Seniausi lietuvių kalbiniai kontaktai su slavais

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVIII (1989) KALBŲ RYŠIAI IR SĄVEIKOS ЗВ’ЯЗКИ ПЕРИФЕРІЙНИХ ГОВІРОК ІЗ СУСІДНІМИ МОВАМИ ZIGMAS ZINKEVIČIUS НАЙДАВНІШІ МОВНІ КОНТАКТИ ЛИТОВЦІВ ЗІ СЛОВ’ЯНАМИ Це досить складна тема. Нелегко визначити початок контактів литовців зі слов’янами, а також обговорити їхній перебіг і характер. Багато чого доводиться описувати приблизно, робити певні припущення. Насамперед слід розглянути ситуацію того часу — наскільки це можливо на підставі даних лінгвістики, археології та історії. У період інтенсивної слов’янської експансії (близько VII ст.), коли слов’яни досягли Псковсько-Новгородського краю, мовна диференціація східних балтів мала бути ще порівняно незначною. З погляду мови литовці тоді ще мало відрізнялися від балтських племен, що жили далі на схід. Балтсько-слов’янський мовний кордон мав проходити десь поблизу Мінська, Полоцька й Пскова. Слов’яни в ту епоху ще не сягали території, яку литовці займали в історичні часи. Отже, прямі контакти між предками сучасних литовців і слов’янами навряд чи могли існувати. Такі контакти мали відбуватися лише між нашими родичами, що жили далі на сході, та східними слов’янами. Відгомони цих контактів могли й не дійти до наших предків; принаймні в сучасній литовській мові ми не виявляємо їхніх слідів. Дослідники гідронімії та археологи констатують, що західна частина Наддніпрянщини, особливо територія між Прип’яттю та верхів’ям Німану, залишилася осторонь ранньої слов’янської експансії. Біля литовської території слов’янська хвиля з’явилася пізніше, її датують VIII—IX століттями, і вона була не такою масовою. Очевидно, тут просувалися не лише власне слов’яни, а й асимільовані ними групи балтського етнічного походження. Інший характер слов’янізації балтської гідронімії та археологічні дані свідчать, що в багатьох місцях тут аж до XII—XIII ст. зберігалися острівці балтських мов. Мова тих балтів уже мала дещо відрізнятися від мови предків литовців, які жили далі на захід. Однак де проходив кордон між ними і наскільки виразним він був, сьогодні ми можемо лише здогадуватися. Безпосередньо перед тим, як увійти в прямий контакт із предками литовців — а це навряд чи могло статися раніше від початку IX ст., — східнослов’янські племена зазнали значних змін, які мали вирішальне значення для подальшого розвитку самих племен, їхньої мови та їхніх відносин із балтськими мовами. Адже в епоху вікінгів (приблизно від VIII ст.) землями, зайнятими східними слов’янами, річками й озерами пролягав знаменитий водний шлях варягів (вікінгів) із Балтійського моря до Чорного. Він пов’язав східнослов’янські племена як зі скандинавськими країнами, так і з Візантією та її центром — Константинополем, значно пожвавив торговельні та інші зв’язки. У ту епоху в слов’янських мовах побільшало слів, що відображали різноманітні нововведення й були запозичені із Західної Європи через германців. Найчастіше їхнім першоджерелом була латина. Особливо велике значення мало створення в IX ст. східнослов’янської держави — Київської Русі. Ця держава об’єднала слов’янські племена, консолідувала їх, сприяла нівеляції діалектних особливостей і загалом посилила мовну інтеграцію східних слов’ян. 4 988 року з Візантії до Київської Русі прийшло християнство. Було засновано перші єпископії ближче до Литви — у Полоцьку, Новгороді, Турові, Володимирі. Орієнтація на високу візантійську культуру докорінно вплинула на спосіб життя слов’ян. Найважливіше — разом із християнством прийшла писемність. Від кінця X ст. слов’янське просування на балтські землі почали заохочувати