Varia Onomastica: Sarmato-Alanica (Danapria, Bohus)

Acta Linguistica Lithuanica 2025, т. 92, с. 1–28 Посилання на зміст / Turin io nuoroda ISSN 2669-218X (онлайн / elektroninis) VARIA ONOMASTICA: SARMATO–ALANICA (DANAPRIA, BOHUS) Varia Onomastica: Sarmato–Alanica (Дніпро, Буг) ОЛЕКСАНДР І. ІЛІАДІ Державна установа «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» Електронна пошта: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-5078-8316 Галузі досліджень: етимологія, порівняльно-історичне мовознавство, загальне й типологічне мовознавство. https://doi.org/10.35321/all92-05 АНОТАЦІЯ Дослідження має на меті виокремити іранськомовну спадщину в топонімії Дніпровського та Бузького регіонів. Особливу увагу приділено реконструкції сармато-аланського лексичного шару, існування якого не суперечить даним історії та археології досліджуваних територій. У результаті дослідження реконструйовано 20 лексем, які, ймовірно, належать до лексики сарматів і аланів. Цей висновок обґрунтовується етимологією розглянутих топонімів, поясненою за допомогою лексики осетинської мови. Остання, будучи єдиною мовою-нащадком аланської, що збереглася донині, успадкувала, з одного боку, типові риси сарматських та аланських діалектів, а з другого — давніх східноіранських діалектів, тісно споріднених із діалектами аланів і сарматів. Вагомий аргумент на користь сармато-аланського походження реконструйованого лексичного фонду дає низка ексклюзивних повнолексемних алано-осетинських паралелей. Лексичну реконструкцію підтверджують певні фонетичні та морфологічні особливості, притаманні лише структурі передбачуваних аланських прототипів і слів осетинської мови. Також описано паралелі між реконструйованою сармато-аланською лексикою та лексикою інших іранських мов. КЛЮЧОВІ СЛОВА: етимологія, сармато-аланський мовний релікт, реконструкція, прототип, рефлекс, топонімічний ареал. Авторське право © 2025 Alexander I. Iliadi. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення імені первинного автора та джерела. // Išleido Lietuvių kalbos institutas. Šis straipsnis yra atviros prieigos, platinamas pagal „Creative Commons“ priskyrimo licencijos sąlygas, leidžiančias neribotai naudoti, platinti ir atkurti turinį bet kokioje laikmenoje, nurodant autorių ir šaltinį. Отримано: / Gauta: 2025-04-18. Прийнято: / Priimta: 2025-05-28. 1 АНОТАЦІЯ Метою дослідження є виокремлення іранськомовної спадщини в топонімії Дніпровського та Бузького регіонів. Особливу увагу приділено реконструкції сармато-аланського лексичного шару, існування якого не суперечить даним історії та археології досліджуваних територій. Цей висновок обґрунтовується етимологією розглянутих топонімів, поясненою за допомогою словника осетинської мови. Остання, будучи єдиною збереженою мовою-нащадком аланської, з одного боку успадкувала риси, характерні для сарматських та аланських діалектів, а з другого — для давніх східноіранських діалектів, тісно пов’язаних із діалектами аланів і сарматів. Вагомий аргумент на користь сармато-аланського походження реконструйованого лексичного фонду дає ціла низка виняткових алано-осетинських повнолексемних паралелей. Лексичну реконструкцію підтверджують певні фонетичні та морфологічні особливості, притаманні лише структурі передбачуваних аланських прототипів і слів осетинської мови. У статті також описано паралелі між реконструйованою сармато-аланською лексикою та лексикою інших іранських мов. КЛЮЧОВІ СЛОВА: етимологія, сармато-аланський мовний релікт, реконструкція, прототип, рефлекс, топонімічний ареал. 1. ВСТУП: ІРАНСЬКОМОВНІ РЕЛІКТИ В ТОПОНІМІЇ ДНІПРОВСЬКОГО ТА БУЗЬКОГО РЕГІОНІВ 1.1. Питання мовних реліктів зазвичай ґрунтується на припущенні про сліди раніше наявних особливостей досліджуваної мови, збережених у топонімії. З різних причин топонімія зберігає архаїзми, тоді як в апелятивній лексиці в конкуренції між давнішими та новішими одиницями стара лексика часто витісняється. Отже, топонімія зберігає те, що було втрачено в апелятивній лексиці. Ця сама своєрідна лексична периферія зберігає свідчення колишньої присутності носіїв інших мов (субстрату, суперстрату) на територіях сучасних мов. Останнім часом науковці традиційно вживають термін мовний релікт саме щодо ономастичного субстрату (праці академіка Олега М. Трубачова, а також кілька публікацій Володимира Є. Орела, Олександра К. Шапошникова, Олександра В. Іваненка). Сучасне порівняльно-історичне індоєвропейське мовознавство має дані про слов’янські мовні релікти (Slavica, Sclavania) у зоні грецької та німецької топонімії, балтійські релікти (Baltica) у гідронімії басейну Дніпра, індоарійську мовну спадщину в Північному Причорномор’ї (Indoarica), іранський (Scythica, Sarmato-Alanica, Alanica) компонент у топонімії Криму, Північного Причорномор’я, басейну Дону, басейну Волги, басейну Дніпра, басейну Бугу, в ономастиці Європи. 1.2. Нижче розглянуто маркери останньої з вищезгаданих категорій мовних реліктів (Iranica). Дослідження зосереджене на спадщині іранських діалектів, які колись були поширені на території вздовж течії Дніпра та в межиріччі Інгулу й Бугу. Попередній досвід опису іранських лексичних старожитностей у Дніпровському регіоні дав змогу частково окреслити межі їхнього ареалу на лівобережжі Дніпра (Moszyński 1957; Toporov, Trubačėv 1962: 222–228; Trubačėv 1968: 276; Orel 1986: 111; Šapošnikov 2007: 291, 309; огляд етимологій див. також у: Stryžak 1981: 31). Іранські лексичні одиниці в гідронімії правобережжя Дніпра трапляються 2 рідше (Orel 1986: 111). Однак останнім часом до списку додано шість реліктів, три з яких засвідчені в басейні Росі (Iliadi 2021). До речі, іранські релікти як такі відсутні у спеціальному дослідженні Ірини М. Железняк, присвяченому гідронімії лівобережжя Середнього Дніпра, тоді як іншомовні назви з тюркських, балтійських, іллірійських, кельтських і фракійських мов у басейні Росі описано докладно. Це може бути зумовлено зосередженістю на висновках, раніше зроблених О. М. Трубачовим, зокрема його ідеєю, що «південні іранізми розташовані в басейнах лівобережних приток Дніпра — Сули, Псла, Самари та біля них; лише Сура, Домоткань і Самоткань впадають у Дніпро праворуч, у безпосередній близькості до гирла річки Самари. Однак в іншому Правобережна Україна, у широкому розумінні, виявляється вільною від іранських слідів у гідронімії» (Trubačev 1968: 276). Пошук іранської гідронімії в Бузькому регіоні пройшов два умовні етапи. Перший привів до припущення про відсутність іранських лексем (Trubačev 1968: 276), тоді як подальші етимологічні дослідження не підтвердили цієї гіпотези (Orel 1986: 112; Lučyk 1999: 9–10, 12–13). Однак сьогодні список іранських слів у гідронімії Бузького регіону, як і корпус етимологій іранських гідронімів Дніпровського регіону, потребує істотного перегляду. Пор. відому іранську етимологію назви лівої притоки річки Сули Арманолот (Арманолоть), до якої автори досліджень дніпровської гідронімії некритично апелюють: від *Арманород = іран. *Arta-pord ~ алан. αрд «Бог» та осет. ford «велика річка» (Stryžak 1963: 83–84). Ми пропонуємо розглядати її як елемент балтійського шару місцевої ономастики, тобто як *arta-palta «близький струмок» ~ лит. artùs «близький», artì «поблизу, біля, поряд» та латв. paļts, palte «калюжа», «сток дощової води». 2. МЕТА Й ЗАВДАННЯ мета запропонованого дослідження полягає у виокремленні сармато-аланського лексичного шару як частини іранськомовної спадщини в топонімії Дніпровського та Бузького регіону. Поставленої мети досягнуто шляхом розв’язання кількох завдань: 1) формулювання фонетичних, лексичних і морфологічних критеріїв сармато-аланської/аланської мовної належності реконструйованих іранських форм; 2) етимологічний аналіз лексичного матеріалу, відібраного для дослідження, та перегляд раніше запропонованих етимологічних версій; 3) реконструкції фрагмента лексики сармато-аланських/аланських діалектів Дніпровського та Бузького регіонів у його етимологічному зв’язку з осетинською лексикою; 4) виокремлення деяких ізоглос, що пов’язують сармато-аланську лексику з лексикою інших іранських мов. 3. МАТЕРІАЛ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1. Відомий нині корпус іранських лексем в ономастиці Дніпровського та Бузького регіонів охоплює кілька десятків одиниць; однак його не можна вважати остаточним, доки не залучено всіх доступних джерел. 3 Введення нових матеріалів впливає на первісне уявлення про ареал і деякі іранські лексеми. Дослідницьку базу утворюють топоніми, імовірно іранського походження, взяті з історичних документів (літописів, карт, географічних описів), а також джерела ономастичної лексики слов’янських та іранських мов. Ці географічні назви за своїми фоно-морфологічними характеристиками співвідносяться не з архаїчними слов’янськими, балтійськими чи тюркськими лексемами, а зі структурно близькою або ідентичною іранською ономастичною та апелятивною лексикою. Інакше кажучи, їх пояснюють винятково на основі матеріалу іранських мов, який характеризується певною формою коренів і афіксів. 3.2. На нашу думку, подальші пошуки іранських мовних старожитностей в ономастиці Дніпровського та Бузького регіонів потребують дотримання таких трьох важливих умов: 1) аналіз даних зазначених вище територій не повинен обмежуватися гідронімією, тобто об’єктом дослідження мають бути одиниці всіх топонімічних класів. Це може значно розширити коло можливостей дослідників, адже назви територій, форм рельєфу (пагорбів, гір, скель, гірських перевалів, річкових порогів, островів) тощо в деяких випадках також зберігають лексичний субстрат; 2) іранську лексику, реконструйовану на основі топонімії Дніпра й Бугу, слід розглядати не з позицій стану давньоіранської мови з деякими фонетичними рисами «скіфського або осетинського типу», а як частину лексики сармато-аланів/аланів, які оселилися на зазначених територіях значно пізніше. Існують вагомі лінгвістичні докази, підтверджені археологічними та історичними знахідками (пор.: (а) поселення сарматської епохи в Нижньому Подніпров’ї; Viazmitina 1962; (б) алани на Дніпрі; Kazanskij, Mastykova 1999: 119); 3) прототипи слід відновлювати у формі, що відповідає стану середньоіранської мови, з рисами, властивими східноіранським діалектам. Розібрані лексеми здебільшого є сармато-аланськими інноваціями; тому давньоіранська реконструкція, здійснена в попередніх дослідженнях, не завжди є доречною. 