Aukštesniojo ir aukščiausiojo laipsnio būdvardžių valentingumas

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLVI (2002), 131 – 144 Валентність прикметників вищого та найвищого ступенів LORETA SEMĖNIENĖ Lietuvių kalbos institutas, Vilnius У статті розглядається валентність литовських прикметників у вищому та найвищому ступенях. Ця валентність визначається не лише значенням прикметника, а й граматичними властивостями ступенів порівняння. Крім (обов’язкових і факультативних) учасників, зумовлених значенням прикметника як лексичної одиниці, форми ступенів порівняння відкривають синтаксичну позицію для компаративної групи. Тоді як сам прикметник приписує своїм синтаксичним учасникам відмінкову форму (з прийменником або без нього), його ступені порівняння можуть приписувати компаративній групі відмінкову форму (з прийменником), або ж форма компаративної групи може бути непередбачуваною з погляду валентності. 0. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ 0.1. Валентність литовських прикметників1 лише починають досліджувати2. У статті дотримуємося думки, що валентність прикметника — це зумовлена його значенням властивість відкривати певну кількість вільних позицій, які в реченні (або словосполученні) заповнюють слова певного значення або їхні відповідники (пор.: Sommerfeldt, Schreiber 1983: 15; Pitulainen 1983: 87–89; Lee 1994: 66). Отже, валентні властивості прикметника семантично мотивовані його значенням, яке з’ясовується в певному синтаксичному оточенні. 0.2. Валентність пов’язують із трьома рівнями: абстрактним рівнем логічної семантики та двома конкретними рівнями мови — синтаксису й лексичної семантики. Методом предикатного аналізу на рівні логічної семантики визначають, скільки вільних позицій для аргументів відкриває предикатне слово (у цьому разі прикметник). Також на рівні логічної семантики предикатне слово передбачає семантичні функції аргументів (вільних позицій), які залежать від того, як інтерпретується описувана ситуація, і представляють певні аспекти ситуації, яку ми сприймаємо. Отже, семантична валентність прикметника як предикатного слова — це певна семантична інтерпретація ситуації, описуваної прикметником, яку характеризують як певні семантичні функції. Семантичну валентність прикметника 1 У статті не розглядаються форми прикметників середнього роду, які «зазвичай не поєднуються з іменниками й виражають ознаку узагальнено» (Ambrazas, red. 1996: 169; Ambrazas, ed. 1997: 137; пор. Vaičiulytė-Semėnienė 2001: 123–125). 2 Про це див.: Tekorienė (1983; 1985; 1986), Vaičiulytė-Semėnienė (1998; 2000; 2001). 132 | LORETA SEMĖNIENĖ Валентність можна визначити, аналізуючи речення, утворені з цим прикметником. Лише в реченні з’ясовується, у якому значенні вжито прикметник, як інтерпретується описувана ситуація та які семантичні функції мають аргументи. На синтаксичному рівні під час аналізу речень визначають, якими формами слів реалізуються семантичні актанти предиката-прикметника, а також необхідність і факультативність синтаксичних актантів, тобто слів певної форми або їхніх відповідників. Зумовлена значенням прикметника потреба приєднувати певну кількість слів певної форми (або їхніх відповідників) називається синтаксичною валентністю прикметника. Скільки аргументів — семантичних актантів — має предикат-прикметник, стільки є й синтаксичних актантів. Отже, між семантичною та синтаксичною валентністю існує відношення ізоморфізму. 0.3. За кількістю синтаксичних актантів можна розрізняти одновалентні та багатовалентні прикметники. Одновалентні прикметники позначають ознаку предмета й відкривають одне вільне місце для аргументу, яким є носій ознаки — дескрипт3: (1) На неї подіяв лютий гавкіт, і її охопила загальна тривога KtLPV 325. (2) Ясного морозного березня налетіли теплі дощі з вітром ŠvAŠ 30. (3) Луцій безмежно вразливий через свої амбіції й уразливий M-PtR5 110. Більшість прикметників литовської мови є одновалентними. Для них, як і для інших прикметників, реалізація дескрипта є обов’язковою, оскільки прикметник синтаксично залежить від іменника, тобто слова-дескрипта, і узгоджується з ним. Чимало прикметників литовської мови позначають ознаку як відношення між двома або більше предметами. Відкриваючи два або більше вільних місць для аргументів предиката, прикметник сам керує словами, що позначають предмети, яким приписується виражена предикатом ознака-відношення, за винятком слова-дескрипта, з яким прикметник узгоджується. Тому далі за кількістю відкритих вільних місць, яка залежить від значення прикметника, можна розрізняти такі багатовалентні прикметники: a) двовалентні (наприклад, придатний для чого), b) тривалентні (наприклад, вдячний кому за що), c) чотиривалентні (наприклад, винен кому що за що), наприклад: (4) Ось у кутку причаїлася арфа, — може, і для неї щось придатне для багаття знайдеться KT. (5) Я тобі справді дуже-дуже вдячна за собаку, але все одно лишився такий гіркий осад, що Ауріусу з тобою було краще... KT (6) За виконану тобою роботу