Dar kartą dėl Mikalojaus Daukšos mirties metų

ДАРІУС АНТАНАВІЧЮС Інститут історії Литви ORCID id: orcid.org/0000-0002-3810-3297 Напрями наукових досліджень: Литовська метрика, латиномовна література ВКЛ, історіографія, джерелознавство, неолатиномовна творчість. DOI: doi.org/10.35321/all90-13 ЩЕ РАЗ ПРО РІК СМЕРТІ МИКОЛИ ДАУКШІ Ще раз про дату смерті Миколая Даукші² АНОТАЦІЯ У статті знову розглядається дата смерті Миколая Даукші. Нещодавно запропонована нова дата смерті Даукші — лютий 1615 р. — виявилася помилковою. У статті наведено вирішальні аргументи на користь того, що Даукша справді помер у другій половині лютого 1613 р. КЛЮЧОВІ СЛОВА: Миколай Даукша (?–1613), Константинас Яблонскіс (1892–1960), Кражяйський колегіум (1614–1773). АНОТАЦІЯ У статті знову порушується питання дати смерті Миколая Даукші. Дату, наведену в публікації 2022 року, — лютий 1615 року — слід переглянути. Так само наведено остаточні докази на підтримку усталеного в історіографії погляду, що Даукша помер 1613 року. КЛЮЧОВІ СЛОВА: Миколай Даукша (?–1613), Константинас Яблонскіс (1892–1960), Кражяйський колегіум (1614–1773). ¹ Статтю підготовлено в межах проєкту дослідницьких груп LMT 2021–2024 рр. «Дослідження Кражяйського колегіуму: історичні та літературні джерела» (номер договору S-MIP-21-42). ² Статтю підготовлено в межах проєкту дослідницької групи LMT 2021–2024 рр. «Дослідження Кражяйського колегіуму: історичні та літературні джерела» (Договір № S-MIP-21-42). Įžvalgos / Insights 327 DARIUS ANTANAVIČIUS У 87-му томі «Acta Linguistica Lithuanica» автор цієї статті висунув гіпотезу, що першопроходець литовської писемності у Великому князівстві Литовському (далі — ВКЛ) Миколай Даукша міг померти не в лютому 1613 року, як досі загальновизнано, а двома роками пізніше — у лютому 1615 року (Antanavičius 2022). Такого висновку дійшли на підставі двох документів — від 15 жовтня 1613 р. і 18 жовтня 1614 р., — у яких Даукша згадується як живий і такий, що брав участь (przy bytności w Bodze wielebnego jego mości księdza Mikołaja Daukszy, kanonika miednickiego) спочатку у відмежуванні земель Ґетаутішке / Букаўтішке, що на той час належали до маєтностей Кражяйського алтарного бенефіцію, а згодом у їх описі. Згадані документи збереглися, щоправда, не в оригіналах, а лише у вигляді копій. Тому в статті було проведено їхній аналіз і зроблено висновок, що підстав сумніватися в їхніх датах немає. На підставі цього висновку було висунуто гіпотезу, що до реєстру (короткого змісту) документа № 15 інвентарю, або списку, документів маєтку Бабенай 1809 року, опублікованого Константинасом Яблонскісом, який досі був головним і єдиним доказом смерті Даукші в лютому 1613 року (Jablonskis 1977), могла закрастися помилка. З огляду на дати цих двох документів було запропоновано нову дату смерті Даукші — другу половину лютого 1615 року. Згадану статтю завершено так3: Які існують можливості перевірити її [дату — D. A.] за іншими джерелами? Якби заповіт Даукші був внесений до книг замкового та земського судів Жемайтії у 1615 році, це можна було б легко перевірити, переглянувши самі книги. На жаль, не збереглися ані акти замкового, ані акти земського суду Жемайтії за 1615 рік, тому зробити це неможливо. Також не збереглися протоколи засідань капітули Жемайтійського (Медницького) собору, членом якої був канонік Даукша, за 1613–1615 роки. А в найдавнішій книзі актів консисторії Жемайтійського єпископства (LVIA 696–2–926) серед документів 1614–1615 років Миколай Даукша взагалі не згадується. Отже, коло замкнулося. Залишаються якісь інші поодинокі документи, досі невідомі. Після публікації статті з’ясувалося, що її автор усе ж не помітив одного важливого джерела, яке нині зберігається не в Литві, а в Польщі. Це найдавніша збережена книга капітули Жемайтійського собору, що зберігається в архіві Влоцлавської дієцезії та охоплює записи й документи 1613–1622 років (AKap Žmudź. 