Э. М. Мурзаев. „Словарь народных географических терминов“

О. Бусас рецензує книгу естонського академіка П. Арісте «Мовні контакти. Контакти естонської мови з іншими мовами» (Keelekontaktid. Eesti keele kontakte teiste keeltega. Tallinn, 1981). Дз. Барбаре подає бібліографію праць, присвячених контактам латиської мови, опублікованих у 1945–1984 рр. А. Сабаляускас Мурзаев Э. М. Словарь народных географических терминов. М.: Мысль, 1984. 654 с. Це перший у нашій країні словник народних географічних термінів такого типу значного обсягу. Його автор — відомий географ, який цікавиться топонімією і особливо географічною термінологією, доктор географічних наук, заслужений діяч науки РРФСР, професор Едуард Макарович Мурзаєв. Його наукові інтереси найбільше пов’язані з Азією: він брав участь в експедиціях до Північної та Центральної Азії, Монголії, В’єтнаму. До сфери його інтересів належить також чимало географічних, топонімічних і термінологічних проблем багатьох інших країн. У 1959 р. видавництво географічної літератури видало «Словник місцевих географічних термінів» Е. і В. Мурзаєвих («Словарь местных географических терминов»). У 1973 р. у Москві вийшла книга Е. Мурзаєва «Популярна топоніміка», а в 1974 р. — «Нарис топоніміки». Порівняно невеликий за обсягом «Словник місцевих географічних термінів» був дуже популярним і отримав схвальну оцінку в пресі нашої країни та за кордоном. У ньому наведено також деякі терміни з республік Балтії, однак, як зазначає у вступі до рецензованого словника сам автор, порівняно з іншими республіками СРСР їх небагато. Тому Е. Мурзаєв і надалі працював над цим протягом двох десятиліть, накопичував додатковий матеріал тощо. Результат цієї роботи справді вражає — праця обсягом 654 с. (59 авт. арк.). У ній, як і в попередній, є також географічні терміни балтійських мов (литовської, латиської). Далі ми говоритимемо переважно лише про них. Зі вступу до «Словника народних географічних термінів» видно, що автор прагнув якомога рівномірніше подати термінологію всіх республік і регіонів СРСР. Не маємо даних, наскільки це йому вдалося в масштабі всієї країни, однак балтійські мови в словнику представлені вкрай скупо: термінів литовської та латиської мов наведено лише кілька десятків (близько 60). Саме по собі це число, можливо, не можна вважати ані надто малим, ані, звичайно, надто великим — усе залежить від співвідношення з термінами інших мов СРСР. Однак навіть із такого погляду можна засумніватися, чи пропорційно тут представлено литовську та латиську мови. По-перше, це. По-друге, і, мабуть, найважливіше, коли подається така мала кількість термінів балтійських мов, постає питання критеріїв добору: що саме з тисяч слів необхідно включити до словника? На нашу думку, авторові, мабуть, було досить важко знайти чіткіші критерії добору, тож лише кілька десятків литовських і латиських слів часто видаються не найважливішими, подекуди досить випадковими або й узагалі сумнівними. Відібрати терміни, особливо представникові іншого народу, загалом нелегко: за браку достатньої літератури доводиться керуватися інтуїцією, якої чужинцеві найчастіше бракує. Тому вона мало чим може допомогти у визначенні ієрархії термінів — не лише за важливістю об’єктів, які ними позначаються, а й за поширеністю, популярністю самих термінів тощо. 212 Основним джерелом термінів литовської та латиської мов для автора була майже винятково книга Л. Невської «Балтійська географічна термінологія» (М., 1977). Інші праці, зокрема й спеціалізовані словники географічних термінів, щоправда, дуже нечисленні, судячи також зі списку літератури, автор не використав. Зважаючи на те, що й у згаданій книзі Л. Невської терміни зовсім не диференційовані за їхньою «ціннісною ієрархією», можна зрозуміти, наскільки нелегким завданням був для автора