльного словника, у якому мали б бути також латинські та грецькі відповідники. Видно, що М. Акелайтіс усюди вплітав слова з різних мов, тому й до прикладу литовсько-польського словника він додав відповідники з російської, німецької та санскриту. Про литовсько-польський словник М. Акелайтіса можна було б дещо судити за трьома чернетковими лексикографічними сторінками, що збереглися у спадщині М. Акелайтіса (F1—32, с. 1—3); одну з них наведемо тут повністю: Saunóra = егоїст. šieks = мета. sáugulis = обережність; їдь обережно туди, куди прямуєш, щоб не перекинутися з возом. saudarbis = хто тільки для себе працює, а не для іншого, той saudarbis = егоїст. savaimei = самовільно; вікно саме собою відчинилося, незамкнене. savyšta, savyba = 1) властивість; обходитися власними силами 2) власність — така властивість цієї речі. savigyra = хвалько. skaistyaris латунь skanakyš, ė спокусливий, принадний; у кого очі гарно блищать [;] серце щемить, побачивши гарну дівчину [;] хто гарно виглядає, той skanakyš skanskonis ласощі skarda бляха skėtis парасоля sausainis = сухар, спечений на воді, без молока, без масла rakas спір. Як приходить пора, гуси вилуплюються з яйця skiltis, ies 1) рід, походження. Він походить із високого роду = 2) вид: картопляний вид minikas загадчик spėjikas відгадчик skyra вибір, різниця. Немає різниці, усі п’ють. Він візьме без розбору. Старі й молоді всі без розбору лежать в одній хаті skyras,a винятковий, окремий. Він був відокремлений від усього світу skyrybė різниця skyris,io розділ skyrus,i самотній skystalinti бути без землі. Плавати нема де skystis рідина (властивість), рідкість skystutis — той, хто не чинить опору, не опирається skolinkas без розплати необачно позичає. Я йому позичаю = даю skolytis = позичати, заборгувати skomas = смак. Пісна телятина без жодного смаку [.] страва смачна. ¹¹ V. Žukas, Iš bibliotekų ir bibliografijos istorijos, „Vilniaus Valstybinio V. Kapsuko vardo universiteto Mokslinės bibliotekos metraštis“, 1858—1959, Vilnius, 1961, с. 249. 171 skometi = смакувати, рот смакує, коли їси щось солодке. Вона хоче, смакуючи, скуштувати меду skradžia — прірва — Тебе перун [?] у прірву скинув би за це. skradžias, ia прикм. = бездонний. Щоб ти провалився у бездонну прірву. uktvere метушиться навколо свого господарства. skráitas — лоно, виймання з одягу. Одяг згортають, і виходить skráitas. skriesti, skriedžiu, skriešiu. Окреслити коло. Чаклун обвів бородавку колом, щоб вона більше не розросталася. skriest(u)vas — циркуль. Тим, чим креслять коло, є skriest(u)vas. skritulis skrybele добре з китицями. skritinys: коло. На луці видніються кола. чверть квадратний. скродас = поза, розколюй колоду й скріпи кінці стіною за допомогою колоди. скуба = поспіх. Поспішною роботою не порадієш. Поспішна робота недбала й нікому не потрібна. скубінас = поспішний, поспішна робота. скубус = поспішна людина, поспішний. скусті — пустувати. скуітинис — свавілля, шаленство пристрасті. Напав скутинис [скуітинис]. Та скуітинис не минає її. скунда ощадливість. Через нестачу солоду потрібна ощадливість. скурда злидні. Тут повно злиднів. скурдієна У Велуоні жити в злиднях. скурдус = злиденний. Неприємно слухати, як вони сваряться. Злиденне серце. скурсна нужденник. скурснас,а нужденний. Однак почерк цих сторінок і наведені ілюстративні приклади викликають сумнів, чи це рукопис М. Акелайтіса. По-перше, речення, наведені при окремих словах, повністю відповідають прикладам у рукописі словника А. Юшки. М. Акелайтіс не міг переписати їх зі