Susitikimai sielos peizažuose bei vieno žodžio istorija

АЛЬГІРДАС САУДАРГАС Напрями наукових досліджень: біофізика, математичне моделювання в біології та медицині. DOI: doi.org/10.35321/all84-14 ЗУСТРІЧІ В ПЕЙЗАЖАХ ДУШІ ТА ІСТОРІЯ ОДНОГО СЛОВА Минуло понад чотири десятиліття. Беру до рук три стосики копій, надрукованих на машинці. Копії обладнання, вже не пам’ятаю, чому названого «ерою». Дуже убогі, скріплені товстими скобами в обкладинки, виготовлені з пластикової папки. Так і написано: Оскар Мілашюс; Вибрані твори, у чотирьох томах. Четвертий том так і не вийшов. Перекладено з французької мови. Наприкінці перекладів — пояснення, але не зазначено авторів ні перекладів, ні пояснень. Уже не пам’ятаю, хто дав мені ці (само)видання. Я не брав участі в їх підготовці та виданні, тому в пам’яті не постають жодні факти чи події, лише тодішній дух часу й охоплюючий настрій, який ми називаємо ностальгією. З ініціативи та завдяки турботі Альгірдаса Патацкаса у 1978–1983 роках у самвидаві було опубліковано три томи творів Оскара Мілашюса. В основному виданні Pastogė у 1979–1980 роках під псевдонімом Альгіса Ґалініса він надрукував дослідження Oskaras Milašius. Trys gyvenimai. Ще 1977 року він описав поїздку краєзнавців на батьківщину Мілашюса, до Черєї, в нарисі Talita, cumi...¹ Здається, навесні 2014 року я розмовляв із режисером Юозасом Явайтісом. Режисер згадав, що створив фільм про Оскара Мілашюса. Тоді він закликав поговорити з тяжкохворим Альґірдасом Патацкасом, поки той іще був із нами. У цьому виданні подано стенограму розмови з Патацкасом, що відбулася наприкінці 2014 року. ¹ Ці твори передруковано в книзі: Patackas Algirdas 2014: LITUA, Vilnius, 469, 492. Статті / Articles 315 ALGIRDAS SAUDARGAS Назва тієї землі — Литва — заволоділа моїм розумом і почуттями. Я прагну відкрити її вам. Приходьте! Духом я відведу вас до чужого краю, туманного, глибокого, шелестливого…² Чому Патацкас? Чому про Мілашюса? У згаданому дослідженні про Оскара Мілашюса Патацкас писав: «Не творчість, не сама література хвилює його передусім, а пейзаж власної душі.»³ Вислів «пейзаж власної душі» — це стилістичний засіб, що вказує на світ думок і почуттів поета. У цьому сенсі Мілашюс був справжнім пейзажистом: Я — величезний листопадовий сад, сад слізливий, У якому від холоду покинуті тремтять у старому передмісті; Де убогий колір туманів повторює «Завжди!» Де слово «Ніколи!» промовляє одноманітний гул фонтанів.⁴ Пейзаж у найширшому розумінні — це відповідне місце для зустрічі. Таке місце обирають, щоб, разом дивлячись на той самий краєвид і переживаючи ті самі враження, ми відчували подібні настрої. Той самий пейзаж викликає в душах людей близькі спогади й переживання. Пейзажі душі, навпаки, самі породжені настроями, спогадами та переживаннями. Душа сама творить свої пейзажі. Оскар Мілашюс і Альґірдас Патацкас були місіонерами ідеалу Литви. Не ідеальної Литви, а ідеалу Литви. Ідеал — слово, яке можна розуміти дуже широко. Я маю на увазі ідеал не як абстрактне поняття, а як активний, спонукаючий до дії первень. 29 березня 1919 року в залі Паризького географічного товариства Мілашюс починає доповідь із зізнання: «Я довго розмірковував, звідки походить це глибоке, всеохопне почуття, яке охоплює мене, коли я згадую таку далеку й так довго невідому Заходу країну — Литву.»⁵ Про що він говорить, промовляючи «Литву»? Він згадує нещодавно відновлену державу: «Отже, я говоритиму вам про нову Литву, про народ, незалежність якого члени Конгресу миру оцінили як одну з найнагальніших ² Лекція на вечорі, організованому поетом, у залі Паризького географічного товариства: Milašius Oskaras 1919/2013: 1919 metų kovo 29 dienos konferencija. – Lituanistinė ir politinė publicistika, Vilnius, 34, переклав A. Vaičiulaitis (див. Andrius Konickis 1996: … vienintelė iš begalybės vietų nuskirtoj, Vilnius, 26). ³ Patackas Algirdas 2014: LITUA, Vilnius, 474 ⁴ Milašius Oskaras 2012: Miglos. – Sutemų dainos, Vilnius, переклав Vaclovas Šiugždinis, 28 ⁵ Milašius Oskaras 1919/2013: 1919 metų kovo 29 dienos konferencija. – Lituanistinė ir politinė publicistika, Vilnius, 28, переклав A. Vaičiulaitis. 316 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Susitikimai sielos peizažuose bei vieno žodžio istorija своїм завданням, як самої суті нового Східного питання.