The goal of motion in the Indo-European languages: Dative and accusative

Acta Linguistica Lithuanica LVI (2007), 65 – 71 Ціль руху в індоєвропейських мовах: давальний і знахідний відмінки* WILLIAM R. SCHMALSTIEG State College, Pa. Автор стверджує, що засвідчені в індоєвропейській мові форми знахідного й давального відмінків однини o-основ походять від первісних сандгі-варіантів одного-єдиного відмінкового закінчення. Згодом ці фонетичні варіанти були переосмислені як різні відмінкові форми. Знахідний відмінок індоєвропейської *o-основи виник унаслідок переосмислення деяких первісних семантичних уживань давального відмінка як синтаксичних уживань знахідного (далі N = m чи n). Етимологічні автоматичні фонологічні варіанти були переосмислені, причому кожен варіант набув окремого синтаксичного значення. Здебільшого знахідний відмінок представлений формою *-oN (< *-oN у сандгі-позиції перед голосним зі збереженням кінцевого носового), тоді як давальний відмінок здебільшого (але не виключно) представлений формою *-ō (< *-oN в етимологічній сандгі-позиції перед приголосним із випадінням носового й подовженням попереднього голосного); пор. лат. знах. одн. serv-um (< *-oN < **-oN + V...) «раб» проти дав. одн. servo (< *-ō < **-oN + C...); див. Schmalstieg (2000, 2004).1 Часткову фонологічну й синтаксичну паралель дає англійська мова *Хотів би подякувати професорові Вітаутасу Амбразасу за прочитання попередньої версії цієї статті та допомогу з литовськими прикладами. Звісно, це не означає, що він схвалює запропоновану тут теорію або несе відповідальність за будь-які помилки. 1 Я приймаю індо-хетську гіпотезу й припускаю, що цей конкретний фонологічний розвиток міг не відбутися в індо-хетській мові. Проте щодо носових розвиток у хетській мові видається дуже подібним до того, який я запропонував для індоєвропейської мови. 65 WILLIAM R. SCHMALSTIEG присвійні форми my та mine, які тепер мають різні функції, хоча спочатку їхній розподіл був цілком автоматичним: my походить від варіанта сандхі перед приголосним, а mine — від варіанта сандхі перед голосним (Strang 1970: 198). Первісний розподіл аломорфів морфеми залежно від явищ сандхі досі спостерігається у вживанні неозначеного артикля англійської мови: a перед приголосними, an перед голосними. Закінчення давального відмінка однини основ на -o у слов’янській мові -u походить від *-ǫ (< *-uN < *-oN, яке, хоча з індоєвропейського погляду існувало лише в позиції сандхі перед голосним, знову стало можливим у слов’янській позиції сандхі перед приголосним), із втратою назалізації в парадигмах із наголосом на корені. Цей деназалізований -u згодом поширився на всі парадигми основ на -o незалежно від місця наголосу. (Це частково нагадує ситуацію, описану Zinkevičius 1966: 75–78 для деяких західнолитовських діалектів (Клайпеда тощо), у яких збереження або втрата кінцевого носового приголосного, здається, залежить від того, чи була наголошеною кінцева складова.) Давнє первісне закінчення давального відмінка (*-oN-) зберігається в етимологічних ад’єктивних і займенникових означених формах, де воно захищене наступним голосним, наприклад, у слов’янській мові дав. одн. чол.-сер. р. t-om-u «тому» (пор. відповідну литовську форму дав. одн. чол. р. t-am-ui «те саме»).2 Слов’янська означена форма знахідного відмінка однини чоловічого роду t-b-jь «той» є наслідком вторинної перебудови. Закінчення знахідного відмінка однини основ на -o у слов’янській мові -ъ також походить від *-uN (< *-oN) у специфічній слов’янській позиції сандхі перед голосним. Отже, *-uN (у позиції перед голосним) > -ъ, тоді як *-uN (у позиції перед приголосним) > *-ǫ. Свідчення на користь 2 According to Thumb-Hauschild (1959: 138) the Old Indic dat. sg. masc.