Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood

RICHARD COATES University of the West of England, Bristol Сфери досліджень: історична лінгвістика, етимологія, філологія західно- та північноєвропейських мов, теоретична фонологія, історія діалектології, культурні аспекти історії англійської мови та локальна історія. ВІСІМ ПРОБЛЕМ ПРАГМАТИЧНОЇ ТЕОРІЇ ТИПОВОСТІ ВЛАСНИХ НАЗВ Вісім проблем прагматичної теорії власних назв АНОТАЦІЯ У цій статті розвивається підхід до розуміння власних назв, який називається Прагматичною теорією власних назв (TPTP) і ґрунтується на двох центральних ідеях: (1) Власні назви не мають значення (2) Сутність власної назви полягає в референції, а не в денотації У статті окреслено складові TPTP, її засади та наслідки, а також розглянуто добірку з восьми проблем, які залишаються або, як видається, залишаються. Уже кілька років я пропоную підхід до розуміння власних назв, який називається Прагматичною теорією власних назв (TPTP). Різні її аспекти були викладені в низці статей (Coates 2000, 2005a, 2005b, 2006a, 2006b, 2009, 2011a, 2011b, 2012). Мета цієї статті — окреслити складові теорії, її засади та наслідки, а також розглянути деякі проблеми, які залишаються або, як видається, залишаються. Тому стаття має переважно оглядовий, а не полемічний характер, і список літератури відповідно невеликий. Інтелектуальну історію теорії тут не розглядатимемо, оскільки її ґрунтовно висвітлено в працях Coates (2006a і 2009), але варто згадати, що найбільше я завдячую John Stuart Mill (1843), Ruth Barcan КЛЮЧОВІ СЛОВА: теорія імені, власність, «тегова теорія» власних назв, референція, семантика, прагматика. Straipsniai / Articles 119 RICHARD COATES Marcus (1961), and others in the same tradition, for point (1), essentially what is now called the “tag” theory of proper names,1 and to Peter Frederick Strawson (1950) – to some extent – for point (2). For the full history, Coates (2006a) and its very substantial list of references should be consulted. Теорія TPTP ґрунтується на цих двох ідеях: (3) Власні імена не мають сенсу (4) Сутність власного імені полягає в референції, а не в денотації Деякі наслідки цих двох ідей: (5) Власні імена не утворюють чітко визначеної множини (6) Власні імена не належать до логічно усталених категорій (7) Власні імена не можна перекласти (8) Теоретичне осмислення інтерфейсу між власними й невласними виразами має нейрофізіологічні (і психолінгвістичні) наслідки Хоч наведене далі не є строгими наслідками двох ключових ідей, воно їх підтримує та розвиває: (9) Хоч власні імена не мають сенсу, вони не є беззмістовними (10) Доступні для осягнення значення власних імен є побічними, і їх слід відрізняти від сенсу (11) Власні імена персонажів літературних творів можуть бути окремим випадком У працях із теоретичної ономастики знову й знову постає одна спірна теза: імена або максимально значущі, або мінімально значущі. Я припускаю, що йдеться не про вибір між альтернативами, а про те, що: (12) Власні імена є водночас максимально й мінімально значущими і що конкретний погляд, якого слід дотримуватися, залежить саме від того, що мається на увазі під значенням. Інакше кажучи, ця гадана проблема проблемою не є. Жодна з двох ключових ідей (1) і (2) сама по собі не є новою, але я стверджую, що поза межами TPTP жодну з них не було послідовно й ретельно розвинено, а їхню взаємодію не було належно зрозуміло. Об’єднавши їх у гасло, можна сказати, що власноіменність (у розумінні «стану бути власним іменем») є безсенсовим реферуванням. Це важливо, оскільки багато підходів до теорії імен відстоюють погляд, що власноіменність є безсенсовим денотуванням, погляд, який я 1 Теорію «ярлика» зазвичай розглядають як протилежну теорії «опису» Бертрана Рассела та теорії «пучка» Джона Р. Серла. Оскільки теорію «ярлика» широко, хоча й не повсюдно, приймають, у цій статті я не буду докладно розглядати цю конкретну дискусію. Моя позиція поширює теорію «ярлика» на лінгвістично добре сформовані вирази, неоднозначні щодо того, чи є вони іменами. 120 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood вважати непослідовним і явно хибним. Основним значенням власного імені є його референт у контексті його вживання;2 імена, щойно їх установлено, є жорсткими десигнаторами (Kripke 1980: 48). До інших різновидів значення, які можна розглядати як із перспективи мовця, так і з перспективи адресатів, можна звернутися під час акту референції. Однак вони залишаються супровідними щодо основного акту. До них належать, наприклад, етимологія виразу, його ймовірнісна категоризація, конотації та енциклопедичне визначення. Але оскільки для успішного здійснення референції не потрібно звертатися до жодного з цих потрібно, вони не є частиною визначення власності. Це не означає, що вони неважливі, але їхній зв’язок із ключовими поняттями потрібно точно з’ясувати, і нижче ми їх розглянемо. Надалі замість повнішого терміна власне ім’я вживатиметься простий термін ім’я. По-перше, необхідно визначити ключові семантичні терміни у (1) і (2). Це необхідно через наявність різних термінологічних традицій у філософії та лінгвістиці. Референція — це акт виокремлення окремого референта у контексті висловлювання; окремий означає одиничний об’єкт, тобто окремий екземпляр будь-якого типу чи категорії, а не лише окрему особу Денотація — це діапазон потенційних референтів слова чи іншого виразу (його обсяг), тобто це абстракція від референції, її не слід із нею плутати, і це поняття застосовне поза будь-яким конкретним контекстом; цей діапазон потенційних референтів може мати або не мати спільної визначальної ознаки чи ознак (інтенсію) [денотація імені спочатку встановлюється через акти референції (до яких, для теперішніх цілей, я зараховую надання імені — наділення іменем; про це поняття див. нижче), але вона є практичним наслідком таких актів референції, а не передумовою їхнього успіху. Отже, референція є первинною, а денотація імені — епіфеноменом, що виникає внаслідок повторної успішної референції, досягнутої через його вимовляння. Зауважте, я не стверджую, що імена не мають денотації, як дехто вважав.] Сенс — це мережа семантичних відношень, у яких беруть участь лексичні слова та складніші вирази, як-от синонімія, гіпонімія, антонімія, меронімія, конверсивність тощо [Сенс відрізняється від інтенсії. Згідно з наведеним вище визначенням, імена не можуть не мати сенсу, тоді як усі й лише референти, що мають певне спільне ім’я, можуть випадково мати спільну інтенсію; наприклад, якщо всі особи на ім’я Barack є чоловіками-людьми.] Я вживаю ці терміни переважно так само, як Лайонс (1977). 