Cues for Consonant Voicing: Its Assimilation in Word Juncture

RYTIS AMBRAZEVIČIUS Каунаський технологічний університет Сфери досліджень: акустика музики та мовлення, етномузикологія, психологія музики. ASTA LESKAUSKAITĖ Інститут литовської мови Сфери досліджень: синхронна й діахронна фонетика, фонологія, морфологія, геолінгвістика, діалектологія балтійських мов. ОЗНАКИ ДЗВІНКОСТІ ПРИГОЛОСНИХ: ЇЇ АСИМІЛЯЦІЯ НА МЕЖІ СЛІВ Ознаки дзвінкості приголосних. Асиміляція на межі слів АНОТАЦІЯ Стаття складається з двох частин. У першій розглянуто загальні акустичні ознаки дзвінкості шумних приголосних (тобто випадки приголосних на межі слів окремо не деталізуються). Згадуються акустичні особливості дихотомії lenis/fortis. Обговорюються відносно прості візуальні ознаки дзвінкості (акустичні прояви компонента фонації), які можна розпізнати на осцилограмах і спектрограмах. Зазначаються проблеми методів такої ідентифікації. Запропоновано кількісні показники дзвінкості фрикативних і проривних приголосних, застосовані для аналізу дзвінкості приголосних у стандартній литовській мові. Друга частина присвячена тісній асиміляції приголосних на межі слів, що відбувається в південних аукштайтських говорах. На основі згаданих вище методів аналізуються приклади спонтанного усного мовлення. АНОТАЦІЯ Стаття складається з двох частин. У першій розглядаються загальні акустичні ознаки шумних приголосних (тобто без виокремлення приголосних на межі слів) — ознаки дзвінкості. Обговорюються lenis / fortis КЛЮЧОВІ СЛОВА: дзвінкий приголосний, глухий приголосний, асиміляція, межа слів. КЛЮЧОВІ СЛОВА: дзвінкий приголосний, глухий приголосний, асиміляція, межа слів. 172 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Ознаки дзвінкості приголосних: асиміляція на межі слів акустичні особливості дихотомії, умовно прості ознаки дзвінкості (акустичні прояви компонента фонації), які визначаються за осцилограмами та спектрограмами; окреслюються проблеми методики такої ідентифікації. Далі запропоновано кількісні показники дзвінкості фрикативних і проривних приголосних. За їх допомогою проведено аналіз дзвінкості приголосних у стандартній литовській мові. У другій частині статті увагу зосереджено на частковій асиміляції приголосних на межі слів, що відбувається в південноаукштайтських говорах. На основі раніше розглянутої методики практично проаналізовано приклади спонтанного усного мовлення. У стандартній литовській мові та діалектах приголосні уподібнюються за роботою голосових складок, палатальністю та місцем артикуляції. Асиміляцію визначають з огляду на кілька характеристик: відстань між звуками, що уподібнюються (близькі, віддалені), напрям уподібнення (регресивний, прогресивний) і ступінь (повний, частковий). Це фонетичне явище може бути складним. Іншими словами, приголосні можуть уподібнюватися як за однією ознакою, так і одночасно за кількома ознаками. Крім того, дегемінація часто невіддільна від цього явища (LKG I 93–94; Pakerys 2003: 178–189). Зазвичай у лінгвістів немає сумнівів щодо асиміляції приголосних у словах за роботою голосових складок. Уподібнення дзвінких і глухих приголосних на межі слів є складнішим; тому важливо з’ясувати, чи є цей тип коартикуляції системним у зазначеній позиції, у яких випадках він відбувається, а також яким є ступінь зміни. У стандартній мові, коли службове слово стоїть поруч із самостійним, закономірності на межі слів такі самі, як і в сполученнях усередині слова; однак за згаданою ознакою асиміляція приголосних на межі двох самостійних слів (як і дегемінація) є факультативною (Pakerys 2003: 180). Закономірності цих явищ у литовських діалектах можна виявити за транскрибованими діалектними текстами й звукозаписами, а також за нотатками різних діалектологів, однак експериментальної перевірки цих закономірностей не проводили. Основна мета цієї статті — на основі результатів експериментального дослідження розглянути часткову тісну регресивну асиміляцію приголосних на межі слів за роботою голосових складок. Завдання дослідження: 1. розглянути загальні експериментальні методи дослідження дзвінкості приголосних на межі слів і проблеми її ідентифікації; 2. встановити деякі закономірності тісної регресивної асиміляції приголосних, характерної для межі слів у південних аукштайтських говорах. Типи й випадки асиміляції приголосних у південних аукштайтських говорах визначено на основі звукозаписів з Архіву діалектів Центру геолінгвістичних досліджень Інституту литовської Straipsniai / Articles 173 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ Мови, а також на опублікованих текстах (Markevičienė 1999; Leskauskaitė 2004; MŠT). Для акустичного аналізу використали п’ять записів спонтанного мовлення південних аукштайтів1 (їхня загальна тривалість перевищує десять годин); для цього застосували програмне забезпечення Praat. Для аналізу дзвінкості в стандартній литовській мові використали висловлення, записані від одного литовського чоловіка2; отримані значення акустичних параметрів слугували певними орієнтирами для подальшого дослідження діалектного мовлення. НЮАНСИ ТЕРМІНОЛОГІЇ Дихотомія термінів дзвінкий і глухий (недзвінкий) вказує на наявність або відсутність фонації як головної ознаки розрізнення. Це загальновідома парадигма. Однак, щоб бути точними, перш ніж перейти до подальшого розгляду дзвінкості приголосних, слід усвідомити певні проблеми, пов’язані з таким простим описом. Варто пам’ятати, що повноцінний голосовий компонент не завжди є обов’язковою умовою для обговорюваного розрізнення. Крім того, у деяких мовах (наприклад, у деяких фіно-угорських мовах) фонація взагалі не використовується у «дзвінких» приголосних. Головною ознакою розрізнення в аналогічних парах протиставлених приголосних вважають силу артикуляційного зусилля: вона менша для «дзвінких» і більша для «глухих» приголосних. Джеймс М. Пікетт (1999: 125) зазначає поширене уявлення, що «зімкнення глухих приголосних утворюються з більшою силою або напруженням, ніж зімкнення дзвінких приголосних». Тому для дихотомії дзвінких/глухих приголосних зазвичай застосовують загальніший опис і натомість розглядають дихотомію lenis/fortis. У подальшому викладі йтиметься переважно про «справжню» дзвінкість/відсутність дзвінкості, характерну для литовської мови. Водночас іноді ми повертатимемося до щойно згаданих питань. 1 ČŠ, Vainežeris, Лаздіяйський район, аудіозапис LM222806; VB, Miškiniai, Лаздіяйський район, аудіозаписи LK061101, LK061102; PD, Dainava, Варенський район, аудіозапис LM230505; JP, Margionys, Варенський район, аудіозаписи LK161501, LM222906; VM, Kapčiamiestis, аудіозапис Nr.693. Viktoras. Miciulevičius.WAV. Усі записи зберігаються в Архіві діалектів Центру геолінгвістичних досліджень Інституту литовської мови. 2 Актор Juozas Jaruševičius; аудіозаписи, надані на компакт-диску як додаток до книги Pakerys і Pupkis (2004). Для наочного представлення загальних ознак дзвінкості (ізольованих звуків і беззмістовних VCV-моделей; див. рис. 1–4 і 7) один з авторів підготував додаткові записи за участю чоловіка-мовця Rytis Ambrazevičius. 174 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Cues for Consonant Voicing: Its Assimilation in Word Juncture ПРОСТІ ВІЗУАЛЬНІ ОЗНАКИ Компонент фонації в акустичних графіках проявляється кількома способами. На осцилограмах фаз фрикації (у випадку фрикативних і африкат) його визначають за частковою періодичністю хвильової форми (рис. 2, угорі; пор. з рис. 1, угорі).3 РИСУНОК 1. Інтервокальний глухий сибілянт š з невеликими фрагментами сусідніх голосних (aša): осцилограма, вузькосмугова та широкосмугова спектрограми4 РИСУНОК 2. Інтервокальний дзвінкий сибілянт ž з невеликими фрагментами сусідніх голосних (aža): осцилограма, вузькосмугова та широкосмугова спектрограми Так само на осцилограмах фаз зімкнення (у випадку проривних і африкат) періодичність хвильової форми, на відміну від цілковитої тиші або реалістичнішого слабкого шуму, означає наявність додаткового компонента фонації (рис. 4, угорі; пор. з рис. 3, угорі)5. Цей компонент можна визначити також за спектрограмами. На вузькосмугових спектрограмах він проявляється як відповідна структура гармонік (рис. 2, 4: посередині). На широкосмугових спектрограмах маркером фонації є пульсація (рис. 2, 4: унизу). Отже, стисло кажучи, «наявність або відсутність енергії дзвінкості є домінантною ознакою сприйняття контрасту дзвінкості у фрикативних звуках» (Kent, Read 2002: 161); цю наявність або відсутність чітко відображено на певних акустичних графіках. Тому 3 Для всіх акустичних вимірювань і побудови графіків використовували програмне забезпечення Praat. MS Excel слугував основою для статистичних узагальнень і графічного представлення результатів. 4 На рис. 1–4 наведено ізольовані VCV-моделі. Обидві голосні наголошені. 5 Африкати далі в цьому розділі не розглядатимуться. Надалі для дослідження дзвінкості африкат можна було б застосувати поєднання методів, використовуваних для фрикативних і проривних. Straipsniai / Articles 175 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ РИСУНОК 3. Інтервокальний глухий проривний p з невеликими фрагментами сусідніх голосних (apa): осцилограма, вузькосмугова та широкосмугова спектрограми РИСУНОК 4. Інтервокальний дзвінкий проривний b з невеликими фрагментами сусідніх голосних (aba): осцилограма, вузькосмугова та широкосмугова спектрограми Ідентифікація дзвінкості здається досить простим завданням, заснованим на простому спостереженні акустичних графіків. Однак тут ми повертаємося до питань, згаданих на початку статті. Наприклад, у певних випадках фрикативний звук сприймається як дзвінкий, навіть якщо він містить сегмент оглушення (рис. 5). Тоді постає питання, де проходить межа між дзвінкими та глухими фрикативними звуками, тобто яка тривалість сегмента оглушення (або які інші характеристики) відповідає межі між дзвінким і глухим відповідниками. Крім того, очікується, що ця межа залежить від конкретної мови й навіть від певних нюансів мовленнєвого потоку. РИСУНОК 5. Спектрограма слова lá.užu «вогонь (однина, орудний відмінок)». Сегмент оглушення позначено 176 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Cues for Consonant Voicing: Its Assimilation in Word Juncture Хорошим прикладом є VOT (час початку голосу), який часто використовують