Leszek Bednarczuk. „Językowy obraz Wielkiego Księstwa Litewskiego. Millenium Lithuaniae MIX–MMIX“

JONAS PALIONIS Напрями наукових досліджень: історія литовської писемної мови, ономастика. Leszek Bednarczuk МОВНИЙ ОБРАЗ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО. ТИСЯЧОЛІТТЯ ЛИТВИ MIX–MMIX Kraków: Lexis, 2010, 311 p. ISBN 978-83-89425-69-0 Тисячоліття Литви, точніше — тисячоліття від найдавнішої згадки назви Lietuvos у писемних джерелах, викликало широкий резонанс не лише в науковому світі нашого народу, а й інших народів, особливо сусідніх. З’явилося чимало статей, пов’язаних зі згадкою назви Lietuvos (Lituae) у Кведлінбурзьких анналах, а також ґрунтовніші дослідження, натхненні ювілеєм цього тисячоліття, у яких розглядаються в різних аспектах проблеми економічного, політичного, соціального та культурного життя Великого князівства Литовського (ВКЛ). У деяких із них більш або менш докладно обговорюється також мовне розмаїття та мовні взаємини у ВКЛ. У цьому відношенні особливо вирізняється досить об’ємна книжка польського балтиста, славіста та індоєвропеїста Лешека Беднарчука (Leszek Bednarczuk)1 Językowy obraz Wielkiego Księstwa Litewskiego. Millenium Lithuaniae MIX–MMIX, видана 2010 року в Кракові. Це, мабуть, перше дослідження такого роду, у якому розглядається ціла низка складних не лише мовних, а й історичних проблем, які автор досліджував ще з 1974 року (у «Бібліографії» книжки зазначено аж 32 його статті такого спрямування)2. 1 Докладніше про нього див. Lietuvių kalbos enciklopedija. Вільнюс: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2008, 74. 2 З інших праць, безпосередньо пов’язаних із ювілеєм назви Литви, варто згадати: Białuński G. Misja prusko-litewska biskupa Brunona z Kwerfurtu, Olsztyn: Towarzystwo Naukowe i Ośrodek Badań Naukowych im. Wojciecha Kętrzyńskiego, 2010; Meysztowicz W. Św. Brun na Litwie w 1009 roku. – Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica 13; Millenium of Lithuania = Millennium Lithuaniae, ed. and text author Mindaugas Šapoka. Vilnius: Lithuanian Art Museum, 2009; Lietuva 1009–2009, упоряд. Adomas Butrimas, Rūta Janonienė, Tojana Račiūnaitė. Вільнюс: Vilniaus dailės akademijos leidykla, 2009; Pietkiewicz K. Początki państwowości litewskiej. – Studia historyków w roku tysiąclecia Państwa Litewskiego. Познань: Wydawnictwo Poznańskie, 2010; Zinkevičius Z. Netimeras, Zebedenas ir kt. – Baltistika 44(1); Lietuvos vardas. Kilmė ir formų daryba. Вільнюс: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 2010. 170 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Językowy obraz Wielkiego Księstwa Litewskiego. Millenium Lithuaniae MIX–MMIX Зі вступного слова до книжки («Słowo wstępne») видно, що автора цікавили не лише мовні взаємини у ВКЛ від найдавніших часів, а й їхній розвиток до наших днів («do dzisiejszej sytuacji językowej»); крім того, її основу становлять перероблені та уточнені раніше опубліковані статті автора. Отже, рецензовану книжку можна вважати скоригованим синтезом його попередніх досліджень. Книжка складається з 15 більших і менших розділів, наприкінці додано об’ємну бібліографію (586 позицій), список скорочень, анотації до книжки чотирма мовами (литовською, білоруською, англійською та польською), дві мапи (етнолінгвістичну мапу ВКЛ і мапу топонімів Віленського краю з формантом -enientą), а також таблицю назв вулиць міста Вільнюса XVI–XX ст., укладену Йонасом Юркшою 1985 року. У вступному слові автор «w pewnym uproszczeniu» поділив мовознавчу проблематику на три тематичні групи: 1) мовні