3.3. Методи, використані в запропонованому дослідженні, такі: етимологічний і порівняльно-історичний (зокрема, для встановлення генетичної тотожності порівнюваних форм, визначення відносної хронології мовних явищ, реконструкції прототипів). 3.4. Наведені нижче іранські прототипи реконструйовано, етимологізовано та перевірено переважно з урахуванням лексики осетинської мови, тобто генетичної наступниці мов сармато-аланів та аланів. На цій підставі відновлені іранські форми визначено як аланські або сармато-аланські. Отже, маємо аланські лексеми, збережені в топонімії; це прототипи, тобто форми, що відображають давній фонетичний і морфологічний стан осетинської лексики. Мовні побудови узгоджуються з історичними даними. Назву алано-сарматів науковці зазвичай уживали для позначення всіх іраномовних племен степу 4 та прилеглих територій — нащадків античних сарматів і аланів. «На узбережжі Чорного моря на початку періоду Великого переселення народів більшість із них уже були відомі як алани» (Kazanskiĭ, Masty kova 1999: 119). Критерії сармато-аланської або аланської належності реконструйованої лексики Лексичні: а) відновлена іранська форма має повнолексемний відповідник в осетинській лексиці; б) реконструйований композит не має повнолексемного етимологічного відповідника в осетинській лексиці, однак осетинські відповідники виявляються окремо для кожної частини композита; в) повнолексемні етимологічні паралелі виявляються в памірських мовах, що належать до східноіранської групи. У цьому випадку йдеться про одиниці архаїчної лексики, спільні для діалектів сармато-аланів і предків памірців; г) сармато-аланський прототип, реконструйований із посиланням на повні відповідники в західноіранській лексиці, відтворює архаїчну паралель із групи окремих сармато-алансько-західноіранських ізоглос (попередній висновок). Фонетичні (властиві історичній фонетиці аланської та осетинської мов): а) монофтонгізація дифтонгів *ai > i, *au > u перед n; б) синкопа коротких a, i; в) зміна *k > x під впливом i в наступному складі; г) зміна *p > f перед i; ґ) зміна *t > c перед i; д) спорадичне випадіння w у середині слова після сонантів і приголосних перед ā, a; е) перетворення фонетичної групи «t + i + č» на подовжений свистячий африкат (після синкопи i): tič > cic > cc (> слов’янське ц [ts]); Словотвірні та морфологічні: наявність суфіксів і суфіксальних комплексів –ak–/–āк–, –čī–, –al–/–el–, –ag–ān–, –i–čī–ā, –ič–a– у реконструйованих словах. 4. САРМАТО-АЛАНСЬКІ МОВНІ РЕЛІКТИ: ЕТИМОЛОГІЯ ТА АРЕАЛ 4.1. Ареал Дніпровського регіону *āf-sarak (< *āpi šar-aka-) Авсорок, Овсорок — ліва притока річки Болви, ліва притока річки Десни. В. М. Топоров та О. М. Трубачов визнають іранський характер цього гідроніма, посилаючись на осетинське æfsūrǧ «фільтрат пива» (буквально — «червона вода») (Toporov, Trubačev 1962: 222 (ævsurǧ), водночас не виключаючи можливості й місцевого слов’янського утворення. Приймаючи цю етимологію, ми все ж вважаємо, що можливості трактування генезису гідроніма ще не вичерпані. Наприклад, цей іменник так само можна трактувати як аланське слово *āf-sarak (< *āf-šarak) [«річка з] водними порогами/перекатами», що 5 виникло на основі згорнутої фрази *āpi šar–aka– = вода, що шумно тече/падає. У його складі вбачаємо рефлекс *āpi– як жіночу форму праіранського *āp– «вода» (засвідченого в осетинській апелятивній лексиці (Abaev 1949: 153; 1958: 84) та гідронімії). Друга частина, імовірно, є іранською ономатопеїчною основою *šar- «дзюрчання води» із суфіксом (-ak-), пор. ваꙅхі šor–šor «те саме», šaršará «водоспад», «річковий поріг», перс. šārīdan «шумно текти», тадж. šoridan «текти», «текти як річка» (Abaev 1958: 220; Stebline-Kamensky 1999: 328, 329). Імовірний аланський прототип *āj–sarak (> сучасне Авсорок) відповідає безсуфіксному перс. absār «водоспад» (Abaev 1958: 220) з *āpa–. *dür–astur або *dür–ustur Дирéхтур — камінь біля входу до дніпровського порога Вовниги. В ономастичній літературі цю назву на підставі народної етимології трактують як діалектну форму слова дирéктор, оскільки, за переказами, біля цього каменя «з одним дирéхтур стався випадок» (Čabanenko 2008: 42). Ми вважаємо, що сучасна форма топоніма є результатом переосмислення несклов’янської назви в місцевому слов’янському мовленні. Імовірно, це аланське *dür–astur або *dür–ustur «великий камінь». Пор. осет. dūr, dor «камінь» і (æ)stur, (u)stur «великий», топоніми з інверсією частин Stur–dor «Великий камінь» (Abaev 1958: 376), Устур дори уор «Біля Великого каменя» (Tsagaeva 1975: 363), тобто з тим самим устур дор. Реконструкція варіантних прототипів зумовлена цілком неясною якістю протези (a– чи u–?) в аланському прикметнику *stur; давність форм із голосною протезою опосередковано підтверджується етимологією сучасного Днестр як скіфського *Dan–ast(u)r або *Dan–ust(u)r ~ осет. ustur–don «велика річка» (Kambolov 2006: 114). Композит містить назву каменя, запозичену з кавказьких мов, тому логічно зробити висновок про належність *dür–astur/*dür–ustur до лексики аланів, предки яких прийшли з Передкавказзя. Етимологія в (Iliadi 2018) потребує істотного перегляду. *lakand Lochany, 1594 — назва третього дніпровського порога (Lassota 1866: 209). Пізніші форми: Лоханнов, 1627: «А ниже Сурского 2 версты порог Лоханнов» (Kniga 1950: 111), Порог Лохань, 1697 (Veličko 1855: 473), Luchan, 1736–1737 (PTT 1736–1737), Luchanskoy, 1769 (NAM 1769), Порог Лаханский, 1779 (на карті Нижнього Дніпра Ê. Arapov), Порог Лоханинъ, 1780 (DPND 1779–1780), нині це Лоханьский — поріг на Дніпрі вище острова Стрільчатого. Версія його походження в ономастичній літературі така: основа цього топоніма пов’язана з українським діал. лóхнути «сильно вдарити», оскільки водний потік «відчайдушно розбивався об гранітний поріг на своєму шляху» (Čabanenko 2008: 95). Однак різницю в місці наголосу в порівнюваних формах не прокоментовано. 6 Варіанти топоніма демонструють лабільний вокалізм кореня (o: y: a), відмінність словотвірної структури та граматичних властивостей, пор.: –o || –bl (–y) || –h–oũ || –eũ або –ũ (–b̃ũ) || –ckũi (–skey) || –un. Такі випадки характерні для деетимологізованої лексики: незрозумілість внутрішньої форми слова спричиняє його зближення з фонетично подібними різнорідними словами, а потім призводить до його морфологічної зміни. У випадку Лохані маємо результат народноетимологічного переосмислення чужомовного топоніма. Є підстави вважати, що він походить від середньоіранського *lakand як рефлекс праіранської форми дієприкметника минулого часу *lakant-, пор. язгул. lakánd «нависла скеля» ~ праіран. *lak- < ПІЄ *lek- «гнути, згинати», «звисати», «стрибати», «скакати» (Stebline–Kamensky 1999: 223; Edelman 2015: 57, 59, 60). Йдеться про зоровий образ каміння, що здіймається над водою, крутий схил, який спричиняє збільшення швидкості течії або турбулентність. Вода «стрибає», і ця метафора правдоподібно пояснює вживання середньоіранського *lakand «скеля, камінь у порогах» як назви річкового порога. Щодо структури й семантики *lakant– пор. дієприкм. *barž–ant– або *brž–ant– «височіючий, високий» (: авест. barǝzant– «високий», осет. bærzond «високий») < *barž– «підніматися» (Abaev 1958: 254). Нетиповість кінцевого –d (і загалом результату –nd) для слов’янської топонімії сприяла формальній модифікації цієї назви у слов’янській мові: цей звук було усунуто, а усічена форма *Лакан асимілювалася з діал. лоха́ня, лоха́нь «глиняна миска», «глечик», «відро», звідки походить заміна первісного *a > o (однак *a певний час ще зберігалося, пор. вище Порогъ Лаханский) і *k > x. Етимологія в (Iliadi 2018) потребує істотного перегляду. Щодо праіндоєвропейської етимології див.: (Pokorny 1959: 673; LIV 2001 [1998]: 411). За словником Гельмута Рікса корінь *lek є непевним. Однак ця етимологема засвідчена не лише в балтійських і германських мовах (LIV 2001 [1998]: Ibid.), а й у праслов’янській (ESSJ XIV 147–148: з детальним розбором відомих версій) та грецькій (Beekes 2010: 856: *lek- «стрибати») первісній лексиці. ПІЄ *lek визнається і в новітніх дослідженнях, пор., наприклад, (Edelman 2015: 57–60: широкий іранський етимологічний кластер із широким семантичним спектром) та (Adams 2013: 613: lyak), де воно є одним із можливих джерел тохарських слів. *sāg–barz Сағбарса — місцева назва в районі села Золота Балка Нововоронцовського району Херсонської області (нижня течія Дніпра, правий берег) (запис 1973 року; OA). Імовірно, це результат еволюції первісного *Сағбарз в іншомовному середовищі. *Сағбарз відтворює аланське слово *sāg–barz «оленячий пагорб», пор. осет. Сағбарз = «Оленячий пагорб» від са «олень» + барз «пагорб», «горб», «височина» (Tsagaeva 1975: 429). *san–ford/*sān–ford Давньоруське Снопородъ, 1169 («слысшее же князи, оже Половци побѣгли и оста­вивше кошь свои поидоша по них вборзь, оставивше у возѣ своих Ярослава 7 Всеволодича. Пришедше же взяша вежи Половецкы на Угль рѣць, а другые по Снопороду, а самѣхъ постигόша у Черного лѣса, и ту избиша...”; Moskovskij svod 1949: 77), Снепородъ, 1187 («князи Роуськы поидоша по Днѣпру <...