ти винен мені бодай подяку KT. 0.4. Усі синтаксичні актанти прикметника мають опору на рівні логічної семантики, оскільки вони є синтаксичними реалізаціями семантичних актантів. З іншого боку, синтаксичні актанти бувають обов’язковими й факультативними. Ті синтаксичні актанти прикметника, які не можна опускати в реченні, оскільки після їх опущення речення було б неграматичним і незрозумілим, називаються обов’язковими (пор. Sl对žienė 1994: 31; 1995: 61; Helbig 1982: 24; 1992: 99, 103; Gladrow 3 Deskripto terminas skolintas iš D. Tekorienės (1983: 97–107) ir E. Jakaitienės (1988: 62). BŪDVARDŽIO LAIPSNIŲ VALENTINGUMAS | 133 1984: 20–21; Jakaitienė 1988: 64). Обов’язковими синтаксичними актантами позначається та частина ситуації, яка є найважливішою для значення прикметника. Факультативні синтаксичні актанти — це ті, які можна опустити в реченні, і речення залишається граматичним та зрозумілим. Однак факультативні синтаксичні актанти, навіть якщо вони не виражені, відповідають актантам семантичної валентності прикметника так само, як і обов’язкові синтаксичні актанти⁴. Речення без факультативних актантів означають приблизно те саме, що й із ними, оскільки факультативні актанти імпліковані в самому значенні предиката. Тому відсутність факультативних синтаксичних актантів не робить речення неповним ані структурно, ані семантично. Факультативними синтаксичними актантами позначається та частина ситуації, яка є менш важливою для значення предиката (пор. Slizienė 1986: 56; Emons 1974: 104). 0.5. Мета цієї статті — розглянути валентність форм вищого та найвищого ступенів прикметника. 1. ФУНКЦІЇ ФОРМ ВИЩОГО ТА НАЙВИЩОГО СТУПЕНІВ ПРИКМЕТНИКА 1.1. Прикметники позначають властивості предметів. За позначуваною властивістю один предмет можна порівнювати з іншим предметом (іншими предметами) або можна порівнювати дві властивості одного предмета. Для позначення кількісних відмінностей властивостей у литовській мові вживаються морфологічні форми вищого та найвищого ступенів прикметників⁵. 1.2. Форми вищого ступеня можуть уживатися, коли потрібно сказати, що один предмет має певну властивість більшою мірою, ніж інший. У таких випадках зазвичай разом із ними вживається конструкція з прийменником už та знахідним відмінком або порівняльні конструкції зі сполучниками kaip, nekaip, negu, nei, nelyginant, наприклад: (7) Mano širdies plakimas buvo garesnis už visų laikrodžių tvaksėjimą ŠkBD 113. (8) Пані Крістіни чесноти твердіші, ніж усі хитрощі пана юрисконсультаTr 197. (9) Віліус трохи слабший у плечах порівняно з Анскюсом, але вищий на зріст SmNVK 178. (10) Немає блакитнішого неба, ніж наше [небо] KT. Форми вищого ступеня прикметників також уживаються для порівняння двох властивостей одного предмета. Тоді з формами вищого ступеня прикметників уживаються порівняльні конструкції зі сполучниками kaip, negu, nei тощо (пор. Valeckienė 1961: 57; Ulvydas, red. 1965: 520), наприклад: (11) Цей учень здібніший, ніж працьовитий BK. 4 Факультативні синтаксичні актанти в ілюстративних прикладах записуються в дужках. 5 Авторка статті окремо не розрізняє вищий ступінь із відтінком помірності та всі форми найвищого ступеня (як це зроблено в Граматиці литовської мови, т. I (Ulvydas, red. 1965: 515; 522)), оскільки спирається на викладене в Граматиці сучасної литовської мови (Ambrazas, red. 1996: 170; пор. Ambrazas, ed. 1997: 138) розуміння категорії ступеня, а також на думку A. Paulauskienė (1994: 230), що ці ступені є лише своєрідними варіантами вищого та найвищого ступенів (пор.: Valeckienė 1998: 254; Jablonskis 1957: 206; Balčikonis 1982: 36). 134 | LORETA SEMĖNIENĖ 1.3. Форми найвищого ступеня вживаються, коли потрібно сказати, що серед певної групи предметів один предмет має вищий ступінь ознаки, ніж усі інші, з якими його порівнюють (Ambrazas, red. 1996: 172; Ambrazas, ed. 1997: 139–140; Paulauskienė 1994: 229–230; Balčikonis 1982: 36; Jablonskis 1957: 207; plg. Paulauskienė, Valeika 1994: 193; Valeckienė 1998: 126). До форм найвищого ступеня часто додаються конструкції з прийменниками iš, už, tarp(u) із родовим або знахідним відмінком, прислівники užvis, pervis, займенники тощо, наприклад: (12) Віліус найстаранніший (із) усіх SmnVK 111. (13) Ти був найсильнішим (із) нас усіх M-PTr₅ 98. (14) Але понад усіх найкраща — чорновуха корівка — вона жаліслива до Сіґуре S. Nėris; Ulvydas, red. (1976: 253). (15) Bet tarpu visų garsių tos giminės vyrų, tarpu visų, kurie sėdėjo aukštoje Merkinės pilyje, garsiausias buvo bajoras Mykis V. Krėvė; Ulvydas, red. (1965: 522). 1.4. Непорівняльний ступінь прикметника протиставляється вищому й найвищому ступеням за ознакою порівняння / непорівняння кількісного вияву властивості. Форма непорівняльного ступеня виражає лише властивість предмета, не вказуючи на відмінності ступеня (Ambrazas, red. 1996: 171; Ambrazas, ed. 1997: 138; Valeckienė 1998: 254–255; plg. Bierwisch 1987: 101; Paulauskienė, Valeika 1994: 193). 