Rašomosios kalbos samprata A. Savickio vertime „S. Tamosziaus à Kempis“

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS Rasa KALINAUSKAITĖ КОНЦЕПЦІЯ ПИСЕМНОЇ МОВИ У ПЕРЕКЛАДІ А. САВІЦЬКІСА «S. TAMOSZIAUS à KEMPIS» Для видавців литовських писемних пам’яток початку XIX століття філологічна проблема писемної мови збігалася з роздумами про модель культури литовців, що формувалася. Пропонуючи власний варіант писемної мови, автор водночас відповідав на питання, якою є і якою має бути спільнота литовських читачів, до якої він звертається. На початку формування нації філологічне самовизначення означало відповідальність за певний культурний проєкт. Становище видавця релігійних текстів у цьому сенсі було особливим. Він поставав перед традицією церковної мови, що сформувалася ще у XVIII столітті. Мовні звички, витворені цією традицією, були для нової спільноти литовських читачів, що складалася у Великій Литві, найважливішим — часто сприйманим як сакральний, пріоритетний — досвідом писаного слова. Навіть така філологічно чутлива людина, як J.A.Pabrėža, не наважувалася або, можливо, не вважала за потрібне радикально змінювати цю традицію, тобто не сприймала її як конкурентну модель власного бачення мови (Subačius 1996: 33–35). З іншого боку, розпочата J.A.Giedraitis і проведена церковна реформа мови писемних текстів свідчить, що, пристосована до нових потреб культури, яка поставала, ця мова могла набути значення культурного проєкту й брати участь у філологічних суперечках XIX століття (Prašmantaitė 1994). Спроба надати церковній мові статусу життєздатного культурного проєкту становить контекст, у світлі якого, уважніше прочитавши переклад A.Savickis «S.Tamosziaus à Kempis», виданий 1828 року, можна оцінити обране ним розв’язання філологічної проблеми. Достовірних відомостей про життя A.Savickis небагато. Припускають, що він народився близько 1782 року в Кретингському повіті (Biržiška 1963: 385). Закінчивши Варняйську духовну семінарію, близько 1819 року був висвячений на священника й до смерті 1836 року служив вікарієм у різних місцевостях Жемайтії. Переклад «S. Tamosziaus à Kempis» він завершив, будучи вікарієм у Тиркшляї, звідки виїхав близько 1826 року. У 1827 році, служачи вже вікарієм у Гаргждай, переклав «Kalbas dusziu su Diewu izsimtas isz knigu Swęnta Augustyna», виданий 1829 року. Зберігся підготовлений до друку 1835 року, але не виданий рукопис перекладів байок та оригінальної поезії. Докладних досліджень мови A.Savickis немає, а опубліковані оцінки її суперечливі. У IV томі «Lietuvių kalbos istorijos» Z.Zinkevičius пише, що «мовну основу праць A.Savickis становить жемайтський діалект», хоча «є й чимало традиційних елементів» (Zinkevičius 1990: 126). У «Lietuvių literatūrinės 247 kalbos istorijoje» J.Palionis зараховує A.Savickis до авторів, які писали, більш-менш дотримуючись жемайтського діалекту (Palionis 1979: 188). Однак, говорячи конкретніше про A.Savickis, стверджується, що він писав «не жемайтською, а традиційною церковною койне» (Palionis 1979: 192). Отже, уважніший погляд на мову A.Savickis має уточнити це співвідношення жемайтського діалекту й церковної традиції, а також свідомі мовні настанови автора. З іншого боку, якщо після формулювання цього співвідношення виявиться, що жемайтські елементи є не свідомою орієнтацією на певну теоретичну модель (наприклад, на жемайтський діалект як основу писемної мови), а просто наслідком філологічної неоднорідності тексту, можливо, вони дещо розкажуть про рідний діалект автора. Реконструюючи погляд A.Savickis