Nuo senojo prie naujojo „Kalbos praktikos patarimų“ leidimo

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XLII (2000) Ріта МІЛЮНАЙТЕ Інститут литовської мови, Вільнюс ВІД СТАРОГО ДО НОВОГО ВИДАННЯ «ПОРАД З ПРАКТИКИ МОВИ» 1. Про підготовчу роботу Відповідно до Програми використання та плекання державної мови на 1996–2005 роки готується нове, третє видання «Порад з практики мови». Перше видання вийшло 1976 року, друге — 1985 року як видання Литовського товариства охорони пам’яток і краєзнавства Литовської РСР, підготовлене колективом авторів (упорядник А. Пупкіс, головний редактор З. Зінкявічюс) у підрозділі товариства — тодішній Республіканській комісії з мови. «Поради з практики мови» (далі — KPP) — авторитетна праця з культури мови, настільна книга для користувачів літературної мови. Хоча останнім часом з’являються різні подібні видання (це укладена Д. Мікуленене книга «Як не треба говорити» (1991), «Мовні поради журналістам» Н. Лінкявічене та Л. Лаужикаса (1997), «Мовні поради вчителям історії» (1998) і «Мовні поради вчителям математики» (1998) Й. Шукіса та ін.), вони здебільшого призначені для спеціальніших цілей, до того ж очевидно спираються на дані KPP. Отже, «Поради» — видання, призначене для загальних потреб користувачів, і разом зі «Словником сучасної литовської мови», «Граматикою сучасної литовської мови», «Литовським правописом і пунктуацією» становить зібрання найважливіших рекомендацій щодо вживання літературної мови (далі — лм). З іншого боку, від другого видання минуло вже понад десятиліття — надто довгий період мовчання для такого видання; це майже межа, коли майбутнє видання ще можна буде назвати третім, а не по суті новою працею. Наступність має бути збережена, і, слід гадати, її забезпечить частина колишнього колективу авторів попередніх видань та членів редакційної колегії — буде перейнято їхній накопичений досвід. Водночас зрозуміло, що за цей час склалися різні об’єктивні обставини, через які можна очікувати тих чи тих кількісних і якісних змін у третьому виданні KPP. Слід згадати дві найважливіші обставини (хоча їх, своєю чергою, можна було б поділити й докладніше), а саме: 1) зрушення у вживанні літературної мови (сюди належать і зміни потреб користувачів літературної мови у вужчому розумінні); 2) зміни в нормувальній роботі над мовою (передумовами для них, серед іншого, є можливість спиратися на більший обсяг даних і системніше їх упорядковувати, а також зміцнення статусу установ, що здійснюють мовний нагляд). Саме ці дві обставини дають змогу окреслити проблематику, що постає під час переходу від старого до нового. 180 У період підготовчих робіт над третім виданням KPP, підтриманих Державною комісією з литовської мови1 (1996–1998 рр.), постало чимало питань, які необхідно було обговорити ще до того, як автори взялися за конкретні виправлення й доповнення тексту нового видання (див. Gairės 1998). Підготовчу роботу проводили за такими напрямами: 1) відстежували зміни в сучасному вживанні (користувалися інвентарем варіантів сучасного мововжитку, який укладають у відділі культури мови Інституту литовської мови); 2) із важливіших для мовної практики джерел збирали, систематизували й комп’ютеризували мовні рекомендації, опубліковані після підготовки другого видання KPP (приблизно від 1983 р.);2 3) системно досліджували друге видання KPP (яке має електронну версію). 