Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке

ANITRA ROZE Інститут латиської мови Латвійського університету Напрями наукових досліджень: лексикологія, семантика, ономастика, лексикографія, назви кольорів, неологізми (латиська мова). ЗАПОЗИЧЕНІ СЛОВА — ОДНЕ З ДЖЕРЕЛ ПОЗНАЧЕНЬ ВІДТІНКІВ КОЛЬОРУ В ЛАТИСЬКІЙ МОВІ Запозичені назви кольорів — один зі способів позначення відтінків у латиській мові АНОТАЦІЯ Поряд із прислівниками, які в латиській мові позначають різні відтінки того чи іншого кольору, наприклад, gaiši (світло-), tumši (темно-), koši (яскраво-), bāli (блідо-) тощо, для називання відтінків кольору також використовується ціла низка запозичених назв кольорів. У статті представлено три групи запозичених назв кольорів і ознаки, що характеризують ці групи. Окремі запозичені назви кольорів автор розглядає докладніше: враховано їхню семантику, вживання в мові, а також першу фіксацію в лексикографічних джерелах, а в окремих випадках — в інших джерелах, переважно в періодичних виданнях. КЛЮЧОВІ СЛОВА: латиська мова, лексикологія, семантика, запозичення, назви кольорів. АНОТАЦІЯ Окрім модифікації назв кольорів такими прислівниками, як gaiši, tumši, koši, bāli тощо, які виражають інтенсивність кольору, латиська мова також використовує широкий спектр термінів, запозичених з інших мов, для позначення різних відтінків і нюансів кольору. У статті розглянуто три групи запозичених назв кольорів у латиській мові. Подано характерні ознаки кожної групи, а також семантику кожного з цих слів 216 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке із зазначенням їхньої першої згадки в лексикографічних виданнях або інших джерелах (переважно засобах масової інформації). К Л Ю Ч О В І С Л О В А: латиська мова, лексикологія, семантика, запозичені слова, назви кольорів. Кольори — один зі способів сприйняття навколишнього світу, невід’ємна частина нашого повсякденного життя. Але як визначити поняття «колір»? Відповідь на це питання можна знайти в тлумачних словниках латиської мови. «Словник латиської літературної мови» визначає слово колір так: ‘Зорове відчуття, сприйняття, спричинене хвилями видимого світла; відчуття бачення, сприйняття, традиційно пов’язане з образом певних предметів, речовин’ (LLVV IV 398). Аналогічна концепція кольору також виражена у «Словнику сучасної латиської мови» (MLVV). Природа кольору нематеріальна; Сімона Софія Валке описує це так: «Без світла немає кольору, а сам колір не має матеріального існування в реальному світі, це плід сенсорної інтерпретації. Інформацію про електромагнітні частоти наш мозок перекладає як колір, об’єкт не має кольору, структура його поверхні дає змогу відбивати частоти, створюючи сприйняття кольору» (Valke 2012: 133). Отже, не можна заперечувати, що сприйняття та інтерпретація кольору ґрунтуються на вельми суб’єктивних чинниках і залежать, зокрема, від вікової групи, до якої належить індивід, його статі, національної приналежності, культурного середовища, а також непередбачуваних психологічних та емоційних особливостей конкретної особистості. Багато галузей досліджень — фізика, психологія, естетика, мистецтво та багато інших — зосереджують увагу на кольорах як на одному з основних засобів сприйняття світу. Кольори також можна розглядати з лінгвістичного погляду — аналізуючи назви кольорів, які є невід’ємною частиною словникового складу й допомагають нам виражати навколишній світ. Тому увагу багатьох лінгвістів, особливо дослідників лінгвістичної семантики, було звернено до назв кольорів та їхньої семантики, виразити яку часто не так просто, а іноді навіть проблематично. Моніка Міхалішина висловлює думку, що назви кольорів визначають конкретне явище, яке існує в позамовній дійсності й може бути охарактеризоване законами фізики. Однак спроба визначати кольори за допомогою фізичної термінології не дає змоги належним чином розкрити семантику кольорових дескрипторів у певній мові. Дослідження назв кольорів — це не просто опис їхніх фізичних характеристик (Mihališina 2002: 75). Straipsniai / Articles 217 ANITRA ROZE Що ж до семантики назв кольорів, фізичні характеристики фактично стають об’єктом другого плану. Використання в мові назв кольорів та їхніх відтінків має важливіше значення. До визначення назви кольору має бути включена інформація про те, як колір сприймається у свідомості користувачів мови, а також про його специфічні особливості в культурному контексті (Mihališina 2002, 75). До дослідження назв кольорів латиської мови в лінгвістичному аспекті зверталося порівняно небагато мовознавців. Петеріс Шміт, серед іншого, вивчав кольори, що описують давньолатиський одяг (Šmits 1923: 7–33); Дайна Земзаре досліджувала назви кольорів, що описують масть корів (Zemzare 1971: 189–200); Інесе Едельмане писала про основні латиські кольори (Ēdelmane 1971: 73–85); Антонія Ахеро зосередилася на складних назвах кольорів (Ahero 1965: 31–38); Гунта Лейнієце описала назву кольору mēls (Leiniece 1979: 153–156); Расма Ґріслє вивчала кольори масті коней (Grīsle 1995: 40–43); а Лаймуте Балоде писала про чорний колір у гідронімах (Balode 2001: 110–122). Автор статті також у багатьох публікаціях розглядала назви кольорів у лінгвістичному аспекті (див., напр., Roze 2010a: 57–67; Roze 2010b: 50–61; Roze 2012: 292–307). Окремій групі назв кольорів присвячено й цю статтю. З лінгвістичного погляду назви кольорів можна поділити на прості та складні; за принципом творення — на первинні та вторинні, а за ознакою походження — на успадковані та запозичені. Серед первинних назв кольорів латиської мови, що позначають основний колір (dzel­tens ‘жовтий’, sarkans ‘червоний’, zaļš ‘зелений’, zils ‘синій’ та ін.), є також первинні назви кольорів, що позначають відтінки кольору. Серед цих назв переважна частина — запозичення, такі як bēšs, тобто бежевий ‘світло-коричневий’, palss, ‘сірувато-блідо-жовтого кольору; жовтий’, šatens, тобто шатен ‘каштановий’, bordo, тобто бордовий ‘темно-червоний’, marengo, тобто маренго ‘темно-сірий’ та ін.¹ До того ж ці назви кольорів мають дуже високий ступінь узагальнення, тому з лінгвістичного погляду визначити назви первинних кольорів досить важко. Це доводить метод розроблення тлумачення подібних назв кольорів у тлумачних словниках, де замість визначення кольору ми спостерігаємо опис кольору за допомогою: 1 До того ж семантика запозиченої назви кольору не завжди відповідає семантиці назви в мові-донорі (або мові-посереднику). Особливо це стосується слова маренго, яке в латиській мові має значення ‘темно-сірий’, а у французькій — ‘коричнювато-червоний’. 218 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке 1) назв реалій, для яких цей колір є найбільш характерним (такий метод використовується для характеристики основних назв кольорів, напр., zils ‘Tāds, kam ir, piem., skaidras debess, rudzuplūķu, neaizmirstuļšu ziedu krāsa’² (MLVV)), 2) інших назв кольорів (такий метод використовується для опису назв кольорів, що позначають відтінки кольору, напр., roza ‘світло-рожевий’³). Такий підхід використовується тому, що назви кольорів є однією з лексичних груп, які розглядаються екстралінгвістично (аналогічними є групи лексем, що описують сенсорні враження (смак, запах, дотик, слух) (щодо цього питання див. Büss 2014). Іноді межі назви кольору, позначеної одним словом, дуже широкі, і конкретний відтінок можна визначити лише за контекстом або на основі попереднього досвіду, а також на основі асоціативного зв’язку між кольором і реалією. Якщо попереднього досвіду немає, необхідно залишатися в межах діапазону тонів і відтінків певного кольору, які розкривають тлумачні словники. У цій статті назви кольорів розглядаються в лінгвістичному аспекті, автор зосереджується на одній із груп первинних назв кольорів — простих запозичених назвах кольорів. З усього діапазону назв кольорів у латиській мові автор обрала запозичені назви кольорів, що використовуються для представлення колірних тонів і відтінків. Ці назви кольорів розглянуто шляхом порівняння давності запозичення, а також