на мову в перекладі «S.Tamosziaus à Kempis», слід почати з його позиції як перекладача, викладеної у передмові «Kalba pry skaitytojaus». У передмові виразно постають дві основні настанови перекладача. Передусім A.Savickiui було важливо точно, не відхиляючись від оригіналу, перекласти релігійний текст. Звідси властивий перекладачеві релігійних текстів мовний аскетизм, що приборкує непотрібну мовну розкіш і гріховну плоть: «... kožnas gieray žyna tą teisybe, jogiey ne patoguomu žodziu pamieksta Diewuy, bet isz-pildimu paduota moksła ant sekima Chrystusa Pona»; «...storoj aus, idant ir mažiausioy dal eley neapk ieysczio pawe ykshu iszrožytu, ir mysles S.Rasztinika» (S.Tamosziaus à Kempis 1828: III). Мова має бути лише скромною посередницею, яка передає адресатові думку оригіналу й не вимагає до себе окремої уваги. Можна сказати, що мовний інтерес для A.Savickis суто вторинний, прикладний і доповнює обов’язок священника. Окрім священної поваги до адресанта, він дбав і про те, щоб релігійна думка була доступною адресатові: «Teypogi užłaykiau buda Žemaytisz kos kałbos kaypo dabar ira kałbama, tykiu jogiey newienam nebus pryszzyngi ir ne suprantamis žodey iszguldimi tos knigielis padieti» (S.Tamosziaus à Kempis 1828: III). Мета релігійної освіти визначає критерій слововживання: переклад має відповідати мовним звичкам читача. Однак критерій живого мовлення, що зумовлює задекларований A.Savickis вибір жемайтського діалекту, обмежував би прагнення якомога ширше поширювати релігійне вчення. Чи постала ця колізія перед A.Savickis, як він розумів уживання мови, на яке спирався, і «жемайтську мову», має з’ясуватися з самої мови перекладу. Орфографічні та фонетичні форми 1. Написання дифтонга ie у тексті варіюється. У високогірському діалекті ie пишеться у частіших словах, у яких жмудська говірка найімовірніше впала б авторові в око: apszwies 206 ~ apšvies, apszwiestays 1 ~ apšviestais, diena 1 ~ dieną, szwiesibe 6, 206 ~ šviesybę, wiena 6 ~ vieno, wietas 15 ~ vietas. Однак чимало й жмудських форм, які вказують, що автор був південним жмудином-дунінінкасом: apszwit 206 ~ apšviečia, iszka 203 ~ ieško, iszkoma 10 ~ ieškoma, isz koti 2, 10, 207 ~ ieškoti, palikta 11, 12 ~ paliekta (palieka), paliktame 16 ~ paliektame (paliekame). Про те, що жмудські форми потрапили до тексту випадково, свідчить і те, що, написавши wiena 6 ~ vieno, A. Savickis залишає споріднене слово wynokiey 6 ~ vienokiai. 248 2. Ще виразніше тенденцію до переходу на високогірську говірку виявляє написання uo. Послідовно пишуться форми високогірської говірки: apjuoktas 16 ~ apjuoktais, atiduotas 15 ~ atiduotas, atsiduoti 15 ~ atiduoti, duoti 200 ~ duoti, išjuokimas 204 ~ išjuokimas, išliuosuotays 19 ~ išliuosuotais, išliuosuotu 21 ~ išliuosuotu, pryduti 17 ~ priduti. Гіпервисокогірські форми isidodame 5 ~ išsiduodame, neatsidos 15 ~ neatsiduos, wysotinius 5 ~ visuotinius, якщо це не коректорська помилка, свідчать про те, що автор тут сприймав uo як o, який жмуди дифтонгізують. У цьому випадку спочатку відновлено високогірське uo, потім це uo ототожнено з жмудським і знову перетворено на високогірське. 