⁶ Будь-якому литовцеві, який прибув до Парижа з Литви або з-за Атлантики, не потрібно замислюватися, звідки походять почуття, коли він згадує свою країну. Французький поет, який творить бездоганною французькою мовою, хоча його рідна мова — польська, щиро зізнається, що йому потрібно замислитися, звідки це почуття. Звідки ці пейзажі: «Духом я поведу вас до чужого краю, туманного, глибокого, шелестливого...»; «Нас огортає запах водяних лілій, пара палаючих лісів...»; «Кисло-солодкий аромат, наче від старого поваленого дерева, забутого під мохом, немов відлуння наприкінці літа після дощу, що минув»⁷? Безперечно, ці образи походять із рідної Черії, але до чого тут Литва? На батьківщині Мілашіус не говорив литовською. Коли там розмовляли балтійськими діалектами — предмет дискусій мовознавців та археологів. Місце не те або час не той. Зрештою, усе це написано й вимовлено французькою: «Je vous conduirai en esprit vers une contrée étrange, vaporeuse, voilée, murmurante...»⁸ «Одне-єдине питання, о Хіраме, надає сенсу нашим великим стражданням: Де є простір?“⁹ Географічну, етнічну чи політичну Литву Мілашіус лише почав пізнавати. Він знайшов і обрав Литву у пейзажі власної душі. Ідеал Литви — це простір, яким він огорнувся, бо вже не мав місця у світі. Мілашіус багато подорожував, пізнав найрізноманітніші краї, вільно розмовляв і писав французькою, німецькою та англійською. У той час він був багатим, бо успадкував ліси біля Дніпра, набуті його предками. Ці ліси він продав росіянам, придбавши цінні папери Росії. Після більшовицької революції Мілашіус залишився цілковитим бідняком. Поляки засудили його як зрадника, бо він продав ліси росіянам. Він, мабуть, не помилявся, стверджуючи, що «я, французький поет, якого авангардні угруповання шанують — заслужено чи ні, — міг би бути увінчаний трояндами у Варшаві разом із багатьма іншими литовцями мого світу. Проте я сподівався бути кориснішим, залишившись під скромним литовським хрестом»¹⁰. Це був свідомий вибір, але не холодно раціональний, а заснований на глибокому почутті. Керований тим самим почуттям, у тому самому пейзажі душі, який ми назвали «ідеалом Литви», Алґірдас Патацкас і знайшов Мілашіуса. Цікаво, що поштовх ⁶ Там само, 31. ⁷ Там само, 34. ⁸ de L. Milosz O. V. 1990: Deux Messianismes Politiques, Paris, 32. ⁹ Milašius Oskaras 2002: Ars Magna. Slėpiniai. Aidai, vertė Petras Kimbrys, 55. ¹⁰ Milašius Oskaras 1927/2013: Du politiniai mesianizmai. – Lituanistinė ir politinė publicistika, Vilnius, 167, 168. Kalba ir likimai / Language and destiny 317 ALGIRDAS SAUDARGAS За видання творів Мілашюса він узявся під час подорожі до конкретного місця — до рідної поетової Череї, де зустрів його музу дитинства — Аню, «дівчину з віями архангела», якій уже виповнилося понад сто років… Слухайте голос вітру вночі, Той старий скорботний голос вітру, Прокльонів уже померлих, колискової вашої, ще живі… Слухайте вітер.11 Це важливий урок: ідеальна Lietuva — не те саме, що ідеал Lietuvos. Ми в Lietuvos — не те саме, що Lietuva в нас. На жаль, сьогодні більше не довіряють глибоким і незмінним почуттям. Почуття сьогодні не осмислюють, а вимірюють кількістю кліків. Ми більше не шукаємо в собі ідеалу Lietuvos, а створюємо проєкти ідеальної Lietuvos, у якій хочемо зручно влаштуватися. Це аж ніяк не заслуговує осуду. Ми маємо державу, і належить дбати про її безпеку та добробут її громадян. Для цього потрібні знання й холодний раціональний розум. Але цього недостатньо. Lietuva потрібно знайти в собі, знайти й обрати. Пейзаж душі — не надто оригінальний літературний троп, який переносить термін реального краєвиду в психологічну площину. Пейзаж душі має певну будову. Намальований пейзаж є одним. Пейзаж у природі має точку огляду, яка збігається з тим, хто дивиться. У живописі намагаються передати перспективу. Успіх залежить від таланту художника. Тому, хто перебуває в природі, не потрібні талант чи техніка — він сам є там. У природі пейзаж завжди є пейзажем душі. Внутрішні пейзажі душі створює саме життя. Образи природи у творчості, що струмує зсередини, самі стають творчими засобами вираження почуттів творця. Оскар Мілашюс обрав Lietuva як точку відліку. Мілашюс обрав націю, що відроджувалася, творила власну державу, і став на захист її права на місце в європейському геополітичному просторі. Незабаром він вступив на службу цій країні. Ми повинні відверто визнати, що без цього вибору Оскар Мілашюс залишився б для нас лише польським поетом, який писав французькою. Без його рішення захищати позиції Lietuvos на європейських конференціях, без його ентузіастичної публіцистики та боротьби за Vilnius, спираючись лише на його поетичну творчість, ми, можливо, знайшли б для нього десь у своїй пам’яті скромне місце у просторі між Адамом Міцкевичем і Чеславом Мілошем. Цей вибір і глибинні мотиви, що стояли за ним, мав на увазі Algirdas Patackas, констатуючи: «Ієрогліф О. В. Мілашюса досі не розшифровано».12 Не бракувало охочих, щоб протягом чотирьох десятиліть хтось «деконструював» цей ієрогліф. Щоб глибше зрозуміти цей вибір, ми маємо ще раз запитати: що таке нація? 