> и доидоша до Снепорода»; Ipatieskaja letopis 1962: 653), Снепородъ, 1552 (Литовская метрика: «Князь великий Литовскій Гедиминъ, завоевавши надъ моремъ Кафу и весь Перекопъ и Черкасы Питигорское, и приведши Черкасовъ часть з княгинею ихъ, посадилъ ихъ на Снепородѣ а иннихъ на Днепре»), Слѣпородъ, 1887 (Lazarevskij 1887: 39), Sliporok, 1665, нині Слiпорiд, -оду (форма з Слiп з’являється від початку 18th століття) — річка, права притока Сули, ліва притока Дніпра (SHU 1979: 510). Раніше викладений (див.: Iliadi 2021: 504–505) огляд прийнятої О. М. Трубачовим етимології Снопород, Снепород як розвитку середньоіранського *san-pord/*san-ford «злиття, місце злиття» < *san-parata- (композиція арійського префікса *san та *parata- «велика річка») позбавляє нас необхідності зупинятися на історичній частині питання. Слід зазначити лише два важливі моменти: 1) арійський префікс *san уже в праіранській мові звучав як *han- (!), тому для *san- потрібно шукати інше пояснення; 2) праіранським прототипом середньоіранського -pord/-ford, згідно з новітніми дослідженнями, є *paud-ra- «(велика) річка» (← «щось, що рухається»), що не пов’язане з *parata-, скіф. Πόρτα (див.: Džitstsoity 2021: 265). Нову етимологію гідроніма як середньоіранського *[a]sang-pord/*[a]sang-parat «кам’яна річка/вода» (Iliadi 2021: 504–505) потрібно уточнити. Зокрема, проф. Yury A. Džitstsoity в усному обговоренні (2021) вказав на можливість генетичного зв’язку першої частини композита з праіранським *san- «сідати верхи, сходити», «підніматися» (детально про цей етімон див.: Bailey 1979: 419; Steblinе–Kamensky 1999: 307; Cheung 2007: 330–332). Щодо цієї інтерпретації пояснення цього гідроніма як такого, що має сармато-аланське походження, не видається суперечливим *san-ford/*sān-ford, що складається з: 1) рефлекса праіранського *san-a- (дієприкм. акт.) або *sān- (кауз.) ~ *san- «сідати верхи, сходити», «підніматися»; 2) сармато-аланського *ford (: осетинське ford «велика річка»). Для яснішого розуміння семантики *san-/*sān корисно звернути увагу на його когнати, пор. авест. sanaka- «гирло річки» (або «місце, де [берегова лінія річки] піднімається»), осетинський топографічний термін sæn *«схил гори» у Sæna (оронім) і Dorgin-sæn (Džitstsoity 2018a: 100; 2020: 105–107). Імовірно, *san-ford/*sān-ford було описовою назвою річки, де рівень води підвищується через природні перешкоди, або просто річки з каскадами. Визначення гідроніма як одиниці сармато-аланської лексики зумовлене не лише даними мов, близьких до сармато-аланських діалектів. Включення *san-ford/*sān-ford до переліку сармато-аланських лексичних реліктів опосередковано підтверджується його географією: ареал цієї назви (правий берег Сули) збігається з ареалом сарматських поховань I–II століть н. е. (Prijmak 2022: 224: карта) і межує з 8 ареалом алано-сарматських поховань III–IV століть н. е., частина яких розташована в басейні річки Ворскли (Kazanskij, Mastykova 1999: 119, 126). *wār-dax-āl or *wār-dax-el (< *wār-tax-āl/-el) Вордахель — права притока річки Молохви, права притока Вехри, права притока Сожу. У класичному дослідженні O. N. Trubačev і V. N. Toporov цей гідронім наведено як варіант до Ведрихан. Останній визначається як неясний, але висновок супроводжується припущенням про подібність закінчення слова до назви річки Хан (басейн річки Сейм) = іран. χan- «криниця, джерело» та лабільність dr: rd (як в осетинській), властиву деяким діалектам, хоча відсутність інших іранських гідронімів у цьому ареалі зменшує ймовірність іранської етимології (Toporov, Trubačev 1962: 223). Вордахель і Ведрихан — різнорідні утворення з мінімальною фонетичною подібністю. Ведрихан слід залишити осторонь до з’ясування деталей його морфології та генетичних зв’язків і зосередитися на Вордахель. Структурна еволюція в ізоляції від мовного середовища-носія змінила форму слова, але, здається, у ньому збереглися деякі сліди його етимологічної будови. Йдеться про збереження в гідронімі сармато-аланського *wār-dax-āl < *wār-tax-āl ‘річка з порогами’. Композит складається з: *wār < Proto-Iranian *war-/*wār- «дощ», «вода» (: авест. vairy- «озеро», vār- «дощ»; Bartholomae 1904: 1364, 1410; Var (інакше — Danabri) — річка в Скіфії (у Jordanes); Jordanes 2001: 166; осет. waryn, warun «іде дощ»; Abaev 1989: 52) і *tax- «пороги», «швидка течія» (: осет. tæx «пороги в річці», «швидка, стрімка течія», «швидкий», «стрімкий», «бурхливий» (< праіран. *taxa-); Abaev 1979: 284; mæx «бурхлива, сильна, швидка течія річки», «пороги»; Takazov 2015: 528). Розширення другої частини на –āl є суфіксом; пор., наприклад, репрезентацію непродуктивного -a-l і варіанта –e-l– в осетинській топонімії: Xiz-al-a, Met-el-a-skæ тощо (Dzitssoity 2018a: 103; див. також Gabaraev 1977: 59). Отже, допустимо реконструювати не лише форму *wārdaxāl, а й варіант *wārdaxel з урахуванням Met-el-a-skæ та подібних осетинських прикладів. Загалом маємо справу з лексемою, форма якої *wardæxal (*уапдæхал) or *wardæxel (*уапдæхел) цілком типова для осетинської мови. Типологію номінації підтверджують, пор. осет. (дигорське) tæx don «бурхлива річка» (Abaev 1979: 284), Тæххæ дон «Летюча вода» — ліва притока річки Закадон (Tsagaeva 1975: 16, 212). Унікальність цієї іранської назви в ареалі слов’янської гідронімії пояснюється її перенесенням у басейн Сожу слов’янами, які прийшли з території, де засвідчені іранські назви. V. E. Orel вбачає подібний випадок у вторинному «пересадженні» іранського гідроніма Морoжа у басейн річки Прип’яті з південніших районів (Orel 1986: 109–110: не заперечує також балтійської етимології). 9 *xati-či-ā (> *xaccā?) or *xat-iča Хауа (Хитeу, Хатeу, Хичeя) — права притока річки Осми, ліва притока Дніпра. V. N. Toporov і O. N. Trubačev доходять висновку: «Можливо, від *Хатыца, що, однак, не прояснює етимології» (Toporov, Trubačev 1962: 227). Фонетично ймовірно пояснити одну з форм як *xati-či-ā or *xat-iča із суфіксальним розширенням праіранського етімона *kati- (*kənti-), який є нульовим ступенем до *kanta-ka-, *kanti-ka- «рів, канава, яма» (курд. (сорані) kandak «рів, канава», согд. kntyк, (християнське) qntyʿ «могила») (Edelman 2011: 206). Перехід початкового приголосного *k- > *x у *xat пояснюється наявністю i, як в осет. xæзar «будинок» < *kat-ia- (Dzитstsоity 2017: 22–23); xæfs | xæfsæ «жаба» < *kaśiapa- ~ Avestan kasθvapa-, Old Indian kaśyapa- (Abaev 1989: 162–163). Обидва форманти засвідчені у східноіранській топонімії та апелятивній лексиці з топографічним значенням, пор.: осет. Gob-ус-а із імовірним давньоіранським суф. -ičaand balacc = *baria-(a)ti-či-ā (Dzитstsоity 2018a: 101: з літературою). У слов’янському результаті –(i)č було перетворено на –всв (пор. варіант Хатeу) і –вса (Хауа < *Хамуа), оскільки його осмислили як відповідний формант. Однак варіант Хауа вказує на можливість реконструкції фонетично більш розвиненої форми прототипу з гемінованою свистячою африкатою *xaccā, тобто йдеться про фонетичний стан, близький до осет. acc || accæ «дика качка» < *āti-či-ā, balacc тощо (Dzитstsоity Ibid.). *xur-sin або *xur sin Хурсинъ, 1697 — острів на Дніпрі в напрямку від міста Переволочна (Veličko 1855: 473). Даних слов’янських і тюркських мов досі недостатньо для просування в етимологізації цієї назви. Аланська етимологія допустима в межах робочої гіпотези з опорою на осетинське (дигорське) xuræ «крупний пісок», «гравій», «галька» та uræ «(річкова, прибережна) галька», «галька» (про їхні формально-етимологічні зв’язки див.: Abaev 1989: 119, 266–267) і аланське *sin «виступ», «верхівка», «опуклість» < *saina- (із природною монофтонгізацією ai > i перед n), пор. осетинське (іронське) synæg, (дигорське) sinæk, sinæг (з *sainaka-) «бік», «пазуха», «виступ (гори, скелі)», авест. saēni- «гострий, загострений», «верхівка» (див.: Bailey 1957: 59; 1960: 32 (з деякими коментарями щодо семантики); Abaev 1979: 199–200: *sainaka-). Отже, імовірно, аланське *xur-sin (форма, ще не зачеплена асиміляцією rs > ss), можливо, було топографічним терміном, назвою кам’яного/кам’янистого пагорба, що логічно також з огляду на острів як кам’яний виступ над водою. Семантично подібний випадок представлено у давньоскандинавському hólmr «пагорб» і «острів (у затоці, озері, річці)» (Cleasby 1874: 280) ~ давньоанглійське holm «пагорб», «височина» (Bosworth 1921: 550). Однак відсутність асиміляції може мати іншу причину: за документованою формою стоїть не композит, а сполучення слів *xur sin «кам’яний/кам’янистий пагорб/виступ». Пор. осетинські топоніми дигорське Хурæ къулдын «Кам’яний пагорб, горбок» (Tsagaeva 1975: 305), іронське Хъырдзæнг «Кам’яний горбок» (Tskhovrebova, Dzитstsоity 2015: 542) і точна 10 протилежність за значенням — іранське Хувырнук «Кам’яна западина» = хъуыр «камінь», «щебінь» + нук «зниження (у ґрунті)», «улоговина», «западина» (Tsagaeva 1975: 119). 4.2. Ареал Бузького регіону *ars-warm[ā] Разварма — русло висохлого водотоку з правого берега річки Інгулець (Білозерський район Херсонської області; Černega 1981: 11). Подібність початкового сегмента Раз до слов’янського префікса raz не дає підстав для їх ототожнення: префікс raz передбачав би утворення від певної дієслівної основи *варм-, однак така основа у слов’янських мовах не відома. Можна було б реконструювати такий семантично абстрактний слов’янський етімон *vъrm-, але з певним застереженням, оскільки слідів його дієслівного вживання не виявлено. Таку етимологію наведено в (Iliadi 2001: 80–81): версія ґрунтується суто на ономастичних лексемах, генетична однорідність яких не обґрунтована. Є підстави розглядати Разварма як результат еволюції несклов’янської назви у слов’янській мові, де її початковий сегмент був переосмислений за асоціацією з префіксом раз-/роз-. Йдеться про аланське *ars-warm[ā] «ведмежа балка» ~ *ars (: осет. ars «ведмідь») і аланське wærm (: осет. wærm, wærmæ «яма, западина», «льох»; Abaev 1958: 69; 1989: 95). Для осетинської лексеми та її аланського попередника засвідчена семантика «яма, западина», однак їхні повнолексемні когнати в інших мовах мають ширший діапазон значень, зокрема гідрографічних, пор.: хотаносакське bārman- «водоймище», пехлевійське (зороастрійське) warm «те саме», перське barm «те саме» (Bailey 1979: 278), белуджське gwarm «калюжа в руслі річки» (Abaev 1989: 95), «басейн» (Dashti 2021: 708). Як бачимо, значення «зниження в ґрунті», «яма, западина», «печера» (походять від «обгороджувати», «закривати»), засвідчені в іранських репрезентантах (Bailey 1979: 278; Abaev 1989: 95), в іранських мовах досить рано (пор. середньоіранські приклади) розвинулися у «водоймище», «природне водосховище (калюжа, басейн)». Розвитку «водної» семантики сприяли реалії гідроморфології: невеликі річки, струмки часто течуть на дні ярів, балок, тобто природних улоговин, знижень у ґрунті, «ховаючи», «закриваючи» воду. Прикладом такої семантичної еволюції є саме аланське wærm «яма, западина» → *«яр/балка з невеликою річкою». Приклади вживання ars «ведмідь» в осетинських топонімах-композитах: Æрсхъуынкъ «Ведмежа барлога» = арс «ведмідь» + хъуынкъ «діра», «нора», Æрсбадæн «Місце проживання ведмедів» = арс + бадæн «місце, де є» тощо (Tsagaeva 1975: 78, 139). Приклади топонімічного вживання wærm(æ): Уæрмытыл ком «Ущелина з ямами/западинами», Гыццыл уæрмытæ «Малі ями» (Tskhovrebova, Dzitssoity 2015: 535, 647) тощо. Закінчення -а може бути як слов’янським засобом граматичної адаптації чужої назви (його узгодили з река, вода), так і аланським суфіксом -ā- (*ars-warm-ā; пор. осетинський суф. -а в топонімії: Dzitssoity 2018a: 107), витлумаченим слов’янами як флексія жіночої форми. Етимологічна та функціональна тотожність аланського -ā і осетинського кінцевого -а в топонімах (про це -а див.: Tsagaeva 1971: 58–61) також імовірна. 