словника А. Юшки, бо той ще не був укладений. По-друге, почерк рукопису відрізняється від письма М. Акелайтіса. Уживання літери v також вирізняє рукопис серед рукописів М. Акелайтіса, у яких пишеться польська w. Отже, напрошується висновок, що ці три лексикографічні сторінки, які потрапили до спадщини М. Акелайтіса, належать не йому. Лексикографічна діяльність М. Акелайтіса виявилася не лише у спробах укласти порівняльний і два двомовні словники, а й у збиранні різноманітного термінологічного матеріалу та створенні нових термінів, внесенні литовських термінів до польськомовного тексту граматики литовської мови, поясненні слів та інших дрібних примітках. Видаючи литовські книжечки й перекладаючи з інших мов, М. Акелайтісу доводилося створювати також литовські терміни, укладати їхні списки й словнички. На той час литовська термінологія різних галузей була дуже нечисленною, неоднорідною або й зовсім відсутньою. Тоді ще не було навіть найпростіших підручників із математики, природознавства, історії, географії та інших галузей, тож тим, хто писав або перекладав з інших мов, доводилося самим створювати найнеобхідніші терміни. Цим шляхом ішов і М. Акелайтіс. У рукописному відділі бібліотеки Вільнюського державного університету імені В. Капсука зберігається 20-сторінковий рукопис М. Акелайтіса «Покажчик власних назв, як називають рослини жемайти» (шифр D1020), у якому наведено близько 580 назв рослин із латинськими відповідниками. На літеру A є 21 заголовна назва рослин, а саме: Агунас садовий мак Papaver somniferum (1), Аґр асай Ribes. Uva crispa (1), Аґрасти dᵉ, dᵉ, Аґрасти добре родять, Ribes Grossularia (1), Аґрасти в гауруте. dᵉ reclinatum (1), Аєрай Aeorus, calamus. Аїр (1), Акляй. Galeopsis Tetrahit (1); Амалай. viscum album, омела (1), Анішис див. Аніс. 172 Sison anisum (1), Апаліс, populus nigra (1), Апіняй, Humulus Lupulus. Апвіняй (1), Апушзе, populus tremula (1), Асіяй, epuisetum hiemale (1), Ашо̄кляй, ribes rubrum. Ашво̄кляй (1), Атгірес, lycopodium, selago (1), Аткакшніс, evonimus europaeus (1), Атудо̄гяй, secale cereale vernum (1), Аве̄тес, sanguisorba officinalis (1), Аве̄тес, rubus, Idaeus, аве̄чос (1), Авіжас, avena sativa. авіжос tuszczios ave. fatua (flaves ser.), трава авіжу, bromus sterilis (1). У словничку трапляються жемайтські форми, наприклад: Dēwamediai (4), Erszketiai (4), Papartiai (11), Žaltia lunks (17) та ін. Іноді паралельно подано жемайтські й аукштайтські форми назв рослин, наприклад: Klaus, acer platanvides. Klevas (7), Warputiai. Ariticum repens. Warpucziai, warputis (15) та ін. Цей покажчик рослин М. Акелайтіс виписав із рукопису жемайтського ботаніка Й. Пабрежі «Tayslōs augimiu» (Taislius augymių), на сторінці 887 якого починається «Rodiikle Waarduu sawyszkuuju kaap kōres augimes wadyn Žemaytee». М. Акелайтіс адаптував покажчик і назви рослин до аукштайтського діалекту, лише подекуди залишивши жемайтські форми. На першій сторінці рукопису словничка чужою рукою зроблено позначку: «Використано словник Стаугайтіса і новий ботанічний словник. З архіву Кряучюнаса (через Чюту)». Перекладаючи й готуючи до друку працю «Apej garus» (Fl—31), М. Акелайтіс зіткнувся з деталями паровоза (за його словами, парового котла й залізного воза), для яких треба було знайти литовські назви. Так він став першим творцем технічної термінології, подавши у своїй праці понад сотню назв деталей паровоза з поясненнями, наприклад: antvožėlis, aušytojas, katilas, kaitintojas, muštuvė, plaukytojas, pliumpa, provadūrys, stiebas, svirtis, stūma, švilpynė, tarpininkas «шатун», triuba, volė, vežės «рейки», žirgiai, žibintuvė тощо. Це переважно слова народної мови, використані як терміни, а також кілька невдалих новотворів (plaukytojas «поплавець», aušytojas «конденсатор» та ін.). Цей перший збірник технічних термінів важливий для історії термінології (докладніше див. у журналі «Mokslas ir technika», 1969, № 11). М. Акелайтіс є також одним із творців граматичної термінології. Хоча його граматику литовської мови написано польською, у ній подекуди (у вступі та ін.) поряд із польськими термінами в дужках наведено й близько десятка литовських відповідників. Їх запозичено у попередників (А. Баранаускаса та ін., наприклад: raštelis «літера», rašyba, tarmė, lankstymas, žodži-ūgis, saudžiai «приголосні») або створено самим М. Акелайтісом (наприклад: balsyba «наука про звуки», raštadailė «графіка», žodžkilis «етимологія», tartis «склад» та ін.). Загалом М. Акелайтіс мав схильність створювати терміни, що видно й із його першого листа литовською до М. Валанчюса (TŽ, III, 292–294), де знаходимо такі новотвори: raštenybė (пол. pismienictwo), mėnskaitlius або metininkas «календар», kalbamylis «філолог», tiesiaieškōjas «критик» і žodynas, до якого додано таку примітку: «Називаю „Žodinas“, а не Žodinis, як хочуть Валанчявіче та Івінскіс; адже кажемо — karklis, karklinas, puszis, puszinas: тому й žodis — žodinas (с. 293). Окрім термінологічних збірників, у рукописах М. Акелайтіса можна знайти тлумачення різних слів, подій та інші подібні матеріали. Найбільше їх додано до перекладу польською мовою «Metai» К. Донелайтіса, який зберігається в Центральному державному архіві Литовської РСР (ф. 378, PS, 1861 р., спр. 16, ч. 1, арк. 145–198). Переклад га- 173 На с. 197—198 подано 18 нумерованих пояснень — приміток («Przypisy»), які наводимо тут, додавши переклади й зазначивши, якої частини та рядка «Пір року» вони стосуються: 1) Литовці вважають, що лелека відлітає в далекі краї на зимовий сон. [Литовці вважають, що лелека відлітає в далекі краї на зимовий сон (I, 43).] 2) Цей вірш важко передати польською, бо слова: Jurgut! Jurgut! kinkyk, kinkyk, paplak, paplak — це наслідування солов’їного співу. [Це слово важко перекласти польською, бо вислови: Jurgut! Jurgut! kinkyk, kinkyk, paplak, paplak — це наслідування солов’їного співу (I, 107).] 3) Польською соловей — lakštingala, слово жіночого роду. Литовки в дорозі зазвичай співають свої улюблені дайни, тому поет порівнює солов’я з селянкою, яка йде в гості. [Соловей — lakštingala, жіночого роду. Литовки в дорозі зазвичай співають свої улюблені пісні, тому поет порівнює солов’я із селянкою (būre), яка йде в гості (I, 116).] 4) Szupinis ми переклали як гороховий суп. Це густо зварений горох із борошном або крупою. Такий гороховий суп не обходиться без сала, свинячої голови, ніг і хвоста, який у мисці є справжньою окрасою цієї улюбленої литовцями страви. [Шюпініс ми переклали як гороховий суп. Це горох, густо зварений із борошном або крупою. До такого горохового супу обов’язково додають сало, свинячу голову й хвіст, який у мисці становить усю принадність цієї улюбленої литовцями страви (I, 151).] 5) У 1709 і 1710 рр. у Литві лютувала чума. Смертність була високою, села спорожніли. Прусська влада привезла колоністів із Німеччини, Швейцарії та Франції. Згодом вони злилися з литовцями, перейняли їхню мову й звичаї. [У 1709—1710 рр. у Литві лютувала чума. Смертність була високою, села спорожніли. Прусська влада привезла колоністів із Німеччини, Швейцарії та Франції. Згодом вони злилися з литовцями, перейняли їхню мову й звичаї (I, 563).] 