-neut. tasmai, Umbrian esmei ‘huic’, pusme ‘cui’, Goth. þamma, Old Prussian stesmu, kas-mu have an extension in sm(a)-, whereas Lith. t-am-ui, Latv. tam, Old High German demu, Slavic t-om-u show the expected adjectival *-o stem declension with no trace of an original -s-. See also Haudry (1982: 30). Another possibility is also imaginable. Haudry (1982: 41) has written: “On nomme hypostase le fait de traiter une forme fléchie ou adverbialisée come une base de flexion ou de dérivation”. An example of this would be the use of the indefinite nominative of the adjective to which another case is added. Zinkevičius (1966: 283) gives some examples of the indefinite adjectival nominative case to which other case endings are added, e.g., šį pirm-às-į jósim in karùže... ‘Let us ride this first one into war...’. Note the addition of the definite acc. sg. ending -į to the nom. sg. form pirm-às- (with stress as in def. nom. sg. pirm-às-is). One might assume for Old Indic dat. sg. kásmai ‘to whom’ may derive from nom. sg. kāḥ, just as Old Prussian kasmu might derive from the nom. sg. kas. Other forms such as dat. sg. Old Indic tásmai, Old Prussian stesmu might also be analogical. 66 The goal of motion in the languages етимологічно автоматичного характеру розподілу *-ъ та -ǫ дають рефлекси прийменника й префікса *sъn-, що розвинулися або в sъ-, або в sǫ — залежно від оточення. У позиції перед голосним кінцеве -n переходило на початок наступного слова, тому sъn-imb «з ним» у сучасній російській мові тепер аналізується як s nim «те саме», тоді як у позиції перед приголосним виник носовий голосний, звідси sǫ-prǫg-ъ «подружжя». Зрештою етимологічна форма перед голосним поширилася на всі позиції у функції прийменника sъ, наприклад, sъ gradomъ «з містом». Етимологічна форма перед приголосним збереглася в сучасних російських складних словах в етимологічній позиції перед приголосним, наприклад, у складному слові suprug «подружжя» (< *sǫ-prǫg-ъ) та інших словах із префіксом su-, наприклад, su-stav «суглоб, артикуляція», su-merki «сутінки, присмерк» тощо. Після розщеплення на два відмінки в класі основ на *o інші класи іменникових основ (наприклад, основи на приголосний) надали давньому давальному відмінку на *-N нову функцію знахідного відмінка, а функцію давального відмінка перебрала на себе форма давнього місцевого відмінка на *-(e)i; пор. лат. знах. одн. homin-em < *-m «людина», дав. одн. homin-i < *-ei; грец. знах. одн. ποιμένα < *-m «пастух», дав. одн. ποιμένι < *-i. Цей етимологічний показник місцевого відмінка *-i також незалежно додався до етимологічного *-ō, утворивши стандартнолитовське -ui, а в грецькій — -ω. Як пережиток давнішої епохи, коли давальний і знахідний відмінки основ на *-o ще не розрізнялися, мета руху в найдавніших засвідчених індоєвропейських мовах могла виражатися будь-яким із цих відмінків; пор. лат. domum (знах. одн.) ire «іти додому» (у пізній латині замінене на in (ad) domum, де пізніше доданий прийменник підсилює первісне значення), tollitur in caelum (знах. одн.) clāmor «луна здіймається до неба» (Virgil, Aeneid 11, 745), але також it clāmor caelō (дав. одн.) «луна прямує до неба» (Virgil, Aeneid 5, 451). Серед інших латинських прикладів — quō «куди», aliō «до іншого місця», intrō «усередину», ultrō «на той бік», retrō «назад» тощо; усі вони є етимологічними формами давального відмінка однини основ на -o. (Етимологічна латинська форма quō у поєднанні з давнім показником місцевого відмінка *-i дає давальний відмінок однини cui «кому, для чого».) Грецькі приклади: οἶκον (δόμον) (знах. одн.) ἰέναι «іти додому» (Hofmann & Szantyr 1972: 49), а також Ἀλφεῷ (дав. одн.) μέσσῳ καταβαὶς ἐκάλεσσε Ποσειδᾶν’ εὐρυβίαν «спустившись у середину Алфея, він закликав широковладного Посейдона» (Pindar, Olympian Ode 6, 61–62). Delbrück (1893: 177) наводить давньоіндійські приклади: grāmam (знах. одн.) gacchati проти grāmāya (дав. одн.) gacchati «він іде до села». Danylenko (2003: 67 WILLIAM R. SCHMALSTIEG 295) наводить такі приклади зі старосхіднослов’янської мови: pride Volodimerъ Haličьskoi (знах.) i pride Куеву (дав.) «Володимир прибув до Галичини й дістався Києва». У пізнішій слов’янській мові знахідний відмінок напрямку підсилювався прийменником (як у латинській), наприклад, vъ domъ «до хати». Пережиток давнього давального відмінка