11 Milašius Oskaras 2012: Rudens daina. – Sutemų dainos, Vilnius, vertė Vaclovas Šiugždinis, 36. 12 „Litua“, 469. 318 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Susitikimai sielos peizažuose bei vieno žodžio istorija «Литовська нація» — це перші слова Конституції Lietuvos Respublikos, ухваленої громадянами на референдумі 25 жовтня 1992 року, шанобливо набрані великими літерами: LIETUVIŲ TAUTA — багато століть тому створивши державу Lietuva, — заклавши її правові підвалини в Lietuvos Statutais і Konstitucijomis Lietuvos Respublikos, — протягом століть наполегливо захищаючи свою свободу та незалежність, — зберігши свій дух, рідну мову, писемність і звичаї, — втілюючи природне право людини і Tautos вільно жити й творити на землі своїх батьків і пращурів — у незалежній державі Lietuva, — плекаючи на землі Lietuva національну злагоду, — прагнучи відкритого, справедливого, гармонійного громадянського суспільства та правової держави, відроджена волею громадян держави Lietuva ухвалює і проголошує цю KONSTITUCIJĄ Фахівці з конституційного права вже наприкінці XIX століття відшліфували поняття нації до блиску юридичної точності. Нація є одним із трьох елементів державного устрою. Два інші — це територія та влада. Якщо хтось наївно поцікавився б, як нація, будучи елементом держави, може сама створити цю державу, йому відповіли б аргументами, відшліфованими часом і гарячими дискусіями. Ось один із варіантів відповіді, поданий у сучасному литовському підручнику з конституційного права: «Литовська нація, яка багато років тому створила державу Lietuva», позначає ядро громадянської нації, початок державного життя. Однак «литовська нація», названа на початку преамбули, — засновниця держави — наприкінці преамбули перетворюється на сучасну громадянську спільноту, де проголошується, що волею громадян відродженої держави Lietuva ухвалюється і проголошується Конституція.»13 Ужиті в аргументах поняття й терміни відшліфовані, мов морські камінці. Далі пояснюється, що нація, яка спочатку створила державу, була «на етнічному рівні», а після створення держави переходить на інший рівень — стає «громадянською нацією». Саме в цьому, міцно вкоріненому в конституційному праві, значенні слово tauta уживається в основному тексті Конституції. «Етнічний рівень» нації, урочисто вшанований великими літерами, надалі більше не з’являється. Це вже історія. Сучасна держава складається з території, визначеної законами та міжнародними договорами, 13 Jarašiūnas Egidijus 2002: VII skyrius, 1.1. Valstybės sampratos problema. – Lietuvos konstitucinė teisė, Vilnius, 488. Kalba ir likimai / Language and destiny 319 ALGIRDAS SAUDARGAS демократично обраної та законно діючої влади і своїх громадян — громадянської нації. Чому ж тоді Dabartinės lietuvių kalbos žodynas слово tauta пояснює інакше: «історично сформована спільнота людей, що має спільне походження, землю, мову, історію, культуру»? Це не громадянська нація. Це нація «на етнічному рівні», іноді її так і називають — етнічною нацією. Чи відкидають мовознавці поняття модерної нації? Звичайно, ні. Мовознавці чудово знають, що таке громадянська нація, і не ігнорують її, але ухвалюють рішення за власними правилами. Таким є повсякденне, звичне розуміння слова tauta, а фахівці з конституційного права сформулювали спеціальний термін своєї галузі. З погляду мови це навіть не інше значення слова, а окреме вживання, властиве фахівцям вузької галузі. Правники це знають і визнають повсякденне вживання слова. Тому, говорячи про правову систему держави, вони просять розмежовувати обидва вживання як спеціальні терміни: етнічну націю і громадянську націю. Миколас Рьомер свою працю Valstybė саме з цього й починає. Спочатку він показує, що слово tauta немає чим замінити, відкидаючи терміни visuomenė, liaudis, gyventojai ir žmonės. Він пропонував