3. Тенденцію до переходу на високогірську говірку можна пояснити й найвиразнішою мовною особливістю А. Savickisa — написанням uo замість високогірських u· і u. Гіпервисокогірські uo з’являються в кількох випадках: a) У префіксі nu-, який у говірках вимовляється як nu·, nu– (напружений u!): nenuotrotis 13~ nenutrotysi, nuoeja I~ nuėjo, nuoeytu 17~ nueitu, nuohudima 12~ nuliūdimą, nuoramintu 200~ nuramintu, nuopelnitri11, 17~ nupelnyti, nuopelnitu 9~ nupelnėtų, nuopuolima 201~ nupuolimo, nuowargintas 21~ nuvargintas, nuowedi I~ nuvedė, nuožemina 13~ nužemina, nuožeminimas 7~ nužeminimas, nuožutuomem 19~ nužūtumėm. b) У корені або закінченні слова з довгим [u·] — (дунінінкаси не розрізняють, де u· є давнім звуком, а де u < uo): apduomoja 7~ apdūmoja, duoksau 21~ dūksau[ja], duomoti 5~ dūmoti, ruogoja 15~ rūgoja, szwętuoju 1~ «šventųjų», хоча довгий [u·] у корені А. Savickis частіше передає літерою u: buday 17~ būdai, butinay 11, 12, 21~ būtinai, kudikelems 206~ kūdikėliams; kuna 21~ kūno, nuohudima 12~ nuliūdimą, sunau 203~ sūnau, žuna 10~ žūna. Автор інтуїтивно відчував різницю між дунінінкським [u·] (якому відповідає високогірське uo) і високогірським [u·], однак не зміг глибше розрізнити мовні форми й часто вагався щодо написання. Він писав: buosi4~būsi, muosu 18~mūsų, ruopesnis 1~rūpesnis, užruostynima 9~užrūstinimo, ототожнюючи звуки різного походження. Є також buti 5~būti, butu 9,19~būtų, musu 1, 18, 19~mūsų, nebuk 14~nebūk, rupestingi 206~rūpestingi, rupinas 21~rūpinas. c) Замість короткого високогірського u, який жмуди перетворюють на [ɔ] (варнішкяй мають [ɔ], расейнішкяй — [u], «вимовляють ширше, ніж у літературній мові, але не перетворюють на інші звуки, хоча в деяких місцях дуже наближають до ɔ» — (Zinkevičius 1966: 66) a) послідовно в умовному способі: matituomey 5~matytumei, mokietuomey 2~mokėtumei, skaytituomey IV~skaitytumei, stotuomemos 19~stotumėmos, turėtuomey 10, 13~turėtumei; b) у похідних на –umas А. Savickis знову вагається: dauguoma 6~daugumo, gražuoma 13~gražumo, patoguoma 13~patogumo, sunkhuoma 6, 11~ sunkumo, але ramumas 20~ramumas. Щоб уникнути дунінінкського [u·], А. Savickis узагальнив написання uo навіть у тих позиціях, де жмуди вимовляють не довгий [u·], а напружений короткий голосний u. Послідовне написання суфікса умовного способу свідчить, що він намагався виробити правило. Однак там, де морфологічний критерій уже не підходить для формулювання власного правила, 249 Савікіс, не будучи філологом, розгублюється й припускається помилок. 4. Як і більшість жемайтів того часу, А. Савікіс, пишучи, розрізняє жемайтське [ɛ] і [iˑ]. Досить послідовно [ɛ] позначається літерою y: amžynu 207~amžių, dydį 19~didį, myslik 208~mislyk, pyktay 20~piktai, tykiu III~tikiu, užtykra 202~už tikro, wys6~vis, wysokios 205~visokios, Žemaytyszkos III~žemaitiškos. Хоча трапляється й аукштайтське garbinu II~garbinu, а також форми інфінітива пишуться з –ti, [iˑ] позначається літерою i: dariti 16~daryti, giwenima 1~gyvenimą, ira 16, 18, 19~yra, klausiti 6~klausyti, knigielis IV~knygelės, nikstanczius 18~nykstančius, padarik 6~padaryk. Але й тут є непослідовність: aprasz yti II~aprašyti, neprysaka I~neprisako, tyl6,8~tyli. 5. Правопис А. Савікіса відображає також жемайтську дифтонгізацію голосного e в [ie]: apturėja II~apturėjo, bieda 9, 206~bėda, biegi 204~bėgi, diel 204~dėl, garbie 8, 203, 204~garbė, gieda 12~gėda, gieribe 203~gėrybė, girdietus 9~girdėtus, mokieti 7~mokėti, niera 6, 7(2x), 206~nėra, park ratinieti 18~perkratinėti, turieti 200~turėti. Однак чимало прикладів свідчать про тяжіння до аукштайтської правописної традиції: del (III(2x), 19, 204(3x), 205~dėl, galeja 18~galėjo, galetuomem 18~galėtumėm, letays 14~lėtai, mileti 205(2x)~mylėti, pargaleti 7~pergalėti, te 7~tie (tėra). Приклади після l можуть свідчити також про пристосування до польської традиції. 