й місіонерські цілі — прагнення охрестити балтські племена. Християнство значно прискорило слов’янізацію балтських острівців на сході й, очевидно, було головним чинником цього процесу. Найраніше литовці мали увійти в контакт зі східнослов’янськими племенами кривичів і дреговичів. Перше з них оселилося майже вздовж усього східного краю литовських земель. У цьому регіоні від X ст. утвердилася Полоцька князівство, заснована кривичами. Вона змусила платити данину сусідів-латгалів — князівства Єрсика та Кокнесе. Вона прагнула поширити свій вплив і на литовські землі. На південний схід від литовців, у верхів’ях басейну Німану, здавна жили наші родичі ятвяги. Східнослов’янське плем’я дреговичів зіткнулося з ними досить рано, можливо, ще у VIII ст. Так вважати спонукає, зокрема, слов’янізована назва річки Мяркіс Мереч, яка мала виникнути ще до повноголосся (рос. полногласие) та переходу м’якого к в африкату у східнослов’янській мові. На землі ятвягів у X–XI ст. дреговичі заснували важливі міста Волковиськ, Гродно, Слонім, Новогрудок та ін. Тоді вони мали увійти в безпосередній контакт із литовцями, які жили поруч. Усі ці ранні контакти литовців зі східними слов’янами не могли не вплинути на розвиток мови. Тут нас найбільше цікавлять їхні відображення в нашій мові, особливо інновації литовської мови того часу, які поширилися на східну частину ареалу й є спільними зі слов’янами, тобто ті, що їх можна пов’язати з відповідними явищами східнослов’янської мови. У галузі вокалізму такою інновацією можна вважати перехід ą, an, am у східній Литві в ų, un, um, наприклад, žūsis ‘гуска’, runka ‘рука’, sūmtis ‘черпак’. Пор. слов’янське ręka > рос. рука ‘рука’. У західнобалтських мовах і західній частині литовського мовного ареалу такого переходу немає, оскільки тут не було контактів зі східними слов’янами; тут відбувалися контакти (прусси, ятвяги, литовці Пруссії) лише із західними слов’янами, які зберегли носове ę неушкодженим або в окремих випадках мають ę замість ę; пор. польське ręka ‘рука’. Звичайно, фонетична передумова звуження ą, an, am — асиміляційний вплив носового звука — існувала в самій литовській (як і слов’янській) мові, але реалізація цього процесу поруч зі східними слов’янами, де він відбувся раніше, змушує пов’язувати розглядувану зміну ą, an, am з аналогічним явищем у східнослов’янській фонетиці. Зі східних форм імен литовських князів Dausprango, Višimanto ir Kentenio у літописі Русі (так званому Іпатіївському), пор. Довъсн-рунко, Вишимун(н)тъ, Ки(н)теній, видно, що у східній Литві вже на початку XIII ст. перехід an, am у un, um (так само як en, em > у in, im) уже відбувся. Східноаукштайтські форми хресних імен Antānas ir Āndrius — Untānas ir Ūndrius — свідчать, що цей перехід мав початися після 988 року, коли східні слов’яни прийняли християнство. Отже, найімовірніше, an, am (і en, em) перейшли в un, um (відповідно in, im) у XI–XII ст., а носовий голосний ą (відповідно ę) відповідно змінився на ų (i) ще раніше, можливо, навіть близько IX–X ст. Пор. ранню зміну an, en у латиській мові (близько 1200 року вже було uo, ie), успадковану, найімовірніше, з часів Єрсикського князівства, коли латгали дуже тісно спілкувалися зі східними слов’янами, навіть перебували під їхньою владою та платили данину Полоцьку. 