Kai kurie morfologijos norminimo bruožai 1858 m. Evangelijose

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997) Milda LUČINSKIENĖ ДЕЯКІ РИСИ НОРМУВАННЯ МОРФОЛОГІЇ В ЄВАНГЕЛІЯХ 1858 р. Однією з найчастіше видаваних і редагованих релігійних книг аж до XX ст. було «Ewangelie polskie i litewskie». Її в XVII ст. переклав Йонас Якнавічюс східноавкштайтським інтердіалектом. Згодом її перевидавали кілька разів, однак мовна основа залишалася такою, як була до 1705 р., коли її переписали інтердіалектом середньої писемної мови (Zinkevičius 1988: 268–2690). У XVIII ст. її мова мало змінилася. У виданні Євангелій 1858 р., названому «Ewangelje polskie i žmudzkie na niedziele i wszystkie święta całego roku», архаїчніші мовні форми замінюються новішими, характерними для тодішнього середньоавкштайтського діалекту. У цій статті розглянемо кілька важливіших морфологічних особливостей. Видання Євангелій 1858 р. порівнювалося з виданням 1856 р. (послідовно переглянуто третину цих текстів: 1856 р. — с. 4–98, 244–253, 1858 р. — с. 7–136). Серед зауважених виправлень найчисленнішою є група редагувань давального відмінка множини іменників (114 X). Далі варто згадати заміну постпозиційних місцевих відмінків (62 X) і атематичних дієслів (17 X). 1. Закінчення давального відмінка множини іменників -mis послідовно замінюється на -ms (mis → ms 108 X), а -mus замінюється на -ms (mus → ms, наприклад: iemis → iems (47 X), įumis → įums (45 X), mum is → mums (6 X), tiemis → tiems (3 X), židamis → židams (1 X), iemus → iems (2 X), žmonemus → žmoniems (1 X). Із прикладів видно, що найчастіше змінювалися форми займенників. Довші займенникові закінчення набагато краще збереглися в Євангеліях 1856 р., хоча вже в XVII ст. було помітне виразне їхнє скорочення: вже тоді поряд із формами на -mus (їх виявлено в усіх відомих писемних пам’ятках XVI–XVII ст.) були й паралельні скорочені форми на -ms (Palionis 1967: 117–118; Zinkevičius 1980: 193). З граматик Д. Клейна та інших литовських писемних пам’яток того часу можна зробити висновок, що це скорочення швидше відбувалося в іменниках, а дещо повільніше — у прикметниках і займенниках. Це відображено й у Євангеліях 1856 р., де займенники частіше зберігали довше закінчення. Натомість іменники тут мали його дуже рідко. Редактор Євангелій 1858 р. трактував закінчення -mus як архаїзм як у займенниках, так і в іменниках. Цих давніх форм давального відмінка однини вже немає й у сучасних діалектах (Zinkevičius 1966: 232–233, 303). У мовознавчій літературі найчастіше згадується закінчення -mus і рідше -mis 88 trumpėjimas. Jau Pr. Skardžius (1930: 117), palyginęs Evangelijų ir Universiteto kalbą, pastebėjo, kad ir Universitete, ir Evangelijose dgs. naudininkas dažniausiai turėjo galūnę -mis, rečiau -ms ir -mus. Panaši situacija buvo ir 1856 m. Evangelijose, o 1858 m. leidimo redaktorius vengė formų ir su -mis, ir su -mus. Закінчення -mis є давнім повним закінченням орудного відмінка множини, яке почали вживати також у значенні давального відмінка множини (Kazlauskas 1968: 166–170). В «Атласі литовської мови» (Lietuvių 1991: 80, карта № 75) зазначено, що форми давального відмінка множини mumìs, jumìs, які збігаються з формами орудного відмінка множини, трапляються в окремих говорах західноаукштайтського діалекту (поблизу Кедайняя, Каунаса). Їх зафіксовано також у деяких текстах XVI–XVII ст., заснованих на середньоаукштайтському діалекті (наприклад, у Постилі Моркунаса, творах М. Даукі та М. Петкевічюса), а також в анонімній граматиці 1737 року (Universitetas 1981: 73–74) і творах А. Татаре, який походив із Грішкабудіса. Однак слід зазначити, що в анонімній граматиці поряд із -mis вже наведено й скорочене закінчення -ms (kalbomìs, kalboms). Отже, у Євангеліях 1856 року форма давального відмінка множини -mis могла вказувати на діалектну рису, збережену з давніх часів. Однак очевидно, що в середині XIX ст. редактор сприймав як архаїзми і форми з -mus, і форми з -mis. Тож утвердження нових форм було досить послідовним і цілісним. 