1.4.1. Бувають і такі випадки, коли непорівняльна форма прикметника разом із прислівником способу дії вищого ступеня вживається для порівняння двох предметів за певною властивістю. Тоді непорівняльна форма прикметника вживається з порівняльними конструкціями й указує на вищий (нижчий) ступінь певної властивості одного предмета. Вищий (нижчий) ступінь властивості визначають певні слова з підсилювальним значенням, наприклад, не такий, як, не менш тощо, а саме порівняння ступеня властивості виражається аналітичним способом6 (plg. Paulauskienė, Valeika 1994: 194–195), наприклад: (16) Він не такий кмітливий, як його друг (пор. він не кмітливіший за свого друга) BK. (17) Вона була не менш щасливою, ніж її чоловік, бо, поки він займався справами з пивом у Краступенах, до Марюса прийшов Чорний Біге (пор. вона ще щасливіша за свого чоловіка) AVŽSTM 452. (18) Ти [сам] не менш амбітний, ніж я, і після відкрито перехрещених шпаг мені вже не буде місця у твоїй команді (пор. ти ще амбітніший за мене) KT. (19) Išsiskyrimo kančia ne mažiau skaudi už išsuktos kojos ar geliančio danties skausmą (plg. išsiskyrimo kančia skaudesnė už išsuktos kojos ar geliančio danties skausmą) KT. 6 Nors kalbinėje literatūroje teigiama (Paulauskienė 1994: 226; Valeckienė 1961: 58, 62; Ulvydas, red. 1965: 520; Klimavičius 1969: 7, 10), kad dažniausiai lietuvių kalbos būdvardžių laipsniai reiškiami sintetiniu būdu, tačiau reikėtų pritarti A. Paulauskienei (1994: 226), kad šiuo metu pastebimas ypač spartus analitinių formų amplitudės. Kai kuriose gramatikose apie analitines laipsnių formas apskritai nekalbama (plg.: Ambrazas, red. 1985: 116–121; Valeckienė 1998: 254–259). Tiesa, kalbos kultūros praktikoje daugelį analitinių laipsnio raiškos formų, kuriomis reiškiama gradacija, siūloma keisti sintetinėmis (Klimavičius 1969: 7–15; plg.: Pupkis, sud. 1985: 141, 143; Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 67, 71). BŪDVARDŽIO LAIPSNIŲ VALENTINGUMAS 135 (20) Настає подія не менш відповідальна, ніж вибори (пор. настає відповідальніша, ніж вибори, подія KT. Важливо, що для виразнішого розмежування меншого ступеня ознаки предмета порівняно з іншим предметом не обійтися без аналітичних форм ступеня (Klimavičius 1969: 13; Pupkis, sud. 1985: 143, 153), наприклад: (21) Пане комісаре, [він] без слів обм’як у своєму кріслі, і цієї миті здавався значно жалюгіднішим за Сократа — навіть його очі стали менш виразними, ніж порожні очниці Сократа KT. 1.4.2. Форми прикметників без ступеневого порівняння вживаються при порівнянні двох ознак того самого предмета. Тоді ступінь однієї ознаки того самого предмета є вищим (нижчим) за ступінь іншої ознаки. У таких випадках разом уживаються лише порівняльні конструкції зі сполучниками як, ніж, ніж, ніж тощо (пор. 1.2.), наприклад: (22) Якось я мав кумедну пригоду, — продовжував він, — може, не таку кумедну, як свинську KT. (23) Йонас був радше сердитий, ніж веселий BK. (24) Головний тренер команди «Паневежис» Гінтарас Леонавічюс був не стільки щасливий через подаровану «Жальгірісом» перемогу, скільки здивований нею KT. 2. ВАЛЕНТНІСТЬ ФОРМ ВИЩОГО ТА НАЙВИЩОГО СТУПЕНІВ ПРИКМЕТНИКА 2.1. Можна було б стверджувати, що форми вищого та найвищого ступенів як одно-, так і багатовалентних прикметників, крім синтаксичних актантів, зумовлених значенням прикметника (як обов’язкових, так і факультативних), мають приєднувати ще принаймні один обов’язковий синтаксичний актант — одну з порівняльних конструкцій. Однак наявність цього синтаксичного актанта в реченні зумовлювало б не значення прикметника, а його морфологічна форма — суфікс -esnis, -iau-sias (про форми ступенів прикметників у німецькій мові пор. Bierwisch 1987: 174, 183–184, 186). Отже, одновалентні прикметники, вжиті у формі вищого або найвищого ступеня, мали б бути двовалентними, двовалентні — тривалентними тощо. 2.2. Аналіз зібраного матеріалу дає змогу стверджувати, що часто так і буває. Інакше кажучи, більшість одновалентних прикметників литовської мови, вжитих у формі вищого або найвищого ступеня, є двовалентними (про форми ступенів одновалентних прикметників у німецькій мові пор. Sommerfeldt, Schreiber 1971: 228; Piitulainen 1983: 17; Bierwisch 1987: 174; Lee 1994: 29), наприклад: (25) Будь [ти] меншим навіть за макове зернятко, нікому не впадай в око BltR₄ 21. (26) Люди в лісі були раніше 7 за життя, пізніше за смерть KT. 7 Хоча литовські прикметники, що позначають відношення різночасовості, наприклад: ankstesnis, -ė «той, що був раніше», anksčiausias, -ia, paskesnis, -ė «той, що йде пізніше, наступний», paskutiasias, -ia «останній, найпізніший», pirmesnis, -ė «попередній», pirmiausias, -ia «найперший», vėlesnis, -ė «той, що є, відбувається пізніше, опісля», vėliausias, -ia «найпізніший» тощо, мають форми вищого та найвищого ступенів 136 | LORETA SEMĖNIENĖ (27) Хочу бути [я] вищим за того варшавського чарівника, який мені вже до живих печінок остогид… MISEVČ 76. (28) Ти найпрацьовитіший (з-поміж) інших дітей SmNVK 110. (29) Найбільшою режисеркою цих ігор була Котрина — найстарша (з-поміж) усіх дівчат, дуже