6. Голосний o послідовно позначається за аукштайтським зразком: matonis 17~malonės, mokslas 207~mokslas, noreme 11~noriame, pasirodau 207~pasirodau, roda 10~rodo, szlowie 203~šlovė, žynoti 11~žinoti, žmogus 7, 21~žmogus. Лише зрідка проскакує жемайтський дифтонг: kuo 11~ko. Про те, що А. Савікіс обрав позначати аукштайтське o, свідчить і написання вже o замість дифтонга uo: neatsidos 15~neatsiduos, isidodame 5~išsiduodame, wysotinius 5~visuotinius. 7. Закономірно відновлюються аукштайтські дифтонги ai, ie, які жемайти частіше монофтонгізують: butynay 21~būtinai, dayktas 20~daiktas, daktar ay 6~daktarai, eyti 20~eiti, iszmanay 4~išmanai, pakarney 11~pakarniai, pawe y kstay II~paveikslai. Подекуди через неуважність написано відповідно до жемайтської вимови: dydesne 4~didesniai, nobažna III, 1~nuobažnai, uwožnia III~uvožniai (поряд з uwožney 11~uvožniai). 8. Аукштайтські змішані дифтонги [an], [am] позначаються як an, am: amžius 10~amžius, aplankis 206~aplan kęs, dangaus 206~dangaus, eynantem 12~einančiam, giwenanczios 204~gyvenančios, tankiey 10, 13, 20~tankiai. Дифтонг en позначається як en або e (у корені švent-): giwenk 208~gyvenk, kent 21 (2x)~kenčia, kientieti 207~kentėti, ženkluosi 207~ženk­luose; szwentabliway 4~šventablyvai, szwetu 2~šventu, szwetuojų 1~šventųjų. Дифтонг in пишеться як yn, ніби з жемайтським розширеним e: prysz yngus 20~priešingus, pažyndams 20~pažindamas, pažynti 206, 207~pažinti, pažynties 14~pažinties, prysz yngus 20~priešingus, prysz ynties 15~priešintis. Однак простежується тяжіння до написання з вузьким i: dievobayminga 12~dievobaimingo, garbink 13~garbink, iszmin ti 13~išmintim, nuoramintu 204~nuramintu, paniekinti 205~paniekinti. Проскакує ul із розширеним жемайтським [ɔ]: tegol 12~tegul. 250 9. Написання дифтонгів у корені слова замість нормативних ą, į відображає збережену в діалекті носову вимову звуків. У корені зберігся носовий [ą]: išzγangstame 19~išsigąstame, ne nuosigansk 203~nenusigąsk, spanstus 200~spąstus. У формах iszpažynsta 21~išpažįsta, pažįnsta 3, 6, 16, 21~pažįsta. Хоча носовий [į] зберігається, трапляється також sugrisų 203~sugrįšiu. Таку назалізовану вимову зберегли багато південних і частина північних жемайтів (інша частина північних і західних жемайтів деназалізувала носові голосні в корені (Zinkevičius 1966: 75–79). Через непослідовність правопису важко визначити, де Савицкіс позначав носову вимову носовою літерою, а де лише автоматично писав так під впливом традиції церковних писемних текстів. У корені švent- Савицкіс носовим графемним знаком позначав дифтонг (це могло б опосередковано свідчити про збережену в корені носову вимову [ę] — у цьому корені [ę] (švęs-) чергується з tautosilabiniu en). Поряд із називним відмінком однини дієприкметника теперішнього часу активного стану nuosižeminans 3~nushižeminąs написано також iszsiau ksztiņas 3~išsi aukštinąs, nemokąs 208~nemokąs — тобто тут графема ą може позначати носову вимову. Поряд із називним відмінком множини дієприкметника минулого часу активного стану (у цій позиції жемайти зберігають n — пор. Zinkevičius 1966: 77) moki usins 8~moki u-sys є також galėjė 20~galėję, prydawę 20~pridavę, skaytę 8~skaitę — тобто й тут могла бути позначена носова вимова. Однак ą, ę традиційно пишуть і в тих позиціях, де вони не вказують на носову вимову. Наголошене закінчення знахідного відмінка однини (у жемайтській вимові воно деназалізоване — пор. Zinkevičius 1966: 76) пишеться dayktą 17~daiktą, matonę 202, 204~malonę, sumnenę 206~sumnenę, szłowę 9~šlo- vę (поруч daleli 9~dalelę, didibe 207~didybę, karaliste 2~karalystę, sargibe 9~sargybę, teysibe III, 207~teisybę). Імовірно, традиція