Relevance of social perception in the formation of qualitative professional competence of modern doctors = Актуальність соціальної перцепції у формуванні якісної професійної компетентності сучасних медиків

11 physicians: implications for patient safety and continuity of care. JAMA. 2007 Feb 28;297(8):831– 41. doi: 10.1001/jama.297.8.831. [DOI] [PubMed] [Google Scholar] 27. Reznick RK, MacRae H. Teaching surgical skills— changes in the wind. N Engl J Med. 2006 Dec 21;355(25):2664–9. doi: 10.1056/NEJMra054785. [DOI] [PubMed] [Google Scholar] Внесок авторa / author’s contribution Робота є одноосібною. Автор прочитав й погодився з опублікованою версією рукопису. Фінансування /Funding: Це дослідження не отримало зовнішнього фінансування. Заява про доступність даних / Data Availability Statement Вся інформація знаходиться у відкритому доступі. Конфлікт інтересів /Conflicts of Interest Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів Використання штучного інтелекту. Автор не викостовув ШІ під час написання роботи Робота надійшла в редакцію 20.08.2025 року. Рекомендована до друку на засіданні редакційної колегії після рецензування УДК 61:159.9 DOI http://dx.doi.org/10.5281/zenodo.17307984 К. О. Талалаєв, Р. С. Вастьянов АКТУАЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ У ФОРМУВАННІ ЯКІСНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНИХ МЕДИКІВ Одеський національний медичний університет Authors’ Information Талалаєв К. О. - ORCID 0000-0003-2582-579X Вастьянов Р. С. - ORCID 0000-0001-5108-1945 Summary. Talalayev K. O., Vastyanov R. S. RELEVANCE OF SOCIAL PERCEPTION IN THE FORMATION OF QUALITATIVE PROFESSIONAL COMPETENCE OF MODERN DOCTORS. – The Odessa National Medical University; e - mail: [email protected]. The article substantiates the importance of forming qualitative social-perceptual competence during the professional training of doctors as a guarantee of patients' observance of equal rights to medical care and counteracting possible manifestations of discrimination and stigmatization. Some features of the social-perceptual competence of medical workers who interact with different personalities and groups of individuals during the performance of their professional duties are analyzed using the methods of observation, comparison and analogy and further characterized. The needs and features of introducing qualitative mechanisms of social perception in the work of doctors are considered. Key words: socio-perceptual competence of doctors, quality. -------------------------------------------- © Талалаєв К. О., Вастьянов Р. С. 12 Реферат. Талалаєв К. О., Вастьянов Р. С. АКТУАЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ У ФОРМУВАННІ ЯКІСНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНИХ МЕДИКІВ. У статті обґрунтовується важливість формування якісної соціально - перцептивної компетентності під час професійної підготовки лікарів як запоруки на дотримання пацієнтами рівних прав на медичну допомогу та протидію можливим проявам дискримінації та стигматизації. Проаналізовано із застосуванням методів спостереження, порівняння і аналогії та в подальшому охарактеризовано деякі особливості соціально-перцептивної компетентності працівників медичної сфери, які під час виконання професійних обов’язків взаємодіють з різними особистостями та групами індивідів. Розглянуто потреби та особливості запровадження якісних механізмів соціальної перцепції в роботі лікарів. Ключові слова: соціально-перцептивна компетентність лікарів, якість. Актуальність. Підвищення якості підготовки медичних працівників є одним з пріоритетних напрямів модернізації вищої медичної освіти в Україні. Володіння лікарями відповідними компетентностями виглядає есенціальною рисою під час організації та надання медичної допомоги з огляду на потреби в орієнтуванні на запити пацієнтів, приймання рішень з урахуванням думок хворих, побудову діалогу між лікарем і пацієнтом, застосування доказової медицини та особистої поведінки в практичній діяльності у вигляді позитивних прикладів. Розвиток ефективної системи медичного обслуговування потребує особливої уваги до ретельної підготовки фахівців медичної сфери - перш за все, лікарів. В умовах глобалізації роботодавці оцінюють якість отриманої молодими лікарями вищої медичної освіти здатністю останніх застосовувати на практиці компетентності, що мали бути сформовані та розвинуті під час