2. Кількісні зміни KPP Готуючи такі видання, як KPP, потрібно відповісти на кілька, здавалося б, простих запитань: що подати, як подати і як організувати роботу. Спираючись на те, що вже зроблено за переліченими напрямами роботи, і зважаючи на згадані обставини — зміни у вжитку та в роботі з унормування мови, — ці питання можна конкретизувати. Запитання «що подати?» спонукає замислитися над змістом KPP, тобто обсягом мовних явищ, оцінюваних у виданні. Звісно, включали те, що актуальне для сучасних користувачів литовської літературної мови. Однак актуальність не слід розуміти буквально й надто вузько: сучасне вживання — це більше, ніж повсякденне мовлення. Воно охоплює й такі сфери літературної мови (особливо публіцистичний і художній стилі), де пласти мовних явищ значно товщі за поверхневий шар. Крім того, у соціальному плані це мововжиток трьох поколінь, у якому поєднуються мовні звички людей із різним мовним досвідом. Передусім не повинна вводити в оману поверхнева актуальність чи неактуальність мовних явищ, пов’язана з реаліями життя, які вони позначають. Нерозсудливо стверджувати, що певне явище, утративши значення в повсякденному житті, водночас незворотно 1Підготовчу роботу виконала редакція «Gimtoji kalba»; їй допомагали співробітниці відділу культури мови Інституту литовської мови, а також кілька литуаністів з інших установ. 2Фіксуються обговорення фахівців із мови, виправлення, різні думки щодо конкретних питань унормування мови, а також важливіші пропозиції її користувачів. Наприклад, неоднакове ставлення до того самого мовного явища — усувати чи ні дієслівні похідні з префіксом nu- — видно з таких рекомендацій: J. Palionis (1990: 156), A. Kaulakienė (1992: 9), Z. Mačionis (1995). Крім того, найважливіші мовні рекомендації, опубліковані від 1995 р. у періодичній пресі та спеціальній літературі з мовознавства, вміщують в «Інформаційному бюлетені мовних порад» (Biuletenis 1997; Biuletenis 1998). 181 забирає в минуле слово, що його виражає, або якийсь інший засіб вираження, і цей засіб, як уже неактуальний, не слід включати до нормативних праць3. По-друге, якщо поняття живе в мовній свідомості суспільства довше, ніж сам предмет, навіть коли його вираження переходить у пасивне вживання, можливий і зворотний процес. Так відродилися, наприклад, daboklė і uredas (uredija); у DŽ3 їх ще було подано з позначками заст. і іст. Отже, відмовлятися слід лише від справді застарілих або, можливо, випадково потрапилих до KPP2 мовних явищ із сумнівним поширенням (наприклад, milicionierius, gazo suvirintojas тощо). І навпаки, слід включити те, що, можливо, було забуте, але й далі живе у вжитку або знову стало актуальним (наприклад, запозичення ermyderis, važnyčioti, peškom, tačka, smičius; словотвірний тип складних слів -imvietė: augimvietė, perimvietė тощо; доцільно було б мати розділ про порядок слів та ін.). Що слід доповнити, що нового додати? Передусім те, що за цей час уже кодифікували мовні нормувальники в інших працях, наприклад: anūkas, barchatas, kompromatas, kumyras, dukterinis, -ė (dukterinė įmonė), vinis (renginio vinis), volioti («метатися, лежати без діла»); закінчення -abilus, -i (konkurentabilus, -i, transportabilus, -i), -menas (džiaზmenas, jachtsmenas), -ikas (kubikas, pufikas), випадок родового відмінка означення (šalto rūkymo kumpis) та багато іншого. Крім того, не завадило б оцінити й те, щодо чого ми, здається, досі не маємо чіткої відповіді: imlus, -i kam ar ko? Або: чи нормативні дієслова pasimesti, susimėtyti у значеннях «розгубитися, збентежитися», якщо цих значень немає як нормативних у DŽ3, а в KPP2 їх не виправляють, і думки нормувальників розходяться? (пор.: Tarvydaitė 1990: 16; Vitkauskas 1991: 26). KPP має подавати якомога повніший контекст оцінюваних мовних явищ, тому слід доповнити як приклади рекомендацій, так і заміни, наприклад: buvoti — не лише відвідувати, бути, а й гостювати, …; įsirašyti į ką — не лише пристосуватися до чого, а й прижитися в чомусь, …; išlaikytas, -a — не лише стриманий, -а, ввічливий, -а, а й самовладаний, -а, …; išmislas — не лише вигадка, а й витвір уяви, …; iššaukti — не лише спричинити, а й пробудити (бажання), …; pavesti — не лише розчарувати, ввести в оману, обдурити, а й не виправдати сподівань, очікувань, …; pergyventi — не лише хвилюватися, переживати, журитися, […], а й гризтися, … тощо. Для послідовності слід упорядкувати й інші дані другого видання. 