6) Giltinė — żądnica, богиня смерті; її так називають, бо своїм жалом (żądło) вона висмоктує з трупів смертельну отруту й убиває нею людей. Тому біля померлого клали ножиці, щоб вони відрізали язик Giltinė, коли та прийде вибирати з нього отруту. [Giltinė — богиня смерті, бо своїм жалом висмоктує з трупів смертельну отруту й убиває нею людей. Тому біля померлого клали ножиці, щоб відрізати язик Гільтіні, коли вона прийде висмоктувати з нього отруту (II, 37, 88).] [Слово giltinė не перекладено, його залишено і в польському тексті та написано з великої літери.] 7) Зображуючи Giltinė з косою, поет відійшов від дотеперішніх народних уявлень. (Див. попередні примітки.) [Зображуючи Гільтінє з косою, поет відійшов від тогочасних народних уявлень. (Див. попередню примітку) (II, 90).] 8) Панщина литовською baudžiawa, що означає примус, насильство. [Baudžiava литовською означає примус, насильство (II, 99).] 9) «kaip būrą baudžiąwa baudžia» означає: як панщина гнобить селянина (II, 148). 10) Deiwes — примари, страхіття. [Deivė — чаклунка, страховище (II, 212).] [Слово deivė не перекладено польською мовою і написано з великої літери.] 11) Podkomorzy — Pakamorė, помічник старости. Обов’язок підкоморія — оголошувати селянам урядові розпорядження та збирати з них податки. Pakamorė — помічник старости. Його обов’язок — оголошувати селянам урядові накази та збирати з них податки (II, 437).] 12) Вахмістр — службовець місцевої поліції. [Вахмістр — службовець місцевої поліції (II, 544).] 13) Тут ми недоречно вжили слово dziewosłęb. Kwieślys — той, хто кличе, запрошує на весілля: kweśće, kwęcciu, запрошую. Литовською dziewosłęb — pirszlys: perszu, сваха, сватаю. [Тут ми недоречно вживаємо слово dziewosłęb. Kwieślys — той, хто просить, запрошує на весілля: kviestie, kviečiu — прошу. Dziewosłęb литовською — piršlys: perszu (III, 83).] 14) Чепець — винятковий убір заміжніх жінок, литовською rykas. Із цим словом споріднені rykįs, rykūnas — управитель; rykūne — господиня, господарка. Вінок дозволено носити лише дівчатам; заміжня жінка може прикрашатися квітами та рутою, доки не народить доньку, тобто доки не стане бабою. Якщо дівчина випадково стає матір’ю (що в Литві трапляється дуже рідко), вона втрачає право на чепець (pałaklė) і вінок. У такому разі нещасна сповідається у своїй провині й зі сльозами благає священника дозволити їй принаймні прикрашатися рутою та квіточками, коли вже не можна повернутися до дівочих відзнак — чепця й вінка, за якими нині вона тужить у зворушливих дайнах. [Чепець — винятковий убір заміжніх жінок, литовською зветься rykas. Із цим словом споріднені rykįs, rykūnas «володар», rykūne — господиня. Вінок дозволено носити лише дівчатам; заміжня жінка може прикрашатися квітами й рутою, доки не народить доньку або не стане бабою. Якщо дівчина випадково стає матір’ю (це в Литві трапляється дуже рідко), вона втрачає право на корону й вінок. У такому разі нещасна сповідається у своїй провині й зі сльозами просить священника дозволити їй прикрашатися хоча б рутою та квіточками, коли вже не можна повернутися до дівочих відзнак — корони й вінка, за якими сьогодні вона тужить у зворушливих піснях (III, 105).] 15) У литовській хаті немає дощатої підлоги, лише глиняна, утрамбована долівка — глиняна підлога. 174 підлога, утрамбована з глини. [У литовській хаті немає підлоги, а є лише долівка, глиняне покриття (III, 183).] 