гарна, смілива, владна KT. 2.2.1. Є такі одновалентні прикметники литовської мови, форми вищого ступеня яких є тривалентними. Такі форми вищого ступеня прикметника, крім обов’язкової порівняльної конструкції, вимагають третього факультативного синтаксичного актанта, який може виражатися іменником або займенником в орудному відмінку (самостійно або із залежним словом) чи кількісними прислівниками, наприклад: (30) Увійшов незнайомець — чоловік із величезним животом, вищий за мене (на цілу голову) KnN 125. (31) Пастор Меркуліс був молодший за Григорія (але ненабагато, може, років на п’ять), обличчя мав гарне, повне BUBTTA 64. (32) Волосся Леонардо сяяло, мов вогонь, сам він був нижчий за Абруті (на метр) і ніколи не підвищував голосу KT. (33) Священник Симона, набагато нижчий за чоловіка Ангеле, першим заходить до клуні, зупиняється, підносить руку до лівого боку, ніби вгамовуючи тріпотливе серце, здивовано озирається KT. (34) А двоюрідна сестра старша за неї (аж на два роки) SmNR₁ 225. (35) Я був [я] старостою групи, отже, начебто й (чимось) вищим за інших, і представники з Москви, які приїздили на курси з візитом, спершу розмовляли зі мною (а може, через свою наївність я лише так собі думав) KT. 2.3. Двовалентні прикметники також уживаються у формах вищого або найвищого ступеня. Такі двовалентні прикметники (як і одновалентні), крім обов’язкових і факультативних синтаксичних актантів, зумовлених значенням прикметника, часто приєднують ще один додатковий синтаксичний актант, наприклад: (36) У селі тяжко захворіла її хрещена мати, ближча їй за рідну матір, — вона попросила звільнити її від навчальних занять, і, на власний подив, декан одразу погодився KT. (37) А ці нащадки кріпаків […] раби власних господарств, для яких літр знежиреного молока дорожчий за людську гідність AvŽSTM 558. (38) Racionaliai nepaaiškinamas ministro K. Kristinačio įsivaizdavimas, kad teismas yra kompetentingesnis spręsti etikos klausimus negu Vyriausioji tarnybinės etikos komisija KT. (39) [Вона] не вірила, що душевні справи, яких її навчили шанувати понад усе на світі, були б для (нього) [батька Германа] важливішими за тілесні KnDKHG 54 (40) Сільські справи (для Раполіса) були не чужішими, ніж справи власного дому VŽR₃ 90. Форми ступеня вважаються окремими словами, а не морфологічними формами прикметників ankštus, vėlius. Як окремі слова ці прикметники подають «Словник сучасної литовської мови» та академічний «Словник литовської мови», за винятком anksčiausias, -ia, vėliausias, -ia, які у «Словнику сучасної литовської мови» окремими словами не вважаються. Як видно з прикладів, ці одновалентні прикметники вживаються з конструкціями порівняння при зіставленні двох предметів у часовому аспекті. BŪDVARDŽIO LAIPSNIŲ VALENTINGUMAS | 137 (41) Серед озимих зернових жито найстійкіше до зимівлі, але за цією ознакою сорти дуже різняться між собою KT. (42) Однак не можна сказати, що саме він був найвиннішим за всіх, що не знав, що станеться, коли та бомба впаде в середину багатотисячного міста KT. Щоправда, у тих випадках, коли двовалентний прикметник, ужитий у формі вищого або найвищого ступеня, вимагає факультативного синтаксичного актанта, у реченні його можна не виражати (пор. 0.4.), наприклад: (43) Попри все, цей день сприятливіший, ніж завтрашній, тож варто взятися за важливіші справи (пор. попри все, цей день (для вас) сприятливіший, ніж завтрашній) KT. (44) – Усе гаразд, – сказала вона англійською, блідо всміхаючись чоловікові, – я впевнена, що ваша люлька буде набагато приємнішою, ніж цигарки мого супутника (пор. ваша люлька буде (для мене) набагато приємнішою, ніж цигарки мого супутника) KT. (45) Слово Литва миліше за все (пор. слово Литва (для нас) миліше за все) KT. 2.4. Не виявлено три валентних прикметників у формі вищого або найвищого ступеня, які в реченні вживалися б з усіма синтаксичними актантами (обов’язковими й факультативними), зумовленими значенням прикметника, і водночас приєднували б конструкцію порівняння. Не виявлено також прикладів, у яких форма вищого або найвищого ступеня три валентного прикметника вживалася б з обов’язковими синтаксичними актантами, зумовленими значенням прикметника, та конструкцією порівняння. Те саме можна було б сказати й про чотиривалентні прикметники у формі вищого або найвищого ступеня. Однак теоретично такі приклади можливі. Те, що таких прикладів не виявлено, ймовірно, зумовлено тим, що тоді значно розширився б ряд залежних від прикметника слів, наприклад: (46) (За щирі поради я [сама] вдячніша мамі, ніж тобі, моїй найкращій подрузі (за принесену книжку порад книгу) BK. 3. МОРФОСИНТАКСИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ ПОРІВНЯЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ 3.1. Як уже зазначалося, як форми вищого або найвищого ступеня прикметника, так і форми звичайного ступеня прикметника, якими виражається порівняння, найчастіше приєднують один додатковий синтаксичний актант — порівняльну конструкцію. Однак, на відміну від самого прикметника (як частини мови), форми вищого й найвищого ступенів прикметника не завжди визначають форму свого синтаксичного актанта — порівняльної конструкції. 