3 Наприклад, чи можна вважати серйозним аргументом твердження, що виправлення kerzavi (=kerziniai) batai (kerzos) вже неактуальне, бо «в магазинах такого взуття вже немає»? (Пор. речення з листа прокурора, написаного 1994 року: Iš buto paimti J. N. kerziniai batai. Gimtoji kalba, 1995, Nr. 1, p. 11.) Або як виглядає зіставлення таких фактів: у Комісії з питань мови під час розгляду Переліку грубих мовних помилок (1993 р.) у прикладах виправлення прийменника ant викреслили словосполучення batai ant platformų — також як уже неактуальне, а 1996 року в «Verslo žinios» вже повідомляли, що на ярмарку взуттярів у Дюссельдорфі з’ясувалося: знову модні жіночі туфлі на «платформі» (1996 08 30), не кажучи вже про те, що невдовзі вони з’явилися і на вулицях, і знову — у мові. 182 1. Активізація небажаного вживання змушує доповнювати навіть такі розділи: atstatyti, gilus, -i, pastovus, -i, šviežias, -ia (слід додати й atšviežinti); у розділі atmintis потрібно виправити сполуку šviesos atminties; є grubus, -i, немає grubiai, є turtingas kuo, немає praturtėti kuo тощо. 2. Слід доповнити деякі загальні розділи з словотвору, морфології та синтаксису. Наприклад, у розділі про займенникові форми немає жодних порад щодо їх уживання у звертаннях (Gerbiami svečiai! ar Gerbiamieji svečiai!) — у цьому разі не так важливо, що мовознавці не мають спільної думки: користувачам однаково потрібна якась відповідь, якщо вживання варіативне. 3. Деякі явища в KPP2 подано лише у формі конкретних випадків — як окремі виправлення, але дані про вживання свідчать, що іноді вони вже розрослися до абстрактнішої моделі. Наприклад, із закінченням -istinis, -ė наведено лише caristinis, -ė (подано за абеткою), але можуть бути й maksimalistinis, -ė, formalistinis, -ė тощо; з префіксом virš- наведено лише три окремі слова (viršsvoris, viršgam­tinis, -ė, viršpel nis); для орудного відмінка немає випадку його неправильного керування прикметниками, натомість за абеткою наведено вісім конкретних виправлень (gera pienu, tvirtas dvasia тощо) — у вживанні це дуже поширена модель (пор. vyriausias amžiumi, didelis ūžmojais, nuostabus išore тощо). 4. Через той самий принцип абеткового розташування до KPP2 потрапили й випадкові речі: є загальний розділ про прислівники, де прислівники, утворені від активних дієприкметників, виправляються формами пасивних дієприкметників (pamokançiai – geriau pamokomai), а за абеткою включено чотири слова (maldaujančiai, matančiai, niekinančiai, paniekinančiai; можливо, не цілком випадково перше й третє колись було включено до «Kalbos patarėjas» 1939 року) — чим були б гірші тут raminançiai ar bauginančiai? Так само є загальний розділ із рекомендацією не вживати прислівників із -iniai, а за абеткою, крім того, виправляються fiziniai, matematiniai та ще низка слів (чому не muzikiniai, meniniai?..). Подібні нелексикалізовані випадки окремо порушувати справді не варто. 5. Через той самий принцип абеткового розташування бракує системності в поданні різних явищ одного рівня, наприклад префіксів і суфіксів. Не в кожному розділі про префікс небажані випадки знайдемо класифікованими за однаковою ознакою. Десь окремо подано похідні не від цього префікса, префіксальні дієслова, неправильно вживані у значенні недоконаного виду, а ще окремо — назви діячів чи приладів, неправильно утворені від префіксальних дієслів (так, наприклад, побудовано з трьох підрозділів розділ su-); в інших випадках усе це зведено докупи (наприклад, у розділі про префікс at-). Ненормативні випадки із суфіксами -ėjas, -tojas, які зазвичай розглядають разом, також подано по-різному: у розділі -ėjas окремо виділено назви приладів, машин і матеріалів, а при -tojas зазначено лише значення знарядь і приладів, хоча приклади різноманітні. Отже, висновок щодо змін у змісті KPP: є чимало речей, які слід уніфікувати, а факти потрібно подавати послідовніше. Цьому має посприяти обраний інший принцип написання нового видання — не абетковий, як у попередніх виданнях, а за мовними рівнями (автори окремо пишуть про лексику, словотвір, 183 морфологію та синтаксис). Написати