5 Із явищ консонантизму, пов’язаних зі східними слов’янами, насамперед слід назвати йотацію та палаталізацію приголосних, які слов’яни мали вже раніше. У балтійських мовах ці явища виникли пізніше й найбільше торкнулися мов тих племен, що жили ближче до слов’ян. Пор. *ši > š у латиській і прусській мовах. У литовській мові найвиразнішу паралель зі слов’янською щодо йотації становить перехід *ti, *di в африкати, що відбувся, найімовірніше, у XIII–XIV ст. і був інтенсивнішим у східній частині ареалу; на заході він відбувся дещо пізніше й був не таким інтенсивним (пор. закон жмудських африкат). Палаталізація приголосних перед голосними переднього ряду також найхарактерніша для східнолитовських говірок і поступово слабшає у напрямку зі сходу на захід. Серед латиських говірок приголосні найвиразніше пом’якшуються також у колишній Латгалії, де контакти зі слов’янами найдавніші й найінтенсивніші. Тверда l веляризація — характерне явище для багатьох слов’янських мов. У литовській мові вона найінтенсивніша на сході, де торкнулася також позиції перед голосними типу e (пор. tãdas ‘лід’, lėkti ‘летіти’); в інших місцевостях веляризований l трапляється лише перед a та голосними (дифтонгами) заднього ряду. Із морфологічних явищ слід назвати властиву східній Литві суплетивну парадигму займенника третьої особи (ãnas ‘він’, але jõ, jãm, jį …), таку саму, як у слов’янських мовах. Вона існувала й у говірках прусських литовців (зокрема, її засвідчено в писемних творах Й. Бреткунаса), які зазнали значного впливу західних слов’ян (поляків). Імовірно, литовський умовний спосіб із формантом -bi- також пов’язаний з аналогічною слов’янською формою з бы (обидві форми походять від форми дієслова būti ‘бути’). Найвиразніше ранні литовсько-східнослов’янські контакти, звичайно, відбилися в лексиці. У давнину східні слов’яни були головними посередниками, через яких до наших предків (а також до інших східних балтів і прибалтійських фінів) почали надходити різноманітні нововведення та пов’язані з ними слова. Найдавніший пласт слов’янізмів у литовській мові становлять переважно назви різних нових на той час предметів, особливо предметів торгівлі, а також терміни християнства. Багато з цих слів слов’яни самі запозичили у своїх германських сусідів (а ті, своєю чергою, — здебільшого з латини), частину — у візантійських греків. Слід наголосити, що, на відміну від балтизмів і литуанізмів у слов’янських мовах, які майже всі є словами балтійського походження, більшість давніх слов’янізмів у литовській, як і в інших балтійських мовах, — це слова не слов’янського, а іншого походження, які лише потрапили до нас через слов’ян. Визначити, коли в литовській мові почали з’являтися ранні запозичення, отримані через східних слов’ян¹, нелегко. Навряд чи вони могли проникнути раніше початку IX ст. Про час запозичення судимо переважно за фонетикою запозичень. Найдавнішими, запозиченими ще до X ст., слід вважати ті східнослов’янізми, у яких немає ознак повноголосся. Однак достовірних прикладів такого типу ми, по суті, не маємо. Найнадійніші з них такі: čerpė ‘така глиняна посудина, її черепок; глиняна черепиця для покриття даху, цеглина для спорудження печі’ зазвичай виводиться зі слов’янського *čerьpъ ‘черепок’ (звідси рос. череп ‘череп’, черепок ‘уламок’ та ін.) із закінченням -ė замість очікуваного -as під впливом литовського синоніма šukė ‘черепок’. Відповідно, слово зі старих писемних пам’яток čerpyčia ‘цеглина’ виводять зі слов. *čerьpica. Однак 1 У лінгвістичній літературі, особливо в етимологічних словниках, їх нерідко називають запозиченнями з білоруської мови, але це неточно, оскільки в епоху запозичення східнослов’янська мова (її відображає так звана давньоруська, тобто мова Русі) ще не розпалася на російську, білоруську й українську мови. 6 останнє, найімовірніше, є скороченням від čerepyčia (P. Skardžius TŽ VII 54, 55). У такому разі й čerpe може бути замість давнішого *čerėpė від слов. = čerепъ; karbas, karbija ‘такий кошик, плетений кошик’ могло походити зі слов. *korbъ, *korbja (звідси рос. короб, коробка; польськ. krobia; слов’яни, очевидно, запозичили його в германців, а ті — з латини, пор. corbis ‘кошик, плетений кошик’), якщо це не пізніше запозичення з польського korb або скорочення від пізньої східнослов’янської форми karabas, karabija (< коробъ, коробья); skavardą ‘сковорода’ може походити від слов. *skovoroda (звідси рос. сковорода), якщо це не пізніше скорочення від *skavaraďa, як і варіанти skaradà, skauradà та ін. (пор. польськ. skowroda). Інші запозичення, які нібито не виявляють ознак повноголосся (наприклад, karvãjus ‘такий весільний пиріг свати’), ще менш переконливі. У литовській мові є кілька слів, які можна вважати запозиченими ще тоді, коли у східнослов’янській мові зберігалися носові голосні, деназалізовані вже в X ст.; отже, ці слова мали потрапити до литовської мови ще до X ст. Це — lėnkas (етнонім) — зазвичай виводять із *łęchъ (> давньорус. ляхъ ‘поляк’). Припущенню, що це слово прийшло із західнослов’янських мов (V. Kiparskis RES XXIV 24, 39), перешкоджає відсутність там виразніших слідів цього слова; pùndas, діал. pundñs ‘міра ваги близько 40 фунтів, пуд; в’язка’ нерідко виводять зі слов. *pudъ < pędъ, яке, своєю чергою, походить зі давньоскандинавського punda (це слово — з лат. pondus ‘вага, тягар’). Однак це слово могло потрапити до литовської мови й без слов’янського посередництва — зі давньоскандинавської або (пізніше) зі східнопрусської німецької pund; unguras ‘угорець’ (у творах М. Дауґші) виводять зі слов. *ęgъrъ (< *ęgъrъ (> давньорус. угринъ). V. Kiparskis RES XXIV 37 вважає, що це може бути пізніше запозичення з лат. Ungurus, Ungarus, але це сумнівно. Слова kruopos і kuodėlis мають дифтонг uo замість слов’янського u (пор. рос. крупа, кудель). Найімовірніше, це давні запозичення зі східнослов’янської мови, що потрапили до литовської ще до X ст., а не слова спільного походження (хоча є й ті, хто дотримується такої думки). Давнім слов’янізмом слід вважати й жмудське puõkas (пор. рос. пух), пор. пізніше східнолитовське pūkas. Більше давніших запозичень із uo є в латиській мові, наприклад, duõma ‘думка’ (рос. дума), kàpuõsts ‘капуста’ (капуста), muõcît ‘мучити’ (мучить), rùobežà ‘стіна, межа’ (рубеж) та ін. Усі ці слова свідчать, що під час запозичення слов’яни ще вимовляли ō замість u, з якого згодом розвинувся литовсько-латиський uo. Переконливих запозичень із ie замість i (пор. латис. krievi² ‘росіяни’ з крив-ичи), здається, немає. Слово pielà ‘пилка’ могло бути не запозиченням, а успадкованим балтійським словом (= peilis), яке набуло значення ‘пилка’ під впливом слов’янських (пор. рос. пила) або германських мов (середньонижньонім. vile). mieras ‘мир’ у творах М. Мажвідаса, найімовірніше, є давнім успадкованим словом із суфіксом -r- поряд зі словом із суфіксом -l- mielas; пор. слов. mirъ ‘мир’ поряд із milъ ‘милий’. У литовській мові є ще кілька ранніх запозичень із дифтонгом ui замість слов’янського ъi, що передбачають дифтонгічну вимову ъi у східнослов’янських західних говірках на час запозичення: kūila ‘грижа, розрив’, kuilỹs ‘щука’ < *kyla (рос. кула), *kolb — слова слов’янського походження, споріднені з лит. kūla ‘грижа’; 2 Слово krievai ‘росіяни; білоруси’, яке трапляється в литовських писемних пам’ятках, імовірно, є латвізмом. 