через дефіс додати латинські слова: етнічну націю називати «tauta – natio», а громадянську націю — «tauta – populus»¹⁴. Така конструкція не прижилася, і сьогодні, здається, всі задовольняються тим, що інтерпретують значення слова відповідно до контексту. Таким є, як ми бачили, і текст Конституції. Слово tauta, як нам підтвердили автори згаданого підручника, у всьому тексті Конституції означає громадянську націю. З погляду синтаксису вся преамбула є одним реченням, а слово tauta є його підметом. З погляду семантики нація в преамбулі є багатозначною. Вона є не лише громадянською нацією («воля громадян відродженої Литовської держави приймає і проголошує цю Конституцію»), а й розкриває всю еволюцію етнічної нації, яка протягом багатьох століть здійснила різноманітні звершення й перетворилася на модерну націю. Етнічна нація та національність у модерній державі нікуди не зникнуть. Модерна громадянська нація — лише вбрання етнічної нації, необхідне в сучасному світі. Це визнають і самі правники, але не розглядають етнічну націю, залишаючи це дослідникам суспільства. Історики цікавляться долею етнічної нації в історії. Для дослідників історії Литви етнічна нація є найважливішим об’єктом дослідження в XIX столітті: «Подібно до того, як у тогочасній Європі, так і в нас цей період був періодом тривалого становлення литовської нації, її модернізації. Саме оберігаючи давні традиції державності й створюючи нові прагнення до незалежного від унії з Польщею політичного існування, литовська нація дедалі більше усвідомлювала, що ji yra. А литовський люд ¹⁴ Römeris Mykolas 1995: Valstybė ir jos konstitucinė teisė. Pirma dalis. Valstybė. I Tomas. I. Tauta kaip valstybės elementas, Vilnius: Pradai, 1–12. 320 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Susitikimai sielos peizažuose bei vieno žodžio istorija поступово почав усвідомлювати, що він є частиною нації. Інакше кажучи, литовська нація ставала тим, чим сама хотіла бути.»15 Для авторів Конституції юридичне значення має лише громадянська нація. Преамбула Конституції є лише вставкою до юридичного тексту, що має символічне значення. Для істориків зміст речення, з якого складається преамбула, є важливим об’єктом дослідження. Їх цікавить перетворення етнічної нації на «громадянську націю», «модерну націю», «націю», «політичну територіальну спільноту основного таксономічного рівня». Вони описують етапи цього перетворення, спираючись на письмові джерела, але механізми цього перетворення залишають для з’ясування іншим. Автор монументального дослідження Europa. Istorija Норман Davies відкидає основні елементи національної нації, стверджуючи, що «національність не слід шукати ні в крові, ні в землі, і навіть не в мові», оскільки «в усіх питаннях національності найважливішим є людське розуміння, свідомість». Він цитує лекцію нідерландського історика G. J. Renier, прочитану 1945 року в Королівському коледжі в Лондоні: «Національність існує в людських умах, [...] це єдине місце, де вона може бути [...]. Поза межами людського розуму жодної національності бути не може, бо національність — це спосіб дивитися на себе, а не річ у собі. Здоровий глузд може її помітити, а єдиною дисципліною, здатною її описати й проаналізувати, є психологія [...]. Це усвідомлення, це відчуття національності, це національне почуття — щось більше, ніж будь-яка окрема риса нації, — це сама сутність національності».16 Протиставлення понять етнічної та політичної націй і осмислення розкритого ними поля значень є корисним для істориків або політиків. Це допомагає зрозуміти рішення ельзасців в умовах політичної напруженості між Німеччиною та Францією, законодавче закріплення громадянства в законах цих країн або інтерпретації крилатого вислову Ернеста Ренана про «щоденний плебісцит». Щоб зрозуміти рішення Оскара Мілашюса, ми маємо дослухатися до поради Нормана Davies і звернутися до психології. Цікаво, що ключ прихований у литовській мові. У LKŽ знаходимо два значення слова. 1 tauta означає: «історично сформована внаслідок об’єднання різних племен спільнота людей, що має спільні землю, мову, історію, економіку та культурне життя». Це вже розглянуте нами поняття етнічної нації. Однак LKŽ подає й інше 2 tauta значення, пояснене як «туга за рідним краєм, домом». Якщо ми належимо до нації, то зрозуміло, що, утративши її або віддалившись від неї, ми відчуваємо тугу. Не дивно, що ця туга виражається тим самим словом, адже в LKŽ знаходимо й два дієслова. Коли сумують за нацією, taučiama, коли від неї 15 Aleksandravičius Egidijus, Kulakauskas Antanas 1996: Carų valdžioje. XIX amžiaus Lietuva, Vilnius, 14. 