Enklitinių veiksmažodžių formų „mi“, „ti“ vartojimas kai kuriose pietų žemaičių šnektose

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS Adelė JUDEIKIENĖ ВЖИВАННЯ ЕНКЛІТИЧНИХ ДІЄСЛІВНИХ ФОРМ mi, ti У ДЕЯКИХ ПІВДЕННОЖЕМАЙТСЬКИХ ГОВІРКАХ* Мета цієї статті — хоча б коротко зупинитися на дуже давньому й цікавому мовному явищі — вживанні енклітичних дієслівних форм mi, ti. Це явище вже аналізували у своїх діалектологічних працях проф. В. Грінавецкіс (Grinaveckis 1960: 41–110), А. Саліс (Salys, 1992: 337) і проф. З. Зінкявічюс (Zinkevičius 1966). Чимало таких прикладів, узятих із творів К. Сірвідаса, М. Даукши, Й. Бреткуна та інших авторів наших давніх писемних пам’яток, наведено також у томах LKŽ. Цим давнім явищем нашої мови цікавилися також мовознавці з інших країн — німець С. Герман (Hermann 1926: 15) та норвежець Х. С. Станг (Stang 1966: 253–254). Вважалося, що енклітичні дієслівні форми вже цілком зникли. З цим слід посперечатися: їх іще вживають старші носії південножемайтського (дунінінкського) діалекту. Щоправда, молодші, хоч і добре знають свою говірку, цих форм уже зовсім не знають. Спробуймо ще трохи докладніше розглянути вислови з цими збереженими енклітичними формами, наведені в давніх писемних пам’ятках або записані в картотеці Словника, а також почуті в говірках. Вважається, що енклітичні форми виникли зі сполучення дієслова й особового займенника. Оскільки цей займенник, приєднавшись до наголошеного дієслова, був ненаголошеним, то, скорочуючись, він змінювався: з mun виникло mi, з tau — ti. Це також могли б підтвердити приклади з давніх писемних пам’яток: dokly duomi SD 72 «данину duomi», afch iemus dūmi ambina giwenima BP II 83 «Я даю їм вічне життя», galwa sawa dūmi ūbu awis mana BP II 74 «Голову свою duomi за овець моїх», dūkem nauie tikra Dwaje BP II 301 «Даймо (дай мені) новий справжній дух», padūmi ing twirtas rakas tawos βweczeusios meiles DK 180–181 «Віддай у міцні руки твоєї найсвятішої любові». Такі приклади знайдемо й у працях наших мовознавців. Чимало їх є і в працях Й. Яблонскіса: duokiam (duokia + mi, тобто duokiam) шматочок хліба Ky (J. Jabl), тихенько, дитинко, зараз дам тобі хлібця (дам тобі) (J.Jabl 1957: 256), потім і своє обличчя показав (показав мені), зуб болить, зуб ниє * Щиро дякую доц. д-ру В. Віткаускасу за запропоновану тему та допомогу під час написання статті (укладання карти й упорядкування транскрипції). 201 (свербить мені, болить мені) (J. Jabl 1957: 255–256). Profesoriaus Z. Zinkevičiaus teigimu (Zinkevičius 1966: 300), keletas panašių pavyzdžių yra pateikta K. Jauniaus Lietuvių kalbos gramatikoje. Galima būtų paminėti tokius sakinius: suspauskiam (= suspauskim) galvelę “сожми мне головушку”, dantį skaudam “у меня болит зуб”, ar dantį skaudat? (= skauda tau) “болит у тебя зуб?”, tylėk, ryškė paimsiuot (= paimsiu tau) “молчи, возьму тебе розгу”(Zinkevičius 1966: 300–301). F. Kuršaičio manymu (KGr 1876: 299), tokios formos Prūsų lietuviams buvo žinomos iš senųjų giesmynų, o gyvojoje kalboje beveik nebevartojamos. Vis dėlto pietų žemaičiai varniškiai, laukuv iškiai, kvėdarniškiai, švėkšniškiai, žvingiškiai, pajūriškiai ir kiti seni tų kraštų žmonės dar kartais pasako būsimojo laiko I asmens formas su priaugusiu t (< ti) arba gretutines (esam. I asm.) formas, net prie