J. Balčikonio darbų reikšmė

LIETUVIŲ KALBOS SANDAROS TYRINĖJIMAI LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVI (1987) STASYS KEINYS ЗНАЧЕННЯ ПРАЦЬ Ю. БАЛЬЧИКОНІСА 25 березня 1985 р. минуло 100 років від дня народження видатного литовського мовознавця, академіка, професора Юозаса Бальчиконіса. Шість десятиліть він ревно дбав про справи рідної мови й залишив незгладимий слід у різних галузях розвитку та дослідження мови. За десятиліття з лишком, що минули після смерті Ю. Бальчиконіса, чимало зроблено як для збереження його спадщини та забезпечення вільного доступу до неї для всіх, так і для неупередженої оцінки його праць, визначення їхнього місця та значення. Що зроблено? 1972 р. вийшла збірка записаних Ю. Бальчиконісом народних пісень «Пісні Друскінінкая»1, яка найвиразніше засвідчує його безмежну любов до народу, його культури та повагу до простих людей, яких він цінував усе життя і вчив цього інших. У 1978—1982 рр. вийшло двотомне видання «Вибраних творів» Ю. Бальчиконіса2, підготовлене й опубліковане згідно з постановою Ради Міністрів республіки про увічнення пам’яті Ю. Бальчиконіса («Тєса», 1970, 24 березня). До цієї збірки увійшли всі найважливіші статті та статейки мовознавця з мовних питань, добірка конспектів прочитаних ним лекцій, а також листи, важливі для мовознавства. Вийшли нові видання казок, перекладених Ю. Бальчиконісом, і деяких інших творів художньої літератури. У наукових виданнях, газетах і журналах опубліковано низку статей про життя та праці професора. Особливо багато різних публікацій і заходів, присвячених Ю. Бальчиконісу, відбулося з нагоди 100-річчя від дня його народження. У Вільнюсі пройшла присвячена цій даті ювілейна наукова конференція, організована Вільнюським державним університетом імені В. Капсука та Інститутом литовської мови й літератури Академії наук; у столиці республіки, інших містах і районах, а також на батьківщині професора, в Еришкяї, відбулися урочисті вшанування. Цій нагоді було присвячено весь 48-й випуск «Культури мови», у якому, крім кількох статей, уміщено багато спогадів про мовознавця3. Ювілейну статтю та добірку спогадів про Ю. Бальчиконіса опубліковано також у виданні «Наша мова»4. А видавництво «Швієса» випустило для шкіл книжечку В. Віткаускаса про життя мовознавця та його наукову й педагогічну діяльність5. Про ювілей широко повідомляли республіканська, міська та районна преса, радіо й телебачення республіки. 1 Druskininkų dainos / Užrašė J. Balčikonis. — V., 1972. — 216 p. 2 Balčikonis J. Rinktiniai raštai / Sudarė A. Pupkis. — V., 1978, t. 1. — 408 p.; 1982, t. 2. — 332 p. 3 Kalbos kultūra, 1985, sąs. 48. — 80 p. 4 Mūsų kalba, 1985, Nr. 1(119), p. 3—31. 5 Vitkauskas V. Juozas Balčikonis. — K., 1985. — 112 p. 61 Усе це дало змогу і мовознавцям, і громадськості краще пізнати й зрозуміти праці Й. Балчиконіса, їхнє значення не лише для мовознавства, розвитку й плекання літературної мови, а й загалом для духовної культури народу. У майбутньому не слід забувати й про ще не оприлюднену частину спадщини Й. Балчиконіса. З нагоди ювілею не раз згадували, що для мовознавства було б корисно видати перекладену й доповнену мовознавцем «Граматику литовської мови» Й. Отрембського. Фольклористи висували думку, що варто оприлюднити записаний Й. Балчиконісом оповідний фольклор. Можливо, слід було б подумати й про видання його перекладів, що залишилися в рукописах або були опубліковані давно. Потрібна ґрунтовна бібліографія Й. Балчиконіса. Шукаючи й докладаючи зусиль із часом, безперечно, знайдуться й інші матеріали, гідні оприлюднення. Отже, як оприлюднення спадщини Й. Балчиконіса, так і її ґрунтовне наукове дослідження та оцінювання слід продовжувати й після початку другого століття від дня народження мовознавця. До мовознавчої праці Й. Балчиконіс узявся рано. Ще студентом він познайомився з найвидатнішими литовськими мовознавцями початку цього століття — Й. Яблонскісом, К. Бугою та іншими — і почав перейматися спільними мовними проблемами. Безперечно, саме це й спрямувало все його життя на литовську мову, її дослідження, плекання та розвиток. Й. Балчиконіс належить до останнього покоління литовських мовознавців, які не мали змоги вивчати литовську мову й літературу як спеціальність у вищих навчальних закладах, адже в університетах царської Росії з відомих причин такої спеціальності взагалі не було. Не було її й деінде. Мовознавцям, які присвятили себе дослідженню та плеканню рідної мови, доводилося самотужки опановувати її студії: їхніми університетами литовської мови були сільські хатини. До речі, у минулому й нинішньому століттях ці «університети» закінчив не один мовознавець з інших країн, який прагнув вивчити литовську й краще пізнати саму литовську мову. Литовські мовознавці кінця минулого й початку цього століття мали самі зануритися у мовні джерела, ґрунтовно пізнати її першоджерела — живу мову людей, давню писемність і творчість найкращих письменників новітнього часу. Саме ці чинники разом із навичками методології наукової праці, здобутими у справжніх університетах, і визначили успіх праці литовських мовознавців тієї доби. Нарешті, безперечно, це було також однією з причин, чому ці мовознавці, як ніхто інший, цінували, поважали й шанували мову народу, простих сільських трударів. Такий погляд як заповіт давніх трударів мовознавства від Й. Балчиконіса успадкувало й сучасне литовське мовознавство. Закінчивши Петербурзький університет, Й. Балчиконіс працював над практичними мовними питаннями в редакціях литовських газет, а невдовзі почав викладати в литовських гімназіях; згодом продовжив учительську працю в Паневежській учительській семінарії, Литовському університеті в Каунасі та Вільнюському державному університеті. В історію литовської освіти Й. Балчиконіс увійшов не лише як видатний учитель рідної мови, а й як організатор освіти. Після Першої світової війни він був діяльним засновником і директором литовських шкіл у Паневежисі (спочатку гімназії для хлопців, а згодом учительської семінарії). Від 1970 року про роки, проведені Й. Балчиконісом у Паневежисі (там він і сам закінчив реальну гімназію), нагадує середня школа, названа його ім’ям. Після Другої світової війни Й. Балчиконісові випало виконувати праці виняткової наукової та громадянської ваги. Йому доручили відновити дослідження литовської мови в республіканській Академії наук. Від 1945 до 1952 року Й. Балчиконіс був директором Інституту литовської мови Академі- 62 ї наук (1946 року його обрали дійсним членом Академії), особливо присвячуючи себе основним працям з литовської лексикографії. Чимало часу Й. Балчиконіс віддавав і підготовці вчителів-литуаністів. Він був одним із відновлювачів кафедри литовської мови у Вільнюському державному університеті (у 1944—1950 роках завідував нею, 1948 року отримав звання професора), за 15 повоєнних років доклав надзвичайно багато зусиль, разом з іншими готуючи життєво потрібних країні вчителів литовської мови та літератури. Як найавторитетнішому мовознавцеві, Й. Балчиконісові випало найбільше навантаження і в підготовці литовських мовознавців. Понад 20 мовознавців-литуаністів, які першими за радянських часів захистили дисертації на здобуття ступеня кандидата філологічних наук, були або його учнями, або опонентами. Разом із жменькою співробітників молодшого покоління в нелегкі повоєнні роки Й. Балчиконіс організовував і розвивав дослідження литовської мови, готував і плекали кадри литуаністів. Ця діяльність Й. Балчиконіса особливо важлива й значуща, адже вона допомогла швидко піднести й розвинути дослідження литовської мови, сприяла зростанню й розквіту сучасного литовського мовознавства. Педагогічна діяльність Й. Балчиконіса тривала майже п’ять десятиліть. Тож не дивно, що для більшості сучасних литовських мовознавців і значної частини вчителів литовської мови та літератури старшого покоління Й. Балчиконіс — учитель, професор. У