3.1.1. У тих випадках, коли порівнюються два або більше предметів стосовно предмета, позначеного словом-дескриптором, форми вищого ступеня керують прийменниковою конструкцією з прийменником за. Форми найвищого ступеня керують прийменниковими конструкціями з прийменниками з, серед(и), за. Прийменник за вимагає знахідного відмінка, а з, серед(и) — родового (пор. 1.2.–1.4.), наприклад: 138 | LORETA SEMĖNIENĖ (47) Тягар важчий за камінчик, слово гостріше за чижика Vrn; Ulvydas, red. (1965: 515). (48) Тоді це перша його пісня, сумніша за шум лісів Maironis; Ambrazas, red. (1996: 171). (49) Важко було б знайти людину, мовчазнішу за нього: він майже зовсім не говорив J. Balčikonis; Ulvydas, red. (1965: 519). (50) Егле найщасливіша з усіх невісток; вона не проливає рясно гірких сліз S. Nėris; Ulvydas, red. (1965: 522). 3.1.2. Натомість прикметники вищого ступеня зазвичай не визначають форми порівняльних конструкцій, ужитих із сполучниками як, ніж, аніж тощо (пор. 0.2.). Порівняльні конструкції з названими сполучниками — це редуковані речення8, у яких формально виражено лише те, що відрізняється ступенем описуваної ознаки, тобто те, з чим порівнюють (пор. 1.4.2.). Досить важко передбачити, що саме й у якій формі буде сказано в порівняльній конструкції. Утім, можна виокремити кілька випадків, коли прикметники вищого й найвищого ступенів визначають форму порівняльних конструкцій зі сполучниками як, ніж, аніж тощо: a) У тих випадках, коли порівнюються два предмети стосовно предмета, позначеного словом-дескриптором, порівняльні конструкції зі сполучниками як, ніж, аніж тощо найчастіше мають форму називного відмінка, хоча предмет, на основі якого здійснюється порівняння, може бути виражений іншими відмінками, наприклад: (51) Кращий батько, хай і жорстокий, ніж вітчим, навіть якби був солодкий, як цукор V. Krėvė; Ambrazas, red. (1996: 171). (52) Немає неба (для мене) милішого, ніж небо моєї батьківщини E. Mieželaitis; Ulvydas, red. (1965: 519). (53) Сонце зайшло за темніший, ніж ніч бір KT. Пор.: (54) Кращий батько, хай і жорстокий, ніж є добрий вітчим, навіть якби був солодкий, як цукор. (55) Немає неба (для мене) милішого, ніж є (для мене) миле небо батьківщини. (56) Сонце зайшло за темніший, ніж ніч є темною, бір. Окремо слід згадати випадки, коли порівняльна конструкція з названими сполучниками узгоджується за формою зі словом, на основі якого здійснюється порівняння. Тоді можна говорити про атракцію відмінків, наприклад: 8 До редукованих порівняльних речень авторка статті зараховує всі порівняльні конструкції зі сполучниками як, ніж, аніж тощо, які в академічній тритомній Граматиці литовської мови розглядаються або як порівняльні звороти, або як підрядні частини порівняльних речень. З іншого боку, сама Граматика литовської мови (Ulvydas, red. 1976: 656–657) визнає, що за своєю граматичною будовою та значенням порівняльні звороти близькі до підрядних частин порівняльних речень. Як стверджується в граматиці, найважливіша відмінність між порівняльними реченнями та реченнями з порівняльними зворотами полягає в тому, що порівняльні звороти не мають граматичної форми речення. Однак, здається, редуковане речення можна побачити й у такому реченні, як: Біль у серці був болючішим, ніж біль у тілі, ніж рани від опіків на руках KrėvP 131. Пор.: Біль у серці був болючішим, ніж болючим був біль у тілі. BŪDVARDŽIO LAIPSNIŲ VALENTINGUMAS 139 (57) Я хотів би гарнішого чоловіка, ніж такого потіпаху I. Simonait yte; Ulvydas, red. (1976: 688). Пор.: (58) Я хотів би гарнішого чоловіка, ніж є гарним такий потіпаха. б) У тих випадках, коли порівнюють два або більше предметів не щодо предмета, позначеного словом-дескриптором (як показують попередні приклади), а щодо предмета, позначеного словом, керованим багатовалентним прикметником, хоча й уживаються лише порівняльні конструкції зі сполучниками як, ніж, аніж тощо; форма порівняльних конструкцій така сама, як у слова, керованого прикметником, тобто валентного актанта, наприклад: (59) Він знав, що (цій пані) [він] був відвертішим, ніж зі своїм духівником V. Mykolaitis-Putinas; Ulvydas, red. (1976: 688). (60) Алєна була прихильнішою до нього, ніж до будь-кого іншого A. Vienuolis; Ulvydas, red. (1976: 688). (61) І нехай ніхто не засуджує нас за те, що свою історію по крихті потайки викрали в чужинців, — вона (нам) набагато потрібніша, ніж тим, хто й досі її нам не повернув KT. Як видно з прикладів, коли порівнюють щодо предмета, позначеного факультативним синтаксичним актантом прикметника, його обов’язково треба назвати в реченні (пор. 0.4.), пор.: (62) * Він знав, що [він] був відвертішим, ніж зі своїм духівником. в) У тих випадках, коли порівнюють різну міру певної властивості одного предмета в один час або за одних обставин, ніж в інший час або за інших обставин, порівняльні конструкції зі сполучниками