як диференційну ознаку англійських проривних приголосних. Вважається, що межа між дзвінкими та глухими англійськими проривними проходить приблизно на позначці 30 мс (рис. 6).6 Навпаки, наші попередні спостереження показали, що для дзвінких литовських проривних VOT завжди має від’ємне значення. Якщо перед проривним стоїть пауза, утворюється епентетичний голосний. Якщо проривний є інтервокальним, дзвінкість не переривається, тобто заповнює всю фазу зімкнення. У деяких випадках, очевидно, поблизу шумових вибухів утворюються дуже короткі сегменти оглушення, однак їх важко виявити на акустичних графіках. РИСУНОК 6. Розрізнення дзвінких і глухих проривних за допомогою VOT (Kent, Read 2002: 151) Усе це свідчить про нагальну потребу в певних кількісних індексах для розрізнення дзвінких і глухих приголосних. Характерні значення індексів (і особливо граничні значення) можна отримати за допомогою акустичних вимірювань реальних висловлювань із чіткими реалізаціями дзвінких і глухих відповідників, а також за допомогою перцептивного оцінювання континуумів синтезованих звуків. КІЛЬКІСНІ ОЗНАКИ: ФРИКАТИВНІ Різні автори запропонували кілька диференційних індексів і алгоритмів для оцінювання дзвінкості фрикативних. Варто згадати, наприклад, HNR (співвідношення гармонік до шуму; Boersma 1993; Hamann, Boersma, Čavar 2010), а також інтенсивнісні й часові параметри першої гармоніки (Pirello, Blumstein, Kurowski 1997; Stevens et al 1992). Хоча ці методи ґрунтуються на загалом доречних припущеннях, вони мають певні недоліки, через які їх застосування в цьому дослідженні є більшою чи меншою мірою проблематичним. З одного боку, HNR має нелогічні граничні значення (http://uk.groups.yahoo.com/group/praat-users/message/2533). З іншого боку, оцінювання динаміки основного тону, зокрема вимірювання тривалості, виділення основного тону та вимірювання його SPL у кількох часових 6До речі, згадаймо цитату з Kent і Read: говорячи про «наявність або відсутність енергії дзвінкості» як про «головну ознаку сприйняття контрасту за дзвінкістю», вони мають на увазі фрикативні, а не зімкнені. Straipsniai / Articles 177 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ РИСУНОК 7. Спектр подовженого ізольованого шиплячого ž точках, а послідовне порівняння SPLs потребує значних часових ресурсів і тому, ймовірно, придатне для окремих випадків, але навряд чи практичне для великих вибірок. У низці алгоритмів застосовується доволі чітке розмежування частотних смуг голосу й шуму (Childers 2000; Balbonas, Daunys 2005; тощо). З одного боку, спектрам дзвінких фрикативних властива структура низьких гармонік до 1–2 кГц (із найінтенсивнішою смугою приблизно до 0,5 кГц). З іншого боку, шум тертя характерний для значно вищих частот (рис. 7). Наприклад, у глухих англійських шиплячих шум значно інтенсивніший за > 2,5 кГц. Найінтенсивніші спектральні піки розташовані приблизно на 3 кГц (š) і близько 4 кГц або вище (s) (Pickett 1999: 119, 139; Kent, Read 2002: 163, 168 тощо). На основі цієї відмінності запропоновано простий метод LHR (індекс «низькі—високі частоти—співвідношення»; тобто співвідношення інтенсивностей низько- й високочастотних смуг; Ambrazevičius 2013). LHR визначали за таким виразом: LHR (дБ) = 10lg (IL/IH) = −10lg (10(L−LL)/10 − 1); тут IL, IH, L, а LL позначають відповідно інтенсивності низькочастотної (0–0,5 кГц) і високочастотної (>0,5 кГц) смуг, загальний SPL та SPL низькочастотної смуги. 178 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Cues for Consonant Voicing: Its Assimilation in Word Juncture РИСУНОК 8. LHR для литовських сибілянтів7 Метод застосували для оцінювання дзвінкості 201 сибілянта в стандартній литовській мові8; було досліджено висловлювання мовця-чоловіка, представлені в записах Pakerys and Pupkis 2004. Було встановлено, що межа між дзвінкими та глухими сибілянтами приблизно відповідає LHR = −10 дБ (рис. 8). КІЛЬКІСНІ ОЗНАКИ: ЗІМНІ Логіку оцінювання низькочастотних смуг можна застосувати також до зімкнених. Пропонуємо відносний рівень SPL низькочастотно відфільтрованого інтервокального проміжку (рис. 9) як диференційний індекс: ΔLL (дБ) = LLC − LLV; 7 Тут і далі: медіани — чорні ромби, міжквартильні інтервали — білі ромби, крайні значення — риски. Значення нижче −30 дБ не показано. Результати для z є попередніми через досить малий обсяг вибірки. 8 Отже, результати дещо відрізняються від наведених в Ambrazevičius 2013, де було включено 188 сибілянтів. Straipsniai / Articles 179 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ РИСУНОК 9. Висловлювання príeba... (від priebalsis): траєкторія SPL і вузькосмугова спектрограма низькочастотно (0–0,5 кГц) відфільтрованого запису тут LLC і LLV — це, відповідно, рівні SPLs у низькочастотних (0–0,5 кГц) смугах приголосного проміжку та суміжного голосного або голосних. Залежно від того, чи є приголосний післявокальним, передвокальним або інтервокальним (див. також обговорення нижче), можна використовувати SPLs попереднього голосного, наступного голосного або їхнє середнє значення. РИСУНОК 10. ΔLL для литовських зімкнених 180 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Cues for Consonant Voicing: Its Assimilation in Word Juncture Для дзвінких проривних очікуються вищі значення ΔLL, тоді як нижчі значення, імовірно, відповідають глухим проривним. Справді, це припущення підтвердили вимірювання литовських приголосних. Було досліджено 120 проривних із уже згаданого джерела (чоловік-мовець; Pakerys, Pupkis 2004). Межові значення для дзвінких/глухих приголосних за показником ΔLL виявлено приблизно на рівні −20 dB (Fig. 10). Однією з проблем індексу ΔLL є його залежність від певних сусідніх голосних. Тобто після слабких голосних (скажімо, типово, us) міжголосний проривний із такими самими акустичними характеристиками матиме вищі значення ΔLL, ніж у разі інтенсивніших голосних (скажімо, типово, a:s). Можливо, цей недолік можна було б усунути, застосувавши середній SPL для довшого фрагмента запису замість середнього SPL сусідніх голосних. У такому разі діапазони ΔLL для дзвінких і глухих проривних були б чіткіше розмежовані. Можливо, індекс ΔLL можна було б так само застосовувати й до фрикативних. Цю можливість слід перевірити, однак наразі ми надаємо перевагу індексу LHR з огляду на щойно згадані причини. І навпаки, ΔLL не можна замінити на LHR для проривних, оскільки цей індекс давав би малонадійні розкидані значення (особливо у випадках глухих змичок, характерних для вкрай слабкого й залежного від фону звукового сигналу). Відповідно до наведених вище тверджень слід згадати про якість звукозапису. Очевидно, що за наявності значної кількості фонового шуму індекси матимуть більш або менш відмінні значення. Тому перевагу слід надавати технічно якісним записам із якомога слабшим фоновим шумом. Постійний і не надто інтенсивний фоновий шум також можна успішно відфільтрувати майже без спотворення мовленнєвого сигналу, який аналізується. Ще одна подібна проблема — реверберація в приміщенні, де здійснюється запис. Очевидно, що перевагу слід надавати приміщенням із коротким часом реверберації, оскільки тривала реверберація створює додаткові голосоподібні хвости у фазах змички проривних. Тому під час вимірювань може реєструватися компонент фонації надмірної інтенсивності. Якщо це трапляється, частковим розв’язанням можуть бути вимірювання SPL наприкінці змички проривного (тобто коли реверберація згасає). Дзвінкість приголосного також впливає на інші параметри приголосного та його оточення, зокрема на тривалість приголосного й попереднього голосного, SPL приголосного та висоту тону на початку наступного голосного. Однак ці параметри можна розглядати лише як епіфеноменальні недиференційні сигнали, тобто вони виявляють певні статистичні тенденції, але не функціонують як сигнали розрізнення (Ambraz evičius 2013: 11–14). Straipsniai / Articles 181 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ ПРИГОЛОСНІ НА МЕЖІ СЛІВ У ПІВДЕННИХ АУКШТАЙТСЬКИХ ГОВІРКАХ На межі слів у стандартній литовській мові та діалектах можливі два типи близької регресивної асиміляції за участю голосових складок — повна й часткова. Це також характерно для південних аукштайтських говірок. Обидва типи регресивної асиміляції трапляються у двох випадках: а) коли залежне слово ставиться поруч із самостійним; б) на межі самостійних слів. Повна близька регресивна асиміляція трапляється рідше, ніж часткова. Вона пов’язана з іншим фонетичним явищем — дегемінацією (Table 1). У таких випадках відбувається очевидна зміна меж фонологічного складу. TABLE 1. Повна близька регресивна асиміляція та дегемінація на межі слів Тип асиміляції Діалектні приклади 1) фрикативний ← фрикативний s ← ž vióna(s) žmogùs ‘a one man’ (Rudnia); pa(s)_žìdu. pùsri.– cęi | gerì bū-. ‘breakfast at the Jew’s was good’ (Zervynos); kɔ.kė(s) žòirùs | ar_mɔ́lis ‘some gravel or clay’ (Kučūnai) k ← g ríkštu. būvɔ. | šėp.p.n kie(k)_ganà «у шафі було достатньо [багато] вимикачів» (Zervynos); jė.m vis_cie(k) gerai. «йому все одно добре» (Veisiejai); bitės turę́ji | ci(k)_gabėsnis | gabėsnis vienas kitas ká.imɔ. žmɔ́gus «лише один чи два кмітливіші селяни тримали бджіл» (Kučūnai) 2) проривний ← проривний g ← k kɔ́jɔ.(s) suli(g)_kùl.nɔ. «ноги сягають до колін» (Kapčiamestis); prisrá.uge dãũ.(g) kɔ.pùštu. žiému. «узимку [вони] квасять багато капусти» (Zervynos) p ← b ka(p)_bùdavɔ. geràšne. galvà «коли голова була кращою» (Zervynos); kɔlu.kis ka(p)_bùvo. sustvéris | tai_piévas visàs pà-e.mę. «коли створили колгосп, усі луки перейшли [до нього]» (Rudnia) t ← d jæ.m priku.rí(t) dà.ve. gerai. «його добре вилаяли» (Kabeliai); vaikai. gíki(t) *daržinė́lu. ski.ni.mãn. «діти, женіть [худобу] на галявину Даржінеляй» (Kabeliai) d ← t ẽ ka(d)_tù visùr. buvaí «ти був усюди» (Kabeliai) 3) проривний ← африката d ← c às mišnaũ ka(d)_cæ šarnai. «я подумав, що це дикі кабани» (Rudnia) Іноді регресивна асиміляція та спрощення подвоєння можуть не відбуватися на межі слів у підговірках південних аукштайтів (пор. Markevičienė 182 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Cues for Consonant Voicing: Its Assimilation in Word Juncture 1999: 31). Зазвичай це визначається довшою логічною паузою, що підкреслює важливість сказаного та сильнішим відокремленням самостійних слів (1) або ситуативним перетворенням залежного слова на самостійне (2), пор.: (1) kat̪_vilkū ā́ke.s žiba | àš nežinójau «що очі вовків сяють, я не знав» (Puvočiai); kíeku. mã.tu. á.jom | ko.láːik galéːjem «скільки років ми ходили, скільки могли» (Rudnia); avà bastrìːs | bastrìːs «ось, байстрюк, байстрюк» (Kapčiamiestis); (2) turù ir žọ.lū̃ | bèt duktė priežà ir | kalvarọːlo. | ir valerijọ̃ nu. «у мене також є трави, але донька приносить мені корвалол і валеріану» (Marcinkonys); apsimatóji. aplīṇ.k gá.lvu. | rankàs susmatóji. ir.ùis lingúoje lingúoje sẹdė́dami [євреї] «з головами, обмотаними хустками, зі складеними руками сиділи й гойдалися [євреї]» (Marcinkonys); kàp padá.rọ. tu..skī̃bl. | tai.ànà | túosa mã.žuosa | tɔ.kùs | kạp_me(s)_sá.kɔ.m zɔ.viėsa | šùkala «коли вони роблять ту дірку в тих деревах там, тоді, як ми кажемо, вбивають петлі» (Kapčiamiestis). Часткова зімкнена регресивна асиміляція приголосних у словосполученнях за роботою голосових зв’язок не є однаковою в різних діалектах. Наприклад, у говірках західноаукштайтського каунаського діалекту глухі й дзвінкі приголосні на межі залежних і самостійних слів систематично асимілюються. На межі самостійних слів, однак, асиміляція цих звуків може бути повною, частковою або зовсім не відбуватися (ŠŠT; GAT; JAT). Ірена Куопене та Геновайте Качюскене (2012: 345) розглянули явища зовнішнього сандгі в говірках північнопаневежиського ареалу й зазначили, що уподібнення приголосних за дзвінкістю на межі слів має два різновиди: воно є досить регулярним між залежними або односкладовими словами та самостійними словами, тоді як між двома самостійними словами трапляється дуже рідко. За словами авторок, така асиміляція приголосних також відсутня, якщо після кінцевого приголосного слова стоїть редукований голосний. Глухі приголосні k, p, t, s, що передують дзвінким приголосним у кінці слова, у мовленні східноаукштайтів Вільнюського ареалу та (MAT 35ff.; DAT 31ff.; DuAT 22ff.; LzT 24ff.) повністю або частково дзвонкішають. Точніше, Вітаутас Карделіс зауважив, що це фонетичне явище не є автоматичним, оскільки залежить від темпу мовлення та інтонаційних пауз (MAT 35ff.; DAT 31ff.). У південноаукштайтському діалекті часткова зімкнена регресивна асиміляція приголосних на межі слів трапляється частіше й має більше різновидів (табл. 2). Крім того, ступені асиміляції різняться — як слабка (наприклад: s̪ < s ← b, š̪ < š ← d), так і сильна (наприклад: d < t ← d, b < p ← d). Серед згаданих шести типів часткової зімкненої регресивної асиміляції найчастіше трапляються випадки другого типу (фрикативний ← зімкнений). Найчастіше у регресивній кореляції перебувають фрикативний s та зімкнені g, d, b. Це пов’язано з частим уживанням закінчення слова -s. Straipsniai / Articles 183 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ ТАБЛИЦЯ 2. Часткова зімкнена регресивна асиміляція приголосних на межі слів Тип асиміляції Діалектні приклади дзвінкий ← глухий 1) зімкнений ← зімкнений d ← k kàt kūpstas «ніж купина»; kàt katrìeį «ніж який» d ← p kat_prašita «ніж запитано»; kat_pãr.dadâu «ніж продав» g ← p dãũ.k pripjãˊuna «багато скошено»; nuok_pelũ «проти мишей»; priek_pãˊbalɔ̄ «біля болота» g ← t nuok_tu._mãˊ.tu. «з того року» 2) проривний ← фрикативний d ← s kat_skri̇st «ніж полетіли»; kat_sakí̇t «ніж сказали» d ← š kat_šitep «таким чином» g ← s dãuk_stalũ «багато столів»; nuok_skãũ.dułɔ̄ «від болю» глухий ← дзвінкий 1) проривний ← проривний k ← d į̇eį cig_dù senė.lei bū-ɔ. «їх було лише двоє старих людей» (Kapčiamies­tis); tõs lakõs cig_dã.li. paliẽka adarítu. «відкритою залишається лише частина льотка» (Kučūnai) k ← b senùkas cig_bù.ɔ. numiri.s «старий чоловік щойно помер» (Zervynos); kiẽk bū-ɔ vandenėlɔ. «було стільки води» (Rudnia) p ← d vė̇jes tas kab dė́jo. | tai nugrõvė, kluónu. «порив вітру був такий сильний, що повалив комору» (Veisie-jai); kab_dar̃.tęs mašìno.m | tai_grã.i.tai nuvažúoje «тепер машиною їхати не так довго» (Rudnia) p ← g šitęp gali žmɔ.gùs dagi.vé.nc «людина може завершити своє життя» (Zervynos); miškãn teb_gražũ «у лісі так гарно» (Rudnia) t ← b bu.d_bùui. té vas gí vas «якби батько був живий» (Marcinkonys); bed_baišūlei ví rai gi_và šitai bū-ɔ. «але чоловіки були велетнями» (Seirijai) 2) фрикативний ← проривний s ← b víenas txkès bū-ɔ. príešingas bérnas «був один упертий хлопець» (Kapčiamies­tis); tokõ(s) šùke.s būuo. «були такі уламки» (Zervynos); gá.tve.s vìsɔ.s | brukúotɔ.s bū-ɔ «усі вулиці були вимощені бруківкою» (Seirijai); bru.zgùlis buvãũ. kap_rãį.ke «я був дуже жвавий» (Vingrėnai) s ← g [sūris] cè gražũs geltõnas tɔ.kès «[сир] був гарний, жовтий» (Kapčiamies­tis); zúikis gùli «заєць лежить» (Veisiejai); nùvežė.m paz_gídi.tɔ.jį. «відвезли [його] до лікаря» (Seirijai) 184 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Сигнали дзвінкості приголосних: Її асиміляція на межі слів Тип асиміляції Діалектні приклади 2) фрикативний ← проривний s ← d á˙rklus tė˙vùkas du˙paĩ˙davė. «батько продав коней» (Zervynos); kàs dírba | tα(i) ir gi˙vė˙na gerai «ті, хто працюють, живуть добре» (Rudnia); sukčùs dà˙rė. «зробила рулет» (Vingrėnai); mànɔ. saser˙s duktė «дочка моєї сестри» (Lazdijai) š ← g àš gimdāũ «я народила» (Rudnia); mã˙zi pasi˙deda virš˙ galvɔ˙s «кладе колоду на підставку над головою» (Kučiūnai) š ← d aš˙dár dabar. kap˙kadù usimanāũ. «навіть тепер іноді мені цього хочеться» (Seirijai) 3) проривний ← фрикативний t ← ž bet˙žin˙sit | ar˙pažint «але ви знатимете, чи впізнали» (Kapčiamies­tis) k ← ž cig žinái ti˙ pavir˙šum biški. | kat nemžna k˙ «лише трохи знали, що щось заборонене» (Kučiūnai); cig žināu | kad bū˙ɔ. rāudɔ˙nas | skĩ˙ščis «я лише знаю, що була червона рідина» (Kučiūnai) p ← ž viisi mėli.nai kaškàp žĩ˙gi «у всіх десь сині квіти» (Рудня) 4) фрикативний ← африката s ← dz ti˙sá˙mcis židelis «була велика ополоник» (Зервінос); sto˙gai àbdeŋkta | sõ˙das židelĩs «дахи вкриті, сад великий» (Рудня); arúodas židelis «великий зерновий засік» (Кучюнай) 5) африката ← проривний c ← g tau galù par˙ži˙c gi˙dá˙r «я ще можу тобі показати» (Зервінос); viėto.m˙tai | būna brá˙ižo˙c gā.lima «у деяких місцях можна перейти вбрід» (Рудня) c ← b ciŋkamėšni [avilial] palikč bitė.m «придатніші вулики залишають бджолам» (Кучюнай); ciŋklūku. turi usidėc | apsá˙ugɔ˙c būrnu. «треба вдягнути сітку, щоб захистити обличчя» (Кучюнай) c ← d kėpc dúona «пекти хліб» (Пувочяй) 6) африката ← фрикативний c ← ž macíč žairũ˙ne-išmetė. [сестра] «здається, [сестра] не викинула жар [сестра]» (Марцінконіс) Далі буде розглянуто ці випадки часткової регресивної асиміляції за місцем творення (найчастіше виявлені у спонтанному мовленні респондентів південноаукштайтського діалекту). Спираючись на найзручніші методи визначення дзвінкості приголосних у стандартній мові, розглянуті вище, було проаналізовано такі типи стиків слів: S←Tˢ: S←Tᵈ і T←Tˢ: T←Tᵈ. Загалом Straipsniai / Articles 185 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ РИС. 11. LHR для s, š у словоподілах у південних аукштайтівців Для дослідження було зібрано 334 випадки асиміляції/неасиміляції 9фрикативних звуків s, š та 83 випадки проривних звуків k, p, t. Типи S←Ts та S←Td10. З огляду на висновки дослідження фрикативних у літературній мові, індекс LHR (який приблизно відповідає співвідношенню енергії голосового та шумового компонентів) було обрано як диференційну ознаку дзвінкості. Використовувалися два звукові записи — оригінальний і відфільтрований фільтром низьких частот (0–500 Гц). Результати вимірювань і обчислень LHR показали, що регресивна асиміляція приголосного s у субдіалектах південних аукштайтівців за активністю голосових складок у словоподілах насправді не є систематичною: отримані діапазони значень для асимільованих і неасимільованих приголосних частково перекриваються (рис. 11). 9Для дослідження було відібрано понад 500 випадків уживання приголосних у словоподілах; однак деякі з них відхилили з причин, уже зазначених під час обговорення дзвінкості приголосних у літературній мові, а також через слабку або нечітку акустичну реалізацію. Досліджувати звукові записи інформантів VB і JP було складніше, оскільки реверберація та шуми, спричинені записувальним обладнанням, погіршували якість звуку. 10 Ts — дзвінкий проривний, Td — глухий проривний. 186 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Ознаки дзвінкості приголосних: її асиміляція у словоподілі РИС. 12. Висловлення likis būvə. «залишився». Вгорі: осцилограма; внизу: траєкторія SPL і широкосмугова спектрограма запису, відфільтрованого фільтром низьких частот (0–0,5 кГц). РИС. 13. Висловлення vīr.ši.ni.kas būvə. «начальник був». Вгорі: осцилограма; внизу: траєкторія SPL і широкосмугова спектрограма запису, відфільтрованого фільтром низьких частот (0–0,5 кГц). Як узагальнені значення LHR, так і значення для окремих випадків уживання s, š у словоподілах спонтанного мовлення свідчать, що ці сибілянти найчастіше дзвінкішають до z, ž, отже, регресивна асиміляція очевидна. Однак у деяких випадках це явище не виражене інтенсивно, тому сибілянти s, š визначаються як частково дзвінкі. Ступінь дзвінкості не завжди легко визначити на слух. Straipsniai / Articles 187 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ Приголосні s, ž, ужиті перед дзвінкими приголосними на межі слів, можуть залишатися майже цілком глухими. Наприклад, у фразі likis būj, шиплячий приголосний s має природно слабкий відтінок z — його LHR дорівнює −2 dB (Fig. 12)11. Цей звук не зазнав регресивної асиміляції, оскільки через дисперсійний вплив контексту його вимовляли досить коротко (близько 60 ms), тоді як реверберація була сильнішою. Якщо на межі слів вставляється факультативний голосний, шиплячий приголосний перед наступним дзвінким зімкненим приголосним не зазнає регресивної асиміляції. Наприклад, значення LHR для приголосного s на рисунку 13 становить −10.4 dB. Воно приблизно відповідає медіані LHR для всіх випадків глухого s (пор. Fig. 11). Отже, у цьому випадку фрикативний приголосний справді є глухим. Типи T←Tˢ і T←Tᵈ. Тенденція взаємодії глухих проривних звуків k, p, t із наступними дзвінкими проривними звуками g, b, d на межі слів подібна до такої у фрикативних звуків (рис. 14). У цьому випадку ступінь дзвінкості оцінюється на основі індексу ΔLₗ, обговореного раніше. На рис. 14 видно, що діапазони значень ΔLₗ приголосних k, p, t, на які впливають дзвінкі приголосні g, b, d, і тих, що не зазнали часткової регресивної асиміляції за місцем творення, перетинаються. Тому неможливо визначити межу між ними, яка відокремлювала б дзвінкість від оглушення. Можна припустити, що, як і у випадку з фрикативними приголосними, асиміляція цих приголосних на межі слів може мати різний ступінь, з причин, подібних до тих, що властиві фрикативним приголосним і розглянуті вище. Оскільки індекс ΔLₗ не виявив чіткої різниці між асимільованими й неасимільованими зімкненими приголосними, додатково порівняли значення низькочастотної енергії цих звуків (тобто без урахування вокального контексту; рис. 15). Чітке розділення спостерігається лише у випадках губного приголосного p перед дзвінкими та глухими зімкненими приголосними — відповідні діапазони значень Lₗ не перетинаються. Очевидно, у розглянутій позиції на дзвінкість/оглушення приголосних k і t значною мірою впливали контекст та інші чинники. Як уже зазначалося, через брак даних, яких навряд чи достатньо для надійної статистичної оцінки, інші типи асиміляції на межі слів не розглядалися. Однак розглянуті явища, імовірно, аналогічні також у підговорах південноаукштайтського діалекту та в литовській мові. Тому, можливо, можна було б виявити подібні загальні тенденції. Слід зазначити, що в аудіозаписах спонтанного мовлення південноаукштайтців траплялося менше випадків типів T←Tˢ і T←Tᵈ порівняно з S←Tˢ: S←Tᵈ, тому вибірки їхнього вживання невеликі. Ця обставина може впливати на надійність отриманих результатів. 11 Значення LHR фрикативного приголосного s на межі слів на рисунках 12 і 13 не включено до загальних результатів обчислення алгоритмами вимірювань. 188 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Ознаки дзвінкості приголосних: її асиміляція на межі слів РИСУНОК 14. ΔLL для зімкнених приголосних південних аукштайтівців на межі слів12 РИСУНОК 15. LL; рівень звукового тиску для зімкнених приголосних південних аукштайтівців, відфільтрованих фільтром низьких частот (0–0,5 кГц), на межі слів 12 Тут у типі T←Tˢ, імовірно, відсутній третій квартиль, оскільки він зливається з медіаною. Це може бути пов’язано з малою кількістю випадків досліджуваної позиції. Straipsniai / Articles 189 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ ВИСНОВКИ Загальновідомо, що «наявність або відсутність енергії голосу є головною ознакою розрізнення дзвінкості приголосних під час сприйняття» (перефразовано за Kent & Read 2002: 161). Однак на практиці трапляються не лише два дихотомічні випадки — «приголосний з енергією голосу» та «приголосний без енергії голосу», — а радше цілий континуум часток енергії голосу в усьому спектрі розглянутих приголосних. Межі між категоріями fortis і lenis є індивідуальними для різних мов. Крім того, сприйняття дзвінкості ускладнюється тим, що охоплює не лише спектральні, а й часові ознаки. Усе це робить процедуру об’єктивізованого оцінювання дзвінкості нетривіальною. У статті представлено дві відносно прості методики ідентифікації дзвінкості: індекси LHR (для фрикативних приголосних) і ΔLL (для зімкнених приголосних), обидва ґрунтуються на оцінюванні енергії низьких частот у приголосних (або їхніх часових сегментах). З огляду на згадані вище складнощі об’єктивізованого оцінювання дзвінкості, ці індекси загалом доволі добре працюють як диференційні ознаки дзвінкості. Проте через ці складнощі слід ще раз застерегти від надмірної впевненості під час застосування цих методик: межі між дзвінкими та глухими відповідниками індивідуальні для розглянутих випадків. Крім того, результати можуть спотворюватися деякими зовнішніми технічними чинниками, як-от інтенсивним фоновим шумом і реверберацією приміщення. Це слід враховувати як під час вибору звукозаписів для аналізу, так і під час застосування методик акустичних вимірювань. Зазначені методики аналізу можна застосовувати також у дослідженні явищ асиміляції приголосних у литовських діалектах. Дослідження прикладів спонтанного мовлення південних аукштайтівців (типи S←Ts: S←Td і T←Ts: T←Td) по суті підтверджує наведені тут твердження. Очевидно, що з погляду акустики асиміляція приголосних на межі слів є досить складним явищем, і її вивчення потребує точності. REFERENCES Ambrazevičius Rytis 2013: Akustiniai pučiamųjų priebalsių balsingumo požymiai. – Žmogus ir žodis 15(1), 7–14. Balbonas Dainius, Daunys Gintautas 2005: Fonemų klasifikavimas panaudojant garso ir vaizdo informaciją. – Elektronika ir elektrotechnika 5(61), 74–77. Boersma Paul 1993: Accurate short-term analysis of the fundamental frequency and the harmonics-to-noise ratio of a sampled sound. – IFA Proceedings 17, 97–110. Childers G. Donald 2000: Speech Processing and Synthesis Toolboxes. New York: John Wiley & Sons. DAT – Dūkšto apylinkių tekstai, sudarė Vytautas Kardelis. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2010. 190 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Cues for Consonant Voicing: Its Assimilation in Word Juncture DuAT – Dusėtų apylinkių tekstai, sudarė Regina Rinkauskienė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2013. GAT – Griškabūdžio apylinkių tekstai, sudarė Rima Bacevičiūtė, Vilija Sakalauskienė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008. Hamann Silke, Boersma Paul, Čavar Małgorzata 2010: Language-specific differences in the weighting of perceptual cues for labiodentals. – http://user.phil-fak.uni-duesseldorf.de/~hamann/HamannBoersmaCavar2010.pdf. JAT – Jurbarko apylinkių tekstai, sudarė Vilija Sakalauskienė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2013. Kent D. Raymond, Read Charles 2002: The Acoustic Analysis of Speech. Albany: Thomson Learning. Kruopienė Irena, Kačiuškienė Genovaitė 2012: Keletas pastabų dėl išorės sandžio šiaurės panevėžiškių tarmėje. – Baltistica 47(2), 343–348. LKG I – Lietuvių kalbos gramatika 1, vyr. red. Kazys Ulvydas. Vilnius: Mintis, 1965. LžŠT – Lazūnų šnektos tekstai, sudarė Jurgita Jaroslavienė, Nijolė Tuomienė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2013. Markevičienė Žaneta 1999: Aukštaičių tarmių tekstai 1, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. MAT – Mielagėnų apylinkių tekstai, sudarė Vytautas Kardelis. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2006. MŠT – Marcinkonių šnektos tekstai, sudarė Asta Leskauskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2009. Leskauskaitė Asta 2006: Kučūnų šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla. Pakerys Antanas 2003: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika. Vilnius: Enciklopedija. Pakerys Antanas, Pupkis Aldonas 2004: Lietuvių kalbos bendrinė tartis. Kompaktinės plokštelės tekstai. Vilnius: Gimtasis žodis. Pickett M. James 1999: The Acoustics of Speech Communication. Fundamentals, Speech Perception Theory, and Technology. Needham Heights: Allyn & Bacon. Pirello Karen, Blumstein E. Sheila, Kurowski Kathleen 1997: The characteristics of voicing in syllable-initial fricatives in American English. – Journal of the Acoustical Society of America 101(6), 3754–3765. Stevens N. Kenneth, Blumstein E. Sheila, Glicksman Laura, Burton Martha, Kurowski Kathleen 1992: Acoustic and perceptual characteristics of voicing in fricatives and fricative clusters. – Journal of the Acoustical Society of America 91(5), 2979–3000. ŠŠT – Šakių šnektos tekstai, parengė Rima Bacevičiūtė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2006. Straipsniai / Articles 191 RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ Priebalsių balsingumo požymiai. Jų asimiliacija žodžių sandūroje SANTRAUKA Paprastai ir tradiciškai sutariama, kad skardžiuosius ir dusliuosius priebalsius skiria fonacijos (balso klosčių veiklos), t. y. balso, balsingojo komponento buvimas ar nebuvimas. Tai ne visai tikslu. Kai kurių kalbų (pavyzdžiui, kai kurių ugrofinų kalbų) priebalsiai, sudarantys analogiškas kontrastines poras, skiriasi ne arba ne tiek balsingumo požymiais, o tam tikrais (mūsų požiūriu – iš lietuvių kalbos fonetikos pozicijų) antriniais požymiais. Atkreipus dėmesį į skirtingas artikuliacines pastangas tariant skardžiuosius ir dusliuosius priebalsius (ar jų dichotominius analogus), pirmuosius kartais linkstama vadinti neįtemptaisiais (lenis), antruosius – įtemptaisiais (fortis). Straipsnyje aptariami pavyzdžiai, kur diferencijuojant fortis–lenis poras balsingumo požymis yra bent kiek nors reikšmingas. Pagrindinis akustinis skardžiuosius priebalsius nuo dusliųjų skiriantis požymis – fonaciją rodantis komponentas: kvaziperiodiniai virpesiai oscilogramose, papildomos balso harmonikos spektrogramose. Tačiau net ir nutrūkus fonacijai pučiamasis priebalsis išlieka skardžiuoju. Fonacijos požiūriu labai skiriasi, pavyzdžiui, lietuvių ir anglų kalbų sprogstamieji priebalsiai. Tokiais pavyzdžiais iliustruojami kalbiniai fortis–lenis skirtumai ir argumentuojami kiekybinių metodų privalumai. Siūlomi kiekybiniai balsingumo rodikliai. Skardžiųjų pučiamųjų priebalsių spektre išryškėja žemadažnės harmonikos. Tuo pasinaudota apibrėžiant pučiamųjų priebalsių LHR (Low-High-Ratio) rodiklį, lygų priebalsio žemadažnės (iki 500 Hz) ir aukštadažnės (per 500 Hz) energijos santykiui. Kiek kitaip, bet pasiremiant panašiu reiškiniu (žemadažnės energijos vyravimas skardžiųjų priebalsių spragos fazėje), konstruojamas sprogstamųjų priebalsių ΔLL rodiklis – santykinis (priebalsio artimame ar tolimame kontekste) žemadažnio komponento garso lygis. Minėta metodika panaudota ir analizuojant pietų aukštaičių dusliųjų ir skardžiųjų priebalsių sąveiką žodžių sandūroje. S←Ts: S←Td ir T←Ts: T←Td tipų analizė parodė, kad dalinė artimoji regresyvinė asimiliacija aptariamojoje pozicijoje nėra vienoda, o kai kuriais atvejais ir apskritai nevyksta. Be to, norint atlikti patikimą spontaniškos kalbos priebalsių asimiliacijos analizę svarbu atkreipti dėmesį į garso įrašo techninę kokybę, įrašymo patalpos reverberaciją ir kitus veiksnius. Handed in on 4 September 2014. RYTIS AMBRAZEVIČIUS Kaunas University of Technology Adomo Mickevičiaus g. 37, LT-44244 Kaunas, Lithuania rytिस[email protected] ASTA LESKAUSKAITĖ Institute of the Lithuanian Language Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lithuania [email protected] 192 Acta Linguistica Lithuanica LXXI