2 Such a view is espoused particularly clearly by the philosopher Burge (1973: 438–439). Straipsniai / Articles 121 RICHARD COATES Тепер наведімо й розглянемо простий приклад, навмання взятий із вебсайту BBC 22 грудня 2011 року. Говард Арчер [економіст, RC] сказав, що вважає ймовірним ужиття Банком Англії додаткових заходів у новому році. Ім’я, що складається з перших двох слів, відсилає (точніше, мовець, вимовляючи перші два слова, відсилає) до особи на ім’я Howard Archer, яку в контексті висловлювання, імовірно, можна однозначно ідентифікувати — або як частину спільного фонду знань, або тому, що її вже було введено як дискурсивний референт, або ж тому, що вона носить значок на лацкані.3 Звісно, завжди можливо, що деякі адресати знають більше ніж одну людину з таким ім’ям, і це неминучий ризик, який може призвести до невдачі комунікації. Контексту зазвичай достатньо, щоб визначити, про яку саме людину йдеться, а також щоб з’ясувати, чи йдеться взагалі про людину, а не про щось інше, що може мати ім’я, наприклад собаку, озеро чи спортивний клуб; проте успішність референції ніколи не можна гарантувати — її можна лише прагнути досягти й намагатися здійснити. Поза контекстом ім’я Howard Archer позначає будь-яку особу, яка має це ім’я; наслідки цього буде розглянуто в (3’). Ці особи не обов’язково мають щось спільне, крім свого імені; будь-що неспорадичне, що може їх об’єднувати, могло б бути зумовлене генетичними чинниками — і то лише за умови, що прізвище має єдине походження, що в цьому випадку видається малоймовірним.4 Отже, ім’я можна визначити екстенсіонально, але не інтенсіонально. Крім того, Howard Archer не має смислу. Воно містить слово, яке, як ми знаємо, вживається як англійське прізвище, але не передає значення цього слова — «воїн, озброєний луком і стрілами». Його етимологія не має жодного значення й не допомагає ідентифікувати особу в контексті висловлювання; містер Арчер — економіст, а не лучник. Archer, ужите як ім’я, не є синонімом bowman і не є співгіпонімом, наприклад, baker, draper, smith у категорії ремесла чи професії. Звісно, воно також не є синонімом іншого прізвища — Bowman — і не є співгіпонімом, наприклад, Baker, Draper, Smith у категорії ремесла чи професії. Отже, якщо Archer успішно вживають для референції до особи, то це відбувається без звернення до смислу й лише суто формально — до денотації: успіх залежить від попереднього знання адресатів про те, що Archer може позначати низку осіб із таким ім’ям, і що попередньо ідентифікована особа (уточнена завдяки імені Howard) є однією з них. На перший погляд, нічого особливо нового тут немає. Але якщо властивість бути власною назвою ґрунтується на референції, а не на денотації, звідси випливають цікаві наслідки. Послідовно повернуся до пунктів (3–6), викладених раніше. 3 На відповідній вебсторінці http://www.bbc.co.uk/news/business-16300104, точно пояснено, хто він. 4 Показано, що багато прізвищ, принаймні в Англії, можна простежити до одного первісного носія (Redmonds 2002), але, звісно, це стосується не всіх. 122 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood (3’) ВЛАСНІ НАЗВИ НЕ УТВОРЮЮТЬ ЧІТКО ВИЗНАЧЕНОЇ МНОЖИНИ Є вислови, щодо належності яких до власних назв можуть виникати суперечки. Навряд чи хтось заперечуватиме, що Neptune, Isabella, Cambodia, Vilnius, тощо — прототипові власні назви, адже, за загальною згодою, вони не мають лексичного змісту, тобто не мають смислу.5 Але як бути зі складними висловами, які, безперечно, можуть вважатися назвами, зокрема з такими географічними найменуваннями, як The United States, The West Bank, The North Sea, The Southern Ocean, The Rocky Mountains, та Huang He («Жовта річка»), а також із висловами, що позначають єдиний денотат, як-от The Pope.6 Дуже цікаво з’ясувати, чи ідентифікують мовці в конкретних контекстах референти цих висловів, використовуючи лексичне значення (смисл) відповідних слів. Розгляду очевидного родового терміна до (4’) відкладемо; щодо конкретних назв, утім, можна з великою впевненістю сказати, що мовці не використовують їхні очевидні смисли. Щоб дійти такого висновку, не потрібно вдаватися до психолінгвістичних припущень про обробку мовлення. Досить поставити суто лінгвістичні запитання: чи є речення The Rocky Mountains are not (really) rocky, або The Yellow River is not (really) yellow, суперечливими? На мою думку, вони не суперечливі. Вони можуть бути неточними, але неправдиве твердження — це не те саме, що суперечність.7 Щодо другого речення: Huang He так називають через лесовий мул, який річка несе в нижній течії, але, як кажуть, у старомонгольській мові її називали (The) Black River («Чорна річка») через її вигляд у верхній течії (Parker 1917: 11, «[М]онголи називають її Чорною річкою»). Усе це принаймні засвідчує, що між назвами та їхнім очевидним лексичним змістом немає простого зв’язку. Якщо ці речення не суперечливі, то відповідні вислови мають бути назвами. Якщо це назви, то відразу видно, що деякі назви й деякі вислови, які назвами не є, — омоніми (The Rocky Mountains і the rocky mountains, причому назву за традицією відрізняють на письмі великою літерою). Якщо це так, то не існує безпомилкового способу— 5 Завдяки тропам (риторичним фігурам) вони можуть набувати смислу, як у вислові Сподіваємося, що більше ніколи не буде іншої Камбоджі (метонімічний натяк на масові вбивства, що відбувалися там у 1970-х роках), але це не має стосунку до нашого розгляду. 6 Я маю на увазі главу Римо-католицької церкви, хоча знаю, що й інші конфесії, наприклад коптські християни, також мають папу. Важливо те, що у відповідних конфесіях кожна має лише одну особу, позначувану цим висловом. Якщо читачі вважають, що ця двоїстість або множинність підриває мій аргумент, вони можуть замінити цей вислів на The Dear Leader, який, як зрозуміло, позначає лише покійного Кім Чен Іра; його батько й син мали інші «титулування». 7Корови зазвичай живуть довше за фермерів — твердження фактично хибне, але не суперечливе. Бог є трьома й Бог є одним — суперечність, але принаймні деякі віруючі заявлять, що це істина. Straipsniai / Articles 123 RICHARD COATES доказовий спосіб визначити, чи є вираз як мовна сутність ім’ям чи ні; це питання можна розглядати лише стосовно певного контексту. У певному контексті розглядуваний вираз або використовують для семантичної референції (використовуючи зміст лексеми, яку він містить), або для онімічної референції (не використовуючи змісту лексеми, яку він містить). Отже, як показують ці приклади, пропріальність є способом референції, а не категорією виразів; таке розуміння цього поняття можна застосувати навіть до тих виразів, які беззаперечно є іменами (наприклад, Нептун, Вільнюс): це просто вирази, які ніколи не використовують для семантичної референції, за винятком тропів (пор. примітку 3). Важливе питання, яке тут мається на увазі, але якого я досі докладно не розглядав, полягає в тому, що вирази можуть ставати іменами, тобто перетворюватися на імена внаслідок повторного вживання, коли мовці вже не звертаються до їхнього лексичного змісту, щоб успішно здійснити референцію. Це має бути правдою, інакше звичайна історична ономастика, яка прагне пояснити незрозумілі імена, пов’язуючи їх з етимологічним лексичним джерелом, була б неможливою й немислимою. Вирази на кшталт згаданих у попередньому абзаці для одних мовців можуть бути іменами (тих, хто не звертається до їхнього лексичного змісту), для