зберігся в сучасному російському прислівнику domoj «додому» < domovi «до дому». Обговорюючи цю тему, Gamkrelidze та Ivanov відзначають як типологічну паралель той факт, що в грузинській мові прямий і непрямий додатки, а також об’єкт руху можуть виражатися одним і тим самим відмінком (-s) (1984: 285–286): k’aci azlevs c’ign-s bavšv-s «чоловік дає книжку (c’ign-s) дитині (bavšv-s)» і midis kalak-s «іде до міста». According to Friedrich (1960: 120) the Hittite accusative is very rare and perhaps archaic in its usage as the object of motion. He gives as examples nu-šmaš ḪUR.SAG-an (acc. sg.) parḫanzi ‘und sie werden euch ins Gebirge jagen, and they will chase you into the mountains’; GÚ-zu GIŠAPIN-an (acc. sg.) šēr tizzi ‘sein Nacken kommt auf einen Pflug, one places his neck on a plow’ (Hoffner 1997: 133). The older language has a directive in -a for the object of motion as opposed to an -i to denote location at rest, thus arun-a ‘to the ocean’, nepiš-a ‘to heaven’ as opposed to arun-i ‘in the ocean’, nepiš-i ‘in heaven’. Ordinarily the directive is the case of the object of motion and the dative denotes location (Friedrich 1960: 121). На мою думку, хетський директив на -a (не давально-місцевий відмінок на -i) і знахідний відмінок на -an мають спільне походження. Можна було б очікувати хетське *-un < праіндоєвропейське *-on, але можливо, що давнє *-un було замінене на -an за аналогією з називним відмінком однини -a (Kronasser 1956: 99). Чергування кінцевих -a та -an спостерігається в хетських частках anda/andan «у, всередині, всередину», appa «потім, знову» /appan «позаду, після», katta/kattan «потім» (Kronasser 1956: 157–160). Tischler (1983: 539) пише, що зазвичай вважається: katta — давній директив, kattan — давній знахідний відмінок напрямку, а katti — давній місцевий відмінок. Tischler також згадує припущення, що katta може походити від kattan через втрату кінцевого -n унаслідок явищ сандхі. Див. також Sturtevant (1927: 250). According to Friedrich (1960: 35) final -n is ordinarily assimilated to the initial consonant of a following enclitic (with or without the doubling of this initial consonant, cf. *ištamanan-šan ‘his ear’ (acc. sg.) > ištamanaššan; mān ‘if’ + the particle -qa of quoted speech > māqa. Friedrich notes also 68 The goal of motion in the languages (1960: 34), що n усередині слова часто випускається, наприклад, karpa-zi поряд із karpanzi «вони піднімають». У зв’язку з цим Sturtevant (1951: 25) пише: «Імовірно, що в якомусь діалекті розмовної хетської мови n перед певними приголосними зник». Отже, можна припустити, що первісно кінцеве -n зберігалося перед словами, що починалися з голосного, але кінцеве -n зникало перед словами, що починалися з певних приголосних. Це первісне чергування сандгі було морфологізоване: -an стало виконувати функцію знахідного відмінка однини, тоді як -a стало формою директивного відмінка. Неможливо визначити, чи відображав хетський директив довгий чи короткий кінцевий -a (див. Laroche 1970: 46 і 48, прим. 36). Теоретично він міг бути довгим і, отже, точно відповідати індоєвропейському *-ō. У своєму дослідженні відмінкових форм і вживання прийменників у Євангелії від Луки в перекладі Біблії Bretkūnas’ Gelumbeckaite (2002: 150) пише, що латинське вживання знахідного відмінка для позначення руху всередину чогось сприяло збереженню подібної литовської конструкції (Luke 7, 36), įėjęs [> įėjęs] namus (зн. мн.) Pharįfeja [виправлено на > Pharįfeuſcho] «увійшовши до дому фарисея» = лат. ingressus domum (зн. одн.) pharisaei. Однак звернімо увагу на лит. Einu einu ir prieinu mišką (зн. одн.) «я йду й іду та доходжу до лісу» (LKŽII 1100); privažiavome dvarelį (зн. одн.) «ми дісталися до невеликого маєтку» (LKŽXVIII 449); Aš pats keliausiu tolimą šalelę «я сам вирушу в далеку країну» (JD 2704); Lėkčiau žalią giružėlę «я полетів би до зеленого лісу» (JDII 341); Ryto josiu jomarkėlį «завтра поїду на ярмарок» (LKŽIV 358, JD 521); Balnok, tėveli, bėrą žirgelį, josiu svečią šalelę «сідлай, татку, гнідого коника, поїду в чужу країну» (LKŽIV 358, JV 985). Литовський прийменник į «до, в» підсилює простий знахідний відмінок у функції об’єкта руху так само, як ad, in у латинській мові; див. вище.3 Вживання знахідного відмінка для позначення об’єкта руху — це давня індоєвропейська синтаксична риса. Gelumbeckaite (2002: 243) writes further that the Latin use of appropinquare ‘to approach’ + the dative stimulated a similar usage of Lith. artintis with the dative (Luke 24, 28), prijartinai mięſteliui (dat. sg.) [corrected to > mief̦teliap kurap eija] ‘they approached the village, where they were going’ = Lat. appropinquaverunt castello, quo ibant. 3 Мій колега V. Ambrazas припускає, що значення знахідного відмінка напрямку спричинило появу ілативу з його підсилювальним елементом -na. 69 William R. Schmalstieg Наскільки мені відомо, давальний відмінок як об’єкт руху не зберігся в жодному сучасному литовському діалекті, але давальний у цій функції має давнє індоєвропейське походження, тож не можна довести, що він був неможливим на раннішому етапі розвитку литовської мови. СКОРОЧЕННЯ JD = Lietuviškos dainos užrašytos par Antāną Juškevičę. 3 томи. Казань, 1880–1882. Цифри позначають номер пісні. JV = Lietuviškos svotbinės dainos užrašytos par Antāną Juškevičę ir išspāudintos par Joną Juškevičę. Санкт-Петербург... 1883. Цифри позначають номер пісні. LKŽ = Lietuvių kalbos žodynas. 1–20. За редакцією J. Balčikonis, J. Kruopas, K. Ulvydas, V. Vitkauskas. Вільнюс, 1941–2002. VD = A. Vireliūnas, Kupiškėnos dainos (див. журнал Tauta ir Žodis, III і IV). Цифри позначають номер пісні. REFERENCES Danylenko, A. I. 2003: Predykaty, vidminky i diatezy v ukrajins’kij movi. Istoričnyj i typolohičnyj aspekty. Xarkiv: Oko. Delbrück, B. 1893. Vergleichende Syntax der indogermanischen Sprachen I. Strassburg: Karl J. Trübner. Friedrich, J. 1960: Hethitisches Elementarbuch. Heidelberg: Carl Winter. Gamkrelidze, T. & V. Ivanov. 1984. Indoevropejskij jazyk i indoevropejcy. Tbilisi: Izdatel’stvo tbilisskogo universiteta. Gelumbeckaite, J. 2002. Linksnių ir prielinksnių konstrukcijų sintaksė Jono Bretkūno Biblijos Evangelijoje pagal Luką. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Haudry, J. 1982. Préhistoire de la flexion nominale indo-européenne. Lyon: Institut d’études indo-européennes de l’Université Jean Moulin. 70 The goal of motion in the languages Hofmann, J. B., A. Szantyr et al. 1972: Lateinische Syntax und Stilistik. Munich: C. H. Beck Hofner, H. 1997: The laws of the Hittites. Leiden–New York–Cologne: Brill. Kronasser, H. 1956: Vergleichende Laut- und Formenlehre des Hethitischen. Heidelberg: Carl Winter. Laroche, E. 1970: Etudes de linguistique anatolienne III: 9. Le directif. Revue hittite et asianique 28, 22–49. Schmalstieg, W. R. 1997: The origin of the neuter nominative-accusative singular in *-om. Journal of Indo-European Studies 24, 3/4, 401–408. Schmalstieg, W. R. 2000: Dative or Accusative. A Latvian parallel to Proto-Indo-European. In: J.-D. Range, Hrsg., Aspekte baltistischer Forschung (Schriften des Instituts für Baltistik, Ernst-Moritz-Arndt-Universität Greifswald, Bd. 1), Essen: Die Blaue Eule, 291–300. Schmalstieg, W. R. 2004. The common origin of the *-o stem dative, accusative and instrumental cases. Baltistica 39, 5–11. Strang, B. 1970: A history of English. London: Methuen and Co. Sturtevant, E. H. 1927: Hittite katta(n) and related words. American Journal of Philology 48, 247–257. Sturtevant, E. H. 1951: A comparative grammar of the Hittite language. New Haven and London: Yale University Press. Tischler, J. 1983: Hethitisches etymologisches Glossar. Part I. A–K. Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität. (Innsbrucker Beiträge zur Sprachwissenschaft, vol. 20, part 1.) Thumb, A. & R. Hauschild 1959: Handbuch des Sanskrit. Bd. II. Formenlehre. Heidelberg: Carl Winter. Zinkevičius, Z. 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mintis. William R. Schmalstieg 814 Cornwall Road State College, Pa. 16803, USA 71