зв’язний текст за рівнями, а після впорядкування й редагування викласти все за абеткою має бути легше (зберігається обрана система та порядок підсистем), ніж згодом редагувати й уніфікувати розпорошені по всій праці в абетковому порядку мовні явища одного типу. Однак слід наголосити, що остаточний спосіб подання даних у KPP3 має залишатися абетковим — це, мабуть, найзручніше для користувачів. Окремо слід поміркувати, скільки периферійних явищ літературної мови потрібно включати до KPP, насамперед явищ спеціальної мови (особливо термінів), а також жаргону й стилю (у сенсі стилістичності). У KPP2 є все це, і відмовлятися від цього надалі не слід, але потрібно діяти послідовніше. Наскільки можливо, варто спиратися на статистику — наскільки часто те чи інше явище трапляється у вживанні літературної мови. Наприклад, якщо переглянути литовські терміни, наведені у «Geležinkelininko žodynėlis» (GŽ 1992), знайдуться не лише важливі для залізничників, а й ширше поширені мовні одиниці, потрібні суспільству: karjeras – liet. kašvietė, domkratas – kėliklis, dinamometras – jėgomatis тощо; і навпаки, для видання KPP не були б потрібні наявні у другому виданні faskė (: spec. 1. nuožulna; 2. išdroža) ar flanšas (: jungė). До KPP традиційно включають явища лексики, словотвору, морфології та синтаксису. Правопис, пунктуація, вимова й наголошування належать до інших нормативних видань. Однак варто поміркувати, чи не слід розширити розділ морфології — додати поради щодо вживання деяких поширеніших формальних варіантів. Наприклад, користувачам було б зручно уточнювати, як ставитися до варіантів dalinti: dalyti, žvejas: žvejys, kraujuje: kraujyje тощо, тим більше що в KPP2 є кілька десятків подібних рекомендацій (analizas – analizė, mėgiamas – mėgstamas тощо). У додатку до KPP традиційно подають список географічних назв. Є пропозиції значно розширити його (нині не знайшли б навіть самої назви Lietuvos, яка створює труднощі з наголошуванням для користувачів мови), доповнивши назвами історичних литовських земель за кордоном і найважливішими географічними назвами світу. 3. Якісні зміни в KPP Зміни у слововживанні та роботі з унормування мови конкретизують і питання про те, як подати в KPP потрібні дані. Це пов’язано з теоретичними й методологічними засадами нормувальної роботи. Конкретна кодифікаційна робота ведеться постійно, видаються важливі для мовної практики видання, однак за 15 років помітних теоретичних зрушень в унормуванні мови було особливо мало4. Не заглиблюючись у шир 4 Пор. кілька тез із доповіді Й. Палйоніса «Кілька зауваг щодо роботи над культурою нашої мови» (Palionis 1996: 21): «2. Ми досі не сформулювали й не оприлюднили добре обміркованих і колективно обговорених теоретичних засад плекання культури литовської літературної мови, придатних для нинішньої ситуації функціонування цієї мови». […] «5. Успішно працювати над культурою літературної мови заважають і недоліки методики нашої кодифікаційної діяльності: a) тенденція надмірно перебільшувати так звані „мовні помилки“, b) ригоризм мовних редакторів, c) недостатня аргументація виправлень, d) ігнорування слововживання авторитетних мовознавців, e) слабка координація кодифікаційної роботи […]». 184 tesnius teorinius svarstymus (žr. Girdenis, Pupkis 1996: 1–5; Kniūkšta 1996: 28–39; Principai 1997: 1–3), žvelgtina, kas šiuo požiūriu svarbu KPP. Насамперед виникає потреба переглянути й уточнити межі норм і помилок. Дещо доведеться оцінювати по-новому — визнати явищами, які слід виправляти суворіше, а в окремих випадках, навпаки, розширити межі норми. Це можна робити двома способами — змінити ступінь оцінювання або (і) скоригувати спосіб визначення помилки й норми — саме формулювання. Наприклад, у KPP2 суворо виправляють прийменник apie із дієсловами, що вимагають знахідного відмінка: liudyti, skelbti, pažymėti, prisiminti тощо. Проте встановлено (Valiulytė 1995: 56–62), що ці варіанти — знахідний відмінок і прийменникова конструкція — принаймні з деякими дієсловами можуть мати певні відтінки значення (це не одне й те саме: газета повідомляє про лотерею і газета оголошує лотерею), тож потрібно і точніше описати помилку, і пом’якшити ступінь оцінювання. Суть унормування, найімовірніше, і полягає в пошуку межі між тим, що прийнятне для літературної мови, і тим, що для неї неприйнятне або принаймні небажане. Однак поряд із явищами, які існують у чистому вигляді, є чимало перехідних випадків, зумовлених як внутрішніми причинами самої мови, так і різними зовнішніми обставинами, зокрема впливом інших мов. Чіткі межі норм розмиваються винятками, якщо їх стає забагато. Наприклад, за словами В. П. Буди, у системі виникають лакуни, коли надмірно поширюється суфікс -ietis (Būda 1996). Особливо складними бувають випадки, коли розрізнення норми й помилки ґрунтується не на формі, а на семантиці. Загалом виклад семантичних питань у KPP, здається, завдає найбільше клопоту. Це мовні явища, які взагалі нелегко унормовувати: немає чітко визначених критеріїв, наскільки можливі й наскільки їх слід стримувати зміни значення слова. Та й самі лексикологи визнають, що в литовських словниках «тлумачення значень досі дуже непослідовні» (Jakaitienė 1996: 4), — потрібно докладно дослідити системні зв’язки між різними семантичними групами слів. Поки таких досліджень бракує, нелегко належно подавати в KPP виправлення значень і пояснення нормативного слововживання. З різних причин можуть стиратися межі між живим і неживим, абстрактним і конкретним, сталим і мінливим. Наприклад, чи охайний, розумний, інтелектуальний, професійний може бути лише людина, чи й якийсь неживий предмет (пор.: неохайний димар, розумні ціни, інтелектуальні продукти, професійні ножі чи кондиціонери)? Якщо в одному контексті поєднати слова з різною семантичною сполучуваністю, цю відмінність можна усунути: Говорімо не про те, скільки з’їдаємо ми та наші собаки, а про наявний стан і порядок Respublika, 1992 08 04; Останнім часом німці […] стіни своїх улюбленців прикрашають оригінальними фотографіями улюблених людей, тваринок чи птахів в рамках Lietuvos rytas, 1997 03 05. Ще один приклад. Без вагань виправляємо видаляч іржі, зв’язувач іржі, але зупиняємося перед механічним кухарем чи автоматичним перекладачем, бо знаємо, що може бути й так: ліки — добрий знеболювач (адже не «знеболювач-ик»!), а непридатна їжа — скорочувач життя. 185 Шукаючи межі, особливо тоді, коли норма ще чітко не усталилася, усе ж можна помітити ті чи інші тенденції. Як їх показати? Тут слід говорити про систему ступенів оцінювання мовних явищ (див. Miliūnaitė 1995: 45–46). KPP2 чітко розрізняє чотири ступені оцінювання (пор. їх характеристику на с. 9–10): 1) а=б; 2) а–б; 3) а||б; 4) а|б): 1) найсуворіший ступінь оцінювання вказує на наявність явної помилки: ставиться позначка «н.», nevart., тобто рекомендується не вживати явище, наведене ліворуч: gvintas – н. чуж. srėgis, srūgis; išlaikyti – nevart. замість «išskaičiuoti» тощо; у конкретних виправленнях між оцінюваними варіантами ставиться знак рівності⁵; 2) помірніший, ніж суворий, ступінь оцінювання рекомендує краще не вживати відповідне явище; скорочено позначається як geriau або geriau nevart., а під час виправлення між оцінюваними варіантами ставиться одне тире: kalba eina – краще yra kalbama; faktinai – краще faktiškai, iš tiesų, iš tikrųjų тощо. У KPP2 явища, оцінені за цим ступенем, характеризуються як такі, що не вважаються мовною помилкою, але їх радять не вживати, оскільки є кращі варіанти (KPP2: 9); 3) варіанти самої норми, які, однак, не завжди рівноцінні, позначаються двома паралельними рисками між ними; явище, наведене праворуч, з різних причин вважається дещо кращим: abažūras || lempos gaubtas; atsisakyti nuo ko || atsisakyti ko тощо; 4) рівноцінні варіанти норми (іноді дублети, іноді синоніми) подаються в дужках (зазвичай там, де йдеться про нормативне вживання): akys džiaugsmu (iš džiaugsmo) spindėjo, darbymetyje (darbymetečiu) ir akmuo kruta тощо. KPP2 трапляються й не зовсім зрозумілі (принаймні для читачів) характеристики — «іноді краще», «у деяких випадках краще», «у багатьох випадках краще», наприклад: apspresti – у багатьох випадках краще lemti, nulemti, sąlygoti; kažkas – у деяких випадках краще kas nors, kai kas, šis tas тощо. Подібні способи розмежування норми й помилки доволі невизначені й залишають радше не свободу того чи іншого вибору, а простір для вільної інтерпретації. Такі випадки слід або оцінювати за згаданими ступенями, або, якщо вони стосуються часткових стильових норм, позначати спеціальними скороченнями (іноді, до речі, саме так і роблять: klausimas – канцеляризм, в інших випадках краще не вживати). Систему ступенів оцінювання в KPP насамперед слід удосконалити так, щоб уніфікувати оцінювання тих самих явищ, наведених у різних місцях. Наприклад, liudyti apie ką (a=b, с. 24 і «іноді краще», с. 149), atlikti з іменниками дієслівного походження (a–b, с. 34) та įvykdyti з дієслівними іменниками абстрактного значення (a=b, с. 348), а також vykdyti з дієслівними іменниками (a||b, с. 349) тощо. 5 До речі, слід мати на увазі, що після затвердження Комісією з питань мови Переліку грубих мовних помилок з’явився ніби ще один різновид помилок — особливо осудні й навіть, за потреби, карані помилки; у KPP3 їх слід було б позначити спеціально, наприклад зірочкою, як підвид суворих виправлень. 186 По-друге, чіткіше визначено, яке ставлення до мовної норми відображає кожен ступінь оцінювання, особливо два перехідні (a–b і a||b). Наявність ступенів оцінювання дає змогу точніше й гнучкіше розглядати оцінювані явища та фіксувати зміни норми як зсуви цих ступенів, тобто уникати революційних стрибків, коли сьогодні вживання ще дозволене, а завтра його оголошують грубою помилкою. Важливо з’ясувати й домовитися, наприклад, чи «краще» означає, що краще вживати skėtį, а не lietsargį, хоча й lietsargis — цілком прийнятний варіант (не помилка), чи lietsargio краще уникати як незначної помилки, небажаного слова, віддаючи натомість перевагу skėčiui, тобто оцінювати ці два варіанти як a–b (с. 147), чи, можливо, змістити оцінку до «краще» a||b, як у DŽ₃ (lietsargis див. skėtis; з цього приводу пор. Keinys 1996: 11–13). Очевидно, що ступінь a–b («краще») має вказувати на більший зсув оцінки явища в бік помилки, а a||b («ще краще») — у бік ядра норми. Ці два проміжні, перехідні ступені мали б виражати потенційну помилку та периферію норм. Загалом KPP можна уявити як видання, що відображає не застиглий стан минулого (кодифікація так чи інакше завжди відстає від реальної норми), а кристалізацію норм певного періоду та напрям їхнього розвитку, визнаючи, що сама мова жива й має ті чи інші тенденції вживання. Отже, користувачеві з KPP має бути зрозуміло, що в літературній мові є перспективним і вартим підтримки, а від чого можна поступово відмовитися. Варто також розглянути співвідношення KPP з іншими працями з унормування, особливо зі «Словником сучасної литовської мови» та «Граматикою сучасної литовської мови». Нормативний DŽ₂ для другого видання KPP подекуди був справжньою вуздечкою: через десять років після виходу DŽ₂ дещо вже здавалося неприйнятним, але доводилося пристосовуватися до законсервованих, хоч і застарілих норм. За гнучкішої системи ступенів оцінювання «Порадам» усе ж не слід було б у деяких випадках боятися півтонових відмінностей від згаданих праць (а також від DŽ₃; пор. Danielius 1997: 14–19), якщо їх справді можна обґрунтувати і змінами у вживанні літературної мови, і змінами в нормотворчій роботі. Важливо, щоб не виникало принципових розбіжностей і суперечностей, які передусім підривають авторитет таких праць у суспільстві та породжують недовіру до тих, хто встановлює мовні норми. * * * Розв’язання питань, що постають на перетині традицій і сучасності, безперечно, залежатиме від самих авторів і редакторів KPP. Цього разу йшлося про те, над чим слід замислитися ще до опрацювання