7 мило < мыло (від *mьldlo: рос. мыть); мута < мыто — слов’яни запозичили від германців (давньоверхньонім. müta), а ті, найімовірніше, з латинської мови; скрипка < *sъmbko (рос. смычок) — давнє слово слов’янського походження (: рос. смыкать ‘стягувати’); tūnas ‘кіл, жердина’ < тынъ (давньорос. тынь) — давнє слов’янське запозичення з германських мов, пор. давньоісл. tún ‘огорожа, двір, садиба’. Маємо більше слів, запозичених у той час, коли східні слов’яни ще вимовляли редуковані звуки ъ, ь (єри), отже, вони потрапили до литовської мови ще до XII ст. (коли ъ, ь зникли), наприклад: віслюк < осьлъ (рос. осёл) — слов’яни запозичили від готів (asilus), а ті — з латинської мови (asinus); birkavas ‘svorio matas 10 pūdų’ < *bъrkоvъ (skz. пѳдъ) ‘Birkos (pūdas)’ (iš čia rus. берковец). Birkos miestas, sen. šved. Bierkö anuomet buvo svarbus prekybos centras Švedijoje; булво̄нас ‘ідол; опудало; бевзь’ від болванъ. Пор. балво̄нас від (пізнішого?) варіанта болванъ. Слов’яни, найімовірніше, запозичили це слово з тюркських мов; цирква ‘православний храм, церква’ < църквы, gen. sg. църкве (рос. церковь) — слов’яни запозичили від германців (пор. давньоверхньонім. chirihha), а ті — з грецької (κυρικόν). Пор. пізніше запозичення церкве̇, яке набуло більшого поширення; казан < комьлъ (рос. котёл) — слов’яни запозичили від германців (гот. katilus, katils), а ті — з латинської мови (catinus); хрещення ‘обряд хрещення; хрест’, хрестити, християнин із вставним -k- від крьсть ‘хрест’, крьстуму, крьстьян(ин)ъ. Ці слова східні слов’яни запозичили з церковнослов’янської мови (пор. рос. крест, крестить, крестьянин без ё), куди вони потрапили через германське посередництво з латинської мови (Christus ‘Христос’), а до неї — з грецької (χριστός); кубилас < къбьлъ (рос. кобел) — слов’яни запозичили від германців (пор. середньоверхньонім. kübel), а ті — із середньовічної лат. cupellum; куметис < къметь (рос. кметь) ‘воїн; селянин’ — слов’яни запозичили через посередників, імовірно, з лат. comes, gen. sg. comitis ‘супутник, товариш’ (отже, специфічне значення цього слова ‘дворовий селянин, надільник’ виникло вже в литовській мові); куртас ‘дуже швидкий мисливський собака’ < хортъ (рос. хорт) — походження цього слова у слов’янських мовах неясне; перець < пъпъръ (рос. перец) — найімовірніше, слов’яни отримали його через германців із латини (piper), куди воно потрапило через греків (πέπερι) зі східних країв; пор. давньоінд. pippali; Повілас < Павьлъ (рос. Павел), особове ім’я, яке слов’яни отримали через візантійських греків (Παῦλος) із латини (Paulus); полк <пълкъ (рос. полк) походить від германського *fulkaz; пор. давньоверхньонім. folk, давньоангл. folc ‘військо, загін’; редька < *rъdъkъ (рос. редька) — слов’яни отримали її через германців (пор. давньоверхньонім. redik) із латини (rādicem); скло < стькло (рос. стекло) — слов’яни отримали його з германських мов (гот. stikls ‘чаша’); шовк < шьлъкъ (рос. шёлк) — слов’яни через германців (давньоскандинавське silki) отримали його з латини (sēricus ‘шовковий’, від Sēres < гр. Σῆρες ‘Китай’); 8 tùlkas ‘перекладач’ < тълкъ (рос. толк) — слово слов’янського походження; пор. рос. толковать. Усі розглянуті тут слова мали потрапити до литовської мови ще до XII ст. До давнього шару запозичень слід віднести й ті слова, пов’язані з християнством, які потрапили до литовської мови зі східнослов’янських мов (не з польської!) ще до офіційного хрещення Литви (1387 р.), наприклад: янгол < ангелъ — слов’яни отримали його з грецької (ἄγγελος); церква < божница ‘язичницький храм’ (слов’янське богъ ‘бог’ може бути іранізмом) — це слово могло бути запозичене ще тоді, коли слов’яни залишалися язичниками; великий піст «піст перед Великоднем» < говение (слово слов’янського походження). Лит. ė замість ie (пор. дядька < дѣдъ) через суфікс -ėti, пор. постити «постувати під час Великого посту» < говѣти; kalėda ‘данина, яку давали служителям церкви, що відвідували оселі близько до Різдва’, пор. Kalėdos ‘свято Різдва Христового’ < коляда — слов’яни отримали це слово через посередників із латини (calendae); nedėlia ‘неділя’ < недѣля (лит. ė замість ie, ймовірно, під впливом dėti) — слов’янська семантична калька з лат. dies feriata (значення ‘тиждень’ згодом виникло через двозначність гр. σάββατα). Зі східнослов’янських мов до литовської потрапили й інші назви днів тижня, що збереглися в давніх писемних пам’ятках і діалектах: paldienykas, padielnykas ‘понеділок’ від *панедѣльникъ <понедѣльникъ, utàrnykas ‘вівторок’ <уморникъ <*въторникъ (пор. рос. вторник), seredà ‘середа’ <середа (калька з давньоверхньонім. mittawēcha або лат. media hebdomas), čètvergas ‘четвер’ <четвергъ pėtnyčia ‘п’ятниця’ <пятница, subata ‘субота’ <субота (з гр. σαββατα > діал. *σαμβατα, що походить з арамейського šabatā або єврейського šabbāt); Великдень <великъ (день) — слов’янська семантична калька з гр. μεγάλη ἡμέρα ‘великий день’. До цих слів прилягають і деякі інші давні запозичення, переважно ті, що позначають нові на той час реалії, предмети торгівлі тощо. До таких належать, наприклад: бубон < бубенъ (із bn > gn, як у власному слові dūgnas < * dūbnas: dūbti), пор. варіант būbნას (також запозичення); «гадиня» від «гадина» (у старих писемних пам’ятках) <година — слово слов’янського походження (: рос. год); «громата» <грамота — слов’яни запозичили у греків (γράμματα); «капа» ‘60 одиниць’ <копа — слово слов’янського походження (того самого кореня, що й лит. kāpas, kõpos тощо); «караліус» <король — слов’яни запозичили у германців, пор. давньоверхньонім. Karal, Karl — ім’я Карла Великого (742—814 рр.); «книга̀» <книга — слов’яни, найімовірніше, запозичили це слово зі Сходу (Китаю чи Месопотамії?) через тюркські мови; «liūtas» <лютъ (звѣрь). У слов’янських мовах спочатку означало ‘дикого, злого (звіра)’. Походження неясне; «мєса» <мясо. Найімовірніше, власне слово *mensā > męsa (= жмудське mėsà > meisà) було перероблене на mėsà під впливом слов’янського мясо; «мешка̀» <меи(ь)ка ‘маленький ведмідь’ (у слов’янських мовах така назва ведмедя могла виникнути через табу); 9 м’ẽtė < мята — слов’яни запозичили з латинської мови (mentha), куди воно потрапило з грецької (μίνθη); miẽstas < мѣсто — слово слов’янського походження, значення ‘город’ воно набуло від західних слов’ян, де це значення виникло під впливом германців; пор. давньоверхньонімецьке stat ‘місце’ і ‘місто’; pẽčius < печь — слово слов’янського походження (: рос. печь, лит. kẽpti); siūlyti < сулить (слово слов’янського походження); šalmas < сл. *šolm — слов’яни запозичили з германських мов (*helmaz, пор. гот. hilms, давньоверхньонім. hēlm); tykùs < тихъ — слово слов’янського походження; про давність запозичення свідчить дзуцьке cykùs; vynas < вино — слов’яни, найімовірніше, запозичили через германців (гот. wein, давньоверхньонім. wīn) з латинської мови (vinum). Пізніше, після утворення Литовської держави та запровадження слов’янської мови в її канцеляріях, приблизно з XIV ст. кількість слов’янізмів у литовській мові значно зросла. Слід вважати, що канцелярська мова впливала не лише безпосередньо, а й через тогочасну розмовну мову східних слов’ян. Результатом цього впливу можна вважати, наприклад, слова bajõras < бояръ (походження не цілком ясне; слов’яни могли запозичити його з тюркських мов), blõgas < благъ (слово зі старослов’янської мови; у східних слов’ян було б *бологъ), donis ‘данина’ < дань, pėčėtis ‘печатка’ < печать, rėdyti(s) ‘керувати, готувати(ся), прикрашати(ся)’ < прядать(ся), retėžius ‘ланцюг, кайдани’ < ретязь (слов’яни