пам’яті кожного його учня назавжди залишиться образ професора. Повільна хода, спокійний, негучний голос… І любов — любов до рідної мови, що струменіла з усієї постаті професора. Мало хто з викладачів вищої школи вмів підтримувати такий постійний фаховий зв’язок зі слухачами. Він був єдиним, хто невтомно привертав увагу студентів до невичерпного джерела життєдайності писемної мови — мови батьків, дідів, простих людей. Запаси картотечних карток «Словника литовської мови» у професоровому портфелі ніколи не вичерпувалися. Кожен його студент навчився, як і які слова потрібно збирати. Це збирання слів було не лише допомогою укладачам словника, а й живим, безперервним зв’язком студентів із живою мовою, вихованням діяльного ставлення до неї. Не полюбили професора лише ті, хто його не слухав; ті, хто, прагнучи стати фахівцями з литовської мови й літератури, письменниками, редакторами, науковцями чи вчителями, не хотів поліпшувати власне знання цієї мови. Вони лише поширювали балачки про дивацтва професора, насміхалися з тем творів, які він задавав, або навіть обурювалися ними; це були ті, хто не розумів шляхетного чоловіка й відданого вчителя, найбільшим бажанням якого було навчити своїх учнів-студентів найправильнішої, найгарнішої, найживішої мови, а кому стиль газет чи канцелярій здавався нібито взірцем мови, якого слід прагнути за будь-яку ціну, і єдиним мовним ідеалом. Були й такі студенти, які від Й. Балчиконіса нічого або майже нічого не навчилися і пам’ятають лише, як тремтіли за дверима аудиторії, де професор проводив заліки чи іспити, або як він ляснув заліковою книжкою об стіл — «прийдеш іншим разом». Та невже з цього слід робити висновок, яким педагогом був Й. Балчиконіс? Невже можна забути, що він був дуже тактовним і ніколи нікому не нав’язував своєї думки! Невже студентам? Адже завжди трапляються й такі студенти, які вважають, що знають більше за будь-якого професора. Й. Балчиконіс казав, що студенти не зобов’язані думати точнісінько так, як думає й пояснює він. Але вони неодмінно повинні вміти довести правильність власних міркувань. Професор намагався підкріплювати свої пояснення ґрунтовними й наочними доказами. Він завжди залишатиметься уособленням прямоти, 63 приклад уміння відстоювати власну думку, безкорисливості й водночас вимогливості, справедливої суворості та принциповості. Щиро радів Й. Балчиконіс успіхам своїх учнів. Незабутню, зворушливу промову він виголосив під час захисту дисертації на здобуття ступеня доктора філологічних наук З. Зінкявічюсом. Загалом, будучи членом ради з присудження наукових ступенів, Й. Балчиконіс часто виступав на захистах дисертацій. Напевно, не один дисертант дуже боявся тих промов, адже професор вимогливо й без поблажок вимагав від усіх доброго знання рідної мови. Особливо вимогливим він був до мовознавців, які прагнули здобути науковий ступінь. І нині як заповіт звучать ці слова професора: «Кандидат філологічних наук має вміти точно висловити свою думку про кожен твір — сказати, чи добра мова цього твору, чого їй бракує. Щоб це сказати, сам він не повинен робити помилок у своїй мові, має говорити жваво»6 і «Литуаністи першими повинні писати правильно, жваво й плавно»7. У творчій спадщині Й. Балчиконіса є також статті з питань навчання рідної мови, а також рецензії на підручники. З них виразно видно, наскільки серйозно професор ставився до питань викладання мови, до самих учителів та їхньої підготовки («Невже вчителем литовської мови може бути кожен, хто відрізняє літери від борін?» — не без іронії запитував Й. Балчиконіс у статті «Литовська мова в нашому університеті», опублікованій 1927 року8). Його власна педагогічна діяльність разом із цими статтями становить яскраву сторінку практичної литовської педагогіки й методики, важливу та значущу й для різних шкіл сьогодення. Щоб удосконалювати й поліпшувати викладання рідної мови, треба ґрунтовно вивчати досвід найкращих її вчителів і зважати