11 *aspa-xāg (< *aspa-xāk) Чacxагу Су [Spashagu Su] — верхня притока Інгулу, назва якої невпевнено порівнюється (Šapošnikov 2015: 98) зі Спасибóгова — балкою, правою притокою річки Грузької, правою притокою Можі, правою притокою Сіверського Дінця, правою притокою Дону, 1863, Спасисогова (SHU 1979: 523; Otin 2012: 185). Щодо етимологічно незрозумілого Чacxагу Су зазначено: «попри адаптацію із використанням варваризму су “вода” [гідронім] може бути нетюркським за походженням» (Šapošnikov 2015: 98). На нашу думку, згадані назви з басейнів Інгулу та Дону (останню проаналізовано в іншому дослідженні) виникли внаслідок адаптації іранських лексем у слов’янському й тюркському вжитку (з комплексом процесів, що супроводжують народну етимологію). Вони мають етимологічно спільний перший компонент — скіфське, сарматське aspa «кінь, кобила» (форма, що передувала осет. æfsæ), однак друга частина, попри повторювані звуки c — z в обох гідронімах, має різне походження. У випадку Чacxагу Су це *xāg — пізня форма *xāk «струмок, джерело, витік» із озвученням k > g у середньоіранську епоху, пор. відповідники в інших мовах: ормурське xāk «витік, колодязь», согдійське (буддійське) γ’γh, (маніхейське) x’x «джерело, струмок», ягнобське xok «джерело, струмок, вода» тощо < *xāka- (наведено за: Edelman 2011: 215). Отже, можна припустити, що Чacxагу є спотвореним сармато-аланським композитом *aspa-xāg (< *aspa-xāk) «кінська річка, вода», «кінське джерело, струмок», пор. слов’янські назви лівої рукави Дніпра Конские Воды, Konsca Uoda, Konska Woda, Конские источники (SHU 1979: 251). Для реконструкції місцевої іранської лексеми та її ареальних зв’язків дуже цінними є ягнобський гідронім Aspi xok «Кінське джерело» (ягнобське xāx // xāk // xok «джерело, витік») (Turaev 2010: 13) і таджицькі назви вод Асни хоки чашма [Aspi xoki čašma], (із розширенням першої частини) Acnmu xok [Aspti xok] «Кінське джерело» (тадж. xok «джерело, витік») (Khomidov 2018: 19) з етимологічно ідентичними складом і порядком компонентів. Елемент -c між частинами Cna-c-xагу не вписується в наведений аналіз назв. Якщо прийняти цю етимологію, його навряд чи можна пояснити як етимологічний компонент структури слова. Найімовірніше, його наявність у слові є результатом спотворення назви в чужомовному середовищі через різні асоціації з формально подібними словами. *be-ган (< *bai-kana-) Беzан — висохлий струмок, права притока Великої Висі, ліва притока річки Синюхи, ліва притока Південного Бугу (Krivulčenko 2011: 30). Можна було б говорити про належність назв до слов’янських гідрографічних термінів на кшталт поліського біло́к, бігу́чка «проточна вода» (Čerepanova 1983: 188), однак термін *беzан невідомий у східнослов’янській апелятивній лексиці. Припущення про належність Беzан до тюркських гідронімів із суф. -γan не підтверджується через неясність початкового Бе-. 12 Тут ми припускаємо середньоіранське походження *be-gan < *be-kan < *bai-kana- «місце, де річка розгалужується на рукави», «рукав річки» — іменниковий композит праіранського *bai- «два» (у складних словах див.: Rastorgueva, Edelman 2003: 481, 489) і *kana- (: пізньоавест. kanai- «рів, канава», (із префіксом) согд. prkn «рів, наповнений водою» тощо; Edelman 2011: 206). Озвучення давнього k > g є звичайним для фонетики середньоіранських мов (пор. нижче *sarda-gan). Щодо цього типу іменникової композиції, такий самий постпозитивний *kan наявний також у Мородожоновa (правобережна притока Дніпра), як розвиток праіранського *mrta-xan- > *mard(a)-xan- «мертва криниця» (Orel 1986: 109) або *mardaganu- «мертве джерело» (Sapošnikov 2007: 304) з тим самим озвученням задньоязикового. *dāčī-kāθ Дачичóмка, 1868–1869 — річка (висохлий струмок), права притока Кам’янки, ліва притока Інгулу, ліва притока Південного Бугу (Krivulčenko 2011: 57). Нам не вдалося знайти фонетично подібних слів у джерелах діалектної лексики, так чи інакше пов’язаних із географічними реаліями. Збіг із рос. діал. дача «заповідний ліс; лісова місцевість», яке колись уживалося в місцевих діалектах (гідронім Дáчи (річка в басейні Інгульця) орієнтовано на цей апелятив у: Krivulčenko 2011: 57), є випадковим; крім того, його залучення до аналізу не прояснює другої частини. Гідронім можна трактувати як результат деградації середньоіранського східного *dāčī-kāθ у чужомовному вжитку. Перша частина тут є середньоіранською формою праіранського *dāta-čī- (> *dātčī- > *dāčī-, cf. *rāθa-čī- > *raca-; Cheung 2008: 280), пор. варіант із префіксом *ui-dāta-čī у шугнанському widāč «заглиблення в стіні, відмикання зрошувального каналу» (Morgenstierne 1974: 88: *wi-dāta-čīor *wi-dāvṛī-; детально про цей етімон див.: Rastorgueva, Edelman 2003: 438–439). Друга частина *kāθ продовжує праіранське *kāθa-, тобто є фонетичною формою до *čāǰ-, *čāt- «яма, западина», «колодязь», пор. щодо семантики ваханське čot «витік», «промивина» (у зрошувальному каналі) (Rastorgueva, Edelman 2003: 252; Steblinе-Kamensky 1999: 130). Отже, *dāčī-kāθ «канава із загатиною» вказує на практичне використання водного об’єкта, перекритого примітивною гідротехнічною спорудою. Кореляція *kāθa-: *čāǰ-, *čāt відображає результат діалектної непослідовної «вторинної палаталізації» *k перед *a, *ā, які походять зі складових варіантів *m, *n (детально див.: Edelman 1986: 30–31). Суфікс -ka відображає пізню словотвірну адаптацію чужої назви слов’янами, оскільки результат –at не є типовим для їхньої топонімії. Слово було розширене на -ka, і таким чином *Дачикат–ка уподібнилося до такого структурного типу географічних назв, як Гороховáтка, Комишувáтка, Лозовáтка тощо. Щодо звукових змін пор.: (a > o) Большой Катлабугъ і Большой Котлабугъ (SHU 1979: 91); (к > х) Кашилагач і Хашлахачъ (SHU 1979: 243). *frās-sāyan (= *frān-sāyan) or *fars-san Фрассанъ, 1794 — річка в межиріччі Бугу та Дністра, яку вже в описі земель Meyer було віднесено до річок, що пересихають, не мають підземних 13 джерел і наповнюються лише навесні дощовою водою та талим снігом (Šmidt 1863: 238). Можливо, маємо справу з аланським лексичним реліктом *fråssāyan — формою, що виникла внаслідок асиміляції ns > ss у давнішому *frān-sāyan, пор.: скіфське Μασσαγέται – Massagetae (скіфське плем’я у Геродота) = староосетинське man-sag-a-ta «люди-олені»; осетинське xussar < xunsar (Abaev 1949: 172); іронське yssad: дигорське insad; іронське yssæʒ: дигорське insæj < *winsati; іронське ysson: дигорське insojnæ < *han-sāna– (Abaev 1989: 276–278). Аланське *frān-sāyan — іменниковий композит, що складається з рефлексів таких праіранських прототипів: 1) *frāna- «рівний, плаский» (→ «широкий», «просторий»; Rastorgueva, Edelman 2007: 78–79), пор. його збереження в осетинському топонімі Rouwændag = *Ron-vændag (Džitstsoity 2018b: 124); 2) *sāiana- «ложе», «те, що лежить» (: осет. sąn (= давньоінд. sāyana- «ложе»), согдійське *šāyan-(š’yn-) «ложе»; Abaev 1979: 60, 204; Abaev 1995: 52; sāyana-; Steblinе-Kamensky 1999: 427: стаття y̌išr). Отже, передбачуваною семантикою описового *fråssāyan (= *frān-sāyan) було «широке [річкове] ложе», або точніше — «[річка] з широким ложем». Типологічно семантичний розвиток bed → river bed підтверджується не лише англійськими river bed або bed of the river, а й рос. ложе реки або речное ложе «русло річки» (река «річка» & ложе «ложе»). У слов’янському вжитку це іншомовне слово зазнало синкопи: склад āy було випущено. З іншого боку, водні об’єкти часто називають за характером навколишнього ландшафту, тому прийнятним було б також пояснити першу частину як спотворене *fars «бік» (> осет. fars «те саме»; Abaev 1958: 423), а *-san — як рефлекс праіранської дієприкметникової форми *san-a ~ *san- «сходити», «підніматися», подібно до осетинського топографічного терміна sæn *«схил гори» у Sæna (оронім) і Dorgin-sæn (Džitstsoity 2018a: 100; 2020: 105, 106). Унаслідок цього аланське *fars-san (*Фарссан > Фрассан), змінене в чужомовному середовищі, можна трактувати як «частина флювіальної форми рельєфу, де один берег нависає над водою» (правий берег річки завжди вищий за лівий). *kard-āf Kардána [Карʾdana], -u, fem., 1988 — назва обмілілого водотоку (басейн Синюхи) та яру, яким він протікає (селище Новоархангельськ Новоархангельського району Кіровоградської області; Hromko 2017: 253). Імовірно, це реліктова назва, що відтворює аланське *kard-āf «мутна вода» — складне слово, що складається з аланських рефлексів праіранського *kard- «замулювати, забруднювати», «мул, бруд» & *āpa- «вода, струмок, течія, річка», а точніше — жіночого роду *āpi-, звідки кінцеве -f, як в осетинському æf як частині гідроніма Æræf (див.: Džitstsoity 2023: 359). Щодо першої частини пор. осетинське læk’erdæ «волога», «сирість», «мул, бруд», «мутний, брудний» < *fra-karda- ~ давньоіндійське karda- «болото, трясовина» (Abaev 1973: 27; Mayrhofer 1992: 317: kardama- «намул», «мул» як «неясне», проте осетинське слово, схоже, є свідченням потенційної спільної ірано-індоарійської спадщини). Морфологічний варіант композита представлено в пуштунському xarob «зрошений, политий» < *xar- (xərə «осад») + *āp(a)- (Edelman 2011: 290). 