поширення цих назв у сучасній латиській мові. Розглядувані в статті назви кольорів з’явилися в мові в різний час, і поширення їх також дуже різне. Мета цього дослідження — зібрати згадані вище назви кольорів, щоб з’ясувати, які з них краще відомі й частіше вживаються користувачами мови — давніші чи пізніші запозичення, а також якими є найновіші способи позначення відтінків кольору. Завдання, якого ми намагатимемося досягти, — зібрати дані, отримані під час дослідження, і зробити відповідні висновки, щоб зрозуміти, чи можна вважати лексикографічні джерела надійним критерієм для визначення часу запозичення слова, чи вони не завжди показують реальний час виникнення цього слова в латиській мові. Інше завдання — з’ясувати, чи змінилася семантика слова, порівнюючи давніші ² Синій ‘такий, що має колір ясного неба, волошок, незабудок’. ³ Рожевий ‘світло-червоний’. Straipsniai / Articles 219 ANITRA ROZE давніші (XVII — початку XX ст.) та сучасні (кінця XX — початку XXI ст.) джерела. Хоча, як уже згадувалося вище, деякі статті про різні назви кольорів латиської мови були опубліковані, у такій сукупності запозичені назви кольорів, що позначають відтінки кольору, раніше ніде не розглядалися. Тому це дослідження слід розглядати як першу спробу аналізу згаданих назв кольорів такого типу. Ці лексикографічні джерела було обрано для дослідження тому, що саме вони є найзначущішими лексикографічними джерелами латиської мови цього періоду. До того ж у цих словниках часто вказано й семантику конкретної назви кольору. Щодо визначень, використаних у статті, слід пояснити, що під непохідними словами маються на увазі прості назви кольорів, утворені без допомоги префіксів і суфіксів. Мову-донор визначено як мову, з якої запозичено конкретне слово, а мовою-посередником названо мову, через посередництво якої слово було запозичене (див. VPSV 301, 373). У латиській мові представлено доволі значну кількість назв кольорів нелатиського походження. Поряд із прислівниками, які в латиській мові позначають різні відтінки того чи іншого кольору, наприклад, gaiši (світло-), tumši (темно-), koši (яскраво-), bāli (блідо-) тощо, для називання відтінків кольору також використовується ціла низка запозичених назв кольорів. Головна відмінність між ними полягає в безперечній компактності запозичених слів, у можливості одним словом описати відтінок кольору, для позначення якого за допомогою успадкованих лексем необхіден докладніший опис (аналогічну картину бачимо й у російській мові, наприклад, бордовый — темно-червоний, пурпурный — яскравий червонувато-фіолетовий, хаки — зеленувато-коричневий, оранжевый — яскравий червонувато-жовтий або жовтувато-червоний тощо). Запозичені слова дають докладну характеристику відтінку кольору, маючи чітку здатність характеризувати зовнішній вигляд середовища або реалії; до того ж частині з них властива певна екзотичність і незвичність. Прикметники, що позначають відтінки кольору й є об’єктом дослідження цієї статті, було поділено на три групи: — найдавніші та / або найвідоміші й найпоширеніші запозичення (lillā ‘бузковий’, violets ‘фіолетовий’, oranžs ‘помаранчевий’, rozā ‘рожевий’) визначено до першої групи; — пізніші та / або менш відомі запозичення (bēšs ‘бежевий’, blonds ‘блондин’, brunets ‘брюнет’, šatens ‘шатен’, palss, pāls, 220 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке pāts ‘блідий, жовтуватий, жовтувато-сірий’, karmīns ‘карміновий’, purpurs ‘пурпуровий’) визначено до другої групи; а найпізніші й найменш відомі запозичення (indigo ‘індиго’, bordo ‘бордо, бордовий’, haki ‘хакі’, marengo ‘маренго’) — до третьої групи. У цій статті вони розглядаються, по-перше, з урахуванням першої фіксації в лінгвістичному джерелі, яка (принаймні приблизно) допомагає визначити час запозичення, тобто появу слова в латиській мові; по-друге, зазначається походження слова (що іноді показує семантичний зв’язок зі словом мови-донора), а також враховується вживання слова як у давніших, так і в сучасних джерелах, що робиться з метою виявлення можливих семантичних відмінностей. Першу групу запозичених назв кольорів латиської мови, як уже згадувалося, становлять відносно давні запозичення, які також часто сприймаються як органічна частина латиської мови й міцно увійшли в повсякденне вживання, рідко сприймаючись як «чужі». Це назви кольорів oranžs ‘помаранчевий’, rozā ‘рожевий’, а також lillā ‘бузковий’ і violets ‘фіолетовий’ (які, по суті, позначають один і той самий колір). Назву кольору lillā ‘бузковий’ у латиській мові запозичено з німецької4. Вперше в лексикографічному джерелі латиською мовою вона трапляється в другій половині XIX століття — 1880 року, у «Німецько-латиському словнику» К. Ульманна та Г. Брашке, де нім. lila перекладено як jarkani fils, lila (Ulmann, Brasche 1880: 490). Дещо раніше назву кольору lillā зафіксовано в періодичних виданнях, наприклад: [...] filgans lilla tibet mehtelis [...] ‘синювато-бузкове тибетове пальто’ (Latviešu Avīzes), [...] gabals pafčauftas drahnas, kleites teefa, pelleka un lilla [...] ‘шматок самотканого сукна для сукні, сірий і бузковий’ (Mājas Viesis). У сучасній латиській мові значення назви кольору lillā ‘бузковий’ майже не змінилося. Як і розглядуване далі violets ‘фіолетовий’, воно позначає krasnovato-sinij (або sinevato-krasnyj) колір і в тлумачних словниках навіть пояснюється аналогічною запозиченою назвою кольору violets ‘фіолетовий’ (LLVV IV 712). Цей спосіб тлумачення ніби вказує на те, що lillā ‘бузковий’ менш придатний для вживання в літературній мові. Однак із таким трактуванням не хотілося б погодитися, про що свідчить уживання lillā у мові, зокрема й у літературних джерелах. 4 Порівняймо з німецьким lila ‘fliederblau’, тобто кольору бузку (Kluge 1975: 441). Straipsniai / Articles 221 ANITRA ROZE Для назви кольору lillā характерне як уживання в прямому значенні (напр., lillā virši ‘бузковий верес’, lillā ceriņi ‘бузковий бузок’), так і в переносному значенні: • зі значенням ‘п’яний’ (у контексті: «[...] biju gluži lillā.» — «Kad tad tu neesi «lillā»?» Līze rupji iesaucās. «Kauns gan ir, kad apdomā, ka tik jauns cilvēks jau tik liels dzērājs!» («[...] я був цілком (букв.) бузковим». — «А коли ж ти не (букв.) бузковий?» — грубо вигукнула Ліза. «Соромно подумати, що такий молодий чоловік уже такий п’яниця!»» (Blaumanis 1993: 377))5; • зі значенням ‘(жити) легко, без перешкод, без проблем’, напр., dzīvot opā lillā! (жити бузково!). Назву кольору violets ‘фіолетовий’ у латиській мові також запозичено з німецької⁶. Вперше в лексикографічному джерелі латиською мовою вона трапляється на початку XX століття — 1906 року — у словнику іншомовних слів Е. Дравнієка Svešu vārdu grāmata: violets, тобто фиолетовый ‘ie zils, zils kā vijolīte’ (‘синюватий, кольору фіалки’) (Dravnieks 1906: 289). Воно вживається лише для характеристики кольору (напр., violetas ēnas ‘фіолетові тіні’, violeti īrisi ‘фіолетові іриси’, violeti saulrieta mākoņi ‘фіолетові хмари заходу сонця’). Етимоном наступної назви кольору — oranžs ‘помаранчевий’ — є французьке orange ‘апельсин’ (SVV 1999: 538). Ця назва кольору, що позначає червонувато-жовтий або жовтувато-червоний колір і має словникове тлумачення ‘червонувато-жовтий, кольору апельсина’, увійшла до латиської мови порівняно недавно. У двомовних словниках, виданих із XVII до XIX століття, ця назва кольору, наскільки відомо, не трапляється; уперше її зафіксовано лише в першій половині XX століття. У словнику К. Дутцманіса «Політична та загальна книга іншомовних слів» знаходимо прикметник oranžs ‘помаранчевий’ із тлумаченням ‘жовто-алий’ (Ductmanis 1921: 265), а в словнику Latviešu konversācijas vārdnīca до слова oranžs додано вказівку, що слово запозичене з французької мови, 5 На думку автора, цей перенос значення має два можливі пояснення: 1) зв’язок на ґрунті фонетичної подібності зі словом pilns (також розм. pillā), букв. ‘повний’, зі значенням ‘у стані сильного сп’яніння’; 2) метафоричний зв’язок із кольором обличчя (носа) людини, яка п’є (пор. зі словом ziliķis (LLVV VIII 633 — zildegunis) ‘синюшник’ зі значенням ‘алкоголік, п’яниця’). 6 Німецьке violett також позначає колір між синім і червоним (in der Färbung zwischen Blau und Rot liegend ‘veilchenfarben lila’, тобто забарвлення між синім і червоним — бузковий, кольору фіалки (EW 1517)). 222 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Запозичені слова — одне з джерел позначень відтінків кольору в латиській мові та тлумаченням ‘схожа на золото суміш червоного й жовтого кольору’ (LKV XV 29914). Ілюстративний матеріал показує, що «візуальних» відтінків у цієї назви кольору досить багато. Вони охоплюють тони — від близьких до червоного до близьких до жовтого кольору. Прикметник oranžs ‘помаранчевий’ у латиській мові переважно використовується для позначення кольору навколишніх реалій. Гаму помаранчевого кольору доводиться вважати досить обмеженою; обмежена й кількість реалій, які характеризуються назвою кольору oranžs ‘помаранчевий’. Це відбувається через те, що, щойно колір, властивий якій-небудь реалії, стає ближчим до жовтого або червоного, замість слова oranžs використовуються позначення oranždzeltens ‘помаранчево-жовтий’ або oranžsarkans ‘помаранчево-червоний’. Набагато рідше oranžs ‘помаранчевий’ використовується в переносному значенні, до того ж і в цих випадках зберігається зв’язок із позначенням кольору. Помаранчевими та пов’язаними з помаранчевим (oranžie, oranžisti) у латиській мові називають партії, організації тощо, які кольором свого логотипу обрали помаранчевий. Найпоширеніші випадки вживання позначень oranžs, oranžie у латиській мові пов’язані з: • позначенням демократичних сил України на початку XXI століття (помаранчева революція, помаранчеві партії, помаранчеві сили, в Україні перемогу святкують помаранчеві тощо); • Латвійською народною партією (Tautas partija) та її членами (помаранчевий уряд, помаранчеві міністри, помаранчеві депутати, помаранчева Латвія тощо); але після відходу цієї партії з політичної сцени Латвії це позначення стало неактуальним. Наступна запозичена назва кольору — rozā ‘рожевий’, яка завершує цю групу, — запозичена з німецького rosa ‘рожевий’. Позначення багряного або червонуватого кольору rozā вперше в лексикографічних джерелах латиської мови зафіксовано в другій половині XIX століття — у «Книзі іншомовних слів» (Svešu vārdu grāmata) (1878) Ф. Мекона з тлумаченням rožūfēruigs ‘кольору троянд’, gaišisarkans ‘багряний’ (Мёконс 1878: 33), де воно досить тісно пов’язане за значенням з однією конкретною реалією — трояндами. У сучасній латиській мові такого тісного зв’язку немає; з трояндами, кольором троянд тісніше пов’язана інша назва кольору — rožains ‘кольору троянд, рожевий’. «Тлумачний словник латиської літературної мови» та «Словник сучасної латиської мови» дають цій назві кольору тлумачення gaiši sārts ‘світло-багряний’ (LLVV VI2 699; MLVV). Straipsniai / Articles 223 ANITRA ROZE Фактично rožā позначає той самий тон кольору, що й назви кольорів sārts ‘багряний’, gaiši sarkans ‘світло-червоний, багряний’, iesarkans ‘червонуватий’ тощо. Не можна не згадати, що цей колір має досить широку гаму, яка розширює сприйняття назви кольору, на що вказують складні назви кольорів із компонентом rožā ‘рожевий’ у другій частині слова, напр., gaišrožā ‘світло-рожевий’, tumšrožā ‘темно-рожевий’, vecrožā ‘рожевий колір із сіруватим або бузкуватим відтінком’, bēbīšrožā ‘світло-, яскраво-рожевий, характерний для дитячого одягу, дитячих речей’. Назва кольору rožā використовується також у переносному значенні: • позначаючи щось світле, райдужне, можливо, нереальне, напр., skatīties caur rozā brillēm ‘дивитися крізь рожеві окуляри’, auk­lēt rozā cerības ‘плекати рожеві надії’; • ‘пов’язаний із дівчатами, дівчатами-підлітками, жінками, із чимось дівочим, жіночним’, наприклад, рожева комуна ‘жіночий гуртожиток’, приклад у контексті: Зараз ми звернемося до більш жіночної частини України, до більш сексуальної частини, до рожевої частини, до українських весіль (LTV1); • ‘пов’язаний із жіночим гомосексуалізмом’ (напр., рожеві дівчата, рожева любов). До другої, найбільшої, групи запозичених назв кольорів латиської мови віднесено назви кольорів, які не такою мірою, як уже згадані, але все ж досить тривало й стабільно є частиною лексики латиської мови. Попри своє міцне місце в мові, вони все ж психологічно сприймаються як запозичені й досить чужі. Це назви кольорів: bēšs ‘беж, бежевий’, blonds ‘блондин’, brunets ‘брюнет’, šatens ‘шатен’, palss, pāls, pāts ‘блідий’, ‘блідо-сірий’, ‘блідо-жовтий’, karmīns ‘карміновий’, purpurs ‘пурпуровий’. У лексикографічних джерелах латиської мови ці назви кольорів уперше зафіксовано в період від 1638 року (palss, pāts) до 1980 року (šatens ‘шатен’). Місце цих назв кольорів у латиській мові 7 Звертаючись до назви кольору rožains ‘багряний, рожевий’ (аналогом якої є словосполучення rožū krāsa ‘колір троянди’), слід зазначити, що, на думку автора, rožains ‘багряний, рожевий’ і rožū krāsa ‘колір троянди’ позначають один із відтінків рожевого кольору й не є ідентичними позначеннями цього кольору. Імовірно, назва кольору rožains ‘багряний, рожевий’ (а також похідна форма rožīgs ‘рожевуватий’) є латиським аналогом запозиченої назви кольору rožā ‘рожевий’. На думку автора, аналогічну, якщо не ідентичну, семантику має і назва кольору sārts ‘багряний’ (див. Roze 2015: 215, 216, 229, 300, 301). 224 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке стабільне, але менш актуальне, ніж у назв кольорів першої групи. Водночас вони не такі проблематичні, як ті запозичення, до яких ми звернемося трохи пізніше. Частотність уживання цих слів відносно невелика, усі вони використовуються лише для характеристики об’єктів навколишнього середовища. Деякі з них мають обмеження у вживанні. Розгляньмо їх докладніше. Позначення кольору bēšs «бежевий» походить від французького beige «пісочного кольору, світло-коричневий» (SVV 1999: 101). У латиську мову воно, найімовірніше, увійшло через посередництво німецької або російської мови. Уперше в лексикографічному джерелі латиської мови воно з’являється порівняно пізно — лише 1973 року в «Словнику латиської літературної мови», де йому дається тлумачення «пісочного кольору» (LLVV II 62); слово зареєстроване й кількома роками пізніше — у «Частотному словнику латиської мови» (LBV). У жодному іншому словнику — ні в словнику іншомовних слів, ні в орфографічному словнику — цього слова виявлено не було. Крім словника 1976 року, прикметник bēšs зустрічається ще в кількох лексикографічних джерелах із аналогічним поясненням: «світло-коричневий, пісочний» (SVV 1978: 102), «пісочний, світло-коричневий» (SVV 1999: 101), «кольору піску» (LVV 2006: 165) і «кольору піску, коричнюватий» (MLVV). Підсумовуючи словникові дані, можна зробити висновок, що запозичене позначення кольору bēšs відповідає аналогічному складеному позначенню кольору латиського походження smilšu krāsa, smilškrāsa «кольору піску, пісочний», яке, наприклад, у «Словнику латиської літературної мови» визначається як «світло-коричневий із жовтуватим відтінком» (LLVV VII² 51). Той факт, що слово bēšs уживалося в латиській мові до його першої реєстрації в лексикографічному джерелі 1973 року, підтверджує відносно широке використання слова, наприклад, у періодичних виданнях 30-х років минулого століття, де bēšs використовується для опису багатьох реалій (взуття, одягу, аксесуарів, рідше — для опису масті тварин), наприклад: Sensacionāla prāva Rīgas miertiesā par bēša krāsas rokas somiņu. (Rīts) «Сенсаційний судовий розгляд у Ризькому суді щодо сумочки бежевого кольору» / Uzmanību! Kas būtu atradis vai pircis [...] no jaunekļa bēša krāsas sporta uzvalkā dāmu veczelta kabatas pulksteni [...], ļoti lūdzu paziņot pret atlīdzību. (Jaunākās Ziņas, 18. 06. 1938.) «Увага! Якщо хтось знайшов або купив [...] у молодого чоловіка в спортивному костюмі бежевого кольору жіночий кишеньковий годинник зі старого золота [...], дуже просимо повідомити за винагороду». Strēipsniai / Articles 225 ANITRA ROZE У сучасній латиській мові семантика позначення кольору bēš практично не змінилася. Воно переважно використовується для позначення кольору різних реалій (здебільшого одягу та предметів інтер’єру), а також масті тварин, напр., Viņš iznā́k, mazliet saguris uz priekšu, bēšā vējaka ir daļēji aizvērta (jauns.lv/raksts/zinas) «Він виходить, трохи нахилившись уперед, бежева куртка частково застебнута». / Viesistabā, melodiski ņaudēdams, ieskrēja bēšs kaķis ar viegli rudiem rakstiem. (www.kurbijkurne.lv/daildarbi) «До вітальні, мелодійно нявкаючи, забігла бежева кішка зі світло-рудим візерунком». Як це часто буває з назвами кольорів, прикметник bēš має цілком абстрактну семантику. За формою в текстах він використовується або окремо, тобто сам по собі (напр., bēš telefons «бежевий телефон», bēš krēsls «бежевий стілець», bēši svārki «бежева спідниця»), або в поєднанні з прислівником, який відтінює інтенсивність кольорового тону (напр., gaiši bēšs, viegli bēšs «світло-бежевий», tumši bēšs «темно-бежевий», або в поєднанні з іменником krāsa «колір» (напр., bēša krāsas kleita «сукня бежевого кольору», suns bēšā krāsā «собака бежевого кольору»), або в поєднанні з прислівником, який відтінює колір основного компонента (напр., pelēki bēšs «сірувато-бежевий», dzelteni bēšs «жовтувато-бежевий»). Друге позначення кольору цієї групи — blonds — запозичене з французького blond «світлий (про волосся), білявий» (SVV 1999: 110). У латиську мову воно, найімовірніше, потрапило через посередництво німецької або російської мови. Перша реєстрація назви кольору blonds у латиській лексикографії виявлена в словнику іншомовних слів Svešu vārdu grāmata: grāmatniekiem un laikrakstu lasītājiem Якоба Дравніекса із зазначенням, що воно запозичене з французької мови, з тлумаченням «світлий (зі світлим обличчям і жовтуватим волоссям)» (Dravnieks 1906: 39; Dravnieks 1914: 49). Позначення кольору blonds використовується лише для опису кольору волосся (рідше — вусів, бороди), а також для позначення людини, яка має такий колір волосся. У сучасних лексикографічних джерелах це позначення кольору тлумачиться так: «світлий (про волосся); білявий» (SVV 1978: 110; SVV 1999: 110); «світлий (про волосся)» (LLVV II 104); «світлий, жовтуватий (про волосся); такий, що має світле, жовтувате волосся; білявий» (LVV 2006: 176) і «світлий (про волосся); білявий» (MLVV). Оскільки слово blonds позначає лише колір людського волосся, неможливо семантично розрізнити інтенсивність кольорового тону або точно визначити сам колір, якщо невідомо, який вигляд має реальний об’єкт. 226 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке На відміну від тлумачень в інших словниках, де прикметник blonds позначає лише світлий колір людського волосся (вусів, бороди), єдине уточнення, що цей колір, імовірно, є одним із відтінків жовтого, наведено в LVV 1987 і LVV 2006 — «світлий, жовтуватий (про волосся); такий, що має світле, жовтувате волосся; білявий». На практиці прикметником blonds позначають колір від світло-коричневого до платиново-білого. Наведені приклади ілюструють уживання прикметника в мові, водночас розкриваючи його семантику: Lipsts pameta ar īkšķi uz krauju un domīgs nopurināja blondo bārdu. (Zeberiņš: 8) «Ліпст указав великим пальцем на урвище й задумливо похитав світлою бородою». / Jaunais cilvēks bija blonds, gaiši blonds, tā kā sudrabainiem matiem; seja šķita kaila, skropstas tik tikko atšķiramas no baltās sejas […] (www.atena.lv) «Молодий чоловік був білявим, світлим білявим, ніби зі сріблястим волоссям; обличчя здавалося голим, вії ледве відрізнялися від білого обличчя […]» / Blonds tu pats ar gaišiem linu matiem. Tad tev labi piestāv zilas acis. Manam mīļam gan, tam tumši mati. (Rainis 1948: 464) «Ти сам білявий, зі світлим лляним волоссям. Тобі пасують блакитні очі. А в мого коханого волосся темне». Крім того, у розмовній мові існує фразеологізм blondais grēks «білявий гріх», який позначає сексуально привабливу людину зі світлим волоссям, тобто таку, чий вигляд викликає гріховні думки, бажання грішити (перелюбствувати) (див. LVSV 2006: 175). Зустрічається також уживання blonds у переносному значенні «такий, хто має відносно низький рівень інтелекту, недогадливий (зазвичай про жінку)». Наступний прикметник першої групи — brunets «брюнет» — запозичений із французького brunet «людина з коричневим, темним волоссям; темноволосий» (SVV 1999: 116); у латиську мову він потрапив через посередництво німецької або російської мови. Першу реєстрацію позначення кольору brunets у лексикографічному джерелі латиської мови виявлено в словнику іншомовних слів, укладеному Якобом Дравніексом (Jēkabs Dravnieks) Svešu vārdu grāmata: grāmatniekiem un laikrakstu lasītājiem, де позначення кольору brunets із варіантом brinets подано із зазначенням, що воно запозичене з французької мови, і з тлумаченням «із темним обличчям і темним волоссям» (Dravnieks 1906: 42; Dravnieks 1914: 52). Це позначення кольору використовується лише для позначення кольору волосся (вусів, бороди) людини: «такий (чоловік), який має коричневе, темне волосся» (LLVV II 132), «із коричневим, темним волоссям (про людину)» (MLVV). Straipsniai / Articles 227 ANITRA ROZE У практичному вживанні в тексті прикметник brunets також використовується лише для позначення кольору людського волосся (вусів, бороди), напр.: Šarlotes iela joprojām stāv sardzē [...] brunets vīrietis [...] (www.google.lv) «На вулиці Шарлотес усе ще стоїть на варті чоловік-брюнет» / Sēdeju kādu vakaru dāmu garderobes istabā aiz kulisēm, un man blakām, skatos, sēd bruneta jaunkundze ar melnām, dzirkstelīgām acīm [...] (www.tvnet.lv/apollo/arhivs/327979-par_pirmo_latviesu_sabiedribas_elku) «Якось увечері я сидів у жіночій гардеробній за лаштунками, і поруч зі мною, дивлюся, сидить панночка-брюнетка з чорними, іскристими очима [...]». Прикметник brunets використовується порівняно рідко. Можлива причина цього полягає в тому, що більшості носіїв мови слово brunets незнайоме; якщо хтось і чув його, то навіть за наявності зв’язку, зумовленого фонетичною подібністю brunets – brūns переважає звичніше позначення brūniem matiem, tumšmatain­s «із коричневим волоссям, темноволосий». Наступне позначення кольору šatens запозичене з французького châtain «каштановий (лише про колір волосся людини)» (SVV 1999: 767). Першу реєстрацію šatens у лексикографічному джерелі латиською мовою виявлено 1991 року в «Словнику латиської літературної мови», де йому дано тлумачення «каштановий (про волосся людини, про колір волосся людини» (LLVV VII2 338; MLVV). Але й у цьому випадку перша реєстрація все ж не означає те саме, що перше використання. Той факт, що назва кольору šatens у латиській мові була відома набагато раніше, підтверджує її використання в періодичних виданнях 30-х років XX століття, напр.: Esmu 21 g[adu]. v[eca]., šatena, sl[aida]. aug[uma]., dzīves priecīga. jaunava [...] (Jaunākās Ziņas, 31.03.1938) «Мені 21 рік, я струнка, життєрадісна шатенка [...]» / Latgales apgabaltiesas 1. kriminālnodaļa [...] meklē [...] apsūdzēto [...], kura sevišķas pazīmes: vidēja auguma, šatens. (Valdības Vēstnesis) «1-й кримінальний відділ Латгальського регіонального суду [...] розшукує [...] обвинуваченого [...], особливі прикмети якого: середнього зросту, шатен». Як прикметник для позначення кольору волосся šatens використовується також у сучасній латиській мові, про що свідчать приклади: Ņem nost tankistu cepures, bet zem tām šateni cekuli [...] (Rīgas Laiks) «Знімають танкістські шапки, а під ними — каштанові кучері [...]» / [...] Merlina nebija dabiska blondīne. Viņas dabiskā matu krāsa ir šatena [...] (spoki.tvnet.lv) «Мерилін не була натуральною блондинкою. Її природний колір волосся — каштановий [...]». Позначення кольору palss, наступне в цій групі, запозичене з німецької діалектної форми falch (ME III 63). Поряд із розглянутим нижче 228 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке словом pāts воно з’явилося в латиській мові дуже рано. Так, першу реєстрацію palss у лексикографічному джерелі зафіксовано ще в XVII столітті: у словнику Г. Манселя Lettus (1638), де німецьке словосполучення fahl Pferd перекладено як pallp Sirrx (Mancelius 1638: 273). У XVIII столітті в словнику Г. Ф. Стендера (1789), у німецько-латиській частині назву кольору fahl перекладено як bahls, palfs (Stender 1789: 227), а в латисько-німецькій частині позначенню кольору palfs дано переклад fahl, falb, gelblich (Stender 1789: 186). У XIX столітті у словнику Г. Браже (1875) знаходимо позначення кольору palfs із перекладом німецькою мовою fahl, gelblich (Brasche 1875: 121); palfs також зустрічається у словнику К. К. Улманіса та Г. Браже (1880). Підсумовуючи, можна дійти висновку, що семантика слова palss у лексикографічних джерелах XVII–XIX століть пов’язана з блідо-жовтим кольором, який використовувався для опису масті коней. Єдиною причиною віднесення прикметника до другої групи є та обставина, що і саме слово, і його семантика недостатньо добре відомі носіям мови. У тлумачних словниках сучасної латиської мови семантика palss майже аналогічна: 1. «тьмяний, також сірий», 2. «тьмяно-жовтий, жовтуватий, із сіруватим відтінком (про масть коня)» (LLVV VI¹ 219); «тьмяний, блідий, сіруватий» (LVV 1987: 568); «білястий колір, білястий, сіруватий, коричнюватий» (LVV 1993: 536). Приклади вживання слова palss у більшості випадків повністю не розкривають семантики слова: Uz ezermales teciņas stāv zirgs – plats, lēnīgs un palss. (Jaunā Gaita Nr. 144, 1983) «На стежці біля озера стоїть кінь — широкий, спокійний і білястий». / Asu priekšā joņoja zirgi – palsas krēpes plandot. (Repše 1990: 187) «Прямо перед очима бігли коні, розвіваючи білястими гривами». Частина прикладів натякає, що цей колір можна відносити також до забарвлення інших тварин: Atālam pārlido Svētelis palss […] (www.dzeja.info) «Через скошений луг пролітає білястий лелека […]» / Palss kaķitis pavīdeja aiz ceriņiem, piesaistīdams bērna uzmanību. (Bels 1987: 234) «Білясте кошеня промайнуло за кущем бузку, привернувши увагу дитини». Прикметник pāls уперше в лексикографічному джерелі було зареєстровано 1927 року — у «Словнику латиської мови» К. Міленбаха, де бачимо два значення: нім. bleich «блідий» і нім. isabelfarben «сірувато-білястий» (ME III 147). У словниках сучасної латиської мови семантика слова відрізняється: ми вже не знаходимо значення «блідий», натомість з’явилося значення «світлий із жовтуватим відтінком (про масть коня)» (LLVV VI¹ 218)) і «світлий сірувато-жовтий» (LVV 1987: 568; LVV 2006: 767). Straipsniai / Articles 229 ANITRA ROZE Назва кольору pāls використовується переважно для позначення масті коня, напр.: Lielais pālais Ksars [zirgs] nāca pa priekšu. Pirmajā acu uzmetienā viņš nemaz nelikās tik liels, vajadzēja ieskatīties viņa garajās kājās, muskuļos un kustībās. (Хемінгуей 1971: 104) «Великий білястий Ксар [кінь] ішов попереду. На перший погляд він зовсім не здавався таким великим, треба було придивитися до його довгих ніг, м’язів і рухів». В основі наступного прикметника цієї групи pāts лежить лівське, естонське pāt «блідий, тьмяний». Перша реєстрація в лексикографічному джерелі латиською мовою трапляється в другій половині XVIII століття — у словнику Я. Ланге, де знаходимо словосполучення Pahtajs firgs з цікавим перекладом німецькою мовою «ein Rehhaar, al. Eiergelb», тобто «жовтуватої масті (лат. ar pātu spalvu), кольору яєчного жовтка» (Lange 1773: 225), і в словнику Г. Ф. Стендера, де позначення кольору зустрічається у словосполученні pahtajs firgs із перекладом німецькою мовою Rehhaar Pferd «кінь кольору сарни» (Stender 1789: 185). У «Словнику латиської мови» К. Міленбаха позначенню кольору pāts дано переклад німецькою мовою «isabellfarben» із зазначенням, що назва кольору використовується для опису масті такого коня або корови, яка за кольором схожа на масть оленя (лат. briezā spalvā) (ME III 191). У словниках сучасної латиської мови позначення кольору pāts характеризується досить докладно: «коричнювато-жовтий, жовтувато-коричневий із чорним, коричневим або сірувато-жовтим хвостом і гривою (про масть тварин)» (LLVV VI1 527). Отже, семантика позначення кольору майже така сама, як і в словниках XVIII століття. Уживання цього слова в художній літературі та довідниках показують, що переважно pāts використовується для опису масті коней: Visu Zirgu Pilnsapulcē melnie, baltie, bērie un dūkanie, sirmie, pā­tie un ābolainie teica: «Var gadīties, ka mašīnas visu uzvar un mums būs jāiet bojā.» (Ziedonis 1997: 25) «На зборах коней усі — чорні, білі, вороний, темно-коричневі, світло-сірі, жовтуваті та яблукуваті — сказали: «Може статися, що машини всіх переможуть і ми загинемо».» / […] kad Teitoņa ordenis iekaroja Austrumprūsiju, šīs zemes milzīgajos mežos bijis daudz losa, pāta un pelēka apmatojuma savuļas zirgu. (Baltakmens, Stukuls 1978, 8) «[…] коли Тевтонський орден завоював Східну Пруссію, у величезних лісах цієї землі було багато жовтуватих, сірувато-жовтих і сірих диких коней». Наступне позначення кольору другої групи — karmins «кармінний». Слово походить від французького carmin (SVV 1999: 343), яке сягає середньовічного латинського carminium, що, своєю чергою, походить від арабського qirmiz «темно-червоний»; на форму слова вплинуло латинське слово minium «кіновар» (OED). 230 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке Розглядаючи латиські лексикографічні джерела, ми знаходимо слово karmīns у словнику Svēšu vārdu grāmata Фрідріха Мекхона, де karmīns (воно ж karmetīns; пор. з німецьким das Karmesin «karmīns») зазначене як позначення кольору й тлумачиться як «світло-червоний» (Mēkons 1878: 16). Таке тлумачення цілком не відповідає тому кольору, який позначається словом karmīns у сучасній латиській мові, тобто темно-червоному кольору. У російсько-латисько-німецькому словнику К. Валдемара знаходимо слово карминъ, лат. karmins (ļoti sarkana krahsa, тобто «яскраво-червоний колір»), нім. carmin (Valdemārs 1872: 199). Пояснення в дужках ļoti sarkana krahsa вказує на насиченість кольору, але не дає повної впевненості в тому, що мається на увазі саме колір, а не барвнича речовина. Щодо слова карминъ (так само як і щодо наступного пурпуръ) слід зазначити, що принаймні в російській мові в конкретному випадку мається на увазі барвнича речовина, а не колір, оскільки для позначення кольору зазвичай використовуються прикметники карминовый і карминный, в основі яких лежить іменник кармин (Садыкова 2008). З усіх словників сучасної латиської мови лише в MLVV karmīns визначається як назва кольору «темно-червоний барвник, який отримують із самиць кількох порід щитівок; відповідний колір, відтінок» (MLVV). А LLVV і LVV 2006 слово karmīns тлумачать лише як барвничу речовину (LLVV IV 166; LVV 2006: 487). У значенні кольору karmīns найчастіше трапляється як частина складного слова — karmīnsarkans «кармінно-червоний». Набагато рідше воно використовується як самостійне позначення кольору; таке вживання знаходимо, наприклад, у назві гриба karmina bērzlape [Russula carminea] «сироїжка кармінна». Крім того, автономне вживання позначення кольору karmīns іноді трапляється в художній літературі, періодичних виданнях, каталогах: Kvėl rozes karmīnā – es dzeru smaržas kāri – Aiz loga kokos karmīns, oranžs, zelts […] (Dаrbs) «Палають троянди кармінні — я пристрасно п’ю їхній аромат — За вікном у деревах кармінне, помаранчеве, золоте […]» / Ziedi vienkrāsi – purpura, violeti, karmīna. (www.vidzemescerini.lv/lv/cerinu-katalogs) «Квіти одноколірні — пурпурові, фіолетові, кармінні». Позначення кольору karmīns офіційно визначене як колір прапора Латвійської Республіки, напр.: Valsts karoga sarkanajai krāsai (karmīns) […] jāatbilst […] likumā pielikumā dotajam paraugam «Червоний колір державного прапора (кармінний) […] має відповідати […] зразку, наведеному в додатку до закону». Straipsniai / Articles 231 ANITRA ROZE Запозичене позначення кольору purpurs походить від латинського purpura «багрянка (лат. purpurglīemetis); червоний колір», в основі якого лежить грецьке porphyra «темно-червоний колір» (SVV 1999: 648). У латиській мові purpurs зустрічається вже в перекладі Біблії Е. Гліка (XVII–XVIII століття), але з текстів не зрозуміло, чи вживається воно для позначення кольору, чи тканини. Першу реєстрацію в лексикографічному джерелі латиською мовою також виявлено в XVII столітті, у словнику Г. Манцеля (Mancelius 1638: 138), однак там воно не має значення кольору: німецьке Purpur перекладено (витлумачено) як dahrgha Drehbe / sweșcha Drehbe, тобто «дорога чужоземна тканина». Як позначення кольору воно вперше трапляється у словнику К. Валдемара (1872), будучи частиною складного слова: рос. багрь, лат. purpurēhrwe, нім. Purpurfarbe; рос. багряный, лат. purpursarkans, turnșči sarkans, нім. purpurroth (Valdemārs 1872: 6). Через кілька років у словнику Ф. Мекхона Svēșu vārdu grāmata слово purpurs визначається як «skaists sarkanuмs», тобто «гарний червоний колір» (Mēkons 1878: 31), а у словнику К. К. Ульманіса та Г. Браже німецькі purpurn і purpurroth перекладено латиською мовою як șarkans kā purpurs, purpur̦sarkans, тобто «пурпурно-червоний» (Ulmann, Brasche 1880: 583). Розрізнити в уживанні слова purpurs позначення кольору, барвника й тканини досі часом буває складно. Тлумачення, які включають поняття тканини певного кольору, барвника, яким фарбували цю тканину, а також самого кольору, можемо побачити, наприклад, у «Словнику латиської літературної мови» (LLVV), у «Словнику латиської мови» (LVV 2006) і в «Словнику сучасної латиської мови» (MLVV). Як приклад розглянемо тлумачення слова purpurs у LLVV: 1) «темно-червоний барвник із легким фіолетовим відтінком (у Давній Греції, Римі), який добували з багрянки й використовували для фарбування тканин; певний колір, відтінок», 2) «темно-червона тканина з легким фіолетовим відтінком; одяг, виготовлений із такої тканини» (LLVV VII2 445). Подібне вживання бачимо і в прикладах із художньої літератури: Mila Mel̦ka […] g̦ērbusies līdz zemei gaisī purpurā […] (Repše 1998: 142) «Міла Мелка […] була вбрана до землі у світло-пурпурове […]» / Caur šauro logu līja iekšā sarkana rīta blāzma, tērpdama jaunek̦a plecus purpurā […] (Grīns 30) «Через вузьке вікно лилося всередину червоне ранкове сяйво, огортаючи плечі юнака пурпуром […]». Це двозначне (або тризначне) значення слова, яке ми можемо спостерігати у словниках XVIII століття, збереглося й у сучасній латиській мові. 232 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Запозичені слова — одне з джерел позначень відтінків кольору в латиській мові До останньої — третьої — групи запозичених позначень кольору віднесено запозичені слова, які з’явилися в лексиці латиської мови порівняно недавно й продовжують сприйматися як певною мірою чужі та не цілком засвоєні в системі мови; це позначення кольору haki «хакі», indigo «індіго», marengo «маренго» і, дещо меншою мірою, bordo «бордовий». Ці позначення кольору увійшли до мови в тісному зв’язку з реалією, яка мала той чи інший колір; вони не завжди одразу чітко відокремлюються від цієї реалії й продовжують зберігати первісний тісний зв’язок із нею як у побуті, так і в мові. Назва haki «хакі» походить від англійського khaki, а останнє — від урду khāki «кольору пилу» (SVV 1999: 264). У лексикографічному джерелі латиської мови слово вперше зареєстровано 1975 року — у «Словнику латиської літературної мови»: у першому значенні «зеленувато-коричневий колір; тканина такого кольору», а в другому значенні, зазвичай у сполученні зі словом «колір», у функції прикметника — «зеленувато-коричневий» (LLVV III 188). У «Словнику сучасної латиської мови» тлумачення точніше й ширше: «коричнювато-жовтий, коричнювато-зелений колір; тканина такого кольору», а у функції прикметника «у сполученні зі словом «колір»: коричнювато-жовтий, коричнювато-зелений» (MLVV). Поняття позначення кольору haki у свідомості носіїв мови головним чином візуально пов’язане з уявленням про зовнішній вигляд конкретної тканини або одягу з цієї тканини, що, своєю чергою, асоціативно пов’язується з упізнаваністю кольору і, отже, варіації тону є незначними8. Це припущення підтримують і тлумачні словники, у яких haki описано як: zaļganbrūna krāsa; audums šādā krāsā ‘зеленувато-коричневий колір; тканина такого кольору’. У той самий час — у 1975 році — у лексикографічному джерелі латиської мови вперше згадано й позначення кольору indigo ‘індіго’ зі значенням ‘темно-синя кристалічна речовина; відповідна барвна речовина, відповідний колір, тон’ (LLVV III 455), запозичення з іспанської indigo, в основі якого — латинське indicŭm ‘індійський (колір)’ (SVV 1999: 302). До латиської мови воно прийшло через 8 Цей асоціативний зв’язок постає як haki ‘хакі’ → армійська форма або одяг відповідного кольору. Straipsniai / Articles 233 ANITRA ROZE посередництво німецької або російської мови⁹. У значенні кольору воно найчастіше вживається у словосполученнях indigo zils ‘синій, як індіго’ та indigo krāsa ‘колір індіго’. Без прикметника, що позначає колір, zils ‘синій’, позначення кольору indigo ‘індіго’ трапляється досить рідко, головним чином зі значенням барвної речовини або коли йдеться про кольори веселки. Останнім часом indigo часто вживається у словосполученні indigo bērns, тобто дитина індіго — ‘особливо чутлива дитина, яка сприймає світ по-своєму’ (MLVV). Питання про походження наступного позначення кольору цієї групи — marengo ‘маренго’ — у його первісній, як, утім, і теперішній семантиці є досить проблематичним. В основі назви лежить топонім Marengo в Італії, назва місцевості, де відбулася жорстока битва з армією Наполеона. За легендою, у цій битві було пролито стільки крові, що вся земля стала коричнювато-червоною. Відтоді, наприклад, у французькій мові слово marengo позначає коричнювато-червоний колір. Пізніше в цього слова з’явилися й інші значення, напр., пестрый (без зазначення конкретних кольорів). У латиській мові (як і, напр., відповідне слово в російській) marengo позначає темно-серый цвет. Пізніше кольором marengo ‘маренго’ почали називати чорний колір із невеликими білими або сірими цяточками, а у XVIII столітті в Росії словом маренго позначали каштановий колір, який, відповідно, був синонімом коричневого кольору, аналогом французького marengo ou brun (див. ИСГРЯ 2010). Уперше в лексикографічному джерелі латиської мови це позначення кольору згадано 1978 року в «Словнику іншомовних слів», де позначенню кольору маренго із зазначенням етимології (тобто походження від топоніма Маренго в Італії) подано тлумачення ‘темно-сірий колір’ (SVV 1978: 449). Зв’язок цього позначення кольору з реалією виражений особливо яскраво. Беручи до уваги походження слова та його тісний зв’язок із ⁹ У німецькій мові Indigo позначає синю барвну речовину, яку отримували з рослини індиго (у Східній Індії); через посередництво грецької мови воно потрапило до Європи й отримало свою назву від місця походження — з грецького Indikón (Ἰνδικόν) ‘індійський, з Індії’. У латинській мові запозичена форма Indicum далі веде до пізньосередньонижньонімецького indich, ранньонововерхньонімецького endich, endit. Форма Indigo, що стала домінантною з XVII століття, походить не (як прийнято вважати) від іспанського índigo, а від верхньонідерландського indigo, indaco, оскільки торгівля зі Сходом велася через італійські порти (EW 1989–1995). У російську мову индиго потрапило або з німецького Indich (ИСГРЯ 2010), або, як зазначає інше джерело, з іспанського indico, латинського indicum (СИС). В іншому джерелі зазначено, що російське индиго ‘синій барвник і відповідна рослина’, найімовірніше, запозичене з латинського indicum, грецького ἰνδικόν через посередництво німецького Indigo або іспанського indigo (ЭСРЯ 1964–1973). 234 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке реалією, для якої цей колір характерний, тобто з тканиною маренго, у латиській мові малоймовірним є вживання позначення кольору marengo окремо від назви конкретної тканини. Про це свідчить і опис marengo у «Тлумачному словнику латиської мови» — ‘темно-сірий колір; вовняна тканина такого кольору (зазвичай для костюма або пальта)’ (LLVV V 93). У «Словнику сучасної латиської мови» обидва значення об’єднано в одному: ‘темно-сірий колір; вовняна тканина такого кольору’ (MLVV), можливо, тому, що за прикладами важко визначити — йдеться про тканину чи про назву кольору. Прикладів, які однозначно підтверджували б використання маренго лише як назви кольору, автор не виявив. Звичайно, теоретично можна припустити існування словосполучень marengo māja ‘будинок кольору маренго’ або marengo automobilis ‘автомобіль кольору маренго’, але все ж таке вживання є лише гіпотетичним і могло б розглядатися тільки як оказіональне. У будь-якому разі, за даними мови, таке вживання не є актуальним, що, своєю чергою, дає підстави припустити: настільки специфічне й тісно пов’язане з конкретною реалією вживання позначення кольору в мові є досить обмеженим. Останнім у цій групі є позначення кольору bordo ‘бордовий’. Воно походить від французького bordeaux10, а останнє — від топоніма Bordeaux (латиськ. Bordo) у Франції (SVV 1999: 112). Позначення кольору bordo ‘бордовий’ не зафіксоване в жодному з лексикографічних джерел XVII–XIX століть. Уперше в лексикографічному джерелі слово зареєстровано в «Тлумачному словнику латиської літературної мови» 1973 року, де bordo ‘бордовий’ тлумачиться лише як позначення кольору tumši sarkans ‘темно-червоний’ (LLVV II 109–110). Пізніше в слова з’являється й інше значення ‘сорт червоного вина; вино цього сорту’, і лише другим згадується позначення кольору ‘темно-червоний’ (SVV 1999: 112), таким чином, опосередковано вказується на те, що bordo ‘бордовий’ позначає саме такий відтінок темно-червоного кольору, який характерний для вина цього сорту. У латиській мові позначення кольору bordo ‘бордовий’ було відоме принаймні від початку XX століття; воно часто трапляється в періодичних виданнях того часу — у 20–30-х роках, а також у 40–50-х роках, напр., Lietošanas gaitaibā ogām jābūt […] tumši bordo sārtām […] ‘Стиглі ягоди повинні бути […] темно-бордовими […]’ (Darba Zemnieks) / Tēģi ir 10 Фр. bordeaux ‘D’une couleur proche de celle des vins rouges de Bordeaux (rouge france)’, тобто кольору вина, виготовленого з червоного винограду сорту бордо (Hachette 1999: 221). Straipsniai / Articles 235 ANITRA ROZE dažādās krāsās – bordo, brūnā, bešā. ‘Одяг різного кольору — бордовий, коричневий, бежевий’ (Cīņa). Як позначення кольору bordo ‘бордовий’ використовується і як частина словосполучення bordosarkans ‘бордово-червоний’, і як прикметник, напр., bordo kleita ‘бордова сукня’, bordo žakete ‘бордовий піджак’. На завершення хотілося б відзначити ще одну цікаву тенденцію у появі нових позначень кольору в латиській мові. Вона безпосередньо не пов’язана із запозиченими словами, але, на думку автора, є наступним етапом розвитку позначень кольору. Йдеться про появу позначень кольору, у яких узагалі не згадується назва кольору і які взагалі не є прикметниками. Для позначення кольору в таких випадках використовуються лише назви реалій (до того ж слід зазначити, що часто вони не мають конкретного кольору або є поетичними), наприклад, saullēts ‘схід сонця’, vaņila ‘ваніль’, dzelzs ‘залізо’, rudens ‘осінь’, ceriņu dūmakā ‘бузок у серпанку’ тощо. Про перспективи цієї тенденції поки що важко судити, але суб’єктивно здається, що згаданий спосіб позначення кольору посідає дедалі більше й дедалі важливіше місце в мовному просторі. Характерно, що ці умовні позначення кольору трапляються лише в літературних текстах і різноманітних каталогах, а не в розмовному мовленні. Автор припускає, що таким чином мова за допомогою людей, які нею говорять, намагається розв’язати порушену на початку цієї статті проблему: коли позначення кольору використане немовби саме по собі, то, навіть якщо його згадано в контексті, без найдетальніших пояснень непосвяченому читачеві або слухачеві не відкриваються нюанси кольору. Спосіб, за якого для позначення кольору використовуються назви реалій без назви кольору, спирається на асоціативне сприйняття носіїв мови і, можливо, ефективніше забезпечує бажаний результат. Інакше кажучи, якби бажаного результату не було досягнуто, навряд чи згаданий спосіб позначення кольору знайшов би стільки послідовників. ВИСНОВКИ Узагальнивши матеріал, розглянутий у цій статті, можна зробити такі висновки: 1) частина запозичених позначень кольору, які найраніше увійшли до словникового складу латиської мови, носіям мови добре відомі; однак специфічні позначення кольору (за 236 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке здебільшого це позначення масті коней, запозичені у XVII–XVIII столітті palss, pāls, pāts) поза колом фахівців конкретної галузі (напр., конярство, кінний спорт) маловідомі й уживаються досить рідко; 2) пізніші запозичення вживаються рідше; частково це відбувається тому, що не поширена й реалія, для характеристики якої використовується це позначення кольору (напр., marен-го), а частково тому, що замість запозичення частіше використовується складне, незапозичене позначення кольору (напр., замість šatens уживається kastaņbrūns ‘каштановий’, замість brunets – tumši brūns ‘темно-коричневий’); 3) перша реєстрація позначення кольору в лексикографічному джерелі не завжди вказує на час виникнення цього позначення в латиській мові; в окремих випадках перше вживання слова зафіксовано не в лексикографічному джерелі, а в періодичному виданні; 4) під час розгляду вживання позначення кольору в давніших і сучасніших джерелах семантичних відмінностей між ними практично не виявлено (за винятком прикметника karmins); у сучасних джерелах деякі позначення кольору (напр., oranžs, rozā) частіше використовуються в переносному значенні, але вживання окремих позначень кольору (напр., lillā) у переносному значенні трапляється вже в текстах початку XX століття; 5) частина сучасних джерел демонструє тенденцію замість запозичених позначень кольору використовувати назву самої реалії, для якої той чи інший колір є більш характерним; але це явище неоднорідне в усіх проявах мови — воно спостерігається переважно в текстах із конкретною специфікою — у товарних каталогах, в описах товару (напр., одягу, побутової техніки) на етикетках, упаковці, у магазинах тощо. СКОРОЧЕННЯ латиськ. — латиський нім. — німецький фр. — французький рос. — російський Straipsniai / Articles 237 ANITRA ROZE ИСТОЧНИКИ Baltakmens Raimonds, Stukuls Vilis 1978: Latvijas zirgi. Rīga: Liesma. Bels Alberts 1987: Cilvēki laivās. Rīga: Liesma. Blaumanis Rūdolfs 1993: Kopoti raksti 1. Rīga: Cīrulis. Brasche G. 1875: Allererste Anleitung zum Gebrauche der lettische Sprache für Deutsche von G. Brasche. Libau: Verlag von G. L. Zimmermann. Ciņa 09.10.1956. Darba Zemnieks 27. 09.1940 Darbs 15.09.1927 Dravnieks J. 1906: Svešu vārdu grāmata. Jelgava. Dravnieks J. 1914: Svešu vārdu grāmata. Jelgava. Ducmanis K. (K. D.) 1921: Politiska un vispārēja svešvārdu grāmata. Pārlaboj uši un papildinājuši K. Dēķens un V. Dermanis. Rīga: Komandītsabiedrības «Daile un Darbs» apgādībā. EW 1989–1995: Etymologisches Wörterbuch (nach Pfeifer). Доступно: www.dwds.de. EW – Etymologisches Wörterbuch des Deutschen. München: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1997. Grīns Aleksandrs: Nameja gredzens. Rīga: Zvaigzne ABC [год не указан]. Hachette 1999: Dictionnaire Hachette Encyclopédique. Edition 2000. Paris: Hachette Livre. Hemingveijs Ernests 1971: Kopoti raksti 1. No angļu valodas tulkojusi Vizma Belševica. Rīga: Liesma. Jaunākās Ziņas 31.03.1938. Jaunākās Ziņas 18.06.1938. jauns.lv/raksts/zinas Kluge F. 1975: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. Berlin, New York: Walter de Gruyter. Lange J. 1773: Lettisch Deutscher Theil des vollständigen Lettischen Lexici. Schloß Ober=Pahlen. Latviešu Avīzes 27.06.1857. LBV – Latviešu valodas biežuma vārdnīca 4. Rīga: Zinātne, 1976. 238 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Заимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке LKV XV – Latviešu konversācijas vārdnīca 15. Rīga: A. Gulbja apgādība, 1937. LLVV I–VIII – Latviešu literārās valodas vārdnīca 1–8. Rīga: Zinātne, 1972–1996. LTV1 – ТВ передача «Культовая еда. Украина», 27.11.2014. LVSV 2006 – Latviešu valodas slenga vārdnīca. Rīga: Norden AB. LVV 1987 – Latviešu valodas vārdnīca. Rīga: Avots. LVV 1993 – Latviešu valodas vārdnīca. Amerikas Latviešu apvienība. LVV 2006 – Latviešu valodas vārdnīca. Rīga: Avots. Mājas Viesis 05.09.1860. Mancelius G. 1638: Lettus / das ist Wortbuch / Sampt angehengtem täglichem Gebrauch der Lettischen Sprache; Allen und jeden Außheimischen / die in Churland / Semgallen und Lettischem Liefflande bleiben / und sich redlich neh​​ren wollen / zu Nutze verfertigt / Durch Georgium Mancelium Semgall der H. Schrifft Licentiatum &c. Erster Theil. Cum Grat. & Priv. S. R. M. Svec. Gedruckt unnd verle​​gt zu Riga durch Gerhard Schröder Anno M. DC. XXXVIII. ME I–IV – Mīlenbahs (Mülenbachs) Kārlis. Latviešu valodas vārdnīca 1–4. (Lettisch-deutsches Wörterbuch). Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns. 1. Rīga: Kultūras fonds, 1923–1925; 2. Rīga: Kultūras fonds, 1925–1927; 3. Rīga: Kultūras fonds, 1927–1929; 4. Rīga, 1929–1932. Mēkons F. 1878: Svešu vārdu grāmata. Rīga. MLVV – Mūsdienu latviešu valodas vārdnīca. Pieejams: www.tezaurs.lv/mlvv/. OED – Online Etymology Dictionary. Douglas Harper, 2001–2014. Pieejams: www. etymonline.com. Rainis Jānis 1948: Kopoti raksti 3. Rīga: Latvijas valsts izdevniecība. Repše Gundega 1998: Sarkans. Rīga: Preses Nams. Rīgas Laiks Nr. 1, 2002. Rīts 19.05.1936. spoki.tvnet.lv. Stender G. F. 1789: Lettisches Lexikon. Mitau: J. F. Steffenhagen. SVV 1978 – Svešvārdu vārdnīca. Rīga: Liesma. SVV 1999 – Svešvārdu vārdnīca. Rīga: Jumava. Straipsniai / Articles 239 ANITRA ROZE U l m a n n C. C.; B r a c h e G. 1880: Lettisches Wörterbuch von Ulmann und Brasche. Zweiter Theil. Deutsch=lettisches Wörterbuch [...]. Riga u. Leipzig: Brutzer. Waldemars K. 1872: Kreeuwu-latweeschu-wahzu wardnize isdota no Tautas Apgaism(oschanas?) Ministrijas. Moskva. Valdības Vēstnesis 06.11.1930. VPSV – Valodniecības pamatterminu skaidrojošā vārdnīca. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 2007. www.atena.lv. www.dzeja.info. www.google.lv. www.kurbijkurne.lv/daildarbi. www.saeima.lv/simbolika/karogs. www.tvnet.lv/apollo/arhivs/327979-par_pirmo_latviesu_sabiedribas_elku. www.vidzemescerini.lv/lv/cerinu-katalogs. Zeberiņš Modris: Zelta lielceļi. Rīga: Sol Vita [год не указан]. Ziedonis Imants 1997: Raksti 12 sējumos 8. Rīga: Nordik. ИСТРЯ 2010 – Исторический словарь галлицизмов русского языка. Москва: Словарное издательство ЭТС. Доступно: http://gallicismes.academic.ru, http://dic.academic.ru/. СИС – Чудинов А. Н.: Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка, 1910. Доступно: http://dic.academic.ru/. ЭСРЯ 1964–1973 – Фасмер М. Р. Этимологический словарь русского языка. Москва: Прогресс. Доступно: http://dic.academic.ru/. ЭСРЯ 2004 – Крылов Г. А. Этимологический словарь русского языка. Санкт-Петербург: ООО «Виктория плюс». Доступно: http://dic.academic.ru/. Л И Т Е Р А Т У Р А Ahero Antonija 1965: Salikteni ar norobežotu nozīmi. Latviešu valodas kultūras jautājumi. 1. laidiens. Rīga: Liesma, 31–38. Balode Laimute 2001: ķirsn-/juod-/melnbaltu hidronīmijā. – Linguistica Lettica 9. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 110–122. 240 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII Зaимствованные слова – один из источников обозначений нюансов цвета в латышском языке Bušs Ojārs 2014: Pārdomas par vārda nozīmi. Referāts A. Ozola dienas konferencē 2014. gada 21. martā [Rokraksts.]. Ēdelmane Inese 1971: Krāsu nosaukumi latviešu valodā. – Latviešu valodas kultūras jautājumi. 7. laidiens. Rīga: Liesma, 73–85. Grīsle R. 1995: Par zirgu no filologa viedokļa. – Latvijas Zirgi 4/5, 40–43. Lejniece G. 1979: Mēļš. Latviešu valodas kultūras jautājumi. 15. laidiens. Rīga: Liesma, 153–156. Mihališina Monika 2002: Melnās krāsas semantika poļu un latviešu valodā. – Valoda un literatūra kultūras apritē. Zinātniskie raksti 650. Rīga: Latvijas Universitāte, 75–83. Roze Anitra 2010a: Adjektīvi ruds, rūsgans, rusls: semantika un lietojums latviešu valodā. – Res Humanitariae 7. Klaipėda: Klaipėdos universitetas, 57–67. Roze Anitra 2010b: Adjektīvu violets un lillā semantika un lietojums latviešu valodā. – Linguistica Lettica 19. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 50–61. Roze Anitra 2012: Mājdzīvnieku krāsu apzīmējumi latviešu valodā. – Apvienotais Pasaules latviešu zinātnieku III kongress un Letonikas IV kongress „Zinātne, sabiedrība un nacionālā identitāte“. Valodniecības raksti. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 292–307. Roze Anitra 2015: Caur krāsu loku. Par krāsu nosaukumiem latviešu valodā. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 496. Šmits Pēteris 1923: Par seno latviešu apģērba krāsu. – Filologu Biedrības Raksti 3. Rīga, 7–33. Valke Simona Sofija 2012: Hromatiskā semantika Morisa Māterlinka «Zilajā putnā»: oriģināla un latvisko tulkojumu analītisks sastatījums. – Kultūras studijas. Krāsa literatūrā un kultūrā. Zinātnisko rakstu krājums 4. Daugavpils: Daugavpils Universitātes Akadēmiskais apgāds «Saule», 129–141. Zemzare Daina 1971: Par govju vārdiem latviešu valodā. – Baltistica 7(2). Vilnius: Mintis, 189–200. Садыкова 2008 – Садыкова, И. В. Русские цветообозначения латинского происхождения. – Вестник Томского государственного университета. Филология 1(2). Томск, 28–36 (Доступно: http:// www.philology.ru/linguistics2/sadykova-08.htm). Straipsniai / Articles 241 ANITRA ROZE Skolinti spalvų pavadinimai – vienas iš atspalvių žymėjimo būdų latvių kalboje SANTRAUKA Greta spalvos intensyvumą apibūdinančių prieveiksminių komponentų gaiši ‘šviesiai’, tumši ‘tamsiai’, koši ‘ryškiai’, bāli ‘blankiai’ ir pan. latvių kalboje gausu skolintų spalvų pavadinimų įvairiems atspalviams žymėti. Straipsnyje nagrinėjamos skolintų spalvų pavadinimų grupės, šių grupių būdingosios savybės detaliau aptariant ir kiekvieno konkretaus skolinio – spalvos pavadinimo – semantiką, vartoseną, taip pat pirmuosius fiksavimus leksikografijos šaltiniuose, kai kuriais atvejais – kituose šaltiniuose (dažniausiai periodikoje). Į pirmąją skolintų spalvų pavadinimų grupę patenka skoliniai, suvokiami kaip pastovi latvių kalbos leksikos dalis, kurie dažnai vartojami kasdieniame bendravime ir retai asocijuojasi su sąvoka „skolinis“. Tai spalvų pavadinimai oranžs ‘oranžinis’, rozā ‘rožinis’, lillā ‘violetinis’ ir violets ‘violetinis’. Tiek pirmosios, tiek antrosios grupės spalvų pavadinimų skoliniams kalboje būdingos įsitvirtinusios perkeltinės reikšmės. Antrąją, didžiausią skolinių grupę sudaro naujesni skoliniai. Jie jau rečiau nei anksčiau minėti spalvų pavadinimai vertinami kaip „savi“, neretai vartotojams yra mažiau žinomi ir vartojami. Be to, dauguma jų glaudžiai susiję su konkrečių realijų grupe (pavyzdžiui, žmogaus ar gyvūno plaukų (paukščių plunksnų) danga). Tai spalvų pavadinimai – būdvardžiai bēšs ‘smėlinis’, blonds ‘šviesiaplaukis’, brunets ‘tamsiaplaukis’, šatens ‘šatenas’, palss ‘balkšvas; sartis (apie arklių)’, pāls ‘blyškus; šviesiais sartas (apie arklį)’, pāts ‘sartas (apie arklį)’, taip pat daiktavardžiai karmīns ‘karminas’ ir purpurs ‘purpuras’ (dažniausiai tai sudėtinių spalvų pavadinimų dalys). Į trečiąją grupę patenka skolinti spalvų pavadinimai, tapę latvių leksikos dalimi palyginti neseniai (dažniausiai XX a. pirmojoje pusėje) – haki ‘chaki’, indigo ‘indigas’, marengo ‘marengas’, bordo ‘bordinis’. Esama tam tikrų problemų, susijusių tiek su šių skolinių semantika, tiek su jų įtraukimu į kalbos sistemą, nes šie pavadinimai pateko į kalbą glaudžiai susiję su tam tikra realija ir ne visada gali būti nuo jos atskiriami – jie išlaiko ryšį su ja ir buityje, ir kalboje. Įteikta 2018 m. balandžio 27 d. ANITRA ROZE LU Latviešu valodas institūts Akadēmijas lauk. 1–815, Rīga LV – 1050, Latvija [email protected] 242 Acta Linguistica Lithuanica LXXVIII