як, ніж, аніж тощо вживаються зі словами або конструкціями обставинного значення (часу, місця), наприклад: (63) Одного ранку хворий прокинувся бадьорішим, ніж зазвичай V. Mykolaitis-Putinas, Ulvydas, red. (1976: 688). (64) Краще я житиму змучена й голодна, але все одно буду [я] щасливішою, ніж тут J. Paukštelis; Ulvydas, red. (1976: 688). (65) Полював, щоб розважитися, погасати лісами, але на полюванні Ільгіс сам-один їздив верхи на шоломі, не беручись до розуму, не припиняючи плести надій, [він] сумніший повертався, ніж виїжджав з дому V. Krėvė; Ulvydas, red. (1965: 518). г) Коли порівнюють різні ступені певної властивості одного предмета в різних «можливих або уявних світах», порівняльні конструкції зі сполучниками як, ніж, аніж тощо вживаються з іншим предикатом (наприклад: здаватися, думати, вважати, сподіватися тощо), який указує, у якому «можливому» світі помітний той ступінь властивості, з яким порівнюють, наприклад: (66) Ви нещасніша, ніж я думав V. Mykolaitis-Putinas; Ulvydas, red. (1976: 906). (67) Батько лежав у ліжку, і неголена сива борода разом із пасмом сивого волосся над чолом робили його значно старшим, ніж він був насправді A. Venclova; Ulvydas, red. (1976: 907). 140 | LORETA SEMĖNIENĖ (68) „«Зношений» і вигнаний із маєтку слуга знайшов собі сім’ю більшу, ніж могла б виховати для нього панна Морта; Ulvydas, red. (1976: 907). Отже, можна було б стверджувати, що валентність форм вищого й найвищого ступенів має інший характер, ніж валентність прикметника (як частини мови). Якщо валентність прикметника семантично зумовлена його значенням, то валентність форм вищого й найвищого ступенів прикметника визначається не лише значенням прикметника, а й морфологічними формами ступеня9. 4. ФАКУЛЬТАТИВНІСТЬ ПОРІВНЯЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ 4.1. Помічено, що порівняльні конструкції з формами вищого й найвищого ступенів як одновалентних, так і багатовалентних прикметників, які зазвичай є обов’язковими в реченні10, можуть не виражатися, тобто бути факультативними. Щоправда, факультативність порівняльних конструкцій відрізняється від факультативності синтаксичних актантів прикметника. Якщо факультативні синтаксичні актанти прикметника імпліковані в самому значенні прикметника, а тому речення без факультативних актантів є повними і структурно, і семантично11, то факультативні порівняльні конструкції не імпліковані в значенні форм вищого чи найвищого ступенів прикметника, вони з’ясовуються з речення. Можна виокремити кілька груп випадків, коли форми вищого й найвищого ступенів прикметників уживаються без порівняльних конструкцій: a) Порівняльна конструкція не виражається з формою найвищого ступеня прикметника, коли йдеться про найбільший вияв ознаки того самого предмета за певних обставин (пор. Sommerfeldt, Schreiber 1971: 228; Welke 1988: 121) (пор. 2.3.), наприклад: (69) Найвеселіший він на толоці rš.; Ulvydas, red. (1965: 523). (70) Так вони довго розмовляли, […] та все кружляли навколо, ухиляючись від найважчих розмов BubPV 322. (71) Коли, на Вашу думку, дитина найбільш сприйнятлива до зла? KT (72) Перечитуючи людські історії, найбільше [він] співчуває тим персонажам, які нагадують його самого KT. 9 Pasak A. Paulauskienės (1994: 230–231), laipsniavimas priklauso vidinei gramatinei semantikai, tačiau laipsnių formos turi ir savo vartojimo kontekstus. Aukštesnysis laipsnis vartojamas su vienais lyginamaisiais ir pabrėžiamaisiais žodžiais, o aukščiausiasis – su kitais. 10 A. Paulauskienė (1994: 231) teigia, kad vieno daikto lyginimui su kitu pagal didesnį ypatybės kiekį neužtenka vien morfologinės formos – priesagos -esnis. Aukštesniojo laipsnio formą sakinyje lydi lyginamieji žodžiai už, kaip, negu... Jie būtini. 11 За винятком тих випадків, коли багатовалентний прикметник має два або більше факультативних синтаксичних актантів. У таких випадках, якщо один (кілька) факультативний синтаксичний актант не виражений, може бути незрозуміло, у якому значенні вжито прикметник. Наприклад, прикметник винен ‘не розрахувався з кимось’ є чотиривалентним (наприклад: Йонас винен батькові (гроші) (за допомогу). Однак у таких реченнях, як: Йонас винен мені (гроші), Йонас винен мені, залишається незрозумілим, у якому значенні вжито цей прикметник — ‘не розрахувався з кимось’ чи ‘позичив щось’. Але: Йонас винен мені (за допомогу). BŪDVARDŽIO LAIPSNIŲ VALENTINGUMAS 141 (73) Найкраще вчитися розповідати на тих текстах, сама природа яких — оповідна, де звучить — досконаліша чи не така досконала — емоційна, експресивна, лаконічна жива [мова] KT. b) Коли порівнюються два однорідні предмети з різними властивостями, тоді другий об’єкт, тобто основа порівняння, може не називатися, але мається на увазі (пор. 1.2.; 2.1.1.), наприклад: (74) Мабуть, друга половина зими болючіша Gs; Ulvydas, red. (1965: 516). (75) Правий скроневий бік тісніший Jnšk; Ulvydas, red. (1965: 516). (76) Основну фігуру ліплю значно масивнішою BuBPV 386. (77) Кремезний кінь міцніший для роботи Svn; Ulvydas, red. (1965: 517). c) Форми вищого та найвищого ступенів одновалентних і двовалентних прикметників уживаються без порівняльних конструкцій, коли мають непорівняльне (еліятивне) значення, тобто позначають більший або найбільший, ніж зазвичай, ступінь ознаки, наприклад: (78) Того вечора розмова не клеїлася, не було порушено жодної цікавішої теми M-PsS 323. (79) Промайнули в його голові жахливі найжахливіші, чорні-пречорні картини й образи Vaižgantas; Ambrazas, red. (1996: 173). (80) Було невимовно гарно. На небі ані найменшої білої хмаринки J. Biliūnas; Ambrazas, red. (1996: 173). (81) Бажаю тобі […] найкращої долі у твоєму новому житті RŠ. LKŽV 160. 