конкретних даних, — про цілісність видання. Слід наголосити, що для такої періодичної праці потрібні постійний колектив і системний підхід — послідовне дослідження вживання мови та потреб її користувачів, а також цілеспрямована організація нормотворчої роботи. Наразі лише спро- 187 бували рухатися в цьому напрямі і, якщо це бодай трохи себе виправдає, орієнтири для майбутньої роботи стануть чіткішими. Отримано 1998 12 04 ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА B i u l e t e n i s 1997: Kalbos patarimų informacinis biuletenis 1, 2, 3, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. B i u l e t e n i s 1998: Kalbos patarimų informacinis biuletenis 4, 5, 6, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Б ū d a V. P. 1996: Олімпієць чи учасник Олімпійських ігор. – Dienovidis, 1996 06 28. D a n i e l i u s M. 1997: Neteiktini žodžiai Žodyne (DŽ₂) ir Patarimuose (KPP₂). – Kalbos kultūra 70, 14–19. DŽ₂ – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mintis, 1972. DŽ₃ – Словник сучасної литовської мови, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1993. G a i r ė s 1998: Kalbos praktikos patarimai: trečiasis leidimas. Darbų gairės [pokalbis]. – Gimtoji kalba 12, 1–10. G i r d e n i s A., P u p k i s A. 1996: Принципи унормування мови. – Gimtoji kalba 8, 1–5. GŽ 1992: Словничок залізничника. Уклали N. J u š k a i t ė, St. K e i n y s, Vilnius. J a k a i t i e n ė E. 1996: Питання сучасної литовської лексикографії. – Gimtoji kalba 6, 1–5. K a u l a k i e n ė A. 1992: Опріснена вода? – Gimtoji kalba 4–5, 9. K e i n y s S. 1996: Skeitš ar liet­sargis bei čiaupas ar kranas – kas geriau? – Gimtoji kalba 2, 11–13. K n i ū k š t a P. 1996: Мета мовного впорядкування — розвивати мову. – Kalbos kultūra 68, 28–39. KPP₂ – Kalbos praktikos patarimai, Vilnius: Mokslas, 1985. M a č i o n i s Z. 1995: Чому б не зробити мову гнучкішою? – Lietuvos rytas, 1995 11 15. M i l i ū n a i t ė R. 1995: Variantiški bendrinės kalbos vartosenos reiškiniai (fiksavimas ir vertinimas). – Kalbos kultūra 67, 39–49. P a l i o n i s J. 1990: Культура мови, її теорія і практика. – Перемога 1, 141–157. P a l i o n i s J. 1996: Kelios pastabos dėl mūsų kalbos kultūros darbo. – Lietuvių kalbos tvarkyba: teorinės ir praktinės problemos. Seminaro tezės. Vilnius: Danielius. P r i n c i p a i 1997: Lietuvių kalbos tvarkybos principai, kodifikacijos kriterijai ir jų taikymas / Patvirtinta Valstybinės lietuvių kalbos komisijos. – Gimtoji kalba 4, 1–3. T a r v y d a i t ė D. 1990: Чи правильне слово заблукати? – Gimtoji kalba 6, 16. V a l i u l y t ė E. 1995: Ar galima atsiminti, užmiršti apie ką? – Kalbos kultūra 67, 56–62. V i t k a u s k a s V. 1991: Vertinių gausa – pavojus kalbai. – Žodžiai ir prasmės 1, 24–28, Vilnius: Mokslas. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВЖИВАННЯ МОВИ («ПОРАДИ З МОВНОЇ ПРАКТИКИ»). ВІД СТАРОГО ВИДАННЯ ДО НОВОГО Анотація Рекомендації щодо вживання мови (GLU) — це збірник мовних виправлень і рекомендацій. Після перерви тривалістю понад десять років нині готується його третє видання. Тому природно виникла потреба переглянути й оновити багато питань, які в ньому розглядаються. Попередню роботу проведено за такими напрямами: відстежено зміни сучасного вжитку; зібрано, систематизовано й комп’ютеризовано мовні рекомендації, опубліковані після виходу другого видання; 188 друге видання проаналізовано із системного погляду та на основі його електронної версії. Визначено кількісні та якісні зміни, які слід внести до третього видання. Належить обговорити обсяг і добір матеріалів, поданих у GLU (їхню актуальність і важливість нових явищ), а також спосіб їх представлення (це стосується й комп’ютеризованої версії, яку нині готують). Крім того, слід з’ясувати помилки й норми, визначити співвідношення GLU з іншими працями такого типу та застосовувати послідовнішу систему оцінювання. Отже, робиться спроба підготувати нове видання GLU системніше. 189