контакти у ВКЛ (розділи I–IV); 2) етнічна ономастика ВКЛ (розділи V–IX) і 3) мовні регіоналізми, сформовані на землях ВКЛ. На думку автора, найпридатнішим методом дослідження такої проблематики є ареально-порівняльний («arealo-porównawcza»), оскільки він дає змогу інтерпретувати мовні явища незалежно від їхнього територіального поширення («niezależnie od granic językowych»). У цьому відношенні найближчою до такої інтерпретації є етнодіалектологія, а гіпотетичні мови й діалекти, за автором, можна називати етнолектами (терміни автора). У першому розділі «Stosunki etnolingwistyczne na ziemiach Wielkiego Księstwa Litewskiego» (с. 13–26) до таких етнолектів зараховано: 1) литовську мову, 2) білоруську мову, 3) польську мову, 4) мову литовських татар, 5) тракайську караїмську мову, 6) північно-східний їдиш, 7) поганські говірки Нарева («pogańskie gwary z Narewu») і 8) говірку російських старообрядців. Хоча щодо існування деяких виокремлених тут етнолектів, як і деяких не згаданих, можуть виникнути сумніви, саме їх виокремлення та запровадження нових термінів має підстави (однак відокремлення інтерпретації мовних явищ від їхнього територіального поширення, на мою думку, не завжди доцільне). Щоб скласти ясніше уявлення про проблематику книжки й зрозуміти, що автор мав на увазі, характеризуючи цю класифікацію словами «w pewnym uproszczeniu», варто навести повний перелік п’ятнадцяти розділів книжки. Крім згаданого першого розділу, наступні такі: II. Drogi christianizacji Litwy (з додатком «Pogoń i wici») (с. 27–40); III. Pochodzenie etnosu i języka Białoruskiego (с. 41–60); IV. Język polski na ziemiach WKL (с. 61–99); V. Rzeczpospolita obojga narodów (с. 100–108); VI. Nazwy Wilna i jego mieszkańców w dokumentach WKL (с. 109–122); VII. Nazwiska (od)etniczne mieszkańców WKL (с. 123–158); VIII. Innowacje toponimiczne na ziemiach WKL (с. 159–165); IX. Areały hidronimiczne na ziemiach WKL (с. 166–180); X. Dlaczego za Niemen? (с. 181–185); XI. Słownictwo flisackie na Wilii (с. 186–193); XII. Sytuacja językowa nad Bereziną (с. 194–200); XIII. O języku kronik miejskich Mohylewa i Witebska (с. 201–212); XIV. Polonizmy w zabytkach i gwarach Smoleńskich (з додатком «List do Recenzijos / Reviews 171 JONAS PALIONIS Філіпа Обуховича…» і з виленською копією тексту білоруського листа, що зберігається у Кракові, та аналізом його мови) (с. 213–254) і XV. Мовна спадщина ВКЛ у творчості Адама Міцкевича (с. 255–280). Уже з назв розділів та їхніх додатків видно, що в книжці є питання, безпосередньо не пов’язані з її назвою та розглянутою в ній проблематикою; крім того, найбільше місця в ній присвячено полоністиці, а лінгвістичний аналіз тісно пов’язано з історією народів, що існували у ВКЛ. Ця остання особливість, притаманна всім розділам, робить працю Беднарчука цікавою і цінною не лише для дослідників балтійської та слов’янської етнолінгвістики, а й для дослідників історії цих народів. Загалом у книжці Беднарчука згадується і кваліфіковано розглядається так багато проблем, пов’язаних із мовною мозаїкою та історією ВКЛ, що в короткій рецензії неможливо ні охопити їх усі, ні докладніше прокоментувати. Тому обмежуся лише деякими заувагами загального характеру та окремими питаннями, що стосуються литовського «етносу», особливо тими, для яких характерний оригінальний погляд автора. Одне з таких зауважень стосується вже згаданої часової перспективи. Хоча в книжці дотримано традиційного погляду, за яким ВКЛ охоплює період від Міндовга до третього поділу Литовсько-Польської держави («Речі Посполитої») 1795 року (с. 13), у багатьох випадках часові межі цього історичного феномену виходять за окреслені рамки й сягають навіть сучасності. Особливо виразно це простежується в розділах, де описано етнолект польської мови та її особливості на етнічних землях ВКЛ (розділи IV, VI). Такий вихід за часові межі можна виправдати в розділах, де пояснюється походження етнонімів, але значні відступи до XIX–XX ст. під час пояснення мовної ситуації та мовних відносин у ВКЛ не узгоджуються ані з назвою книжки, ані з досліджуваною в ній проблематикою. Було б добре, якби на початку книжки було вміщено карту ВКЛ, на якій чітко позначено її межі та історичні зміни цих меж (карта наприкінці книжки зображує лише частину північної та східної території ВКЛ). Інше зауваження загального характеру стосується класифікації етнолектів ВКЛ, наведеної в першому розділі. До переліку згаданих восьми етнолектів включено, з одного боку, дивно названий етнолект «поганських говірок із Нарева» («pogańskie gwary z Narewu»), а з другого — у ньому немає жемайтійської мови (відповідно, говірки). Щодо так званого «наревського етнолекту», підставою для появи якого став словничок, знайдений 1978 року В’ячеславом Зіновим у поселенні на сході Біловезької пущі; він пояснює близько 200 польських слів, які, на думку Зігмаса Зінкявічюса, було перекладено ятвязькою мовою в другій половині XVI або на початку XVII ст., то, як відомо, існують різні погляди3. Якщо мовну суміш пояснювальної частини цього словника, у якій вбачають і латиські, і угрофінські, і германські елементи, вважати окремим етнолектом, тоді позначуване цим терміном поняття було б надмірно звужене до одного (у цьому 3 Пор. Schmid Wolfgang P. Die „Germanismen“ in sog. Polnisch-Jatwingischen Glossar. – Indogermanische Forschungen 91, 273–286. 172 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Językowy obraz Wielkiego Księstwa Litewskiego. Millenium Lithuaniae MIX–MMIX випадків із неясним походженням) писемного пам’ятника, а таких етнолектів можна було б знайти дуже багато. Зайвими є також слова «pogańskie gwary» у назві цього гаданого етнолекту: для них немає серйозних підстав (для цього недостатньо посилання автора на дані, наведені в книжці Константина Яблонського Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje). Невключення жемайтійської говірки до переліку етнолектів є досить значною прогалиною, яку авторові належало б принаймні пояснити. Можна припустити, що її не включили через те, що до перемоги в Грюнвальдській битві жемайти, яких часто атакували і хрестоносці, і лівонські мечоносці, часом ніби відокремлювалися від ВКЛ. Проте фактично вони завжди становили невід’ємну частину ВКЛ, хоча нерідко й служили цілям її правителів. Виокремлення жемайтів, як і інших етнолектів балтійського походження (аукштайтів, дзуків), та їхні взаємини зі слов’янськими (білоруськими, польськими, російськими) і несклов’янськими (татарськими, караїмськими, їдиш, угорськими) етнолектами, здається, досі не привертали значної уваги лінгвістів і не ставали предметом ширших узагальнювальних досліджень, хоча останніми десятиліттями праці, пов’язані з цією проблематикою, почали з’являтися дедалі частіше4. Як уже зазначалося, у книжці Беднарчука найбільше місця присвячено полоністиці, точніше — вживанню польської мови на окремих етапах її розвитку та на окремих територіях ВКЛ. Дещо менше в етнолектному аспекті описано білоруську, так звану канцелярську східнослов’янську, і найменше — литовську мову, хоча деякі питання, що стосуються останньої, особливо ономастики, також розглянуто більш чи менш докладно. Це цілком зрозуміло, особливо з огляду на те, що книжку укладено на основі статей автора, опублікованих у різних виданнях, які обмежували вибір проблематики та її характер. Щодо питань, пов’язаних із литовським етнолектом, слід сказати, що для висвітлення його особливостей автор книжки використав багато різноманітних історичних джерел, опублікованих і неопублікованих у працях інших дослідників (зокрема литовських), а також запропонував чимало оригінальних інтерпретацій історичних і лінгвістичних фактів. Тут я зупинюся лише на кількох неоднозначно оцінюваних фактах литовської мови та/або історії Литви, оригінально трактованих у рецензованій книжці. Почну з пояснення походження назви литовського герба vytis. Литовські мовознавці та історики тлумачили цю назву по-різному. Пранасу Скарджюсу здавалося, що це новотвір, створений Симонасом Даукантасом, — калька з польського pogoń ar pogonia5. Однак історикиня Інге Лукшайте не погодилася з такою думкою, вбачаючи… 4 У цьому контексті особливо цікавою та змістовною є праця німецького історика Матіаса Ніндорфа (Mathias Niendorf) Das Großfürstentum Litauen. Studien zur Nationalbildung in der Frühen Neuzeit (1569–1795). Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, 2006, 329 p., у розділі якої «Žemaiten ein Fall verhinderter Nationsbildung» описано саме етнолектні відносини в Жемайтії; проте цією працею Лешек Беднарчук у своїй книжці не скористався. 5 Таку думку було висловлено 1937 р. Рідної мови № 11, с. 152 у його відповіді на запитання анонімного читача: «Чи слово Витіс (знак народу) не має того самого походження, що й російське vitiaz?» Recenzijos / Reviews 173 JONAS PALIONIS …ґе «безсумнівний» слід слова vytis у записаному Костянтином Яблонським документі 1629 року з Кєстучяй, волості Каршува, топонімі Vutec Kalns (= гора Vyties)6 і пов’язував його з особовими іменами Vygailas, Vytenis, Vytautas (?)7. Хоча такий зв’язок цілком обґрунтований, він не розкриває ані початку вживання слова vytis у значенні «герб», ані його зв’язку з канцелярськомовними vi̇t, vi̇c ВКЛ і польським wici. Саме цим проблемам присвячено статтю Беднарчука «Pogon i wici», надруковану в польському журналі Język polski (66, 1986, с. 165–170), а згодом, суттєво відредаговану й скорочену, вміщену в згаданому другому розділі як додаток (с. 38–40). У своїй статті автор книжки навів більше джерел, у яких зафіксовано польські відповідники vyties — pogoń, pogonia — та його зв’язок із wici, що мало значення «листа або едикту, надісланого королем чи сеймом». Однак у книжці цьому зв’язку приділено небагато уваги, імовірно, через те, що його існування не підтверджує дуже різна семантика цих слів. Значно переконливішим є твердження Лукшайте, що в давньому литовському війську існували «[…] Vyčiai [закреслено автором статті] — спеціальні вершники, обов’язком яких було переслідувати ворога, що відступав»8. Польською їх могли називати wici, хоча ні в статті Беднарчука, ні в книжці прикладів такого значення не наведено. Твердження Лукшайте підтверджує висновок автора цієї рецензії, що «форма державного знака-герба Литви, найімовірніше, була створена самими литовцями у XIV ст. (можливо, й раніше?)»9. У книжці Беднарчука наведено важливий факт, що уточнює цей висновок: зображення герба з’явилося на печатці Ольгерда, прикладеній до договору з Казимиром Великим 1366 року. Єдиний примірник копії цього договору, як стверджується, зберігається в Краківській бібліотеці Чарторийських (с. 40). До оригінальних міркувань, пов’язаних із литовським етнолектом, належить погляд автора на проблему етногенезу білорусів, розглянуту в III розділі. Спираючись на дані археології, етнографії, антропології та лінгвістики, Беднарчук висуває припущення, висловлене ще 1984 року10, що білоруський етнос і мова сформувалися внаслідок належності до Великого князівства Литовського, політичні кордони якого майже точно окреслювали етнографічний простір Білорусі11. Це припущення, засноване на субстраті балтійської гідронімії, видається досить переконливим. 6 Jablonskis Konstantinas. Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje. Kaunas: Lietuvos istorijos draugija, 1941, 332. 7 Lukšaitė Inge. Dėl žodžio „vytis“. – Mūsų praeitis 1. Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 1990, 122. 8 Там само, с. 121. 9 Palionis Jonas. Kieno sukurtas Lietuvos herbas (vytis)? – Literatūra ir menas. 2002-11-22. 10 Bednarczuk Leszek. Sprawozdania z posiedzeń Komisji naukowych, 1987, 28 (1984), 117. 11 «Здається, окремий білоруський етнос і мова сформувалися завдяки належності до Великого князівства Литовського, політичні кордони якого майже точно окреслюють етнографічні межі Білорусі» (с. 47–48). 174 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Językowy obraz Wielkiego Księstwa Litewskiego. Millenium Lithuaniae MIX–MMIX Чимало питань, пов’язаних з етнолектом литовської мови, розглянуто також у розділах, присвячених уживанню польської мови на різних етапах існування ВКЛ. Наприклад, у VII розділі, мабуть, уперше в історії балтистики описано такі слов’янізовані балтійські етноніми, як Litwan, Litwasz, Litwosz, Litwach, Litwiniec, Litwinek, Litwinik, Litwak, Litewiak, Litwiniuk, Litewiak, Litwic, Żemojtel, Żmu(j)dzin, Łotysz, Łotwin, Łotyszonok, Łatyszonek, Jatwieżan, Jatwieżin, Jadzwiź(ie). Цей опис, безперечно, цікавий для балтистів (він відображає тісні історичні зв’язки балтійських і слов’янських народів), однак має одну вже згадану ваду — не обмежується самим лише ВКЛ: у ньому наведено чимало даних із писемних пам’яток і розмовної мови післякнязівських часів, часто використано словник Казимира Римута (Kazimierz Rymut) Słownik nazwisk współcześnie w Polsce używanych, oprac. K. Rymut na podstawie materiałów Rządowego Centrum Informacji PESEL, I–X. Kraków, 1992–1994, характер якого вже засвідчує сама назва. Оригінальним і, як на мене, цілком переконливим у цьому розділі є пояснення етноніма gūdas. На відміну від Казимира Буги, автор рецензованої книжки пов’язує цей етнонім із прикметником литовської мови gudas, який має, серед іншого, значення «простий» (LKŽ III 692); це значення могло бути перенесене на «людей, які розмовляли поганою (іншою, гіршою) мовою, якими вважали білорусів» (с. 133). На користь такого пояснення, як на мене, свідчить і те, що іменник gūdas жмудини вживають у зневажливому значенні на позначення представників інших діалектів (східних аукштайтів) (LKŽ, там само). У розділах про вживання польської мови на неетнічних землях ВКЛ, де з властивою авторові проникливістю узагальнено дотеперішні дослідження цієї проблеми, також є цікаві спостереження для литуаністики й балтистики загалом, оригінальні інтерпретації фактів, підкріплені історичними джерелами. Наприклад, у VIII розділі наведено 53 топоніми з Мазовії (Mazowsza), Підляшшя (Podlasie) та Віленського краю (Wileńszczyzna) із формантами -ęta / -enięta, які вважають інноваціями колишніх земель ВКЛ. Певну частину з них цілком обґрунтовано пов’язано з литовською основою: Balenįeta (: bala), Dusinęta (: dusinti), Girbinęta (: gerbti), Gudzieniętz (: gudas), Klidzinįeta (: kliedas), Miedzienięta (: medis), Mieszkienięta (: miškas), Rumienęta (: rumus), Rymszenięta (: Rimša), Urlenięta (: Urликiai, Urlikis), Wojnidzinįeta (: vainoti, *Vainvidas). Однак автор книжки знайшов лише 12 таких назв, що існували в період ВКЛ (із другої половини XVII ст.), отже більшість із них є результатом пізнішої полонізації топонімів. Крім того, знайдені назви здебільшого безпосередньо не пов’язані із зазначеними литовськими загальними словами, а мають (принаймні більшість із них) антропонімне походження. Загалом щодо подання литовських топонімів у книжці Беднарчука volens nolens слід указати на дуже очевидний недолік методичного характеру. У багатьох випадках литовські топоніми в ній подано лише в полонізованій формі. Ніхто не заперечуватиме (і автор книжки цього не заперечує), що до початку XVI ст. вплив польської мови у ВКЛ був ще доволі слабким, що на етнічних литовських землях литовською розмовляли не лише селяни й кріпаки, а й більшість шляхтичів, князів, державних керівників, Recenzijos / Reviews 175 JONAS PALIONIS інакше кажучи, державна еліта. Литовськими на цих землях були й назви сіл, міст і містечок, більшість яких збереглася й у наступні століття (XVII–XVIII) (значна частина — і до нашого часу). Тому з наукового погляду некоректно, досліджуючи топонімію (і антропонімію) литовського походження, оперувати лише полонізованими формами топонімів чи антропонімів. Це некоректно, зокрема, тому, що дослідник-іноземець на основі полонізованих форм може неправильно відновити автентичні власні назви, особливо ті, полонізовані форми яких значно віддалені від литовських (наприклад, Soleczniki / Šalčininkai, Wierzbłow / Virbalis). Тенденція не наводити литовські форми особливо характерна для VI розділу книжки, де, спираючись на листи Гедиміна та інші історичні документи, а також на працю Александра Ванаґаса 2004 року Lietuvos miestų vardai, розповідається про місто Вільнюс та його околиці. Після історичного огляду назви міста Вільнюса, поданого в першому підрозділі розділу, у наступних підрозділах автентичних литовських форм дуже мало. Майже всі інші підрозділи присвячено полонізованим назвам водойм, пагорбів, передмість, воріт старого муру, вулиць і провулків, замків і веж Вільнюса, деяких об’єктів (мостів, млинів, ринків), а також деяким назвам жителів міста й краю. Таке однобічне подання міської топоніміки, засноване лише на певних письмових джерелах і на доданій наприкінці книжки порівняльній таблиці назв вулиць старого Вільнюса, складеній ще за радянських часів (1985 року) Йонасом Юркштасом, невдалій і дещо зміненій автором книжки (с. 308–311)12, може створити у читача хибне враження про нелитовське походження назви столиці ВКЛ. Навряд чи хтось сумнівається, що в давній період ВКЛ (XIII–XVI ст.) багато вулиць Вільнюса мали литовські назви, які на планах міста, картах чи просто в офіційних документах записували німецькою, польською або канцелярською слов’янською мовою. Наприклад, зафіксовані на згаданій карті Брауна назви вулиць die Deutsche gasse, S. Johangasse, die Schloßgasse — це ніщо інше, як кальки з литовських назв вулиць Vokiečių, Šv. Jono, Pilies. Як видно зі списку, поданого в книжці, перекладних або в інший спосіб пристосованих до системи польської мови назв вулиць чимало було вже в польських писемних пам’ятках XVI ст., наприклад: Antokolska (/ Antakalnio), Koniska (/ Arklių), Rudnicka (/ Rūdninkų), Tatarska (/ Totorių), Trocka (/ Trakų), Vilenska (/ Vilniaus), Zarzeczna (/ Užupio) та ін. Однак це не означає, що литовці — мешканці міста, 12 Таблицю названо