інших, можливо, не бути іменами (тих, хто звертається до їхнього лексичного змісту), а для ще інших — бути іменами лише час від часу (тих, хто іноді звертається до їхнього лексичного змісту). Такі вирази можуть бути на шляху до перетворення на імена, якщо ще не стали ними. Але це не зовсім питання «або-або». Я стверджував в інших працях (наприклад, Coates 2005b), що після того, як мовець ужив вираз як ім’я (тобто використав його для онімічної референції), малоймовірно, що за звичайних обставин цей мовець знову використає його семантично (хіба що протягом короткого перехідного періоду). Це пояснюється тим, що семантична референція опосередковується лексичним і граматичним значенням, а тому її опрацювання потребує більших затрат. Закон Ципфа (або його аналог; Zipf 1949) змушує нас вважати, що системи опрацювання мовців докладатимуть найменших зусиль, необхідних для досягнення референційної мети. Із цього випливає гіпотетичний нейрофізіологічний наслідок: якщо онімічна референція передбачає обхід лексичного значення, має існувати фізичний нейронний шлях, який потребує менших затрат. Це розглянуто нижче в (6’). Отже, імена можуть виникати з неонімічних виразів у спосіб, докладніше описаний в інших працях (наприклад, Coates 2012). Їх також можуть безпосередньо утворювати з лексичного матеріалу й надавати окремій особі, як-от у випадку, коли 1993 року для певних цілей було погоджено назву Колишня Югославська Республіка Македонія для нової європейської держави. Імена також можуть повторно надаватися новим особам. Ім’я Річард уже існувало, коли його надали мені. Ці міркування свідчать, що імена як терміни для позначення окремих осіб можуть виникати або шляхом еволюції, або шляхом надання імені. В обох випадках вирішальним чинником є те, що цей процес скасовує або робить незастосовним будь-яке значення, яке раніше мав вираз, або 124 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood поступово, або миттєво.8 Важливо зазначити, що це не означає, ніби значення взагалі не можна відновити під час опрацювання; до цього питання ми повернемося нижче, у (7’) та (8’). (4’) ВЛАСНІ ІМЕНА НЕ НАЛЕЖАТЬ ДО ЛОГІЧНО НЕСУПЕРЕЧЛИВИХ КАТЕГОРІЙ Повернімося до родових компонентів, подібних до тих, що наведені в прикладах у (3’), і поставмо подібне запитання. Імена, що містять прозорий родовий компонент, часто називають те, що цей компонент позначає. Банк Англії у моєму попередньому прикладі-реченні — саме такий випадок. Але розгляньмо Вечірня зоря — не зоря і Західний берег — не берег. Перше твердження, як його зазвичай розуміють, істинне, бо ключовий вираз зазвичай використовують для позначення Венери, яка є планетою, а не зорею. Друге істинне, бо вираз як ім’я зазвичай використовують для позначення геополітичного утворення в Палестині (хоча, звісно, воно може мати й інші референти), а його походження тут метонімічне: назву утворено від берега річки Йордан. Ці приклади показують, що вирази, які можна вважати іменами, можуть здаватися такими, що містять родовий компонент, який не класифікує належним чином відповідну особу чи предмет. Звідси випливає, що під час опрацювання таких імен значення цього родового компонента незастосовне або відсутнє. Один із моїх улюблених прикладів стосується об’єкта в моєму рідному місті, де колись був звичайнісінький залізничний міст під назвою Тунель Піка. Тунель Піка — не тунель, тож це твердження очевидно не є суперечливим. Між ім’ям, до складу якого входить тунель, і річчю, яка є тунелем, немає необхідного зв’язку. Навіть якщо є вагомі підстави очікувати, що такий зв’язок виявиться дійсним, логічної певності він не має. Отже, імена з прозорими родовими компонентами породжують очікування, зумовлені досвідом реального світу, але нічого більше. Можливий і радикальніший розвиток цієї ідеї: жодне ім’я не несе в собі логічного наслідку чи пресупозиції щодо категорії особи або предмета, який його має, хоча багато мовознавців і логіків (наприклад, нещодавно Van Langendonck 2007: 71ff. і розділ 3 із наведеними там посиланнями) схилялися до такої думки.9 Я вважаю це очевидним, 8 Просто простежмо наслідок цього: якщо я назву дитину виразом, що має лексичний зміст, наприклад Nadežda — «надія», цей зміст перестане бути застосовним у будь-якому акті референції до дитини, наприклад у реченні: «Надія грається зі своїми іграшками». Це очевидно. 9 Вживаючи термінологію Van Langendonck: жодних категоріальних пресупозицій немає. Звісно, існують очікування статистичного характеру. Ірини найімовірніше є жінками; отже, Ірина, розглянута як тип імені або пропріальна лема, не пресупонує, що носій імені — жінка. Van Langendonck має рацію, стверджуючи, що пропріальні леми задають можливі денотати, але цей зв’язок не є логічно неспростовним, як я покажу далі. Straipsniai / Articles 125 RICHARD COATES і не можу зрозуміти, чому хтось і далі вірить у протилежне. Ви можете класифікувати Irina як жіноче особове ім’я, Egypt як геополітичну назву або Vaiciulenas як прізвище. Чому ви так вважаєте? Ви маєте досвід, набутий унаслідок зустрічей (або інших способів здобуття знань), який свідчить, що принаймні одного індивідуального носія можна класифікувати таким чином, тобто що певна жінка X має ім’я Irina, і так далі. Але з цього не випливає, що Irina має бути людиною жіночої статі (якщо тільки використання особових імен не регулюється законом, як це буває в деяких штатах, — а це не питання лінгвістики чи логіки). З такого погляду Shirley було (рідкісним) чоловічим особовим ім’ям в англомовному світі, доки Шарлотта Бронте не використала його як ім’я героїні свого однойменного роману; популярність американської дитячої кінозірки Ширлі Темпл зміцнила його позиції як жіночого імені й започаткувала моду давати його дівчатам у 1930-х роках. Чи змінило це ім’я категорію з чоловічої на жіночу? Якого висновку слід дійти? На одному рівні звичайний здоровий глузд підказує, що Irina і Shirley — жіночі імена, а Vaiciulenas — прізвище. Ці класифікації є результатом численних спостережень. Вони спираються на ці спостереження, підкріплені типом умовиводу, який ілюструє твердження Якщо одного представника категорії X звуть Irina, то Irina — це ім’я, яке застосовують ЛИШЕ до представників цієї категорії. Цей умовивід хибний: це приклад індукції, що узагальнює спостережені випадки, тобто переходить від конкретного до загального, і він хибний так само, як хибні твердження Усі сім’ї мають телевізори або Усі собаки мають чотири лапи. Його також застосовують нормативно: Якщо одного представника категорії X звуть Irina, то ім’я Irina СЛІД давати лише представникам цієї категорії. Це соціальна й культурна норма,10 а не лінгвістичне чи логічне правило. Ми не можемо уникнути висновку, що в Irina немає нічого лінгвістичного, що робило б його жіночим особовим ім’ям. Треба розрізняти два твердження: Irina — це ім’я, яке дають (лише) особам, що належать до категорії людей жіночої статі і Irina належить до лінгвістичної категорії жіноче особове ім’я Перше твердження істинне, але якщо в ньому є імпліцитне чи експліцитне лише, його можна спростувати одним контрприкладом (як у випадку чоловічого особового імені Shirley). Без слова лише його можна розуміти як очікування або культурну норму, а не необхідність. Воно стосується конкретних уживань імені Irina, а не його типу. Друге твердження по суті означає те саме, що й перше, з (імпліцитним чи експліцитним) лише. Вони 10 У будь-якому з двох значень терміна «норма»: статистичному чи примусовому. 126 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood дають змогу зробити твердження про Irina як тип. Можна зробити висновок, що окремі вживання імен можна класифікувати, а назви — за очікуваннями відносити, наприклад, до гідронімів, теонімів, жіночих особових імен тощо. Імена як типи так класифікувати не можна. Наслідок цього для висновування або переданих значень такий: Irina викурює десять цигарок на день >> Якась жінка викурює десять цигарок на день є обґрунтованим імовірнісним умовиводом, що ґрунтується на життєвому досвіді мовця чи адресата; він менш імовірно буде істинним, якщо існує Irina чоловічої статі, білка або автомобіль з таким ім’ям. Цей умовивід не має логічної сили логічного наслідку. Імена не належать до лінгвістичних категорій у строгому сенсі: носій типу імені Irina не зобов’язаний бути людиною жіночої статі, навіть якщо такі імена належать до того, що можна назвати категоріями очікувань, у яких прототиповий або типовий носій конкретного імені Irina справді є людиною жіночої статі: це зовсім інше питання. Отже, класифікації імен, якими користуються ономасти, — це не лінгвістичні категорії (категорії типів), а культурні (категорії конкретних уживань), тобто взагалі не лінгвістичні категорії. Якщо когось із читачів не переконав аргумент попереднього абзацу, нехай розгляне таке. Очевидно, що те саме ім’я може даватися багатьом представникам категорії, до якої належить його носій: ім’я Robert давали чоловікам і, мабуть, і далі даватимуть. Але його можна дати й чомусь іншому. Я міг би назвати Robert не лише сина, а й кота, автомобіль, комп’ютер, кредитну картку або будь-що інше. Ім’я можна дати будь-чому, що в культурному сенсі здатне мати ім’я. Це, звісно, цілком узгоджується з нашим засадничим уявленням, що імена не мають значення. Якби ви сказали, що в усіх цих гіпотетичних випадках я застосував би до згаданих об’єктів «чоловіче особове ім’я Robert» і що воно й надалі лишалося б у своїй основі чоловічим особовим ім’ям, я, звісно, погодився б, що воно все ще належить до цієї категорії очікувань. А тепер уявімо скакового коня на ім’я Lucina. Чи є Lucina гіпонімом чи кличкою коня (поки що вважатимемо гіпонім валідною категорією типу, як це наведено на сторінці термінології вебсайту ICOS11)? Раніше я не знав, що Lucina — це також ім’я римської богині, ототожнюваної з Юноною та пов’язаної з пологами, тобто теонім. Отже, з історичного погляду Lucina — це теонім, і можна було б вважати, що кличку коня утворено від теоніма. Але припустімо, що я ніколи не чув про цю богиню. В ономастиконі історія нічого б не важила, а єдиним місцем для Lucina була б попередня категорія гіпонімів, побудована на очікуваннях. Це взагалі не було б теонімом, хіба що 11 www.icosweb.net/index.php/terminology.html, часті відвідування. Straipsniai / Articles 127 RICHARD COATES у певному платонівському ідеальному ономастиконі, у певному підході до лінгвістики, заснованому на ідеалізованому носієві-мовцеві.12 На мою думку, це нічого не сказало б нам про те, як функціонують імена, оскільки TPTP ґрунтується на понятті референції, тобто контекстуальному виокремленні реальних індивідів у реальних контекстах. Навряд чи потрібно наголошувати, що імена з великою свободою піддаються «категоріальному» перенесенню. Онімні категорії, які встановлюють ономасти, — топонімія, антропонімія тощо — не мають жорсткого, постійного складу. Навіть ті імена, що містять явні класифікаційні терміни, не мають гарантованого логічного зв’язку з категорією онімів, до якої їх, здавалося б, можна віднести. Найважливіше те, що акт ушанування пам’яті, тобто називання одного індивіда на честь іншого, зовсім не зобов’язаний дотримуватися жодних категоріальних меж. 4 серпня 2011 року я зібрав і проаналізував імена всіх скакових коней, які того дня брали участь у перегонах на шести британських іподромах. Я не зміг етимологізувати їх усі, але серед тих, які зрозумів, виявив, що 90 із 309 (близько 29%) мали імена, які історично були власними назвами інших об’єктів: людини, місця, гори, мистецького твору тощо; або ж мали форму, яка явно свідчила про те, що їх створили за зразком одного з цих стереотипних типів (наприклад, Miss Excel). Це свідчить про існування таких (англійських) культурних правил: Людські особові імена можна давати коням; або: форма людських особових імен придатна для імен коней. За допомогою таких дозвільних правил можна зберегти уявлення про те, що певні імена, і навіть імена в конкретних категоріях, справді репрезентують певні категорії та можуть застосовуватися до інших категорій, не стаючи показниками нової категорії; відповідно, це означало б, що Miss Excel сама по собі не є гіпонімом чи кличкою коня, а принаймні структурно залишається жіночим особовим ім’ям, як і Miss Holly Golightly — ім’я коня, який брав участь у перегонах на іншому іподромі. Але ця тактика має надзвичайно високу теоретичну ціну. Якщо на мить зосередитися на гіпонімії або, принаймні, на фактично зафіксованих іменах коней, невдовзі з’ясується, що ім’ям коня може стати абсолютно будь-який мовний матеріал. У програмі перегонів того самого дня знаходимо: Classy Strike (іменна група на рівні бару¹; було багато інших імен такої самої структури) Accumulate (дієслово) Vertueux, Patriotic, Jewelled (прикметник) Oh So Spicy, Chilledtothebone (прикметникова група) 12 Якої мови чи мов? 128 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood Ex Oriente, Beyond Conceit, Avec Moi (прийменникова фраза) My Body is a Cage, Iphi intombi [зулуською «Де дівчина?»] (повне речення) Ain’t Talkin’ (дієслівна фраза) Act Your Shoe Size [насправді 3 серпня!], Reset to Fit (обидва — (ймовірно) безпідметові речення, що виконують функцію наказу) Hip Hip Hooray, Diddums (вигук) Only You Maggie, Humor Me Rene (граматично складні приклади, що містять вбудовані повторно вжиті імена, які, очевидно, виконують функцію кличного звертання, але референційно є неясними) Категорія гіппонімів, отже, у принципі така сама, як категорія мовного виразу; справді, вона може бути навіть ширшою, адже немає вимоги, щоб ім’я, яке складається з послідовності слів, було граматичним (Poyle Todream) або навіть щоб упродовж усього вислову воно належало етимологічно до однієї й тієї самої мови (Fleurie Lover). «Система» — якщо анархію взагалі можна назвати системою — британських імен скакових коней ґрунтується на повній онімній свободі, і гіппонімічних типів не існує. Ці міркування підтверджують думку, що категоризації імен за типами не може і не повинно бути.13 Натомість імена можуть потрапляти до тимчасових очікуваних або ймовірнісних категорій, хоча, звісно, такі тимчасові категорії можуть існувати тривалий час. (5’) ВЛАСНІ ІМЕНА НЕ МОЖНА ПЕРЕКЛАДАТИ Це, на перший погляд, хибний висновок, який безпосередньо випливає з фундаментального уявлення про те, що імена не мають смислу, тобто значення, яке можна вивести з будь-яких лексичних зв’язків, у які вписано вираз. Якщо смислу немає, то й перекладати нічого. Однак читачі зауважать, що в реальних ситуаціях переклад, очевидно, відбувається. Paris is Parijs нідерландською; Finland is Suomi фінською; Китай Kitaj — це 中国 Zhōngguó мандаринською; Das Mittelmeer is The Mediterranean (Sea) англійською; хіба Petras не є литовським відповідником Pierre, і хіба Nicolaus Copernicus не був тією самою особою, що й Mikołaj Kopernik? Хіба нинішній Папа не Benedict, Benedikt, Benedetto, Benedictus тощо, як і належить? Звісно, можна визначити перекладати і переклад у широкому сенсі, що підважує цей аргумент. Але це не переклади, якщо розуміти це 13 Цей розділ пов’язаний із матеріалом у Coates (2011b) Strajpsnnai / Articles 129 RICHARD COATES означати відтворення смислів виразів та їхніх складників з однієї мови іншою. Приклад Das Mittelmeer >> The Mediterranean (Sea) свідчить про те, що в певний момент у минулому відбувся переклад у деякому розумінні цього терміна, однак це переклад, настільки ретельно замаскований, що англомовні мовці без спеціальної підготовки не розпізнають необхідної латинської етимології. Приклад Китай >> 中国 не є свідченням перекладу, якщо під цим ми маємо на увазі «відтворення смислу виразів однієї мови за допомогою виразів іншої», але він є свідченням денотативної еквівалентності. Ці два імені лексично непорівнювані — російське ім’я не має російського змісту, тоді як мандаринське означає «серединне царство», — але вони мають той самий денотат. Отже, оскільки поняття денотативної еквівалентності власних імен у вжитку все одно необхідне, можна було б припустити, що воно пояснює й інші випадки. Paris = Parijs і Benedict = Benedikt = Benedetto = Benedictus — це приклади усталеної еквівалентності, що має давнє етимологічне підґрунтя. Те саме спостерігаємо в сучасних англомовних згадках про німецького автогонщика «Michael» (вимовлене на англійський манір) Schumacher; такий спосіб уживання був нормою принаймні в Західній Європі. Це не семантичний переклад. Я зупиняюся на цьому питанні, мабуть, надмірно докладно, адже академічні праці про «переклад імен» досі пишуть, існує загальнодоступне програмне забезпечення, яке нібито перекладає імена, а викладену тут позицію публічно називали очевидно хибною. Вище, у (3’), я припустив, що деякі вирази на практиці можуть уживатися для позначення лише ономастично (Vilnius, Neptune); під час перенесення текстів з однієї мови до іншої їх можна замінити лише денотативними еквівалентами (Wilno, Nettuno (можливо, навіть Poseidon)), а не перекласти. З’ясувати походження непрозорого імені, а тоді перекласти його — це не означає перекласти саме ім’я. Доводячи цю тезу до абсурдної крайності, якби ми замінили назву держави Israel на He That Striveth With God (іврит אֶרֶץ יִשְׂרָאֵל (Eretz Yisra’el)), це було б перекладом етимології імені, а не самого імені, адже імена є референційними виразами, а їхні етимони — ні. У (3’) я також припустив, що той самий вираз може вживатися для позначення як ономастично, так і семантично (The West Bank, The Rocky Mountains). Цей останній тип, у принципі, охоплює всі вирази з етимологічно прозорою будовою. Переклад неможливий лише тоді, коли референція є ономастичною. Доки вираз у принципі зберігає можливість семантичного вживання для позначення, переклад також залишається можливим. Слід чітко зазначити: коли «імена перекладають», для цього звертаються до їхньої прозорої етимології, а не до самого виразу, що виконує ономастичну референцію; так, наприклад, у випадку The Ivory Coast, німецькою Elfenbeinküste. 130 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood Чи є різниця між семантично й ономастично референційними виразами в таких випадках відмінністю без реальної різниці? Гадаю, ні. У (3’) я запропонував матеріальне підґрунтя для різних типів референції, яке передбачає різні витрати на оброблення для кожного з них, тому з очевидних причин не хотів би стирати цю відмінність. Якщо я маю рацію, мають бути спостережувані наслідки, але їх пошук нагадує полювання на єті чи гравітаційні хвилі. Є натяки на їхнє існування, але хотілося б чогось вагомішого. У будь-якому разі слід припускати можливість, як я зробив вище в (3’), що прозора назва на кшталт The Rocky Mountains уживається для ономастичного позначення, водночас її лексичний зміст залишається доступним для інших цілей, хоча його й не обов’язково активують у кожному окремому випадку вживання. Однією з цілей, для яких він може бути доступний, є переклад. Так званий «переклад» імен може усталюватися так, як це, можливо, не відбувається зі звичайним перекладом. Dicke Bertha — німецька назва артилерійської гармати часів Першої світової війни, буквально «товста Берта», але англійські солдати називали її Big Bertha. Ivan Groznyj доречніше було б передати як «Іван Грозний», але англійською він Terrible, а не John, як можна було б, але не обов’язково, очікувати. Здається, нікого не бентежить очевидна помилка чи зміщення акценту в жодному з цих випадків; це свідчить, що під час «перекладу імен» важливішим може вважатися наречення референта (надання йому імені), аніж збереження смислу вихідного виразу. Another procedure that I have described in more detail elsewhere (Coates 2006a: 373–376) is in a case where place-names seem to be translated systematically according to their appearance rather than according to their actual lexical value in the source-language: that is, there is wholesale folk-etymology, and it is the fruit of this process which is translated. The original names are not (or are only incidentally) translated according to their scientifically established etymology. An example is the “translation” of Hereford into the language of Irish Gypsies of the early twentieth century as if it were Hairy Foot. Ці останні приклади свідчать про бажання мати у мові мовця відповідник іменного матеріалу, сформульованого іншою мовою. У випадку німецької гармати незрозуміло, чи відбувся взагалі переклад; радше було створено влучний вираз як назву чужорідного предмета — вираз, навіяний оригіналом, але не обов’язково точно його перекладаючи. У випадку Hereford переклад справді відбувся, але лише опосередковано — через сучасний лексикон вихідної мови. Отже, перекладаються не самі імена, а їхні замінники: в одних випадках це етимологія, в інших — вираз, пов’язаний із відповідним ім’ям складнішими відношеннями. Straipsniai / Articles 131 RICHARD COATES (6’) ТЕОРЕТИЗУВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ВЛАСНИМИ Й НЕВЛАСНИМИ ВИРАЗАМИ МАЄ НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ ТА ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ НАСЛІДКИ Уживання імен спрямоване на максимальне підвищення ймовірності успішного позначення за допомогою якомога економніших засобів. Імена економні саме тому, що їхня референція не опосередкована смислом. Це означає, що витрати на оброблення імен нижчі, ніж у повністю розгорнутих семантично референційних виразів. На цій підставі видається розумним припустити, що будь-який вираз, який із формального погляду може бути як іменем, так і загальним виразом, переважно сприймається як ім’я. В інших статтях я назвав це Принципом пріоритету ономастичної референції (ORDP): принципом, згідно з яким типовим тлумаченням будь-якого мовного рядка є тлумачення його як імені (тобто позбавленого смислу). Дуже спокусливо припустити, що ця відмінність має нейрофізіологічне підґрунтя: ономастична референція ґрунтується на коротшому ланцюгу нейронів або ефективніше активованих синапсах.14 Я припускаю, що щойно вираз починає ономастично позначати, тобто стає іменем, повернення назад уже неможливе; оскільки витрати на оброблення імені нижчі, принаймні коли йдеться про людей як референтів, воно надає більшу перевагу для виживання, тож є вагомі поведінкові й еволюційні підстави вважати ономастичну референцію типовим режимом референції. На індивідуальному рівні я припускаю, що період перекриття, коли мовець може вживати щойно засвоєний вираз для того самого референта або шляхом семантичної, або шляхом ономастичної референції, буде щонайбільше коротким; згодом переважатиме останній спосіб.15 Лінгвістично принцип ORDP можна теоретизувати, припустивши, що щоразу, коли вираз уживається для ономастичного позначення, він входить до ономастикону користувача,16 через що зменшується його здатність під час наступного вживання семантично позначати того самого референта. У принципі, можна було б очікувати виявлення нейролінгвістичних корелятів (можливо, визначень) цієї зниженої здатності: вона могла б проявлятися у властивостях нейромедіаторів 14 Ця ідея ґрунтується на понятті витрат на оброблення у його первісному концептуальному формулюванні в теорії релевантності (Sperber, Wilson 1986). 15 На суспільному рівні різні особи можуть уживати той самий вираз у різних режимах референції або застосовувати різні режими в різній частці випадків його вживання. 16 Тепер має бути зрозуміло, що ономастикон — це сукупність доступних користувачеві імен, у якій кожна форма імені пов’язана з одним або кількома денотатами, раніше встановленими внаслідок актів референції. Ці форми імен, осмислені як власні леми, категоризуються відповідно до очікувань, але без цілком обов’язкової сили, тож вважається, що вони доступні для найменування інших індивідів принаймні тієї самої категорії, що й усталені денотати. 132 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood у синапсах. За відсутності належного тестування це можна метафорично описати як «змащування» або «лубрикування» онімічного шляху, тоді як, відносно кажучи, семантичний шлях «блокується» або «деградує». Тепер розгляньмо інші положення, які не є логічними наслідками ключових понять TPTP, але розвивають їх або надають їм конкретнішого змісту. (7’) ХОЧА ІМЕНА НЕ МАЮТЬ СМИСЛУ, ВОНИ НЕ Є БЕЗЗМІСТОВНИМИ Значення будь-якого імені встановлюється через reference, тобто зв’язок, установлений із його референтом без допомоги лексичного смислу в певному контексті вживання. Через повторне вживання воно може узагальнитися до стану, коли набуває основного значення — своєї denotation: будь-якого денотативного, тобто постійного й жорсткого, зв’язку, екстенсіонально встановленого з історично закріпленим референтом або референтами.17 Денотацію можна уявити як збережену множину потенційних референтів. Імена мають й інші значення. Спільним для них є те, що це не смисл і їх не можна визначити за допомогою логічних інструментів так само, як визначаються смислові відношення. До таких значень належать: • етимологічні значення (які не тотожні смислам, навіть коли вони прозорі, тобто потенційно доступні з різним ступенем легкості залежно від підготовки мовця або її відсутності; пор. 5’) • логічно необов’язкові очікування (на відміну від імплікацій або пресупозицій; пор. 4’) • енциклопедичні атрибути • конотації Енциклопедичні атрибути й конотації виявляються в такий спосіб. Місце Брайтон (Англія), а отже, й назва Brighton, має такі верифіковані енциклопедичні атрибути, як гальковий пляж і покази ретроавтомобілів у першу неділю листопада, а також поширені конотації вихідних, пов’язаних із подружньою невірністю та сексуальною політикою, тобто факти й стереотипи; а ще — «особисті» «значення», тобто ті, що походять із власного життєвого досвіду та суджень людини, як-от для мене — сонячні дитячі прогулянки, незвична система розподілу місць у середніх школах (у 2010 році) або велика популяція бульдогів; форма назви може також навіювати (етимологічно хибний) зв’язок із погодним терміном 17 На жаль, досі існують праці із семантики, у яких не проводиться важливе розрізнення між reference і denotation, або це розрізнення не проводиться чітко. Без нього неможливо зрозуміти жодне твердження в цій статті. Straipsniai / Articles 133 RICHARD COATES яскравими у спосіб, корисний для туристичної галузі. Ці ознаки, можливо, неможливо строго теоретично відрізнити одну від одної; моя мета тут — лише проілюструвати, який різновид смислового «багажу» можуть нести із собою імена і який може (але не мусить) залучатися під час актів референції та який може (але не мусить) сприяти успішній референції відповідно до наміру в контексті висловлювання; це стосується також лексичного матеріалу. Внутрішнє значення імен нічого не означає, якщо під цим мається на увазі лише те, що вони не мають смислу. Наслідок цього полягає в тому, що всі значення, якими вони таки наділені, є зовнішніми щодо них самих: їхня денотація (речі, на які вони в принципі можуть указувати) та їхні конотації (уявлення про природу позначуваних ними індивідів, наприклад місць, що залежать від сприйняття користувача, зокрема від загальних знань), а також індивіди, на які ними фактично вказують у конкретних випадках. (8’) ДО ЗНАЧЕНЬ ІМЕН МОЖНА ЗВЕРТАТИСЯ Уточнімо один момент, порушений під час обговорення в (5’). Я відкинув уявлення про те, що імена мають смисл, але, дозволивши звертатися до етимології імені для певних цілей, зокрема перекладу, міг, здавалося б, знову запровадити його потайним шляхом. Ці поняття цілком відмінні. Коли вираз уживається як онімний референційний вираз, тобто виконує функцію виокремлення референта в контексті вживання без посередництва лексичного змісту (смислу), то за визначенням до смислу не звертаються. Проте інші аспекти значення (ті, що наведені в (7’)), передані, але не стверджені, можуть (але не мусять — у цьому й полягає важливий критерій) відігравати певну роль. Коли людину виокремлюють за ім’ям, можуть задіюватися категорії очікувань (4’). Якщо хтось попросить мене передати щось Jane, я, імовірно, шукатиму людину жіночої статі (але, звісно, я не можу цілковито покладатися на відповідний умовивід: цілком можливо, що Jane — кішка). Спробуймо розвіяти будь-яке стійке враження, ніби імена можуть мати смисл або ніби етимологія та смисл — те саме, адже нас може спокусити твердження про існування градації смислової насиченості. Ніхто не заперечує, що існують синхронно непрозорі імена, які не мають смислу, наприклад англійські назви місць York, Auckland, Ogbourne, Congleton. Будь-яке враження наявності смислу залежить від дуже нелінгвістичної властивості — етимологічної обізнаності мовця. Окремий користувач цих імен може завдяки освіті набути філологічних знань про те, що давня форма bourne колись означала «струмок», що давня форма -ton колись означала «ферма, село», а що land і досі існує зі значенням 134 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood частково зіставним із первісним давньоанглійським значенням. Ці знання можуть бути оманливими, бо -land у назві Auckland спочатку не мало нічого спільного з land (Watts 2002: 9–10), і важко було б наполягати, що синхронно land у цій назві означає «земля». Назва місця Chelmsford видається більш-менш прозоро зрозумілою як «брід через (річку) Chelmer», і згідно з одним можливим тлумаченням саме це вона й означає. Однак таке розуміння виникло внаслідок втручання топографа XVI століття — помилкового чи навмисного, — і не відображає «смислу» елементів, з яких спочатку було утворено назву, оскільки назву річки було утворено від назви місця шляхом зворотного словотворення. Будь-який аргумент, що етимологічна прозорість замінює певні аспекти смислу, спростовують такі приклади; твердження ж, ніби етимологічна прозорість і смисл — те саме, просто хибне. А як щодо імен із безперечно прозорою етимологією? Чи можна заперечити, що такі назви місць, як Longbridge, Broadstairs, Newtown і Redhill, прізвища Butcher і Jackson або жіночі імена April і Violet мають смисл? Справді, можна — навіть у тих випадках, коли прозорі форми етимологічно достовірні. Розгляньмо один такий приклад: як назва місця, що функціонує, Longbridge не тягне за собою (тобто логічно не вимагає) нічого, навіть існування мосту. З огляду на звичні припущення щодо імен вона має передбачати існування довгого мосту в історичний момент найменування, але не пізніше (тобто застосувалося ORDP (пор. 6’)). Проте ані подальше існування мосту, ані його зникнення не мають жодного лінгвістичного значення. Це не означає, що така назва, як Longbridge, не здатна передавати жодного значення. За звичайних припущень про те, як місця отримують назви,18 вона повідомляє про минуле: там був міст і, можливо, він і досі є, але цей умовивід не є синхронним лінгвістично обґрунтованим знанням про місце. Поїздка до Longbridge не дає логічної певності, яку забезпечують смисли нібито задіяних слів, що там ви знайдете міст. Певні очікування цілком допустимі, але їх можна відкинути без логічної катастрофи, зіткнувшись із доказом, що їх підважує: відсутністю мосту. З огляду на такі свідчення можна дійти висновку, що будь-який позірний смисл імен насправді є не смислом, а (правильним чи неправильним) етимологічним розумінням, і це не одне й те саме. Їх розрізняє логічна певність або непевність умовиводів, до яких вони дають підстави. Те, що сприймається органами чуття, — це міст або довгий міст, тоді як Longbridge не обов’язково вказує на щось подібне. У лінгвістичному сенсі прозора етимологія в іменах дорівнює переданому значенню— 18 Звісно, нині існують й інші, довільні способи давати місцям назви; чимало прикладів такої практики можна спостерігати в Америці. Straipsniai / Articles 135 RICHARD COATES …інг, а не стверджене значення: тобто значення без надійного логічного статусу або таке, що лише мається на увазі. На підставі таких прикладів слід зробити висновок, що запитання «Що означає ім’я?» є оманливим, якщо його розуміти синхронно. Краще запитати: «Як означає ім’я?», і це єдине запитання, важливе для синхронного мовознавства. Його слід розуміти як «Як ім’я ідентифікує референта в контексті вживання?» Відповідь така: «Завдяки спільному знанню про довільний, але сталий і жорсткий зв’язок мовної форми з індивідом». Відповідне діахронне запитання: «Що означало ім’я?» (тобто «Який смисл мало?») — зауважмо, що, що принципово важливо, дієслово стоїть у минулому часі й визнає зникнення смислу під час переходу до статусу імені. (9’) ІМЕНА В ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ МОЖУТЬ БУТИ ОСОБЛИВИМ ВИПАДКОМ Про імена у творах мистецтва загалом і, зокрема, про «кратилічні» характероніми в літературі можна сказати багато цікавого (Barton 1990). Це імена, форма яких, здається, має певне значення в межах відповідного твору. Чимало характеронімів ілюструють те, що можна назвати Етимологічним ономастичним поворотом. Такі імена можна розуміти так, що їхня етимологічна, а отже, імовірно, семантична цінність зберігає актуальність щоразу, коли їх уживають для позначення референта (або, можливо, реалістичніше — принаймні під час першого вживання). Наприклад, відомі імена з англійської літератури: Ancient Pistol, Doll Tearsheet, Mrs Malaprop, Mr Bumble, Becky Sharp, Gabriel Oak, Titus Groan тощо. Суть таких імен полягає саме в тому, щоб призупинити або порушити загальне відокремлення імені від смислу його складників; саме в цьому полягає семантичне найменування в літературі: у відновленні потенціалу або ресемантизації етимології.19 Якщо характероніми ґрунтуються на певній прозорості значення, то з цього випливає, що їх можна перекладати. Щоб цілковито це зрозуміти, потрібно врахувати контекст надання імені. Література — це мистецтво, і цілком правомірно припустити, що цей факт скасовує звичайне припущення щодо надання імені, а саме: сам акт нівелює смисл будь-яких слів, які входять до виразу, обраного як ім’я (див. 3’ вище). Натомість надання імен у літературі запрошує аудиторію або 19 На мою думку, загалом існує три типи літературного найменування: довільне (насправді це зовсім не особливий тип), культурне (що спирається на передані значення) і семантичне (що спирається на мовні значення). Термін кратилічний може охоплювати аспекти двох останніх типів. 