Lietuvių tarmes pats tyręs ir kitus skatinęs

САМ ДОСЛІДЖУВАВ ЛИТОВСЬКІ ДІАЛЕКТИ Й ЗАОХОЧУВАВ ІНШИХ (До 130-річчя від дня народження Я. Розвадовського) Наприкінці 1997 року (7 грудня) виповнюється 130 років від дня народження одного з найвидатніших польських мовознавців-литуаністів Яна Розвадовського. Діапазон його наукової діяльності був досить широким: знавець класичних мов, видатний індоєвропеїст, славіст і литуаніст, він писав свої праці польською, латинською, французькою та німецькою мовами. Литуаністикою він займався майже протягом усього періоду своєї наукової діяльності. Нещодавно вийшла друком одна з найбільших його праць із литуаністики — «Литовський говір околиць Зетели в Новогрудському краї (Новогрудчині)»1. Я. Розвадовський народився 1867 року в Чарній (між Тарнувом і Дембицею), у родині інженера. У 1885–1889 роках вивчав класичну філологію в Краківському університеті. У 1891–1894 роках удосконалював знання в Лейпцигу, де слухав лекції А. Лескіна, Е. Зіверса й Е. Віндіша, відвідував семінари К. Бругмана. Повернувшись 1895 року, викладав у тій самій краківській гімназії, яку сам закінчив. Захистивши 1897 року габілітаційну працю, був призначений доцентом Краківського університету, а з 1900 року — професором. У Кракові Я. Розвадовський працював до кінця життя. Двічі (у 1912–1913 та 1915–1916 роках) його обирали ректором Краківського університету. З 1903 року він був членом Польської академії наук, з 1920 року — її віцепрезидентом, а в 1925–1929 роках — президентом. Крім того, він був почесним членом національних академій багатьох європейських країн і різних товариств, зокрема й Литовського наукового товариства. Помер 13 березня 1935 року. Литовською мовою Я. Розвадовський зацікавився ще в студентські роки. І досконало її опанував. В архіві Польської академії наук у Кракові збереглося багато виписок і конспектів, написаних дрібним і чітким почерком (схожим на почерк К. Бюги) з різних, переважно давніх пам’яток литовської писемності. Уже це свідчить, що Я. Розвадовський ґрунтовно вивчав литовську мову. 1895 року в одній із бібліотек він натрапив на видання 1737 року анонімної граматики «Universitas linguarum Litvaniae» («Сукупність литовських мов») і, усвідомивши її значення для литовської акцентології, перевидав її 1896 року в Кракові. Того ж року польською та німецькою мовами він опублікував ґрунтовне дослідження системи наголошування, застосованої в цій граматиці, докладно зіставивши її із системою наголошування Ф. Куршайтіса. Розуміючи величезне значення литовських діалектів для мовознавства, Я. Розвадовський був одним із головних ініціаторів дослідження південно-східної окраїни литовської мовної території, що стрімко зникала. Насамперед він прагнув з’ясувати, де ще вживають литовську мову. З цією метою, спираючись на дані, зібрані А. Платером 1890 року про 1 Ян Розвадовський. Литовський говір околиць Здзецела в Новогрудському краї. Посмертна праця. / Упорядкував Адам Грегорський. Консультація Яна Сфаревича, Краків: 1995, 181. Польська академія наук — Краківське відділення. Праці комісії мовознавства, № 59. 242 Для дослідження побутування литовської мови у Віленській губернії він також уклав і 1904 року опублікував карту «Карта литовської мови у Віленській губернії» («Mapa języka litewskiego w gubernii Wileńskiej»). Імовірно, ще 1898 року Я. Розвадовський під псевдонімом Аноніма, опрацювавши зібрані А. Платером дані, надрукував працю «Територія литовської мови у Віленській губернії» («Obszar języka litewskiego w gubernii Wileńskiej»). Через загострення на той час відносин між литовцями й поляками (точніше — між литовцями, які не сполонізувалися, і тими, що сполонізувалися) він не ризикнув оприлюднити її під своїм прізвищем, бо не хотів