4.2. З іншого боку, слід було б погодитися з думкою G. Helbigo (1984: 51; 1990: 128; 1992: 49), що кожна людина в конкретній ситуації спілкування має право вибирати й реалізовувати або не реалізовувати в синтаксичній структурі те, що міститься в семантичній структурі мови. Однак тоді слід було б говорити не про мову як систему, а про випадки мовного вжитку (Helbig 1992: 42; пор. Helbig 1982: 22; Gansel 1993: 159), наприклад: (82) Яка зручність для тих, чия етика вміщується в одному реченні: ти вищий — я дурень, я вищий — ти дурень (пор. коли ти вищий за мене — я дурень, коли я вищий за тебе — ти дурень) KT. (83) Дві башточки виросли й над великою мурованою стіною — вкриті червоною черепицею, чи то силоміць. Виросла якась громіздка прибудова. Осторонь ще одна будівля, тільки нижча… (пор. ця будівля нижча за громіздку прибудову) KT. (84) Міцніше, ніж він, я потискаю йому руку. Мовчки зміряли одне одного поглядами. Я був [я] (трохи) нижчий, з вужчими плечима, худий. Він — огрядний, інертний, із мутними, мов болотяний туман, очима (пор. я був (трохи) нижчий за нього) KT. (85) Про життя Маре можна було б книжку написати. Життя сільської дівчини. Ще до Першої світової війни, під час війни й після неї. У сім’ї багато дітей. Вона найстарша (пор. Маре̇ найстарша серед усіх дітей у родині) KT. Хоча в реченнях пропущено порівняльну конструкцію, і тому речення як одиниці мовної системи вважалися б неграматичними, у тексті це нормальні випадки вживання (пор.: Sommerfeldt 1973: 96; Helbig 1984: 49; 1985: 154; 1990: 129; Schwitalla 142 | LORETA SEMĖNIENĖ 1985: 297; Fries 1987: 205; Baskevič 1987: 153). На думку Г. Гельбіга (1992: 50), саме контекст дозволяє пропускати обов’язкові синтаксичні актанти й зберігає всю інформацію, яку вони передають, тому ця неграматичність речення нейтралізується12. 5. ВИСНОВКИ 1. Відмінності у валентності форм вищого й найвищого ступенів прикметників пов’язані не лише зі значенням прикметника, а й зі специфікою граматичної категорії ступеня, яка виражає відмінності в кількості ознак предметів (пор. Ambrazas, red. 1996: 170), тому їх не можна ототожнювати з валентністю прикметників, зумовленою значенням прикметника (пор.: Sommerfeldt, Schreiber 1971: 228; Heidolph, Flämig, Motsch 1981: 621; Sommerfeldt 1986: 92; Sommerfeldt, Schreiber 1983: 31; Lee 1994: 49). 2. Валентна властивість форм вищого й найвищого ступенів прикметників приєднувати порівняльні конструкції має іншу природу: вона властива не прикметнику як певній частині мови, а лише морфологічній категорії ступеня, яка охоплює не тільки прикметники, а й прислівники. ŠALTINIAI AvžSTM – Jonas Avyžius. Sodybų tuštėjimo metas. 1985 BK – bendrinė kalba BlTR4 – Juozas Baltušis. Raštai. T. 4. 1982 BubPV – Vytautas Bubnys. Pilnaties valanda. 1985 BubTTA – Vytautas Bubnys. Teatsiveria tavo akys. 1993 KnN – Milan Kundera. Nemirtingumas. 1997 KndKHG – Saulius Tomas Kondrotas. Kentauro herbo giminė. 1989 KtLPV – Marius Katiliškis. Paskendusi vasara. 1997 MisevČ – Vytautas Misevičius. Čičinskas. 1978 M-PTS – Vincas Mykolaitis-Putinas. Sukilėliai. 1957 M-PTR5 – Vincas Mykolaitis-Putinas. Raštai. T. 5. 1993 SmnR1 – Ieva Simonaitytė. Raštai. T. 1. 1956 SmnVK – Ieva Simonaitytė. Vilius Karalius. 1977 ŠkBD – Antanas Škėma. Balta drobulė. 1990 ŠvAŠ – Rimantas Šavelis. Amžinoji šviesa. 1987 VzR3 – Vaižgantas (Juozas Tumas). Raštai. T. 3. 1995 LKŽ1–XVIII – Lietuvių kalbos žodynas 1–2, Vilnius: Mintis, 1968–1969; 3–6: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1956, 1957, 1959, 1962; 7–9: Mintis, 1966, 1970, 1973; 10–15: Mokslas, 1976, 1978, 1981, 1984, 1986, 1991; 16–17: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995, 1996; 18: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997. KT – Kauno Vytauto Didžiojo universiteto Kompiuterinės lingvistikos centro sudarytas lietuvių kalbos tekstynas 12 Kalbos vartosena šiame straipsnyje nebus išsamiau aptariama, kadangi valentingumo teorijos požiūriu laikytina periferinėmis predikato valentingumo struktūrų modifikacijomis, kurios gali įvairuoti skirtinguose tekstuose, atsižvelgiant į kalbančiojo komunikacinius tikslus bei užduotis. BŪDVARŽIO LAIPSNIŲ VALENTINGUMAS 143 LITERATŪRA AMBRAZAS, V., red. 1985: Грамматика литовского языка. Вильнюс: Мокслас. AMBRAZAS, V., red. 1996: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. AMBRAZAS, V., ed. 