рецензованої праці добір термінів. Е. Мурзаєв включив до свого словника частину важливіших термінів. Однак, як уже сказано, їх дуже мало. А таких широко відомих і вживаних слів, як akivaras, duburys, dumb­las, gelmė, iškyšulys, kraštas, kriaušis, lenkė, lydymas, lieknas, lyguma, lūnas, lūbas, loma, mūras, ola, pakriaukė, plyné, praraja, raguva, raistas, skardis, tarpėklis, tyras, užutekis, vingis тощо, у словнику немає. І навпаки, деякі наведені в словнику терміни менш важливі: акменац, алкна, брода, аугурас, гирь, губурас, икалне, кланас, макна, миестас, тиллис, смалка тощо. Їхнє місце могли б посісти інші, популярніші слова. Деякі терміни дібрано невдало, наприклад, борас «сосновий ліс». Це очевидне запозичення зі слов’янських мов, до того ж малопоширене; замість нього мало б бути слово шілас. Термін нерунг наведено також помилково: у литовській мові є лише нерія. У праці, за словами автора, подається також «етимологія терміна, якщо вона є» (с. 8), однак вона дуже попередня й обмежується переважно «найвищим рівнем» (там само). Це цілком зрозуміло, адже докладно встановити етимологію всіх включених до словника термінів не під силу одній людині. Звичайно, навіть із таким поблажливим підходом усе ж можна було б очікувати дещо докладніших пояснень походження, тим більше що у випадку слів балтійських мов це можна було зробити порівняно легко, користуючись хоча б одним джерелом — «Етимологічним словником литовської мови» Е. Френкеля. На жаль, як свідчать самі етимологічні примітки і як видно зі списку літератури (поданого, між іншим, дуже безладно — без нумерації, навіть не за абеткою тощо), автор цим словником не користувався. Основним джерелом етимологій є згадана книга Л. Невської, «Етимологічний словник російської мови» М. Фасмера, кілька статей В. Дамбе, І. Дуріданова, Е. Катонової, Н. Толстого та ін. Час від часу автор посилається на книгу В. Топорова й О. Трубачова «Лінгвістичний аналіз гідронімів Верхнього Подніпров’я». Мабуть, саме через це більшість балтійських географічних термінів узагалі не має етимологій у справжньому значенні цього слова: найчастіше подаються лише значення термінів (також, за рідкісними винятками, за згаданою книгою Л. Невської). Про походження дещо більше сказано тоді, коли балтійський термін має очевидний відповідник у російській мові (наприклад: лит. viršūnė — рос. верх, лит. lankà — рос. лука, лит. akis — рос. око тощо). Однак і цей «найвищий», за словами автора, рівень етимології часом надто поверховий: він спирається на той чи інший мовний відповідник, а найчастіше — лише на вказівку на споріднене, нерідко досить віддалене, російське слово (наприклад: лит. dubà — рос. дебри, лит. girìà — рос. гора тощо). До контексту інших індоєвропейських мов терміни балтійських мов потрапляють рідко, до того ж, за нечисленними винятками, лише через російську або загалом слов’янські мови. Отже, їхня «етимологічна вмотивованість» для включення до цього словника мінімальна. Під час подання термінів балтійських мов трапляються помилки наголошування й коректури. 213 При відповідних географічних термінах нерідко наведено по кілька топонімів. Іноді вони доречні, але трапляються й помилки. Серед очевидніших згадаємо, скажімо, Калвария, зазначену при терміні kalvà (топонім Kalvarija, як усім відомо, походить від релігійного терміна kalvarijà (пол. kalwarja <лат. calvaria «станція Хресної дороги»). На завершення можна додати, що особливої потреби залучати терміни балтійських мов до цього словника, схоже, немає. Та й загалом можна засумніватися в доцільності словника такого профілю: у ньому представлено надто багато мов, до того ж вони відібрані за територіальним (адміністративним) принципом. Чи не доцільніше було б укладати словники географічної термінології кількох або багатьох споріднених мов. A. Vanagas