16 Davies Norman 2002: Europa. Istorija, Vilnius. Kalba ir likimai / Language and destiny 321 ALGIRDAS SAUDARGAS віддалятися – nutautstama. Дієслово tausti, зазвичай уживане в негативній формі – nutušti, має два різні значення. Поряд зі значенням «віддалятися, відвикати, охолоджуватися (від своїх, від дому); втрачати національні риси» у давнину вживалося значення «сумувати за домом, батьківщиною, вітчизною, відчувати ностальгію». Обидва значення належать до одного й того самого контексту, а спричинюваний ними рух або потяг мають протилежні напрямки. Tausta, віддаляючись від дому, а taučia, наближаючись у напрямку дому. Так LKŽ підводить нас до психологічного погляду на націю. Нація — це ностальгія. Слово ностальгія є штучним медичним терміном із кінця XVII століття. За три століття воно зазнало цікавої еволюції й увійшло до повсякденної лексики майже всіх європейських мов. Як показує поверховий погляд на перекладач Google, цього слова не вживають народи, культурно віддалені від Європи, а також ісландці, шотландські гели, ірландці та валлійці, які особливо пильно бережуть чистоту своєї мови. Тісно пов’язані з Європою турки це слово вживають. Від них або від росіян це слово перейняли туркмени й узбеки, але не казахи. Безперечно, усі народи мають слова, які так чи інакше виражають тугу за домом. Такі слова мають або мали й європейські мови, що запозичили слово «ностальгія». Перекладач Google лише показує, що слово ностальгія у цих мовах домінує у вжитку. Так сталося і в литовській мові. Слово ностальгія утворене з двох грецьких частин ностос і алгос. Ностос — це слово, яке вживав ще Гомер і яке означає подорож додому. До нього ми ще повернемося. Алгос сьогодні зустрічаємо в багатьох медичних термінах, наприклад, уживаючи знеболювальні препарати — аналгетики. В увертюрі до опери Джоаккіно Россіні «Вільгельм Телль» звучить мелодія, яку виконують англійський ріжок і флейта, Ranz des Vaches. Це ріг швейцарських пастухів в Альпах кличе свою череду корів. Швейцарський нейтралітет має давні традиції, але за нього часто доводилося платити, відсилаючи рекрутів до чужих армій. Швейцарські гвардійці були вірною охороною найвищих осіб, а сьогодні вони й далі охороняють Римського Папу. Жан-Жак Руссо у своїй Енциклопедії музики, виданій у XVIII столітті, стверджує, що швейцарським найманцям суворо заборонялося співати швейцарські пісні. Адже пісні або просто почута мелодія, подібна до тієї, яку використав у своїй опері Г. Россіні, викликала у швейцарських найманців нестримну тугу за батьківщиною, і вони не лише втрачали бойовий дух, а й просто захворювали. Цю хворобу так і називали — швейцарська хвороба (фр. mal du Suisse). Потрапивши на рівнини Франції чи Італії, вони так сумували за рідним альпійським краєвидом, що ставали справжніми хворими. Відомі й випадки смерті, медично зареєстровані як інсульти. Часто таких хворих доводилося відсилати додому. Вони одужували, щойно чули цю звістку. Наприкінці XVII століття для опису цієї швейцарської хвороби ельзаський лікар Йоганнес Гофер створив медичний термін — nostalgija. 1688 року, завершуючи навчання в Базельському університеті, він подав медичну дисертацію про тугу за рідним домом (нім. Heimwehe). У своїй праці він також уживав слова nosomania та philopatridalgia, але зупинився на nostalgijos. Туга за домом, яку сприймали як хворобу, швидко набула популярності серед медиків, які лікували солдатів і 322 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Susitikimai sielos peizažuose bei vieno žodžio istorija моряків. Кількість симптомів, які приписували ностальгії, зростала, аж поки сам діагноз не став розмитим і сумнівним. Для цього терміна підготували скромне місце в забутті серед інших застарілих слів, уживаних в історії медицини. Але цього не сталося. Це слово ми знайдемо визначеним не лише в Словнику міжнародних слів, а й у DLKŽ та LKŽ. Сьогодні nostalgija — запозичення, уживане в багатьох мовах. Як цей медичний термін увійшов до повсякденного вжитку і що він насправді означає? Коли Й. Гофер вирішив надати швейцарській гарячці спеціального медичного терміна, Тридцятилітня війна (1618–1648) завершилася не так давно, і Європа намагалася почати жити за принципами Вестфальського