Anmerkungen zu den Flussnamen lit. „Liẽkė“, „Liekà“ und ihrer Sippe

HARALD BICHLMEIER Sächsische Akademie der Wissenschaften zu Leipzig Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg Галузі досліджень: ономастика (топонімія), історична фонологія германських мов, індоєвропейське мовознавство, алжаміадо-тексти. DOI: doi.org/10.35321/all83-07 ПРИМІТКИ ДО НАЗВ РІЧОК ЛИТ. LIĖKĖ, LIEKĄ ТА ЇХНЬОЇ СПОРІДНЕНОЇ ГРУПИ Keletas pastabų dėl Liėkė, Lieką ir kitų bendrašaknių upėvardžių АНОТАЦІЯ Назви річок лит. Liėkė, Lieką (та їхня споріднена група) час від часу згадуються в межах досліджень «давньоєвропейської» гідронімії. Традиційно їм приписують етимологію на основі кореня праіндоєвроп. *(h₁)leik- «скручувати, згинати». Однак, імовірно, цього кореня ніколи не існувало; принаймні в апелятивній лексиці жодної індоєвропейської мови його не засвідчено. Отже, йому — якщо корінь праіндоєвроп. *(h₁)leik узагалі існував — фактично також не можна приписати жодного значення. Тому доцільніше виводити обидві литовські назви річок від кореня праіндоєвроп. *uleikʷ- «бути рідким, зволожувати». Зв’язок із балтійським мовним матеріалом складний, але можливий. Водночас щодо назви річки Lech, для етимологізації якої також було залучено обидва згадані корені, слід зазначити, що її не можна виводити від кореня праіндоєвроп. *(h₁)leik, оскільки, імовірно, його взагалі не існувало, але також відпадає корінь праіндоєвроп. *uleikʷ, оскільки цьому перешкоджають фонологічні причини. Натомість ця назва є кельтським утворенням зі значенням «покритий кам’яними (плитами), кам’янистий»: праіндоєвроп. *pḷ(h₂)k-(m)neh₂- > пракельт. *φlikkā- > давньокельт. *likkā. Отже, слід зазначити, що лит. Liėkė, Lieką тощо та нім. Lech етимологічно не мають між собою нічого спільного. Straipsniai / Articles 151 HARALD BICHLMEIER КЛЮЧОВІ СЛОВА: давньоєвропейська гідронімія, кельтські назви водойм, литовські назви водойм, «хибні друзі». АНОТАЦІЯ Назви річок лит. Liėkė, Liekà (та споріднені з ними) іноді згадуються в працях, присвячених так званій «давньоєвропейській гідронімії». Традиційно їх етимологізують на підставі кореня праіндоєвроп. *(h₁)leik- «згинати». Однак цього кореня, ймовірно, ніколи не існувало; принаймні в апелятивній лексиці жодної індоєвропейської мови, схоже, немає його продовжень. Отже, цьому кореню — якщо він узагалі існував — не можна приписати жодного значення. Тому видається доречнішим виводити литовські назви річок від кореня праіндоєвроп. *uleikᵘ- «зволожувати, бути рідким». Паралельно назву річки Lech (річки в Австрії та Баварії) також аналізували на підставі двох згаданих коренів — праіндоєвроп. *(h₁)leik- «згинати» та праіндоєвроп. *uleikᵘ- «зволожувати, бути рідким». Як уже зазначалося, першого з них, однак, ніколи не існувало, а другий не може бути вихідним через фонологічні причини. Назва річки Lech ґрунтується на кельтському утворенні «той, що має камені (кам’яні плити)»: праіндоєвроп. *pl̥(h₂)k-(m)neh₂- > пракельт. *(q)likkā-. Отже, зрозуміло, що назви річок лит. Liėkė, Liekà тощо та нім. Lech не мають спільної етимології. КЛЮЧОВІ СЛОВА: давньоєвропейська гідронімія, кельтські гідроніми, литовські гідроніми, «хибні друзі». 1. ВСТУП Дві назви річок, лит. Liėkė, Liekà, та споріднені з ними назви неодноразово трапляються в літературі, присвяченій давнішим шарам назв водойм Європи, тобто «давньоєвропейській гідронімії». За певних умов можна було б також встановити зв’язок цих назв із назвою річки Lech, яка тече з Австрії до Баварії та впадає там у Дунай; у давнішій літературі це вже робили. Мета цієї статті — дослідити, чи є такий зв’язок обґрунтованим.¹ ¹ Я дякую двом анонімним рецензентам статті за їхні зауваження та пропозиції, які допомогли усунути непорозуміння й загалом поліпшити статтю. 152 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Зауваження щодо назв річок лит. Liĕkė, Liekā та їхньої спорідненої групи 2. ЛИТОВСЬКА ГРУПА НАЗВ 2.1. Щодо етимологізації та інших назв, які зрештою можна з ними пов’язати, слід виходити з лит. lieknas (також lieknas) m. «болото, заболочена, болотиста лука», liėkna (також lieknā) f. «низько розташована заболочена лука». Імовірно, сюди ж належить лит. lāikšės (1) f. «велике болото, заросле чагарником» (докладніше про етимологію див. нижче, § 3.). 2.2. Що стосується назв, які належать до цієї групи, то слід зіставити кілька переліків: Neben der ‘klassischen’ litauischen Literatur (besonders Savukynas et al. 1963, Vanagas 1970, 1981, 1981a) ist etwa eine Aufstellung zu nennen, die bei SEJL² (2018–2020) s.v. lāikšės genannt wird (LED 656 s.v. lāikšės werden die Gewässernamen indes nicht angeführt, sondern LED 696 s.v. lieknas), wobei ein Abgleich mit der Lietuvos vietovardžių geoinformacinė duomenų bazė (http://lkiis.lki.lt/lietuvos-vietovardziu-geoinformacine-duomenu-baze; im Weiteren LVGDB) die dort vorgenommene Zuordnung der Namen zu Geoobjekten als bisweilen fraglich erscheinen lässt. 2.3. За Смочинським, існують такі назви, утворені на основі литовського кореня leik–/liek–: 2.3.1. Назви річок на основі leik–/liek–: a) Похідні: Liėke (2),² Liėkė (4),³ Liekā (4);⁴ b) Композити: Lēikupis (1).⁵ 2.3.2. Назви річок на основі leikn–/liekn–: a) Похідні: ² Vgl. Savukynas et al. 1963: 91; nicht in Vanagas 1970; vgl. Vanagas 1981: 189; Vanagas 1981a: 59; nicht in LVGDB. ³ Vgl. Savukynas et al. 1963: 91; nicht in Vanagas 1970; vgl. Vanagas 1981: 189; Vanagas 1981a: 59; nicht in LVGDB. ⁴ Vgl. Savukynas et al. 1963: 89; Vanagas 1970: 46; Vanagas 1981: 185, 189; Vanagas 1981a: 59; nicht in LVGDB. ⁵ Vgl. Savukynas et al. 1963: 89; Vanagas 1970: 241; Vanagas 1981: 189; Vanagas 1981a: 59; nicht in LVGDB. Straipsniai / Articles 153 HARALD BICHLMEIER Liekšna (1);⁶ 7 разів у LVGDB, серед них немає назви водойми: 116597⁷ (луг), 116664 (луг), 116866 (луг), 117072 (луг), 117766 (луг), 117807 (луг), 118043 (ліс). Liekšnas (1; 4 рази)⁸. Liekšnas (2; 3 рази);⁹ 5 разів у LVGDB, серед них немає назви водойми: 116808 (луг), 117138 (луг), 117244 (луг), 117700 (луг), 117767 (луг). б) Композити: Liekšnupalis,¹⁰ Liekšnupis,¹¹ Pusiáulieknis.¹² 2.3.2. Топоніми від основи liekn-/liekn-: а) Похідні: Liek̨niai¹³ (у LVGDB як назва частини садиби [118387]); Liek̨nėlis,¹⁴ Ūžliek̨nė (очевидно, лісова назва),¹⁵ Ūžliek̨nis,¹⁶ Ūžliek̨niai (1)¹⁷ (11748); б) Композити: Liek̨nag̨ala,¹⁸ Jūodliek̨nis,¹⁹ Šilaliek̨nis.²⁰ 2.4. У наведеному вище списку Смочинського немає регулярно згадуваної в гідронімічній літературі Liek̨a, і її також не зафіксовано в LVGDB та «класичній» литовській літературі з цієї теми. Згідно з сучасним станом досліджень, багато що свідчить на користь того, що назва водойми лит. Liek̨a ⁶ Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 36; Vanagas 1981: 190. ⁷ Наведені тут і далі числа є геокодами, присвоєними окремим геооб’єктам у LVGDB. ⁸ Vgl. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 36, 115; Vanagas 1981: 190; Namenform mit Akut nicht in LVGDB. ⁹ Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 36; Vanagas 1981: 190. ¹⁰ Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 89; Vanagas 1981: 190; не в LVGDB. ¹¹ Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 235; Vanagas 1981: 190; не в LVGDB. ¹² Пор. Savukynas et al. 1963: 130; Vanagas 1970: 254, 256; Vanagas 1981: 269; не в LVGDB. ¹³ Немає в Savukynas et al. 1963; немає у Vanagas 1970; немає у Vanagas 1981. ¹⁴ Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 115; Vanagas 1981: 190; не в LVGDB. ¹⁵ Vgl. Savukynas et al. 1963: 181 (Ūžliek̨nės ūpis); Vanagas 1970: 272 (Ūžliek̨nės ūpis); Vanagas 1981: 356 (Ūžliek̨nės ūpis): zum Waldnamen Ūžliek̨nė; nicht in LVGDB. ¹⁶ Не в Savukynas et al. 1963; не в Vanagas 1970; не в Vanagas 1981; не в LVGDB. ¹⁷ Не в Savukynas et al. 1963; не в Vanagas 1970; не в Vanagas 1981. ¹⁸ Не в Savukynas et al. 1963; не в Vanagas 1970; не в Vanagas 1981; не в LVGDB. ¹⁹ Не в Savukynas et al. 1963; пор. Vanagas 1970: 251, 256; не в Vanagas 1981; не в LVGDB. ²⁰ Пор. Savukynas et al. 1963: 185; Vanagas 1970: 239, 247; Vanagas 1981: 331; не в LVGDB. 154 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Примітки до назв річок лит. Liëke, Liekà та їхньої спорідненої групи йдеться про Ghostname, який, можливо, ґрунтується на описці Leikà. Хто першим увів його в наукову дискусію, наразі з’ясувати неможливо. На додаток до наведеного вище списку, у LVGDB зафіксовано такі деривації або онімізації апелятивів лит. liėknas, liėkna: 2x Liek̇nalis (2):21 116716 (Wiese), 116824 (Wiese); Lieknāle (2):22 116997 (Acker); Liek̇nai (2):23 116697 (пасовище); Liek̇iai (2):24 76426 (село); 4x Liek̇nos (1):25 117693 (Wiese), 117701 (Wiese), 117506 (Sumpf), 117507 (Wiese); Liek̇niniai pašėdžiai:26 116394 (Wiese); 3x Liek̇nė (2):27 116370 (Wiese), 116395 (Wiese), 116613 (Wiese); Liek̇nės (2):28 116711 (луг). 2.5. У літературі про гідроніми Литви також наводяться деякі гідроніми, яких немає ні у Смочинського, ні в LVGDB, а саме: двічі Liekupis29, а також по одному разу Liekaitis, Liekaitė, Liėkno upalis та Lieknėlių rãvas. 2.6. Поки що незрозуміло, як виникла розбіжність між даними в базі даних і даними (якщо вони стосуються гідронімів) у словниках назв. 2.7. Крім того, зокрема Удольф (1990: 116) відносить сюди ще два гідроніми зі ступенем редукції кореня, лит. Li̇kupis, Likupỹs. Удольф цитує у зв’язку з цим (а також щодо назв із Liek-, Leik-), зокрема, також Ванагаса 21 Не наведено у Savukynas et al. 1963; не наведено у Vanagas 1970; не наведено у Vanagas 1981. 22 Не наведено у Savukynas et al. 1963; не наведено у Vanagas 1970; не наведено у Vanagas 1981. 23 Не наведено у Savukynas et al. 1963; не наведено у Vanagas 1970; не наведено у Vanagas 1981. 24 Не наведено у Savukynas et al. 1963; не наведено у Vanagas 1970; не наведено у Vanagas 1981. 25 Не наведено у Savukynas et al. 1963; не наведено у Vanagas 1970; не наведено у Vanagas 1981. 26 Не наведено у Savukynas et al. 1963; не наведено у Vanagas 1970; не наведено у Vanagas 1981. 27 Не наведено у Savukynas et al. 1963; не наведено у Vanagas 1970; не наведено у Vanagas 1981. 28 Не наведено у Savukynas et al. 1963; не наведено у Vanagas 1970; не наведено у Vanagas 1981. 29 Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1981: 189. 30 Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 76; Vanagas 1981: 189. 31 Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 76; Vanagas 1981: 189. 32 Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 270; Vanagas 1981: 190. 33 Пор. Savukynas et al. 1963: 91; Vanagas 1970: 272; Vanagas 1981: 190. 34 Пор. Savukynas et al. 1963: 92; Vanagas 1970: 241, 244; відсутня в LVGDB. Straipsniai / Articles 155 HARALD BICHLMEIER 1981: «185, 189 і наст. — форми з Lik, щоправда, містяться на с. 191, і там їх жодним чином не пов’язано з назвами з Liek-, Leik; так само малоймовірним вважається зв’язок із литовським особовим ім’ям Likas; натомість там-таки можливим видається зв’язок із литовським дієсловом likti. Проте зв’язок назв водойм із литовським likti ‘залишатися, лишатися, залишатися живим, покидати, залишати’ — усе ж таки не надто очевидна пропозиція. Таке здавалося б правдоподібнішим у місцевості, де річки в сухий сезон зникають, — тоді «річка, яка (попри посуху) залишається (тобто й далі несе воду)» була б осмисленим мотивом номінації. Для Балтії це поки що радше малоймовірний сценарій.» Отже, цей зв’язок можна кваліфікувати щонайбільше як віддалену можливість. 2.8. Отже, у підсумку в таблиці постає така картина: Name SEJL² LVGDB Savukynas et al. 1963 Vanagas 1970 Vanagas 1981 Vanagas 1981a Juódliek­nis + (ON) – – – – – Leikà + (FIN) – 89 46 185, 189 59 Liekáitė – – 91 76 189 – Liekáitis – – 91 76 189 – Leikupis + (FIN) – 89 241 189 59 Liẽkė + (FIN) – 91 – 189 59 Liekė̃ +(FIN) – 91 – 189 59 Liẽkiai – 76426 (Dorf) – – – – Liẽkna + (FIN) 116597 (Wi), 116664 (Wi), 116866 (Wi), 117072 (Wi), 117766 (Wi), 117807 (Wi), 118043 (Wa) 91 36, 115 190 – Liẽknagala + (ON) – – – – – Liẽknai – 116697 (Vw) – – – – Liek­nãlė – 116997 (A) – – – – Liek­nãlis – 116716 (Wi), 116824 (Wi) – – – – Liẽknas + (FIN) 116808 (Wi), 117138 (Wi), 117244 (Wi), 117700 (Wi), 117767 (Wi) 91 36 190 – 156 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Примітки до назв річок лит. Liėkė, Liėką та їхньої словотвірної родини Name | SEJL² | LVGDB | Savukynas et al. 1963 | Vanagas 1970 | Vanagas 1981 | Vanagas 1981a Liėknė | – | 116370 (Wi), 116395 (Wi), 116613 (Wi) | – | – | – | – Liėknėlių rāvas | – | – | 91 | 272 | 190 | – Liėknėlis | + (ON) | – | 91 | 115 | 190 | – Liėknės | – | 116711 (Wi) | – | – | – | – Liėkniaĩ | + (ON) | 118387 (Ht) | – | – | – | – Liėkniniai pasėdžiai | – | 116394 (Wi) | – | – | – | – Liėkno upālis | – | – | 91 | 270 | 190 | – Liėknos | – | 117693 (Wi), 117701 (Wi), 117506 (Su), 117507 (Wi) | – | – | – | – Liėknupalis | + (FlN) | – | 91 | 89 | 190 | – Liėknupis | + (FlN) | – | 91 | 235 | 190 | – Liėkupis | – | – | 91 | – | 189 | – Pusiālieknis | + (FlN) | – | 130 | 254, 256 | 269 | – Šilalieknis | + (ON) | – | 185 | 239, 247 | 331 | – Užlieknė | + (ON), genauer: Wa | – | 181 (Užlikenės ūpis) | 272 (Užlikenės ūpis) | 356 (Užlikenės ūpis) | – Užliekniai | + (ON) | 117748 | – | – | – | – Užlieknis | + (ON) | – | – | – | – | – Скорочення: A — рілля, FlN — назва річки, Ht — частина хутора, ON — назва населеного пункту, Su — болото, Vw — пасовище, Wa — ліс, Wi — лука 2.9. У табличному огляді стають очевидними й інші розбіжності: дивує, скільки топонімів (у широкому розумінні) не зафіксовано в LVGDB. Подекуди зроблено різні класифікації; наприклад, Liėknėlis у SEJL² вважається назвою населеного пункту, тоді як у литовській науковій літературі — назвою водойми. Тут, мабуть, ще багато чого слід ретельно перевірити; можливо, та чи інша назва зрештою виявиться також Ghostname. Straipsniai / Articles 157 HARALD BICHLMEIER 3. ДО ЕТИМОЛОГІЇ ЛИТОВСЬКИХ LIEKĖ, LIEKĄ ТА ІН. 3.1. У контексті «давньоєвропейської гідронімії» зазвичай згадують лише дві найкоротші форми, лит. Liekė, Lieką. Цим назвам досі приписували дві різні етимології, які нижче буде представлено й зіставлено: традиційну та новішу. З етимологією цих двох назв річок, з одного боку, тісно пов’язане питання про етимологію назви річки Lech, що тече з Австрії до Баварії, а з другого — питання про етимологію низки слов’янських назв річок і місцевостей. 3.2. Як основа деривації тут у всіх випадках конкурують між собою два праіндоєвропейські корені: *uleikᵘ- «бути рідким, зволожувати» (новіша пропозиція) і *(h₂)leik- «згинати, викривляти» (традиційний погляд). Із семантичного погляду деривати від обох коренів цілком придатні для називання водотоків: безперечно, за характерним вигином або звивистістю названо Chamb (дав.-в.-нім. Kamb [1058]; < дав.-в.-нім. *kamp- ← галл./пра-кельт. *kambo- «зігнутий»35),36 ймовірно Bogenbach (також назва населеного пункту Bogen; Нижня Баварія; < дав.-в.-нім. Pogana, Bogana [ON: бл. 790 (копія 1254)], GewN дав.-в.-нім. Bogana [882])37, можливо, Memel (лит. Nẽmunas), якщо правильна традиційна етимологія,38 і, можливо, Elbe, якщо її все ж слід етимологізувати як праіндоєвроп. *h₂elh₂-bʰ(h₂)-o- «та, що меандрує», а не традиційно як «біла».39 Відомо також безліч назв, утворених на основі коренів зі значенням «вологий, мокрий, рідкий»; пор. різні німецькі назви водойм Neetze, Nette, Netze, які слід пов’язувати з прагерманським коренем *nat- «мокрий»,40 в Австрії — Mattig (імовірно з [до-]кельт. *madu-ko до кореня 35 Пор. EDPC 186. 36 Пор. DGNB 81f. 37 Vgl. Prinz 2007: 158–164; DGNB 67; Wiesinger, Greule 2019: 101f. 38 Vgl. dazu Bichlmeier 2019: 49f.; 2020: 130f. jeweils mit älterer Literatur. Ähnlich auch schon unter Anführung der beiden bei Bichlmeier genannten etymologischen Vorschläge Vanagas 1988: 28f. 39 Vgl. dazu Bichlmeier 2012, 2013; Bichlmeier, Blažek 2014, 2015; Scheungraber, Grünzweig 2014: 43–46 (jeweils mit weiterer Literatur). 40 Пор. DGNB 372, 374f. 158 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Примітки до назв річок лит. Liẽkė, Lieką та їхньої спорідненої групи праіндоєвроп. *mad- «бути / ставати мокрим» [LIV² 421]⁴¹ і, ймовірно, також Sava / Save, яка, найімовірніше, утворена від – *sh₂eu̯ «лити, дощити» (пор. IEW 912; LIV² 545),⁴² тощо. 3.3. Однак перш ніж перейти до потенційних позабалтійських споріднених форм, слід спочатку з’ясувати внутрішньобалтійську спорідненість цих назв. 3.3.1. Зазвичай обидві литовські назви річок та їхню споріднену групу пов’язують із лит. lieknas (також liėknas) ч. «болото, заболочена, болотиста лука», лат. liekns ч. «низина, низько розташована волога лука», лит. liėkna (також lieknā) ж. «низько розташована заболочена лука», лат. liėkna ж. «болото, низина між двома узвишшями, вологе болотисте місце в лісі, заболочений ліс, велика волога лука», лат. liėkne ж. «безмежна лука вздовж гирла річки». До цієї ж групи належить лит. laíkšės (1) ж. «велике болото, поросле чагарником».⁴³ 3.3.2. Із засвідчених литовських і латиських словоформ слід реконструювати такі попередні форми: прабалтійські *leiknā–/*laiknā–, *leikna–/*laikna–, *leikniā/*laikniā– і, зрештою, *laik-s-iā. 3.3.3. Семантично цей зв’язок не становить проблеми. Проблемною, однак, спочатку є інтонація кореневого складу, оскільки (зазвичай засвідченому) гострому наголосу апелятива у назвах водойм відповідає циркумфлекс. Відмінність легко пояснити, якщо гострий наголос є первинним і виходити з прабалтійського *leik- (/*laik-) > прасхіднобалтійського *lēk. У такому разі циркумфлекс у назвах водойм можна пояснити тим, що він виник через метатонію (métatonie douce) у назві водойми лит. Liẽkė < прабалтійського *Leikiā, а потім був перенесений на назву водойми лит. Lieką, де метатонія насправді не могла відбутися. Тепер постає питання: звідки корінь в апелятивах має первинний гострий наголос? Власне, тут є лише дві альтернативи: або корінь містив у ⁴¹ Пор. DGNB 340f., Wiesinger, Greule 2019: 126. ⁴² Vgl. Bichlmeier 2011: 65–74; Repanšek 2016: 121f., Bichlmeier 2017, jeweils mit älterer Literatur. ⁴³ Пор. LitEW 1: 332, 364f.; Karulis 1992/2001: 523f. (із застарілою етимологією). У SEJL 350 Smoczyński ще пише з цього приводу: «Bez etymologii.» — «Без етимології». Загалом див. тепер SEJL² (2018–2020) s.v. liėknas, laíkšės, де тепер власне перевагу надано етимології на основі праіндоєвроп. *uleik̯u. Цей етимологічний зв’язок зрештою вже близько століття як відомий (чого Bichlmeier 2010 також не усвідомив), пор. LitEW 1: 332, де Fraenkel називає давнішу літературу, але відкидає цю пропозицію. Щоправда, Smoczyński також не пояснює гострого наголосу; у SEJL² (2018–2020) s.v. laíkšės читаємо: «Akut bez historycznego uzasadnienia.», а в LED 656, 696 (де тепер основою також вважається праіндоєвроп. *uleik̯u) проблему взагалі не порушено. Straipsniai / Articles 159 HARALD BICHLMEIER праіндоєвропейського ларинґал, отже, його слід реконструювати як праіндоєвроп. *(u)leiHᵏ⁽ᵘ⁾-,⁴⁴ або ж утворення має (внутрішньобалтійський?) ступінь подовження. У цьому разі слід постулювати (пра)балтійське *(u)lei(H)ᵏ⁽ᵘ⁾-, причому тут реконструкція ларинґала в корені є зайвою. Згідно із SEJL² (2018–2020) s.v. laĩkės, «Akut bez historycznego uzasadnienia». Отже, можна припустити, що автор також розглядає його як певною мірою аналогічний. 3.3.4. Оскільки корінь, покладений в основу етимологізації апелятивів, а відтак і назв місцевостей та водойм, лише за певних умов допускає виникнення акута, складається враження, що назви зберігають давніший стан (із циркумфлексом), тоді як апелятиви, навпаки, є новішими. Якщо цей аналіз правильний, то це принаймні незвичайна ситуація. 3.4. Як же тоді підтверджується наявність обох покладених в основу коренів? 3.4.1. Праіндоєвроп. *uleikᵘ добре засвідчений, наприклад у лат. liquēre ‘бути рідким’, liquidus ‘рідкий’ тощо. Щодо гаданого праіндоєвроп. кореня *h₁leik- ‘гнути, викривляти’, необхідне, мабуть, уже сказав Bichlmeier (2010: 44f.): «Другу позицію [на противагу тій, згідно з якою це є продовженням праіндоєвроп. кореня *uleikᵘ; H.B.] репрезентує, зокрема, Anreiter (2005: 45; 2005a: 16; 2008: 150), а також Anreiter/Haslinger/Roider (2000: 131), який виходить із виведення з доримського *lik- ‘викривляти, гнути’ < індоєвроп. *(h₁)likdo кореня *(h₁)leik-, пор. гідроніми літ. Liėkė, Liekà (< *[h₁]loikʰēn₂, *[h₁]loikéh₂), внаслідок чого Lech означав би ‘зігнутий’. Зрештою, це позиція, якої вже дотримувався Pokorny. В принципі, це, звичайно, могло б бути так, однак це виведення має істотну ваду: цей індоєвропейський корінь, схоже, не засвідчений в апелятивній лексиці, що зрештою означає: його значення насправді неможливо встановити.» І далі там само, с. 46: «З іншого боку, цей корінь *uleikᵘ дає відправну точку для етимологізації обох згаданих вище литовських річок Liėkė, Liekà, які, з огляду на той факт, що балтійські мови здійснили саме типовий для сатемних мов звуковий перехід *-kᵘ- > -kvollzogen haben und andererseits kein ererbtes Wort im ⁴⁴ Слід ще вказати на теоретичну можливість, яка пояснила б сильний наголос, однак семантично видається малопереконливою: у принципі, в основі міг би лежати затемнений композит *leiH-h₃kᵘ-, утворений з праіндоєвропейського *leiH- ‘лити, сипати’ (LIV² 405f.) та *h₃ekᵘ- ‘помічати, бачити’ (LIV² 297f.), — проте значення залишається незрозумілим (‘такий, що має вигляд литого’?). — І так само ларингал містила б деривація *loiH-ko від згаданого вище кореня, утворення, паралельне до праіндоєвропейського *h₃roiH-ko/h₂- > спільного. *ŕ̥ēka ‘річка’ (від праіндоєвропейського *h₃reiH- ‘вирувати, крутитися’ (LIV² 305f.), який, зокрема, продовжується також у праіндоєвропейському *h₃reiH-no- > пракельт. *rēno- (→ лат. Rhēnus), давньогерм. *rīna- > нім. Rhein. 160 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Anmerkungen zu den Flussnamen lit. Lieḱe, Lieḱā und ihrer Sippe У балтійських мовах спостерігається початкова група vl, отже, праіндоєвроп. *#ul- > прабалтійськ. (праслов’янськ.) *#lgilt, як прабалтійськ. *laik(i̯)ā відповідно *leik(i̯)ā- < праіндоєвроп. *u̯loiku̯ieh₂, *u̯loiku̯eh₂ відповідно *uleiku̯ieh₂, *uleiku̯eh₂ можуть бути реконструйовані. Як значення, виходячи із зазначеного вище значення кореня, отримуємо приблизно ‘зволоження’, тобто ‘те, що зволожує (водойма)’ тощо. 3.4.2. З огляду на сказане щойно стає також зрозуміло, що прийняте, наприклад, Візінґером (2014: 682) зіставлення слов’янських і балтійських назв водойм, запропоноване Удольфом (1990: 113–117), нічого не доводить (поряд із Lech він наводить, зокрема, словац. Likava [1321 Lyka], хорват. назву річки й місцевості Lika⁴⁵ тощо), оскільки численні наведені назви балтійського та слов’янського ареалів можуть або, ймовірно, мають бути продовженнями саме цього праіндоєвропейського кореня *uleikᵘ- ‘зволожувати’; наведений Удольфом (1990: 116) кореневий етимон «*leikᵘ- ‘текти’» за Шмідом 1975 є хибним або застарілим. Єдиний праіндоєвропейський корінь *uleikᵘ-, який іще загалом продовжується в анатолійських та іранських мовах, означає ‘(назад, геть) залишати, віддалятися від’ (EDIV 307f.; LIV² 406f.; це саме той корінь, на якому ґрунтується також наведене вище лит. *l̥kti ‘ґрунтується’). Залишається один недолік: праіндоєвропейський корінь *uleikᵘ- ‘зволожувати’, схоже, не має продовження в апелятивній лексиці слов’янських мов. Отже, цей праіндоєвропейський корінь *uleikᵘ, найімовірніше, з майже граничною певністю лежить також в основі єдиної пари апелятивів, яку коли-небудь згадували в дискусії як аргумент: лит. liekna f., латв. liekņa f. ‘болотиста лука’. ⁴⁵ Ця назва (або весь цей ряд назв) приховує проблему, яку, здається, досі не помічали: найдавніша фіксація (якщо не брати до уваги Por[tus] Epi[icus] у Tabula Peutingeriana) міститься у Костянтина Порфірогенета (De Adm. Imp. 30, 93): Λίκα, що, за Шраммом (1981: 286, із посиланням на давнішу літературу), має ґрунтуватися на місцевому відмінку загальнослов’янського *vь̄ Licě. Наступна за давністю форма датується 1185 роком: Lica. Тут постає питання, чому хорватська форма назви не зазнала так званої третьої (прогресивної) палаталізації, хоча тут вона, здавалося б, мала відбутися, адже ця палаталізація (у класичному описі [Bräuer 1961: 193]) охоплювала загальнослов’янські *k, *g, *x після загальнослов’янських *i, *ь, *ę (або, у сучаснішій інтерпретації, праслов’янські *k, *g, *x після праслов’янських *i, *i, *j; також через носовий звук [Holzer 2007: 51]). Прямою паралеллю до нашого випадку, мабуть, є суфіксний комплекс праслов’янськ. *-in-i̯ā > загальнослов’янськ. *-bnica. Як випливає з новішого опису, акцентні співвідношення, схоже, ролі не відігравали. І зазвичай запозичені слова також мали підпорядковуватися цим звуковим законам — а назву річки або місцевості, мабуть, було запозичено невдовзі після слов’янського переселення в цей регіон наприкінці VI ст. Отже, постає питання, чому, з одного боку, жодна зі слов’янських форм назви не показує прогресивної палаталізації, а з другого — чи не є Λίτζα зрештою закономірною формою називного відмінка. Але це потребує окремого дослідження. Straipsniai / Articles 161 HARALD BICHLMEIER Натомість потрібні певні семантичні зсуви, щоб назвати болотисту луку ‘зігнутою’.46 Чому ж нині саме цей вивід від апелятивно не засвідченого праіндоєвропейського кореня *(h₁)leik- ‘гнути’ постає як єдиний у Scheungraber, Grünzweig (2014: 210), залишається незрозумілим. 4. ДО ЕТИМОЛОГІЇ НАЗВИ РІЧКИ LECH 4.1. Тут у гру вступає назва річки Lech та її етимологія. Для неї висунуто й обговорено три етимології, а саме спочатку вже згадані вище: a) вивід від праіндоєвропейського кореня *(h₁)leik- ‘гнути’, причому тоді передбачається або докельтське, або зрештою все-таки кельтське утворення на цій основі; b) вивід на основі праіндоєвропейського кореня *uleiku- ‘бути вологим, зволожувати’ тощо, причому з описів не завжди зрозуміло, чи вважають це утворення кельтським, докельтським або докельтським, що пройшло через кельтський фільтр. І нарешті: c) пракельт. *liko/ā- ‘скеля, камінь’ разом із (експресивним?) гемінованим варіантом *likko/ā- (на який вказують небагато свідчень назви річки, деякі свідчення особових імен [якщо визнати їх належними до цього ж ряду] та кельтські апелятиви-порівняння). Це найменування добре відповідає ділянкам верхньої течії, де річка спочатку пробивається крізь вузькі скелі, а пізніше входить у широке русло, яке під час низької води відкриває великі площі, вкриті галькою. 4.2. Попри наведену вище, висловлену вже 10 років тому констатацію, що саме вивід назви Lech від семантично природно привабливого праіндоєвропейського кореня *uleiku з фонетичних причин аж ніяк не може розглядатися, Візінґер і Гройле (2019: 107) подають цю етимологію як єдину. Це є явним кроком назад порівняно з уже досягнутим: 46 Hierzu bereits Walde, Pokorny 1927–1932, 2: 397 (s.v. *le̯iqᵘ) in Bezug auf „lit. lė̃knas „Morast“, lett. lėkns, lėkne „ds., niedrig liegendes Feld“: „nicht wahrscheinlicher zu *le̯iqᵘ- „biegen“ als „Einbuchtung, daher feuchte Senke““. 162 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Зауваги щодо назв річок лит. Liėkē, Liekā та їхньої спорідненої групи Пропонується лише це етимологічне розв’язання, причому у вкрай скороченій формі: «Етимологічно ром. *Licus/*Lica через кельт. *Likos/ā < *wlikos зводиться до ідг. *wlikwō-s ‘зволожувач’, до ідг. *wleikw- ‘зволожувати’. L: Greule (2014), 304; Wiesinger (2014), 681–683; Greule (2015), 343.» 4.3. Розпочнімо аналіз із кінця: обидва автори цитують лише власні праці, причому Greule (2014 = DGNB: 304) тут привертає увагу, оскільки там, на відміну від Wiesinger, Greule (2019), історію досліджень усе ще взято до уваги: представлено й коротко обговорено всі три наведені вище етимології, причому варіант зі ‘каменем’ відкинуто як єдиний, тоді як два інші спочатку постають як рівноправні, але зазначено, що «*Likos не можна надійно довести як кельтський» — і це «[п]опри два кельтські апелятиви: ірл. fluch ‘вологий’ та валл. gwlith ‘роса’ (< *ulik-)», однак цю реконструкцію, хоча для неї й доводиться припускати «дисиміляційне зникнення іє. лабіовелярного /kʷ/ > /k/ та зникнення початкового /u-/», слід «через значення ‘зволожувач (землі), подавач води тощо’, яке з неї виводиться, віддати перевагу» як назві річки. 4.4. Порівняно з цим правильним викладом, забезпеченим відповідними застереженнями, актуальний виклад у Wiesinger, Greule (2019) зрештою є багаторазово помилковим: пояснення, що назва походить як «ром. *Licus/*Lica через кельт. *Likos/ā < *wlikos від ідг. *wlikwō-s ‘зволожувач’, до ідг. *wleikw- ‘зволожувати’», має такі (друкарські) помилки: • Корінь, якщо дотримуватися тут застосованого способу нотації, більш уживаного в англосаксонському просторі, слід писати як *wleikw-, (пор. у звичнішій нотації: ур. іє. *uleiku̯-); корінь має лише п’ять фонем, а не шість, як це навіює написання «*wleikw-». Імовірно, це лише друкарська помилка, але вона спотворює зміст. • «[І]дг. *wlikwō-s ‘зволожувач’» (крім помилкової нотації) потребує ще й морфологічного обґрунтування: nomina agentis, яке, очевидно, тут реконструюється, справді мають наголос на суфіксі, але зазвичай мають повний ступінь o в корені; отже, слід було б очікувати ур. іє. *uloik-u̯-ō- ‘зволожувач’ на противагу nomen 47 Ähnlich auch Greule 2015: 343 = Greule o.J.: 7: „< roman. Licus (*Likius, Licca) über kelt. *wlikos < (idg.) *wlikwōs ‘Befeuchter’ zu idg. *wleikw- ‘befeuchten’“, wobei hier aber alle Zeichen richtig gesetzt sind. Straipsniai / Articles 163 HARALD BICHLMEIER actionis ур. іє. *ulōiku̯-o- ‘зволожування, зволоження’, а за потреби також nomen rei actae ‘зволожене’. • Дисиміляція *u̯ – kʷ > *u̯ – k, не обґрунтована у наведеному вище викладі, в принципі можлива — але зрештою цілком ad hoc і, наскільки можна бачити, не має жодних паралелей у кельтській; у можливому прикладі з тією самою послідовністю звуків у кожному разі нічого подібного не відбувається: на ур. іє. *uekʷu̯- ‘казати’ (LIV² 673f.; IEW 1135f.) можуть ґрунтуватися продовження основи давньокельт. *uekʷu̯-o- ‘обличчя’ (імовірно < ‘мова’), які не виявляють жодних слідів дисиміляції: до них, можливо, належить Ogam VEQ-REQ, безперечно середньовалл. gwep ‘обличчя, вигляд, гримаса’, середньобрет. goap ‘глузування’ (якщо це не запозичення з нормандсько-французької), гал. PN Uepo-litanus, Uepos.⁴⁸ • Ще більш ad hoc є подальше припущення про зникнення початкового ур. іє./давньокельт. *u̯-: для такого явища в кельтських мовах немає жодного свідчення: ур. іє. *u̯- переходить у давньокельт. *u̯-, а далі в ірл. f-, валл. gw-, брет. g-, корн. g-, гал. /u-/ <u-/ v->. Те саме стосується й усіх початкових груп давньокельт. *ul- < ур. іє. *(H)ul- та давньокельт. *uliK- < ур. іє. *(H)u̯lK-.⁴⁹ • Ця кельтська етимологія стає остаточно неправдоподібною через те, що від слова, до якого тут зводять назву річки Lech, давньокельт. *uliku̯-o-, у всіх кельтських мовах, у яких воно збереглося, немає навіть приблизного продовження, яке демонструвало б один із припущених вище незакономірних звукових переходів; усюди бачимо лише регулярні рефлекси *u- та *-kʷ-: ірл. fliuch, давньовалл. gulip, середньовалл. gulip, gwlyp, gʷlyb, давньобрет. gulip, середньобрет. gloeb, glueb, сучасн. брет. gwleb, корн. glibor (гал. лат. humor). 4.5. Отже, підсумовуючи, слід зазначити, що запропоноване Wiesinger, Greule 2019 як єдина етимологія зведення назви Lech до «ідг. *wlikwō-s (читати: *wlikwōbzw. *ulikʷu̯-o-; H.B.) ‘зволожувач’» семантично добре пасувало б, але не витримує перевірки історичною фонетикою: воно залишається можливим лише за умови, що для (передальпійської) кельтської (баварськокельтської [як аналогічного утворення до баварськослов’янської] або Celtica bavarica) прийняти звукові зміни, не засвідчені в інших кельтських мовах, хоча саме для цього лексему вони ніде в кельтських мовах також не засвідчені. ⁴⁸ Пор. EDPC 409f.; OPEL 4: 155; 2007: 236; Raybould, Sims-Williams 2009: 14, 25. ⁴⁹ Приклади див. EDPC 425f. 164 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Примітки до назв річок лит. Liėke, Liėką та їхньої спорідненої групи 4.6. Праця Wiesinger (2014: 681–683), процитована Wiesinger, Greule (2019) у цьому контексті, також є проблематичною щодо щойно розглянутої проблематики: усі труднощі, пов’язані з цим виведенням, майже не розглянуто. Так, на с. 682 зазначено: «Оскільки лікати, які поселилися біля Леху на початку нашої ери, мають кельтську назву, то близькою видається також кельтська назва річки, яку слід реконструювати як кельт. *Likā.... Однак назва річки, ймовірно, має не кельтське, а ще праіндоєвропейське походження. Так, Jürgen Udolph виявляє споріднені утворення, з одного боку, на сході Хорватії, через Словаччину й Польщу до Білорусі та Литви, а з другого боку — на заході, у Бельгії, Франції та Англії. Тоді слід виходити з і.-є. *lei- (*leiH-) ‘лити, текти’ (Pokorny, 664) та розширення форманта до *leikᵘ⁻⁵⁰ (*uleikᵘ⁻) ‘текти’ у лат. liquēō ‘бути рідким’ і liquidus ‘рідкий, плинний’.» Angesichts der doch deutlich von der in Wiesinger, Greule (2019) vertretenen Etymologie abweichenden Herleitung – es wird ja hier mit einer vorkeltischen, in Wiesingers Terminologie ‘indogermanisch-voreinzelsprachlichen’ Bildung gerechnet – dort indes eindeutig mit einer keltischen, wären im jüngeren Text schon ein paar klärende Worte angebracht gewesen, wenn dieser Text als einer von nur drei Literaturverweisen erscheint.51 Якби за цієї передумови спробувати врятувати виведення назви Lech з кельтської назви водойми *Likā, то довелося б припустити, що це лише кельтизована форма або форма докельтської назви, інтегрована в кельтську мову. Але тоді слід було б також припустити — якщо й надалі виходити з основоположного праіндоєвропейського кореня *uleikᵘ⁻ ‘текти’ або 50 Quelle für diesen überholten Ansatz dürfte ebenda zitierter Udolph 1990: 116 („*leikᵘ⁻, „fließen“ als Wurzelerweiterung zu *lei- „gießen, fließen““) sein, wo dieser diese Theorie der Wurzelweiterung von Schmid 1975 übernimmt. Allerdings ist die Theorie einer derartigen Wurzel­erweiterung aus heutiger Sicht zu verwerfen (die Wurzel ist als uridg. *leiH- ‘gießen’ anzusetzen, LIV² 405f.), diese Idee widerspiegelt nur den gerade bei Udolph üblichen, völlig veralteten Wissensstand. Dass uridg. *leiHund *uleikᵘ⁻ irgendwie einen gemeinsamen Ursprung haben, ist grundsätzlich ausgeschlossen. Auch ist eine Wurzel uridg. *leikᵘ⁻ ‘niedrig, Niederung’, die indirekt irgendwie etwas mit ‘fließen, flüssig’ zu tun haben könnte (so etwa Merlingen 1978: 60), ein Phantasma bzw. entspringt veralteten Auffassungen: diese Wurzel wird dadurch generiert, dass eben der Name Lech mit der Sippe um lett. liekns zusammengestellt wird; der Name des Lech müsste dann – wenn er aber ebenda nicht ausgeführt wird – letztlich ‘der Niedrige, der Seichte’ bedeutet haben. Nach den Ausführungen oben in 3.3., besonders in 3.3.1. erscheint diese Etymologie als wenig zielführend. 51 Зрештою, це термін, що затуманює суть, і який звільняє користувача від необхідності визначатися, чи вважає він доокремомовні (у цьому випадку докельтські) утворення праіндоєвропейськими або «давньоєвропейськими» (тобто якимось чином західнопраіндоєвропейськими) у розумінні Krahe. Straipsniai / Articles 165 HARALD BICHLMEIER recte «зволожувати» виходить із припущення, що доримсько-індоєвропейська мова, з якої кельтська мова запозичила цю назву, була такою, що втратила лабіовеляр або перетворила його на веляр (як-от сат met-мови), а початкове *ul спростила до *l (як балтійська, слов’янська та італійська мови). Тут ми потрапляємо в царину, де навряд чи ще щось можна мовознавчо й аргументативно обґрунтувати.52 До того ж тут постає питання: якщо назва річки є докельтською («і.-є.-зах.»), чи можна й далі називати етнонім Licates / Likaten кельтським, як це зроблено в цитаті? Чи він тоді є кельтським на докельтській основі, оскільки містить (кельтський?) суфікс (*)at? Крім того, здійснений у цитаті, очевидно, зв’язок праіндоєвропейського *leiH- ‘лити, текти’ (LIV² 405f., Pokorny 1959: 664f.) з праіндоєвропейським *uleiku̯- ‘зволожувати’ (LIV² 696f.; відсутній у Pokorny 1959) є просто-таки авантюрним — і в такій формі не трапляється навіть у згаданого там Udolph (1990: 115f.). 4.7. Повернімося ще раз до двох інших етимологій: 4.7.1. Спочатку щодо нібито наявного кореня *h₁leik- ‘згинати’:53 Найважливіша література, що містить цю етимологію, — це, мабуть, IEW 669; Snyder 1967: 161 («В основі, ймовірно, лежить і.-є. *leik- ‘згинати’. Кельтське походження цих назв... є... менш імовірним.»);54 без посилання на IEW; Anreiter (2008: 150). Те, що етимологію, яка виходить із цього кореня, слід відхилити, уже було доведено вище, у § 3.4.1. 4.7.2. «Кам’яна» етимологія представлена передусім у франкомовній літературі, однак, наприклад, Wiesinger, Greule (2019), а також цитовані там попередні праці її не сприйняли й не процитували. У франкомовній літературі вона, крім того, зазвичай розглядається як єдина для Леху 52 До того ж цей погляд nota bene передбачає, що ще до носіїв мови, з якої згодом виникла кельтська, у передальпійські землі мусили переселитися носії іншої індоєвропейської ідіоми — отже, слід було б рахувати щонайменше з двома хвилями індоєвропейської імміграції: одна, можливо, у II тис. до н. е. (її носії дали б назву водоймі — тоді це, імовірно, було б «давньоєвропейським» у класичній термінології), а інша — разом із носіями мови, які згодом розвинулися в кельтів, у I тис. до н. е. 53 Beide Etymologien werden in Sims-Williams (2006: 185, Anm. 78) genannt, ohne eine Entscheidung zu treffen. 54 Snyder (1965: 187f.) bietet hingegen noch beide Lösungen, die zu urkelt. *lik(k)- ‘Stein’ und die zu uridg. *leik- ‘biegen’ (nach IEW 669), scheint aber schon der letzteren zuzuneigen. Kategorisch hingegen ist er bereits in der Ablehnung (aus lautlichen Gründen) einer Etymologisierung auf der Grundlage der Wurzel *uleiku̯-. 166 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Anmerkungen zu den Flussnamen lit. Lieḱe, Lieḱā und ihrer Sippe згадуваний, причому зазвичай зазначають, що назва річки мала просте пракельт. *k, тоді як зіставлювані лексеми — геміноване пракельт. *kk (так, наприклад, DLG² 200; DLG³ 201; Delamarre [2007: 177]; Delamarre [2012: 117]). DTNG 2, s.v. „licco-, licca ‘pierre plate, dalle, falaise, roche’ / ‘slab, flat stone, cliff“ тепер, очевидно, імпліцитно виходить із того, що геміната загалом була наявна, але в більшості свідчень не записувалася, за винятком Licca у Венанція Фортуната. Хоча тут це більше не згадується, у DLG² 200; DLG³ 201 (а також у давнішій літературі) геміната вважається «експресивною» (так, наприклад, ще IEW 832, Pokorny 1960: 170, а також Bichlmeier 2010: 43).⁵⁵ 4.7.3. Ця оцінка дивує, оскільки розв’язання проблеми цієї гемінати вже було виявлено Стоксом (1893 passim, тут: 170), а слідом за ним підтверджено Люром (1985 passim, тут: 293, 337): у пракельтській існував звуковий закон, зіставний із законом Клуге в германських мовах, який зумовлював, що (принаймні перед словесним наголосом) групи з праіндоєвроп. *p/t/k + *n давали пракельт. *pp/tt/kk, а ті, що походили з праіндоєвроп. *bʰ/dʰ/gʰ + *n, — пракельт. *bb/dd/gg. Bereits bei Stokes (1893) findet sich so die wohl korrekte Etymologie: Das keltische ‘Stein’-Wort im appellativen Wortschatz geht auf uridg. *pₗ̥knā-, in moderner Notation uridg. *p̥l̥k-néh₂- > frühurkelt. *φlikkā- > urkelt. *likkā- > mir. lecc ‘Steinplatte’, kymr. llech ‘Steinplatte’, bret. lec’h ‘Grabstein’ zurück. Dabei ist der Ansatz der Schwundstufe im Rekonstrukt nur dann notwendig, wenn eben der Name des Lech mit seinen Belegen der Gestalt /lik(k)-/ damit verbunden werden soll. 4.7.5. В іншому разі: ці кельтські слова можна було б також вивести з кельт. *(p)lekkā, первісно повноступеневої форми. Додатковою проблемою цього підходу є те, що, якщо розглянути значення інших слів, похідних від цього кореня, тут, безперечно, слід припускати семантичний спеціальний розвиток у кельтських мовах: від первісного значення ‘плоский’, ‘площина’ відбулося звуження до ‘кам’яна площина’ (пор. Bichlmeier 2010: 43). Іншими словами, навіть докельт. *plek-nḗk могло привести до засвідчених кельтських апелятивів. 4.7.6. Отже, зі сказаного випливає таке: якщо виходити з праіндоєвроп./докельт. *p̥lk-néh₂- > прадавньокельт. *φlikkā- > пракельт. *likkā, можна ⁵⁵ Щодо особових імен, які містять елемент Licc, див. також OPEL 3: 26. – Щодо інших можливостей виникнення гемінат у континентальнокельтських мовах див. de Bernardo Stempel 2010. – Скептично до цього рішення ставиться Isaac 2004 (> Possibly Celtic Elements, s.v. lico-); проте, оскільки в цьому ж джерелі як альтернативу він розглядає лише етимологію за Anreiter (et al.) від кореня *(h₁)leik- ‘згинати’, яку слід відкинути, цей запис не містить нових аргументів, що справді ставили б під сумнів кельтське походження лексеми. Straipsniai / Articles 167 HARALD BICHLMEIER апелятивні форми та свідчення назви водойми можна пояснити разом, проте слід припустити, що в назві водойми геміната часто не записувалася. Альтернативно для апелятивів (і одного свідчення назви водойми?) можна реконструювати праіндоєвроп./докельт. *pl̥k-néh₂- > прадавньокельт. *φlikkā- > пракельт. *likkā, натомість для свідчень назв водойм — праіндоєвроп./докельт. *pl̥k-éh₂- > прадавньокельт. *φlikā- > пракельт. *likā. 4.7.7. Оскільки, як уже зазначалося вище, первісним значенням праіндоєвропейського кореня *plek, найімовірніше, було ‘плоский’ (пор., можливо, латиське plaks ‘плоский’, якщо воно походить із добалтійського *pl̥ok-o- [якщо не з *pl̥ak-o- ← *pl̥h₂k-o-; див. нижче 4.7.9], литовське plãkanas ‘плоский’, а також деякі інші зіставлення у Pokorny 1959: 831f.⁵⁶),⁵⁷, то для утворення no від праіндоєвроп./докельт. *pl̥k-nó, найімовірніше, також слід виходити саме з цього значення. І, як уже показав Bichlmeier (2010: 44), мабуть, немає іншої можливості, крім припустити такі семантичні переходи: для апелятивів у будь-якому разі, ймовірно, ‘плоский’, далі субстантивоване ‘площина’ > ‘кам’яна площина’ > ‘кам’яна плита’ > ‘надгробна плита’, для назви річки — ‘плоска, мілка’, причому вторинно — за умови, що засвідчений поза Галлією семантичний розвиток відбувся також у передальпійській Галлії — значення ‘кам’яна плита’ могло бути повторно привнесене. Значення ‘кам’янистий’ тощо могло виникнути, але з наведеного наразі не виводиться і в будь-якому разі морфологічно не відображалося б у процесі словотворення, який можна було б віднести до одного з цих семантичних зсувів. 4.7.8. Проте варто представити ще один сценарій, який спочатку здається складним, але саме для цієї назви водойми міг би пояснити значення ‘кам’янистий’: Якщо виходити з аблаутного протеродинамічного n-основи праіндоєвроп./докельт. *plék-n̥ n. (або *plék-ōn m.), род. в. *pl̥k-én-s → *pl̥k-n-és ‘площинність, площина’ або амфікінетичної n-основи праіндоєвроп./докельт. *plék-n̥ n. (або *plék-ōn m.), род. в. *pl̥k-n-és, прикметник, утворений від нього за допомогою посесивного праіндоєвроп. *-ó, праіндоєвроп./докельт. *pl̥k-n-ó, означав би саме ‘той, що має площину / площинність’, тобто ‘плоский’. Якщо семантичний розвиток 56 Пор. з іншою етимологією (від праіндоєвропейського кореня *pleh₂k) LitIEW 602f.; LEV 2: 58; SEJL 467f.; ALEW 2: 785f.; SEJL² s.v. plãkanas; LED 978f. 57 Чи справді цей корінь був результатом процесу розширення кореня, як це імпліцитно припускається там само, для подальшого обговорення в нашому випадку не має значення. Якщо це припущення правильне, то, найімовірніше, слід виходити з первісного кореня *pel, який, з одного боку, привів, серед іншого, до *pl-eh₂- ‘широкий, поширюватися’, а з другого — до розширеного *pl-ek- ‘плоский’. Тут, однак, ми вступаємо в царину глотогонічних спекуляцій. 168 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Anmerkungen zu den Flussnamen lit. Lieḱe, Lieḱā und ihrer Sippe від «площі» до «каменю (кам’яної поверхні)» вже в пракельтській мові, тож так само можна було б мотивувати значення «кам’яний». Те саме стосується й випадку, якщо виходити з мен-основи праіндоєвроп. / докельт. *pl̥k-mn̥ n., Gen. *pl̥k-mén-s, Instr. *pl̥k-mn̥-éh₁ «площинність, площа»: тут додатково мало відбутися лише спрощення триконсонантного скупчення в інструменталі⁵⁸ *-kmn- > *-kn- (ще в докельтський період), яке потім мало бути узагальнене для всієї парадигми слова, так що відповідно утворюється також похідний від нього присвійний прикметник докельт. *pl̥k-mn-ó- > *pl̥k-n-ó. 4.7.9. На завершення, однак, слід указати ще на одну проблему, пов’язану з припущенням про праіндоєвропейський корінь *plek: він цілком може лежати в основі деяких утворень, зібраних в IEW 831 і далі; проте для більшості наведених там форм радше слід припускати праіндоєвропейський корінь *pleh₂k- «бити» (LIV² 485), на основі якого можна пояснити й згадану вище балтійську споріднену групу — лат. plaks, лит. plākanas «плоский» (< **[пласко] битий»), якщо врахувати оновлений вокалізм plak- < *plək- (замість праіндоєвроп. *pl̥h₂k- > прабалтійськ. *pīlk-/*pūlk).⁵⁹ Якщо ж корінь справді (і виключно) слід реконструювати як праіндоєвроп. *pleh₂k-, постає питання, чи можливо на цій підставі й надалі виводити пракельтську / галльську форму *libkā. Відповідно до описаних вище процесів деривації слід було б реконструювати докельтську передформу *pl̥h₂k-(m)n-ó-. Однак і ця форма зрештою привела б саме до результату, поданого вище, а саме до пракельт. *libk-o, оскільки вона має структуру, що є вхідними даними для дії «правила Веттера»: Згідно з «правилом Веттера» утрата ларингала відбувалася перед сполукою зімкненого приголосного та нескладового сонорного за умови наголосу на кінцевому складі. Див. Neri (2017: 343), який уточнює «правило Веттера» таким чином: «Утрата ларингала відбувалася регулярно (тобто як винятковий звуковий закон) лише в позиції після ненаголошеного голосного або ненаголошеного складового сонорного та перед будь-якою сполукою, що містила щонайменше один обструент + нескладовий сонорний або напівголосний (VHK R/UṾ > VK R/UṾ, RHK R/UṾ > RK R/UṾ або R K R/UṾ). Звукова зміна відбулася в період, коли аблаут зі зникненням і зміна забарвлення короткого e вже відбулися, але ще до загального ларингального занепаду в окремих мовах, який разом із ⁵⁸ Eines der schlagendsten Beispiele hierfür liefert ai. áśman- ‘Stein’: Nom. áśmā, Gen. aśnáḥ, Instr. aśnā. ⁵⁹ Пор. літературу в примітці 56. Straipsniai / Articles 169 HARALD BICHLMEIER супроводжувалося компенсаторним подовженням попереднього сонорного сегмента, і тому це слід кваліфікувати як праіндоєвропейське». Іншими словами: розвиток також від вихідної форми кореня, яку слід покладати в основу більшості засвідчених словоформ, є регулярним і веде до засвідченого результату: праіндоєвроп. *pl̥h₂k-(m)n-ó- > пракельт. *pl̥k-(m)n-ó- > ранньокельт. *pl̥ik-nó- > пракельт./(пра-)гал. *likko. 4.8. З проведеного тут розгляду всіх можливостей випливають такі висновки: 4.8.1. Те, що семантично, безперечно, добре придатний корінь праіндоєвроп. *uleikū- ‘зволожувати’ відігравав роль в етимологізації назви Леха як кельтської назви, виключено. Якщо Лех має докельтську назву, теоретично можливо, що саме цей корінь лежить в її основі, але це потребує низки додаткових припущень, зокрема припущення про звукові зміни, які інакше для Центральної Європи або Альпійського регіону не засвідчені (а трапляються лише в італійських мовах або в сатемних мовах, як-от балтійській і слов’янській). 4.8.2. Те, що певний праіндоєвропейський корінь *h₁leik- ‘гнути’ відігравав роль, також виключено. Імовірно, його просто ніколи не існувало: єдину балтійську пару апелятивів, яку залучали на його підтвердження, слід пояснювати інакше (вона, мабуть, належить до кореня праіндоєвроп. *uleikū- ‘зволожувати’). Інші суто онімічні ймовірні свідчення існування кореня не мають цінності, оскільки на підставі суто онімічного матеріалу ніколи не можна робити висновків про будь-які значення чогось. 4.8.3. На підставі кореня праіндоєвроп. *plek- ‘плоский’ або *pleh₂k- ‘(пласко) бити’ можна без проблем вивести як форми назви водойми, так і кельтські апелятиви. Пракельтський гемінат, продовжений у засвідчених формах слів і назв, закономірно виник із праіндоєвроп. *-kn-́ > пракельт. *-kk. Поки що не з’ясовано, чи засвідчення назв водойм без гемінати ґрунтуються на іншому словотворі (праіндоєвроп. *pl̥(h₂)k-ó-/éh₂-), чи лише на неточному відтворенні кельтського слова. Прийнятне значення для назви річки дає припущення про ад’єктивну основу на nó: пракельт. *pl̥(h₂)k-nó- ‘плоский’ (> ‘мілкий’); значення ‘кам’яниста’, яке вже раніше неодноразово припускали, можна вивести, якщо розглядати пракельт. *pl̥(h₂)k-(m)n-ó як посесивне ó-похідне від (me)n-основи праіндоєвроп./пракельт. *plé(h₂)k-(m)n n., *pl̥(h₂)k-(m)͂n- ‘пласкість, поверхня’ > ‘кам’яна поверхня’ > ‘кам’яна площа’. Залежно від того, наскільки далеко на час творення прикметника просунувся семантичний розвиток (me)n-основи в (пізньо)пракельтській / передальпійськогальській 170 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Anmerkungen zu den Flussnamen lit. Lieḱe, Lieḱā und ihrer Sippe мові, це похідне могло означати ‘таке, що має пласкість’, ‘таке, що має кам’яні поверхні / кам’яні плити’ або ‘таке, що має камені’ = ‘кам’янистий’. 60 4.8.4. Яким саме було значення назви, імовірно, вже ніколи не вдасться встановити. 5. РЕЗУЛЬТАТ Отже, з проведеного дослідження випливає таке: корінь праіндоєвроп. *(h₁)leik не засвідчений в апелятивній лексиці, а отже, ймовірно, ніколи не існував. Якщо ж він усе-таки існував, то лише в онімічних словоформах, через що його значення неможливо визначити. Отже, для групи назв водойм навколо лит. Lieḱe, Lieḱā найімовірніше слід виходити з кореня праіндоєвроп. *uleikᵘ- ‘зволожувати’ як основи. Він може також лежати в основі слов’янських назв водойм, таких як хорв. Lika, словац. Likava тощо — як якщо це справді слов’янські утворення, так і якщо вони є лише слов’янізованими перетвореннями докельтських утворень. Натомість для назви Леха похідність від кореня праіндоєвроп. *uleikᵘ- ‘зволожувати’ неможлива; таке пояснення потребує спеціальних припущень, які ніде не мають паралелей. Натомість назва походить від суто кельтського утворення, яке найімовірніше ґрунтується на праформі праіндоєвроп. *pl̥(h₂)k-(m)n-ó- > пракельт. *(φ)likko- ‘кам’янистий’; поряд із цим могла існувати паралельна форма праіндоєвроп. *pl̥k-ó- > пракельт. *(φ)liko- (або праіндоєвроп. *pl̥(h₂)k-ó- → пракельт. *(φ)liko- [із оновленим вокалізмом]). З цього випливає, що зв’язок лит. Lieḱe, Lieḱā із кельтською назвою водойми *Lik(k)o/ā, який часто трапляється в давнішій літературі, є неприйнятним. Обидві назви (групи назв) ґрунтуються на утвореннях від двох різних праіндоєвропейських коренів — лише результати в окремих мовах подібні. Отже, це класичний випадок ‘хибних друзів’ — або згубного впливу ‘сирени співзвуччя’. 60 Можливість взагалі вивести це значення ‘кам’янистий’ для засвідчених форм назв у Bichlmeier (2010: 44) оцінювалася ще значно скептичніше; після наведених тут міркувань цей скептицизм більше не є виправданим. Straipsniai / Articles 171 HARALD BICHLMEIER ЛІТЕРАТУРА ALEW – Алтайський етимологічний словник (ALEW). Т. 1: A–M. Т. 2: N–Ž. Під керівництвом Wolfgang Hock та за участю Elvira-Julia Bukevičiūtė і Christiane Schiller опрацювали Rainer Fecht, Anna Helene Feulner, Eugen Hill і Dagmar S. Wodtko. Т. 3: Покажчики та індекси. Під керівництвом Wolfgang Hock та за участю багатьох інших опрацював Rainer Fecht. (Studien zur historisch-vergleichenden Sprachwissenschaft 7), Hamburg: Baar, 2015. Anreiter Peter 2005: Die Schichtung der Tiroler Gewässernamen. – Greule Albrecht, Janka Wolfgang, Prinz Michael (Hrsgg.): Gewässernamen in Bayern und Österreich. 3. Kolloquium des Arbeitskreises für bayerisch-österreichische Namenforschung. Regensburg, 27./28. Februar 2004. (Regensburger Studien zur Namenforschung 1), Regensburg: Edition Vulpes, 35–49. Anreiter Peter 2005a: Ein Wunschgedanke: Die tiefere interdisziplinäre Verankerung der Onomastik. – Brendler Andrea, Brendler Silvio (Hrsgg.): Namenforschung morgen. Ideen, Perspektiven, Visionen, Hamburg: Baar, 13–21. Anreiter Peter 2008: [Rez. zu:] Reitzenstein 2006. – Österreichische Namenforschung 36, 145–153. Anreiter Peter, Haslinger Marialuise, Roider Ulrike 2000: The Names of the Eastern Alpine Region mentioned in Ptolemy. – Parsons David N., Sims-Williams Patrick (Hrsgg.): Ptolemy. Towards a linguistic atlas of the earliest Celtic place-names of Europe. Papers from a workshop, sponsored by the British Academy, in the Department of Welsh, University of Wales, Aberystwyth, 11–12 April 1999, Aberystwyth: CMCS. Bichlmeier Harald 2010: Bairisch-österreichische Ortsund Gewässernamen aus indogermanistischer Sicht. – Blätter für oberdeutsche Namenforschung 46 (2009[2010]), 3–63. Bichlmeier Harald 2011: Moderne Indogermanistik vs. traditionelle Namenkunde (Teil 2). – Sabe, Drau, Zöbern. – Ziegler Arne, Windberger-Heidenkummer Erika (Hrsgg.): Methoden der Namenforschung. Methodologie, Methodik und Praxis, Berlin: Akademie Verlag, 63–87. Bichlmeier Harald 2012: Anmerkungen zum terminologischen Problem der ‘alteuropäischen Hydronymie’ samt indogermanistischen Ergänzungen zum Namen der Elbe. – Beiträge zur Namenforschung, Neue Folge 47/4, 365–395. Bichlmeier Harald 2013: Einige indogermanistische Anmerkungen zur mutmaßlichen Ableitungsgrundlage des Ortsnamens Leipzig: dem Flussnamen urgerm. *Libō bzw. dem Gebietsname urgerm. *Libia- (mit einem Exkurs zum Namen der Rhön und einem Anhang mit weiteren Überlegungen zum Namen der Elbe). – Namenkundliche Informationen 101/102, 49–75. 172 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Примітки до назв литовських річок Liėkė, Liekȧ та їхньої спорідненої групи Bichlmeier Harald 2017: Néhány megjegyzés a pannóniai víznevek legrégebbi rétegéhez 1. Sá́va/Száva/Save. [Einige Anmerkungen zur ältesten Schicht der Gewässernamen in Pannonien – Teil I: Sá́va/Száva/Save.] – Nė́vtani Értesítő 38 (2016[2017]), 131–142. Bichlmeier Harald 2019: Morphologische und semantische Analyse der Gewässernamen des westlichen Südauķštąiten (Teil 2). – Acta Linguistica Lithuanica 80, 195–263. Bichlmeier Harald 2020: The Morphology of Lithuanian Toponyms – Differences and Parallels of Different Classes of Names. – Acta Linguistica Lithuanica 82, 118–139. Bichlmeier Harald 2020a: Addenda und Corrigenda zu zwei neuen Darstellungen der Etymologie des Flussnamens Lech. – Österreichische Namenforschung 48. [im Druck] Bichlmeier Harald, Blažek Václav 2014: Labe – k pramenům hydronyma. – Linguistica Brunensia 62/2, 17–28. Bichlmeier Harald, Blažek Václav 2015: Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms. – Acta Linguistica Lithuanica 71 (2014[2015]), 125–146. Bilkis Laimutis 2008: Lietuvių helonimų daryba. Priesaginiai ir priesagėtieji helonimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Bräuer Herbert 1961: Slavische Sprachwissenschaft. I: Einleitung, Lautlehre. (Sammlung Göschen 1191/1191a/1191b), Berlin: Walter de Gruyter & Co. de Bernardo Stempel Patrizia 2010: Die geminaten des Festlandkeltischen. – Stüber Karin, Zehnder Thomas, Bachmann Dieter (Hrsgg.): Akten des 5. Deutschsprachigen Keltologensymposiums. Zürich, 7–10. September 2009. (Keltische Forschungen, Allgemeine Buchreihe 1), Wien: Praesens, 65–87. Delamarre Xavier 2007: Noms de personnes celtiques dans l’épigraphie classique. Nomina Celtica antiqua selecta inscriptionum, Paris: Edition Errance. Delamarre Xavier 2012: Noms de lieux celtiques de l’Europe ancienne. (− 500 / + 500). Dictionnaire, Paris: Edition Errance. (Collection les Hesperides). DLG2 – Delamarre Xavier 2003: Dictionnaire de la langue gauloise. Une approche linguistique du vieux-celtique continental. Préface: Pierre-Yves Lambert, 2e édition revue et augmentée, Paris: Edition Errance. DLG3 – Delamarre Xavier 2018: Dictionnaire de la langue gauloise. Une approche linguistique du vieux-celtique continental. Préface: Pierre-Yves Lambert, 3e édition revue et augmentée, Paris: Edition Errance. DTNG – Delamarre Xavier 2019–2021: Dictionnaire des thèmes nominaux du gaulois. / A Dictionary of Gaulish Nominal Stems. Volume I: Ab/Iχs(o)-. Volume II: Lab/Uχs-pero-. (Collection Linguistique 5, 6), Paris: Éditions Les Cent Chemins. Straipsniai / Articles 173 HARALD BICHLMEIER EDBIL – Derksen Rick 2014: Etymological Dictionary of the Baltic Inherited Lexicon. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 13), Leiden, Boston: Brill. EDIV – Cheung Johnny 2007. Etymological Dictionary of the Iranian Verb. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 2), Leiden, Boston: Brill. EDPC – Matasović Ranko 2009: An Etymological Dictionary of Proto-Celtic. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 9), Leiden, Boston: Brill. Holzer Georg 2007: Historische Grammatik des Kroatischen. Einleitung und Lautgeschichte der Standardsprache. (Schriften über Sprachen und Texte 9), Frankfurt, Bern etc.: Peter Lang. IEW – Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. 1 Bd., München, Bern: Francke. Isaac Graham R. 2004: Place-Names in Ptolemy’s Geography. CD-ROM, Aberystwyth: CMCS. LED – Smoczyński Wojciech 2018: Lithuanian Etymological Dictionary, ed. by Axel Holvoet, Steven Young with the assistance of Wayles Browne, Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Warszawa, Wien: Peter Lang. LEV – Karulis Konstantīns 1992: Latviešu etimoloģijas vārdnīca. 2 Bde., Rīga: Avots. [²001: Nachdruck in 1 Bd.] LitEW – Fraenkel Ernst 1962–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch. 2 Bde. (Indogermanische Bibliothek: 2. Reihe Wörterbücher), Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. LIV² – Rix Helmut et al. 2001: Лексикон індоєвропейських дієслів. Корені та їхні первинні основотворення. Друге, виправлене й доповнене видання, Wiesbaden: Reichert. Lühr Rosemarie 1980: Fälle von Doppelkonsonanz im Keltischen. Zur Frage ihrer Genese. – Sprachwissenschaft 10, 274–346. Merlingen Weriand 1978: Über eine Bedeutungsverzweigung im indogermanischen Lexikon. – Indogermanische Forschungen 83, 40–106. Neri Sergio 2017: Wetter. Etymologie und Lautgesetz. (Culture Territori Linguaggi 14), Perugia: Università degli Studi di Perugia. NIL – Wodtko Dagmar S., Irslinger Britta, Schneider Carolin 2008: Nomina im Indogermanischen Lexikon, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. OPEL – Онมастикон провінцій Римської імперії в Європі. Lőrincz Barnabás, Redő Franciscus (Hrsgg.) 1994: Vol. I: Aba – Bysanys, Budapest: Archaeolingua. (Archaeolingua 3). 174 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Примітки до назв литовських річок Liėke, Liėka та їхньої спорідненої групи Lőrincz Barnabás (Hrsg.) 1999: Vol. II: Cabalicius – Ixus, Wien: Forschungsgesellschaft Wiener Stadtarchäologie. Lőrincz Barnabás (Hrsg.) 2000: Vol. III: Labareus – Pythea, Wien: Forschungsgesellschaft Wiener Stadtarchäologie. Lőrincz Barnabás (Hrsg.) 2002: Vol. IV: Quadratía – Zures, Wien: Forschungsgesellschaft Wiener Stadtarchäologie. Pokorny Julius 1960: Keltische Etymologien. – Zeitschrift für celtische Philologie 65, 161–171. Prinz Michael 2007: Regensburg – Straubing – Bogen. Studien zur mittelalterlichen Namenüberlieferung im ostbayerischen Donauraum. Erster Teil: unkomponierte Namen. (Materialien zur bayerischen Landesgeschichte 20), München: Bayerische Akademie der Wissenschaften. Raybould Marilynne E., Sims-Williams Patrick 2009: Introduction and Supplement to the Corpus of Latin Inscriptions of the Roman Empire containing Celtic Personal names, Aberystwyth: CMCS. Reitzenstein Wolf-Armin Frhr. von 2006: Lexikon bayerischer Ortsnamen. Herkunft und Bedeutung. Oberbayern, Niederbayern, Oberpfalz, München: C. H. Beck. Repanšek Luka 2016: Keltska dediščina v toponimiji jugozhodnega alpskega prostora. (Linguistica & philologica 33), Ljubljana: Založba ZRC. Savukynas Bronys, Vanagas Aleksandras, Vitkaukas Vytautas, Vosylyvtė Klementina, Erm anytė Irena 1963: Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Schmid Wolfgang P. 1975: Iranische Wortstudien 1. – Indogermanische Forschungen 80, 80–84. Scheungraber Corinna, Grünzweig Friedrich E. 2014: Die altgermanischen Toponyme sowie ungermanische Toponyme Germaniens. Ein Handbuch zu ihrer Etymologie. Unter Benutzung einer Bibliographie von Robert Nedoma herausgegeben von Hermann Reichert. (Philologica Germanica 34), Wien: Fassbaender. Schramm Gottfried 1981: Eroberer und Eingesessene. Geographische Lehnnamen als Zeugen der Geschichte Südosteuropas im ersten Jahrtausend n. Chr, Stuttgart: Anton Hiersemann. SEJL – Smoczyński Wojciech 2007: Słownik etymologiczny języka litewskiego, Wilno: Uniwersytet Wileński. SEJL² – Smoczyński Wojciech 2018: Słownik etymologiczny języka litewskiego. Wydanie drugie, poprawione i znacznie rozszerzone. o.O. Version vom 20.1.2018 (www. Straipsniai / Articles 175 HARALD BICHLMEIER rromanes.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf [дата звернення: березень 2018]). SEJL² – Smoczyński Wojciech 2019: Słownik etymologiczny języka litewskiego. Друге, виправлене та значно розширене видання. Редакційна співпраця: Michał Oślon. б. м. Версія від 9.3.2019 (доступ: www.roman es.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego [pdf; дата звернення: березень 2019]). SEJL² – Smoczyński Wojciech 2019a: Słownik etymologiczny języka litewskiego. Друге, виправлене та значно розширене видання. Редакційна співпраця: Michał Oślon. б. м. Версія від 24.9.2019 (дата звернення: www.roman es.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego [pdf; дата звернення: жовтень 2019]). SEJL² – Smoczyński Wojciech 2020: Słownik etymologiczny języka litewskiego. Друге, виправлене та значно розширене видання. Редакційна співпраця: Michał Oślon. б. м. Версія від 21.6.2020 (доступ: www.roman es.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf [дата звернення: 28.6.2020]). Snyder William H. 1967: Zum Zeugnis der Flußnamen für die Vorund Frühgeschichte. – Beiträge zur Namenforschung, Neue Folge 2, 146–164. Stokes Whitley 1893: On the assimilation of pretonic n in Celtic suffixes. – Zeitschrift für celtische Philologie 2, 167–173. Udolph Jürgen 1990: Die Stellung der Gewässernamen Polens innerhalb der alteuropäischen Hydronymie. (Beiträge zur Namenforschung, Neue Folge, Beiheft 31), Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. Vanagas Aleksandras 1970: Lietuvos TSR hidronimų daryba, Vilnius: Mintis. Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas, Vilnius: Mokslas. Vanagas Aleksandras 1981a: Lietuvių hidronimų semantika. – Lietuvių onomastikos tyrinėjimai = Lietuvių kalbotyros klausimai XXI), 4–153. Vanagas Aleksandras 1988: Lietuvių vandenvardžiai, Vilnius: Mokslas. Walde Alois 1927–1932: Vergleichendes Wörterbuch der indogermanischen Sprachen. Hrsg. von Julius Pokorny, Bd. 3, Berlin, Leipzig: de Gruyter. [Nachdruck Berlin: de Gruyter 1973]. Wiesinger Peter 2014: Zum Genus von Gewässernamen im Bairischen. – Rampl Gerhard, Zipser Katharina, Kienpointner, Manfred (Hrsgg.): In Fontibus Veritas. Festschrift für Peter Anreiter zum 60. Geburtstag, Innsbruck: innsbruck university press, 665–691. 176 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Примітки до назв річок лит. Liėkė, Liėką та споріднених із ними назв Wiesinger Peter, Greule Albrecht 2019: Baiern und Romanen. Zum Verhältnis der frühmittelalterlichen Ethnien aus der Sicht der Sprachwissenschaft und Namenforschung. Kartographie: Michael Schefbäck, Tübingen: Narr Francke Attempto. Кілька зауваг щодо Liėkė, Liėką та інших споріднених назв річок РЕЗЮМЕ Назви річок Liėkė, Liėką та інші споріднені гідроніми досі лише зрідка згадуються в дослідженнях «давньоєвропейської» гідронімії. Етимологічно їх зазвичай пов’язують із праіндоєвропейським коренем *(h₁leik- «спрямовуватися, хилитися», хоча такого кореня, найімовірніше, не існувало, оскільки він не зберігся в апелятивній лексиці індоєвропейських мов. Якби такий корінь *(h₁leik і справді існував, його неможливо було б пов’язати з жодним значенням. Можливо, доцільніше виводити обидві литовські назви річок із праіндоєвропейського кореня *uleikū- «бути вологим, зволожувати». Зв’язок із лексикою балтійських мов можливий, але важко обґрунтовується. Також слід визнати, що назву річки Lech, яку досить часто намагалися пояснити за допомогою згаданих коренів, також не можна виводити з праіндоєвропейського кореня *(h₁leik-, оскільки такого кореня, найімовірніше, не існувало, так само як і праіндоєвропейського *uleikū-, адже відсутні фонологічні підстави для їхнього зіставлення. Найімовірніше, йдеться про кельтське утворення, значення якого можна пов’язати з «кам’янистий, вкритий камінням»: праіндоєвропейське *pl(h₂)r̥-(m)néh₂- > ранньопракельтське *φlikrā- > пракельтське *likkā. Отже, з’ясовується, що лит. Liėkė, Liėką та інші, а також нім. Lech етимологічно не пов’язані. Подано 2 вересня 2020 р. HARALD BICHLMEIER Sächsische Akademie der Wissenschaften zu Leipzig Arbeitsstelle Jena: Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen Zwätzengasse 12a D-07743 Jena [email protected] Університет імені Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі Інститут сходознавства Семінар індоєвропеїстики та загального мовознавства Ludwig-Wucherer-Str. 2 D-06108 Halle (Saale) [email protected] Straipsniai / Articles 177