на нього. У цьому сенсі сучасна методика, здається, ще чимало могла б запозичити з педагогічної спадщини Й. Яблонскіса та Й. Балчиконіса. Багато литуаністів середнього та старшого покоління вважають великою честю називатися учнями Й. Балчиконіса. Це найкраща оцінка праці вчителя. Таку оцінку зазвичай здобувають ті вчителі, які багато чого навчили. Й. Балчиконіс відкрив своїм учням справжні скарбниці мови, переконливо показав, що й рідну мову потрібно вивчати не менш старанно, ніж інші мови та інші предмети. На Й. Балчиконіса як мовознавця й педагога випала особлива місія. Будучи сучасником і соратником перших професійних литовських мовознавців, він був немов мостом, що поєднав спадщину литовського мовознавства початку століття із сучасною наукою про мову. Цей зв’язок поколінь, шана до спадщини власної наукової галузі та її уважне наукове оцінювання, наступність найкращих традицій, здається, були серед найважливіших чинників, що забезпечили стрімке якісне зростання литовського мовознавства в наш час. Упродовж усього життя Й. Балчиконіс шанував пам’ять Й. Яблонскіса та К. Буги. Пошану й любов до великих литовських мовознавців він постійно прищеплював своїм учням, їхніми працями показував приклад усім і сам був найвідданішим та найпослідовнішим продовжувачем їхньої справи. А тепер і ім’я самого Й. Балчиконіса цілком заслужено вписане в історію литовської науки про мову поруч з іменами найвидатніших її діячів, соратників професора. 6 Балчиконіс Й. Вибрані твори, т. 1, с. 302. 7 Там само, с. 362. 8 Там само, с. 61. 64 Майже чотири десятиліття Й. Балчиконіс продовжував розпочату К. Бугою роботу над «Словником литовської мови», більшу частину цього часу був також головним редактором словника, керівником і головним організатором роботи. Словникові судилося стати найбільшою працею Й. Балчиконіса. Історія цього словника має одну особливу рису — весь час його укладачів змушували поспішати, якомога швидше подати, як кажуть, суспільству завершену працю. На початку третього десятиліття серед тих, хто спонукав і квапив К. Бугу, був і сам Й. Балчиконіс. Пізніше, ставши наприкінці 1930 року біля керма цієї литуаністичної праці, Й. Балчіконіса самого підганяли й навіть усіляко змушували поспішати інші. Однак задумана величезна праця — суттєве поповнення картотеки словника (фактично її укладання, адже попередня, створена К. Бугою, була перевищена в кілька разів), визначення засад підготовки словника (словник, який взявся укладати Й. Балчиконіс, мав зовсім інший характер, ніж лише розпочатий К. Бугою, отже, по суті, не є його продовженням; словник К. Буги — лише витоки великого «Словника литовської мови») та власне написання словника, його редагування, вичитування цілих гір коректур — потребувала набагато більше сил і часу, ніж спочатку гадав навіть сам головний редактор. На перший том словника знадобилося ціле десятиліття. Робота ніби почала просуватися швидше, однак Й. Балчиконіс устиг видати лише перші два томи (т. I — 1941 р., т. II — 1947 р.). Після цього, коли третій том уже був підготовлений, а четвертий розпочатий, інші вирішили дещо змінити структуру словника, і це знову на певний час загальмувало його підготовку (III том, заново відредагований уже без Й. Балчіконіса, вийшов 1956 р.). Тепер видано 14 томів великого «Словника литовської мови». Словник уже давно є найбільшою, найвизначнішою та найважливішою працею литовського мовознавства, що здобула широке визнання не лише в Литві, а й далеко за її межами. Справа честі лексикографів — подбати, щоб читачі отримали до рук останній том академічного словника в цьому столітті. Словник і Й. Балчиконіс і сьогодні залишаються нероздільними, а багаторічна його праця дає добрі плоди. В історію литовського мовознавства Й. Балчиконіс увійшов як один із найбільших лексикографів, організатор, керівник і укладач великого словника. Тож символічно й цілком закономірно, що кожного, хто входить до кімнати словникового