договору. Це дало поштовх до модернізації армії. У медицині хвороба повинна мати причину. Якщо причина неясна, її шукають, висувають і перевіряють гіпотези. Молодий винахідник терміна не проґавив нагоди сформулювати своє припущення, яке, якщо переказати тодішньою термінологією, звучало приблизно так: «По суті, хвороба мозку демонічного походження, спричинена постійними вібраціями тваринних духів у тих волокнах середнього мозку, у яких застрягли відбитки ідей Батьківщини».17 Інші шукали простіших пояснень. Наприклад, лікар Й. Й. Шойцер стверджував, що, можливо, коли швейцарські найманці спускалися з рідних височин на рівнини сусідніх країн, де їм доводилося воювати, через зміну атмосферного тиску кров приливала до голови, і це спричиняло симптоми ностальгії18. Інші не цуралися цілком оригінальних пояснень — безперервний дзвін коров’ячих дзвіночків пошкоджує барабанні перетинки й мозок...19 Наприкінці XIX — на початку XX століття визначення nostalgijos суттєво змінилося. Не знайшовши надійної органічної причини, діагноз перемістився до сфери психіатрії. До середини XX століття його описували термінами психодинамічної традиції як підсвідоме прагнення повернутися в материнське лоно. Його вважали психозом іммігрантів. Наближаючись до дев’яностих років, оцінки стали поміркованішими; зрештою виразилася тенденція зараховувати ностальгію до форми депресії й ототожнювати її з «тугою за домом» (англ. homesickness), якої зазнавали чотири групи людей: іммігранти, першокурсники, військові та моряки20. В останні десятиліття 17 MEDICAL DISSERTATION ON NOSTALGIA BY JOHANNES HOFER, 1688 Translated by CAROLYN RISER ANSPACH. – Bulletin of the Institute of the History of Medicine 2(6), AUGUST, 1934, Published by: The Johns Hopkins University Press, 376–391. 18 Routledge Clay, Wildschut Tim, Sedikides Constantine, Juhl Jacob 2013: Nostalgia as a Resource for Psychological Health and Well-Being. – Social and Personality Psychology Compass 7/11, 808–818. 19 Ten pat. 20 Sedikides Constantine, Wildschut Tim, Arndt Jamie, Routledge Clay 2006: Self and Affect: The Case of Nostalgia. – J. P. Forgas (Ed.), Affect in social thinking and behavior: Frontiers in social psychology, New York, NY: Psychology Press, 9. Kalba ir likimai / Language and destiny 323 ALGIRDAS SAUDARGAS усе перевернулося догори дриґом. Ностальгія з патологічного стану перетворилася на ефективний засіб розв’язання екзистенційних проблем. Сучасних досліджень ностальгії дуже багато. У середині XX ст. психологи виокремили три компоненти поняття ностальгії. Когнітивний компонент наголошує на пам’яті автобіографічного змісту. Емоційний компонент ностальгії розуміли як негативні, аж до патологічних, емоції. Конативний компонент виражав прагнення повернутися додому. Такий поділ на компоненти зберігся, але їхній зміст змінювали й уточнювали. Насамперед ностальгія не обмежується автобіографічною пам’яттю. Сучасне розуміння пам’яті є узагальненою ментальною симуляцією. Простіше кажучи, ностальгію спричиняють не лише особисто пережиті спогади, а й створені уявою наративи, які можуть бути пов’язані не тільки з минулим, а й із теперішнім або образами та мріями про майбутнє. Цю діяльність нашого розуму сьогодні ґрунтовно досліджують як подорожі думки в часі (англ. MTT – mental time travel). Як тут не згадати радянський анекдот про того, хто зітхає: «Я знову хочу до Парижа». Коли його запитали, чи бував він коли-небудь у тому Парижі, той відповідає: «Ні, але знову хочу...» Навіть спеціальний термін для такої ностальгії створено – anemoia. Останнім часом дослідники з’ясували, що емоції, пов’язані з ностальгією, не є лише негативними. Схоже, кілька століть тому лікарі у своєму діагнозі переплутали причину з наслідком. Не ностальгія спричиняє негативні емоції, а негативний емоційний зміст спогадів або створених уявою наративів спричиняє ностальгію як захисний механізм. Дослідники з’ясували, що ностальгію можуть спричиняти не лише уява, а й інші чинники: самотність, соціальна ізоляція, відчуття безглуздя, нудьга чи просто холод. Негативним є зміст, що спричиняє ностальгію, але сама ностальгія є позитивним переживанням. Коротко кажучи — сумно, що неможливо повернути молодість, але приємно згадувати молодість. Цієї ночі він спав спокійно, забувши про труднощі й нещастя. Поки зійшла ясна зоря, що сповіщає Землі, Що з’явиться ранкова дочка рожевоперста Аврора, до острова, подолавши хвилі, досяг корабель, що розтинає море.21 Зрештою, третій компонент — прагнення повернутися додому — не завжди має значення безпосереднього фізичного переміщення у просторі з теперішнього місця перебування до рідного дому. Це перша частина самого слова — nostos. Це почуття відоме споконвіку. Найвідоміший біблійний епізод — вавилонський полон, про який нам нагадує знаменитий хор рабів з опери Джузеппе Верді «Nabucco». Проте дослідники дійшли висновку, що сутність ностальгії не обмежується безпосереднім 21 Homeras, Odisėja, XIII GIESMĖ (92–95), iš graikų kalbos vertė Antanas Dambrauskas, Vilnius: Vaga, 1979. 324 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Susitikimai sielos peizažuose bei vieno žodžio istorija бажаним переміщенням у просторі. Згадано парадокс, на який указано в діалозі Платона «Gorgias»: прагнення до певної мети не зникає після досягнення цієї мети. З’ясовано, що ностальгія є позитивним станом, який спонукає до дії. Ностальгічне прагнення мотивує. Психологи, як і юристи або історики, мають випробувану часом термінологію. Сьогодні вони можуть послуговуватися також експериментом і технікою дослідження нейропсихології та нейрофізіології. Нас цікавлять не окремі деталі чи нюанси, а розвиток семантики слова. Ностальгія була штучно створеною формою слова для позначення вузького медичного поняття. За три століття вона втратила вузьке медичне значення й увібрала цілий комплекс асоціацій, які сформували сучасне значення слова загальновживаної мови, подібно сприйманого й уживаного в багатьох європейських мовах. Новостворений медичний термін влучив у широке розмаїття людських емоцій, що не мали чіткої назви. Сучасна психологія взялася інвентаризувати поле значень ностальгії. Розмаїття почуттів, які сьогодні психологи називають ностальгією, безперечно, мало своє вираження в мовах і культурах. Характерно, що романтичний рух у східноєвропейських державах пробудив бажання підкреслити особливості власних слів на позначення ностальгії та їхніх значень. Професорка Гарвардського університету Светлана Бойм, родом із Росії, у своїй книзі Майбутнє ностальгії згадує інтелектуалів і поетів різних країн, які писали про чеське litost, російське toska, польське tęsknota, румунське dor²². Тут доречне й наше tauta. Кожне з цих слів по-своєму особливе у своїй мові. Кожен схильний по-своєму переживати романтичні почуття, але сама романтика є спільним для всіх людей почуттям. С. Бойм згадує також міркування свого гарвардського колеги, знавця Античності угорського походження, Ґреґорі Наґі про nostos — першу частину слова «ностальгія». Ґ. Наґі пов’язує походження слова nostos з індоєвропейським коренем nos, що означає «повернення до світла й життя». Одіссей повертається додому не лише з Трої, а й із Аїду²³. Тому він спить, «забувши про труднощі й нещастя», коли його корабель досягає рідного острова Ітаки. Цей епізод підкреслює ще й третій, міфологічний, вимір nostos, адже Одіссей повертається зі сходом сонця, коли з’являється «ранкова дочка рожевоперста Аврора». Усі ці три виміри — фізичне блукання й подорож додому, психічне пробудження від сну та сновидінь, від блукань підсвідомості до світла свідомості, і міфологічний шлях Сонця від ранку до вечора та від вечора до ранку — перейшли в поле значень ностальгії. ²² Boym Svetlana 2001: The Future of Nostalgia, Basic Books. ²³ Ten pat. Kalba ir likimai / Language and destiny 325 ALGIRDAS SAUDARGAS Будьте привітана, ти, що, коли лунають кроки, приходиш на зустріч із темного холодного коридору минулого. Будьте привітана, самотність, матір моя.24 Оскар Мілаш зустрів XX століття спробою самогубства. Ще дитиною кинутий у паризьке середовище, він зумів здобути освіту, стати поетом. Легендарні паризькі підземелля мають сильний потяг. Це був період «Поем падіння», який привів його в глухий кут. Молодий поет, наче Одіссей, спустився в темряву Аїду. Рідко хто повертається, скуштувавши воду забуття річки Лети. Доля визначила, що він залишився живим. Живим, але самотнім. У самотності 1901 року він досяг дна, а в самотності наприкінці 1914 року побачив видіння: його було піднесено на гору, де він побачив «Сонце Пам’яті». Для поета це був період «Семи самотностей». Майже в той самий час, роком раніше (у жовтні 1913 року), сильні видіння мав Карл Густав Юнг. «[...] їдучи потягом до Шаффгаузена, Юнг у стані неспання побачив видіння — Європу, спустошену згубною повінню; через два тижні, їдучи тією самою дорогою, видіння повторилося».25 «1925 року Юнг розповідав: «Я відчував, що в мене гіперкомпенсаторний психоз, і це відчуття не полишало мене до першого серпня 1914 року». Через багато років він сказав Мірчі Еліаде: «Як психіатр, я занепокоївся й міркував, чи не почну я «ставати шизофреніком», як ми тоді казали. [...] Я саме готував лекцію про шизофренію, яку мав прочитати на конгресі в Абердині, і безперестанку повторював собі: «Говоритиму про себе! Дуже можливо, що, прочитавши цю доповідь уголос, я збожеволію». Конгрес мав відбутися в липні 1914 року — саме в цей час у трьох снах я бачив себе мандрівником Південними морями. 