14 Заміна етимологічного іранського f звуком p (n) відбулася у слов’янській мові, яка спочатку не мала відповідної фонеми (тобто f), а після її стабілізації в консонантному складі східнослов’янських діалектів позиція f залишалася обмеженою початковим складом або інлаутом. Кінцеве -а є слов’янською флексією, засобом граматичної адаптації іншомовних слів, узгодженим з апелятивами река, речка/річка, балка, вода тощо. *mār–wārā or *mār–rār– Mapapa (перша половина 19th століття) — річка на правому березі Інгулу (Šmidt 1863: 166), Mapāpa, -u, 1968 — балка в районі села Сирове у Врадіївському районі Миколаївської області (SHU 1979: 352: з прикладами переосмислення граматичної форми цієї назви під час її перенесення на суміжні географічні об’єкти). Гідронім можна трактувати як складне слово з основою *mār– < праіран. *mara- «загата» (< *mar– «перешкоджати, заважати» → «перегороджувати, загатувати»), представленою у сармато-аланській та осетинській водній номенклатурі, пор. потамоніми з тим самим коренем: Сарматське Marabius (у Ammianus Marcellinus, XXII, 29; Ammianus Marcellinus 1874: 280: у савроматів Танаїсу) = *Mār–āb із давньоіранського *māra–āpa- «річка із загатою», осетинське *Raw–mar–don «вода загати великої річки» (B. A. Alborov), don–mar–æn «гребля, загата» (Džitstsoity 2018b: 120–121); аланське *mār–āf «річка із загатою» (Iliadi 2020: 54) < *māra–āpi–; аланське *mār–want (< *māra–uanta–) — назва річки або водотоку, перегородженого загатою (буквально — «[річка] із загатами») (Iliadi 2022: 519–520). Друга частина композита етимологічно неоднозначна. Фонетичні процеси спричинили випадіння початкового звука в другій частині слова, тому -ara однаково ймовірно пояснюється і як *wār < праіранське *uar–/*uār– «дощ», «вода» (пор. авестійське vairi- «озеро», vā̆r- «дощ»; Bartholomae 1904: 1364, 1410; Var (інша назва — Danabri) — річка в межах Скіфії (у Jordanes); Jordanes 2001: 166), а також як слово *rār–, що збереглося в осетинському ойконімі Papo та мунджійському гідронімі Laro — лівій притоці річки Мунджан (Tskhovrebova, Džitstsoity 2013: 378–379: із порівнянням Papo та Laro). В обох випадках ідеться про гідрографічний термін; тому реконструйована семантика «річка/вода із загатою» (буквально — «Загата-річка/вода») однаково прийнятна для обох передбачуваних прототипів. Щодо інтерпретації фонетики постпозитивного компонента, у разі прийняття *wār слід згадати випадіння w після r, як в осетинському топонімі Byzyrat із -at <–wat (Džitstsoity 2018a: 95, 100). Ідеться про процес, що почався у скіфський період і властивий осетинській мові: це непослідовна втрата внутрішньослова w після приголосних і сонантів перед ā, a; пор. bunat < bun–wat, fudag < fud–wag (Abaev 1949: 208). Флексія –a у формі Mapapa, відомій із документів, може бути як власне слов’янським морфологічним елементом, так і аланським суфіксом –ā– (*mār–[w]ār–ā); пор. вище Раъзæрмæ. Реконструкція форми *mār–rār– передбачає спрощення гемінованого rr > r тюрками або слов’янами: така гемінація їм не властива. 15 *sarak або *sarāk Сорока — річка (село Китайгород в Олександрівському районі Кіровоградської області) (Krivulčenko 2011: 176) & Сорока — мала річка в гідросистемі річки Валуй (басейн Дону) (Otin 2012: 263), Соро́ка — назва річок: 1) ліва притока Південного Бугу; 2) права притока Дніпра; 3) ліва притока Дністра; 4) лівобережна притока Західного Бугу; 5) лівобережна притока Десни (SHU 1979: 521). Гідроніми навряд чи пов’язані з назвою птаха, інакше ми мали б справу з прикметниками Сорочий, Сорочья, Сороча, and Сорочача. Основа Сорок також не може бути орієнтована на тюркське джерело на кшталт са:ры (< са:рығ) «жовтий», «білий, світлого забарвлення» (повний спектр його значень див. у: ESTJ VI 220–222), оскільки у східнослов’янському вжитку ця лексема завжди зберігає a у корені, пор., наприклад, у російському Саратов ~ сары «жовтий» (див. етимологічну літературу). На нашу думку, це випадок фонетично, морфологічно та семантично обґрунтованої етимології Сорок як східноіранської лексеми (у її середньоіранській формі) *sarak or *sarāk: согдійське sry /sarē/, sr’k «голова», «головний», «перший» (Gharib 1995: 362) < *saraka-, осетинське sæjrag «головний» < *sarāka-; Abaev 1979: 59–60) < *šarә-ka-, *šar-ākaіз *šarah- «голова», представлене в осетинській та согдійській (і не лише) топонімії у значенні «початок», «витік». Пор. осетинське Донысæр (Донисар) = «Витоки річки» з доны — род. одн. дон «вода» + сæр «витік», «голова», а також Доны сæр = «Над річкою», «Витоки річки» (Tsagaeva 1975: 184, 232, 337, 453, 518). Пор. також перське, таджицьке sar «голова», «початок» і «джерело» (Abaev 1979: 75). Флексія –a є засобом граматичної адаптації східноіранського середньоіранського *sarak, *sarāk «головна притока», «витік» у слов’янській мові за зразком номенклатурних термінів *rěka, *voda. У ареальному аспекті іранське походження гідроніма обґрунтовується локалізацією в басейнах Південного Бугу, Дону та Дніпра інших назв іранського походження. Вони є топонімічними маркерами ареалу археологічних культур, пов’язаних із сарматами й аланами. *sarda-gan (< *sarda-kan) або *sard-ag-ān Сандаган, -а, 1988 — назва джерела та пересохлого водотоку (права притока Інгулу в районі села Калинівка Вітовського району Миколаївської області; Hromko 2017: 253). Ми припускаємо еволюцію первісного *Сардаган на слов’янському ґрунті, де гідронім зазнав регресивної асиміляції р – н > н – н, що спорадично фіксується в діалектах. Гіпотетично це може бути випадок збереження східноіранського композита *sarda-gan (із *sarda-kan) «літнє джерело», «тепле джерело», утвореного з рефлексів праіранського *šarda- «літо» та *kana- «колодязь, джерело, витік» (щодо першої основи див.: Abaev 1979: 80; Bailey 1979: 421–422: sala). Озвучення *k- > gу другій частині композитів є давньою інновацією, властивою також аланській та осетинській мовам. Обидва компоненти часто вживаються в осетинській топонімії, пор. Сæрдъы дон «Літня вода», Сæрдъы ком «Літня ущелина», Сæрдъы færдас «Літня дорога» з сæрдъы — род. одн. сæрд 16 «літо» та Ендæрæхен «Інше джерело» з хæн «джерело» (Tsagaeva 1975: 62, 78, 211, 255). Остання обставина спонукає нас віднести *sarda-gan до аланського шару місцевої топонімії. Розуміння морфології *Сардагæн як складного суфіксального деривата веде до альтернативної реконструкції *sard-ag-ān з відповідником в осетинській Сæрдæгон дæрæхен (сæрд «літо» + суф. -вıгон; Tsagaeva 1975: 39) = *sard-ug-ān? Топоніми зі складним суфіксом -ag-ān (< давньоіранським -ak-āna-) трапляються в ареалі осетинської мови, де цей суфікс закономірно розвинувся в -æг-on (приклади див.: Dzitsitsoity 2018a: 99). *un[i]-gul (< *un[i]-kul) Ингул — річка, ліва притока Південного Бугу: «простуючи чрезъ Ингулъ до Очакова», 1673 (Veličko 1851: 341), «Пятій отпочивокъ на рѣчцѣ <…>, которая зъ правой руки припадаетъ отъ Чорного лѣса, а котитъ въ Инкгулъ, на которой лози и терни есть и вода плесами, а ити по надъ нею не переходячи до Инкгула», «Шестій отпочивокъ на рѣчцѣ Инкгуль <…>, на которой два броди шляховіи <…>, а опрочь тихъ бродовъ на иншихъ мѣстцахъ переправи робити трудно для плесь многихъ и крутыхъ береговъ», 1697 (Veličko 1855: 484), Ingu̇l, 1882 — ліва притока лиману Бугу (татарською Jeni-gel; SG III 291), Angul, Angulet Wielki, Инегуль, нині Ингýл, -у (SHU 1979: 222). Лінгвістичне тлумачення цього гідроніма має свою історію. Наскільки відомо, Max Vasmer першим висунув тюркську етимологію: зокрема, він пов’язував Инегул із турецьким ӓngül «тихий, лінивий» або з турецьким, кримськотатарським, кипчацьким тощо словом у значенні «печера, каверна», або з турецьким, уйгурським än «широкий» у поєднанні з другою частиною — турецьким göl «озеро» (Vasmer 1986 [1967]: 131). Пізніше O. N. Trubačev запропонував свою версію слов’янського походження цього слова, у якій учений розпізнав тюркську фонетичну адаптацію давньоруського Уголъ: «Тюрки південноруських степів, своєю чергою, ймовірно, запозичили й асимілювали цю давньоруську місцеву назву Уголъ або навіть її давнішу форму — *Qogъlъ, перетворивши її на гідронім Ингул (варіант — Angul)» (Trubačev 1968: 206). Див. також розвиток ідеї про слов’янське походження гідронімів Ингул, Ингулец < *Qogъlъ з подальшою тюркською фонетичною обробкою у: (Lučyk 1996: 132–135). Однак поняття «кут»/«ріжок» стосується великих річок (наприклад, у місці їхнього злиття з іншими водними артеріями), тому «кут/ріжок річки» навряд чи є ознакою, яка вирізняє річку з-поміж інших подібних річок, чиє русло також утворює «кут/ріжок» щодо берегової лінії іншого водного об’єкта. «Кут/ріжок» у географічному значенні більше стосується місцевості, затиснутої між двома річками, що зливаються, або між заплавою річки та гірським хребтом. Можливим прикладом відображення слов’янського *уголъ у давній історичній топонімії Європи є назва території вздовж гирла Дунаю Ὀγγλος, Ὀγλός, Onglos, згадана патріархом Никифором. Ця територія, зайнята булгарами, згадується під 660 роком у зв’язку з їхнім відступом під натиском хазар (SSS I 203), а в науковій літературі цю назву зазвичай відносять до мови булгар Аспаруха й пояснюють як «Десять річок (озер)». Вона 17 припускають, що топонім містить тюркський числівник on (Georgiev 2002: 74) (очевидно, у другій частині мається на увазі рефлекс тюркського qo:l «річка», «долина» або kö:l «озеро»). Однак Онгл, розташований десь між карпатськими схилами та заплавою Дунаю, на той час уже був заселений слов’янами, з вождями яких Аспарух вступив у контакт (KIB 1987: 