відділу Інституту литовської мови та літератури, зустрічає портрет Й. Балчіконіса. Й. Балчиконіс був також найвідданішим соратником Й. Яблонскіса, а після його смерті — найпослідовнішим продовжувачем його праці. Йдеться не лише про ретельно підготовлені Й. Балчіконісом і видані в п’яти томах майже всі статті Й. Яблонскіса9. Насамперед тут не можна забувати про виховну працю самого Й. Балчіконіса задля літературної мови та її культури. Упродовж усього свого життя мовознавця він був послідовним охоронцем народного характеру літературної литовської мови й, безперечно, сам був найкращим знавцем народної мови. Як і Й. Яблонскіса, Й. Балчіконісові були чужі пуристичні настрої, які він завжди й усюди рішуче засуджував — і в термінологічній роботі, і під час виправлення мови, і в педагогічній діяльності. Як і Й. Яблонскіс, Й. Балчиконіс завжди мав суворих суддів своєї праці. Однак він ніколи не опускав прапора, завжди боровся до кінця й із честю. 9 Jablonskio Raštai / Redagavo J. Balčikonis. — K., 1932–1936, t. 1–5. 3. 1835 65 Виправлення мови — складна робота, що вимагає великих знань. В історії сучасної літературної литовської мови багато хто так чи інакше брався за цю працю. Мову виправляли і мовознавці з найбільшим досвідом, яких сьогодні сміливо можна вважати класиками унормування літературної мови, і дослідники-початківці, і зовсім не мовознавці; виправляли як люди обізнані, так і цілком некомпетентні. Різні редактори є й тепер. Як і в будь-якій роботі, тут легко помилитися. З іншого боку, далеко не всі пропозиції редакторів мови, навіть дуже добрі, приживаються. Це стосується і діяльності Й. Яблонскіса, і мовознавців «Gimtoji kalba», які згуртувалися після його смерті. Такою була доля й частини виправлень Й. Балчіконіса. Деякі його поправки здавалися дивними і студентам, і окремим мовознавцям, і просто людям, які активно висловлювали свою думку з різних питань. Справді, пропозиції взятися за заміну в усталеній лексиці літературної мови, наприклад, цибулю — cibulį, лелеку — gužą, парасолю — parasonu чи колгосп — kolchozu, мали видаватися доволі дивними. Деякі виправлення Й. Балчіконіса зазнали дуже гострої критики10. Щоправда, в запалі суперечки й критики не в усіх питаннях спромоглися зберегти об’єктивність. Тепер, коли минуло понад чверть століття відтодішніх подій, це значно легше і помітити, і зважити. І в цьому сенсі час — найкращий суддя. Тепер і мовознавці, і всі, хто цікавиться мовними питаннями, мають легкодоступні праці Й. Балчіконіса, присвячені культурі мови. Їх зібрано у згаданих «Вибраних творах». Із них виразно видно, що переважна більшість цих виправлень надзвичайно цінна й потрібна. Під ними підписався б кожен компетентний нормалізатор мови. Виховну діяльність Й. Балчіконіса у мовній сфері не можна обмежувати лише згаданими статтями. Дбаючи про те, щоб молодь мала якомога більше книжок, написаних живою, правильною мовою, він підготував до друку й заново відредагував «Твори» М. Валанчюса (Каунас, 1931). Але найважливіше — для всіх дітей Литви Й. Балчиконіс є славетним казковим дідусем. Власне, таким дідусем він став ще в молодості й залишався ним усе життя. Уже кілька поколінь литовців захоплюються казками Г. К. Андерсена, братів Ґрімм, В. Гауфа, Ш. Перро, переказаними литовською мовою Й. Балчіконісом. Крім того, він переклав арабські казки «Тисяча й одна ніч», «Навколо світу за 80 днів» Ж. Верна, «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта, не кажучи вже про деякі маловідомі переклади творів А. Чехова, Г. де Мопассана, Л. Толстого та інших авторів, зроблені в молодості. Переклади Й. Балчіконіса, написані гарною, правильною мовою, — чудова школа рідної мови, яку, мабуть, сьогодні проходить кожна дитина. Збираючи матеріал для найрізноманітніших своїх праць із живої мови, творів литовських літературних класиків, фольклору та інших джерел, мовознавці не забувають і про переклади Й. Балчіконіса. Ці переклади мають навіть одну дуже важливу перевагу над багатьма іншими джерелами — можна не сумніватися в народному характері й правильності жодного слова, жодного речення. Якщо професор, дев’ять разів відмірявши, відрізав на десятий, то це означає, що такий вислів або взято з живої мови, або він цілком відповідає їй. 10 Plačiau žr.: Kalbininkų pasitarimas. — Tarybinis studentas, 1959, gegužės 7 d. 66 Своїми перекладами Й. Бальчіконіс здійснив значну позитивну працю з плекання культури рідної мови. Насправді найважливішою школою мовної культури є не виправлення мовних помилок, докори й повчання мовознавців про те, як не слід і як слід писати та говорити, а бездоганні мовні взірці, цілі тексти. Це добре розуміли видатні вчителі литовської мови Й. Яблонскіс і Й. Бальчіконіс. У цьому відношенні Й. Бальчіконіс перевершив навіть самого Й. Яблонскіса. Тож лише взявши до уваги безпосередню педагогічну працю самого Й. Бальчіконіса (особливо підготовку вчителів литовської мови та літератури), його переклади, мовне редагування, лексикографічну роботу (зокрема організацію та підготовку першого видання «Словника сучасної литовської мови», що вийшло у Вільнюсі 1954 року), унормування власних назв, підготовку й видання творів Й. Яблонскіса, можна збагнути, як багато і плідно працював професор задля розвитку літературної мови та її культури. В історії литовського мовознавства і в цьому відношенні його ім’я завжди стоятиме поруч з іменами найвидатніших його трудівників. Значну частину часу Й. Бальчіконіс присвятив литовським географічним назвам і особовим іменам; багато з них він сам записав і активно унормовував. З цього приводу він опублікував і статті. Нормуючи назви місцевостей, професор послідовно сам дотримувався автентичності й наполегливо навчав цього інших. У всіх випадках він віддавав перевагу варіантам назв, уживаним місцевими жителями, активно виступав проти штучно створюваних нових географічних назв. Він звернув увагу на те, що струмок, який впадає у Вілію у Вільнюсі, здавна литовською називали Vilnia, а не Vilnėlė, що назва містечка неподалік Вільнюса — не Maišiogala, а Maišiagala тощо. Й. Бальчіконіс запроваджував у літературне вживання й інші автентичні литовські назви місцевостей, хоча й тут його пропозиції не завжди приймали беззастережно, а деякі навіть критикували. Вважаючи, що «кожна назва місцевості є пам’яткою нашого минулого, документом, залишеним поколіннями, які жили раніше»11, він не раз наголошував, що першочергове завдання в галузі власних назв — зібрати всі географічні назви, від найбільших до найменших. Дослідники власних назв Інституту литовської мови та літератури разом із численними помічниками тепер уже доводять цю роботу до завершення. Й. Бальчіконіс був мовознавцем і філологом із широким колом інтересів. Він цікавився історією литовської мови та писемності, написав статті про литовських мовознавців і внесок російських учених у вивчення литовської мови. З різних нагод писав про вчених інших народів, пов’язаних із литуаністикою, радів кожній новій праці про литовську мову, не одну з них доброзичливо представляв громадськості. Незабутньою є турбота Й. Бальчіконіса про пам’ятки литовської мови. У рецензії на збірник давніх литовських текстів «Teksty litewskie. I. Teksty dawne», підготовлений Й. Отрембським (Варшава, 1957), чітко сказано: «Щоб добре знати свою сучасну мову, треба знати її історію. Нині ми загалом мало знаємо свою давню мову. Серед інших причин незнання — брак легкодоступних текстів, а найважливіше — відсутність коментарів»12. Усвідомлюючи це, ще до війни він підготував фототипічне видання катехизму М. Петкевічюса, а під час відзначення трьохсотої річниці першої граматики литовської мови активно допомагав готувати й видання тієї граматики та її скороченої версії з перекладом литовською мовою. Крім того, про окремі мовні пам’ятки, особливо про їхні нові видання, Й. Бальчіконіс опублікував низку статей. 11 Balčikonis J. Rinktiniai raštai, t. 1, p. 73. 