1997: Lithuanian Grammar, Vilnius: Baltos lankos. BALČIKONIS, J. 1982: Rinktiniai raštai 2, sudarė A. Pupkis, Vilnius: Mokslas. BASKEVIČ, V. 1987: Zum Einfluß kommunikativ-pragmatischer Faktoren auf die Valenz. Deutsch als Fremdsprache 24 (3), 153–155. BIERWISCH, M. 1987: Semantik der Graduierung. Bierwisch, M., Lang, E., Hrsg., Grammatische und konzeptuelle Aspekte von Dimensionsadjektiven, Berlin: Akademie Verlag, 91–286. EMONS, R. 1974: Valenzen englischer Prädikatsverben, Tübingen: Max Niemeyer Verlag. FRIES, N. 1987: Nochmals: Valenz und Text. Deutsch als Fremdsprache 24 (4), 205–207. GANSEL, CH. 1993: Obligatheit und Fakultativität als Ausdruck von Perspektivierungen. Deutsch als Fremdsprache 30 (3), 157–163. GLADROW, W. 1984: Kompletivsätze und Attributsätze im Russischen. (Linguistische Studien. Zeitschrift des Zentralinstituts für Sprachwissenschaft der Akademie der Wissenschaften der DDR. Reihe A, 115.) HEIDOLPH, K. E., FLÄMIG, W., MOTSCH, W. 1981: Grundzüge einer deutschen Grammatik, Berlin: Akademie Verlag. HELBIG, G. 1982: Valenz – Satzglieder – semantische Kasus – Satzmodelle, Leipzig: VEB Verlag Enzyklopädie. HELBIG, G. 1984: Studien zur deutschen Syntax 2, Leipzig: VEB Verlag Enzyklopädie. HELBIG, G. 1985: Valenz und Kommunikation. Deutsch als Fremdsprache 22 (3), 153–156. HELBIG, G. 1990: Pragmatische Valenz? Das Wort. Germanistisches Jahrbuch DDR, 128–139. HELBIG, G. 1992: Probleme der Valenz und Kasustheorie, Tübingen: Max Niemeyer Verlag. JABLONSKIS, J. 1957: Rinktiniai raštai 1, sudarė J. Palionis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. JAKAITIENĖ, E. 1988: Leksinė semantika, Vilnius: Mokslas. JAKAITIENĖ, E., LAIGONAITĖ A., PAULAUSKIENĖ, A. 1976: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslas. KEINYS, St., red. 1993: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. KLIMAVIČIUS, J. 1969: Dėl analitinių laipsnio formų vartojimo. Kalbos kultūra 17, 7–15. LEE, S. M. 1994: Untersuchungen zur Valenz des Adjektivs in der deutschen Gegenwartssprache, Berlin: Lang. PAULAUSKIENĖ, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija: Paskaitos lituanistams, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. PAULAUSKIENĖ, A., VALEIKA, L. 1994: Modern Lithuanian, Vilnius: Žodynas. PITULAINEN, M. L. 1983: Zu den valenzgebundenen Bestimmungen des Adjektivs im Deutschen und im Finnischen, Tampere. PUPKIS, A., sud. 1985: Kalbos praktikos patarimai, Vilnius: Mokslas. SCHWITALLA, J. 1985: Verbvalenz und Text. Deutsch als Fremdsprache 22 (5), 266–270. SLIŽIENĖ, N. 1986: Lietuvių kalbos veiksmažodžių valentingumas ir sintaksinė klasifikacija. Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 45–97. SLIŽIENĖ, N. 1994: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. SLIŽIENĖ, N. 1995: Lietuvių kalbos veiksmažodžių valentingumas ir jo aprašymo principai. Lietuvių kalbotyros klausimai 33, 54–74. SOMMERFELDT, K. E. 1973: Zur Besetzung der Leerstellen von Valenzträgern. Deutsch als Fremdsprache 10 (2), 95–102. 144 | LORETA SEMĖNIENĖ SOMMERFELDT, K. E. 1986: Zu einer semantisch orientierten Satzmodellierung. K. E. Sommerfeldt, W. Spiewok, Hrsg., Linguistische Studien. Beiträge zur einer funktional-semantischen Sprachbetrachtung, 76–95. SOMMERFELDT, K. E., SCHREIBER, H. 1971: Untersuchungen zur syntaktischen und semantischen Valenz deutscher Adjektive (1). Deutsch als Fremdsprache 8 (4), 227–231. SOMMERFELDT, K. E., SCHREIBER, H. 1983: Wörterbuch zur Valenz und Distribution deutscher Adjektive, Leipzig: VEB Bibliographisches Institut. TEKORIENĖ, D. 1983: Lietuvių kalbos būdvardžio semantinis valentingumas. Kalbotyra 34 (1), 97–107. TEKORIENĖ, D. 1985: Lietuvių kalbos būdvardžių būtinio semantinio valentingumo raiška. Kalbotyra 36 (1), 72–83. TEKORIENĖ, D. 1986: Sintaksiniai būdvardžių semantikos nagrinėjimo aspektai. Kalbotyra 37 (1), 77–86. ULVYDAS, K., red. 1965: Lietuvių kalbos gramatika 1, Vilnius: Mintis. ULVYDAS, K., red. 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3, Vilnius: Mokslas. VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ, L. 1998: Būdvardžių reikšmė ir valentingumas. Lietuvių kalbotyros klausimai 40, 59–73. VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ, L. 2000: Lietuvių kalbos daugiavalenčių būdvardžių sintaksinis ir semantinis valentingumas. Lituanistica 3/4 (43/44), 35–60. VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ, L. 2001: Lietuvių kalbos būdvardžių valentingumas. Daktaro disertacija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. VALECKIENĖ, A. 1961: Dabartinės lietuvių literatūrinės kalbos būdvardžių laipsniai ir jų reikšmės. Lietuvių kalbotyros klausimai 4, 49–63. VALECKIENĖ, A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. WELKE, K. M. 1988: Einführung in die Valenz- und Kasustheorie, Leipzig: VEB Bibliographisches Institut. Loreta Semėnienė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 6, 2055 Vilnius, Lietuva [email protected] Gauta 2002 03 29