16) Kriwule — зігнута палиця, якою користується староста. Коли старості треба щось оголосити селянам, він посилає Kriwulę від хати до хати. Литовець, отримавши цю палицю, передає її далі, а сам поспішає до старости. Звідси вислови: eimi in kriwulę — іду на раду; pareimi iż kriwules — повертаюся з ради. Kriwule, а також Kriwis i Kriwiu-Kriwaitis (Kriwe-Kriwajto) мають спільне походження. Тут також знаходить пояснення той жартівливий вислів — литовець skurczypałka. [Kriwulė — зігнута палиця, якою користується староста. Бажаючи щось повідомити селянам, староста посилає kriwulę від хати до хати. Литовець, отримавши палицю, передає її далі, а сам поспішає до старости. Тому кажуть: eimi in kriwulę, pareimi iš kriwulės. Kriwulė, а також Krivių-Krivaitis (Kriwe-Kriwajto) мають спільне походження. Звідси походить і вислів, що висміює литовців: liet uvis — riesta lazda (IV, 153).] [Слово krivulė залишено і в польському тексті.] 17) Автор має на увазі дві пожежі, що спалахнули в Кенігсберзі у 1764 і 1769 рр. [Автор має на увазі дві пожежі, що спалахнули в Кенігсберзі у 1764 і 1769 рр. (IV, 184).] 18) У ті часи уряд наказував селянам винищувати горобців і ворон. Селянин був зобов’язаний щороку приносити дванадцять горобиних голів і кілька пар воронячих ніг. [У ті часи влада наказувала селянам винищувати горобців і ворон. Селянин мав щороку приносити дванадцять голів горобців і кілька пар воронячих ніг (IV, 293).] До змісту збірки пісень Г. Несельмана (Fl—26, с. 3) додано такі мовні виписки, примітки та пояснення (Zwroty językowe); Kas gelbės ieškotie? — хто допоможе шукати (с. 3); surinko tris metelius. Pavytysius lapelius (с. 4); Mamuž, mamuž, garbužėle (с. 6); Pridab otie — dozierać (с. 6); Žemynelė — žiedekele, чи не означає це: земленько, земленько, вбрана квітами? (с. 7); Žemynos ziedai (с. 9); Kopini kas (с. 8); Nehrunger; Ei mergate pakalnele! дівчино з низин. Del ko taip dailos į lemenelį (с. 9); Muma moczutes (с. 9); Weluka flaga (с. 12); Kas tawę nuszausai? (17); Palynelis, Schlingennetz (18); Penkes backzeliu (13); Ne kwete peledą vieną. Lckys niedzwiedz (14); O wilkelis linksmas esąs wedis oszka szokti (14); Paganikelis, пастух. Переважно тут подано пояснення рідковживаних слів польською мовою. У творі М. Акелайтіса, написаному польською мовою, «Moja chata» (Fl—14) також є кілька коротких зауваг («Objaśnienia») щодо вживання слів Lauma, Perkūnas, šiaurys тощо. Було розглянуто словники литовської мови, які М. Акелайтіс задумав підготувати, та невеликі лексикографічні праці, виконані ним під час життя в Литві. В еміграції його цікавили створення нової лінгвістичної теорії та написання граматики, тож лексикографії він міг приділяти мало уваги. Тут він лише час від часу згадує, що його цікавлять і словники. У листі з Парижа до Ю. Крашевського 1883 року він писав: Нещодавно я прочитав у варшавській газеті повідомлення про оголошення конкурсів Академією наук у Кракові. Серед них знайшов конкурс імені Самуеля Богуміла Лінде: «дослідження в галузі польської мови». Маю бажання взяти участь у конкурсі. Збираюся написати таке дослідження: «Перелік польських слів, що походять із литовської мови або мають із нею спільне джерело». — Найдорожчий, наймиліший співвітчизнику! Будь ласка, як член Краківської академії, надішли мені докладні відомості про згаданий конкурс. На який день і рік припадає кінцевий термін і кому потрібно подати рукопис? Друга праця, про яку я постійно мрію, — етимологічний словник польської мови. Поляки досі не мають подібної праці. Думаю також про польсько-литовський і литовсько-польський словники. Але хто забезпечить мені кошти на виконання цієї роботи?