1). Про це джерело автора статті поінформував д-р Людас Йовайша, якому тут хочеться подякувати. Після отримання цифрової копії цього невеликого рукопису висунута гіпотеза, хоч як прикро це визнавати, на жаль, виявилася необґрунтованою. 3 Antanavičius 2022: 323. 328 Acta Linguistica Lithuanica XC Ще раз про рік смерті Миколая Даукші Це доводить заголовок протоколу першого засідання весняної сесії Жемайтійської капітули, що відбулося 16 квітня 1613 року⁴: Акти преподобного капітула Медницького, складені за наказом найяснішого та найпревелебнішого пана пана Миколая Паца, з Божої ласки єпископа Жемайтії, року тисяча шістсот тринадцятого, 16 квітня, після смерті пана Миколая Даукші, каноніка, після спливу строку скликання за криком преподобних панів каноніків на генеральний капітул через прокуратора кафедральної церкви Медницької, у присутності преподобних панів пана Іоанна Вишемірського, прокуратора, пана Христофора Дирвонського, пана Йосифа Гардіського, пана Іоанна Козакевича, пана Миколая Самсона та Матвія Бабіновського, нотаріуса, на той час. [Постанови достойної капітули Медницького собору, укладені за розпорядженням найяснішого й найвельможнішого пана п. Миколая Паца, з Божої ласки єпископа Жемайтії, 16 квітня 1613 року, після смерті п. каноніка Миколая Даукші, коли сплив строк скликання достойних панів каноніків до генеральної капітули прокуратором кафедральної церкви Медницької в присутності достойних панів п. прокуратора Йонаса Вишемірскіса, п. Кріступаса Дірвонішкіса, п. Йозапаса Гардішкіса, п. Йонаса Козакевічюса, п. Миколая Самсона та тогочасного нотаріуса Матаса Бабіновскіса] ⁴ AKAp Žmud. 1, 1. 1r. Įžvalgos / Insights 329 DARIUS ANTANAVIČIUS Немає сенсу ставити під сумнів автентичність цього запису та зазначену в ньому дату. Ясно одне: дата заповіту Даукші, нині відома лише з реєстру (короткого змісту), — 13 лютого 1613 року — є точною. Тому факт смерті Даукші в другій половині лютого 1613 року тепер остаточно підтверджений і доведений як історичний факт. У згаданій книзі Жемайтійської капітули Даукша як покійний згадується ще в кількох місцях, наприклад уже в першій постанові згаданого засідання, де записано прохання каноніка й прокуратора капітули Йонаса Вішемірскіса «після смерті каноніка Даукші, який спочив у Господі» надати вакантний пребенд Ланкас-Лаукас⁵: Перед вищеназваними преподобними панами каноніками кафедральної церкви Медницької, які були капітульно зібрані прокуратором у капітульному місці та особисто становили й представляли сам капітул, преподобний пан Іоанн Вишемірський, канонік і прокуратор Медницький, наділений меншою пребендою в Лукошлавках, відповідно до прав і звичаю цієї церкви, що дотепер дотримувався, усіма найкращими способами, формами та правом, якими міг і повинен був, домагався більшої пребенди, що через смерть пана Даукші, каноніка, який помер у Господі, законно стала вакантною, і доводив, що йому належить сходження до неї також з огляду на старшинство. Ще раз слід наголосити, що процитовані в першій статті документи від 15 жовтня 1613 року та 18 жовтня 1614 року є надійними. Обставини їх виникнення цілком зрозумілі: це спроба Миколая Паца продовжити й утілити задум свого великого попередника, єпископа Жемайтії Меркеліса Ґедрайтіса, — заснувати в Жемайтії єзуїтський колегіум. Саме наприкінці 1613 року Паци вдався до цих дій. Частину документів, що засвідчують реалізацію цього задуму, вже опубліковано, інші ще чекають своєї черги. Єзуїти Кражяй протягом багатьох років, ведучи судові процеси з капітулою Жемайтійського собору щодо належності маєтностей Ґетаутішке, Мілжауенай і Жирнайняй, спиралися на численні документи 1613–1614 років. Зберігся навіть надрукований у XVII столітті невідомого року й у невідомому місці конспект історичних обставин цієї багаторічної справи та пов’язаних із нею документів, у якому стисло викладено аргументи отців Кражяйського колегіуму (Informatio). Унікальний примірник цього видання (тобто єдиний відомий примірник) нині зберігається в Польщі, у Вроцлаві, в бібліотеці Оссолінських (шифр — XVII–20–III). Ось що сказано в пунктах 1, 2 і 4 (переклад з латини)⁶: ⁵ Там само. ⁶ Informatio A[r–v], A2[r]. 