запозичили з германських мов), tijūnas ‘наглядач, такий урядовець’ < тиунъ (слов’янський германізм) тощо. Слова з польської мови почали поширюватися в нашій мові лише з XV ст. Давніших полонізмів виявити не вдалося. Відтоді почалися тісніші контакти з поляками. Найдавніші полонізми пов’язані з християнською термінологією. Цікаво, що більшість цих термінів самі поляки запозичили в чехів під час свого хрещення. До чеської мови вони зазвичай потрапили з латинської та грецької через посередництво німецької. Це слова apãštalas, birmavóti, vỹskupas (býskupas), grabnyčios (gramnyčios) ‘таке церковне свято 2 лютого’, koplyčia, minỹkas ‘монах’, mišià, nẽšparai (mišpãrai), pópiežius, traičė ‘трійця’, žegnotis тощо. До ранніх полонізмів належить також ще кілька слів іншого значення, наприклад, garstyčia, lelija (слов’яни запозичили через посередників із Близького Сходу), pópierius (через посередників із гр. πάπυρος), rýžiai (дійшли аж з Індії), rõtùšė (поляки запозичили з німецької), salotà (через посередників із латинської; пор. salāre ‘солити’), šeimas, vaivadà тощо. Є більше таких слів, які могли бути запозичені як із польської, так і зі східнослов’янських мов, — їхнє походження важко встановити. Це слова aliẽjus (початок йому дала лат. oleum), dvãras, kmýnas (через грецьку та германські мови прийшли із семітських мов), pãšininkas (слов’яни запозичили з германських мов), rõjus (прийшло здалеку; пор. санскр. rāy ‘багатство’) тощо. Однак розгляд таких та подібних слів, запозичених не раніше XV ст., виходить за межі нашої теми. Тут насамперед ішлося про висвітлення відображення в литовській мові найдавніших контактів зі слов’янами — до XV ст. СКОРОЧЕННЯ англ. — англійська мова, англійською рос. — російська діал. — діалектна (не загальновживана) форма давн. — давня, напр., давньорос. — давньоруська мова 10 гот. – готська інд. – індійська, давньоінд. – давньоіндійська мова ісл. – ісландська латв. – латиська пол. – польська лит. – литовська лат. – латинська RES – Revue des études slaves. Париж 1921 і наст. санскр. – санскритська сл. – слов’янська давньоверхньонім. – давньоверхньонімецька мова швед. – шведська TŽ – Tauta ir žodis. K., 1923 і наст. середньоверхньонім. – середньоверхньонімецька мова середньонижньонім. – середньонижньонімецька мова НАЙДАВНІШІ МОВНІ КОНТАКТИ ЛИТОВЦІВ ЗІ СЛОВ’ЯНАМИ Резюме У статті аналізується відображення в литовській мові ранніх (із VII ст. н. е.) контактів литовців зі східними слов’янами. Виокремлюються фонетичні, морфологічні та лексичні інновації цього періоду в литовській мові, особливо в говорах східної Литви. Найдавнішими славізмами, що проникли до литовської мови до X–XII ст., вважаються ті, у яких повноголосні сполучення замінено неповноголосними типу tort, наприклад, čérpė < слов. *čerъ > рос. череп; слова, у яких збереглася вимова носових голосних, наприклад: lénkas (етнонім) < *lęchъ > давньорус. ляхъ. Славізмами, а не генетично спорідненими словами вважаються слова, у яких збереглася давня вимова: uo на місці слов. и: krū́pos (рос. крупа); ie на місці слов. i: літ. krievi (від кривичі); ui на місці слов. ы: smūikas < *smykъ, а також слова, у яких збереглася вимова слов’янських єрів: ásilas < осьль, bulvónas < бълвань тощо. До пласта давніх запозичень належить і християнська термінологія, запозичена литовською мовою зі східнослов’янських мов (не з польської) до хрещення Литви (1387 р.): ángelas < ангелъ, bažnyčia < боженица тощо, а також слова, що позначають нові реалії того часу: būgnas < бубень. На завершення подано стислий огляд західнослов’янських запозичень, що проникли до литовської мови переважно з XV ст.