…¹² [Нещодавно я прочитав у варшавській газеті повідомлення про оголошення конкурсів Краківською академією наук. Серед них є конкурс імені С. Б. Лінде: «дослідження польської мови». Мені хочеться взяти участь у конкурсі. Збираюся написати таке дослідження: «Слова польської мови, що походять із литовської мови або мають із нею спільне джерело». Дорогий і милий співвітчизнику! Будь ласка, як член Краківської академії, надішли мені докладну інформацію про згаданий конкурс. Коли кінцевий термін (рік і день) і кому потрібно подати рукопис? Друга праця, про яку я постійно думаю, — етимологічний словник польської мови. Поляки досі не мають подібної праці. Думаю також про польсько-литовський і литовсько-польський словники. Але хто забезпечить мені кошти на виконання цієї роботи?…] 12 Рукописний відділ Вільнюського державного університету імені В. Капсукаса, фонд М. Акелайтіса. 175 З цього листа видно, що й на еміграції, займаючись іншими справами, М. Акелайтіс мріяв про лексикографічну працю, про польсько-литовський і литовсько-польський словники, які, очевидно, ще не були укладені. Це ще раз нагадує, що до лексикографічної спадщини М. Акелайтіса (порівняльного та двох двомовних словників), згадуваної бібліографами, слід ставитися дуже стримано. Оглянувши лексикографічну діяльність М. Акелайтіса, можна констатувати ось що: Ентузіаст і мрійник М. Акелайтіс гадав, що незабаром зможе написати аж три словники; він почав збирати матеріал і розголошував, що той чи інший словник уже завершується, хоча насправді робота ще як слід і не почалася. До лексикографічної праці М. Акелайтіс був певною мірою підготовлений. Він опанував кілька мов, цікавився укладеними до нього литовськими словниками й збирав їх — друковані та рукописні; кілька з них (Андрушкевича та анонімний східнолитовський) було знайдено серед його спадщини. Очевидно, він готувався скористатися ними. Для укладання словників М. Акелайтіс зібрав чимало друкованої літератури. Однак із його висловлювань і наведених прикладів видно, що чітких і міцних лексикографічних принципів він не мав. Особливо вагався М. Акелайтіс щодо внесення відповідників з інших мов до двомовних словників; у прикладах таких словників, які він наводив, подано відповідники з чотирьох і більше мов, хоча для двомовних словників вони непотрібні. Чимало зауважень можна висловити й щодо задуманого М. Акелайтісом порівняльного словника: з його прикладів видно, що він не дотримувався усталених принципів етимологічного словника й часто свавільно зіставляв слова, які не мають нічого спільного за походженням. Етимологізація власних назв і слів, які мали увійти до порівняльного словника, свідчить, що М. Акелайтіс не зміг засвоїти принципи порівняльного історичного мовознавства, шукав і вважав, що відкрив нові фонетичні закони, на підставі яких створював ще химерніші етимології. Брак належної лінгвістичної підготовки, постійні метання, нездатність зосередитися на лексикографічній праці, нерозуміння труднощів укладання словників і тяжкі життєві обставини не дали М. Акелайтісу досягти значних результатів у галузі лексикографії. Його лексикографічна діяльність вирізнялася широкими, але нереалістичними задумами, і більшість із них так і не було втілено. Задумані М. Акелайтісом словники залишилися незавершеними й невиданими. Лише рукопис литовсько-польського словника потрапив до рук польського мовознавця Я. Карловича й міг бути використаний для