писемних текстів зумовила також написання займенників у знахідному відмінку: manę 4, 201~mane, sawę 3(2x), 5, 6(2x), 7, 13, 209~sa- ve. Тут носові графеми не позначають назалізованої вимови — таке вимовляння властиве лише говіркам західних і східних аукштайтів; це були б munį, tavį, savį, тобто напружений голосний закінчення į; отже, транспонуючи, пор. Zinkevičius 1966: 298 – 299). Родовий відмінок займенників пишеться manies 203~manes, sawies 3, 7, 17~saves, tawies 203~taves. Ці приклади свідчать про схильність А. Савицкіса дотримуватися традиції церковних писемних текстів, а форми зі збереженим n могли трапитися несвідомо. Морфологія 1. У тексті часто відображено жемайтську редукцію закінчень: tarnau 3, 17, 21~tar- nauja, tetur 1~teturi, užved 16~užveda. Однак А. Савицкіс намагається відновити закінчення третьої особи теперішнього часу: abgauna 5~apgauna, atweda 17~atve- da, eyna 1~eina, ira I(2x), III, IV, 1, 2, 3...~yra, trokszta III~trokšta. Трапляються й своєрідно транспоновані форми: tikia 9 «вірить». Називний відмінок однини іменників і прикметників a-основи А. Савицкіс пише по-аукштайтськи: amžynas 5~amžinas, dayktas 20~daiktas, Diewas 19~Dievas, teysingas 6~teisingas. Спостерігається тенденція зберігати рухоме a й у таких дієслівних формах, як eyd amas 3~eidamas, iszguldidamas III~išguldydamas, uwóżodamas II~uvožodamas. Трапляються також жемайтські форми: apleydams 207~apleisdamas, regiedams 203~regėdamas. 251 2. По-жемайтськи пишеться ненаголошене закінчення третьої особи: buwa 8, 10~buvo, išmana 6~išmano, mata 5~mato, а також перша особа множини теперішнього часу: bowijamos 18~bovijamės, storojemos 5(2x), 208~storojamės, tureme 10~turime. 3. Часто трапляються жемайтські форми умовного та наказового способів: atilsieczio 201~atilsėčiau, mokieczio 3, 201~mokėčiau, norieczio 16~norėčiau, mokietuomey 2~mokėtumei, turietuomey 10~turėtumei, storokies I~storokis. 4. Тенденцію до аукштайтизації, як і непослідовність Савицкіса, засвідчує написання відмінкових форм іменників та прикметників, особливо давального й місцевого відмінків. Давальний відмінок однини чоловічого роду Савицкіс пише по-аукштайтськи: Diewuy IV, 2, 3, 10, 19, 205~Dievui, darbuy 209~darbui, giwenimuy 209~gyvenimui, žmoguy 14~žmogui. Поряд з аукштайтськими формами місцевого відмінка — amžynoi 6~amžinoj, knigelei I~knygelėj, mažiausioy III~ mažiausioji, Wylnjuje (титульний аркуш)~Vilniuje — є й жемайтські: łosko 201~loskolje], pradzio 16~pradžiojle], Tyrkszluse (титульний аркуш) ~Tirkšliuose, žodziuse 9~žodžiuose. Частіше трапляються жемайтські форми інших відмінків, наприклад родового: łoskas 2~loskos, malonis 2~malonės, wales7, 10~valios. Проте написано Bažnyczios I~Bažnyčios, pariszkados 18~pariškados. 5. Префікси/прийменники apie, per, prie, prieš у перекладі мають жемайтські форми: Apey 1, 2, 3(2x), 14, 18; par 11, par paniekinima 2~ per paniekinimą, parskaytyma II~perskaitymo; pry Diewa 11, 18, 203~ prie Dievo, pry skaytytojaus I~prie skaitytojo; prysz 19, prysz Diewa 3~ prieš Dievą. Лексика 1. Лексика перекладу орієнтується на традицію та узус церковної мови. Автора не бентежать запозичення, що стали нормою в церковних текстах: cziesas 17, czystas 6, misle 5, mizerna 6, pakajaus 204, pakuta 19, proces 19, sumneni 3 тощо. Упереміш уживаються жмудський займенник ans (anam 12, ano 204, anus 17(2x), 18) і верхньолитовський jis (Jo 2, Jem 2, jisai 7). Читач, до чиїх мовних звичок пристосовуються, — і жмудин, і верхньолитовець, тоді як узус, якого дотримуються, — церковний. Аналіз орфографії, фонетики, морфології та лексики засвідчує, що жмудські форми в тексті А. Савицкіса зумовлені не свідомим рішенням, а спонтанністю мовних звичок автора. Оскільки жмудські форми не відображають абстрактної моделі писемної мови, тобто вибору та узгодження форм, можна припустити, що їх навіяла жмудська говірка і що автор намагався цю говірку обговорити. 