бути втягнутим у політику. Невдовзі (1914 року) він уклав карту всього поширення литовської мови у Великій і Малій Литві — «Карту литовської мови» («Mapa języka litewskiego»). Уже будучи професором Краківського університету, Я. Розвадовський приїхав до околиць Зєтели, де 1901 і 1903 року записав чималий корпус текстів цією говіркою. Він досліджував і інші литовські говірки. У Краківському архіві серед його рукописів зберігся корпус текстів (казок і оповідань), записаних у селі Сударзі Шакяйського району (без зазначення дати). Ці тексти, переписані не рукою Розвадовського, були розмножені й використовувалися як навчальний посібник. У Краківському університеті Я. Розвадовський тривалий час викладав литовську мову. Коло наукових зацікавлень Я. Розвадовського було дуже широким. Окремо він досліджував проблеми грецької, латинської, слов’янських, кельтських і циганської мов. У багатьох своїх працях він спирався на факти литовської мови. Серед його праць варто згадати «Словотвір і значення слів» (Heidelberg, 1904), статтю про слово skutulė, присвячену К. Яунюсу й опубліковану в журналі литовського «Товариства» (№ 16, 1908), «Історичну фонетику польської мови» (Kraków, 1915 і 1923), цікаву статтю про лексичні зв’язки між слов’янами та іранцями (1915). Того ж (1915) року в 3-му томі Польської енциклопедії він опублікував узагальнювальну працю «Балтійські мови». Після смерті Я. Розвадовського коштом Т. Лер-Славінського та Я. Сафажевича було видано вагому працю «Дослідження назв слов’янських вод» (1948). За ініціативою Я. Розвадовського 1908 року у Кракові було засновано журнал польських славістів «Слов’янський щорічник» («Rocznik slawistyczny»). Разом із К. Нічем 1913 року він заснував один із найпопулярніших журналів полоністики — «Польська мова» («Język polski»). Я. Розвадовський, навіть обіймаючи високі посади й будучи зайнятим різноманітною роботою, не переставав цікавитися литовською мовою та дбати передусім про говірки й долю литовців південно-східного краю Польщі, окупованого нею. Він намагався організувати широке дослідження цих говірок. З цією метою він доручив зібрати найновіші відомості про вживання литовської мови в тогочасному так званому Віленському краї. У 1928–1933 роках О. Хомінський уклав «Карту поширення литовської мови в Польській Республіці» («Mapa obszaru językowego litewskiego w Rzeczypospolitej Polskiej»), від якої збереглося лише кілька примірників. Найважливіші джерела цієї карти й уривки незавершених коментарів містяться в архіві Я. Розвадовського (їх слід було б опублікувати). За ініціативою Я. Розвадовського 1926 року було скликано найвидатніших польських мовознавців— 243 (Я. Бодуена де Куртене, В. Поржезінського, К. Ніча, Я. Отрембського), і було вирішено описати різні литовські говірки тогочасної Польщі. Сам Розвадовський, очевидно, мав намір підготувати до друку опис зєтельської говірки з текстами. В. Поржезінський почав досліджувати лазунську говірку, а Я. Отрембський — тверецьку. Однак із них лише один, Я. Отрембський, за життя встиг опублікувати опис «Східнолитовська тверецька говірка» («Wschodniolitewskie narzecze twereckie», 1934). Праця Я. Розвадовського «Литовська говірка околиць Зєтели в Новогрудському краї» була надрукована більш ніж через 60 років після смерті автора. Доля рукописів В. Поржезінського поки що невідома. Я. Розвадовський був другим мовознавцем, який зацікавився зєтельською говіркою. До 1901 року тут побував лише Е. Вольтер (у 1886 і 1888 роках). Третім, К. Буга, досліджував зєтельську говірку влітку 1906 року. Заохотити Я. Розвадовського до дослідження зєтельської говірки, імовірно, міг видатний польський етнограф і краєзнавець Міхал Федоровський (1853–1923). Працюючи агрономом і керуючи маєтками поблизу