навчання. Мета роботи. Обґрунтувати актуальність та необхідність широкого впровадження елементів соціальної перцепції як складової якісного компетентнісного підходу в процесі викладання медичних дисциплін у закладах вищої медичної освіти. Матеріали та методи дослідження. Проаналізовано із застосуванням методів спостереження, порівняння і аналогії та в подальшому охарактеризовано наукові публікації та офіційні документи, що визначають рівні компетентності сучасних лікарів. Результати дослідження та їх обговорення. У статті визначено актуальність і доцільність формування навичок соціальної перцепції в лікарів як важливих складових компетентнісного підходу при викладанні медицини у закладах вищої медичної освіти. Висновки: володіння навичками соціальної перцепції є одним з пріоритетних показників професійної компетентності сучасних лікарів, ознакою фахової майстерності та відповідального ставлення до професії. Перспективи подальшого вивчення теми. Вивчення досвіду закладів вищої медичної освіти щодо подальшого удосконалення викладання з наголосом на необхідні в професійній діяльності лікаря компетентності. Постановка проблеми. Мета діяльності суспільства в напрямку охоплення населення послугами охорони здоров’я (ОПОЗ) полягає в забезпеченні всім людям рівного доступу до повного спектру необхідних медичних послуг в тому місці та в той час, коли вони їх потребують та без фінансових ускладнень [1]. “Стратегія розвитку системи охорони здоров’я на період до 2030 року” робить наголос на потребі оновлення моделей надання медичної допомоги, плануванні кадрових ресурсів системи, а також існуванні необхідності впровадження або перегляду клінічних маршрутів пацієнтів, галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, надання медичної допомоги, змін у підходах до освіти та безперервного професійного розвитку медичних працівників тощо [2]. Сучасний вектор розвитку медичної науки, освіти і суспільства визначає необхідність перманентного коригування процесів та програм підготовки медичних працівників і лікарів, зокрема, з урахуванням міжнародних освітніх стандартів, проте із збереженням надбань національної медичної освіти, які є безумовним підґрунтям сучасної української медицини. 13 Освітньо-науковий рівень вищої освіти передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення [3]. Серед головних завдань вищої освіти розглядають формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах; забезпечення органічного поєднання в освітньому процесі освітньої, наукової та інноваційної діяльності; створення необхідних умов для реалізації учасниками освітнього процесу їхніх здібностей і талантів. Серед пунктів мети освітньої діяльності наявні такі: формування моральних принципів та норм поводження особистості; створення умов для розвитку та творчої самореалізації кожного громадянина України; виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства. Зміст освітніх програм крім професійної підготовки на адекватному світовому рівні, повинен забезпечувати для осіб, які навчаються, формування ключових компетентностей, що є необхідними для самореалізації, активної громадянської позиції, соціальної злагоди і здатності до працевлаштування у суспільстві, зокрема: - формування духовних і моральних цінностей на рівні, який сприятиме їхній інтеграції у громадянське суспільство і становленню активної громадянської позиції в цьому суспільстві; - формування світогляду, адекватного сучасному рівню наукових знань про нього (відповідно до рівня вищої освіти), базових компетенцій у галузі науки та техніки; - комунікативну компетентність, культурну освіченість, здатність до інтеграції у національну і світову культуру; - сприяння багатогранному розвитку особистості, в тому числі формування вміння навчатися із високим рівнем самостійності, критичне мислення, творчий підхід, ініціативність, здатність вирішувати проблеми, вміння оцінювати ризики, рішучість і конструктивне управління почуттями, підприємливість. Однією з притаманних професійних рис сучасних лікарів є компетентність - здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей [3]. У Глобальній системі кваліфікаційних вимог [4] виділено 24 професійні взаємопов’язані та взаємозалежні компетентності, що згруповані у шести розділах. На наш погляд одна з наведених компетентностей (Розділ I: Орієнтованість на людей. Пункт 3. Враховує культурні особливості, виявляє повагу та співчуття при наданні допомоги) і є відбитком соціально-перцептивної складової. До того ж, соціально-перцептивна компетентність відповідає необхідним кваліфікаційним вимогам для забезпечення якості в межах закладів вищої медичної освіти. Компетентнісний підхід в освіті - це спрямоване на високоякісні інтегральні результати цілісне ставлення до навчання, застосування якого передбачає отримання теоретичних знань з наступним набуттям та розвитком загальних (базових, ключових) і спеціальних (предметних) компетентностей та подальшим їх практичним застосуванням. Компетентного працівника сфери охорони здоров’я відрізняє здатність гнучко відповідати професійним вимогам галузевих стандартів. Залучення висококваліфікованих кадрів до роботи в сфері охорони здоров’я - один з системних чинників, що сприяють підвищенню якості у забезпеченні населення ОПОЗ. За умови успішного пройдення відповідної системи навчання та наявності ресурсного забезпечення компетентний лікар має на практиці застосовувати отримані професійні компетентності, в тому числі і соціальноперцептивні, та забезпечувати якісну, в повному обсязі та своєчасну медичну допомогу [5]. 14 Особливої значущості набуває перехід в процесі навчання від поширення теоретичних знань до формування професійних компетентностей. Покращення рівня освіти та навчання медичних працівників є глобальним трендом та безпосередньо пов’язано з Ціллю сталого розвитку Організації об’єднаних націй (ЦСРООН) номер 3 - “забезпечення здорового життя та сприяння благополуччю для всіх у будь-якому віці” і спирається на порядок денний для ЦСРООН щодо інклюзивної та якісної освіти [6]. Навички медичних працівників, зазначені в Глобальній структурі компетенції та результатів для UHC, є особливо важливими в організації та наданні послуг для подолання стигми та дискримінації, з якими можна зіткнутися під час доступу до певних медичних послуг. Важливо, щоб лікарі були навчені надавати клінічні медичні послуги, і робити це таким чином, щоб інтегрувати компетенції щодо орієнтації на людей, прийняття рішень, спілкування, співпраці, доказів та особистої поведінки в їх практичній діяльності. Стандарт вищої освіти зі спеціальності 222 Медицина для другого магістерського рівня вищої освіти [7] до “загальних компетентностей” відносить - здатність до міжособистісної взаємодії (8), а до “спеціальних (фахових, предметних) компетентностей” - здатність збирати медичну інформацію про пацієнта і аналізувати клінічні дані (1); дотримання етичних принципів при роботі з пацієнтами, лабораторними тваринами (24). Компетентнісний підхід до освіти, що ґрунтується на потребах здоров’я населення Комісія Lancet з трансформації освіти медичних працівників, серед іншого, закликала до підходу в освіті та навчанні, що має базуватися на показниках компетентності, на потребах в медичному обслуговуванні та власне на потребах самої системи охорони здоров’я. Освіта, заснована на розвитку компетентностей, матиме потенціал для покращення здоров’я громади за умов визначення бажаних освітніх результатів і досягненні рівня компетентностей у вирішенні специфічних проблем сфери здоров’я [8]. Розробка та впровадження навчальних програм, заснованих на досягненні компетентностей, спрямованих на задоволення потреб населення в охороні здоров'я, - це процес, який починається з визначення потреб; далі слідкує визначення втручань, необхідних для задоволення цих потреб; і, нарешті, адаптування навчальних програм до досягнення цих результатів. Орієнтований на учня підхід та зосередженість на досягнутих результатах, а не на процесі чи тривалості навчання, також пропонують певний потенціал для сприяння справедливості та інклюзії через гнучкі шляхи навчання [9]. Освіта, що ґрунтується на компетентностях, вимагає подвійного фокусу на послугах, що надаються, і на спроможності особи, яка їх надає. У рамках моделі компетенцій ВООЗ, яка лежить в основі Глобальної системи компетенцій і результатів для UHC, освітні результати визначаються з точки зору того, що медичний працівник буде робити (практична діяльність) і як він це робитиме (компетенції): - практичні дії - це обов'язки щодо охорони здоров'я, які буде мати учень. Практичні дії описують групу пов’язаних завдань із спільною метою, як-от надання процедури або координація догляду, із зазначенням обмежень та рівня нагляду. Цей цілісний підхід до визначення результатів відходить від «контрольного списку» практики та визнає характер медичної допомоги та різні проблеми, з якими можна зіткнутися. Практичні дії та їх складові завдання можна спостерігати від початку до кінця. Практичні дії можна використовувати для розмежування ролей у команді, а також для визначення посадових інструкцій, сфери практики, сертифікації чи кваліфікації. Компетентність — це цілісна міра виконання практичної діяльності (дій) відповідно до стандарту, визначеного в термінах поведінки; отже, компетентність – це інтеграція та застосування знань, навичок і ставлення до практики. Навчання, орієнтоване на зростанні компетентності, - це свідома та навмисна специфікація стандартів продуктивності з точки зору необхідних компетентностей і поведінки, яка їх демонструє. Два типи результатів (практична діяльність і компетентності) освітніх і навчальних програм повинні розглядатися разом під час визначення рівня кваліфікації особи та прийняття рішень щодо професійного прогресу. Цей підхід ґрунтується на зусиллях педагогів, спрямованих на уточнення та концептуалізацію компетентностей у зв’язку з виконанням роботи (і, таким чином, на відмінності від неї). 15 Обгрунтоване нагальними потребами збільшення в фахових програмах для лікарів питомої ваги тестових завдань, застосування сучасних методик навчання на симуляторах, залучення уніфікованих пацієнтів спричиняє потребу приділяти відповідно більше уваги і формуванню та розвитку навичок спілкування здобувачів освіти з реальними хворими із урахуванням когнітивних характеристик кожної особистості та прагненням дотримання рівних прав на медичну допомогу. В той же час беззаперечним є і те, що впровадження технології сценарій-орієнтованого симуляційного навчання у практичні заняття з клінічних дисциплін щодо надання екстреної медичної допомоги із використанням високореалістичних манекенів сприяє підвищенню рівня сформованості професійної компетентності та «м’яких навичок» здобувачів вищої медичної освіти з надання екстреної медичної допомоги. Відпрацюванню здобувачами вищої медичної освіти практик надання невідкладної медичної допомоги на реальних пацієнтах передує тренування практичних навичок у безпечних, контрольованих і симульованих умовах професійної діяльності. Кількаразове успішне проходження заданих сценаріїв формує у здобувачів вищої медичної освіти ефективний рівень компетентності з управління невідкладними станами та сприяє розвитку професійної впевненості і досконалого знання протоколів з невідкладної допомоги [10]. Задля ефективного оволодіння практичними навичками під час навчального процесу застосовують симуляційних пацієнтів-акторів чи добровольців; манекени, відеонавчання, віртуальну роботу з псевдо-пацієнтами та комп’ютерні програми на основі штучного інтелекту із запрограмованими сценаріями клінічних випадків, застосовується класичний метод демонстрації та виконання практичних навичок безпосередньо біля ліжка хворого. Робота в симуляційних центрах, які на сьогодні представлені у ряді медичних закладів вищої освіти України, включає навчання під керівництвом викладачів й інтернів, відпрацювання на манекенах та пацієнтах і контроль засвоєння практичних навичок у ході складання ОСКІ (структурованих клінічних іспитів). Дослідження, які порівнювали ефективність засвоєння й опанування практичними навичками студентами за дисципліною «Акушерство та гінекологія», показали, що порівняно з класичним методом оволодіння біля ліжка хворого даний метод із застосуванням симуляційних тренажерів показав більше переваг, аніж недоліків [11]. Серед багатьох медичних компетентностей, які мають опанувати студенти в ході університетського навчання, слід виділити: - спеціальній компетентності, як володіння на високому рівні власне професією лікаря та здатність до подальшого фахового розвитку; - соціальній компетентності, як володіння прийомами професійного спілкування, етико-деонтологічними принципами; - особистісній та індивідуальній компетентності, як здатності до самовираження і саморозвитку, протистояння професійним деформаціям [12]. В комплексі з симуляційним підходом, в якості корисного додатку до нього та задля формування впевнених лікарських навичок здобувачі вищої медичної освіти під керівництвом досвідчених наставників та менторів мають вести традиційний прийом хворих з розбором випадків захворювань та створенням схем (планів) лікування, брати участь в клінічних конференціях, опитувати пацієнтів стосовно проявів захворювань, якості їхнього життя, ставлення хворих до хвороби та лікування, а також вчитися на практиці заповнювати облікові форми. Набір компетентностей розглядається як інтегративна складова фаховості кожної лікарської спеціальності, тому есенціальною складовою частиною підсумкової атестації здобувачів освіти має бути практична частина. У процесі формування лікаря варто звертати увагу, окрім іншого, на таку компетентність, як соціальна перцепція. На формування соціальної й комунікативної компетентностей можуть впливати індивідуальні та психологічні фактори, дія яких зумовлена регулюванням процесів вищою нервовою діяльністю, умовами соціального середовища та соціальним досвідом здобувача освіти. Проте, в доступній науковій літературі бракує опису соціально-перецептивних компетентностей лікарів. Структура доволі близьких по сутності понять як соціально-перцептивна компетентність, толерантність, емпатичність, сенситивність тощо містить предиктивну 16 здатність стосовно ймовірного розвитку сценарію міжособистістного спілкування лікаря та пацієнта під час надання медичної допомоги. Грунтуючись на особистісному підході з’являється можливість змістовно трактувати і контент поняття “професійна комунікація” в медицині, згідно якого можна характеризувати спілкування як єдність двох якісно різних проте пов’язаних, в той же час, одна з іншою підструктур: поведінкової й особистісної. Поведінкова підструктура окреслює способи й прийоми налагодження фахової комунікації з колегами та пацієнтами з метою певного впливу на них. Лікар, завдяки доступним йому професійним невербальним та вербальним прийомам спілкування, може добиватися бажаних змін поведінки хворих донесенням рекомендацій, призначень, надання дієвих порад тощо. Професійні та мотиваційно-ціннісні орієнтири лікаря можна віднести до комплексу принципів, що перебувають під функціональним впливом особистісної структури, яка одночасно спрямовує напрямки комунікацій та визначає обрання тих чи інших варіацій взаємодії з колегами та пацієнтами. В операційно-дійовій (поведінковій) підструктурі фахової комунікації лікаря доречним виглядає умовне розділення її на три складові частини: - комунікативна - здатність до спілкування, вміння робити публічні промови та активно слухати; - перцептивна - поєднання здатності об’єктивного сприйняття та вірного тлумачення партнерів по діалогу (пацієнтів, колег); - інтерактивна - сутність міститься в здатності розвивати стосунки з будь-яким партнером (колегою, пацієнтом) та наполягати на ефективній взаємодії, грунтуючись на пошуці спільних зацікавлень. Від ступеню розвиненості та питомої ваги наведених складових залежить ефективність обміну лікаря необхідною інформацією з пацієнтами та колегами, організація міжособистісних стосунків з оточуючими у закладі охорони здоров’я. Розуміння та толерантне сприйняття лікарем особистих рис пацієнтів (перцепція) матиме значення при обранні відповідних способів побудови взаємодії та впливу на них (інтеракція). В той же час, обрані засоби та інструменти ефективної взаємодії потребують відповідного комунікативного вербального прояву. Наведені складові фахової комунікації тісно взаємопов’язані між собою - кожна містить набір знань, навичок та умінь, правил та нормативів спілкування. Здатність вірно відчувати та розуміти пацієнта або колег допомагає віднайти необхідні і доречні факти та підтвердження, а застосування елементів культури мовлення – доносити їх співрозмовникам виразно та переконливо. Це необхідно для ефективного складання плану взаємодії (схеми лікування), що також є своєрідним індикатором здатності лікаря до тривалої співпраці з пацієнтами та їхнього утримання в програмі лікування: долання перешкод у комунікаціях, провідна роль у діалозі, доступний для розуміння пацієнтом рівень спілкування тощо. В ідеалі кожний лікар має володіти в рівній мірі всіма складовими професійної комунікації. Міжособистісне сприйняття одним іншого під час побудови діалогу “лікар - пацієнт” розглядається багатьма фахівцями не тільки у медичному, але і у психологічному аспекті. Моделі взаємодії системи «лікар - пацієнт»: - патерналістська (сакральна) - ставлення до пацієнта як до дитини; - технічно-інженерна - хвороба як поламка біологічного механізму; - колегіально-дорадча - пацієнт стає учасником власного лікування, але є проблема його фаховості; - контрактно-інформаційна - лікар максимально інформує і тим самим уникає неоправданих очікувань з боку пацієнта, а пацієнт співпрацює в реальному, а не нафантазованому світі [13]. Відображення інших людей, що сформувалися в людини, трансформуючись і узагальнюючи, перетворюються на інформацію, яка регулює домінування у людини певних форм поведінки стосовно цих людей. Іншими словами, в процесі міжособистісного сприйняття та розуміння людини людиною формується певний набір установок, узагальнень, а також еталонів, що дозволяє в процесі взаємодії з іншими людьми відносити їх до певної категорії. Серед соціально-перцептивних механізмів, тобто способів, за допомогою яких люди розуміють, інтерпретують та оцінюють інших людей, виділяють механізми емпатії (розуміння іншої людини шляхом емоційного враження у її 17 переживання), проектування (неусвідомлене наділення іншої людини власними мотивами, приписування їй переживань та якостей, які притаманні самому оцінюючому і які у оцінюваної особи можуть бути відсутніми), ідентифікації (розуміння та інтерпретація іншої людини шляхом ототожнення себе з нею), рефлексії (процес розуміння іншого шляхом роздумів за неї), стереотипізації (сприйняття та оцінка іншого шляхом поширення на неї характеристик будь-якої соціальної групи) та атрибуції. Перцепція - процес сприйняття людини людиною, що відбувається на когнітивному рівні, та що дає можливість при спілкуванні розуміти та приймати якості особистості один одного. Іншими словами перцепція – це враження, яке формується під час контакту з іншою людиною чи явищем. Як правило, це почуття не завжди просто характеризувати, але саме нього ми підсвідомо беремо за підгрунтя під час прийняття рішень в житті. Можна умовно виокремити чотири основні функції міжособистісної перцепції: пізнання себе, пізнання партнера по спілкуванню, встановлення емоційних стосунків, організація спільної діяльності. Самопізнання - індивід сприймає та познає себе сам. Поняття, укладене в лікаря про конкретну особистість, – це форма його мислення про неї, в якій узагальнено функціонують визнання певної людини як суб’єкта знайомства, спілкування, спостереження та подальшого лікування. Соціальна перцепція – сприйняття, розуміння та оцінка людьми соціальних об’єктів: інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот та ін. Термін «соціальна перцепція» введено Дж. Брунером в 1947 р. в ході розробки нового погляду на сприйняття. Спочатку під соціальною перцепцією розуміли соціальну детермінацію перцептивних процесів. Пізніше дослідники цим терміном стали називати процес відновлення соціальних об'єктів, під якими розумілися інші люди, соціальні групи, більші соціальні спільноти [14]. Серед соціально – перцептивних механізмів, тобто способів, за допомогою яких люди розуміють, інтерпретують та оцінюють інших, виділяють: 1. Сприйняття зовнішнього вигляду та поведінкових реакцій об'єкта. 2. Сприйняття внутрішнього вигляду об'єкта, набору його соціально-психологічних характеристик, що здійснюється через механізми емпатії, рефлексії, атрибуції, ідентифікації та стереотипізації. Стереотипізація є одним із найважливіших механізмів міжособистісного пізнання. Під впливом оточення в кожної людини утворюються конкретні шаблони, користуючись якими вона підсвідомо оцінює інших людей. Результатом стереотипізації є соціальна установка - схильність людини до сприйняття та дій певним чином. Особливості формування соціальних установок грунтуються на стабільності та функціях алгоритмізації та пізнання. Ще одним механізмом міжособистісного сприйняття є проекціювання, механізм якого полягає в підсвідомому наділенні іншої людини власними мотивами, приписуванні їй переживань і якостей, які властиві самому оцінюючому і які в особи, що оцінюється, можуть бути відсутніми або виражатися зі значними відмінностями. Цілісний підхід до ринку праці в галузі охорони здоров’я має важливе значення для максимізації потенціалу освіти та забезпечення застосування підходу, орієнтованого на населення, до визначення результатів навчальних програм. Це включає узгодження освіти та підготовки медичних працівників з потребами та вимогами системи охорони здоров'я; щоб працівники охорони здоров'я були забезпечені через відповідну освіту компетенціями, необхідними для ефективного задоволення потреб населення; щоб кадри охорони здоров’я з належним навиком були розподілені географічно справедливо для надання медичних послуг, які задовольняють різноманітні потреби населення; і що гідні умови, які забезпечують ґендерно-трансформуючу зайнятість, підтримку, нагляд, навчання та ресурси, оптимізують мотивацію, утримання, розподіл та продуктивність медичних працівників [15]. Висновки. Розвиток соціально - перцептивної компетентності має займати провідне місце у процесі підготовки сучасних лікарів та інших медичних працівників. У сучасній програмі підготовки майбутніх фахівців, на нашу думку, формуванню й розвитку соціально - перцептивної компетентності може приділяється більша увага. Осіб, які навчаються в закладах вищої медичної освіти, бажано було б більш якісно готувати до свідомого, 18 прогнозованого професійного спілкування за допомогою вербальних і невербальних стосунків із різними комунікативними партнерами, вчити ефективним прийомам спілкування задля побудови взаєморозуміння й оптимальної спільної діяльності з майбутніми отримувачами медичних послуг. Державні заклади освіти мають досвід розробки кваліфікаційних характеристик - чітких переліків знань, умінь і навичок, важливих з точки зору отримання диплома про державну підсумкову атестацію; водночас, для роботодавця більше значення мають сформовані компетентності, а також наявність досвіду й рекомендацій з попередніх місць роботи. Професійні компетентності не лише відрізняються за своїм складом, але є наслідком потреб різних суб’єктів, саме тому важливо приділяти увагу компетентнісному підходу й застосувати його в підготовці медичних працівників, адже він ставить за мету набуття професійної лікарської, комунікативної, соціально-перцептивної компетентності, що є есенціальними для ефективного виконання професійних функцій майбутніми фахівцями медичної сфери. Для досягнення позитивної динаміки у забезпеченні загального охоплення населення послугами охорони здоров'я мають бути задіяні ефективні системи із працівниками з належною сучасною освітою та відповідними навичками для надання медичних послуг, в тому числі медичної допомоги, яких потребують різні верстви населення. Аналіз освітніх програм та результатів проведених іспитів на клінічних кафедрах свідчить, що в теорії й практичній методиці професійної освіти майбутніх спеціалістів накопичено вагомий позитивний досвід із опанування не тільки суто медичними компетентностями, а і соціально-психологічними. Важливим аспектом підготовки майбутніх лікарів до спілкування з хворими та їхніми родичами є створення умов для подальшого ефективного формування в них ціннісних соціальних установок у професійному спілкуванні: ставлення до кожного пацієнта як до складової мети, а не засобу; зацікавленість до самого процесу спілкування як до моделі “діалогу лікар-пацієнт”; толерантність до виказаних ідей, міркувань та побажань пацієнта; орієнтування на таке спілкування, у якому хворий буде мати можливість не лише повідомляти відомості про себе, але й якомога більше отримувати особистої уваги та інформації про стан його здоров’я, перспективи та способи досягнення одужання. Розбудова особистісних установок соціального спрямування у медичній сфері стає ефективною лише за умов включення зазначених вище компонентів у навчально-виховний процес у закладі вищої медичної освіти на всіх етапах. Серед ключових навичок, якими має оволодіти фахівець-медик з вищою освітою, провідне місце має належати його соціально-перцептивній компетентності. Професійна компетентність є провідним чинником та стрижневим компонентом майбутньої професії, а соціально-перцептивна компетентність, у свою чергу, виступає необхідною умовою ефективної професійної діяльності. Література/References: 1. Universal health coverage (UHC). Geneva: World Health Organization; 2021. https://www.who.int/ news-room/fact-sheets/detail/universal-health-coverage-(uhc), accessed 19 August 2025. 2. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я на період до 2030 року. - Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 р. № 34-р [Strategy for the Development of the Healthcare System for the Period Until 2030. - Approved by the Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated January 17, 2025 No. 34-r] https://www.kmu.gov.ua/storage/app/uploads/public/678/a78/863/678a78863aba8941337252.pdf 3. Закон України “Про вищу освіту”. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 38-39, C.380 [ Law of Ukraine “On Higher Education”. Bulletin of the Verkhovna Rada (VVR), 2017, No. 38-39, P.380] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text 4. HIV module: Global competency and outcomes framework for universal health coverage. URL: https://www.who.int/publications/i/item/9789240045965 accessed 21 August 2025. 5. Global Competency and Outcomes Framework for Universal Health Coverage: HIV Module ISBN 978-92-4-004596-5 (electronic version) ISBN 978-92-4-004597-2 (print 19 version) © World Health Organization 2022. URL: https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/352712/9789240045965-eng.pdf?sequence=1 accessed 02 September 2025. 6. Цілі сталого розвитку [Sustainable development goals]. URL: https://www.undp.org/uk/ukraine/tsili-staloho-rozvytku accessed 28 August 2025. 7. Про затвердження стандарту вищої освіти зі спеціальністі 222 Медицина для другого (магістерського) рівня вищої освіти. Наказ Міністерства освіти і науки України від 08.11.2021 р. № 1197 [ On approval of the standard of higher education in the specialty 222 Medicine for the second (master's) level of higher education. Order of the Ministry of Education and Science of Ukraine dated 08.11.2021 No. 1197] https://mon.gov.ua/staticobjects/mon/sites/1/vishcha-osvita/zatverdzeni%20standarty/2021/11/09/222Medytsyna.mahistr.09.11.pdf 8. Frenk J, Chen L, Bhutta ZA, Cohen J, Crisp N, Evans T et al. Health professionals for a new century: transforming education to strengthen health systems in an interdependent world. Lancet. 2010;376:1923–58. doi:10.1016/s0140-6736(10)61854-5. 9. Newman C, Ng C, Pacqué-Margolis S, Frymus D. Integration of gendertransformative interventions into health professional education reform for the 21st century: implications of an expert review. Hum Resour Health. 2016;14:14. 10. В. Г. Марічереда, Т. М. Орабіна, О. П. Рогачевський, В. І. Борщ, М. П. Первак. Сценарій - орієнтоване симуляційне навчання як інструмент проблемно - орієнтованого підходу до підвищення якості невідкладної допомоги в Україні. Одеський медичний журнал No 1 (186) 2024. С. 75 – 82 [V. G. Marichereda, T. M. Orabina, O. P. Rogachevsky, V. I. Borshch, M. P. Pervak. Scenario-oriented simulation training as a tool of a problem-oriented approach to improving the quality of emergency care in Ukraine. Odessa Medical Journal No. 1 (186) 2024. P. 75 - 82] URL: https://journals.onmedu.od.ua/index.php/med/article/view/89/74 11. Бойчук Т. М., Попова І. С. Симуляційні технології навчання як невід’ємна складова компетентнісного підходу в сучасній вищій медичній освіті. Медична освіта, (3), 70–76 [ Boychuk T. M., Popova I. S. Simulation learning technologies as an integral component of the competency-based approach in modern higher medical education. Medical Education, (3), 70– 76] URL: https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/med_osvita/article/view/14743/13792 . 12. Бойчук Ю. Д. Компетентнісний підхід як основа модернізації сучасної освіти / Ю.Д. Бойчук // Освітній простір. Глобальні, регіональні та інформаційні аспекти: наук. метод. журн. - Чернівці: Черемош, 2013.—Вип.13.—С.130 - 135 [Boychuk Yu. D. Competency approach as the basis for the modernization of modern education / Yu.D. Boychuk // Educational space. Global, regional and informational aspects: scientific method. journal - Chernivtsi: Cheremosh, 2013.—Issue 13.—P.130-135]. 13. Комунікативні навички лікаря: підруч. для студ. вищих мед. навч. закл. та фахівців практ. мед. / О.С. Чабан, О.О. Хаустова, І.А. Коваль та ін.; за заг. ред. О.С. Чабана. 2-ге вид., переробл і доповн. — К.: Видавець Заславський О.Ю., 2021. — 429 с. [Communicative skills of a doctor: a manual for students of higher medical schools and specialists in practical medicine / O.S. Chaban, O.O. Khaustova, I.A. Koval, et al.; edited by O.S. Chaban. 2nd ed., revised and supplemented. - Kyiv: Publisher Zaslavsky O.Yu., 2021. — 429 p]. 14. Bruner, J. S., & Goodman, C. C. (1947). Value and need as organizing factors in perception. The Journal of Abnormal and Social Psychology, 42(1), 33–44. https://doi.org/10.1037/h0058484 . Accessed 26 August 2025. 15. Global Strategy on Human Resources for Health: Workforce 2030. Geneva: World Health Organization; 2016. Внесок авторів / authors’ contribution Автори декларують рівний вклад у написання роботи. Автори прочитали й погодилися з опублікованою версією рукопису. Фінансування /Funding Це дослідження не отримало зовнішнього фінансування Висновок комісії по біоетиці/Institutional Review Board Statement