1. Про дунінінкську говірку свідчить i, що трапляється замість верхньолитовського ie (див. «Форми орфографії та фонетики», 1). 2. Важливим аргументом для визначення ідентичності рідної говірки А. Савицкіса є гіперверхньолитовське uo замість верхньолитовських u· та u (див. «Форми орфографії та фонетики», 3). Так помилитися міг лише автор-дунінінкець. 3. Закінчення називного відмінка множини дієприкметників активного стану минулого часу — 252 у Савицкіс пише ę: galėję 20~galėję, prydavę 20~pridavę, skaytę 8~skaitę. Однак у зворотній формі moki usins 8~mokiusių збережено n. Ця форма відображає вимову ненаголошеного ę у цій позиції як [ęr] або [ęn] у південножмудському діалекті. Натомість на території кретингської говірки вимовляється редукований [ę] (див. Zinkevičius 1966: жмуд. № 50). 4. Африкати й неафрикатні форми, очевидно, передавалися так, як їх вимовляли на той час у говірці автора. Є лише кілька форм з іншою основою, особливо характерних для дунінінкців: kalcze 12~kaltė, už kalczas 12~už kaltes. При уважнішому дослідженні не видно, щоб автор усвідомлював африкатність як важливу розрізнювальну ознаку верхньолитовців і жмудин, запозичену з говірки, і намагався узгодити її із загальною тенденцією наближення тексту до верхньолитовської мови. Відновивши парадигму іменників, бачимо несуперечливу систему: одн. Nom. – Gen. dydzia 16~великого, nepryderanczia 11~невідповідного, prižodzia 3~пригоди, smercze 21, 204~смерті, žodzia 6~слова, žodze 206~слова Dat. kalbantem 9~тому, хто говорить, nuosižeminantem 13~тому, хто смиренно схиляється, žodziui 9, 209~слову Acc. – In. antszkrycziu 202~антскричюв Loc. – мн. Nom. žodey III, 1, 2~žodžiai Gen. nepryderancziu 11~невідповідних, weyzancziu 14~тих, що стережуть, žodziu 1, 4, III, 11, 206, 207~слів Dat. žemaytems II~жемаїтам, žodems 9, 11~словам Acc. dydzius 8, 14~великі, iszkadyienczius 5~руйнівників, nikstanczius 18~тих, що зникають, tuscczius 8~порожні, žodzius 2, 205~слова In. dydeys 8, 13~великими, žodeys 206~словами Loc. žodziuse 9~у словах. У наведеній парадигмі закономірно зберігається «закон африкат»: африкат не мають називний, давальний та орудний відмінки множини. В африкат зберігаються в родовому відмінку однини. Це відмінна риса східної частини жмудського ареалу та «середніх» жмудів, у яких родовий відмінок вживається без африкати (пор. Zinkevičius 1966: 142). Отже, система африкат збігається з вимовою в сучасній частині жмудського ареалу й є ще одним аргументом на підтвердження припущення, що рідним діалектом A.Savickis був дунінінкський. Коротко підсумовуючи особливості мови перекладу, можна зробити кілька висновків. Мова «S.Tamosziaus à Kempis» засвідчує свідому орієнтацію A.Savickis на традицію церковних писань. Отже, слід дещо уточнити інтерпретацію двох засад, висловлених у передмові до перекладу. Хоча A.Savickis заявляє, що збереже «спосіб жмудської мови», насправді він свідомо будує свою писемну мову переважно на основі аукштайтського діалекту. Форми жмудського діалекту в тексті частіше з’являються спонтанно, коли прориваються мовні звички автора— 253 під час прориву мовних звичок автора. Те саме можна сказати й про пріоритет узусу («як тепер говорять»). Savickis