veik. rūšies dalyvio prideda tą -t (< ti) (bovâu os'ek'ėšos'ít “buvau užsikišusi”, bova žad'iejøs'it “buvai žadėjusi”). Tai netekęs reikšmės datyvas. Проф. В. Грінавецкіс стверджує, що в його говірці (поблизу Лауквуви) дієслова майбутнього часу дійсного способу в закінченнях першої та другої особи часто вимовляються з t у кінці, і наводить такі речення: d'ėrpsūt špuok'ė.n'ę ~ dirbsuot špok inę «працюватиму над шпаківнею»; asût nòmin ~ eisuot numien «піду додому»; važ'úsūt i š'el'al'ę ~ važiuosuot («поїду») до Шилале; v'ėrsūt v'ėč'er'ė pōtra ~ virsuot («зварю») на вечерю кашу; ar ės'it' i jėž'era «чи підеш до озера»; a dūs'it mon p'itos ~ ar duosyt («даси») мені обід; je jės'it, gàus'it ~ jei esyt («єси»), gausyt («отримаєш») (Grinaveckis 1960: 109). Перша особа майбутнього часу із закінченням t уживається частіше, ніж друга. Іноді t вимовляється також у кінці інших дієслівних форм, наприклад: ož'b'l'õskas bov'âu os'ę k'ėšos'ít ~ за блузкою («кофтою») я була заткнула носову хустку (Grinaveckis 1960: 109). Вважають, що закінчення згаданих дієслів t є залишком давального відмінка енклітичного займенника ti (тобі). Втративши своє значення, ti зрослося з формою першої особи дієслова й почало вважатися закінченням. Пізніше t за аналогією з першою особою почали додавати також до дієслівних закінчень другої особи. Іноді, за моїми даними, воно додається й до інших дієслівних форм. Часто воно зрослося із закінченням дієслів теперішнього часу першої особи; трапляється, що воно приєднане навіть до закінчень дієприкметників. Усе це могли б підтвердити також приклади, записані мною та з інших сусідніх жмудських говірок (частину їх узято з картотеки LKŽ, іншу частину записав д-р В. Віткаускас). Ось вони: būsūt naž'ėnos nuv'erc'au jūkās Pj (LKŽ K) «не знаючи, перекинув жартома»; kon dar'īs'it Šv «що робитимете?»; kon p'ėrks'it torgū Šv «що купуватимете на базарі?»; mos'iet tor'ies'it t'ik p'ėn'ingu, ka tūok'os dal'ik'os p'ėrkal'ūoje Šv (LKŽ K) «мабуть, матимете стільки грошей, що купуватимете такі речі?»; ka to l'ie ks'it pro dor'ės Grdm «щоб ти вилетів крізь двері»; kaž'ė ar aš tau it'ėksūt Šv «цікаво, чи я тобі сподобаюся?»; dā nū galvùos tabl'ieč'o tòruūt Kv (LKŽ K) «ще від голови матимеш таблетки»; làukūt làukūt, vọ ànūo jau nàb'ie (померлий) Šv «чекати, чекати, а його вже немає». 202 Карта поширення дієслівних форм mi, ti у південних жмудських говірках (дунинінки) Перелік населених пунктів, звідки зібрано матеріал 286 – Юдренаї (Клайпедський р-н) 288 – Кведарна (Шилальський р-н) 254 – Лауквува (Шилальський р-н) 322 – Паюріс (Шилальський р-н) 289 – Шяудува (Шилальський р-н) 323 – Шилале 285 – Швекшна (Шилальський р-н) 321 – Тененяй (Шилальський р-н) 356 – Вайнютас (Шилальський р-н) 357 – Жвінгай (Шилальський район) 203 «…зорати, а того вже немає»; išp’ėrso, ę žęnuosit Jdr (LKŽ K) «випорю (хутро), і знатимеш»; tòriūt m’iž’o, kv’ičiū Šv «матимеш ячмінь, пшеницю»; važ’usūt i t’orgo Šv «поїду на базар»; ašūt pas raibę Šv «піду до Райбіса»; tujau b’ėnksūt s’ūt’ę Grdm «зараз почну шити»; at’ędūk, k’on bovà žad’ėjosiŧ Lkv (LKŽ K) «віддай, що обіцяла»; aš in’ėšūt Žv (LKŽ K) «я занесу»; kan aš ęš juo išv’ėrsūt (з того напою), aš paval’g’os’ę ęso Tn (LKŽ K) «що я з нього виллю, я вже поїла»; ànà mòn bòva s’èn’ė žad’ėjosiŧ Lkv (LKŽ K) «вона мені давно обіцяла»; je nežad’insūt, m’on’ę k’ėks Vn (LKŽ K) «якщо не розбуджу, мене прокляне»; buoc’parnašos’it iš sošiedo (тюбик) Šv «я б принесла від сусідів»; gal nabràšūt – važ’ūjo i l’ęgūon’ęn’ę Kv «може, не піду – їду до лікарні»; lišk lišk, kol uodega įkišyt Šv (LKŽ XVII 469). Як показують приклади, енклітичне закінчення вживається не лише з дієсловами майбутнього часу. Дієслівні форми tòriūt, l’àukūt та інші подібні свідчать, що енклітичні закінчення мають дієслова теперішнього часу, а також навіть дієприкметники. Вважається, що енклітики mi, ti, утративши своє первісне значення, почали додаватися до інших дієслівних форм. На підставі наявних мовних даних можна зробити висновок, що це дуже давнє явище, яке зникає, але воно, безперечно, важливе для мовознавства й досі живе на вустах старих людей. На підставі наведених прикладів на карті окреслено межі поширення цього явища: на заході вони проходять через Рамучяй — Інкакляй і західною околицею Скомантів; на півночі — через Пежайчяй — Пятрайчяй — Юдрянай і південною околицею Шюрайчяй; на сході — через Пожере, східною та південною околицями Шилале; на півдні — через Жвінгай — Бікавенай — Горайняй і знову закінчуються біля Рамучяй. ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА BP II – Постила, тобто короткий і простий виклад Євангелія... Пер Янас Бреткунас... у Кенігсберзі... 1591. Частини I і II. DK – Катехізис, або наука, необхідна кожному християнинові. Написаний теологом Товариства Ісуса Д. Якубом Ледесмою. Перекладений з польської на литовську священником Мікалоюсом Даукшею, каноніком Жемайтії. Надрукований у Вільнюсі... 1595. G r i n a v e c k i s V. 1960: Šiaurės vakarų dünininkų tarmių fonetinės ypatybės ir jų raida. – VVPI Mokslo darbai, Lietuvių kalba ir literatūra 11, 41–110. G r i n a v e c k i s V. 1957: Šiaurės vakarų dünininkų tarmių vokalizmas. Balsiai a, e. – VVPI Mokslo darbai 3, 161–174. H e r m a n n S. 1926: Litauische Studien, Berlin. J.Jabl – Я. Яблонскіс. Вибрані твори 1, Вільнюс: Державне видавництво політичної та наукової літератури, 1957. J o n i k a s P. 1939: Pagramančio tarmė, Kaunas: Švietimo ministerijos knygų leidimo komisija. KGr – Grammatik der littauischen Sprache von F r i e d r i c h K u r s c h a t, Halle a. S.,1876. LKŽ I–II – Словник литовської мови 1, Вільнюс, 1941; 2, Каунас: Державне видавництво енциклопедій, словників і наукової літератури, 1947. LKŽ XVII – Словник литовської мови 17, Вільнюс: Видавництво науки та енциклопедій, 1996. 204 Картотека до «Словника литовської мови» (LKŽ), літера K. Salvys A. 1992: Raštai 4, Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija. SD – Sirvydas K. 1713: Dictionarium trium linguarum, In usum Studiosae Iuventutis. Avctore... Constantino Szyrw id... Qwinta editio... Vilnae... M DCC XIII... (žodyno penktasis leidimas). Stang Ch. S. 1966: Vergleichende Grammatik der Baltischen Sprachen, Oslo [ir kt.]. Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis. ВЖИВАННЯ ЕНКЛІТИЧНИХ ДІЄСЛІВНИХ ФОРМ mi, ti У ДЕЯКИХ ГОВІРКАХ ПІВДЕННОЇ ЖЕМАЙТІЇ Анотація У статті аналізується дуже давнє явище литовської мови — енклітичні дієслівні форми mi, ti та їх уживання в давніх писемних пам’ятках і південножмудському діалекті (dūnininkai). Додано карту, що показує поширення цих форм. 205