41), тому цей топонім доцільніше пояснювати як слов’янське слово, чому сприяють його документовані форми. На нашу думку, гідронім є результатом тюркської (фонетичної та морфологічної) асиміляції дотюркської назви. Йдеться про *un[i]-gul < *un[i]-kul, що відтворює середньоіранське складне слово (рефлекс праіранського *auni-kula–?), яке складається з: 1) *un-i- < праіранського *aun-i- (au > u перед носовим сонантом), тобто суфіксального іранського (східноіранського) *au-: *u-: *ua- «текти (?)». Пор. хотаносакське vaṇi «потоки» (< *u-anor із кореневим дифтонгом *au-, де початковий звук a згодом був утрачений; пор. давньоіндійське avāni- «потік»), vāma «море, повінь» (Bailey 1979: 373, 383: до ПІЄ *au-: *u- «бути водянистим») і согдійське ʾwʾn [āwān] «річка» (?), пор. ʾwʾn p (Sims-Williams 1983: 46; Rastorgueva, Edelman 2000: 256), які є варіантом для *un-iin, характерного вокалізмом форманта й кореня; 2) *kul (> *gul з озвученням k у складному слові) від *kula- ~ *kau-l- «глибокий», «западина, яма», пор. середньоперське kōl {kʷl} «яма», курдське (курманджі) k̆ōl «яма, западина, рів», k̆ūl «глибокий», лурське kol «порожнина, западина, яма», талиське xəl «вир; глибоке місце» (Edelman 2011: 356, 357). Варіантна основа *čau-lis збереглася в осетинській топонімії, пор. Cul-ægон (Dzitsotsoity 2018a: 99, 109). Значення обох компонентів аналізованого гідроніма дають змогу реконструювати загальні контури семантики номінації як «потік із ями або яру» (тоді назва спочатку стосувалася витоків річки; пор. осетинське Донадаг «Річкова балка», «Балка води» = дон «вода», «річка» + адаӕ «балка»; Адаӕджы дон «Річка балки»; Tsagaeva 1971: 61, 131) або просто «потік із вирами». Семантично така етимологія видається правдоподібнішою, ніж «Тихе/Ледаче озеро» (немає підстав стверджувати, що лексеми на кшталт турецького äŋgül «тихий, лінивий» уживалися в топонімії) або «Широке озеро». Тюркському переосмисленню іранського гідроніма як Jeni-gel сприяли два чинники: 1) наявність реліктового суфікса –iin у *uni-gul (пор. вище хотаносакське vaṇi «потоки», давньоіндійське avāni–); 2) зовнішня звукова подібність постпозитивного *gul до тюркського göl. Варіанти Ingul, Angul є спробами витлумачити структуру цієї назви у зв’язку з іншою тюркською лексикою; див. вище приклади M. Vasmer. Топоніми Хиггълоус, Хиггиллоус, наведені А. К. Šapošnikov, становлять значний інтерес. Учений уподібнює їх сучасним Жёлтые воды (витік Малого Інгулу або Інгульця) і пояснює їх як спотворення синдомейотського *hingul– ~ давньоіндійське hiṅgula- «червона фарба, барвник», хороним і гідронім Hiṅgulā (Šapošnikov 2015: 35: як Hiṅgulā). Однак раніше він відносив Хиггиллоус, Зуггул (річка в країні хазарів і угорців, «імовірно, Інгул або Інгулець») до реліквій сармато-туранської мови й реконструював для цих топонімів прототип *hingilu- «червоний»? (~ давньоіндійський гідронім Siṅgula-) (Šapošnikov 2007: 298: Siṅgula-). Однак відсутність інших назв із обґрунтованим 18 Етимологія «сіндо-меотська» в топонімії Південного Бугу викликає сумніви щодо правильності пояснення Χιγγιλούς, Χιγγιλούς як *hingul-, а також сармато-тюркського *hingilu-. Визнання історичної тотожності всіх форм (з початковим X і без нього) як фіксацій єдиного іранського *hingilu наштовхується на заперечення формального характеру. Не можна виключати, що відмінність анлаутів ΧI-: I-, A у Χιγγιλούς, Χιγγιλούς VS Ингул, Ingul, Angul вказує на діалектні варіанти, які виникли в тюркському мовленні: вони фонетично співвідносилися, як ногайське, татарське izan ‘орна земля’, ‘межа’ ~ куманське hizan ‘межа’ (Sevortian 1974: 647), турецьке yryldymaq ~ hyrıldamaq ‘бурчати, ревіти’, халаджське ayač ~ hagač ‘дерево’ (Tenišev 1984: 396). Якщо звук X є іншомовним фонетичним «нашаруванням», то ми приходимо до первісного *Ιγγυλούς, Ιγγιλούς. *waran, *warān Воро́на, -u – річка (пересохлий струмок), права притока Сугоклеї-Каменоватої, права притока Інгулу, ліва притока Південного Бугу (Krivulčenko 2011: 48) & Worona, 1736–1737 (РТТ 1736–1737), Worona R., 1769 – річка, права притока Дніпра (район порогів; NAM 1769; під 1779–1780 як рѣчка Воронaя; DPND 1779–1780), Вóрон, -a – річки в басейнах Дніпра (Воронь, 1898, Воринъ) і Чорного моря в Криму (Ворона) (SHU 1979: 121). Назви не пов’язані з прикм. воронóй, так само як і з орнітонімом воро́на (інакше очікувалися б форми Воронья, Вороний або Вороняча, Воронячий). Радше сучасна форма номенклативи є результатом адаптації сармато-аланського *waran, *wārān ‘дощ, дощовий потік’ (пор. пехлевійське wāran ‘дощ’, курдське waran ‘те саме’; Abaev 1989: 52) у слов’янському мовленні, пор. промовисте осетинське словосполучення waryny don ‘дощова вода’ (стосовно річки, що пересихає), споріднене з гідронімом у Криму (Šapošnikov 2007: 317). З іншого боку, варто звернути серйозну увагу на праіранське *uarana як частину префіксального утворення *apa-uarana- ~ *uar- ‘виводити воду’ (Rastorgueva, Edelman 2000: 314). Кінцеве -a є слов’янською флексією, що адаптує це іранське слово до слов’янської граматики (можливо, як частина *Ворона река). *xūs-dān Хузда́н [Хузʾда̄н], 1988 – яр, права притока Інгулу (Олександрівський район Кіровоградської області; Hromko 2017: 253). Це *xūs-dān, тобто фонетично змінене в слов’янському вжитку (закономірне озвучення c > з перед д), пережиток мови сармато-аланського населення цієї території. Складне слово виникло внаслідок лексикалізації атрибутивного словосполучення *xūs dān ‘річка, що пересихає’, ‘обміліла річка’. Цю етимологію підтверджує осетинське Хусдон = «Річка, що пересихає» від хус(къ) ‘сухий’ + дон ‘річка’ (Tsagaeva 1975: 415). Завдяки збереженню a слово було запозичене слов’янами (із тюркським посередництвом?) до зміни аланського ā > о перед m, n, тобто до кінця XIV століття. 19 5. ВИСНОВОК 5.1. На нашу думку, етимології, описані в цій статті, дають змогу зробити висновок про іранське походження кількох топонімів у певних районах Дніпра та Бузького регіону. Ці етимології важливі як лінгвістичні свідчення проживання там іранських етносів. Сформульовані вище критерії генетичної належності виокремлених іранізмів дають змогу визначити їх як елементи сармато-аланської лексики. Через відсутність надійних осетинських лексичних паралелей, релевантних для аланської реконструкції, запропоновані прототипи визначаються як сармато-аланські з огляду на фонетичні особливості, властиві осетинській мові. 5.2. Фонетичні та словотвірні особливості засвідчених іранізмів, їхні структурно-етимологічні аналоги в іранській лексиці достатні, щоб довести сармато-аланську мовну належність 20 лексем. До них належать топоніми, уперше введені в науковий обіг (*ars-warm[ā], *be-gan, *frās-sāyan або *fars-san, *mār-wārā або *mār-rār-, *xur-sin або *xur sin), назви з раніше припущеною тюркською (Ицæуг = Sarm.-Alan. *un[i]-gul < PIran. *auni-kula-), слов’янською (Лахан-, Лохан- = Sarm.-Alan. *lakand) етимологією або слова з раніше недостатньо обґрунтованою іранською етимологією (Сопороб = Alan. *san-ford/*sān-ford; Сандаган = Alan. *sard-ag-ān або *sarda-gan; Вордахель = Alan. *wār-dax-āl або *wār-dax-el). 5.3. Реконструкція частини лексики реліктової іранської мови розкриває характер зв’язку цих слів з осетинською лексикою. Пор.: а) Повнолексемні алано-осетинські відповідники (Alano-Ossetica): Alan. *dūr-astur або *dūr-ustur: Osset. (інвертоване) уcтур дор, Stur-dor; Alan. *sāg-barz: Osset. Сæгбарз; Alan. *sard-ag-ān: Osset. Сæрдъыон (дæрæн) або Alan. *sarda-gan: Osset. Сæрдъы дон; Alan. *xus-dān: Osset. Хусдон; б) Аланські складні слова без повнолексемних етимологічних аналогів в осетинській, але пояснювані на основі осетинської лексики: Alan. *ars-warm[ā]: Osset. ars & wærm(æ); Alan. *frās-sāyan (= *frān-sāyan) або *fars-san: Osset. *ron (in *Ron-wændæg) & sajæn або fars & sæn, Sæna; Alan. *kard-āf: Osset. læk’ærdæ (< *fra-karda-); Alan. *mār-wārā або *mār-rār-: Osset. mar in *Raw-mar-don, don-mar-æn & Osset. waryn, warun (< *wār) або Papo; Alan. *san-ford/*sān-ford: Osset. sæn, Sæna & ford; Alan. *wār-dax-āl або *wār-dax-el: Osset. waryn, warun & tæx & suff. -āl або -el; Alan. *xur-sin або *xur sin: Osset. xuræ & Digor. sinæk, sinæg. 5.4. Зовнішні зв’язки лексики сармато-аланських діалектів Дніпровського та Бузького регіонів у межах іранської групи представлені такими ізоглосами: а) Алано-східноіранські: (щодо 1-ї частини) Sarm.-Alan. *dāčī-kāū: Shug. wičič; Sarm.-Alan. *lakand: Yazg. lakánd; Alan. *sarak або *sarāk: Osset. sæjræg, Sogd. srɣ /sarē/, sr’k; (щодо 1-ї частини) Alan. *un[i]-gul (< *un[i]-kul): Khot. vaṇi, Sogd. ”w’nh [āwā́n]; б) Алано-західноіранські: Alan. *āf-sarak: Pers. ābšār; (щодо 2-ї частини) *un[i]-gul (< *un[i]-kul): M. Pers. kōl {kʷl}, Kurd. Kurm. kʿōl, kʿūl тощо; 20 в) З широкою географією відповідників: алан. *aspa-xāǰg (< *aspa-xāk): ягн. Aspi xok, тадж. Acnu xoku čauma [Aspi xoki čašma], Acnmu xok [Aspti xok]; алан. *waran, *wārān. Слід зазначити, що реконструйовані лексеми з географічним значенням мають відповідники не лише в апелятивній лексиці інших іранських мов, а й у їхній топонімії. REFERENCES Abaev Vasilij I. 1949: Osetinskij jazyk i folklor [Ossetian Language and Folklore] 1, Moskva, Leningrad: Izdatelstvo AN SSSR. Abaev Vasilij I. 1958: Istoriko-etimologičeskij slovar osetinskogo jazyka [Historical and Etymological Dictionary of Ossetian Language] 1: A–K, Moskva, Leningrad: Izdatelstvo AN SSSR. Abaev Vasilij I. 1973: Istoriko-etimologičeskij slovar osetinskogo jazyka [Historical and Etymological Dictionary of Ossetian Language] 2: L–R, Leningrad: Nauka. Abaev Vasilij I. 1979: Istoriko-etimologičeskij slovar osetinskogo jazyka [Historical and Etymological Dictionary of Ossetian Language] 3: S–T, Leningrad: Nauka. Abaev Vasilij I. 1989: Istoriko-etimologičeskij slovar osetinskogo jazyka [Historical and Etymological Dictionary of Ossetian Language] 4: U–Z, Leningrad: Nauka. Abaev Vasilij I. 1995: Istoriko-etimologičeskij slovar osetinskogo jazyka. Ukazatel [Historical and Etymological Dictionary of Ossetian Language. Index], Moskva: RAN. Adams Douglas Q. 2013: A Dictionary of Tocharian B. Revised and Greatly Enlarged 1–2, Amsterdam, New York: Rodopi. Ammianus Marcellinus 1874: Rerum gestarum libri qui supersunt 1, recensuit notisque selectis instruxit V. Gardthausen, Lipsiae: in aedibus B. G. Teubneri. Bailey Harold W. 1957: Dvārā mātinām. – Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London 20(1/3), 41–59. Bailey Harold W. 1960: Arya II. – Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London 23(1), 13–39. Bailey Harold W. 1979: Dictionary of Khotan Saka, Cambridge, London, Melbourne: Cambridge University Press. Bartholomae Christian 1904: Altiranisches Wörterbuch [Old Iranian Dictionary], Lex 8°, XXXII, Strassburg: Karl J. Trübner. Beekes Robert S. 2010: Etymological Dictionary of Greek 1, with the assist. of L. van Beek, Leiden, Boston: Brill. Bosworth Joseph, Toler Thomas N. 1921: An Anglo-Saxon Dictionary: Based on the Manuscript Collections of the Late Joseph Bosworth. Supplement (Classic Reprint), Oxford: Clarendon Press. 