тут невдалою тому, що в її першій графі перелічено не найдавніші (зафіксовані близько 1550 року в атласі Брауна) назви вулиць Вільнюса, а ті, що вживалися за радянських часів, причому чимало з них було змінено (наприклад, замість Domininkonų – Garnelio, v. Pilies – Gorkio, v. Vokiečių – Muziejaus тощо); крім того, в наступних графах не зазначено джерел назв. У цій таблиці, доданій до книжечки Йонаса Юркштаса Vilniaus vietovardžiai (надрукованої у виданні Kalba ir žmonės), Беднарчук змінив назви деяких граф: пор. назву першої графи у Юркштаса «Сучасна назва вулиці» та у Беднарчука «до 11 III 1990». Змінено назви граф 3, 12, 13, 14, а графу 6 (1837 р.) пропущено. 176 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Językowy obraz Wielkiego Księstwa Litewskiego. Millenium Lithuaniae MIX–MMIX які на той час становили ще значну частину, вже польською вимовляли назви нечисленних польських писемних пам’яток. Звісно, відновити назви всіх вулиць Вільнюса, що існували за часів ВКЛ, як і інших урбанонімів, нині неможливо через брак письмових джерел. Однак ретроспективно, спираючись на тогочасні й пізніші документи, написані іншими мовами (переважно канцелярською слов’янською та польською), можна відновити чимало автентичних урбанонімів Вільнюса. Історик Юркшт у згаданій праці зробив це досить переконливо; на мій погляд, автор рецензованої книжки не надто скористався його напрацюваннями (хоча його книжка й фігурує у бібліографічному списку і, як уже зазначалося, використано складену ним таблицю назв вулиць Вільнюса). Чимало цікавих думок міститься також у розділі IX про ареали балтійських гідронімів у ВКЛ. Тут, головним чином на підставі досліджень Ванаґаса, з погляду словотвору й походження описано географію гідронімів із формантами -nt-, -k-, -ykšč- (-ykšt-), -(n)yčia, -ing-, -us, -da, їхнє співвідношення зі слов’янськими відповідниками, а також подано етимологічні характеристики деяких із них. Зокрема, обґрунтовано стверджується, що топоніми й гідроніми з -eika на території Білорусі можуть свідчити про порівняно недавню присутність балтійського етносу (с. 170). Однак припущення, засноване на думці Тадеуша Лера-Сплавінського (Tadeusz Lehr-Splawiński), що назва найбільшої річки ВКЛ Nemunas може мати угро-фінське походження й бути пов’язаною з фінським словом niemi «мис, півострів», не має ані словотвірного, ані семантичного обґрунтування (с. 176). Так само важко повірити, що назва озера й містечка між Вільнюсом і Нараччю Svyriãi (білорус. Svir, польськ. Świr) може мати угро-фінське походження (там само) і не бути пов’язаною з литовським дієсловом svirti. Такі та подібні сумніви чи дискусійні моменти проникливий литуаніст міг би знайти в новій книжці Беднарчука і в більшій кількості. Але саме це й робить працю польського лінгвіста цікавою та привабливою, засвідчує новаторство автора й його лінгвістичну зрілість. Оскільки в рецензії обмеженося переважно заувагами, пов’язаними з литуаністикою, і не розглядалися та не коментувалися численні згадані в книжці проблеми славістики, особливо полоністики, автор рецензії не претендує на всебічну оцінку цієї змістовної книжки. Однак із наведеного можна зробити висновок, що це вагома праця узагальнювального характеру, яка пропонує багато нових даних та інтерпретацій для подальших досліджень мовної мозаїки ВКЛ такого типу. Безперечно, вона приверне значну увагу не лише литуаністів і балтистів, а й славістів, особливо полоністів. Надійшла 15 лютого 2012 р. JONAS PALIONIS вул. Юозо Тумо-Вайжганто, 9–27, Вільнюс, Литва Recenzijos / Reviews 177