12 Ten pat, p. 278. 3* 67 сотліття від її появи, він активно допомагав підготувати видання цієї граматики та її скороченої версії з перекладом литовською мовою. Крім того, про окремі мовні пам’ятки, особливо про їхні нові видання, Й. Бальчіконіс опублікував низку статей. У філологічній спадщині професора важливе місце посідає фольклор. Як і багато філологів старшого покоління, Й. Бальчіконіс не лише цінував фольклор, використовував його у своїх наукових працях і педагогічній діяльності, а й збирав його. Представляючи читачам зібрані професором і підготовлені до друку «Друскінінкайські пісні», Л. Саука писав, що ця збірка є «важливим кроком у визначенні географічних координат литовських народних пісень. На карті видання співаного фольклору ця публікація вирізняється як великою кількістю поданого матеріалу з малодослідженого північного регіону, так і його автентичністю»13, водночас підкреслюючи своєрідність і цінність публікації, зумовлені лінгвістичним способом запису текстів: «Фольклорних видань лінгвістичного профілю нині виходить небагато. Інтерес мовознавців — А. Шлейхера, Ф. Фортунатова, Ф. Куршайтіса, А. Лескіна, К. Бругмана, Й. Яблонскіса та ін. — до литовського фольклору, що спалахнув у XIX ст., дав чудові плоди. Згодом цей напрям роботи занедбали. Тож і в цьому відношенні “Друскінінкайські пісні” проф. Й. Бальчіконіса — важлива книжка, що знову привертає увагу вчених до мови пісень»14. Праці та діяльність Й. Бальчіконіса, як і прийнято в науці, слід оцінювати насамперед з огляду на те, ким він був і що зробив у свій час, чи сприяли його праці та діяльність поступу науки, а також з огляду на їхню тривалу цінність і значення для сучасної науки та мовної практики. Тепер, майже через два десятиліття після смерті Й. Бальчіконіса, виразно видно його неабиякі заслуги перед литовським мовознавством і самою мовою. Щоправда, не все робиться саме так, як пропонував Й. Бальчіконіс або як було започатковано й задумано ним. У своєму оглядовому дослідженні «Історія дослідження литовської мови», маючи на увазі сумнівні аспекти діяльності Й. Бальчіконіса, А. Сабаляускас писав: «Не всі його мовні виправлення схвалювали ані попередні, ані сучасні литовські мовознавці. Академічний “Словник литовської мови” редагують не цілком за тими принципами, за якими його почав укладати Бальчіконіс. Його переклади, будучи справді чудовими взірцями народної мови, можливо, не завжди точно відтворюють стиль оригіналу. Однак ці обставини жодним чином не можуть применшити величезних заслуг Бальчіконіса перед литовською мовою — її наукою та практикою»15. Більшість наукових ідей Й. Бальчіконіса міцно вкорінилася в литовському мовознавстві й стала його невід’ємною частиною. Його головна започаткована праця — великий «Словник литовської мови» — успішно продовжується. Наукова спадщина Й. Бальчіконіса, зокрема й та, що призначена для мовної практики, має безсумнівну тривалу цінність, сприяла й сприяє розвитку досліджень литовської мови, плеканню та вдосконаленню самої літературної мови. Його заслуги в підготовці вчителів рідної мови та розвитку й піднесенні сучасного литовського мовознавства ніколи не будуть забуті. 13 Sauka L. Prof. J. Balčikonio „Druskininkų dainos“. — Kn.: Druskininkų dainos / Užrašė J. Balčikonis, p. 7. 14 Ten pat, p. 8. 15 Sabaliauskas A. Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija. 1940–1980 m. — V., 1982, p. 42. 