21 Cheung Johnny 2007: Etymological Dictionary of the Iranian Verb, ed. by A. Lubocky, Leiden, Boston: Brill. Cheung Johnny 2008: Očerki istoričeskogo razvitija osetinskogo vokalizma [Studies in the Historical Development of the Ossetic Vocalism], Vladikavkaz: Izdatelsko-poligrafičeskoe predprijatie im. V. Gassieva. Cleasby Richard 1874: An Icelandic–English Dictionary, enlarged and completed by G. Vigfusson, M. A., Oxford: Clarendon Press. Čabanenko Viktor A. 2008: Porožystyj Dnipro. Istoryko–toponimičnyj slovnyk [Rapids Dnieper. Historical and Toponymic Dictionary], Zaporižžia: ZNU. Čerepanova Evgenija A. 1983: Geografičeskaja terminologija Černigovsko–Sumskogo Polesja (opyt semantičeskoj klassifikacii) [Geographical Terminology of Chernigov–Sumsky Poles’ja (Attempt at Semantic Classification)]. – Polesskij etnolingvističeskij sbornik: materialy i issledovanija, pod red. N. I. Tolstogo, Moskva: Nauka, 173–189. Čěrnega Andrej T. 1981: Počvy bassejna reki Ingulets (dokladnaja zapiska i karta) [Soils of the Ingulets River Basin (Report and Map)], Kirovograd: [b. i.]. Dashti Naseer 2021: English–Balochi Dictionary (Englís–Balóči Labzbalasi), Trafford: Trafford Pub. DPND 1779–1780: Dva plana nižnego Dnepra (konec XVIII v.) iz sobranija D. I. Javornickogo. 1779–1780 [Two Plans of the Lower Dnieper (Late 18th Century) from the Collection of D. I. Javornickij. 1779–1780], available online. Internet Access: https://papacoma.narod.ru/maps/dnepr_evarnickiy.htm. Dzitstsoity Yury A. 2017: Voprosy osetinskoj filologii [Questions of Ossetian Philology] 1, Čchinval: Respublika. Dzitstsoity Yury A. 2018a: Slovoobrazovatelnye tipy osetinskoj toponimii [Derivational Types of Ossetian Toponimy]. – Izvestija SOIGSI 27(66), 94–111. Dzitstsoity Yury A. 2018b: O nekotorych reliktach dreveniranskoj leksiki v toponimii Osetii [On Some Relics of Ancient Iranian Vocabulary in the Toponymy of Ossetia]. – Izvestija SOIGSI 29(68), 117–128. Dzitstsoity Yury A. 2020: Toponimija kak istočnik po etničeskoj istorii: osetinskoe Sæna / russkoe Соны [Toponymy as a Source of Ethnic History: Ossetian Sæna / Russian Sonya]. – Tomskij žurnal LING & ANTHRO 3(29), 102–114. Dzitstsoity Yury A. 2021: Etimologičeskij slovar iranskich jazykov [Etymological Dictionary of Iranian Languages 6. – Nartamongæ 16(1/2), 260–287. Dzitstsoity Yury A. 2023: K istorii labialnych fonem v osetinskom jazyke [On the History of Labial Phonemes in the Ossetian Language]. – Indoevropejskoe jazykoznanie i klassičeskaja filologija 27(1) (čtenija pamjati I. M. Tronskogo): materialy meždunarodnoj konferencii, prochodivšej 26–28 ijunja 2023 g., gl. red. N. N. Kazanskij, Sankt-Peterburg: ILI RAN, 354–367. 22 Edelman Džoj I. 1986: Sravnitelьnaja grammatika vostočnoiranskih jazykov. Fonologija [Comparative Grammar of Eastern Iranian Languages. Phonology], Moskva: Nauka. Edelman Džoj I. 2011: Etimologičeskij slovar iranskih jazykov [Etymological Dictionary of Iranian Languages] 4, Moskva: Vostočnaja literatura. Edelman Džoj I. 2015: Etimologičeskij slovar iranskih jazykov [Etymological Dictionary of Iranian Languages] 5, Moskva: Vostočnaja literatura. ESSJ XIV: Etimologičeskij slovar slavjanskih jazykov. Praslavjanskij leksičeskij fond [Etymological Dictionary of Slavic Languages. Proto-Slavic Lexical Fund] 14: *labati – *lětepьjь, pod red. O. N. Trubačёva, Moskva: Nauka, 1987. ESTJ VI: Etimologičeskij slovar tiurkskih jazykov. Obščetiurkskie i mežtiurkskie osnovy na bukvy “L”, “M”, “N”, “P”, “S” [Etymological Dictionary of Turkic Languages. Common Turkic and Inter-Turkic Stems with the Letters “L”, “M”, “N”, “P”, “S”] 6, E. V. Sevortian, Moskva: Nauka, 2003. Gabaraev Nikolaj J. 1977: Morfologičeskaja struktura slova i slovoobrazovanie v sovremennom osetinskom jazyke [Morphological Structure of the Word and Word Formation in the Modern Ossetian Language], Tbilisi: Mecniereba. Georgiev Pavel 2002: Imeto Karvuna i prabalgarite [The Name Karvuna and the Proto-Bulgarians]. – Palaeobulgarica–Starobalgaristika 2(26), 70–82. Gharib Badr al-Zamān 1995: Sogdian Dictionary: Sogdian–Persian–English, Tehran: Farhangān Publications. Hromko Tetjana V. 2017: Materialy do slovnyka hovirok ukrajinsʲkoji movy [Materials for the Dictionary of Idioms of the Ukrainian Language]. – Naukovi zapysky, vyp. 160, Kropyvnycʲkyj: RVV CDPU im. V. Vynnyčenka, 239–253. Iliadi Olexandr I. 2001: Etymologične gnizdo z korenem *veru praslovjansʲkij movi [Etymological Cluster with the Root *verin Proto-Slavonic], Kyjiv, Kirovograd: DLAU. Iliadi Alexander I. 2018: Areas of Iranian Lexical Relicts in Toponymics of the Dnieper and the Bug Basins. – Paradigm of Knowledge 1(27), 101–123. Iliadi Alexander I. 2020: Alanica v toponimii Dona [Alanica in the Don Toponymy]. – Acta Onomastica 61(1), 48–60. Iliadi Alexander I. 2021: Iranica v toponimii Podneprovja [“Iranica” in the Dnieper Region Toponymy]. – Indoevropejskoe jazykoznanie i klassičeskaja filologija 25(1) (čtenija pamjati I. M. Tronskogo): materialy meždunarodnoj konferencii, prochodivšej 21–23 ijunja 2021 g., gl. red. N. N. Kazanskij, Sankt-Peterburg: ILI RAN, 502–513. Iliadi Alexander I. 2022: Alanskie sledy v toponimii Posavija [Alanian Traces in the Sava Region Toponymy]. – Indoevropejskoe jazykoznanie i klassičeskaja filologija 26(1) (čtenija pamjati I. M. Tronskogo): materialy meždunarodnoj konferencii, prochodivšej 27–29 ijunja 2022 g., gl. red. N. N. Kazanskij, Sankt-Peterburg: ILI RAN, 512–523. 23 Iordanes 2001: De origine actibusque Getarum, vstup. statja, per., komment. E. Č. Skržinskoj, Sankt-Peterburg: Aleteia. Ипатьевская летопись 1962: Ипатьевская летопись [Hypatian Codex]. – Polnoe sobranie russkich letopisej 2, Moskva: Izdatelstvo vostočnoj literatury. Kambolov Tamerlan T. 2006: Očerk istorii osetinskogo jazyka: učebnoe posobie dlja vuzov [Essay on the History of the Ossetian Language: A Textbook for Universities], Vladikavkaz: Ir. Kazanskij Michail M., Mastykova Anna V. 1999: Alany na Dnepre v epochu Velikogo pereselenija narodov: svidetelstvo Markiana i archeologičeskie dannye [Alans on the Dnieper During the Great Migration Period: Marcian’s Testimony and Archaeological Data]. – Rossijskaja archeologija 4, 119–130. Khomidov Dilmurod R. 2018: Lingvističeskoe issledovanie gidronimov regiona istoričeskogo proživ anija tadžikov v Mavераннахре: Avtoreferat dissertacii na soiskanie učënoj stepeni doktora filologičeskich nauk [Linguistic Study of the Hydrological Region of the Tajik Historical Research in Mavераннахре: Author’s Abstract of a Dissertation for Obtaining a PhD in Philology], Dušanbe: TGPU im. S. Ajni. KIB 1987: Kratkaja istorija Bolgarii. S drevnejšich vremen do našich dnej [A Brief History of Bulgaria. From Ancient Times to the Present Day], otv. red. G. G. Litarvin, Moskva: Nauka. Kniga 1950: Kniga Bolšomu Čertežu [Book of the Big Drawing], podg. k pečati i red. K. N. Serbinoj, Moskva, Leningrad: Izdatelstvo AN SSSR. Krivulčenko Anatolij I. 2011: Vodni objekty Kirovogradskoj oblasti. Častyna I. Slovnyk vodnych objektiv. Častyna II. Atlas geografičnoji mereži. Klasyfikator vodotokiv. Vodoschoovyšča [Water Bodies of the Kirovograd Region. Part I. Dictionary of Water Bodies. Part II. Atlas of the Geographical Network. Classifier of Watercourses], Kirovograd: Imeks. Lassota Erich 1866: Tagebuch des Erich Lassota von Steblau: Nach einer Handschrift der von Gersdorff-Weicha’schen Bibliothek zu Bautzen herausgegeben und mit Einleitung und Bemerkungen begleitet von Reinhold Schottin [Diary of Erich Lassota von Steblau: Edited from a Manuscript in the Gersdorff-Weicha Library in Bautzen and Accompanied by an Introduction and Remarks by Reinhold Schottin], Halle: Verlag von G. Emil Barthel. Lazarevskij Alexandr M. 1887: Archivnye otryvki dlja istorii Poltavskoj jeparchii [Archival Excerpts for the History of the Poltava Diocese] 1, Poltava: Tipografija N. Pigurenko. LIV 2001 [1998]: Lexikon der Indogermanischen Verben: Die Wurzeln und ihre Primärstammbildungen [Lexicon of Indo-European Verbs: Roots and their Primary Stem Formations], unter Leitung von H. Rix, bearb. von M. Kümmel, T. Zehnder, R. Lipp, B. Schirmer, 2., verbesserte Aufl., Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag. Luc̆yk Vasyl V. 1996: Avtochtonni hidronimy Serednioho Dnipro-buzkoho mežyrічčia [Autochthonous Hydronyms of the Middle Dnieper-Bug Interfluve], Kirovograd: Narodne slovo. 24 Lučyk Vasyl V. 1999: Inšomovni hidronimy Serednioho Dnipro-buzkoho mežyriččja [Foreign Language Hydronyms of the Middle Dnieper-Bug Interfluve], Kirovograd: RVG ITS KDPU im. V. Vynnyčenka. Mayrhofer Manfred 1992: Etymologisches Wörterbuch des Altindoarischen [Etymological Dictionary of Old Indo-Aryan] 1, Heidelberg: Carl Winter. Morgenstierne Georg 1974: Etymological Vocabulary of the Shug hni Group 6, herausg. von G. Redard, Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag. Moskovskij svod 1949: Moskovskij letopisnyj svod konca XV veka [Moscow Chronicle Collection of the Late 15ᵗʰ Century]. – Polnoe sobranie russkich letopisej 25, Moskva, Leningrad: Izdatelstvo AN SSSR. Moszyński Kazimierz 1957: Pierwotny zasiąg języka prasłowiańskiego [The Original Range of the Proto-Slavic Language], Wrocław: PAN. NAM 1769: A New & Accurate Map of the Krim Tartary, the Sea of Azof, and Parts of the Rivers Dneper, Bog and Kuban. Taken from Original Drawings & Memoirs, London, available online. Internet Access: https://www.swaen.com/listing/a-new-accurate-map-of-the-krim-tartary-the-sea-of-azof-and-parts-of-the-rivers-dneper-bog-and-kuban/14232. OA: Onomastičeskij archiv Instituta ukrainskogo jazyka NAN Ukrainy [Onomastic archive of the Institute of Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine], Kyiv: Institute of the Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine. Orel Vladimir E. 1986: K voprosu o reliktach iranskoj gidronimii v bassejnach Dnepra, Dnestra i Južnogo Buga [On the Issue of Relics of Iranian Hydronymy in the Basins of the Dnieper, Dniester and Southern Bug]. – Voprosy jazykoznanija 5, 107–113. Otin Evgenij S. 2012: Gidronimija Dona 2: Nižnij Don [Hydronymy of the Don 2: The Lower Don], Doneck: Jugo-Vostok. Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch [Indo-European Etymological Dictionary] 1, München, Bern: A. Francke AG Verlag. Prijmak Viktor V. 2022: Pogrebenija sarmatskogo vremeni bassejnov verkhnej Suly i verkhnego Psla (načаlo I tys. n. e.) [The Burials of the Sarmatian Period in the Basins of Upper Sula and Upper Psla (The Beginning of the 1st Millennium AD)]. – Druzej medlitelnуj uchod… Pamiati Olega Šarova / The footsteps of my friends leaving… Ad memoriam Oleg Sharov, sost. i otv. red. M. M. Kazanski, A. V. Mastykova, Kišinіov: Stratum Plus, 221–234. DOI: https://doi.org/10.55086/SL23VAD649. PTT 1736–1737: Provinciarum Turcico tartaricarum inter Tanaim Borysthenem et Bogum sitarum quas duobus an[n]is viz. 1736. et 1737. Anna augustissima russorum autocratrix subegit ex prototypo petropolitano concin[n]ata accuratissima delineatio: in qua simul occupatio peninsulæ Crim[m] et Cuban nec non expugnatio Assow et Oczakow exhibentur 25 [studio Ant. du Chaffat, circ. Suevici et civ. imp: august. capit. et rei fortific. præf.], available online. Internet Access: https://ryhiner.ub.unibe.ch/de/world/volume/390/image/9545. Rastorgueva Vera S., Edelman Džoj I. 2000: Etimologičeskij slovar iranskich jazykov [Etymological Dictionary of Iranian Languages] 1, Moskva: Vostočnaja literatura. Rastorgueva Vera S., Edelman Džoj I. 2003: Etimologičeskij slovar iranskich jazykov [Etymological Dictionary of Iranian Languages] 2, Moskva: Vostočnaja literatura. Rastorgueva Vera S., Edelman Džoj I. 2007: Etimologičeskij slovar iranskich jazykov [Etymological Dictionary of Iranian Languages] 3, Moskva: Vostočnaja literatura. Sevortian Èrvand V. 1974: Etimologičeskij slovar tiurskich jazykov (Obščetiurskie i mežtiurskie osnovy na glasnye) [Etymological Dictionary of Turkic Languages (Common Turkic and Inter-Turkic Vowel Bases)], Moskva: Nauka. SG III: Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich [Geographical Dictionary of the Kingdom of Poland and Other Slavic Countries] 3, pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, W. Walewskiego, Warszawa: Wiek, 1882. SHU 1979: Słownyk hidronimiv Ukrajiny [Dictionary of Hydronyms of Ukraine], Kyjiv: Naukova dumka. Sims-Williams Nicholas 1983: Chotano-Sogdica. – Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London 46(1), 40–51. SSS I: Słownik starożytności słowiańskich: encyklopedyczny zarys kultury słowian od czasów najdawniejszych do schyłku wieku XII [Dictionary of Slavic Antiquities: An Encyclopedic Outline of Slavic Culture from the Earliest Times to the End of the XII Century] 1: A–E, cz. 1, red. W. Kowalenko, G. Labuda, T. Lehr-Spławiński, Wrocław, Warszawa, Kraków: Ossolineum. Wyd. PAN, 1961. Stebline-Kamensky Ivan M. 1999: Etimologičeskij slovar vachanskogo jazyka [Etymological Dictionary of the Wakhi Language], Sankt-Peterburg: Peterburgskoe Vostokovedenie. Stryžak Olexij S. 1963: Nazvy ričok Poltavščyny [Names of the Rivers of Poltavschyna], Kyjiv: AN URSR. Stryžak Olexij S., ed., 1981: Hidronimija Ukrajiny v jih mižmovnych i miždialektnych zvjazkach [Ukrainian Hydronymy in Interlanguage and Interdialect Connections], Kyjiv: Naukova dumka. Šapošnikov Aleksandr K. 2007: Sarmatskie i turanskie jazy­kovye relikty Severnogo Pričernomorija [Sarmatian and Turanian Linguistic Relics of the Northern Black Sea Region]. – Etimologija. 2003–2005, Moskva: Nauka, 255–322. Šapošnikov Aleksandr K. 2015: Novorossija pervonačalnaja. Toponimičeskie i topografičeskie svidetelstva (po sostojaniju na 1774/5 g.) [Novorossiya Initial. Toponymic and Topographical Evidence (as of 1774/5)]. – Rekvijem filologičeskij. Pamiati E. S. Otina, Kiev: Izdatelskij dom Dmitrija Burago, 51–109. 26 Šmidt Alexandr O., compil., 1863: Materialy dlja geografii i statistiki Rossii, sobrannye oficerami Generalnogo štaba. Chersonskaja [gubernija] [Materials for the Geography and Statistics of Russia, Collected by Officers of the General Staff. Kherson [Province]] 1, Sankt-Peterburg: Voennaja tipografija. Takazov Fedar M. 2015: Digorsko-russkij slovar. Russko-digorskij slovar [Digor–Russian dictionary. Russian–Digor dictionary], Vladikavkaz: Pervaja Obrazcovaja tipografija. Tenišev Edchjam R., ed., 1984: Sravnitelno-istoričeskaja grammatika tiurkskich jazykov: Fonetika [Comparative-Historical Grammar of the Turkic Languages: Phonetics], Moskva: Nauka. Toporov Vladimir N., Trubačеv Oleg N. 1962: Lingvističeskij analiz gidronimov Verchnego Podneprovija [Linguistic Analysis of Hydronyms of the Upper Dnieper Region], Moskva: Izdatelstvo AN SSSR. Trubačеv Oleg N. 1968: Nazvanija rek Praoberežnoj Ukrainy. Slovoobrazovanie. Ètimologija. Ètničeskaja interpretatsija [Names of the Rivers of Right-bank Ukraine: Word Formation. Etymology. Ethnic Interpretation], Moskva: Nauka. Tsagaeva Anastasija Dz. 1971: Toponimija Severnoj Osetii [Toponymy of North Ossetia] 1, Ordžonikidze: Ir. Tsagaeva Anastasija Dz. 1975: Toponimija Severnoj Osetii 2: Slovar geogrāfičeskich nazvanij [Toponymy of North Ossetia 2: Dictionary of Geographical Names], Ordžonikidze: Ir. Tskhovrebova Zamira D., Dzitstsoity Yury A. 2013: Toponimija Južnoj Osetii 1: Dzauskij rajon [Toponymy of South Ossetia 1: Dzauski District], Moskva: Nauka. Tskhovrebova Zamira D., Dzitstsoity Yury A. 2015: Toponimija Južnoj Osetii 2: Znaurskij rajon, Čhinvalskij rajon [Toponymy of South Ossetia 2: Znaursky District, Tskhinvali District], Moskva: Nauka. Turaev Burchon B. 2010: Leksiko-semantičeskoe i slovoobrazovatelnoe issledovanie mikrotoponimii doliny Jagnob: avtoreferat dissertacii na soiskanie učionoj stepeni kandidata filologičeskich nauk [Lexical-Semantic and Word-Formation Study of Microtoponymy of the Yagnob Valley: Abstract of a Dissertation for the Degree of Candidate of Philological Sciences], Dušanbe: TGPU im. S. Ajni. Vasmer Max 1986 [1967]: Etimologičeskij slovar russkogo jazyka [Etymological Dictionary of the Russian Language] 2: E–Muž, perevod s nemeckogo i dop. čl.–kor. AN SSSR O. N. Trubačeva, izd. 2, Moskva: Progress. Veličko Samoil 1851: Letopis sobytij v Jugo-Zapadnoj Rossii v XVII-m veke [Chronicles of Events in South-Western Russia in the 17th Century] 2, sost. S. Veličko, Kiev: Lito-tipografičeskoe zavedenie Josifa Valnera. Veličko Samoil 1855: Letopis sobytij v Jugo-Zapadnoj Rossii v XVII-m veke [Chronicles of Events in South-Western Russia in the 17th Century] 3, sost. S. Veličko, Kiev: Lito-tipografičeskoe zavedenie Josifa Valnera. 27 Viazmitina Marija I. 1962: Zolota Balka (poselennia sarmatskoho času na nyžnomu Dnipri) [Zolota Balka (Sarmatian Settlement on the Lower Dnieper)], Kyïv: Vydavnyctvo AN URSR. Železniak Iryna M. 1987: Ros i etnolingvist yčni procesy Serednionaddniprianskoho Pravoberežžia [Russian and ethnolinguistic processes of the Middle Dnieper Right Bank], Kyïv: Naukova dumka. Varia Onomastica: Sarmato-Alanica (Dniepras, Bugas) SANTRAUKA Atlikus Dniepro ir Bugo regionų toponimijos etimologinę analizę, skirtingose abiejų upių vagų ruožuose, aptiktas iranėnų vardų sluoksnis (20 vienetų). Šias iranėnų kalbų leksemas pagrįstai galima priskirti alanų kalbos paveldui. Prielaidą patvirtina kai kurios rekonstruotų prototipų fonetikos ir morfologijos ypatybės bei ypatingos jų paralelės su osetinų kalbos, kaip alanų tarmių palikuonės, žodynu. Tariamo alanų substrato žodžių, išlikusių minėtu vietovių slaviškoje toponimijoje, sąrašą sudaro šie elementai: *ăf-sarak (< *ăpi šar-aka-) ‘[upė su] vandens slenksčiais / tarpeklais’, *dur-astur arba *dur-ustur ‘didelis akmuo’, *lakand ‘uola, akmuo skersai upės’, *sāg-barz ‘elnių kalva’, *san-ford/*sān-ford, *wār-dax-āl arba *wār-dax-el ‘upė su slenksčiais’, *xati-či-ā (> *xaccā?) arba *xat-iča, *xur-sin arba *xur sin (Dniepro srities teritorija); *ars-warm[ā] ‘lokio dauba’, *aspa-xāg (< *aspa-xāk) ‘arklių upė, vanduo’, *be-gan (< *bai-kana-) ‘vieta, kur upė išsišakoja’, ‘upės atšaka’, *dāč-kāu ‘griovys su užtvanka’, *frās-sāyan (= *frān-sāyan) arba *fars-san ‘plati [upės] vaga’, arba ‘[upė su] plačia vaga’, *kard-āf ‘purvo vanduo’, *mār-wārā arba *mār-rār- ‘upė / vanduo su užtvanka’, *sarak arba *sarāk ‘pagrindinis intakas’, ‘aukštupys’, *sarda-gan (< *sarda-kan) arba *sard-ag-ān ‘vasaros šaltinis’, ‘šiltas šaltinis’, *un[i]-gul (< *un[i]-kul) ‘upelis iš duobės ar daubos’, *waran, *wārān ‘lietus, lietaus upelis’, *xūs-dān ‘išdžiūstanti upė’, ‘seklį upė’ (Bugo srities teritorija). Rekonstruoti prototipai leidžia daryti išvadas dėl Dniepro ir Bugo regionų alanų tarmių leksikos sudėties, fonetikos ir žodžių morfologijos. 28