2. У Євангеліях 1858 року намагаються відмовитися від давніх постпозиційних місцевих відмінків. Іллятив дуже часто замінюється прийменником із знахідним відмінком (34 випадки), зрідка — родовим відмінком, наприклад: awinicion → ing awiniczia (1 випадок), namosna → ing namus (2 випадки), piedosna → ing piedus (1 випадок), weidon → in weidą (1 випадок), garbien → ing garbę (1 випадок), szonan → ing szoną (2 випадки), winiczion → ing winiczia (4 випадки), erszkiecziosna → tarp erkiecziu (1 випадок), Jerycho → prie Jericho (1 випадок). Численні редакторські правки іллятива свідчать, що вже в середині XIX ст. він зникав із високоаукштайтського діалекту. У текстах XVI–XVII ст. він був широко поширений (Palionis 1967: 121), але в «Університеті» (Universitetas 1981) траплявся значно рідше. Нині іллятив як живий відмінок зберігся лише в східно- та південноаукштайтських говорах, а в інших місцевостях його здебільшого замінює прийменник į зі знахідним відмінком (Lietuvių 1991: 54–55, 76, карта № 48). Алятив найчастіше замінювався прийменниковою конструкцією зі знахідним відмінком і родовим (20 випадків), давальним та місцевим відмінками, наприклад: Diewop → pas Diewą (1 випадок), grabop → pas grabą (3 випадки), Tiewop → pas Tiewą(ą) (6 випадків), iop → pas jį (1 випадок), Kaifosiump → nuog Kajifosziaus (1 випадок), Diewop → Diewuje (1 випадок), Jezusop → Jezuj (1 випадок), minium[p] → miniomis (1 випадок), musump → mumise (1 випадок). Із прикладів видно, що в Євангеліях 1858 року переважно редагували однину алятива (виправлено лише 3 приклади алятива множини: jusump, minium[p], musump), який краще зберігся в попередньому виданні Євангелій. 89 Lietuvių kalbos atlase (Lietuvių 1991: 55–56, žemėl. Nr. 48) nurodoma, kad kaip linksnis vns. aliatyvas vartojamas pačiame pietrytiniame lietuvių kalbos ploto pakraštyje – Dieveniškių apylinkių ir Gervėčių, Lazūnų, Žietelos šnektose. Kitose tarmėse vns. aliatyvas dabar vartojamas retai ir užfiksuota tik aliatyvo kilmės prielinksnių. Tuo tarpu dgs. aliatyvas šiandien jau iš viso išnykęs (Laigonaitė 1957: 31–32). Виявлено три приклади редагування адесива: manimp → maniej(e) (2 X), sawimp → pas sawe (1 X). У давніх писемних пам’ятках було кілька типів форм адесива невідмінюваних займенників: a) manip, tavip, savip і b) manimp, tavimp, savimp. В Євангеліях 1856 року вживається другий варіант. Хоча адесив іменних частин мови почав зникати з наших писемних пам’яток досить рано (вже у XVII ст.), форми адесива особових займенників зберігалися значно довше (Zinkevičius 1982: 25). Це відображено і в Євангеліях 1856 року, тоді як у виданні 1858 року форм адесива вже зовсім не залишилося. Їх майже немає й у сучасних говорах, за винятком південно-східної околиці литовського мовного ареалу біля Жетелы, Лазунів, Гервечяй; в інших місцевостях замість них систематично вживаються прийменникові конструкції (Lietuvių 1991: 55–56, 77–78). Наведені тут приклади свідчать, що на початку XIX ст. постпозиційні відмінки в середньоаукштайтському діалекті були значною мірою занепалі, редактор Євангелій 1858 року сприймав їх як архаїзми й тому замінював формами, характернішими для тогочасної розмовної мови. 3. Заміна форми eimi на einu (7 X) могла б свідчити про зникнення атематичних форм. Однак помічено й інший тип редагування: форму esmu замінено на esmi (10 X). J. Senkus (1958: 82) писав: «Форми теперішнього часу дієслова būti у Капсу та Занавикському краї досить різноманітні, а саме: aš esu, esu (esmu), esmi ir būnu, buvu.» Форма esmi рідкісна і трапляється в мовленні літніх людей в Укмергському районі біля Шешиків, у Паневежському районі біля Рагуви, Каршакішкіса та в околицях Майшягали, Кибартай, Науосіос-Утос, а також у фольклорі. Форма esmu (утворена внаслідок приєднання тематичного закінчення u до приголосного m атематичного закінчення) поширена дещо ширше, переважно