31 липня, одразу після своєї лекції, я з газет дізнався, що почалася війна. Нарешті я зрозумів. І коли наступного дня зійшов із корабля в Нідерландах, не було щасливішої за мене людини. Тепер я був упевнений, що мені не загрожує жодна шизофренія. Я зрозумів, що мої сни й видіння походили з надр колективного несвідомого. Мені довелося проаналізувати й обґрунтувати це відкриття. Саме цим я й намагався займатися протягом сорока років». Тоді Юнг вирішив, що його фантазія зображувала не те, що станеться з ним, а те, що спіткає Європу. Інакше кажучи, це було передчуття колективної події, яке згодом він назвав «великим» сном.26 Чому Юнг заспокоївся щодо свого психічного стану? Фантазії уві сні під час сну є звичним явищем, але видіння, що виникають удень, 24 Milašius Oskaras 2012: Rudens daina. – Sutemų dainos, Vilnius, vertė Vaclovas Šiugždinis, 99. 25 Jung C. G. 2017: Raudonoji knyga, Liber Novus, Vilnius: Margi raštai, 34, 139. 26 Там само, 44. 326 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Susitikimai sielos peizažuose bei vieno žodžio istorija те, що називають галюцинаціями, трапляється набагато рідше. Галюцинація — медичний термін, що описує спонтанні образи, не обов’язково зорові, а й пов’язані з іншими органами чуття. Це не хвороба, але може бути симптомом хвороби. Зміст образів буває дуже різноманітним, і для медиків важливіший не сам зміст, а характер галюцинацій. Юнга налякала саме інтенсивність видінь. Коли з’ясувалося, що зміст видінь виражає передчуття війни, яка насправді почалася, він зрадів і заспокоївся. Характер видінь через це не змінився. Його заспокоїв зміст, бо його джерелом не була його власна підсвідомість. Але це породило наукову проблему, яку Юнг узявся розв’язувати, сам викликаючи в себе видіння та аналізуючи їх. Цей аналіз Червоної книги у такому вигляді став доступним усім лише 2009 року. Цей емпіричний матеріал є основою всіх теорій Юнга. Сама проблема залишається нерозв’язаною й сьогодні: чи може підсвідомість окремої людини мати безпосередній доступ до колективної інформації всього людства або окремих народів, яку Юнг називав «колективним несвідомим». Оскар Мілаш не був лікарем, тому його реакція на видіння була іншою. Проте по суті він поводився подібно до Юнга. Він узявся шифрувати зміст видінь. Робив це своїми методами. Ars Magna і Slėpiniai — це поетичні твори. Вони мало що мають спільного з теоріями відносності у фізиці. Теорія відносності Ейнштейна без математичного апарату — ніщо. Знамениті уявні експерименти Ейнштейна про подорожі простором-часом без розуміння математичних формул, що лежать в їхній основі, у найкращому разі є лише науковою фантастикою. Мілаш усе життя, що залишилося, шифрував свої видіння. Від божевілля його рятували глибока віра та практика Католицької церкви. Але йому був потрібен ще один якір. Три плани подорожі Одіссея повторюються в особистих переживаннях. Міф — це мова підсвідомості. Вихід із депресії до позитивних переживань — це другий nostos план, який сучасна психологія досліджує як спектр змістів ностальгії. Але Мілашеві потрібно було повернутися додому в реальному фізичному світі. Він обрав Литву. Алґірдас Патаккас у своїй розповіді говорить про це. Про місце, про пошук метафізичної батьківщини: «Мати своє місце, на яке можеш спертися, з якого походиш».27 А. Patackas жив у Литві, але свою особисту подорож до царства Аїда пережив у підвалах КДБ, коли прийняв долю окупованої батьківщини. Його повернення додому, його nostos, відбулося разом із його країною — Саюдіс і Незалежність. Подано 17 травня 2021 р. ALGIRDAS SAUDARGAS Lauryno Stuokos-Gucevičiaus g. 13–3, LT-01122 Vilnius, Lietuva [email protected] 27 Див. інтерв’ю Алґірдаса Патаккаса, с. 294. Kalba ir likimai / Language and destiny 327