Ошмяни, Гродна, Ліди, Новогрудка, Слоніма, Слуцька, Вовковиська та інших міст, він діалектом записував білоруський фольклор, звичаї та замовляння, досліджував флору й фауну, збирав старі книжки, різноманітні документи, рукописи й твори мистецтва, розкопував кургани тощо. Він підтримував зв’язки з багатьма польськими вченими й митцями. Його спадщина — це вражаюча праця у 8 томах «Lud białoruski» («Білоруський народ»). Найбільше на самого Федоровського вплинули такі постаті польської культури, як О. Кольберг, З. Глогер і Я. Карлович. Його маєток у Подолі (неподалік Зєтели), де були зібрані ці скарби, відвідували численні видатні діячі польської культури. Саме тоді в Подолі служила чудова оповідачка, уродженка Засечі, Регіна Даргевичюте (1876–1958). Сам Федоровський намагався вчитися в неї литовської. Чи не ця литовка спонукала М. Федоровського запросити до Подоля погостювати й відомого знавця литовської мови Я. Розвадовського, який згодом (1904 року) писав: «Своє перебування в Подолі (1901 року) я присвятив дослідженню вмираючої литовської говірки в околицях Зєтели (Дятлова)». Регіни Даргевичюте, яка в Зєтелі доглядала маленьку дитину, авторові цієї статті випадково довелося зустріти одного осіннього вечора 1957 року. Регіна була тендітної статури, попри поважний вік — досить струнка, високого зросту, жвава й по-молодому бадьора. Вона говорила темпераментно, дещо екзальтовано, скоромовкою, нерідко добираючи слова (литовською вона давно не розмовляла). Здавалося, за короткий час вона хотіла розповісти все своє життя. Очевидно, найсвітлішими для неї були вісім років служби «у пана Федоровського», який протягом двох років дозволяв Регіні навчатися кулінарії, веденню господарства й тонкощам гарної поведінки. Недарма Регіна з гордістю розповідала, що навчила литовської мови свого господаря Федоровського та «краківського професора» (прізвища Я. Розвадовського вона не пригадала). Пізніше довелося поговорити з Регіною ще кілька разів. Шкода, що тоді я ще майже нічого не знав про згаданих нею людей. А коли дізнався, Регіни вже не було серед живих. Відтоді, як тексти зєтельської говірки Я. Розвадовського було надруковано, минуло ба- 244 не все століття. Раніше опублікувати цю працю, ймовірно, завадила доволі складна нетрадиційна транскрипція текстів. Цього бар’єра, мабуть, не подолали ні сам автор, ні інші упорядники, доки не з’явилася комп’ютерна техніка. Сам він не наважився спростити транскрипцію, а іншим не дозволив надто великий авторитет J. Rozwadowskio. Після смерті J. Rozwadowskio його архів перейшов до польського мовознавця K. Nitscho. 1945 року ці тексти передали Janowi Safarewiczowi (1904–1992), мовознавцеві-балтисту, колишньому працівникові Вільнюського університету Стефана Баторія, який переїхав до Польщі; той залучив колишнього учня J. Rozwadowskio, фахівця з класичних мов Adama Gregorskį (1906–1993). Завдяки самовідданості останнього мовознавця тексти з Зьєтели було підготовлено до друку вже 1956 року. Однак через транскрипцію, особливо через нетрадиційне позначення наголосів, ніхто не брався видати підготовлену до друку працю. Зрештою роботу почали набирати на комп’ютері. Після смерті A. Gregorskio роботу, що готувалася до друку, редагував і впорядковував краківський мовознавець, проф. Leszek Bednarczuk. До цієї праці долучився консультаціями й інший польський балтист, чудовий знавець литовської мови, проф. Wojciech Smoczyński. Книга J. Rozwadowskio «Litewska gwara okolic Zdziecioła na Nowogródczyźnie» складається з передмови, написаної J. Safarewicziusom, вступу A. Gregorskio, факсиміле текстів говірки Зьєтели, записаних J. Rozwadowskio (79 с.), та їхньої транскрипції (рукопис транскрибував A. Gregorskis), «Матеріалу до опису говірки Засечів (села)» J. Rozwadowskio, «Зауваг про мову говірки» A. Gregorskio, укладеного ним литовсько-польського словничка та післямови L. Bednarczuko — Post scriptum. Наприкінці додано коротку бібліографію досліджень говірки Зьєтели, список скорочень і резюме французькою мовою. Тексти різної тематики: пісні, переклади віршів або романсів, казки, легенди, анекдоти, голосіння, оповіді про деякі звичаї чи пригоди. Наприкінці подано добірку гарних прислів’їв і приказок. Найбільше текстів записано (пор. с. 12–34), мабуть, від уродженки Засечів Regina Dargevičiūtė. Їх J. Rozwadowskis позначив літерою R. Інші тексти записано від Миколая Tilvikio з Пагіряй, від Jonas і Vincentas Dicevičius, а також від Kiprijona Bagdelytė, яка жила в Тетеікіяй. Однак точніших метаданих бракує. Тексти говірки Зьєтели, зафіксовані J. Rozwadowskio, зберегли автентичність, тобто залишилися такими, якими мовознавець їх чув і міг записати на той час (пізніше їх не редагували, не виправляли й не звіряли). Записуючи оповіді чи пісні, він міг покладатися лише на власні знання. Не була усталеною й тогочасна орфографія литовської мови, так само як не існувало єдиної традиції транскрибування та наголошування. З погляду сьогодення ми могли б дорікнути йому за різноманітні непослідовності в транскрипції, наголошуванні, позначенні якості й кількості голосних тощо. Наприклад, голосний ė він записував аж чотирма способами, тобто як e (b’élg ’біжи’, s’ėdo, zm’ėji), ė (jém’ė, nùm’irė, us’s’inorėi), è (m’ėgo, s’ėd’ei, šėnavoti ‘шанувати, берегти’) або (pon’, sùkn’, pràmulk’ ‘проковтнула’). Довготу наголошених довгих голосних він окремо не позначав. На їхню довготу вказує знак інтонації. Рискою над літерою він позначав лише довготу ненаголошених голосних. За зразком польської мови твердий або затверділий l послідовно записував як ł (bróhuks, gulėj, fái- 245 dō), а м’який l — по-різному. М’якість приголосних переважно позначав мінутою над літерою (apšišākė, bōčīs, mañē), рідше — над літерою праворуч угорі (b'en'el'ū, m'erg'ātė, vād'ē). Невідомо, на якій підставі в сполуках приголосних kv, sv, tv, а іноді й у другому компоненті дифтонга з циркумфлексною інтонацією au записано f, наприклад: k'etvirtōs ~ ketvirtōs, nakfōt ~ nakvōt, sfet'imām ~ svetimām, dangōfs ~ dangaũs. За зразком слов’янських мов заперечну частку ne найчастіше пише окремо від дієслів: n'e būs, n'e pasak'ei, n'e turi ~ nēturi, рідше n'ēvedei, n'ērink. J. Rozwadowskis досить добре розрізняв інтонації. Однак через намагання позначити різні відтінки вимови у мовців із мішаною мовою із Зьєтели виникло чимало непослідовностей. Іноді інтонації, здається, наче переплутані, наприклад: b'eg'in'ēdam'i, būs'i, iškūfė, l'iep'e m'ielitkas, n'ieko, nutēk'ā, pōnas, slūžīt'служити', tavōrišas ‘друг’, vīras поруч із būča, išb'eg'in'ėjau, l'iep'e, m'ielitkas, n'ēks, pōna, slūžina, tavōrišo. Можливо, такі коливання виникали через наголошення певних слів у реченні, темп мовлення, диктування тексту тощо. Записувач розрізняв три ступені довготи голосних: довгі, короткі та напівдовгі. Неподовжені короткі голосні найчастіше позначено подвійним лівим наголосом (гравісом), наприклад: ajš’i, ajšū, anà ‘вона’, būs, dūrės, dūris, g'erēst ‘краще’, mōmā, mo-mūt'ė, pašouk'ė, sūrū, v'īsa. Звичайний, одинарний гравіс найчастіше мають недостатньо подовжені наголошені (дефонологізовані) a, e, наприклад: ānas ‘він’, àn'is ‘вони’, gràž'ā ~ gràžiā, pō krūm'ālu, lāk'e ~ lēkia, p'irk'āfēn, stālō, užrāk'ē ‘замкнув’, поруч із hānas, kōjātēm'i, pasāk'ēt, us'irāk'ē. Іноді цим наголосом позначені спорадично подовжені загалом завжди короткі i, u, (b'īt ‘був’, bōč'ūlō, gùli) і навіть довгі голосні (athēlē ~ atlēkė, iā ~ iā, jēm'ē ~ ēme, ji ~ ī, namōp, sūrī ~ sūri). Šlūbō поряд із