досліджень литовської мови. Попри це, М. Акелайтіс відіграв позитивну роль у розвитку литовської лексикографії. Він продовжив працю літераторів, культурних і громадських діячів першої половини XIX ст. у царині розвитку литовської літературної мови, долучився до збирання лексичного багатства литовської мови та укладання словників. Він поширював і зміцнював серед інтелігенції думку, що для збереження й розвитку литовської мови потрібен словник, що без словника неможливі подальше збагачення й унормування литовської мови. Про лексикографічні праці М. Акелайтіса писали в пресі, про них знали його сучасники. Це спонукало й інших просвітників узятися за укладання та видання словника литовської мови. М. Акелайтіс дбав також про збирання й творення литовської термінології. Він долучився і до збирання та збереження литовських рукописних словників. Завдяки йому до нас дійшов східнолитовський литовсько-польський словник другої половини XIX ст., важливий для висвітлення історії лексикографії. 176 Цією статтею хотілося глибше розглянути лексикографічну діяльність М. Акелайтіса, якої досі лише коротко торкалися, спираючись на бібліографічні та біографічні дані й зазначаючи три лексикографічні праці М. Акелайтіса (порівняльний і два двомовні словники). Переглянувши доступні архівні та друковані матеріали, що стосуються М. Акелайтіса, і конкретно розглянувши приписувану йому лексикографічну спадщину, яка є в нашому розпорядженні, ми спробували з’ясувати, що насправді зробив М. Акелайтіс у галузі литовської лексикографії та які його задуми залишилися невтіленими. Очевидно, що ці спроби — лише початок пошуку й дослідження лексикографічної спадщини М. Акелайтіса, вступ, який мають доповнити й уточнити подальші пошуки словників М. Акелайтіса (особливо найреальнішого з них — литовсько-польського словника) та інших матеріалів, а також ширші дослідження. СКОРОЧЕННЯ НАЗВ ДЖЕРЕЛ 1. AkG = Gramatyka języka litewskiego. Glosownia. Napisał Mikolaj Akielewicz, Poznań. 1890. 2. Fl, 1…49 = Рукописна спадщина М. Акелайтіса (F1), що зберігається в Інституті литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР і складається з 49 папок (їх зазначено після тире). 3. Jan MA = A. Janulaitis, Mikalojus Akelaitis, Vilnius, 1969. 4. Tž = «Tauta ir Žodis», видання факультету гуманітарних наук, кн. I—VII, Kaunas, 1923—1931. М. Акялайтіс як лексикограф І. Круопас Резюме У статті подано широкий огляд лексикографічних праць М. Акялайтіса (1829—1887), видатного діяча середини XIX ст. у галузі литовської культури, освіти, літератури й науки. М. Акялайтіс цікавився як порівняльним мовознавством, у якому литовська мова вже тоді посідала важливе місце, так і прагнув зробити свій внесок у вивчення литовської мови, створення її граматики та словників. Він мав намір укласти литовсько-польський, польсько-литовський і порівняльний словники литовської мови. З цією метою він багато років збирав матеріал із різних джерел, особливо з литовської художньої літератури, і написав більшу частину литовсько-польського словника. Цим словником користувалися польські мовознавці під час дослідження литовської мови. Активна участь М. Акялайтіса в суспільному, культурному й літературному житті Литви, у повстанні 1863 р. проти царизму та подальша еміграція до Парижа після придушення повстання не дали М. Акялайтісу змоги завершити свої лексикографічні задуми. Все ж він відіграв позитивну роль у розвитку литовської лексикографії та літературної мови. 12. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos