“Cimbri” et “Teutoni”

HARALD BICHLMEIER Саксонська академія наук у Лейпцигу Університет імені Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі Галузі досліджень: ономастика (топонімія), історична фонологія германських мов, індоєвропейське мовознавство, алжаміадо-тексти. VÁCLAV BLAŽEK Кафедра мовознавства та балтійських студій, Університет Масарика, Брно Галузі досліджень: ономастика та історична географія, індоєвропейська етимологія, порівняльне вивчення афразійських, уральських, алтайських мов; порівняльна міфологія. DOI: doi.org/10.35321/all83-02 ЦИМБРИ Й ТЕВТОНИ Kimbrai ir teutonai АНОТАЦІЯ Загальновідомі назви кімбри та тевтони / Teutones традиційно вважають назвами двох різних германських племен. Тут висунуто нову ідею: спочатку вони утворювали синтагму, що складалася з обох слів, PGmc. *beudanōz kumbrīōn «племінні вожді», яку згодом у давніх джерелах розділили на дві племінні назви: Teutoni Cimbrǫque, або Τευτόνοι καὶ Κίμβροι. Хоча PGmc. *kumbr̥- доводиться реконструювати, у латинських і грецьких джерелах це ім’я передається різними способами; у кореневому голосному спостерігаємо варіацію u / y – i. Це може бути зумовлено тим, що, з одного боку, у латинських успадкованих словах спостерігається певне коливання між u та i, а з другого — у запозичених словах і назвах в обох мовах — коливання між усіма цими голосними. Початкова форма назви кімбрів, PGmc. *kumbrīa, може продовжувати затемнений складний утвір із коренів PIE *gem- «тиснути, стискати, хапати» та *bʰer- «нести». PGmc. *beudanōz — це регулярна форма множини від *beudanaz «племінний вождь», пізніше «король». Його походження від PGmc. *beudō «плем’я» загалом вважають прийнятим. Серед різних етимологічних спроб проаналізувати «західноіндоєвропейське» *teutā ми віддаємо перевагу ідеї де Фріза, який виводить це слово з кельто-германської ізоглоси до *teu̯to- «добрий, дружній». Гіттитські відповідники передбачають існування кореня *teu̯- «бути добрим, приязним». Straipsniai / Articles 27 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK кельто-германській ізоглосі до *teuto- «добрий, дружній». Хетські когнати передбачають існування кореня *teu- «бути добрим, дружнім». КЛЮЧОВІ СЛОВА: германські етноніми, обговорення наявних етимологій, нові етимологічні рішення, затемнені складні утворення, семантична типологія. АНОТАЦІЯ Традиційно вважається, що добре відомі назви кімбри і теутони позначають два різні германські племена. У статті висунуто думку, що спочатку ці назви утворювали синтагму з обох слів — PGmc. *peudanōz kumbriōn «вожді племен», з якої вже в давніх джерелах розвинулися засвідчені назви двох племен: Teutoni Cimbrique або Τευτόνοι καὶ Κίμβροι. Хоча PGmc. *kumbr необхідно реконструювати, це ім’я в латинських і грецьких джерелах передається по-різному. У них спостерігаються варіанти голосного кореня u/y – i. Це могло бути зумовлено тим, що, з одного боку, у спадкових словах латинської мови існує певне чергування між u та i, а з іншого — у запозичених словах та іменах обох мов спостерігається чергування всіх цих голосних. Первісна форма імені Cimbri, PGmc. *kumbria, могла зберігати затемнене поєднання коренів PIE *gem- «тиснути, стискати, хапати / привласнювати» та *bʰer- «нести». PGmc. *peudanōz — це правильна форма множини від *peudanaz «вождь племені», пізніше «король». Походження цього слова від PGmc. *beudō «плем’я» загальновизнане. Серед різних спроб етимологічно проаналізувати «західноіндоєвропейське» *teutā авторам статті найбільше імпонує запропоноване де Фрісом виведення цього слова з кельто-германської ізоглоси *teuto- «добрий, дружній». Хетські когнати дозволяють припустити існування кореня *teu- «бути добрим, дружнім». КЛЮЧОВІ СЛОВА: германські етноніми, обговорення наявних етимологій, нові етимологічні рішення, затемнені складні утворення, семантична типологія. 1. КІМБРИ Етнонім Cimbri засвідчений у кількох варіантах (пор. Schönfeld 1911: 63f.): Κίμβροι (Посидоній {135–51 BCE} apud Страбон, Geographica 2.3.6, 7.2.2; далі Страбон {63 BCE – 23 CE} 4.3.3, 4.4.3, 5.1.8, 7.1.3, 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4; Діодор Сицилійський {90–30 BCE}, Bibliotheca Historica 5.32.4) Κίμβριοι (Polyaenus {2nd cent. CE}, Strategematum 8.10.1, 8.10.2, 8.10.3) Κύμβροι (Птолемей {прибл. 140 CE}, Geographia 2.11.16 in ms. X) Cimbri (Цицерон {106–43 BCE}, Tusculanae Disputationes 2.65; De Officiis 1.38; Цезар {100–44 BCE}, De bello Gallico 1.33.3, 1.40.5, 2.4.2, 7.77.12, 28 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni 7.77.14; Валерій Антіас {1st ст. до н. е.} apud Орозій, Historiae adversum paganos 5.16) Cymbri (Валерій Максим {жив між 14–37 рр. н. е.}, Facta et Dicta Memorabilia 2.11: Cymbrorum у рукописі L; 3.6. Cymbricumque у рукописі A; Фронтін {30–103 рр. н. е.}, Strategematon 1.5.3: Cymbris, Cymbri у рукописі H; 2.5.8: Cymbrico, Cymbris у рукописі HP; Авл Геллій {125–180 рр. н. е.}, Noctium Atticarum 16.10.14: Cymbrico у рукописі X) Cumbri (Авл Геллій {125–180 рр. н. е.}, Noctium Atticarum 16.10.14: Cumbrico у рукописі Z) Conbri (Євтропій {завершив працю 364 р. н. е.}, Breviarium ab urbe condita 5.1.4: Conbris у рукописі G¹). 2. ЕТИМОЛОГІЧНІ СПРОБИ Перша спроба пояснити етнонім з’явилася ще в античні часи. 2.1. Фест {2nd ст. н. е.}, у праці De significatione verborum, с. 43, вважав, що воно означало «розбійники» галльською мовою: Cimbri lingua Gallica latrones dicuntur «Цимбри галльською мовою називаються “розбійниками”». Секст Помпей Фест, De verborum significatu quae supersunt cum Pauli epitome, видав Аемілій Теврек де Понор. Будапешт: Academia Litterarum Hungaricae 1889. 2.2. Плутарх {46–119/127 рр. н. е.}, у Caius Marius 11.3, сказав те саме, з тією лише відмінністю, що запропонував германське¹ походження цього етноніма: ¹ Уже в середині 1st ст. н. е. Пліній [NH 4.28/40/99] подав першу класифікацію германських племен, де прямо зарахував і Cimbri & Teutoni до Inguaeones: germanorum genera quinque: vandili, quorum pars burgodiones, varinnae, charini, gutones. alterum genus inguaeones, quorum pars cimbri, teutoni ac chaucorum gentes. proximi autem rhe no istaeones, quorum... mediterranei hermiones, quorum suebi, hermunduri, chatti, cherusci. quinta pars peucini, basternae, supra dictis cotermini dacis. amnes clari in oceanum defluunt guthalus, visculus sive vistla, albis, visurgis, amisis, rhenus, mosa. introrsus vero nullo inferius nobilitate hercynium iugum praetenditur. Пліній: Naturalis Historia, ред. Karl Friedrich Theodor Mayhoff. Lipsiae: Teubner 1906 «Є п’ять германських племен: вандили, частиною яких є бургундіони, варини, карини та гутони; інгеони, що становлять друге плем’я, частиною якого є кимври, тевтони та племена хауків. Істевони, які сягають Рейну і до яких належать кимври, — третє плем’я; герміони, що становлять четверте, живуть у внутрішніх областях і включають свевів, гермундурів, хаттів та херусків; п’яте плем’я — пеуцини, які також є бастернами й межують із раніше згаданими даками. Найвідоміші річки, що впадають в океан, — Гуттал, Віскул або Вістла, Альбіс, Вісург, Амісіс, Рейн і Моза. У глибині суходолу простягається Герцинський хребет, що за славою не поступається жодному іншому.» Straipsniai / Articles 29 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK і передусім припускали, що це германські племена, які мешкали біля Північного океану, зважаючи на їхню тілобудову та блакить очей, а також на те, що германці називають розбійників кімбрами. «Найпоширенішим було припущення, що вони належали до тих германських народів, які сягали Північного океану; підставою для цього були їхній високий зріст, світло-блакитні очі й те, що германці називають розбійників кімбрами». Плутарх, Кай Марій. – Плутархові Життєписи, з англійським перекладом Бернадотта Перріна, Кембридж (Массачусетс): Harvard University Press – Лондон: Heinemann, 1920. Це лаконічно повторюється у візантійському лексиконі Suda, с. 600 {10th ст. н. е.}: Κίμβρος ὁ ληστής. Suidae Lexicon, ex recognitione Immanuelis Bekkeri. Berlin: Reimer 1854 Старші автори згадували лише прагнення кімбрів до пограбування2 (Diodorus Siculus 5.32.4.) або те, що вони були піратським3 народом (Posidonius apud Strabo 7.2.2.). Однак у цьому ракурсі необхідно перевірити можливості як кельтської, так і германської етимологій (спроба пов’язати Амі́сій, Рейн і Маас. У внутрішній частині простягається довгий Геркінійський хребет, який за величністю не поступається жодному іншому». Пліній Старший: «Природнича історія», переклад J. Bostock, H. T. Riley, Лондон: Taylor & Francis, 1855. ² Diodorus Siculus {90–30 до н. е.} 5.32.4. Оскільки мужність і дикість цих людей набули широкої слави, дехто каже, що саме вони в давнину спустошили всю Азію і називалися кіммерійцями, причому за короткий час слово зазнало змін у назві тих, кого називають кімбрами. Адже здавна вони прагнули грабувати, нападаючи на чужі землі, і зневажати всіх. Diodorus Siculus, Bibliotheca Historica, Vol 1–2, ed. by I. Bekker, L. Dindorf, F. Vogel, Leipzig: Teubner, 1888–1890. 5.32.4. «І оскільки відвага цих народів та їхні дикі звичаї набули широкої слави, деякі люди кажуть, що саме вони в давнину спустошили всю Азію й називалися кіммерійцями, причому з плином часу слово трохи змінилося, перетворившись на назву кімбрів, як їх тепер називають. Адже здавна вони прагнули грабувати, з цією метою вторгаючись у чужі землі, і зневажати всіх людей». Diodorus Siculus, «Бібліотека історії», том 3: книги 4.59–8, переклад C. H. Oldfather, Кембридж (Массачусетс): Harvard University Press, 1939 (Loeb Classical Library 340). ³ Posidonius {135–51 до н. е.} apud Strabo {64/63 до н. е. – 19/24 н. е.} 7.2.2. Отже, Посидоній справедливо дорікає авторам за ці твердження й помилково припускає, що кімбри, будучи піратським і мандрівним народом, здійснили похід аж до земель навколо Меотійського озера. «Посидоній слушно дорікає історикам за ці твердження, і його припущення небезпідставне: кімбри, будучи піратським і мандрівним народом, здійснили похід аж до околиць Меотійського озера». 30 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni географічно віддалені етноніми Cimbri та Cimmerii тут не розглядатимуться — це типова Volksetymologie, заснована на випадковій подібності). 2.3. Мюлленгоф (1887: 117) висловив припущення про кельтське походження, виходячи з інтерпретації «пограбування». Він шукав підтвердження в таких давньоірландських глосах, як cim(b) «податок, данина, срібло» (DIL C-186), а також cimbid «vinctus», тобто «полонений», але також «жертва», род. одн. cimbetho «полоненого», наз. мн. cimbidi «полонені» (DIL C-187). Спорідненим може бути галло-лат. [«Глосарій Ентліхера»] cambiāre «rem pro re dare» (вперше засвідчене в Апулеї), тобто «міняти», брет. kemm «міняти» (< PCelt. *kambio- < PIE *kṃBo), якщо данину сплачували мінливим сріблом, а полонених також обмінювали (пор. LEIA C-99f.; de Bernardo Stempel 1987: 96f.; Schrijver 1995: 282f., 289). Це рішення передбачає, що Cimbri називали «грабіжниками», оскільки вони брали полонених, імовірно заради викупу. Навіть якщо це прийняти, залишається фонологічна проблема: наведені вище приклади підтверджують, що очікуваним відповідником о.-ірл. cimbᵒ є гал. *kambᵒ, якщо обидві форми походять від *kṃBᵒ (див. Matthias 1904; Much 1905: 2999). 2.4. Зойсс (1837: 142) наголошував на войовничому характері Cimbri, пояснюючи їхню назву за допомогою давньоскандинавського keppa «демонструвати силу; битися», kappi «борець», OHG kampf «запал, суперечка, змагання», kempᵒ «кулачний боєць». Уже Мюлленгоф (1887: 118) відкинув це пояснення, оскільки ці форми були запозичені з лат. campus «Schlachtfeld» (пор. AnEW: 300f., 306; EWAhd 5: 368–370, 469f.). 2.5. Звісно, також правомірно врахувати можливість того, що етнонім племені, сумнозвісного своїми грабежами, перетворився на апелятив, як-от у випадку вандалів. Цей вихідний пункт відкриває простір для інших рішень, не пов’язаних з агресивністю. 2.6. Мюлленгоф (1887: 116f.) розглянув кілька етимологічних спроб. Окрім відносно раціональної кельтської етимології, проаналізованої вище в §2.3, він також відкинув поверхове порівняння з етнонімом Cymry «валлійці», брет. Kenuro, запропоноване Граффом (AhdS IV: 405), оскільки воно відображало бритський складений плюральний термін *kom-brogī «з тієї самої території», на противагу галльському етноніму Allo-broges [наприклад, Цицерон, De divin. 1.21; Brutus ad Cic. Epist. 11.13.14] «з іншої території», = «чужинці» (ACS 1: 96–105, 1072; DLG²: 34, 77; DLG³: 39, 91) ⁴ Лат. cambiāre зазвичай вважають запозиченням із кельтської, тоді як згадані вище середньокельтські слова іноді вважають повторними запозиченнями з латини (пор. Walde, Hofmann 1938–1956 1: 145f.; DÉLL: 89). ⁵ Див. щодо цього етноніма in extenso Zimmer 2007 (зі старішою бібліографією). Straipsniai / Articles 31 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK або, за Zimmer (2007: 674), «“ті, хто живе на землі інших (тобто на завойованій землі)”». 2.7. Сам Мюлленгоф (1887: 118) також відкинув можливість, засновану на давньоверхньонімецькому gambar «могутній, сильний», лангобардській праматері Gambara, де очікуваний глухий *k мав би бути результатом суворого «другого пересуву приголосних». 2.8. Можливо, перспективнішою з погляду історичної фонетики, але слабшою семантично, є інша спроба, запропонована Мюлленгофом (1887: 118), заснована на давньоверхньонімецькому einkimpi «funestus», pikimpôt, pikimbitha «funus», які слід пов’язати з kumbalþoro «носій військового знамени» (EWAhd 5: 861f.), давньоанглійським cumbol, вар. cumbor [Beowulf 1022] «військовий знак, знамено» (Holthausen 1963[1934]: 63), давньоскандинавським kumbl «надгробок, шоломний знак» (AnEW: 333f.). Спільним семантичним знаменником цих значень має бути «оздоба», застосовна і до шолома, і до поховання чи могили. Отже, Cimbri характеризувалися прикрашеними шоломами (!). Ще менш сумісним із термінами «могила», «знамено» або «шолом» у семантичному плані є давньоверхньонімецьке kumbarra «плем’я, народ, родова спільнота», cumpurie «tribus» [Vocabularius St. Galli], запропоноване Ґріммом (1840: 92) і прийняте Мюлленгофом (1887: 118) та навіть у EWAhd 5: 862f. 2.9. Мюлленгоф (1887: 118) також висловив припущення про зв’язок етноніма Cimbri із давньоанглійським cimbing «вигин, стик, з’єднання» (Holthausen 1963[1934]: 49). Спорідненими є північнофризьке kimming «горизонт», далі давньоанглійське cimb-stān «п’єдестал, гніздо», англ. chימbe, chirne «край або обідок бочки чи барабана», середньонідерландське kirnme «край, обідок», данське kim «горизонт», діалектне «край бочки, обідок», середньонижньонімецьке kimme «край, горизонт», німецьке Kimm «лінія горизонту»; шведське kimb «бондарська клепка» (Kluge 1999: 442; Holthausen 1963[1934]: 49). Ці форми походять від прагерманського *kembōn- > *kimbōn ж. «гребінь, хребет», що є аблаутованою жіночою основою на -n, пов’язаною з прагерманським *kambą- «гребінь» (EDPG: 287, 279; EWAhd 5: 360–362). Цю ідею далі розвивали, наприклад, Matthias (1904: 40f.; пор. Much 1905: 2999: «Kimber — люди з краю, з морського узбережжя») або Schönfeld (1911: 64: «Найпростішим і в будь-якому разі можливим тлумаченням є “люди з краю (kim), з морських узбереж, з узбережжя”»). Ця семантична мотивація могла ґрунтуватися на оповідях, переданих, наприклад, Страбоном (із застереженнями) або Флором, про спустошливі припливи, які знищили морське узбережжя батьківщини Cimbri: Strabo (63 BCE – 23 CE), Geographica 7.2 32 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni Щодо кімбрів, то деякі розповіді про них правдиві, а інші мають чималу ймовірність. Адже навряд чи хтось прийняв би таку причину того, що вони стали мандрівниками й розбійниками: нібито, мешкаючи на півострові, вони через велику повінь були вигнані зі своїх земель; бо й тепер вони володіють тією самою країною, якою володіли раніше, Страбон: Geographica, за ред. A. Meineke, Leipzig: Teubner, 1877. «Щодо кімбрів, то деякі речі, які про них розповідають, неправильні, а інші вкрай малоймовірні. Наприклад, навряд чи можна було б прийняти таку причину того, що вони стали мандрівним і піратським народом, як ця: що, мешкаючи на півострові, вони були вигнані зі своїх поселень великою припливною хвилею; адже насправді вони й досі володіють країною, якою володіли в давніші часи». Страбон: Geography, за ред. H. L. Jones. Cambridge (Mass.): Harvard University Press – London: Heinemann, 1924. Florus (74–130 CE), Epitome III 3 Cimbri, Teutoni atque Tigurini ab extremis Galliae profugi, cum terras eorum inundasset Oceanus, novas sedes toto orbe quaerebant «Кімбри, тевтони й тігурини, вигнанці з найвіддаленіших частин Галлії, оскільки Океан затопив їхні землі, почали шукати нові поселення по всьому світу». Lucius Annaeus Florus: Epitomae Historiae Romanae, за редакцією E. S. Forster у Loeb Classical Library, Londinio, 1929 Однак проблемою, що постає у зв’язку з цією етимологією, є питання словотвору. Якщо ми приймемо якесь допрагерманське *gembā- → прагерм. *kimb-ōn, то мусимо припустити, що в германських мовах існувала деривація за допомогою ro від кореня з повним ступенем вокалізму. Це було б дуже винятковим утворенням у германських мовах. Очікуваним регулярним утворенням була б форма з нульовим ступенем вокалізму, яка, однак, також мала б бути допрагерманською: ПІЄ *ǵṃbh-rō- → прагерм. *kumbra. Але значення такого утворення було б далеко не очевидним: спочатку воно, ймовірно, означало б щось на кшталт «кусання», оскільки ПІЄ *ǵembh означало «schnappen, (zer-)beißen» (LIV²: 162f.). Оскільки ми не можемо визначити, коли лексема ПІЄ *ǵómbh-o- «Zubiss» (EWAhd 5: 362) зазнала лексикалізації у прагерм. *kambā- «гребінець», ми також не можемо визначити, чи мало прагерм. *kumbra якийсь семантичний зв’язок із прагерм. *kamba- «гребінець». 2.10. Можливо, лише анекдотичний сенс має остання спроба, цитована Мюлленгофом (1887: 118), а саме пояснення на основі ісландського kimbí «насмішник», у давньоісландському — «пересмішник» (!). Straipsniai / Articles 33 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK 2.11. Маттіас присвятив свою дисертацію (1904) проблемі етноніма Cimbri, яку детально розглянув і прокоментував Much (1905). Маттіас віддавав перевагу двом рішенням, кожне з яких виключає інше. Перше вже було сформульоване Мюлленгофом 1887 року (див. §2.9.), друге є новим. Він пов’язував Cimbri з такими данськими топонімами, як Himmerland або Himbersyssæl. Це означало б, що початкове c в етнонімі є неточним записом прагерманського *χ- (тобто h у давньогерманських літературних мовах) або що Перше Lautverschiebung ще не діяло на час запозичення етноніма до латини та грецької. Ідею Маттіаса прийняв Much (1920: 95), який запропонував германський вихідний пункт етноніма як *Himbrōs. Цього рішення дотримуються й досі; наприклад, Nedoma (2017: 875) зазначає: «Першими Gmc. gentes, які вступили в контакт із Римом, були Cimbri та Teutones, які кинули виклик Римській імперії наприкінці II ст. до н. е.), замінюють Gmc. *Himbrōz та *Peudanōz; пор. Himbersyssæl та Thythæsyssæl — дві області на півночі Ютландії, відомі з 1231 р. н. е.)». Маттіас (1904) також запропонував свою етимологію, засновану на зіставленні з ONor. híma ‘бути зануреним у думки, баритися’; пор. також швед. діал. híma ‘хворіти’, норв. hīm ‘шар тонких хмар, тонкий шар інею або снігу’, фарер. hím ‘слабке світло’, хоча семантична мотивація та словотвір залишилися нез’ясованими. Можливо, назву дан. Himmerland і швед. Himbra, Himmerfjärden міг дати ймовірний дериват ONor. himbrin ‘гагарка (Colymbus glacialis)’, норв. imbre, (h) ymmer (пор. de Vries in AnEW: 227, який також не виключав зв’язку з назвою Cimbri). 2.12. Rozwadowski (1928: 361; див. також REW 3: 61f.) і Gołąb (1982: 166f.) вбачали зв’язок етноніма Cimbri зі слов’янським апелятивом *sębrъ > давньосерб. sebrъ ‘учасник, товариш, партнер’, серб. sèbar, род. в. sèbra ‘землероб’, словен. srebar, род. в. srebra ‘селянин’, давньорус. sebrъ ‘сусід, член тієї самої громади’, рос. діал. sjabër, род. в. sjabrã ‘сусід, товариш, партнер’, укр. sjáber, sjabró ‘учасник, товариш, партнер’, білор. sjabr ‘родич, товариш, брат’, із ранніми запозиченнями в балканських мовах, які досі зберігають назальний: угор. cimbora ‘товариш, друг’, рум. símbră ‘товариство, громада’, алб. тоск. sěmbër ‘партнер, співвласник худоби’, середньогрец. σέμπρος, σεμπρός ‘партнер’. Якщо Cimbri відображає PGmc. *ximbra, то воно справді сумісне з праслов’ян. *sębrъ, і обидві форми можна вивести з тієї самої праформи Pre-PGmc./Pre-PSl. *kimro-. Спорідненим може бути PGmc. *xaima чол. ‘село, дім’ (EDPG: 201; EWAhd 4: 905–907) і PSl. *sěmbja ‘родина’, а також лит. šeimà ‘родина, рід, домашня прислуга’, із r-розширенням šeimerỹs ‘товариш’, латв. saìme 34 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni ‘домашня челядь, родина {у ширшому значенні}’ (ESJS 13, 804f.), а також давньоірл. cóim, давньобрет. cum ‘дорогий’ (EDPC: 220), усі з PIE *kei- ‘лежати’ або *tei- ‘мешкати’ (відповідно LIV²: 320 або 643f.). Проблема, однак, цієї етимології полягає в тому, що передпрагерм./передпраслов’ян. *kimro довелося б сегментувати як *ki-m-ro-, оскільки *ki-m довелося б розглядати як нульовий ступінь нового кореня *keim, у якому m первісно є суфіксом. Якщо погодитися з цим, можна було б реконструювати первісне значення ‘належний до дому / родини’. 3. НОВЕ РІШЕННЯ Ключ до нового рішення можна було б шукати в давньоверхньонімецькому kumbar(r)a⁶ f. ‘плем’я, народ, родова спільнота’, gloss. cumpurie ‘tribus’ [Vocabularius St. Galli], яке походить від прагерм. *kumbariōn- (пор. EWAhd 5: 862f.), із можливим варіантом прагерм. *kumburin-. 3.1. Це рішення, уперше згадане Graff 1838 року (AhdS IV: 405f.: «Ist cumbirra ‘tribus’ damit {scil. mit Cimbri} zusammen zu halten?») і прийняте, наприклад, Laistner (1892: 31), є можливим, якщо первісною формою етноніма було прагерм. *kumbra або *kumbriia-. Уже Graff (AhdS IV: 405f.) згадував чоловіче особове ім’я Cumbro разом з апелятивом kumbar(r)a та етнонімом Cimbri. Варіанти етноніма із заднім вокалізмом u/y/o першого складу справді засвідчені — див. §1. ⁶ Laistner (1892: 31) намагався додати середньоверхньонім. kumber ‘скупчення, маса, тягар’, у WGS 37 спроєктоване в прагерм. *kumbra-. Але його зазвичай пояснюють як адаптацію галло-лат. *combros ‘зібране’ (Kluge 1999: 493). Neumann et al. (2000: 494) намагалися пояснити навіть давньоверхньонім. kumbar(r)a з галло-лат., пор. середньолат. confero ‘збирати докупи’. З іншого боку, Тацит [Germania 37] назвав їх civitas ‘громадою’. Тут спокусливо вбачати натяк на тлумачення етноніма: Eundem Germaniae sinum proximi Oceano Cimbri tenent, parva nunc civitas, sed gloria ingens. veterisque famae lata vestigia manent, utraque ripa castra ac spatia, quorum ambitu nunc quoque metiaris molem manusque gentis et tam magni exitus fidem. Корнелій Тацит: de Origine et Situ Germanorum Liber. У: Opera Minora, за редакцією H. Furneaux. Oxford: Clarendon Press, 1900. «У тому самому віддаленому куточку Німеччини, що межує з океаном, живуть кімбри — нині незначне плем’я {точніше — ‘громада’}, але зі значною славою. Від їхньої давньої слави досі залишилися широкі сліди; по обидва боки Рейну є табори величезних розмірів, і за їхнім периметром навіть тепер можна виміряти військову силу племені та знайти свідчення тієї великої міграції». Корнелій Тацит: Germany and its Tribes. У: Complete Works of Tacitus, переклад A. J. Church, W. J. Brodribb, New York: Random House, 1942. Straipsniai / Articles 35 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK Згадаємо також чергування u ~ i у латинській мові, де u-форми є первинними,⁷ або грецьке чергування υ ~ ι, яке розглядають як свідчення субстратного чи іншомовного походження слів (Furnée 1972: 364–367; EDG xxxi; Beekes 2014: 25)⁸. Подібне чергування спостерігається в транскрипціях давніх етнонімів грецькою або латинською мовами (Schönfeld 1911: 157, 215–217): Λοῦγοι [Ptol. 2.11.10], Λύγιοι [Cassius Dio 67.5.2], Lygii, з варіантами Ligii [Tacitus, Germania 12]. Sugambri [Caesar, BG 4.16.9, 4.18.3, 4.19.13, 6.35.9], Σούγαμβροι [Strabo 4.3.4, 7.1.3, 7.2.4], Sygambri [Horatius, Carmina 4.2.36, 4.14.51], Σύγαμβροι [Ptol. 2.11.6], Sigambri [Suetonius 21.1], Sicambri [Florus 2.30]. 3.2. Семантична мотивація цілком прозора: просто «народ», «плем’я» або «союз кланів» vel sim.. Паралельний семантичний розвиток можна спостерігати в німецькому самоназванні deutsch, OHG diutisc «народна (мова)», Du. duits, MDu. du(i)tsc, OSax. thiudisk, від PGmc. *þeudiska-, первісно «належний до власного племені або народу», що є похідним від PGerm. *þeudim. > OHG diot m., OLF thiat, nom.pl. thiadi, *þeudan. > OHG diot n. «народ, люди, плем’я, язичники», поряд із найпоширенішим PGerm. *þeudōf. > Goth. þiuda⁹ ⁷ Пор. Lat. lubet ~ libet «подобається», clupeus ~ clipeus «круглий щит», liber «кора дерева, книга» проти OPruss. lubbo «лико, дошка, полиця», Russ. lub «лико» (EDLIL: 337f., 121); так само Marruc. cibat проти SPic. qupat «лежить (похований)» (Untermann 2000: 418). Такий самий ефект, імовірно, діяв у сабельських словах, транскрибованих римськими авторами, наприклад сабінське ciprum «bonum» (Varro 1.1.5,159) проти SPic. akupní (Untermann 2000: 405). Зазначимо, що Gaius Marius, який переміг Cimbri, народився поблизу міста Арпінуму, до 305 BCE належавшого до території Volsci [Iuv. 8.35; Diod. 20.90. Liv. 9.44, 16]. ⁸ Пор. Gr. βίβλος «внутрішня кора папірусу» [Plato, Polit. 288E], «книга» [Aesch., Supp. 947] проти βύβλος «єгипетський папірус» [Hdt. 2.92; Aesch. Supp. 761], «папір, книга» [2.100]; βιβλίον «смужка βίβλος, папір, лист» [Hdt. 1.125, 3.128; Ar. Av. 974] проти βιβλίον «папір із біблоса» [Hesychius]; βίβλινος [papyr.], βίβλινος οἶνος «біблінське вино» (про один район Фракії) [Hes. Op. 587] проти βύβλινος «виготовлений із βύβλοιο» [Od. 21.391; Hdt. 7.25, 36], Βύβλινος [Eur. Ion. 1195]. Ці терміни були мотивовані назвою міста Βύβλος, адаптованою з первинної семітської форми *Gublu, яку можна реконструювати на підставі Akk. URUḡub/gu-ub-la/li, Syll. Ugar. URUḡu-ub-li & KURḡu₅-ub-li, Alph. Ugar. gbl, Phoen. gbl, Hebr. Ġᵊbal (DUL: 290; HAL: 173f.; GEW 1: 235; Masson 1967: 101–107; Rosól 2013: 167). ⁹ CSlav. *tjudjb ‘чужий’ може відображати готське джерело, яке реконструюється як *þiudja- (див. Pronk-Tiethoff 2013: 202–204 та ESJS 16, 946f. з обговоренням). Хоча воно не збереглося в корпусі біблійської готської мови, його можна ідентифікувати в імені вестготського короля Thiodis / Theudis / Teudis [Jordanes, Getica 58/302], Θευδης [Procopius, BV 1.13.13]. У біблійській готській мові його можна реконструювати як *þiudeis (Schönfeld 1911: 234f.). Jordanes [23/116] повідомляє нам про один чужоземний народ Thiudos на півночі, підвладний готському королю Ерманаріху. Zeuss (1837: 688) ототожнив у цьому етнонімі Čjudь Нестора [2.24; 2.105], можливо, естонців та їхню країну. 36 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni «народ, нація», Gutþiuda «народ готів»; ONor., Icel. þjóð10 «народ», Faer. tjóð, Norw. tjod, dial. tjo, Gotlandic tjaud; OE ðéod, OFris. thiāde, thiēde, OSax. thiod(a), OHG diota «нація, народ» (EDPG: 540; EWAhd 2: 684–688; AnEW: 613; NDEW 2: 1307), із близькими відповідниками в балтійських мовах: OLith. (Daukša) tautà «народ», крім того tautìnti «надавати національного характеру», taũsti «відступати від своєї народності», aptautėlis «карлик»; Latv. tàuta, dial. (Raipole) taûta «вид, порода; рідня, народ, нація», tautas f.pl. «чужинці; рядові солдати; найманці з далеких земель», пор. прізвища Tautàs, Tautìnas; OPruss. tauto, acc. tautan «земля, країна» тощо (ALEW: 1082; Smoczyński 2018: 1458; LEW 2: 1069; LDW 4: 140f.). Italic: Ven. nom.sg. teuta, Oscan nom.sg. τωφτο, touto, acc.sg. tautam, Marruc. dat.sg. toutai, Umb. acc.sg. tuta, totam, tota, gen.sg. tutas, totar «civitas», Інше позначення; пор. Lat. lubet ~ libet «подобається», clupeus ~ clipeus «круглий щит», liber «кора дерева, книга» проти OPruss. lubbo «лико, дошка, полиця», Russ. lub «лико» (EDLIL: 337ff., 121); так само Marruc. cibat проти SPic. qupat «лежить (похований)» (Untermann 2000: 418). Такий самий ефект, імовірно, діяв у сабельських словах, транскрибованих римськими авторами, наприклад сабінське ciprum «bonum» (Varro 1.1.5,159) проти SPic. adv. kuprí (Untermann 2000: 405). Зазначимо, що Gaius Marius, який переміг Cimbri, народився поблизу міста Арпінуму, до 305 BCE належавшого до території Volsci [Iuv. 8.35; Diod. 20.90. Liv. 9.44, 16]. Пор. Gr. βίβλος «внутрішня кора папірусу» [Plato, Polit. 288E], «книга» [Aesch., Supp. 947] проти βύβλος «єгипетський папірус» [Hdt. 2.92; Aesch. Supp. 761], «папір, книга» [2.100]; βιβλίον «смужка βίβλος, папір, лист» [Hdt. 1.125, 3.128; Ar. Av. 974] проти βυβλίον «папір із біблоса» [Hesychius]; βιβλῖνος [papyr.], βίβλινος οἶνος «біблінське вино» (про один район Фракії) [Hes. Op. 587] проти βύβλινος «виготовлений із βύβλο» [Od. 21.391; Hdt. 7.25, 36], Βύβλινος [Eur. Ion. 1195]. Ці терміни були мотивовані назвою міста Βύβλος, адаптованою з первинної семітської форми *Gublu, яку можна реконструювати на підставі Akk. URUgu/ub/gu–ub-la/li, Syll. Ugar. URUgu–ub–li & KURgu–ub–li. Alph. Ugar. gbl, Phoen. gbl, Hebr. Ġabāl (DUL: 290; HAL: 173f.; GEW 1: 235; Masson 1967: 101–107; Rosól 2013: 167). CSlav. *tjudь «чужий» може відображати готське джерело, реконструйоване як *þiudja– (див. Pronk–T̨iethoff 2013: 202–204 та ESJS 16: 946f. з обговоренням). Хоча воно не збереглося в корпусі біблійської готської мови, його можна ідентифікувати в імені вестготського короля Thiodis / Theudis / Teudis [Jordanes, Getica 58/302], Θευδης [Procopius, BV 1.13.13]. У біблійській готській мові його можна реконструювати як *þiudeis (Schönfeld 1911: 234f.). Jordanes [23/116] повідомляє про один чужоземний народ Thiudos на півночі, підвладний готському королю Ermanaric. Zeuss (1837, 688) ототожнив у цьому етнонімі Čjudь Нестора [2.24; 2.105], можливо, естонців та їхню «чужоземну людність», яка могла мати готське або східногерманське походження; вона з’являється в давньоугорській мові (1121) як Tout «слов’янин», а з XVII ст. Tót «словак» (EWU II: 1535f.). 10 Архаїчніша форма представлена в рунічному записі складного слова ONor. Sviþjóð, а саме у формулюванні a suþiuþu «у Швеції» з рунічного напису із Сімріса в Сконе, датованого приблизно 1050–1100 роками (AnEW: 571). Ще давніший шар представлений протонорвезьким або ранньоготським запозиченням у протосаамській мові *tie̯Dō «чоловік» (Sammallahti 2001: 409; пор. Qvigstad 1893: 129f. з конкретними діалектними даними). Straipsniai / Articles 37 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK SPic. nom.sg.? toúta, dat.sg./pl.? toútaih «місто, суспільство» тощо (Untermann 2000: 779–781; EDLIL: 618f.). Кельтські: OIr. túath «люди, плем’я, земля», MWelsh tut «люди, країна», Welsh t̄ud «земля», Corn. tus, MBret. tut, NBret. tud «люди» (EDPC: 386f.), Gaul. [напис із Vaison] τουτιους «громадянин» (DLG³: 300), Cisalpine Gaul. [Brioni] gen.sg. toutas «плем’я» (Lambert 2003: 58, 74f.), Celtiberian [Botorrita IV: A1] acc.sg. toutam «pueblo» (Jordán Cólera 1998: 148) = «Volk» (Stifter [1996]2001: 97), крім численних ономастичних відповідників, наприклад у галльському теонімі Teutates [Lucanus, Pharsalia 1.444–446], Toutatis «епітет Марса» [CIL III: 5320], антропонімі в gen.sg. Touto-rigis [Vienne-en-Val; див. Lejeune 1971: 484; Delamarre 2007: 184], а також в епітеті Аполлона в dat.sg. Toutio-rigi [CIL XIII: 7564]; галатському етнонімі Touto-bodiaci [Pliny 5.146] тощо (DLG³: 295); лепонтському антропонімі, засвідченому на монетній легенді Toutio-pouos (Lejeune 1971: 484); кельтіберському родовому імені в gen.pl. Toutinikun (MLH V.1, 41f.); а також інших можливих ономастичних когнатах в інших мовах: лузитанських теонімах Toudadigoe (пор. галл. Toutatis + –iko–), Toudopalandaigae (MLM V.1: 411f.); месапських власних іменах: Taotinahiaihi (gen.sg.), Θeotor, gen.sg. Θeotoras тощо (MLM 2: 174, 324); іллірійській цариці Teuta [Polybius II.4.7, 6.9, 8.4, 8.7, 8.10, 9.1, 11.4, 11.16, 12.3] = Teuta [Pliny 34.6.24]; «пеласгійському» Τευταμίδης [Il. 2.843], тобто «синові *Teutamos», яке справді вживається в македонському Τεύταμος [Diodorus Siculus 18.59]; далі дакійському Tautomedes у Cod. Theod. 15.1.13: Tautomedi duci Daciae ripensis (Detschew 1957: 495); фракійському жіночому імені Τουτα, Τιουτη, Τουτα (відповідно Пловдив, Саладіново, Варна; Detschew 1957: 507) тощо (пор., наприклад, EWAhd 2: 686; Beekes 1998: 461). До них, можливо, належить і Hitt. tuzzic. «військо, військові сили, військовий табір¹¹», незважаючи на наполегливі спроби відокремити його від «давньоєвропейських» відповідників (пор. EDHIL: 908; Kloekhorst вважає, що хеттський рефлекс i-основи *teutiмає бути засвідчений як **tuzzazzi-). Гіпотетичний анатолійський когнат у Lycian B (= Milyan) tutaтлумачили як «Gemeinde» (Stoltenberg) або «Krieger» ¹¹ Та сама семантична відмінність між «людьми» та «військом» спостерігається в PGmc. *fulka- > ONor. folk «військо, натовп, люди»; OE folc «Volk, Stamm; Menge, Schar; Heer», E folk, OFris., OSax., OHG folk, MHG volc «множина, люди, піхота», G Volk «люди» (Holthausen 1963[1934]: 111; Kluge 1999: 866). Форма *fulka-, безпосередньо збережена в лангобардській глосі fulc-free «найвищий ступінь свободи для колишнього раба» та у східногерманських особових іменах, таких як візіготське Fulgaresdus, герульське Φούλγαρος, була запозичена в CSlav. як *pъlkъ > OCS plъkъ «шеренга; клин», CS plъkъ «натовп, люди», ORuss pъlkъ / pуlkъ / pъlkъ / polkъ «полк, бій, похід, люди, натовп», Russ. polk «полк, натовп», Ukr. polk «полк», Pol. pułk, arch. pełk «полк», USorb. połk, OCz. plk, Cz. pluk «група, полк», Slk. pluk «полк», SCr. puk «люди, натовп», Bulg. plăk / pălk «те саме» (Pronk-Tiethoff 2013: 121f.). 38 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni (Ševoroškin) — див. Neumann (2007: 392f.), тоді як Aixenval’d, Bajun, Ivanov (1987: 173, 190) переклали це як «armÿ». 4. TEUTONI / TEUTONES ТА PIE *teutēh₂– Від тієї самої основи PIE *teuto/eh₂– походить етнонім Teutoni [Mela 3.3.32; Pliny, NH 4.99; Florus 1.38{3.3}], Τεύτονες [Plutarch, Marius 15, 18 & Plutarch, Caesar 18; Ptolemy 2.11.9], Teutones [Ammian 31.5.12] (див. ACS 2: 1808–1820; Zimmer 2005: 368). Він належить до найперших зафіксованих західноєвропейських етнонімів, незалежно від його походження — кельтського чи германського. Пліній у своїй Naturalis Historia [37.35–36/12/11] передав свідчення Піфея з Массалії про його подорож на Північ, здійснену близько 325 BCE: … Піфей повідомляє, що гутони, германське плем’я, мешкають біля океанської затоки, названої Метвонідою, на відстані шести тисяч стадіїв; за одноденне плавання звідти розташований острів Абал; навесні його приносить хвилями, і він є скупченням застиглого моря; місцеві жителі використовують його замість дров для вогню та продають найближчим тевтонам. Plini Secundi Naturalis Historia, за редакцією K. F. T. Mayhoff, Lipsiae: Teubner 1906. «... Піфей каже, що гутони, народ Німеччини, живуть на берегах естуарію Океану, який називається Метумоніда, а їхня територія простягається на відстань шести тисяч стадій; що за один день плавання від цієї території розташований острів Абал, на березі якого навесні хвилі викидають бурштин, що є затверділим виділенням моря; а також що мешканці використовують цей бурштин як паливо й продають його своїм сусідам — тевтонам». Пліній Старший, The Natural History, переклад John Bostock, H. T. Riley, London: Taylor & Francis, 1855. 5. TEUTONI & CIMBRI = «РОДИЧІ» ЧИ «ПЛЕМІННІ ВОЖДІ»? Якщо попередні міркування правильні, обидва етноніми, Cimbri (*kumbr̥(ii)a-?) та Teutoni / Teutones, утворені від більш-менш синонімічних позначень тієї самої соціальної одиниці — «плем’я, народ». Античні автори часто цитували їх разом: Teutonos Cimbrosque [Caesar, BG 2.4.1], Τευτόνων καὶ Κίμβρων [Plutarch, Marius 11] тощо. Straipsniai / Articles 39 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK 5.1. Однією з можливостей є припущення, що це було одне й те саме плем’я, відоме під двома синонімічними назвами, які були переосмислені як назви двох різних племен. У такому разі необхідно пояснити назальний розширювач у назві Teutoni / Teutones. 5.1.1. Scheel (1898: 578–595) убачав тут адаптацію первісних германських етнонімів до латинських або грецьких словотвірних моделей. 5.1.2. Schönfeld (1911: XXVf., 95f.) різко критикував це рішення й намагався пояснити on– як результат слабкої відміни. 5.1.3. Schaffner (2015: 179–181) убачає в назальному розширенні в германських племінних назвах у *anm. / *-ōnf. застосування індоєвропейського посесивного суфікса *-Hxon після вирівнювання зі «звичайними» n-основами. 5.1.4.1. Назальне розширення основи *teuto/ā було виявлено в імені іллірійської цариці Teutana з 3rd ст. до н. е. [Florus, Epitome 1.21] у порівнянні з нерозширеною формою Τεῦτα [Polybius II.4.7, 6.9, 8.4, 8.7, 8.10, 9.1, 11.4, 11.16, 12.3], Teuta [Pliny 34.6.24] тощо (Krahe 1929: 113). 5.1.4.2. Краще засвідчені ці форми в кельтській мові: галльські особові імена (ACS 2: 1899f.; Delamarre 2007: 184; OPEL 4: 128): Cassia Toutona coniux from Lugdunum / Lyon, France [CIL XIII: 2014] memori[ae] aeternae T[ou]tonius December qui vixit annos XIII from Lugdunum / Lyon, France [CIL XIII: 2287] Q. Melius Toutonis f(ilius) from Arles, France [CIL XII: 852] Dis Manib(us) Eutico Toutoni fil(io) from Langres / Adematunnум, France [L’Année épigraphique 1969/1970 (1972): 117, n. 427] Inter Toutonos cahi from Greinberg by Miltenberg, Germany; c. 200 CE [CIL XIII: 6610] Mascelio Touton[from Mainz-Kastel, Germany [CIL XIII: 7302]. Давньоіспанське (особливо з території Vettones) індивідуальне ім’я: Toutonus (MLH V.1, 411). 5.1.4.3. У германських мовах навіть засвідчений апелятив із розширенням на *-an- < передпрагерм. *-on- (Feist 1939: 496f.; GED: 361; AnEW: 623; Holthausen 1963[1934]: 363): Goth. þiudans ‘βασιλεύς’, тобто ‘король’, OIcel. þjóðann ‘король, князь, вождь’, OE dēoden ‘король, володар; бог’, OSax. thiodan ‘правитель, володар народу’ < PGmc. *þeudanaz < передпрагерм. *teutōno. 5.2. Альтернативно, у парі Teutoni & Cimbri можна вбачати германський синтагматичний сполучник *þeudanōz kumbriōn «вожді племен / народів», більш-менш відповідний галльській племінній назві Bituriges [Caesar, BG 1.18.6; 7.5.1 тощо; Livy 5.34.1; Pliny 4.108; Strabo 4.2.1 тощо — див. ACS 1: 434–441], яку раніше тлумачили як «царі світу» (пор. Zeuss 1852: 14: “ita ut significet 40 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni давня назва Bituriges, або «ті, хто завжди чи повсюдно панує, тобто могутні», але, ймовірніше, вона могла означати «ті, хто належить Цареві світу» (якщо походить від галльського *Biturīgĭo-, ад’єктива приналежності, утвореного від особового імені *Bitu-rīg-)¹²; пор. Olr. bihₕ «світ», а також обговорення Delamarre у DLG¹: 66; 32f., 127; DLG³: 76f.; 37f., 151f., включно з паралельними утвореннями Albio-rix; Dubno-rix & Dumno-rix). Ще один випадок, можливо, аналогічного поєднання двох германських етнонімів із тим самим першим компонентом можна вбачати в Τευτονόαροι [Ptolemy 2.11.9] = *Τευτονοουάριοι (Schönfeld 1911: 224)? 6. ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ PGMC. *kumbarīōn–/*kumburīōn– та *peudō– 6. Германські апелятиви *kumbarīōn–/*kumburīōn– та *peudō–, якщо вони є основами аналізованих етнонімів, слід детально етимологізувати. 6.1. PGmc. *kumbarīōn–/*kumburīōn– можна реконструювати для допрагерманського рівня *(ǵ)mbʰoriā́/*(ǵ)mbʰriā–, тоді як реконструйований етнонім PGmc. *kumbra– або *kumbrīia– — до допрагерманського *(ǵ)mbʰro– або *(ǵ)mbʰriio–. Якщо відокремити суфікс приналежності *(–i)io–/*–iā–, можливі кілька варіантів членування: 6.1.1. Суфіксальна деривація: (i) *(ǵ)m–rᵒ із вторинним *bʰ; (ii) *(ǵ)mḅʰ–or–/–ro–. Зв’язок із коренем PIE *ǵembʰ– «кусати, робити надріз» (LIV²: 162f.) був би фонологічно бездоганним. Цей корінь, використаний для опису «зубчастого» або «гребенеподібного» узбережжя, вже обговорювався в §2.9. Існує також інша теоретична можливість, заснована на PGmc. *kembōn– > *kimbōn– f. «гребінь», що є аблаутованою жіночою основою на -n, спорідненою з PGmc. *kamba– «гребінь» (EDPG: 287, 279; EWAhd 5: 360–362), а саме зачіскою. Але, як уже зазначалося вище (§2.9), PIE *ǵmbʰ-ró– > PGmc. *kumbra семантично проблематичне, оскільки мало б означати «кусання», тоді як PIE *ǵembʰ-ro– > PGmc. *kembʰra > *kimbʰra– було б доволі винятковим утворенням. PGmc. *kumbra «кусання» могло б мати сенс як етнонім лише в утворенні PGmc. *kumbrīia «той, хто кусає», якби можна було довести зміну значення в напрямі «агресивні» vel sim.. Однак дотепер такої семантичної зміни в германських мовах виявити не вдалося. Але, припускаючи, що зв’язок між PGmc. *kamba– «гребінь» і PGmc. *kumbra усе ж міг відчуватися, ми хочемо процитувати Тацита [Germania 38] щодо важливості укладання волосся для Suebi: ¹² Дякуємо Stefan Zimmer за те, що він звернув нашу увагу на таку інтерпретацію Bituriges. Straipsniai / Articles 41 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK Відмінною ознакою племені є закручувати волосся набік і стягувати його вузлом: так свеби відрізняються від інших германців, а вільнонароджені свебів — від рабів. В інших народів — чи то через певне споріднення зі свебами, чи, що трапляється частіше, через наслідування — це рідкість і властиве лише юнацькому віку; у свебів же скуйовджене волосся закручують аж до сивини й часто зав’язують на самій маківці. Вожді мають його ще ошатнішим: це турбота про зовнішність, але нешкідлива; адже вони прикрашаються не для того, щоб кохати чи бути коханими, а вирушаючи на війну, щоб постати перед очима ворогів у певній величі й навіяти страх. «Національною особливістю в них є закручувати волосся назад і закріплювати його вузлом. Це відрізняє свевів від інших германців, як також їхніх вільнонароджених від рабів. В інших племен ця практика — чи то через певний зв’язок зі свевським племенем, чи, що трапляється частіше, через наслідування — є рідкісною й обмежується юністю. Свеви ж до сивини надають перевагу зачісуванню назад свого скуйовдженого волосся, і часто його зав’язують на самій маківці. Вожді мають складнішу зачіску; так вони дбають про зовнішність, але цілком невинно: не для того, щоб кохати чи викликати кохання, а щоб, вирушаючи на війну, причепуритися, надаючи собі певної величі й грізності, прикраситися, так би мовити, для очей ворога». Корнелій Тацит: Про походження та розташування германців. – Opera Minora, за редакцією H. Furneaux, Оксфорд: Clarendon Press, 1900. Корнелій Тацит: Німеччина та її племена. – Complete Works of Tacitus, переклад A. J. Church, W. J. Brodribb, Нью-Йорк: Random House, 1942. Іншим прикладом ролі зачіски в германській етнонімії є назва вандальського племені Hasdingi, яку можна етимологізувати за допомогою давньоскандинавського haddr «жіноче волосся», давньоанглійського heord «волосся» (Schönfeld 1911: 129) 6.1.2. Композит: (iii) *(g)m-bʰor-/-bʰro-; (iv) *(g)m bʰ-bʰor-/-bʰro-. Уже Laistner (1892: 31f.) запропонував ототожнити перший компонент з індоєвропейським коренем *gem- «тиснути, стискати; хапати» (IEW: 368f.; LIV²: 186), пор. гр. γέμω «бути повним», γέvτο «він схопив». У германських мовах цей корінь продовжується у двох варіантах, *gemі *gembʰ-: давньоскандинавське kumla «чавити», норвезьке kumla «стискати, місити; зліплюватися в грудку», kumsa «суміш» проти давньоанглійського cimb(e) «зв’язок, стик», давньоскандинавського kimbull «в’язка» (IEW: 368). 6.1.3. Суфіксальна деривація на –r– не надто типова серед германських етнонімів (напр. Sugambri, Tungri), і тому ми віддаємо перевагу варіанту в 6.1.2, де другий компонент, імовірно, походить від індоєвропейського дієслова *bʰer- «нести, переносити, приносити» (IEW: 128–132; LIV²: 76f.; пор. PGmc. *beranan «нести, переносити; народжувати» [EDPG: 59]). Аналогічне вживання дієслова *bʰer можна показати, наприклад, у композиті *oi-bʰró- > PGmc. *aibra- > OHG eibar, eiver «гострий, гіркий; лютий, жахливий», давньоанглійське āfor «шалений, ненависний» (EWAh 2: 969f.; NIL: 16). 42 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni Склад, що складається з продовжень індоєвропейських коренів *gem– + *bʰer–, прагерм. *kem(b)-/*kum(b)- + *bʰer–, дає змогу запропонувати кілька семантичних інтерпретацій: «об’єднання носіїв», «союз носіїв» або «народжений у зібранні», «народжений у союзі» vel sim. 6.2. PGmc. *peu̯da–/*peu̯dō–, together with its Baltic, Italic and Celtic cognates, is derivable from Late PIE *teuto–/*teutā–, introduced above (§3.2.). If the continuants of *teuto– were neuters, it seems natural to interpret the form *teutā– < *teuteh₂– as the pl.ntr. = collective. Probably the most exhaustive list of etymological attempts was compiled in EWAnd 2: 687f. 6.2.1. Найпоширеніша етимологія, повторювана в більшості довідників, починаючи від Fick (1890: 61), виводить слово з кореня ПІЄ *teuh₂– «schwellen, stark werden» (IEW: 1080f.; LIV²: 639f.). 6.2.2. Beekes (1998: 461–465) відкинув виведення від кореня ПІЄ *teuh₂– «schwellen, stark werden» з акцентологічних¹³ та семантичних причин (на його думку, немотивоване), поставивши під сумнів індоєвропейське походження *teutā загалом, і запропонував уважати його запозиченням із певного гіпотетичного субстрату, який уже Hans Krahe ототожнював із шаром гідронімії «давньоєвропейського» періоду. Тоді як Krahe не мав сумнівів щодо індоєвропейської належності «давньоєвропейських» гідронімів, Beekes прямо визначив і ці гідроніми, і лексему *teutā як неіндоєвропейські. 6.2.3. McCone (1987: 103, 111, 115f.) запропонував нове розв’язання, засноване на дієслові, продовженням якого є лат. tueor / tuor, інф. tuērī & tuī «дивитися на, пильнувати», дієприкм. мин. tuitum & tū̆tum, contuērī & contuī «дивитися на, бачити», з іменниковими похідними tūtus «безпечний, захищений», tūtor «охоронець», tūtēla «опіка, захист», Tūtānus «божество, що забезпечує захист», Tūtīlīna «богиня, що забезпечує захист». Він вивів *teutā з аніткореня *teu– і витлумачив його як збірне *«Dienerschaft [des Königs]». З цим граматичним визначенням можна погодитися, оскільки така семантична мотивація, найімовірніше, відображає феодальну організацію суспільства тієї доби, а не часу «давньоєвропейської» єдності. У будь-якому разі McCone порушив питання, чи був корінь аніт чи сетим. Kümmel (LIV²: 639) реконструював кінцевий ларингічний кореня з огляду на латинське tūtus «безпечний, захищений». De Vaan (EDIL: 632f.) визнав пояснення -ū– через 13 Beekes (1998: 463) зазначив, що в балтійських мовах втрата ларингічного мала б відображатися циркумфлексною інтонацією, тобто *teuh₂ > балт. *teutā, а дифтонг au був незрозумілим. Слід нагадати, що в балтійських мовах справді є форми з очікуваним циркумфлексом, а саме лит. taũtinti «надавати національного характеру», taũsti «відступати від своєї народності», aptaũtėlis «карлик»; латв. діал. (Raipole) taũta «вид, порода; рідня, народ, нація» (див. вище). Straipsniai / Articles 43 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK дифтонг *-eu або *-ou у ненаголошеному початковому складі. Велика кількість продуктивних префіксів дає змогу прийняти це рішення як реальну альтернативу. 6.2.4. Посилаючись на Trier (1942: 239), de Vries (AnEW: 613) також відкинув «сильну» етимологію (§6.2.1.) і віддав перевагу семантичному вихідному пункту, основаному на первинному значенні «Gemeinschaft». У своїй лемі pjóđ «народ» він натякнув на давньосканд. þýđr «добрий, лагідний, привітний», þýđa «дружба». Ці форми пов’язані з давньоангл. geđiede «добрий, пристойний», давньосакс. gi-thiudo присл. «пристойним чином», середньонід. ge-diede «послужливий, доброзичливий» (*peuđia-), а також із засвідченим у готській похідним каузативним дієсловом þiupjan «благословляти, проголошувати добрим», давньосканд. þýđa «прихиляти, заприязнювати», давньоангл. geđiedan «приєднувати, поєднувати, пов’язувати» (*peuđianan). Звичайно, ці розширення на *-ia не можуть бути джерелом прагерм. *peuđō-. Є й інші первинні форми в готській: þiup ім. с. «τὸ ἀγαθόν», тобто «добро» (*peuba-), наприклад у þiup taujan «чинити добро», а також розширені похідні þiuþeins «доброта, щедрість», þiuþeigs «добрий, справедливий, досконалий; благословенний, прославлений» (Feist 1939: 498; GED: 362f.; EDPG: 539), а також рунічне давньоверхньонімецьке (тобто тюрингське?) þiup (*peuþi-), що з’являється у формулі þiup:ida:x(x?)exxxxa:hahwar «Добра, Ідо!... Хахвар». Цей текст було написано на бурштиновій намистині, знайденій на цвинтарі (Nordfriedhof) у Веймарі. Він датується 550 р. н. е. (Nedoma 2004: 313f.). Найближчий негерманський когнат можна знайти в давньобретонській tū «добрий, сприятливий;?чарівник», середньобретонській astut «нещасний, злиденний, кволий» < *estut < *eks-teuto-; пор. також середньоваллійське Morgan(t) Tut «головний лікар двору Артура» (Fleuriot 1964: 325; EDPG: 539). Цю «дружню» етимологію можуть підтверджувати етимології інших етнонімів. Один із найпоширеніших етнонімів Європи, Veneti тощо (див. Krahe 1942: 137), було реконструйовано у протоформу *uenHetoi, яку вивели з дієслова *uenH- «liebgewinnen» (IEW: 1146f.; LIV²: 682f.). Найпереконливіші продовження знову виявляються в кельтських і германських мовах: Германське *ueni- «друг» > давньосканд. vinr; давньоангл., давньофриз. wine, давньосакс., давньоверхньонім. wini «те саме» (EDPG: 579). Кельтське *ueniā > давньоірл. fine ж. «родина»; давньобрет. guen-ceil гл. «cognationem», coguenou гл. «indigena», середньобрет. gouen(n), брет. goenn ж. «рід, порода»; лепонт. Uenia (Fleuriot 1964: 112, 188; Lejeune 1971: 429; EDPC: 413). У галльському ономастиконі є багато власних імен із компонентом *ueni-, який можна тлумачити як «член клану», наприклад Ueni-carus, Ueni-clutius, Ueni-lati, Ueni-marus тощо. Дуже цікавим є складне ім’я Οὐενι-τουτα [G–106]. Це значення підтверджується галло-грецьким написом із Валлоріса [G–279] ουενικοι μεδου «ceux du clan pour Medos» (DLG³: 313). Правомірно запитати, чи є когнати кельто-германської ізоглоси *teuto- «добрий, дружній», звичайно, крім доволі віддаленого лат. tueor. Neumann (apud HEG 44 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni (T–466) ототожнив його з хеттським дієсловом tušk(ie/a)-zi «бути щасливим, розважатися, гратися», tuškari- «щастя», tuškaratt і duškatar / duškarann- «те саме», dušgarau̯ant- «щасливий, радісний», якщо його аналізувати як такий, що містить корінь *teu, розширений суфіксом ške/o. Kloekhorst (EDHIL: 901f.), який задокументував наведені форми, висловив сумніви щодо етимології Neumann, але без жодного контраргументу. З іншого боку, сам Kloekhorst (EDHIL: 365) прийняв виведення хеттського дієслова hušk/a-zi «чекати на, баритися» від кореня *h₂eu- «бачити» плюс того самого суфікса ške/o. Продовження кореня *teu без будь-якого суфіксального розширення Aixenval’d, Bajun, Ivanov (1987: 122) виявили в хеттському редуплікованому дієслові duddu- «милостиво поводитися». Зазначимо, що Georgiev (1966: 36) безпосередньо пов’язав хеттське duddu із tuzzi- «військо» тощо та готським piuda «народ». Отже, у нашому розпорядженні є первинне дієслово *teu- «бути добрим», що підтверджує етимологію терміна *teutā-. «дружній». 7. ВИСНОВОК Обидва етноніми, розглянуті тут, Teutoni & Cimbri, аналізуються як суто германські утворення. Ці назви утворені зі слів більш-менш однакового значення — «плем’я», — і тому можуть стосуватися одного й того самого племені. Але значення «племінний вождь» у назальному розширенні PGmc. *peudanā-, яке, ймовірно, лежить на початку етноніма Teutoni / Teutones, могло бути частиною синтагми, що складалася з обох етнонімів: *peudanōz kumbrijōn «вожді племен». Це рішення також означало б, що насправді Teutoni & Cimbri представляли лише одне плем’я14 або племінний союз, можливо, займаючи провідне становище серед інших племен. 8. ПІСЛЯМОВА Morgenstierne (1942: 266) і Szemerényi (1962: 195, fn. 107) розширили коло порівнюваних форм такими гіпотетичними іранськими відповідниками: перським toda «купа; стіг, штабель; пагорбок, курган; мішень або знак, у який стріляють зі стріл», tod (замість toda) «пагорб; верхівка, вершина; купа; верблюжий горб» (Steingass 1892: 334) і согдійськими: буддійським twδ’k, християнським twdy, маніхейським twδyh «купа, 14 У 113 р. до н. е. в Норику відбувся перший історично засвідчений військовий конфлікт між римлянами на чолі з Gnaeus Carbo та германцями, яких представляли лише Cimbri [Strabo 5.1.8; Tacitus, Germania 37]. Слід вважати досить малоймовірним, що римляни від самого початку могли розрізняти різні германські племена. Straipsniai / Articles 45 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK «маса» (Gharib 1995: n. 9705). Якщо прийняти нашу «дружню» етимологію *teutā, їх, здається, неможливо поєднати. З іншого боку, ці іранські форми можуть бути пов’язані з оронімом у давньоавестійській мові Tuḍaska- «назва гори або гірського хребта» [Yt. 19.2.. 4.] (Bartholomae 1904: 655). ПОДЯКА Стаття була написана за підтримки Дослідницького фонду № 2817 Університету Масарика в Брно. Ми вдячні John Bengtson за виправлення англійського тексту. Висловлюємо подяку науковцям, які надіслали нам свої коментарі, доповнення та критичні зауваження, а саме Robert Nedoma і Stefan Zimmer. Ми несемо відповідальність за всі помилки. СКОРОЧЕННЯ acc. — знахідний відмінок Akk. — аккадська мова Alb. — албанська мова Alph. Ugar. — алфавітна угаритська мова Blr. — білоруська мова Bret. — бретонська мова Bulg. — болгарська мова Corn. — корнська мова CS — церковнослов’янська мова CSlav. — спільнослов’янська мова Cz. — чеська мова Dac. — дакійська мова Dan. — данська мова Du. — нідерландська мова E — англійська мова Faer. — фарерська мова G — німецька мова Gaul. — галльська мова gen. — родовий відмінок Goth. — готська мова Gr. — грецька мова Hebr. — давньоєврейська мова Hitt. — хеттська мова Hung. — угорська мова Icel. — ісландська мова inf. — інфінітив Lat. — латинська мова Latv. — латиська мова Lith. — литовська мова Mac. — македонська мова Marruc. — марруцинська мова MBret. — середньобретонська мова MDu. — середньонідерландська мова Mess. — мессапська мова MGr. — середньогрецька мова MHG — середньоверхньонімецька мова MLG — середньонижньонімецька мова MWelsh — середньоваллійська мова NBret. — новобретонська мова NFris. — північнофризька мова Norw. — норвезька мова OBret. — давньобретонська мова OCS — давньоцерковнослов’янська мова OCz. — давньочеська мова OE — давньоанглійська мова OFris. — давньофризька мова OHG — давньоверхньонімецька мова OIcel. — давньоісландська мова OIr. — давньоірландська мова OLF — давньонижньофранкська мова OLith. — давньолитовська мова ONor. — давньоскандинавська мова OPruss. — давньопрусська мова ORuss. — давньоросійська мова 46 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni OSax. – давньосаксонська мова OSerb. – давньосербська мова PGmc. – прагерманська мова Phoen. – фінікійська мова PIE – праіндоєвропейська мова pl. – множина Pol. – польська мова ppp. – пасивний дієприкметник минулого часу PSl. – праслов’янська мова Rom. – румунська мова Russ. – російська мова SCr. – сербохорватська мова Serb. – сербська мова sg. – однина Syll. Ugar. – складова угаритська мова Slk. – словацька мова Sln. – словенська мова SPic. – південнопіценська мова Swed. – шведська мова Ukr. – українська мова Umb. – умбрійська мова USorb. – верхньолужицька мова Ven. – венетська мова REFERENCES ACS – Holder Alfred 1896–1907: Alt-celtischer Sprachschatz, 3 vols, Leipzig: Teubner. AhdS – Althochdeutscher Sprachschatz oder Wörterbuch der althochdeutschen Sprache, Vierter Theil (Gutturale), etymologisch und grammatisch bearbeitet von Dr. E. G. Graff, Berlin: Nikolai, 1838. Aixenvāld Aleksandra Ju., Bajun Lilija S., Ivanov Vjačeslav V. 1987: Materialy k rekonstrukcii kul’turno-istoričeskogo processa v drevnej Maloj Azii (II). – Issledovanija po épigrafike i jazykam drevnej Anatolii, Kipra i antičnogo severnogo Pričernomor’ja, eds. L. S. Bajun, V. P. Jajlenko, Moskva: Akademija nauk SSSR – Institut vseobščej istorii, 106–191. ALEW – Altlitauisches etymologisches Wörterbuch, Vol. 1 (A–M), Vol. 2 (N–Ž), unter der Leitung von Wolfgang Hock und der Mitarbeit von E. J. Bukevičiūtė und Ch. Schiller bearbeiten von R. Fecht, A. H. Feulner, E. Hill und Dagmar S. Wodtko, Vol. 3 (Verzeichnisse und Indices), unter der Leitung von W. Hock und der Mitarbeit vieler anderer bearbeiten von R. Fecht, Hamburg: Baar Verlag, 2015. AnEW – de Vries Jan 1962: Altnordisches etymologisches Wörterbuch, 2. erg. Auflage, Leiden: Brill. Bartholomae Christian 1904: Altiranisches Wörterbuch, Strassburg: Trübner. Beekes Robert S. P. 1998: The origin of Lat. aqua, and of *teutā ‘people’. – Journal of Indo-European Studies 26, 459–465. Beekes Robert S. P. 2014: Pre-Greek: Phonology, Morphology, Lexicon, ed. S. Norbuis, Leiden, Boston: Brill. Straipsniai / Articles 47 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK de Bernardo Stempel Patrizia 1987: Die Vertretung der indogermanischen liquiden und nasalen Sonanten im Keltischen, Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck. Delamarre Xavier 2007: Noms de personnes celtiques dans l’épigraphie classique. Nomina Celtica antiqua selecta inscriptionum, Paris: Éditions Errance. DÉLL – Ernout Alfred, Meillet Alfred 2001: Dictionnaire étymologique de la langue latine: histoire des mots. Retirage de la 4, éd. augm. d’additions et de corr. par J. André, Paris: Klincksieck. Detschew Dimiter 1957: Die thrakischen Sprachreste, Wien: Rohrer. DLG¹ – Delamarre Xavier 2001: Dictionnaire de la langue gauloise. Une approche linguistique du vieux-celtique continental, préface P.-Y. Lambert, Paris: Éditions Errance. DLG³ – Delamarre Xavier 2018: Dictionnaire de la langue gauloise. Une approche linguistique du vieux-celtique continental, préface P.-Y. Lambert. Troisième edition, Paris: Éditions Errance. DIL – Dictionary of the Irish Language, ed. E. G. Quin, Dublin: Royal Irish Academy (Compact Edition), 1998. DUL – A Dictionary of the Ugaritic Language in the Alphabetic Tradition, 1–2 vols, ed. del Olmo L. G., Sanmartin J., translated and edited by W. G. E. Watson (Third Revised Edition), Leiden, Boston: Brill, 2015. EDG – Etymological Dictionary of Greek, Vol. 1, by Beekes R. with the assistance of L. van Beek, Leiden, Boston: Brill, 2010. eDIL – Electronic Dictionary of the Irish Language. Available at: http://www.dil.ie/ [Accessed 2020]. EDHIL – Kloekhorst Alwin 2008: Etymological Dictionary of the Hittite Inherited Lexicon, Leiden, Boston: Brill. EDLIL – de Vaan Michiel 2008: Etymological Dictionary of Latin and the other Italic Languages, Leiden, Boston: Brill. EDPC – Matasović Ranko 2009: An Etymological Dictionary of Proto-Celtic, Leiden, Boston: Brill. EDPG – Kroonen Guus 2013: Etymological Dictionary of Proto-Germanic, Leiden, Boston: Brill. ESĮS – Havlová Eva et al. 1989–2018: Etymologický slovník jazyka staroslověnského, 1–19, Praha: Academia / Brno: Tribun EU. EWAhd – Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen. 48 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni Band I: –a – bezzisto, von Albert L. Lloyd und Otto Springer, Göttingen, Zürich: Vandenhoeck & Ruprecht, 1988. Band II: bî – ezzo, von Albert L. Lloyd, Rosemarie Lühr und Otto Springer † unter Mitwirkung von Karen R. Purdy, Göttingen, Zürich: Vandenhoeck & Ruprecht, 1998. Band III: fadum – fūstslag, von Albert L. Lloyd und Rosemarie Lühr unter Mitarbeit von Gerlinde Kohlrusch, Maria Kozianka, Karen R. Purdy und Roland Schuhmann, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2007. Band IV: gâba – hyɫare, von Albert L. Lloyd und Rosemarie Lühr unter Mitarbeit von Gerlinde Schuhmann, Maria Kozianka, Karen R. Purdy und Roland Schuhmann, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2009. Band V: iba – luzzilo, Hrsgg. von Rosemarie Lühr, erarbeitet von Harald Bichlmeier, Maria Kozianka und Roland Schuhmann mit Beiträgen von Albert L. Lloyd unter Mitarbeit von Karen K. Purdy, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2014. Band VI: mâda – pūzza, Hrsgg. von Rosemarie Lühr, erarbeitet von Harald Bichlmeier, Maria Kozianka, Roland Schuhmann und Laura Sturm, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2017. Band VII: quaderna – skazzôn, Hrsgg. von Rosemarie Lühr, erarbeitet von Dagmar S. Wodtko (Arbeitsstellenleitung), Harald Bichlmeier, Maria Kozianka und Roland Schuhmann, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2020. [im Druck] EWU – Benkő Loránd et al. 1994: Etymologisches Wörterbuch des Ungarischen, I–II, Budapest: Akadémiai Kiadó. Feist Sigmund 1939: Vergleichendes Wörterbuch der gotischen Sprache. Mit Einschluß des Krimgotischen und sonstiger zerstreuter Überreste des Gotischen, 3. neubearbeitete und vermehrte Auflage, Leiden: Brill. Fick August 1890: Wörterbuch der Indogermanischen Sprachen. Erster Theil: Wortschatz der Grundsprache, der Arischen und der Westeuropäischen Spracheinheit, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. Fleuriot Léon 1964: Dictionnaire des glosses en vieux breton, Paris: Klincksieck. Furnée Edzard J. 1972: Die wichtigsten konsonantischen Erscheinungen des Vorgriechischen, The Hague, Paris: Mouton. GED – Lehmann Winfred P. 1986: A Gothic Etymological Dictionary. Based on the third edition of Vergleichendes Wörterbuch der gotischen Sprache by Sigmund Feist, Leiden: Brill. Straipsniai / Articles 49 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK Georgiev Vladimir 1966: Die Bilingue von Pyrgi als Beweis für die hethitische Herkunft der etruskischen Sprache. – Balkansko ezikoznanie 11/1, 25–67. GEW – Frisk Hjalmar 1960–1972: Griechisches etymologisches Wörterbuch. 3 vols, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. Gharib Badrozaman 1995: Sogdian Dictionary: Sogdian–Persian–English, Tehran: Farhangan. Gołąb Zbigniew 1982: About the Connection between Kinship Terms and Some Ethnica in Slavic (The Case of *Sîrbi and Slověne). – International Journal of Slavic Linguistics and Poetics 25–26, 165–171. Grimm Jacob (ed.) 1840: Andreas und Elene, Casel: Fischer. HAL – The Hebrew and Aramaic Lexicon of the Old Testament, ed. Koehler L., Baumgartner W., translated by M. E. J. Richardson, Leiden, Boston, Köln: Brill, 2001. HEG T – Tischler Johann 1991–1994: Hethitisches etymologisches Glossar. Teil III (Lieferung 8–10: T/D), Innsbruck: Institut für Sprachen und Literaturen der Universität Innsbruck, Abteilung Sprachwissenschaft. Holthausen Ferdinand 1963[1934]: Altenglisches etymologisches Wörterbuch. 2. unveränd. Auflage, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. IEW – Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, München, Bern: Francke. Jordán Cólera Carlos 1998: Introducción al celtibérico. Prólogo de Francisco Villar, Zaragoza: Universidad. Kluge Friedrich, bearbeitet von Elmar Seebold 1999: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 23. Auflage, Berlin, New York: Walter de Gruyter. Krahe Hans 1929: Lexikon altyllirischer Personennamen, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. Krahe Hans 1942: Beiträge zur illyrischen Wortund Namenforschung. – Indogermanische Forschungen 58, 131–152. Laistner Ludwig 1892: Germanische Völkernamen, Stuttgart: Kohlhammer (Sonderabdruck aus den Württembergischen Vierteljahrsheften für Landesgeschichte, neue Folge 1892). LDW IV – Lettisch-deutsches Wörterbuch, von K. Mühlenbach, redigiert, ergänzt und abgeschlossen von J. Endzelin, Riga: Herausgegeben vom lettischen Kulturfond 1929–1932. 50 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni Lejeune Michel 1971: Lepontica: Documents gaulois et para-gaulois de Cisalpine. – Études celtiques 12, 357–500. LEIA – Vendryes Joseph: Lexique étymologique d’Irlandais ancien. – A: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies, 1959 (ND 1981). – B: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1981. – C: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1987. – D: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1983. – R, S: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1974. – T, U: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1978. LEW – Fraenkel Ernest 1962–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch. 2 vols, Göttingen, Heidelberg: Vandhoeck & Ruprecht – Carl Winter Universitätsverlag. LIV² – Lexikon der indogermanischen Verben, unter Leitung von H. Rix bearbeitet von M. Kümmel, T. Zehnder, R. Lipp, B. Schirmer, Wiesbaden: Reichert, 2001. Masson Émilia 1967: Recherches sur les plus anciens emprunts sémitiques en Grec, Paris: Klincksieck. Matthias Franz 1904: Über die Wohnsitze und den Namen der Kimbern, Berlin: W. Pormetter. McCone Kim R. 1987: Hund, Wolf und Krieger bei den Indogermanen. – Studien zum indogermanischen Wortschatz, ed. W. Meid, Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck, 101–154. MLH V.1 – Monumenta Linguarum Hispanicarum, Band V. 1: Wörterbuch der keltiberischen Inschriften, von D. S. Wodtko, Wiesbaden: Reichert, 2000. MLM 2 – Monumenta Linguae Messapicae, editi da C. de Simone, S. Marchesini, Wiesbaden: Reichert, 2002. Morgenstierne Georg 1942: Iranica. – Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap 12, 258–271. Much Rudolf 1892: Deutsche Stammsitze. Ein Beitrag zur ältesten Geschichte Deutschlands. Halle: Niemeyer (Sonderabdruck aus den “Beiträgen zur Geschichte der Deutschen Sprache und Literatur”, vol. XVII). Much Rudolf 1905: Referate über Matthias 1904. – Deutsche Literaturzeitung 48, 2997–2999. Straipsniai / Articles 51 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK Much Rudolf 1920: Deutsche Stammeskunde. 3. verb. Auflage, Berlin, Leipzig: Walter de Gruyter. Müllenhoff Karl 1887/1906: Deutsche Altertumskunde. Band 2, Berlin: Weidmann. Nedoma Robert 2017: Germanic: The documentation of Germanic. – Handbook of Comparative and Historical Indo-European Linguistics, Vol. 2, K. J ared, J. Brian, F. Matthias in cooperation with M. Wenthe (eds.), Berlin, Boston: Walter de Gruyter, 875–888. Nedoma Robert 2004: Personennamen in südgermanischen Runeninschriften, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. Neumann Günter 2007: Glossar des Lykischen. Überarbeitet und zum Druck gebracht von Johann Tischler, Wiesbaden: Harrassowitz. Neumann Günter, Grünewald Thomas, Martens Jes 2000: Kimbern. – Reallexikon der Germanischen Altertumskunde (RGA²) 16, Berlin, New York: Walter de Gruyter, 493–504. NDEW – Norwegisch-Dänisches etymologisches Wörterbuch², ed. Falk H. S., Torp A., Oslo, Bergen: Universitetsforlaget, 1960. NIL – Wodtko Dagmar S., Irslinger Britta, Schneider Carolin 2008: Nomina im Indogermanischen Lexikon. (Indogermanische Bibliothek, Reihe 2: Wörterbücher), Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. OPEL – Onomasticon Provinciarum Europae Latinarum. Lőrincz Barnabás, Redő Franciscus (eds.) 1994: Vol. I: Aba – Bysanys, Budapest: Archaeolingua. (Archaeolingua 3). Lőrincz Barnabás (ed.) 1999: Vol. II: Cabalicius – Ixus, Wien: Forschungsgesellschaft Wiener Stadtarchäologie. Lőrincz Barnabás (ed.) 2000: Vol. III: Labareus – Pythea, Wien: Forschungsgesellschaft Wiener Stadtarchäologie. Lőrincz Barnabás (ed.) 2002: Vol. IV: Quadratia – Zures, Wien: Forschungsgesellschaft Wiener Stadtarchäologie. Pronk-Tiethoff Saskia 2013: The Germanic loanwords in Proto-Slavic. (Leiden Studies in Indo-European 20), Amsterdam, New York: Rodopi. Qvigstad Just. K. 1893: Nordische Lehnwörter im Lappischen, Christiania: Dybwad. REW – Vasmer Max 1950–1958: Russisches etymologisches Wörterbuch. 3 vols, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. 52 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Cimbri et Teutoni Rosół Rafał 2013: Frühe semitische Lehnwörter im Griechischen, Frankfurt am Main: Lang. Rozwadowskij Jan 1928: Cimbri-sjabri. – Sbornik statej v čest’ akademika A. I. Sobolevskogo, ed. by V. N. Perec, Leningrad: Izdatel’stvo Akademii nauk SSSR. Sammallahti Pekka 2001: The Indo-European Loanwords in Saami. – Early Contacts between Uralic and Indo-European: Linguistic and Archaeological Considerations, ed. Carpelan Ch., Parpola A., Koskikallio P., Helsinki: Suomalais-Ugrilaisen Seuran Toimituksia / Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 242, 397–415. Schaffner Stefan 2015: Zu den Wortbildungstypen der altgermanischen Völkernamen mit n-Suffix. – Münchener Studien zur Sprachwissenschaft 69/1, 145–189. Scheel Willy 1898: Die Bildung und Ueberlieferung der germanischen Völkernamen auf ones. – Philologus 57, 578–595. Schönfeld Moritz 1911: Wörterbuch der altgermanischen Personenund Völkernamen nach der Ueberlieferung des klassischen Altertums bearbeitet, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. Schrijver Peter 1995: Studies in British Celtic Historical Phonology, Amsterdam, Atlanta: Rodopi. Sitzmann Alexander, Grünzweig Friedrich E., unter Benutzung einer Bibliographie von Robert Nedoma herausgegeben von Hermann Reichert 2008: Die altgermanischen Ethnonyme: ein Handbuch zu ihrer Etymologie, Wien: Fassbaender. Smoczyński Wojciech 2018: Lithuanian Etymological Dictionary, ed. Holvoet A., Young S. with the assistance of W. Browne, Berlin, Bern, New York, Wien: Peter Lang. Steingass Francis Joseph 1892: A Comprehensive Persian-English Dictionary: Including the Arabic Words and Phrases to be Met with in Persian Literature, London: Routledge & Paul. Stifter David [1996]2001: Neues vom Keltiberischen: Notizen zu Botorrita IV. – Die Sprache (Sonderheft): Chronicalia Indoeuropaea 38/3, 89–110. S z e m e r é n y i Oswald 1962: Principles of Etymological research in the IE languages. – Fachtagung für indogermanische und allgemeine Sprachwissenschaft, ed. Knobloch J., Innsbruck: Sprachwissenschaftliches Institut der Universität, 175–212. Trier Jost 1942: Zaun und Mannring. – Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur 66, 232–264. Untermann Jürgen 2000: Wörterbuch des Oskisch-Umbrischen, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. Straipsniai / Articles 53 HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK Walde Alois, Hofmann Johann B. 1938–1956: Lateinisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. WGS – Wortschatz der Germanischen Spracheinheit, unter Mitwirkung von H. Falk gänzlich umgearbeitet von A. Torp, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1909. Zeuss Johann K. 1837: Die Deutschen und die Nachbarstämme, München: Lentner. Zeuss Johann K. 1852: Grammatica celtica. E monumentis vetustis tam hibernicae linguae quam britannicae dialecti cambricae cornicae armoricae nec non e gallicae priscae reliquiis construxit J. K. Zeuss, Lipsiae: Weidmann. Zimmer Stefan 2005: Teutonen. – Reallexikon der Germanischen Altertumskunde (RGA2) 30, Berlin, New York: Walter de Gruyter, 368f. Zimmer Stefan 2007: Zu Alter, Stammbildung und Benennungsmotiv des Namens Cymry. – Kelten-Einfälle an der Donau. Akten des Vierten Symposiums deutschsprachiger Keltologinnen und Keltologen Linz / Donau, 17.–21. Juli 2005, ed. Birkhan H., Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 669–678. Kimbrai ir teutonai SANTRAUKA Straipsnyje nagrinėjami du germanų etnonimai kimbrai (Cimbri) ir teutonai (Teutoni), kurie senuosiuose šaltiniuose dažnai vartojami kartu. Išsamiai aptarus jau esamas etimologijas, pateikiamas naujas sprendimas – sintagma *peudanōz kumbrijōn interpretuotina kaip „genčių vadai“. Tokiu atveju abu etnonimai būtų susiję su ta pačia gentimi arba genčių sąjunga. Įteikta 2020 m. spalio 4 d. HARALD BICHLMEIER Sächsische Akademie der Wissenschaften zu Leipzig Arbeitsstelle Jena: Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen Zwätzengasse 12a D–07743 Jena [email protected] VÁCLAV BLAŽEK Ústav jazykovědy a baltistiky Filozofická fakulta Masarykovy University A. Nováka 1, CZ–60200 Brno [email protected] 54 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII