Baltic Layer in the Hydronymy of the Dnieper River Region

Acta Linguistica Lithuanica 2026, т. 94, с. 1–19 Посилання на зміст / Turinio nuoroda ISSN 2669-218X (онлайн / elektroninis) БАЛТІЙСЬКИЙ ШАР У ГІДРОНІМІЇ БАСЕЙНУ РІЧКИ ДНІПРО Шар балтійських мов у гідронімії регіону річки Дніпро ОЛЕКСАНДР І. ІЛІАДІ Державна установа «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» Е-mail: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-5078-8316 Напрями досліджень: етимологія, порівняльно-історичне мовознавство, загальне й типологічне мовознавство. https://doi.org/10.35321/all94-05 АНОТАЦІЯ Мета дослідження — виявити спадщину балтійських мов у гідронімії Дніпровського регіону. Зокрема, увагу зосереджено на реконструкції балтійського лексичного шару, існування якого не суперечить історичним та археологічним даним щодо аналізованих територій. У результаті дослідження реконструйовано 50 лексем, які, як вважається, належали до лексикону давніх балтів. Такий висновок обґрунтовано етимологією розглянутих назв водних об’єктів, пояснюваною лексикою східнобалтійських і західнобалтійських мов. Лексична реконструкція можлива за дотримання певних умов етимологічної процедури: 1) виокремлення етапів слов’янізації балтійської гідронімії з описом фонетичних і морфологічних процесів, які супроводжували адаптацію; 2) відмежування слов’янського словотвірного розширення як способу адаптації балтійських слів у чужомовному середовищі; 3) визначення взаємозв’язку між реконструйованими «дніпровськими» балтизмами та архаїчною лексикою східнобалтійських і західнобалтійських мов. Дотримання цих умов дало змогу (а) виокремити кілька типів паралелей, що пов’язують давньобалтійські гідроніми Дніпровського регіону з топонімією різних балтійських мов; (б) припустити можливу протолитовську належність найчисленнішої групи балтійських лексичних реліктів. КЛЮЧОВІ СЛОВА: етимологія, реконструкція, прототип, рефлекс, балтійські мови, гідронім, ареал. АНОТАЦІЯ Мета дослідження — виокремити спадщину балтійських мов у гідронімії Дніпровського регіону. У дослідженні особливу увагу приділено реконструкції балтійського лексичного шару, існування якого відповідає історичним та археологічним даним щодо аналізованих місцевостей. Результат дослідження — 50 реконструйованих лексем, які, як вважається, пов’язані зі словником давніх балтів. Цей висновок обґрунтовує етимологія розглянутих назв водних об’єктів, пояснена на основі словника східнобалтійських і західнобалтійських мов. Реконструкція лексики можлива за дотримання певних умов етимологічної процедури: 1) виокремлення етапів слов’янізації балтійської гідронімії з описом фонетичних і морфологічних процесів, що супроводжували адаптацію; 2) виокремлення поширення слов’янських дериваційних форм як способу пристосування балтійських слів у чужомовному середовищі; 3) встановлення взаємозв’язку між реконструйованими балтизмами Дніпровського регіону та архаїчним словником східнобалтійських і західнобалтійських мов. Дотримання цих умов зумовило (а) виокремлення кількох типів паралелей, що пов’язують давні балтійські гідроніми Дніпровського регіону з топонімією різних балтійських мов; (б) припущення, що найчисленніша група балтійських лексичних реліктів може бути віднесена до спадщини протолитовських діалектів. КЛЮЧОВІ СЛОВА: етимологія, реконструкція, прототип, рефлекс, балтійські мови, гідронім, ареал. Авторське право © 2026 Alexander I. Iliadi. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення автора й джерела. // Išleido Lietuvių kalbos institutas. Šis straipsnis yra atviros prieigos, platinamas pagal „Creative Commons“ priskyrimo licencijos sąlygas, leidžiančias neribotai naudoti, platinti ir atkurti turinį bet kokioje laikmenoje, nenurodant autoriaus ir šaltinio. Отримано: / Gauta: 2026–05–05. Прийнято: / Priimta: 2026–05–14. 1 1. ВСТУП: БАЛТІЙСЬКА СПАДЩИНА В ГІДРОНІМІЇ ДНІПРОВСЬКОГО РЕГІОНУ Балти, які населяли територію басейну Дніпра в другій половині першого тисячоліття до н. е. (Vitkūnas, Zabiela 2017: 34–36, з літературою), залишили тут не лише матеріальні сліди у вигляді численних археологічних об’єктів, а й мовний субстрат у місцевій географічній номенклатурі. Найвагоміший досвід вивчення цієї проблеми представлено в дослідженнях академіків Vladimir N. Toporov та Oleg N. Trubačev (Toporov, Trubačev 1962), а також у працях Anatolij P. Nepokupnyj (1981) та Irina M. Železniak (1987). Однак від часу їхньої публікації стали доступними нові джерела, які дають змогу доповнити наявний список балтійських лексем у топонімії басейну річки Дніпро. На жаль, досі цей матеріал не було належно оцінено як свідчення дописемної історії балтійських мов. Причина полягає в тому, що тривалий час складна проблема слов’яно-балтійських мов контактів у басейні Дніпра та реконструкція лексики давніх балтійських діалектів на цій території за даними топонімії залишалися на периферії індоєвропейського порівняльно-історичного мовознавства, звідки й відставання в її розвитку (на відміну, наприклад, від активного пошуку давньобалтійської гідронімії на російському Північному Заході). Показово, що проблему балтійсько-слов’янської мовної взаємодії в басейнах Дніпра, Дону, Оки, Вісли тощо повністю замовчано в одній із нещодавніх ґрунтовних праць з історії східнобалтійських мов за даними їхніх контактів (Jakob 2024), хоча подібний підхід до вивчення пруссько-німецьких мовних відносин і давньопрусської топонімії як джерела реконструкції лексем, утрачених у апелятивній лексиці, уже давно практикується в балтійських мовознавчих студіях (Toporov 1975; 1979; 1980; 1984; 1990; Blažienė 2023). З огляду на це будь-яке дослідження, спрямоване на заповнення прогалин у вивченні балтійського шару в гідронімії басейну річки Дніпро, видається актуальним. 2. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ мета запропонованого дослідження — виокремити балтійську спадщину в гідронімії деяких приток Дніпра, а саме річок Десни, Прип’яті, Псла, Тетереву, течія яких частково окреслює межі ареалів балтійської археологічної культури. Передумови цього такі: 1) гідроніми Верхнього та частково Середнього Дніпра, генезис яких уже встановлено в працях наших попередників; 2) велика група географічних назв, які раніше не було введено до наукового обігу (наприклад, вони відсутні в спеціальному дослідженні I. M. Železniak (1987)); вони не мають слов’янської етимології, однак виявляють сильну подібність до апелятивної лексики й топонімії балтійських мов. Зазначеної мети досягають шляхом розв’язання кількох завдань: – етимологічного аналізу гідронімів басейну Дніпра, які за низкою формальних ознак попередньо можна генетично пов’язати з балтійською лексикою; – реконструкції давньобалтійських лексем, збережених у слов’янській гідронімії; – визначення фонетичних і морфологічних закономірностей, що супроводжували слов’янізацію балтійської гідронімії в різні періоди; – визначення місця реконструйованих лексем в архаїчній діалектній лексиці балтійських мов. Ми пропонуємо низку етимологій, які вводять до наукового обігу балтійського історичного мовознавства нові дані про мовні сліди, залишені давніми балтами в топонімії Дніпровського регіону. Йдеться про реконструкцію лексичних реліктів мови балтійського населення, яке мешкало на узбережжях річок Десни, Прип’яті, Псла й Тетереву та їхніх приток (необхідну літературу про балтійські археологічні сліди в басейнах цих річок див. у: Toporov, Trubačev 1962; Železniak 1987: 93, 107–109). Відповідно, об’єктом дослідження є низка назв водних об’єктів, локалізованих у басейнах зазначених річок. 2 Балтійський генезис установлено для: а) гідронімів Дніпровського регіону, яким не приділяли уваги в порівняльно-історичному слов’янському та балтійському мовознавстві; б) лексем, які раніше пояснювалися на підставі даних інших мов. 3. МАТЕРІАЛ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Сьогодні ми маємо досить розлогий список балтійських лексем у топонімії Дніпровського регіону; однак, на нашу думку, його можна істотно розширити завдяки новим даним. Дослідницьку базу становлять топоніми, імовірно балтійського генезису, взяті з історичних документів (географічних описів), матеріалів діалектологічних та ономастичних експедицій (OA), а також джерел ономастичної лексики слов’янських і балтійських мов. Ці топоніми за своїми фономорфологічними характеристиками близькі до балтійської ономастичної та апелятивної лексики або етимологічно тотожні їй. Іншими словами, вони пояснюються виключно на матеріалі балтійських мов, який характеризується певною формою коренів і афіксів. Деякі методологічні передумови етимології та реконструкції балтійських прототипів. Згідно з V. N. Toporov та O. N. Trubačev, «<...> існує низка показників, які [генетично] можуть однаковою мірою бути як балтійськими, так і слов’янськими. У такому разі лише конкретний аналіз, що охоплює як кореневу частину, так і сам принцип назви, допомагає виявити давнє джерело цього гідроніма» (Toporov, Trubačev 1962: 159). Цей висновок релевантний для запропонованого дослідження. У цьому контексті гідроніми зі спільними «балто-слов’янськими» коренями та формантами не розглядаються в дослідженні з огляду на складність визначення їхньої балтійської належності. Натомість ми приймаємо до розгляду композити з набором компонентів (основ), типових для балтійської гідронімії, а також суфіксальні деривати від коренів, засвідчених у балтійських мовах, але не виявлених у слов’янських мовах. «Типовість» і «засвідченість» підтверджуються даними порівняння з балтійською лексикою. 3.1. Балтійська етимологія визначається для: – гідронімів-композитів і суфіксальних гідронімів, які мають повнолексемні відповідники принаймні в одній із балтійських мов; – гідронімів-композитів, які не мають повнолексемних відповідників у балтійській лексиці, але такі аналоги виявляються окремо для кожної частини реконструйованого гідронімічного композита; – суфіксальних гідронімів, які не мають лексичних тотожностей у балтійській лексиці, однак мають відповідники з варіантною словотвірною морфологією. Отже, імовірним є балтійське походження назв, етимологічний склад яких пояснюється виключно із залученням матеріалу балтійських мов. Кожен випадок генетичної відповідності між реконструйованою балтійською лексемою та історично засвідченими топонімами й апелятивними лексемами балтійських мов перевіряється методами порівняльно-історичного мовознавства. Методи, використані в запропонованому дослідженні, такі: етимологічний і порівняльно-історичний (зокрема, для встановлення генетичної тотожності порівнюваних форм, визначення відносної хронології мовних явищ і реконструкції прототипів актуальними є такі методи). 3.2. Хронологічні аспекти реконструкції балтійської гідронімії Дніпровського регіону. Ознайомлення слов’ян із балтійською гідронімією не було одноразовою подією, звідси й варіативність відображення балтійських звуків і груп фонем під час слов’янізації назв водних об’єктів. 3 3.2.1. Випадки ранньої слов’янізації представлені формами з таким розвитком. 3.2.1.1. Вокалізм Balt. *a > Slav. *o: *Rasapē > Pocona; Balt. *ā > Slav. *a: *Mānas > Ман; Balt. *e > Slav. *ē: *Up[a]leiā > Воплея; Balt. *u > Slav. *ъ (> [ø]): *Gur-ap- > *Гъранъ > Гран; *Irupē > *Иръпa > Ирпа. Подібна ситуація спостерігається в суфіксах, пор. деривати з *-uцā. Balt. anlaut *uwas reflected as *vъin the Old Slavonic language: the vowel *ъcould not stand at the beginning of the word, therefore v-prothesis appeared before *ъ, cf. *Up[a]leiā > *Vъpleja > Воплея; Balt. *ū > Slav. *y: *Krūmas > Крымъ; *Mūkā > Мъка; Balt. *i > Slav. *ъ (> [e], [ø] depending on the position): *Girdis > *Жьрдь > Жердь; *Pikils- > *Пычьлсь > *Пчелсь тощо. Подібна ситуація спостерігається в суфіксах, де *ъ < *i, утратившись у слабкій позиції, пор. приклади з -ir-, -in-. Початковий Balt. *i у слов’янській вимові отримав j-протезу через неможливість початкового *ъ- < *i тут, пор. *Irupē > *Иръпa > Ирпа; Balt. *ī > Slav. *i: *Aldažīg- > Ладожига; *ūir̨ia-uadųā > Виреві̨ва; Balt. *au > Slav. *u: *Aušūčā > Ушва; Balt. *ei̯ > Slav. *ī: *Eisrau̯ā > Истрoвка; *Leiž-ertas > Лизер(ъ)т; *uei̯sadau- > Вı̨содова; Balt. *ei̯ > *ē > Slav. *ě: *Sę́tinas or *Sę́tinā > Сѣтное. Йдеться про слов’янізацію фонетично розвинених форм, у яких протобалтійський дифтонг *ei̯ уже перетворився на вузьке *ē. Так цей дифтонг розвивався у східнобалтійській мові, де *ē згодом перейшов у дифтонг ie; пор. подібний пізніший розвиток ē > ie в жемайтському діалекті (Zinkevičius 1980: 77). Та сама ознака засвідчена в балтійських запозиченнях у російських діалектах (Anikin 2005); Balt. *an > Slav. *o (> [u]): *Palangā > *Paloga > Палуга; Balt. *in > Slav. *ę (> [’a]): *Išminč- > Смячь-рѣчка (= *Смачь). 3.2.1.2. Консонантизм і кластери Balt. *k, *g before *e, *ē, *i > Slav. *č, *ž: *Neu̯ker- > Невечера; *Kibir- > Чибра; *Pikils- > *Пычьлсь; *uers-akis > Вересочь; *Degē > Дежа; *Gēruē > Жерева; *Girdis > Жердь; Balt. *š > Slav. *š: *Šarau̯ or *Šerau̯ > Шарова; Balt. *ž > Slav. *z: *Leižertas > Лизерт; Balt. *u > Slav. *v: *Uar-apē > Воропа; Balt. *šu > Slav. *sv: *Šueta- > Свѣто-; Balt. *ia > Slav. *e: *ūiria-uadųā > Виреві̨ва. 3.2.1.3. Групофонеми Balt. TarT > Slav. ToroT: *Dargalis > Дороголь; *Nemalųā > Немолова; Balt. TerT > Slav. TereT: *uers-akis > Вересочь; *Gēruē > Жерева; Balt. *ald- > Slav. *lad-: *Aldažīg- > Ладожига; *Aldīn- > Ладинка; 3.2.2. Приклади пізньої слов’янізації. Деякі дніпровські гідроніми мають форми, фонетично близькі до їхнього давньобалтійського прототипу (з *a, *u, *i, *art, TerT). Ці назви водних об’єктів були слов’янізовані в пізнішу епоху, коли відповідні фонетичні процеси (див. вище) вже завершилися в слов’янських мовах. Пор.: Balt. *a > Slav. a: *Šueta-balinor *Šueta-ualinē > Свѣтовальное; Balt. *u > Slav. u: *Dulupē > Дулюпа. Подібне спостерігається і в суфіксах –ut–/–uč–, –uti–, пор. *Rad-utiā or *Rad-utis > Радутa тощо; Balt. *i > Slav. i: *Žižmā > Сизма (за ранньої слов’янізації очікувалося б *Съзма > *Сезма з вокалізацією ъ > e); Balt. *art- > Slav. art-: *Arta-paltis > Артополот; 4 Balt. TerT > Slav. TerT: *uerden- > Вѣрдин; Balt. TarT > Slav. TarT: *Žardenā > Жарденя (за раннього запозичення очікувалося б *Жереденя або *Зороденя з урахуванням повної етимологічної тотожності східнобалтійського *žardas: Slav. *žordъ, пор.: Derksen 2015: 513); Balt. *ž, *š > Slav. z, s: *Leižertas > Лизерт; *Išminč- > Смячь-рѣчка; *Ušnā > Юсенка. Сюди також належать форми зі зміщенням «шиплячий приголосний → свистячий приголосний» і подальшою дисиміляцією за дзвінкістю/глухістю (*Žižmā > Сизма), а також форми з відсутністю результатів першої палаталізації задньоязикових приголосних, пор. *Kent-ulis > Kemūль. В останньому прикладі передавання *ū як слов. *у [ы] замість очікуваного y [u] (як *Kemulь) у разі пізньої слов’янізації спричинене впливом структурної аналогії слов’янської топонімії з результатом –ыль, широко представленим у басейні річки Дніпро, пор. Войтыль (SHU 1979: 549), Горбыль, Бадиль (Чернігівська область), Кордиль, Бургиль (Сумська область) тощо (OA). Фонетична адаптація балтійської топонімії в слов’янській мові супроводжувалася ще кількома процесами. Афереза (*a-, *i-), пор.: *Alarnā > Ларна; *Išminč- > Смячь-рѣчка. Протеза: (j-) *Enāuā > Енава; *Ušnā > *Юсна. Епентеза: *Eisrauā > Истровка. Звук [t] з’явився в слов’янізованій формі гідроніма як позиційна вставка, пор.: *osroṷъ > *ostroṷъ, срам > діал. страм, Стретение > діал. Стретение. Далі наведемо приклад із l-epentheticum у *Tarpiā > Торопля. 3.3. Морфологічні аспекти реконструкції балтійської гідронімії Дніпровського регіону. Реконструкція будь-якої балтійської лексеми, збереженої в гідронімії, здійснюється з урахуванням чинника її словотвірної та граматичної адаптації в слов’янській мові. Отже, у деяких випадках ми можемо відновити первісну форму балтійської назви за таких умов: а) коли відділяється слов’янське словотвірне «нашарування» від гідроніма, наприклад суфікс -к- (Истрос-ка, Ладин-ка, Рон-ка, Юсен-ка), -ецу- (Могун-ецу); б) коли враховуються результати переосмислення морфології балтійської лексеми в дусі слов’янської словотвірної морфеміки, пор. балт. суф. субст. -in-, -n- > слов. суф. прикм. -ьn-; балт. -иуа > слов. -ьva, -ьva (після шиплячого приголосного); -auā, -āuā > -ova, -ava, -ūlis > -ylь (-ыль), -mā > -(b)ma. Важко диференціювати дніпровські гідроніми з формантами –auā та –āuā, оскільки в слов’янському вжитку вони ввійшли як до категорії географічних назв із –ava, так і з –ova через процес аналогії. Звідси й умовний характер реконструкції суфіксальної частини деяких субстратних балтійських лексем. У деяких випадках слов’янізація балтійських гідронімів супроводжувалася сприйняттям їхньої форми однини як множини, пор. одн. *[A]uslā > мн. Вѹсла, -сел. Тут варто нагадати міркування V. N. Toporov та O. N. Trubačёv із наведеної вище праці: «Загалом, під час пошуку слідів балтійських гідронімів треба враховувати, що вони можуть бути замасковані в слов’янській формі до цілковитої невпізнаванності. Ця вторинна форма, своєю чергою, входить до низки зовні близьких слов’янських назв, утворюючи цілий ланцюг перехідних гібридних форм, щодо яких важко сказати, де закінчується балтійське і починається слов’янське» (Toporov, Trubačёv 1962: 159). Цю тезу добре ілюструє наведений нижче матеріал, пор., наприклад, трансформацію балт. *uel-i–ual– як Вуливало, Веливела, Веливала, Вуливело, Вуливала, Валивала; *uida-lakis як Выдолочь, Видоличь, Видолочь, Witolсiz. Морфологічна адаптація балтійської лексики в слов’янському вжитку здійснювалася шляхом заміни балтійських граматичних показників їхніми генетичними аналогами. Чинники, що визначають цей процес: 5 1) Інтуїтивне розуміння носіями мови спорідненості обох контактних мов, а саме: приблизно однаковий принцип протиставлення чоловічого та жіночого родів (балт. -as чол. рід ПРОТИ -ā жін. рід = слов. -ъ чол. рід ПРОТИ -a жін. рід), генетичний зв’язок між системами формантів в обох мовах; 2) Умова балто-слов’янської двомовності в певну епоху (таку припускають для території Верхнього Дніпра; Toporov, Trubačëv 1962: 161, 162). Нижче наведено приклади фонетичних і морфологічних замін у балтійських гідронімах: основи на -ā (пор. протолит. N. sg. *-ā; Zinkevičius 1980: 189): *Eisr-auā > Истрoвка; Šar-auā or *Šer-auā > Шāрова; *Ušna > Осенка; основи на -jā (балт. основи на -jā, м’який тип основ на -ā; Endzelīns 1971: 141): *Tarpijā – Торонля. Сюди також належить тип із *-ē (балт. основи на (i)ē; там само: 146), пор. лит. stēms із -ē): *Ras-apē > Росона; *uar-apē > Ворона із західнобалт. *apiā, пор. давньопрус. ape; *Dul-upē > Дулона; *Ir-upē > Ирпа (*Ирьпа) зі східнобалт. *upē; *Degē > Дежа. Показник -ē, з огляду на те, що він був неможливий у називному відмінку слов’янських іменників жіночого роду, замінювався на -a. Існують складніші випадки, коли слов’янське закінчення -a могло замінювати як балт. *-iā, так і -is, пор. Велькуча = *uilkutiā (тоді -цis закономірно від tj) або *uilkutis (із пізнім вирівнюванням за аналогією до результату топонімів на -ча, пор. Вербча, Славча); Радұма = *Rad-utiā або *Rad-utis. Припущення обох форм зумовлене наявністю кількох варіантів цього форманта в балтійських мовах. основи на (i)ō (балт. N. sg. *-a-s): *Krūmas > Крымъ; *Leiž-ertas (~ Lith. er̃tas) > Лизертъ; *Ragas > Рогъ; *Mānas > Ман; основи на -ī (балт. основи на -ī): *Arta-paltis (~ Lith. Páltis) > Армополоть; *Kem-ūlis > Кемиль; *uers-akis > Вересочь; *uida-lakis > Видолочь. Граматичний показник дериватів із суф. -(i)nis неможливо визначити через сприйняття цих назв як прикметників, граматичний рід яких у слов’янських мовах варіював залежно від узгодження з тим чи іншим топографічним терміном. Пор. Сѣтное (озеро), за яким стоять *Sēt-inas або *Sēt-inā. 4. БАЛТІЙСЬКІ ЛЕКСИЧНІ РЕЛІКТИ В ГІДРОНІМІЇ БАСЕЙНУ РІЧКИ ДНІПРО 4.1. Басейн Десни *Al-arnā Ларна: «С. Лотоки при рч. Ларнѣ (притокъ Палужи)», початок XVIII століття (Lazarevskij 1888: 366). Гідронім зберігає балт. *Al-arnā «текуча arnâ», спотворене в слов’янському дієслівному вжитку (афереза). Щодо складу слова пор. лит. Alÿs — озеро, Al-upē, Al-upē, Alī-trakas, латв. Ala — річки ~ лит. alėti «текти», «цебеніти», «капати» (Vanagas 1981: 38) & латв. Ārni, Ārnis, лит. (дериват) Arnėnų km., давньопрус. Arnow, 1322 < {*arn-}, фрак. Ἄρνη, Καλα-σαρα — топоніми (Toporov 1975: 104). Компонент *arn-, очевидно, належить до типу «давніх індоєвропейських» назв водних об’єктів, будучи дериватом PIE із суф. -n від кореня *er-/*or- «приводити в рух, збуджувати» (див.: Krahe 1964: 45–46: Arn-). Семантика реконструйованого *arnis — «плинна вода» (Woudhuizen 2020: 49, з посиланням на Jürgen Udolph). *Alda-žīg- (?) Ладожига, 1786 — річка в Чернігівському намісництві (Šafonskij 1851: 215) = *Alda-žīg- (?), пор. лит. Aldikis, Aldos ~ фрак. Alda, дак. alda «вологе місце, болото» & Žygis (Vanagas 1981: 38, 402). *Ald-in- Ладинка: «С. Ладинка, при р. Ладинкѣ», 1765 (Чернігівський полк; Lazarevskij 1866: 38) = *Ald-in- ~ латв. Āldiņi — гідронім ~ лит. Aldonà (Toporov 1979: 24: *eld-). 6 *Arta-paltis Армоноло́м — назва кількох річок: лівої притоки Многи, правої притоки Лисогору, лівої притоки Сули, лівої притоки Дніпра (Армоноломъ, 1785, 1852; SHU 1979: 24, Армоноломъ, 1786; Šafonskij 1851: 525, 580–581); лівої притоки Сули та Дніпра (Армоноломъ, XVI, Арманоломъ, 1769 тощо (SHU 1979: 24). Сучасна наука має дві етимології цього гідроніма. Тепер обидві потребують перегляду, передусім у фонетиці. 1. Іранська версія, до якої автори досліджень дніпровської гідронімії некритично звертаються. Йдеться тут про первісне *Арманород = Iran. *Arta-pord ~ Alan. αρδό «Бог» і осет. ford «велика річка» (Stržyk 1963: 83–84). Однак ця етимологія не пояснює причин збереження початкового *art-, яке в слов’янській мові зазнало метатези *rot-/*rat- (пор. *orkyta > рокuma, ракуma). Крім того, мотивація назви «Божа річка» є сумнівною. 2. Слов’янська етимологія передбачає прочитання гідроніма як *Vьrto-poltъ > *Вартополом > Артополом. Праслов. *polt-, добре представлений у слов’янській топонімії, генетично пов’язаний із PIE *pel- «широкий» (Kazlova 2000: 167–169, 170). Цю версію обґрунтовують, посилаючись на ймовірну аферезу в-. Однак, по-перше, у діалектах випадає не лише звук в, а й к та х-, тому такою самою мірою ймовірними є первісні прототипи *Kъrto-poltъ і *Xъrto-poltъ. По-друге, в випадає лише перед наступним губним голосним, але не перед а. По-третє, східнослов’янський рефлекс праслов. *vьrt- (*vьrtěti) завжди має e, а не a, як у *вартm- (є лише білор. варцeць з «a < e). Спроба обґрунтувати варіант *Vьrto посиланням на пол. wart «водойма» не переконує, оскільки польське слово є рефлексом праслов. *vьrtъ із нормальним розвитком *br > ar перед твердим t. Ми пропонуємо трактувати Армонолом як елемент балтійського шару в дніпровській топонімії, тобто як балт. *Arta-paltis «близький струмок». Пор. лит. artùs «близький», artì «біля, поруч, поряд» і латв. palts, palte «калюжа», «потік дощу», а також реконструйоване лит. *paltis і гідронім Páltis — назва річки й озера (Smoczyński 2019: 1178–1179). Див. також (Derksen 2015: 61–62). Збереження *art у слов’янському вжитку без очікуваної тут метатези балт. *art- > Slav. *ort- > *rotor *rat можна пояснити пізнішою слов’янізацією балтійського гідроніма, яка відбулася в період, коли цей фонетичний процес у слов’янських мовах уже завершився. Повноголосся в другому компоненті виникло не фонетично, оскільки гідронім через збереження *art було слов’янізовано пізніше, а за аналогією до слов’янських топонімів із основою Полом-. Раніше балтійську етимологію в загальних рисах виклав Alexander I. Iliadi (2025: 3). *Auš-u̯u̯ā Ушва́, -и́ (Ушва, XIX) — річка, притока Сейму, лівої притоки Десни, лівої притоки Дніпра (SHU 1979: 582) < *Ушва = *Auš-u̯u̯ā — похідне з формантом -u̯u̯ā від *[a]ušē (див. нижче). *Darg-alis Дороголь — озеро: «висше на устье чрезъ Десну реку <...> да по озеро Дороголь» (GS 1901: 256) = балт. *Darg-alis, пор. з варіантним суфіксальним оформленням *Darg-el- > Lith. Dárgelė — гідронім ~ dargùs «негожий», «огидний, поганий» (Vanagas 1981: 80), dargà «дощова погода», діал. «гниття» (Derksen 2015: 115–116). Топонімізація апелятивів із суф. -el-, -al- (лит. -elis (-ė), -alis); одним зі значень обох суфіксів у балтійських мовах є значення «носій властивості, ознаки» (Ambrazas 2000: 176–177). Назви річок із -alė, -alis становлять одну з найчисленніших категорій у литовській гідронімії, див.: (Vanagas 1981: 80). 7 *Dul-upē Дулюпа — річка: «Д. Ильбовь, на р. Дулюпѣ» (Lazarevskij 1866: 422, 428) = *Dul-upē. Пор. лит. Dùlpis < *Dul-upis, Dul-upỹs ~ лит. dùlas, латв. duls «сірий, світло-сірий, жовтуватий» (Vanagas 1981: 96), а також dūliava (там само: 95). Друга частина містить східнобалт. (лит., латв.) *upē < *up-ijā «річка», «течія, потік» ← «гирло річки» (Smoczyński 2019: 1982). *Eisr-auā Истровка: «Х. Истровка, на р. Истровкѣ» (Lazarevskij 1866: 420), Istrauka, Īčmpīraka — річка, ліва притока Снову, права притока Десни, ліва притока Дніпра (SHU 1979: 224) = протолит. *Eisr-auā, пор. лит. Eìstrauva ~ Eìsra (Vanagas 1970: 102: Éisr-aua; Vanagas 1981: 132). Формант -auā (< -ou-ā; Zinkəvičius 1987: 14; Ambrazas 2000: 50) виокремлюється в багатьох балтійських гідронімах, частина яких є давніми похідними (Vanagas 1970: 101). *Girdis, *Gird-eu- (?) «до Жердеви къ Днепру <...>» — річка в басейні Десни (Київський повіт Київської губернії), варіант Жердь, -u (SNMKG 2005: 45, 241), «до реки Жерди», Žerdž (SHU 1979: 195), Жёрдя (Žerdž, Жердь) — річка, права притока Жирака, права притока Горині, права притока Прип’яті, права притока Дніпра, «с. Грибовая при впадении рч. Жерди въ р. Горынь», пор. Жердя — село в Чемеровецькому районі Хмельницької області (SHU 1979: 195) < *Žьrdь. Можна зберегти балт. лексему *girdis, *gird-eu-, пор. лит. Gìrdē — лука ~ gìrdyti «поливати», girdupė «річка, з якої можна пити» (Vanagas 1981: 116), Girdỹs — місцева назва, давньопрус. Girdewithigen (*gird-eu-it-) (Toporov 1979: 243). Варіантність реконструкції балтійського прототипу зумовлена недостатньою ясністю гідронімічного результату: чи -ев відображає етимологічне балт. -ęu, чи це слов’янська граматична трансформація балт. *girdis за типом ū-основ (основа непрямих відмінків -ьv- > -ов-, діал. -еб-)? *Ir-upē Ирпа: «С. Сачковичи при р. Ирпѣ» (Lazarevskij 1866: 692), Iрná — річка, права притока Снову, права притока Десни, ліва притока Дніпра (SHU 1979: 223). Можливо, це слов’янізація балт. *Ir-upē > *Ирпна > Ирпа (як Рьжавець > Ukr. Иржавець, пор. «над рѣчкою Иржавцемъ», початок XVIII ст.; Miakotin 1896: 36). Пор. у Aleksandras Vanagas (1981: 131): лит. Ir-upė, імовірно, пов’язане з лит. ìrti «падати, опускатися», «розпадатися, розкладатися», «псуватися», «зникати, пропадати», «розмокати, просочуватися». Пор. також похідне лит. irtis «безодня, бездонна прірва», «вир» (Smoczyński 2019: 566). *Iš-minč- Смячь-рѣчка, 1714 — річка, права притока Снову, права притока Десни (DDH 1993: 229), Смячь, Смяч (KRU 1957: 94, 99, 183) = *iš-minč-, пор. лит. Mìnčia — назва річки з етимологічно неоднозначною основою (mink-, ment-?), див., наприклад, у A. Vanagas (1981: 216–217). *Kib-ir- Чибра (Чибра, 1729–1730) — річка (село Хрипівка Городнянського району Чернігівської області; SHU 1979: 608). Цей гідронім відтворює балт. *Kib-ir- ~ Lith. kìbiras «невелика суха протока» (про цей апелятив див.: Smoczyński 2019: 706). Щодо мотивації пор. Ветка, Бабина Ветка — ліва притока Дніпра (SHU 1979: 26) ~ ветка «відгалуження» як «місце, де річка розділяється на рукави». *Lat-auā Лотава — річка (село Шабалинів Коропського району Чернігівської області; Лотава, 1765–1769) (SHU 1979: 327; у Toporov 1990: 125): «потребує подальшого дослідження» = *Lat-auā, пор. лит. Latavā ~ lat- «текти» (Vanagas 1981: 182; Toporov 1990: 124, 125). Причиною збереження короткого суфіксального *a у слов’янському вжитку є включення цього 8 гідроніма до структурного типу географічних назв із -ava, пор. *Dǫbrava, *Lǫkava, *Morava тощо. *Leiǯ-ertas Лизерт, 1977 — озеро (село Великий Щимель Щорського району Чернігівської області; OA), точніше Лизерт = балт. *Leiǯ-ertas. Щодо складу пор.: лит. Liežys — озеро ~ liežti «змивати (про річку, воду)»; лит. Ertėja — річка ~ латв. ērte «широке місце на озері, де поблизу немає островів», лит. ėrtas «широкий», «просторий, обширний» (Vanagas 1981: 47, 190). Про давність ert див.: (Fraenkel 1962: 15; Karulis 1992: 271; LIV 2001 [1998]: 404; Smoczyński 2019: 395). Відсутність повноголосся в другій частині викликає подив (мало б бути *Лизерем). Не виключена рання конвергенція зі слов’янською географічною лексикою та етимологізація через *rъt-, пор. *rъtъ, *na-rъtъ «верхівка», «вершина гори» (ESSJ XXIII 21–22). Тобто Лизерт < *Лизерътъ? *Mag-upē *Mogyn (як частина демінутива Могунeць, 1786 — озеро, сполучене з річкою Десною в Чернігівському намісництві; Šafonskij 1851: 216) = *Mag-upē, пор. латв. Maḡ-upe — гідронім ~ латв. maḡs «малий, невеликий» (Vanagas 1981: 201). *Mānas Ман (Man) — річка, права притока Мошні, права притока Дніпра (SHU 1979: 351) = *Mānas, пор. лит. Món-a-balė, латв. Māṇ-upīte з основою mon- < *mān- ~ лат. manō, -āre «текти, бігти» (Vanagas 1981: 219–220). *Ne-u̯eker- (?) Невечера, 1760 — урочище (на річці Старий Сейм у Чернігівському полку; Lazarevskij 1866: 224) = *Ne-u̯eker- (?) ~ лит. Vėkė, Vėko kel̄nas ~ латв. vēcis «таке місце, де рибалки залишають свій сніданок», лит. veǩerėti «орати нерівними борознами», vėkeras «незграба, плуг» (Vanagas 1981: 370). *Ne-mald-u̯ā Немолодва: «Д. Нижняя Злобинка при р. Немолодвѣ», «С. Дымово (куреня Дымовскаго) при рѣчкѣ Немолодвѣ», а також (двічі) «<...> р. Немолодь» (Lazarevskij 1866: 596, 609, 615) = *Ne-mald-u̯ā, пор. лит. māldas «очерет» і гідронім Māld-upis (Vanagas 1981: 202). U-основи, з якими цей гідронім було ототожнено в слов’янському вжитку, часто втрачають свій показник, звідси другий варіант із втратою [в]. Про балтійську гідронімію із суф. -u̯ā див.: (Vanagas 1970: 211–214). *Pal-angā Палужа: «Д. Кибирщина при р. Палужи», «на рѣкѣ Полужѣ», «на рѣкѣ Палужѣ» (Lazarevskij 1866: 747, 761). Назва формально відповідає слов’янському географічному терміну палуж, пор. білор. діал. палуж «місце біля луки», «луг біля річки», пор. також назву річки Палуж — притока Беседі в системі Сожу ~ paluž «місце біля луки» (Jaškin 2005: 485). Однак не виключено, що трактування цього гідроніма як балт. *Palang-, пор. лит. Palangà — водна назва поряд із безсуфіксним лит. palà — гідронім ~ латв. palas, palas «болотистий берег озера», pali «повінь, відплив, розлив; вода, що навесні або восени виходить із берегів» (Vanagas 1970: 91–92: Pal-angà; Vanagas 1981: 241). Про апелятивні й топонімічні похідні з цим суфіксом див. (Endzelīns 1971: 119; Ambrazas 2000: 149, 150, 151). Балт. *Palangā у слов’янському усному вжитку могло бути ототожнене з похідними з преф. *pa від *logъ, *lož- «луг», тобто як *Палжа, а потім — *Палжжа > Палужа. Інший погляд (без конкретизації) представлено в: (Toporov, Trubačev 1962: 202 і вище). *Pik-ils- (?) Пчильсъ, 1786 — озеро, сполучене протокою з озером Вырь (Šafonskij 1851: 216, 217). Можливо, це описка в *Пчелсь = *Pik-ils- (пор. сучасне Звіздул поряд з історичним Звиздець; SHU 1979: 210). Назва не цілком зрозуміла. Щодо 9 кореня пор. лит. Pikeliškės — гідронім (Vanagas 1981: 257); суфіксальну частину суто формально можна порівняти з лит. -ilsà у водній назві Ym-ilsà (Vanagas 1970: 141, 153, 426). *Ragas Розь: «С. Пьяный-Рогъ при рѣчкѣ Рогѣ», 1765 (територія Чернігівського полку; Lazarevskij 1866: 615). Етимологічна неоднозначність гідроніма випливає з кількох однаково можливих тлумачень. 1. Як балт. *Ragas, на підставі литовських гідронімів Rãg-upis, Rãg-upys ~ rãgas «ділянка суходолу, що виступає в море, озеро або ліс», «будь-який гострий, вигнутий предмет», «кут» (Vanagas 1981: 271). 2. Як сарматське слово *Raya < *raya «течія, річка» (пор. щодо річки Волги: Napoli’skich 2016: 43). Не можна виключати зв’язок зі слов’ян. *rogb, яке етимологічно тотожне балт. *ragas. Однак у топонімії це слово вживається для позначення відрогів і мисів, а не як назва водойм. *Ranā (?) Рона — водний об’єкт, пор. «С. Пятовскъ на п. Ронь» (Lazarevskij 1866: 438), пор. Ронка — річка, притока Псла, ліва притока Дніпра (Гадяч у Полтавській області), Ронка, 1782 (SHU 1979: 474) ~ латв. Ràņa-apluoks (Vanagas 1981: 280: «Незрозуміле») < *Raniā. *Ras-apē Росона — русло висохлої річки Стара (село Красностав Борзнянського району Чернігівської області; OA) = *Ras-apē (< *ras-apiā): складна назва, утворена рефлексами прабалтійських *ras-ā- «роса» і (західно-) *apiā (: давньопрус. ape «струмок, річечка»). Серед балтійських гідронімів з основою ras- особливо зазначимо лит. Rãs-upis, латв. Rasupi (Vanagas 1981: 272–273: до лит. rasà, rasóti), що відтворюють повнолексемний етимологічний відповідник дніпровської назви *Ras-apē. Друга частина письмових форм *up є давнім фонетичним дублетом *ap-. *Šėt-inas or *Šėt-inā Сѣтное — озеро (біля села Рижки в колишньому Ніжинському полку; GS 1901: 73). До балт. *Sie-t- > *Šėt-. Пор. лит. Sietas, Sieta — озера в Тракайському районі. Можливо, воно пов’язане з давньопрус. Seyte — річка, Seith — село ~ латв. siets «глибина, вир, безодня», «глибоке місце в річці» (Gerullis 1922: 154), sietus «глибина» (*sie-tūs-) (Smoczyński 2019: 1512). Пор. (Toporov, Trubačev 1962: 238; Vanagas 1981: 298). Балт. *Šėt-inas or *Šėt-inā слов’яни сприйняли як прикметник із -вн- (слов’ян. *ь = балт. коротке *i) і відповідно морфологізували. *Šar-au̯ā or *Šer-au̯ā Шарова [ˈШарова] — озеро (село Низи Кременчуцького району Полтавської області) (Hromko 2017: 253). Фонетика гідроніма допускає подвійність реконструкції збереженого балтійського слова. 1. Балт. *Šar-au̯ā — похідне із суф. -au̯- від основи *šar як апофонічний варіант *šer- (Smoczyński 2019: 1751) «сірий (колір щетини)» ← «щетина» (пор. наступне). Збереження кореневого голосного a (замість o < балт. *a) після шиплячого приголосного у слов’янській вимові є цілком природним. 2. Балт. *Šer-au̯ā «Сіре джерело, ключ». Щодо частин композита пор. лит. Šẽr-upis, Šẽrýnas ~ šerỹs «щетина», «сиво-бурий, сірий», šerytė (бот.) «лисячий хвіст» і Ovā < *Āu-a ~ латв. avuots «джерело, ключ» (Krahe 1964: 43; Vanagas 1981: 235, 328–329). Вокалізм o у другому складі замість очікуваного *ā > a має не фонетичний, а морфологічний характер: гідронім було ототожнено зі слов’янськими прикметниками на -ov-. *Šueta-balinor *Šueta-ualinē Съвтовалное — озеро (біля села Рижки в колишньому Ніжинському полку) (GS 1901: 73). Пор. лит. Švẽtė, латв. Svēte ~ лит. nu-švẽsti, nu-švēto «почати сяяти, осяятися, спалахнути», švìsti «світанати», švỹtėti «світитися, сяяти» (Vanagas 1981: 338). Отже, зважаючи на 10 інноваційну апофонію (прабалт. *šu̯eit-) švit- > švet- (за: Smoczyński 2019: 1832), тут можна припустити пізньобалт. (протолит.?) *šu̯eta-balā, *šu̯eta-balas «світла водойма», де друга частина є балтійським словом на кшталт лит. balà, латв. bala, balas, давньопрус. balas «болото», «волога низовина», «калюжа», «вологий болотистий ґрунт», «ставок» тощо (Toporov 1975: 184; Smoczyński 2019: 110–111) зі слов’янським суфіксальним розширенням -ьn- (суфікс прикметників). З іншого боку, повнолексемний балт. *šu̯eta-balin-, пор. щодо другої частини латв. balina «калюжа» (MEV: https://meo.tezaurs.lv/_/search/bali%C5%86a) і литовська назва річки Balìnis (Smoczyński 2019: 111) є не менш можливою. Зрештою, другий компонент -balnis також легко пояснюється як балт. *u̯alinē, пор. лит. Valìnė ~ Valà, Vál-upis (Vanagas 1981: 361). *Uš-nā (?) *Юсна (Юсенка, 1786 — озеро, що впадає в Десну в Чернігівському намісництві; Šafonskij 1851: 212) = балт. *Uš-nā (?), пор. лит. Ušnà — гідронім ~ aušti «охолоджуватися, ставати холодним». У слов’янській мові результат іменника було витлумачено як прикметник із -ьn-. *uar-apē Ворона — озеро в басейні річки Десни (землі, що належали Максаківському монастирю), територія колишнього Київського полку (Lazarevskij 1866: 208) = балт. *uar-apē «вода із загатою» (?), пор. лит. vãras «жердини для перегороджування» ~ давньорус. вope «огорожа, загорода» (Smoczyński 2019: 2032), давньопрус. ape «річка» = *apē (Mažiulis 1988: 86). Європейська гідронімія різних регіонів зберігає давні водні назви-композити з PIE-основами *u̯er-/*u̯or-/*u̯r- «вода», «річка», «дощ» і *ā̆p- «вода», «річка» (Krahe 1964: 38–40, 42–43), без надійних повнолексемних відповідників у індоєвропейській апелятивній лексиці. Це спонукає нас вважати балт. *uar-apē (PIE *u̯or-ap- «дощовий потік» → «ставок», «калюжа»?) елементом «давньоіндоєвропейської» гідронімії. *u̯ers-akis Вересоч — річка, притока Остера, лівої притоки Десни, лівої притоки Дніпра; міста Вересоч і Кладківка Куликівського району Чернігівської області; Вересочь, 1765–1769, Вересочь (SHU 1979: 98) ~ лит. Vers-akà — гідронім, який раніше порівнювали з водною назвою Vìrsia, а також із vir̃sti «падати, перекидатися», «перешкоджати», «кидатися», «стрімко текти, витікати, бити струменем, литися» тощо (Vanagas 1981: 374). Отже, *u̯ers-akis «потік із болота/озера» або «течія з виром»? Пор. уже в Toporov, Trubachev 1962: 179: «Незрозуміле. Можливо, від балт. *Versakis». Другий компонент тут тотожний лит. akìs «ополонка», «болото, трясовина», «вир», «невелике озеро» (LKŽe: https://ekalba.lt/lietuviu-kalbos-zodynas/akis?paieska=akis&i=238484c2-c471-48d8-a6d9-a0194dff975f). *u̯ilk-utā or *u̯ilk-ūtis Велъкуча — річка, село Гута-Студенецька Щорського району Чернігівської області; Велъкуча, XIX (SHU 1979: 96) < *Вьлкуч-/*Вьлкут- = балт. *u̯ilk-ut-/*u̯ilk-uč-. Пор. лит. основу vilkuč- (як частину гідроніма Vilkùčpjaunis), утворену від vilk- (vìlkas «хижий лісовий звір, подібний до собаки») із суф. -ut-. Пор. також лит. гідроніми з тією самою основою Vilkūtė, Vilkūtis (Vanagas 1981: 384). Можливим повнолексемним відповідником дніпровської Велъкучі є назва води Волкота в басейні Західної Двіни, яку також пояснюють посиланням на лит. Vilkūtis тощо (Vasilyev 2021: 152). *Žard-enā Жардєня: «Д. Костыревъ, лугъ р. Сейма и рч. Жардєня» (Lazarevskij 1893: 301) = *Žard-enā із поліфункціональним формантом (див. про нього: Ambrazas 2000: 43). Пор. лит. Žardėnas, латв. Zārdena, лит. Žard-upis, Žardà, латв. Žārdi ~ лит. žardìs «огорожа, загорода для домашньої худоби», латв. zārds «сільськогосподарське пристосування для сушіння сіна» (Vanagas 1981: 398; Derksen 2015: 513). 11 * Žižmā Сузма — [висохла] річка, яка протікала через північну частину села Октябрське Коропського району Чернігівської області (OA). Якщо запис правильний, тут можна припустити балт. *Žižmā за умови, що письмова форма є результатом двоступеневої зміни в ланцюжку «шиплячий–шиплячий» → «шиплячий–свистячий» (*Жизма) → «свистячий–свистячий» (*Зизма or Сузма) у слов’янській мові. Найближчі паралелі до дніпровського гідроніма виявляються у східнобалтійській ономастиці, пор. лит. Žižmā, латв. Zizma — назви річок, латв. Zizmas — болото, імовірно етимологічно пов’язане з лит. žižė «неприємна, завжди сердита людина» (Vanagas 1981: 405). Щодо системи номінації водойм пор. типологічно подібне лит. Pikt-upis ~ pīktas, рос. Лютка ~ лютый = piktas (Vanagas 1981: 402), укр. Лю́туша (SHU 1979: 333). 4.2. Басейн Прип’яті *Deg̃ē Дежа — річка, притока Стиру, права притока Прип’яті, права притока Дніпра (SHU 1979: 166) = балт. *Deg̃ē (< *degiā) ~ лит. Deg̃ē — назва річки й луки, Dēg-upis — річка, dēgis «вигоріла ділянка» (Vanagas 1970: 60; 1981: 83; Derksen 2015: 118; Smoczyński 2019: 285). *Gur-ap– Гран — річка, права притока Вілії, права притока Случі, права притока Горині, права притока Прип’яті, права притока Дніпра (SHU 1979: 153). Якщо вона походить від давнішого *Грань, то це можливе збереження балт. *gur-ap-, пор. *gur-up у лит. Gur-upelis — річка ~ gūras «пагорб», «виступ гори», «вершина гори» (Vanagas 1981: 127–128). *Kem-ūlis Кемúль – річка, права притока Золні, ліва притока Уборту, права притока Прип’яті, права притока Дніпра (SHU 1979: 245) = *Kem-ūlis, пор. (із коротким вокалізмом у суфіксі) курш. Kemule, 1355–1362, утворене за допомогою балт. суф. -ul від основи kem- (Kiparsky 1939: 381: «це може бути лише лит. або давньопрус., оскільки в латв. очікувалося б *cem-»). Етимон підтверджується ономастичним матеріалом у Toporov (1980: 312). *Tarp-iā Торóпля — болото (Торýпла) (Волинь; SMU 2004: 99) = балт. *Tarp-iā, пор. лит. Tárpija — назва річки ~ tárpas «простір між чимось», «отвір, щілина, безодня» (Vanagas 1970: 146: Tárp-ija; Vanagas 1981: 340). Похідне з формантом -ijā від *tarpas. Серед похідних із цим суфіксом є лексеми з топонімічною семантикою, пор. лит. plýnija «рівнина», «гладка поверхня», ármenija «зоране поле» (Ambrazas 2000: 39). Хоча географічні апелятиви з -ijā нині переважно зафіксовані в жемайтських діалектах (Ambrazas 2000: 51), гідроніми з формантом -ijā усе ж широко представлені в балтійських мовах (Vanagas 1970: 145–148). У спеціальній літературі можна знайти висновок про інноваційність слів із -ijo/-ijā у балтійських мовах (Ambrazas 2000: 40); однак наявність -iiin у субстратній балтійській топонімії Дніпровського регіону вказує на давніший період активізації цієї словотвірної моделі. Назва була фонетично змінена у слов’янській вимові, зокрема балтійська групофонема TarT (= праслов. TorT) була перетворена на ToroT, а йотація губного (pj) спричинила появу л-епентетикума (pľ). Балтійський формант є точним етимологічним відповідником слов’янського -bj- (< PIE -ii-), тому під час слов’янізації результат балтійських слів із -ii змінювався відповідно до законів історичної фонетики слов’янських мов, пор. укр. боро́в’я і боро́вля ‘сосновий ліс’ < *borov-bja (OA). 12 *ueiš-a-dau- Бу́цодова (Висодова) — річка, ліва притока Свинобички, права притока Смі́лки, ліва притока Случі, права притока Горині, права притока Прип’яті, права притока Дніпра (SHU 1979: 104) = *ueiš-a-dau- «Текуча dava»? Пор.: гідронім Lith. Viešà ~ vieš- ‘текти, бігти’, етимологічно пов’язаний із давньоострівним veisa ‘болото’ (Vanagas 1981: 379), а також із Lith. основою dov як частиною гідроніма Dóvinė. За A. Vanagas, «можливо, це дуже архаїчна назва місцевості, корінь якої dov пов’язаний із санскр. dhāvatē ‘біжить, тече’, <…> давньосакс. dou ‘роса» (там само: 89). *uida-lakis Відолочу, -і — річка, ліва притока Случі, права притока Горині, права притока Прип’яті, права притока Дніпра (Відолоч, Відолочив, Відолочь, Witolьcz) (SHU 1979: 101). Композит *uida-lakis із першою частиною, етимологічно пов’язаною з Lith. Vid-ùpė, Vid-ùpis — річки ~ Lith. vidùs ‘середня частина’ (Vanagas 1981: 376). Друга частина репрезентує той самий корінь, що й у Lith. lakmenà ‘калюжа’, ‘глибокий мулистий став’, (з е-вокалізмом) lekmėnė ‘трясовина’, ‘болото’, Latv. lekmenis ‘болотистий луг’ < Balt. *lak-/*lek- ~ давньов.-нім. lah(h)a ‘калюжа’, давньослов. локы, –ове ‘заглиблення для зберігання води’ (Vanagas 1981: 376). Не виключено, що той самий етимон представлений у групі Baltic гідронімів, основу яких раніше визначали як нез’ясовану (Vanagas 1981: 178), пор. Latv. Laka, Lith. Lakajā тощо — назви річок. 4.3. Басейн Psel *Ab-auā Обова, 1973 — яр, права притока Psel (OA) = *Ab-auā — дериват від *ab- ‘річка’, ‘потік’ (про цей етимон див.: Vanagas 1981: 35). Пор. точний відповідник у Latv. Abava (Endzelin 1934: 127: «ashort!»). *Up-[a]-leiā Воплея, 1973 — водний об’єкт у басейні Psel (Сумський район Сумської області) (OA) = *up-[a]-leiā ‘вигин річки’ (?), пор. Latv. upleja ‘річкова долина’ (Mülenbachs 1929–1932: 301) від upe ‘річка’, ‘струмок’ і leja ‘долина’, ‘низина’ (Mülenbachs 1925/1927: 447). Про семантичний розвиток ‘зігнутий’ → ‘нерівна поверхня землі’, ‘долина’ в латвійських рефлексах PIE *lei- ‘згинати, викривляти’ див.: (Karulis 1992: 512). Початкове B у письмовій формі є слов’янською протезою перед *ъ від Balt. короткого *u-, тобто сучасна Воплея продовжує давнішу *Vъpleja. *uerd-en- Ве́рдин — річка, права притока Груні, права притока Psel, ліва притока Dnieper (Полтавська область), Вердинь, 1782 (SHU 1979: 98) ~ Lith. Verdėnė, Verdėnis, verdėnė, verdėnis ‘джерело, ключ’ (Vanagas 1981: 362, 372). *uiria-uaduuā Виревідова — річка, ліва притока Dnieper (нижче гирла Psel), Выревивова, XVI–XVII (SHU 1979: 103). Тут можна припустити географічні терміни на кшталт Russ. виревóд, вирговóд, однак результат гідроніма вказує на наявність тут форманта, відсутнього у слов’янських дериватах від *voda. У цій назві ми бачимо спотворене давньобалтійське *uīr-ia-uad-uuā, пор. Lith. vỹris ‘бурхлива, кипляча вода’, ‘вир’ < Proto-Lith. *uīr-ia-s (Smočyński 2019: 2116) і Vaduvà, Vāduva, Vaduvà — потамоніми ~ vādē ‘сухе русло, яке після сильних дощів стає річкою’ (Vanagas 1981: 357: Vadà; Smočyński 2019: 1999). Пор. Lith. гідроніми з -ùvā: Kürtuva, Kurtuvà ~ Kurt-upis; Latuvā ~ Lāt-ežeris; Reguvà < Raguvà ~ Rāg-upis (Vanagas 1981: 175, 182, 275) тощо. 13 4.4. Басейн Teterev *[A]uslā Вýсла, -сел (мн.) — джерело (Київська область). Пор. урочище та яр Вусла (там само) (SMU 2004: 235) = Balt. *[A]uslā, пор. Lith. Uslāja < *Usl-ēja, де корінь usl є можливим апофонічним варіантом ausl у Lith. Aūslas — назві озера — і Latv. aūsleja ‘риба родини коропових’ (Vanagas 1981: 355). Йдеться про результат переосмислення однини балтійської назви як множини у слов’янському вжитку. Початкове B є слов’янською протезою, яка часто з’являється перед y [u]. *[A]ušē Уша — річка (Радомишльський повіт Київської області; SNMKG 2005: 91), Уша, -і — джерело (Житомирська область; SMU 2004: 185) = *[A]ušē, пор. Lith. Ušņa, Ušāintē — назви річок із основою ušn, яка демонструє n-розширення (n-детермінатив) кореня uš- ~ Lith. aūšti ‘охолоджуватися, остигати’ (Vanagas 1981: 354). *Ēn-āuā Енава, 1975 — яр, ліва притока Teterev (OA) = Balt. *Ēn-āuā «Холодне джерело», пор. Latv. Enava (з ē-) (щодо ēna ‘тінь?’) (Endzelin 1934: 128). Спроба пов’язати цю назву з Latv. ēna є ймовірною з огляду на принцип номінації у групі типологічно подібних Lith. гідронімів: Šešuvà, Šeš-upė, Šeševėlė тощо ~ šešėlis ‘тінь’ із архаїчнішою семантикою šeš- ‘холодний’ (Vanagas 1981: 329). Щодо другої частини пор. *āuā ‘джерело, ключ’ (див. вище). *Gērūē Жерева — річка, притока Teterev (SNMKG 2005: 98) = *Gērūē (< *gēru-iā) ~ Lith. Gērvė, Gērv-upis — річки ~ gėrvė ‘Grus grus, журавель’ (Vanagas 1981: 114; Smoczyński 2006: 190). *Krūmas Крум (Крымъ) — річка, ліва рукава Dnieper (SHU 1979: 288) = Balt. *Krūmas ~ Lith. krūmas ‘кущ, чагарник’, ‘молодий ліс із тонкими деревами’, Latv. krūms ‘кущ’, давньопрус. *krūms (про давність апелятивів див.: Derksen 2015: 260; Smoczyński 2019: 805). Можливо, давніша назва *Крымъ потокъ є напівкалькою балтійського топоніма того самого типу, що й Lith. гідронім Krūmo upėlis (Vanagas 1981: 168). Див. також: Toporov 1984: 207–208. У сфері номінації водних об’єктів *krūmas могло вживатися як назва розгалуження, перехрестя або місця, де річка розділяється на рукави. Щодо типології номінації водних об’єктів пор. назви приток річки Lukavka у басейні Don: Куст, Большой Куст, Двойновый Куст (Otin 2011: 146) ~ куст ‘кущ’. *Mūka Мъка — річка (Радомишльський повіт Київської губернії; SNMKG 2005: 96) = Balt. *Mū́ka (*Mū́kē? < *mūk-iā) ~ Lith. Mū́kė, mukùs ‘багнистий, болотистий’, Latv. muka ‘в’язке болото’ (Vanagas 1970: 61; 1981: 221). Формальна подібність цієї назви та слов’янських дериватів від *mǫknǫti, *mykati ‘тягнути’, ‘рвати’, ‘зсувати’, ‘волочити’ є випадковою через складність їх використання у сфері номінації водних об’єктів. *Pečiul- Пчу́ля — озеро на території колишнього Київського полку: «озеромъ, прозываемымъ Пчулею» (Lazarevskij 1866: 326, 327) < *Печуля? = *Pečiul- ~ Lith. Pečiul-upis < Pečiulis (Vanagas 1981: 252). *Rad-ut iā or *Rad-utis Радýма — гелонім (Київська область; SMU 2004: 285) = *Rad-utiā or *Rad-utis (?), який за формальними ознаками можна включити до кластера східнобалтійських гідронімів з етимологічно нез’ясованою основою rad-, пор. Lith. Radūtė, Radūtis, Radeikis, Latv. Rad-grāvis тощо, щодо яких див.: (Vanagas 1981: 270). Слов’янська флексія -a сприяла граматичній адаптації балтійської назви. Не виключено збіг в одному топонімі балтійського 14 лексеми та слов’янського деривата від кореня *rad-/*ord- ‘радіти’, ‘веселитися’ (топоніми з ним поширені у слов’янському ареалі). *ųel-ī-ual- Вулива́ло — річка, ліва притока Dnieper (Веливела, Веливала, Вуливело, Вуливала, Валивала) (SHU 1979: 124) = *ųel-ī-ual- ‘Мертва Vala’, тобто композит із *ųel- ~ Lith. velẽ ‘душа померлого’, Vel-upys — річка, і *ual- ~ Lith. Valų upelis, Valà — гідроніми. Щодо структури пор. композит Lith. Nar-ý-balė (Vanagas 1981: 223, 361, 370). 5. ОБГОВОРЕННЯ Можна виокремити групу виняткових повних лексичних паралелей, що пов’язують балтійський гідронімний субстрат Dnieper area з литовською гідронімією. Наведені нижче приклади дають загальне уявлення про це явище. 5.1. Давньобалтійські та литовські відповідники: *[A]uslā: Lith. Uslà; *Dargalis: Lith. Dárgėlė; *Degė: Lith. Degė; *Dul-upē: Lith. *Dul-upis, Dul-upȳs; *Eisrauă: Lith. Ēisrava; *Gērūė: Lith. Gērvė; *Gur-ap-: Lith. Gur-upelis; *Ir-upē: Lith. Ir-upė; *Kibir-: Lith. kibiras; *Lataųă: Lith. Latāva; *Palangă: Lith. Palangā; *Pečiul-: Lith. Pečiūlis; *Rad-utīa or *Rad-utis: Lith. Radūtė, Radūtis; *Tarp-īa: Lith. Tárpija; *Ušnà: Lith. Ušnà; *ųerd-en-: Lith. Verdėnė, Verdėnis; *ųers-akis: Lith. Vers-aką; *ųilk-utią or *ųilk-utis: Lith. Vilkūtė, Vilkūtis. Ця група лексем, імовірно, належала давньобалтійським діалектам, умовно визначеним як Proto-Lithuanian. Цією мовою розмовляв Baltic ethnos-ancestor of the contemporary Lithuanians, or an ethnos very close to them in terms of language. Цей висновок узгоджується з гіпотезою Anatolij P. Nepokupny про збереження в гідронімії Dnieper лексем, які відносять до «релікта балтійського діалекту східнолитовського або, ширше, Aukštáitian типу» (Nepokupnyi 1981: 76). Його припущення підтверджується недавнім дослідженням окремих литовсько-східнослов’янських паралелей (Popova, Kopus, Morhun 2024). 5.2. Давньобалтійські та латвійські відповідники: *Abaud̄: Latv. Abava; *Aldin-: Latv. Āldiņi; *Ēn-āuā: Latv. Enāva; *Mag-upē: Latv. Maǧ-upē; *Ranā?: Latv. Rāņa-apluoks; *Up-[a]-leiā: Latv. upleja. 5.3. Давньобалтійські та литовсько-латвійські відповідники: *Mānas: Lith. Món-a-balė, Latv. Mān-upīte; *Mūkā: Lith. Mūkė, Latv. muka; *Ras-apē: Lith. Rās-upis, Latv. Rasupi; *Žard-enā: Lith. Žardėnas, Latv. Zārdena; *Krūmas: Lith. krūmas, Latv. krūms. Гідрографічні терміни як частини реконструйованих балтійських лексем мають близькі етимологічні паралелі в давньоіндоєвропейській топонімії Балкан (у Thrace, Dacia) та Середземномор’я, пор. *Al-arnā: Thrac. *Αλααι-βρια (= *Alaja; Duridanov 1969: 14) & Ἄρνη, Καλα-αρνα, а також Arnon, Arne тощо — назви річок (N Syria/Levant; Woudhuizen 2020: 53); *Alda-žig-: Thrac. Alda-, Dac. alda; *Ald-in-: Thrac. Ἄλδανες (Duridanov 1969: 15); *Pal-angā: Thrac. Palae, Dac. Παλα- (Duridanov 1969: 53); *Aba-aud̄: Abana — потамонім в Anatolia тощо (Woudhuizen 2020: 46–47: *h₂eb(h)-/*h₂ep- ‘вода’). Такі паралелі є давніми спільними інноваціями протобалтійських діалектів і групи давніх індоєвропейських мов, носії яких заселили Балкани. Ці лексичні одиниці сформувалися в період до приходу носіїв Proto-Baltic до їхнього дніпровського ареалу. 6. ВИСНОВОК 6.1. Етимології, запропоновані в дослідженні, з високою ймовірністю дають змогу говорити про належність цілої низки гідронімів Dnieper до лексики реліктових балтійських діалектів, якими розмовляло населення узбережжя річок Desna, Pripyat, Psel і Teterev. Достатньою підставою для цього висновку є низка фонетичних і морфологічних особливостей, які в сукупності властиві споконвічній балтійській лексиці та репертуару 15 морфем. У цьому відношенні дуже показовими є топоніми-композити з балтійськими лексемами на позначення річки, потоку як другою частиною, пор. *Dul-upē, *Ir-upē, *Mag-upē, *Gur-ap-, *Ras-apē, *uar-apē. Те саме стосується назв з іншими гідрографічними термінами як першим або другим компонентом, пор. *Al-arnā, *Šueta-balinor *Šueta-ualinē, *u̯ers-akis, *ueis-a-dau тощо. Окрім суто структурних ознак, ці композити відрізняються від слов’янських гідронімів моделлю номінації, пор. «Текуча arna», «Світла водойма», «Потік із болота/озера» або «Потік із виром», «Текуча davā» тощо. Що стосується суфіксальних дериватів, то у випадках формальної подібності між балтійськими та слов’янськими формантами балтійський генезис географічної назви визначається завдяки оригінальності кореневої морфеми, властивої саме балтійському репертуару коренів, пор. *Ab-au̯ā, *Eisr-au̯ā, *Lat-au̯ā, *Šar-au̯ā or *Šer-au̯ā, *Sēt-inas or *Sēt-inā, *Žard-enā, *Kem-ulis. 6.2. Етимологічний аналіз гідронімії зазначених територій дає підстави для реконструкції п’ятдесяти реліктових балтійських лексем різної структури. Деталі їхньої морфології більш-менш з’ясовані завдяки виокремленню слов’янського дериваційного розширення як засобу їхньої адаптації в іншомовному середовищі. 6.3. Адаптація балтійської гідронімії у давніх діалектах дніпровських слов’ян відбувалася у дві умовні стадії. Судячи з результатів фонетичної асиміляції балтизмів слов’янами, перша збігається з часом деяких важливих процесів, із перебудовою фонетичної структури слов’янського слова, а також зі змінами в консонантизмі та вокалізмі. Друга стосується часу, коли всі ці процеси були завершені; тому балтійська топонімія була слов’янізована з мінімальними змінами, за винятком випадків трансформації анлаута (апаерези, протези) та народноетимологічного переосмислення структури. 6.4. Більшість реконструйованих балтійських лексем має структурно-етимологічні відповідники лише в литовській лексиці, за їхньої відсутності в латвійській і давньопрусській мовах. Однак є всі підстави припускати, що введення нових давньопрусських і латвійських даних може вплинути на початковий висновок щодо специфіки згаданих вище лексичних паралелей. REFERENCES Ambrazas Saulius 2000: Daiktavardžių darybos raida 2: Lietuvių kalbos vardažodiniai vediniai [The Development of Noun Formation 2: Noun Derivatives of the Lithuanian Language], Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Anikin Aleksandr Je. 2005: Opyt slovarja leksičeskich baltizmov v russkom jazyke [Experience of the Dictionary of Lexical Balticisms in the Russian language], Novosibirsk: Nauka. Blažienė Grasilda 2023: Prūsiškų tikrinių žodžių tyrimų lauko ypatumai: įvardijimo principai, lemti laiko ir vietos, kalbos ir istorijos [Peculiarities of the Research Field of Old Prussian Proper Names: Principles of Naming Determined by Time, Place, Language and History]. – Baltistica 58(1), 81–104. DDH 1993: Dilova dokumentacija Hetmanščyny XVIII st. [Business Documentation of the Hetmanate of the 18th Century], Kyiv: Naukova dumka. Derksen Rick 2015: Etymological Dictionary of the Baltic Inherited Lexicon, Leiden, Boston: Brill. Duridanov Ivan 1969: Thrakisch-Dakische Studien 1: Die Thrakischund Dakisch-Baltischen Sprachbeziehungen [Thracian-Dacian Studies 1: The Thracian and Dacian-Baltic language relations], Sofia: Verlag der Bulgarischen Akademie der Wissenschaften. Endzelin Janis 1934: Die lettländischen Gewässernamen [The Latvian Water Names]. – Zeitschrift für slavische Philologie 11, 112–150. 16 Endzelīns Jānis 1971: Comparative Phonology and Morphology of the Baltic Languages, transl. by W. R. Schmalstieg, B. Jēgers, Hague, Paris: Mouton & Co. ESSJ XXIII: Etimologičeskij slovar slavjanskich jazykov. Praslavjanskij leksičeskij fond [Etymological Dictionary of Slavic Languages. Proto-Slavic Lexical Fund] 23: *narodnъjь – *navijakъ, pod red. O. N. Trubačóva, Moskva: Nauka, 1996. Fraenkel Ernst 1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch [Lithuanian etymological dictionary] 1: A – priekiuoti, Heidelberg: Carl Winter; Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. GS 1901: Generalnoje sledstvie o majetnostiach Nežinskogo polka 1729–1730 g. [The General Audit about Estates of Nezhin Regiment 1729–1730], Černigov: Tipografija Gub. Zemstva. Hromko Tetjana V. 2017: Materialy do slovnyka hovirok ukrajinsʹkoji movy [Materials for the Dictionary of Idioms of the Ukrainian Language]. – Naukovi zapysky, vyp. 160, Kropyvnyckyj: RVV CDPU im. V. Vynnyčenka, 239–253. Gerullis Georg 1922: Die altpreußischen Ortsnamen [The Old Prussian Place Names], Berlin, Leipzig: Walter de Gruyter & Co. Iliadi Alexander I. 2025: Varia Onomastica: Sarmato-Alanica (Danapria, Bohus). – Acta Linguistica Lithuanica 92, [1–28]. DOI: https://doi.org/10.35321/al1192-05. Jakob Anthony M. 2024: A History of East Baltic Through Language Contact, Leiden, Boston: Brill. Jaškin Ivan Ja. 2005: Slovnik belaruskich miastsovych geagrafičnych terminaw: Tapagrafija. Gidralogija [A Dictionary of Belarusian Local Geographical Terms: Topography. Hydrology], Minsk: Belarus kaja navuka. Karulis Konstantīns 1992: Latviešu etimoloģijas vārdnīca [Latvian Etymology Dictionary] 1: A–O, Rīga: Avots. Kazlova Raisa M. 2000: Belaruskaja i slavianskaja gidranimija. Praslavjanski fond [Belarusian and Slavonic Hydronymy. Proto-Slavonic Stratum], Gomel: GGU. Kiparsky Valentin 1939: Die Kurenfrage [The Question of the Curonians], Helsinki: Suomalaisen tiedeakatemian. Krahe Hans 1964: Unsere Ältesten Flussnamen [Our Oldest River Names], Wiesbaden: Otto Harrassowitz. KRU 1957: Katalogh ričok Ukrajiny [Catalogue of Rivers of Ukraine], Kyiv: Akademija nauk URSR. Lazarevskij Alexandr M. 1866: Obozrenije Rumiancevskoj opisi Malorossii 1: Polk Černigovskij [Overview of Rumyancev’s Description of Malorossiya 1: Chernigov Regiment], Černigov: Gubernskaja tipografija. Lazarevskij Alexandr M. 1888: Opisanije staroj Malorossii: Materialy dl ia istorii zaselenija, zemlevladenija i upravlenija 1: Polk Starodubskij [Description of Old Novorossia: Materials for the History of Settlement, Land Ownership, and Administration 1: Starodub Regiment], Kiev: Tipografija K. N. Milevskogo. Lazarevskij Alexandr M. 1893: Opisanije staroj Malorossii: Materialy dl ia istorii zaselenija, zemlevladenija i upravlenija 2: Polk Nežinskij [Description of Old Novorossia: Materials for the History of Settlement, Land Ownership, and Administration 2: Nežin Regiment], Kiev: Tipografija K. N. Milevskogo. 17 LIV 2001 [1998]: Lexikon der Indogermanischen Verben: Die Wurzeln und ihre Primärstammbildungen [Lexicon of Indo-European Verbs: Roots and Their Primary Stem Formations], unter Leitung von H. Rix, bearb. von M. Kümmel, T. Zehnder, R. Lipp, B. Schirmer, 2., verbesserte Aufl., Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert. LKŽė: Lietuvių kalbos žodynas [Dictionary of the Lithuanian Language] (1–20, 1941–2002), el. variantas, redaktorių kolegija: G. Naktinėnė (vyr. redaktorė), J. Paulauskas, R. Petrokienė, V. Vitkauskas, J. Zabarskaitė; programuotojai: E. Ožeraitis, V. Zinkevičius, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, atnaujinta versija, 2018. Internet Access: https://ekalba.lt. Mažiulis Vytautas 1988: Prūsų kalbos etimologijos žodynas [Prussian Etymology Dictionary] 1: A–H, Vilnius: Mokslas. MEV: Latviešu valodas vārdnīca [Latvian Language Dictionary] 1–4, rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns, Rīga: Izglītības ministrija, Kultūras fonds. Internet Access: https://mev.tezaurs.lv/_/anotacija. Miakotin Venedikt A. 1896: Generalnoje sledstvije o majetnostiach Pereyaslavskogo polka (1729–1731 g.) [The General Audit about Estates of Pereyaslav Regiment (1729–1730)], Charkov: Tipografija Gubernskogo Pravlenija. Mūlenbachs Kārlis 1925/1927: Latviešu valodas vārdnīca [Latvian Language dictionary] 2, rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns, Rīgā: Kultūras fonds. Mūlenbachs Kārlis 1929/1932: Latviešu valodas vārdnīca [Latvian Language Dictionary] 4, rediģējis, papildinājis, nobeidzis J. Endzelīns, Rīgā: Kultūras fonds. Napol’skikh Vladimir 2016: Emmanarichs arctoi gentes (Jordanēs Getica, 116): Versuch einer Interpretation. – Ancient Civilizations from Scythia to Siberia 22(1), 26–54. Nepokupnyj Anatolij P. 1981: Baltijsko-ukrajinski vzajimosviazky i paraleli [Baltic-Ukrainian Interrelations and Parallels]. – Hidronimija Ukrajiny v jiji mižmovnych i miždialektnych zvjazkach, Kyjiv: Naukova dumka, 65–84. OA: Onomastičesij archiv Instituta ukrainskogo jazyka NAN Ukrainy [Onomastic Archive of the Institute of Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine], Kyiv. Otin Evgenij S. 2011: Gidronimija Dona 1: Verchnij i Srednij Don [Hydronymy of the Don River 1: The Upper and Middle Don], Doneck: Jugo-Vostok. Popova Oleksandra V., Kopus Olga A., Morhun Oleksandra O. 2024: Lithuanian–Ukrainian Language Parallels: Etymological Relationship and Typological Similarity. – Acta Linguistica Lithuanica 91, 147–176. DOI: https://doi.org/10.35321/all91-06. SHU 1979: Slovnyk hidronimiv Ukrajiny [Dictionary of Hydronyms of Ukraine], Kyjiv: Naukova dumka. Smoczyński Wojciech 2006: Laringaly teorija ir lietuvių kalba [Laryngeal Theory and the Lithuanian Language], Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Smoczyński Wojciech 2019: Słownik etymologiczny języka litewskiego [Etymological Dictionary of the Lithuanian Language], współpraca redakcyjna M. Oslon, wydanie drugie, poprawione i znacznie rozszerzone, na prawach rękopisu. Internet Access: www.rromanes.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf. SMU 2004: Slovnyk mikrohidronimiv Ukrajiny [Dictionary of Microhydronyms of Ukraine], Kyiv: Oberegy. 18 SNMKG 2005: Skazanija o naselionnych mestnostiach Kievskoj gubernii [Tales about Inhabited Areas of the Kiev Province], L. I. Pohilevič, Bila Tserkva: Olexandr Pšonkivskyj. Stryžak Oleksij S. 1963: Nazvy ričok Poltavščyny [Names of the Rivers of Poltavščyna], Kyjiv: AN URSR. Šafonskij Afanasij 1851: Černigovskogo namestničestva topografičeskoje opisanie [The Topographical Description of Chernigov Vicegerency], Kiev: Universeteckaja tipografija. Toporov Vladimir N., Trubačev Oleg N. 1962: Lingvističeskij analiz gidronimov Verchnego Podneprovija [Linguistic Analysis of Hydronyms of the Upper Dnieper Region], Moskva: Izdatelstvo AN SSSR. Toporov Vladimir N. 1975: Prusskij jazyk: Slovar: A–D [Prussian Language: Dictionary: A–D], Moskva: Nauka. Toporov Vladimir N. 1979: Prusskij jazyk: Slovar: E–H [Prussian Language: Dictionary: E–H], Moskva: Nauka. Toporov Vladimir N. 1980: Prusskij jazyk: Slovar: I–K [Prussian Language: Dictionary: I–K], Moskva: Nauka. Toporov Vladimir N. 1984: Prusskij jazyk: Slovar: K–L [Prussian Language: Dictionary: K–L], Moskva: Nauka. Toporov Vladimir N. 1990: Prusskij jazyk: Slovar: L [Prussian Language: Dictionary: L], Moskva: Nauka. Vanagas Aleksandras 1970: Lietuvos TSR hidronimų daryba [Formation of Hydronyms in the Lithuanian SSR], Vilnius: Mintis. Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas [Etymological Dictionary of Lithuanian Hydronyms], Vilnius: Mokslas. Vasilyev Valery L. 2021: Toponymic Baltisms near the Upper Volga Lakes. – Acta Linguistica Lithuanica 85, 141–159. Vitkūnas Manvydas, Zabiela Gintautas 2017: Baltų piliakalniai: nežinomas paveldas [Baltic Hillforts: An Unknown Heritage], Vilnius: Lietuvos archeologijos draugija. Woudhuizen Fred C. 2020: The Old Indo-European Layer in the Mediterranean as Represented by Hydronyms, Toponyms, and Ethnics. – The Journal of Indo-European Studies 48(1/2), 41–60. Zinkevičius Zigmas 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1: Įvadas. Istorinė fonetika. Daiktavardžių linksniavimas [Historical grammar of the Lithuanian language 1: Introduction. Historical phonetics. Declension of nouns], Vilnius: Mokslas. Zinkevičius Zigmas 1987: Lietuvių kalbos istorija 2: Iki pirmųjų raštų [History of the Lithuanian Language 2: Until the First Writings], Vilnius: Mokslas. Železniak Iryna M. 1987: Ros i etnolingvističny procesy Seredniodnadniprianskoho Pravoberežžja [The River Ros’ and Ethnolinguistic Processes of the Middle Dnieper Right-Bank Region], Kyjiv: Naukova dumka. 19