в східноаукштайтському діалекті (Lietuvių 1991: 82, карта № 78). Заміна форми esmu давньою, уже зникаючою формою esmi, можливо, свідчить про відображення діалекту редактора Євангелій 1858 року, хоча поки що локалізувати його діалект важко. Загальна тенденція майже всіх зазначених тут змін — нормалізувати, модернізувати, тобто свідомо уніфікувати текст і, очевидно, пристосувати Євангелія до тогочасної розмовної мови. На титульних сторінках Євангелій 1856 і 1858 років зазначено, що їх схвалив Motiejus Valančius (Mathias Wolonczewski). Це, можливо, дає змогу обережно припустити, що до виправлення, редагування чи укладання цих текстів доклався цей класик нашої літератури або його помічники. Тут варто зазначити, що в середині XIX ст. навколо M. Valančius гуртувалися освічені люди, готові створювати спільну литовську мову, 90 tiesa, daugiausia žemaičių tarmės pagrindu (Subačius 1993: 8 tt ir lit.). Tad Evangelijų redagavimas buvo reikšmingas tuometiniam lietuvių kalbos norminimo procesui. LITERATŪRA Ewanielie na niedziele i wszystkie święta w języku polskim i litewskim, przedrukowane Wilno, 1856. Ewangelje polskie i żmudzkie na niedziele i wszystkie święta całego roku, Wilno, 1858. Kazlauskas J. 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika, Vilnius: Mintis. Laigonaitė A. 1957: Pašalio vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje. – Kai kurie lietuvių kalbos gramatikos klausimai, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 21–39. Lietuvių 1991: Lietuvių kalbos atlasas 3, Vilnius: Mokslas. Palionis J. 1967: Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a. Vilnius: Mintis. Senkus J. 1958: Kai kurios kapsų ir zanavykų tarmių veiksmažodžių ypatybės. – Lietuvos TSR mokslų akademijos darbai. Ser A, 2(5). Skardžius Pr. 1930: Dėl „Universitas linguarum Litvaniae“ autoriaus. – Archivum Pholologicum 1. Subačius G. 1993: Simono Daukanto Didysis lenkų-lietuvių kalbų žodynas. – Simono Daukanto raštai. Didysis lenkų-lietuvių kalbų žodynas 1. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 8–54. Universitas 1981: Anoniminė 1737 m. gramatika: Universitas Linguarum Litvaniae. Vilnius: Mokslas. Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis. Zinkevičius Z. 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1, Vilnius: Mokslas. Zinkevičius Z. 1982: Lietuvių kalbos postpoziciniai vietininkai. – Baltistica 1988: 18(1), 21–38. Zinkevičius Z. 1988: Lietuvių kalbos istorija 3: Senųjų raštų kalba, Vilnius: Mokslas. EINIGE ZÜGE DER NORMIERUNG DER MORPHOLOGIE IN DEN „EVANGELIEN“ AUS DEM JAHRE 1858 Zusammenfassung „Ewangelie polskie i litewskie“ („Polnische und litauische Evangelien“) gehören zu den Büchern religiösen Gehalts, die im 19. Jahrh. am häufigsten neu herausgegeben wurden mit Verbesserungen. Der Vergleich der Ausgaben dieser „Evangelien“ von 1856 und 1858 erlaubt auffallende Besonderheiten in den morphologischen Verbesserungen festzustellen, die auf einen sprachlichen Modernisierungsprozeß hinweisen: 1. Die Flexionsendungen des Dativs Plur. -mis und -mus werden durch -ms ersetzt (-mis → -ms und -mus → -ms)(108X), vgl.: židamis → židams, žmonemus → žmoniems. 2. Der Illativ, Allativ und Adessiv werden durch präpositionale Konstruktionen ersetzt (34X), vgl.: namosna → ing namus, grabop → pas grabą, sawimp → pas sawe. 3. Auch die athematischen Verben werden verbessert (17X), vgl.: eumi → einu und esmu → esmi (in dem Ersatz von esmu durch die ältere schon aus dem Gebrauch schwindende Form esmi spiegelt sich vielleicht der Dialekt des Redakteurs wider, der jedoch vorläufig schwer zu lokalisieren ist). 91 Die Verbesserungen in den Neuausgaben weisen auf die Bestrebungen hin, den schon im Laufe 200 Jahren in mehreren Ausgaben erschienenen Text der Umgangssprache anzupassen. Die Verbesserungen in der Anordnung des Textes und der Sprache zeugen davon, daß man sich des Prozesses der Entwicklung einer Sprachnorm bewußt ist. 92