спирається не на розмовну жмудську мову, а на традицію церковних писань. Форми живого вжитку проскакують спорадично. З огляду на орієнтацію на аукштайтський діалект можна конкретизувати ту частину традиції церковних писань, до якої тяжіє переклад A.Savickis. Найімовірніше, це тексти з оточення єпископа Giedraitis, у яких намагалися не відходити від традиції XVIII століття. Відомий вірш, яким A.Savickis хотів догодити своєму начальникові Giedraitis (Palionis 1979: 193). Однак мова писань Giedraitis репрезентувала певний свідомо обраний культурний проєкт (відмовилися від паралельного польського тексту, намагалися очищувати лексику (Zinkevičius 1990: 112; Prašmantaitė 1994). Автор «Tamosziaus à Kempis» лише долучався до цього проєкту, осмислюючи мову не як представницю культури, що зароджувалася, а як засіб передавання релігійних намірів. Згадуючи певну настанову, норми якої авторитет церковної традиції прищеплював видавцям релігійних писань XIX століття, можна припустити, що філологічну пасивність A.Savickis міг зумовити релігійний характер перекладу. Адже A.Savickis був автором також перекладів віршів і байок. Дослідження мови та поетики світських писань могло б відповісти на запитання, чи обмежувала релігійна тематика мовне мислення Savickis. Багато авторів припускають, що A.Savickis народився в Кретингському повіті (хоча територія цього повіту у XVIII столітті невідома; з розповідей людей відомо, що до Кретинги належали Швекшна, Юдренаї та інші місцевості, де говорили дунінінкською говіркою). Деякі форми жмудського діалекту, що спонтанно прослизнули крізь цензуру свідомих мовних настанов A.Savickis, дають змогу встановити ідентичність рідного діалекту. Дунінінкські відповідники аукштайтського ie, гіпераукштайтські форми з uo, система африкат, а також збережене n у називному відмінку множини дієприкметників активного стану свідчать, що автор був жмудом-дунінінком. Це ще одна таємниця, що постала в і без того загадковій біографії A.Savickis. LITERATŪRA Biržiška V. 1963: Aleksandrynas. XVIII–XIX amžiai, Čikaga, 497. Palionis J. 1979: Lietuvių literatūrinės kalbos istorija, 320. Prašmantaitė A. 1994: Žemaičių vyskupas J.A.Giedraitis – Naujojo Testamento vertėjas. – Senoji Lietuvos literatūra 3, Devynioliktan amžiun įžengus, Vilnius: Pradai, 172–340. Subačius G. 1996: Jurgis Ambraziejus Pabrėža. – Lietuvių atgimimo istorijos studijos 8, Asmuo: tarp tautos ir valstybės, Vilnius. Tamosziaus à Kempis, 1828: Tamosziaus à Kempis Apey sekima Chrystusa Pona knigas kietures... ysz lotiniszkos ant žemaytyszkos kalbas... yszguldytas par kuniga Antona Sawicki Týrszkłuse (Vilniuje). Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mokslas. Zinkevičius Z. 1990: Lietuvių kalbos istorija 4, Lietuvių kalba XVIII–XIX a., Vilnius: Mokslas. 254 COMPREHENTION OF WRITTEN LANGUAGE IN THE TRANSLATION OF “S. TAMOSZIAUS à KEMPIS” BY ANTANAS SAVICKIS Summary The language of “S. Tamosziaus à Kempis” shows an orientation of the author Antanas Savickis toward the tradition of religious writings of the 18th century which means that he deliberately made efforts to write in Aukštaitish dialect. On the other hand, there are many spontaneous phonetic, morphological, lexical forms of Samogitian dialect in Savickis’ text which prove he was a Samogitian. So far specialists have surmised that Savickis was born in the district of Kretinga(Samogitian dialect), but the analysis of his language allows to maintain his native dialect was that of South Samogitia district (Samogitian–dūnininkai subdialect). 255