68 Життя проф. Й. Балчиконіса було змістовним і значущим. Будучи великим любителем бджільництва, він усе життя, мов та працьовита бджілка, без галасу, невтомно й дедалі завзятіше трудився на благо рідної мови. Символічною була і його остання подорож — повернення на землю батьківщини, з якою він зрісся і від якої ніколи не відривався. Білими, мов убрання казкових принцес, дорогами рідного краю зі старого Вільнюса жалобні автомобілі з великим гуртом професорових учнів і співробітників через усю Литву проводжали свого вчителя, видатного мовознавця, до його рідного села. Там, до своїх батьків, родичів, сусідів, він бажав повернутися назавжди. Там, на родинному цвинтарі, під поривами холодного зимового вітру 8 лютого 1969 р. постав піщаний горбок, дорогий усій Литві. ЗНАЧЕННЯ НАУКОВИХ ПРАЦЬ І ДІЯЛЬНОСТІ Ю. БАЛЬЧИКОНІСА Резюме Дійсний член Академії наук ЛитСР, професор Ю. Бальчиконіс (1885—1969) протягом шести десятиліть невтомно вивчав рідну мову. Після смерті мовознавця було видано чимало його праць (у 1972 р. вийшла збірка литовських народних пісень, зібраних і підготовлених до друку професором. У 1978—1982 рр. вийшло двотомне видання вибраних наукових праць, з’являються нові видання перекладених ним литовською мовою казок та інших творів художньої літератури). У науковій і суспільно-політичній пресі опубліковано низку статей, у яких висвітлено життя і діяльність Ю. Бальчиконіса. До 100-річчя від дня народження мовознавця у виданнях „Kalbos kultūra“ („Культура мовлення“, 1985, вип. 48) і „Mūsų kalba“ („Наша мова“, 1985, №1) опубліковано статті про діяльність і праці Ю. Бальчиконіса та спогади його близьких і учнів, видано книжку В. Віткаускаса „Juozas Balčikonis“ („Юозас Балчиконіс“. — Каунас, 1985. — 112 с.). Усе це дає змогу глибше зрозуміти й осмислити творчу спадщину та діяльність мовознавця. У статті відзначено велику педагогічну, наукову й організаторську діяльність Ю. Бальчиконіса від початку XX століття. А після Великої Вітчизняної війни на його плечі лягла організація наукових досліджень литовської мови у відновленій республіканській Академії наук (до 1952 р. він був директором Інституту литовської мови); 15 років він активно брав участь у підготовці вчителів рідної мови у Вільнюському державному університеті, великі його заслуги у підготовці наукових і науково-педагогічних кадрів. Більшість литовських радянських мовознавців-литуаністів старшого й середнього поколінь є учнями Ю. Бальчиконіса. У своїй науковій діяльності Ю. Бальчиконіс продовжив роботу, започатковану відомими литовськими мовознавцями Й. Яблонскісом (1860—1930) і К. Бугою (1879—1924). Від 1930 р. Ю. Бальчиконіс був головним редактором, організатором, натхненником і керівником фундаментального багатотомного словника литовської мови, а згодом став найбільшим литовським лексикографом. Завдяки його зусиллям було створено велику картотеку, вироблено принципи укладання й видано перші два томи. Нині започатковану Ю. Бальчиконісом словникову роботу успішно продовжують литовські мовознавці (видано 14 томів академічного словника). Усе життя Ю. Бальчиконіс активно досліджував литовську літературну мову, будучи соратником і продовжувачем справи класика унормування цієї мови Й. Яблонскіса. Про заслуги Ю. Бальчиконіса перед литовською літературною мовою та її культурою свідчить його педагогічна, наукова, перекладацька й редакторська діяльність. Він підготував до видання твори Й. Яблонскіса у п’яти томах (Каунас, 1932—1936), сам писав статті й рецензії з питань культури мовлення та вів відповідні радіо 69 передачі, переклав литовською мовою кілька збірок казок, деякі твори Ж. Верна, Дж. Свіфта та інших письменників, активно брав участь у підготовці першого видання нормативного словника сучасної литовської мови („Dabartinės lietuvių kalbos žodynas“. — Вільнюс, 1954 р.) та ін. Багато уваги Ю. Бальчиконіс приділяв також збиранню й унормуванню литовської ономастики. Ю. Бальчиконісові були властиві широкі філологічні інтереси. Він підготував до перевидання деякі пам’ятки литовської писемності й мовознавства, змолоду збирав фольклор, любив польові дослідження мовлення селян. Йому судилося стати своєрідним мостом, що поєднав класичну спадщину литовського мовознавства кінця XIX — початку XX століття із сучасним литовським мовознавством. Своєю педагогічною, науковою та науково-організаційною діяльністю Ю. Бальчиконіс значною мірою сприяв становленню й розвитку литовського радянського мовознавства.