136 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood саме читача — не призупинити зв’язок між уживанням та етимологією, а виконати складний балансувальний акт, підтримуючи активними і форму імені, і його значущість — у деяких випадках навіть доіменні смисли слів, з яких воно складається, — протягом усього літературного дійства, чи то перегляд вистави або телепрограми, читання роману тощо. Тому, всупереч наведеному вище аргументу в (5’), переклад характеронімів можливий (наприклад, Dörchen Lakenreisser німецькою, дослівно й етимологічно — «пестливе ім’я Доротеї — рвачка простирадл», замість розпусниці Doll Tearsheet у Шекспіровому Henry IV, частина II), причому такий «переклад» може бути ідіоматичним і навіювальним, а не суто лексичним, як і будь-який інший переклад. Водночас можна й далі стверджувати, що переклад характеронімів нічим не відрізняється від іншого онімного «перекладу» і, отже, актуалізує етимологію відповідного імені, а не будь-який смисл, який можна виявити в його мовній формі. Адже не кожен щоразу подумки досліджує характеронім на предмет його значущості, коли його вживають (і цього не обов’язково робити), на відміну від лексичних значень звичайних слів та інших виразів у тексті, хоча такої можливості не виключено. Нарешті, перейдемо до запитання, яке час від часу порушували в ономастичній літературі, а саме: (10’) ЧИ Є ВЛАСНІ НАЗВИ МАКСИМАЛЬНО ЧИ МІНІМАЛЬНО ЗНАЧУЩИМИ? This question has repeatedly resurfaced, e.g. as reported in Van Langendonck (2006). It is essentially about whether names, by virtue of being devices for referring to individuals, carry a great deal of information which facilitates individual reference because names approach the state of uniquely denoting an individual (which is a manifestly false assumption, though traceable far back into classical antiquity), or whether they are semantically empty, i.e. have no sense and no wholly determinate range of denotata, as I have argued throughout this paper. The question is not usually appropriately phrased: it embodies a false dichotomy, and it cannot be answered as it stands. A name identifies an individual bearer which may or may not be unique. If that bearer is unique, use of the name carries with it (but subject to the limitations of the user’s knowledge) all the encyclopedic information available about that individual. If the bearer is not unique, the name has more than one denotatum or potential referent, and uttering it is therefore relatively uninformative without assistance from the context of use. Names lack all sense, but as we have seen they may carry a transparent or otherwise learnable etymology, and thereby suggest (not entail or presuppose) category membership through having a salient bearer in that category or through the sheer force of the numbers of bearers Straipsniai / Articles 137 RICHARD COATES у цій категорії. Звісно, імена також можуть містити значний обсяг енциклопедичної інформації та мати численні конотації. Наскільки вони ефективно сприяють успішній референції в контексті, настільки вони є максимально інформативними. Однак ця інформація доступна завдяки допоміжним процесам пригадування, а не закодована в самому імені, і тому не обов’язково стає доступною в момент висловлювання. Наскільки імена не набувають значення через наявність систематичних лексичних зв’язків (значень), настільки вони є неінформативними. Отже, відповідь на поставлене запитання така: «І те, й інше», але насправді це не надто важливе запитання. * * * У цій статті подано огляд засад і деяких наслідків Прагматичної теорії власних назв, а також показано, як можна розглядати деякі питання, які вважалися важливими в теоретичній ономастиці.20 REFERENCES Barton Anne 1990: The names of comedy. Toronto: University of Toronto Press. Brontë Charlotte 1849: Shirley. Edition ad libitum. Burge Tyler 1973: Reference and proper names. – Journal of Philosophy 70.14, 425–439. Coates Richard 2000: Singular definite expressions with a unique denotatum and the limits of properhood. – Linguistics 38.6 [370 of the continuous series], 1161–1174. Coates Richard 2005a: A new theory of properhood. – Proceedings of the 21st International Congress of Onomastic Sciences, Uppsala, August 19–24, 2002, vol. 1., ed. by Eva Brylla, Mats Wahlberg. Uppsala: SOFI, 125–137. Coates Richard 2005b: A speculative psycholinguistic model ofonymization. – Quaderni Internazionali di Rivista Italiana di Onomastica 1 (Naming the world: from common nouns to proper names), ed. by Dunja Brozović-Rončević, Enzo Caffarelli, 3–13. [Proceedings of the conference “Naming the World: from Common Nouns to Proper Names”, Zadar, Croatia, 1–4 September 2004.] Coates Richard 2006a: Properhood. – Language 82.2, 356–382. Coates Richard 2006b [2011]: Some consequences and critiques of The Pragmatic Theory of Properhood. – Onoma 41, 27–44. Coates Richard 2009: A strictly Millian approach to the definition of the proper name. – Mind and Language 24.4, 433–444. 20 I am extremely grateful for full and constructive comments on this paper by two anonymous referees. 138 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Eight Issues in the Pragmatic Theory of Properhood Coates Richard 2011a: Where are the limits of the name? Some remaining issues with The Pragmatic Theory of Properhood. Paper delivered at ICOS-24. Barcelona, Spain; forthcoming in the Proceedings. Coates Richard 2011b: We are surrounded by ony­mies: relations among names, name-types, and terminological categories. Paper delivered at ICOS-24. Barcelona, Spain; forthcoming in the Proceedings. Coates Richard 2012: To bǣre fulan flōde. óf bǣre fulan flode: on becoming a name in Easton and Winchester, Hampshire. – Analysing older English, ed. by David Denison, Ricardo Bermúdez-Otero, Chris McCully, Emma Moore with Ayumi Miura. Cambridge: Cambridge University Press, 28–34. International Council of Onomastic Sciences (ICOS) web-site, Terminology page, www.icosweb.net/index.php/terminology.html, accessed frequently. Kripke Saul 1980: Naming and necessity. Oxford: Basil Blackwell. Lyons John 1977: Semantics, 2 vols. Cambridge: Cambridge University Press. Marcus Ruth Barcan 1961: Modalities and intensional languages. – Synthese 13.4, 303–322. Mill John Stuart 1843: A system of logic, ratiocinative and inductive. London: John W. Parker. Parker Edward H. 1917: China: her history, diplomacy, and commerce, from the earliest times to the present day. New York: Dutton. Redmonds George 2002: Surnames and genealogy: a new approach. Bury: Federation of Family History Societies. Shakespeare William (c.1598): Henry IV, part II. Edition ad libitum. Sperber Dan, Deirdre Wilson 1986: Relevance: communication and cognition. Oxford: Basil Blackwell. Strawson Peter Frederick 1950: On referring. – Mind, new series 59, number 235, 320–344. Van Langendonck Willy 2006 [2011]: Name theory and set theory: the return of the maximum meaningfulness view of names. – Onoma 41, 45–62. Van Langendonck Willy 2007: Theory and typology of proper names. Berlin and New York: de Gruyter. Watts Victor 2002: A dictionary of County Durham place-names. Nottingham: English Place-Name Society. Zipf George K. 1949: Human behavior and the principle of least effort. New York: Addison-Wesley Press. Straipsniai / Articles 139 RICHARD COATES Aštuonios pragmatinės tikrinių žodžių teorijos problemos SANTRAUKA Šiame straipsnyje dėstoma tikrinių žodžių sampratos teorija, vadinama pragmatine tikrinių žodžių teorija. Ji paremta dviem esminėmis idėjomis: 1) tikriniai žodžiai neturi reikšmės; 2) tikrinių žodžių esmė – įvardijimas, o ne denotacija. Straipsnyje trumpai aprašyti pragmatinės tikrinių žodžių teorijos pagrindai, prielaidos bei pasekmės ir nagrinėjamos aštuonios likusios ar tariamai likusios problemos. Įteikta 2012 m. sausio 6 d. RICHARD COATES Bristol Centre for Linguistics University of the West of England Bristol BS16 1QY, UK [email protected] 140 Acta Linguistica Lithuanica LXVI