jā, namōp, sūris тощо. Через дефонологізацію інтонацій іноді наголошується перший компонент дифтонга або змішаного дифтонга, який зазвичай за своєю природою має циркумфлексну інтонацію, наприклад: āj ‘іде, іти’, inlīndo ~ inlīdo, īmtū ~ īmtu, p'irkō ~ pirkō, а також ktāus ~ klāus, m'élzas'i ~ meldžiasi, paklāus'ē ~ paklausė, pam'iršō ~ pamiršo, šūnt'ē ~ šu in tė, v'ērk'ē ~ verkė тощо. Другий компонент, представлений сонорними приголосними, J. Rozwadowskis ніколи не позначав циркумфлексом. Замість наголошувати другий компонент він зазвичай наголошує гравісом короткий перший компонент, наприклад: dabārg'i, dānt'i, d'iržas, m'ērgā, pav'ērktū, rask'īrs, šēn, š'īlt'ī, tēn. Іноді по-різному записуються навіть чисті дифтонги з циркумфлексною інтонацією: aīs, aīj'im, sakōū, але labāi, vāikō тощо. Дещо незвично виглядають нові за походженням дифтонги ēj, ōj, наголошені циркумфлексом; вони утворилися внаслідок скорочення (випадіння кінцевого o) форм третьої особи однини минулого часу дієслів із суфіксами -ējo, -ojo, наприклад: gut'ēi, m'iegōi, n'ēžinōi ‘не знав’, norēi, stōi поруч із gutēi, nuorēi, stōi. Можливо, так J. Rozwadowskis намагався позначити вимову напівголосного į або його переважання. Незважаючи на згадані тут та різні інші комбінації знаків, ужиті для відображення особливостей зникаючої говірки Зьєтели, незвична для нас транскрипція J. Rozwadowskio має реальне підґрунтя. Вона дає змогу наочно побачити розпад фонетичної системи говірки Зьєтели. 246 Ймовірно, з вини інформантів (забування литовської мови) у текстах трапляються неузгоджені частини мови, наприклад: pas'ūvo sūn'ālū advōbn'in'es (=advobninius ‘шовкові’) maršk'inukùs (с. 5), v'is'i (усі) p'irk'ātes použrak'in'ėtōs (с. 38), bōba ch'itrast'e (=chy tresnė ‘хитріша’) kad (=kap) čertas (с. 74); dakt (=накривати) kālin'us, alė žodīs šitas, geras(t) kap kalin'ėj (с. 74); kap b'ėdos nėrā, tai asmōkus (=asmokų ‘грошей’) n'ėrā (с. 76). Багато носіїв Зетелоської говірки були двомовними або багатомовними. Чимало їх виросли в змішаних сім’ях, а дехто й у дорослому віці вже не розмовляв литовською у власній родині. За словами К. Бюги, навіть люди, які виросли суто в литовськомовних сім’ях, через обмеженість литовської мови краще розмовляли білоруською, ніж литовською. Одна з головних інформанток Я. Розвадовського, Регіна Дарґевічюте, рано осиротіла й усе життя служила в чужих слов’яномовних людей. Отже, мова інформантів не була бездоганною. Тому варіативна транскрипція Я. Розвадовського є результатом його пошуків і спроб узгодити особливості вимови людей із її фіксацією. Те, що записувач не пішов найпростішим шляхом уніфікації, є найбільшою перевагою текстів. Інша річ, що мовознавець не всюди встиг позначити інтонацію й кількість голосних, м’якість приголосних та інше, але такі випадки не дуже часті. Збережені автентичні записи текстів Зетелоської говірки, зроблені Я. Розвадовським, можуть здивувати не одного лінгвіста тим, наскільки охайно й складною транскрипцією він зміг нашвидкуруч записати зв’язний текст чужою мовою. Поодинокі помилки чи непослідовності не повинні зашкодити репутації Я. Розвадовського як знаного литуаніста. Рукопис текстів Зетелоської говірки, записаних Я. Розвадовським, розшифровано порівняно ретельно. Як і в кожній складній праці, тут трапляються помилки транспонування й дрібні хиби. Нерідко пропущено наголос, наприклад: k'āik'e = k'āik'e (с. 1), m'ergā = m'ėrgā (с. 24), žantō = žantō (с. 50), іноді наголос поставлено неправильно: g'ītā = g'ītā (с. 6), namōp = namōp (с. 9), nor'ēs = nor'ēs (с. 58), не позначено м’якість приголосних: kūmėt = kūm'ėt (с. 4), mo'mūtā = mo'mūt'ā (с. 6), važ'āugi = važ'āug'i (с. 8), не позначено довготу голосних (кількість): m'ėrga = m'ėrga (с. 4), sūn'alīs = sūn'alis (с. 7), tok'ė = tōk'ė (с. 8). Трапляються пропущені літери, наприклад: jūk'es'i = jū'k'es'i (с. 2), jū = jū° (с. 10), do = dor (<do і, с. 14), слова переставлено місцями: Potām kab an'es jėm'ė kūlt'is = Potām kab jėm'ė an'ės kūlt'is (с. 52) та ін. У бібліографічному розділі бракує праць К. Бюги про Зетелоську говірку; одна й та сама праця Е. Вольтера згадується двічі через те, що її назву розбито на частини. А Брох у статті «Zum Litauischen südlich von Wilna» описав лише мову парафій Асави й Жирмунів Лідського повіту, а в околицях Зетелы не бував. Ці та інші неточності не зменшують цінності видання. Значення текстів Зетелоської говірки, колись записаних Я. Розвадовським і опублікованих тепер, величезне. У час, коли ці тексти записували, в околицях Зетелы литовською ще розмовляли люди різних поколінь: бабусі й дідусі, батьки та діти. Кількість тих, хто знав литовську й розумів- 247 лив її, сягала майже тисячі осіб; найбільше їх було в селі Засецях, менше — в Пагірях, Нарчах, Стрелі, Тетейкисах та інших місцях. Невідомо, скільки матеріалів, придатних до оприлюднення, ще знайдуть польські мовознавці в архіві спадщини Я. Розвадовського, однак видання «Литовська говірка околиць Зетелы в Новогрудському краї» залишиться однією з найцінніших литуаністичних праць Я. Розвадовського, що збагатила литовську діалектологію. За це висловлюємо найщирішу подяку всім польським мовознавцям, які долучилися до підготовки цієї праці до друку. Алоїз Відуґіріс ЗНАЧНІ ПРАЦІ ДО СТОРІЧЧЯ ВИДАТНОГО МОВОЗНАВЦЯ Європейське мовознавство XX століття нерозривно пов’язане з ім’ям польського мовознавця Єжи Куриловича. Спираючись на методи структурного аналізу, цей дослідник надзвичайно широкого кругозору відкрив нові перспективи в порівняльному та загальному мовознавстві, а свої новаторські ідеї втілив у численних монографіях та інших працях, тематика яких охоплює не лише індоєвропейські, а й мови інших сімей (особливо семітські). Про те, наскільки живими є його ідеї та традиції й сьогодні, переконливо свідчать дві великі збірки статей, упорядковані Войцехом Смочинським і видані з нагоди сторіччя від дня народження Куриловича. Одна з цих збірок, присвячена балтистиці та славістиці, вийшла як четвертий том добре відомого нашим мовознавцям міжнародного журналу «Linguistica Baltica» (Kuryłowicz Memorial Volume Part Two, Kraków, 1995, 333 p.). Інша, ще більша збірка присвячена загальним і методологічним питанням мовознавства та розвитку різних мов (переважно індоєвропейських) (Kuryłowicz Memorial Volume Part One. Analecta Indoeuropaea Cracoviensia Vol. II, Kraków,1995, 593 p.). Саме цю збірку ми й хотіли б тут коротко розглянути. Опубліковані в ній праці показують, як ідеї Куриловича продовжують розвиватися й відображаються в сучасних дослідженнях розвитку різних мов. Для литовського історичного мовознавства праці Куриловича особливо важливі своїми методологічними й теоретичними принципами. З-поміж багатьох статей, опублікованих у збірці, хотів би звернути увагу на ті, у яких розглянуто питання, що могли б спонукати наших мовознавців замислитися над розвитком відповідних явищ литовської та інших балтійських мов і дослідити їх уважніше. Біографію видатного мовознавця, його наукові праці та їхні методологічні постулати розглянуто у вступній статті упорядника й редактора збірки Смочинського («Jerzy Kuryłowicz 1895–1978. On the hundredth anniversary of his birth», XI–XXIV). Застосовуючи функціональний підхід до мови в порівняльній граматиці індоєвропейських мов, Курилович досліджував переважно не окремі мовні елементи, а їхні взаємозв’язки та генеалогію їхніх систем, визначаючи співвідношення між мовними одиницями з огляду на їхні опозиції, випадки нейтралізації та ієрархію. 248