330 Acta Linguistica Lithuanica XC Ще раз про рік смерті Миколая Даукші I. У 1608 році від Різдва Христового отці Товариства Ісуса, прибувши до Жемайтійської дієцезії та дуже прихильно прийняті найяснішим і найвельможнішим паном, єпископом Жемайтії Меркелісом Ґедрайтісом, оселилися в Кражяї. Бажаючи заснувати в Кражяї колегіум, згаданий найясніший місцевий ординарій вирішив придбати Кражяй і приєднати до них маєтності Пашвінтініса в Упитському повіті, які незадовго до того за власні родові кошти на праві довічної власності придбав у ясновельможного пана Миколая Бурби, писаря Жемайтійського земського суду, але, уражений смертельною хворобою і не маючи змоги здійснити цей задум, заповів майбутньому Кражяйському колегіуму Товариства Ісуса дві тисячі угорських флоринів із доходів згаданих маєтностей Пашвінтіс. [...] II. Наступник єпископа Ґедрайтіса, найясніший і найвельможніший пан Миколай Пац, маєтності Пашвінтіс, із доходів яких Кражяйському колегіуму було заповідано суму у дві тисячі флоринів, через їхню близькість до інших єпископських маєтностей приєднав до маєтностей єпископського столу, а щоб звільнити маєтності Пашвінтіс від повинностей, за згодою достойної капітули Медницького собору, здійснивши обмін [маєтностями], на праві довічної власності передав маєтності єпископського столу Мілжауенай і Жирнайняй та двірець Ґетаутішке, який на той час належав вакантному Кражяйському алтарному бенефіцію, а також наказав адміністраторові свого Варняйського маєтку Миколаю Савіцькому передати отцям Товариства Ісуса з Кражяїв їхнє управління. Зберігся наказ найяснішого місцевого ординарія згаданому адміністраторові, написаний 15 грудня 1613 року. [...] IV. Прагнучи, щоб цей обмін [маєтностями] був затверджений, найясніший місцевий ординарій і достойна Медницька капітула заздалегідь написали прохання [супліку] папі Павлу V. Його укладено у Варняй, 12 грудня 1613 року. Підписали найясніший місцевий ординарій і ясновельможний пан Йонас Вішемірскіс (Вішомірскіс), канонік і прокуратор достойної Медницької капітули. Документи, згадані в пунктах 2 і 4, in extenso опубліковано в першому томі джерел Кражяйського колегіуму⁷. Отже, залишається єдине питання: як у двох документах — від 15 жовтня 1613 року та 18 жовтня 1614 року — поруч з іншими особами, живими на той час, з’явилося прізвище вже померлого Миколая Даукші? Усі версії були б лише припущеннями; істина могла б з’ясуватися хіба після виявлення оригіналів. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА A Kაპ Žмудз. 1 – Archivum Dioecesialne we Włocławku [Протоколи засідань капітули Жемайтійського собору за 1613–1622 роки та інші документи]. ⁷ Nedzinskaitė, Antanavičius, par., 2019: 49–52, 55, 63–64. Įžvalgos / Insights 331 DARIUS ANTANAVIČIUS Antanavičius Darius 2022: Коли насправді помер Миколай Даукша. – Acta Linguistica Lituanica 87, 311–325. Informacio – Informatio historica et iuridica de bonis collegii Crozensis Societatis Iesu dictis Gietowtowszki, Miłżowiany et Zyrniany [Видання XVII століття без точних року й місця публікації]. Jablonskis Konstantinas 1973: Lietuvių kultūra ir jos veikėjai, Vilnius: Mintis, 71–199. Nedzinskaitė Živilė, Antanavičius Darius, par., 2019: Kražių kolegijos šaltiniai, saugomi Jėzaus Draugijos archyve Romoje = Fontes collegii Crosensis, qui in Archivo Romano Societatis Iesu asservantur, d. 1 = P. 1: 1608–1700 (Kražių kolegijos istorijos ir veiklos paminklai = Monumenta historiam et acta collegii Crosensis spectantia), Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas. Подано 18 лютого 2024 року. ДАРІУС АНТАНАВІЧЮС Інститут історії Литви Tilto / Radvilų g. 17, Vilnius LT–01101, Vilnius, Lietuva d.antanavič[email protected] 332 Acta Linguistica Lituanica XC