Системна гіпотеза об'єктів злочинів і кримінальних проступків як діяльності: подолання доктринальних суперечностей та орієнтири демократичної кримінальної політики

ISSN 1995-6134 122 Forum Prava, 2025. 83(3). 122-132 (Research Article) УДК 343.2/.7 DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.16746381 Я.О. ЛАНТІНОВ, доцент кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент, м. Харків, Україна; e-mail: [email protected]; ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1858-6842 СИСТЕМНА ГІПОТЕЗА ОБ’ЄКТІВ ЗЛОЧИНІВ І КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ ЯК ДІЯЛЬНОСТІ: ПОДОЛАННЯ ДОКТРИНАЛЬНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ТА ОРІЄНТИРИ ДЕМОКРАТИЧНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ Y.A. LANTINOV, Associate Professor, Chair of Criminal Law and Criminology, Kharkiv National University of Internal Affairs, Ph.D. in Law, Ass. Professor, Kharkiv, Ukraine; e-mail: [email protected]; ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1858-6842 SYSTEMIC HYPOTHESIS OF THE OBJECTS OF CRIMES AND CRIMINAL MISDEMEANORS AS ACTIVITY: OVERCOMING DOCTRINAL CONTRADICTIONS AND GUIDELINES FOR DEMOCRATIC CRIMINAL POLICY АНОТАЦІЇ (ABSTRACTS), КЛЮЧОВІ СЛОВА (KEYWORDS) Постановка проблеми. Теоретичний фундамент вітчизняного кримінального права, а саме вчення про об’єкти злочинів і кримінальних проступків, містить суттєві доктринальні суперечності та формалізм. Наявні підходи часто еклектичні або недостатньо обґрунтовані, що ускладнює кримінально-правове нормування, кваліфікацію, тлумачення й практичне втілення принципу верховенства права. Мета. Обґрунтування нової системної гіпотези, яка розглядає об’єкти кримінальних правопорушень як діяльність, що дозволяє подолати наявні теоретичні розбіжності й забезпечити цілісність кримінально-правової доктрини. Методи: аналіз і синтез – для виявлення спільних рис і слабких місць наявних теорій; порівняльно-правовий метод – для співставлення українських і зарубіжних доктринальних підходів; метод фальсифікованості (К. Поппер) – для перевірки стійкості гіпотези до спростувань; парадигмальний підхід (Т. Кун) – для визначення етапів наукових зрушень і формування нової теоретичної моделі, які у комплексі забезпечили формулювання гіпотези "діяльність як об’єкт кримінального правопорушення" та її критичну перевірку. Результати. Сформульовано чотирирівневу ієрархію об’єктів кримінального впливу: предмет впливу, об’єкт впливу (діяльність окремого діяча), родовий об’єкт (соціальний інститут), загальний об’єкт (соціум). Показано, що концепція діяльності інтегрує зміст найпоширеніших теорій, усуваючи протиріччя між "об’єктами посягань" та "об’єктами кримінальноправової охорони". Висновки. Запропонована системна гіпотеза пояснює об’єкти злочинів і кримінальних проступків як єдину динамічну категорію – діяльність. Вона: забезпечує логічну цілісність кримінально-правової теорії; створює надійну основу для демократичної кримінальної політики та точнішої кваліфікації діянь; зберігає чинну термінологію, уточнюючи її зміст; відкриває перспективи подальших досліджень критеріїв "могутності посягання" й адаптації нової ієрархії до окремих розділів кримінального права України. Ключові слова: система; діяльність; об'єкт; кримінальна політика; верховенство права *** Problem statement. The theoretical foundation of Ukrainian criminal law, particularly the doctrine of objects of crimes and criminal misdemeanors, contains significant doctrinal contradictions and formalism. Existing approaches are often eclectic or insufficiently substantiated, complicating criminal-law regulation, qualification, interpretation, and the practical implementation of the rule of law. Purpose. To substantiate a new systemic hypothesis that views the objects of criminal offenses as activity, enabling the resolution of existing theoretical inconsistencies and ensuring the coherence of criminallaw doctrine. Methods. Analysis and synthesis were applied to identify common elements and weaknesses of existing theories; the comparative-legal method was used to contrast Ukrainian and foreign doctrinal approaches; popper’s falsifiability principle served to test the hypothesis against potential refutation; and Kuhn’s paradigmatic approach helped © Лантінов Я.О., 2025 Open access under CC BY license ISSN 1995-6134 123 Forum Prava, 2025. 83(3). 122–132 (Research Article) trace scientific shifts and build a new theoretical model. Together these methods supported the formulation and critical evaluation of the hypothesis "activity as the object of a criminal offense". Results. A four-level hierarchy of criminal impact objects was developed: subject of impact, object of impact (individual activity), generic object (social institution), and general object (the social body). The study demonstrates that the concept of activity integrates the content of the most common theories, eliminating the contradiction between "objects of encroachment" and "objects of criminal-law protection". Conclusions. The proposed systemic hypothesis conceptualizes the objects of crimes and misdemeanors as a single dynamic category – activity. It ensures the logical integrity of criminal-law theory, provides a sound basis for democratic criminal policy and more precise qualification of offenses preserve existing terminology while refining its meaning, and opens avenues for further research on criteria of "encroachment potency" and the adaptation of the new hierarchy to specific branches of Ukrainian criminal law. In addition, the framework highlights the importance of interdisciplinary dialogue with sociology and political science, encouraging broader empirical verification and comparative studies that can strengthen both academic understanding and legislative practice. Keywords: system; activity; object; criminal policy; Rule of Law Постановка проблеми Попри значні жертви та напружені зусилля, в Україні досі існують сумніви щодо належності суспільства до кола демократичних соціальних формацій. Саме тому повторюване гасло "Україна = демократія" не може слугувати переконливим аргументом: воно потребує наукового осмислення реального стану та глибокого аналізу чинних процесів. Це особливо актуально для сфери кримінально-правового регулювання та кримінальної політики загалом. Соціальні формації – як усталені, так і перехідні чи такі, що перебувають у процесі трансформації – можуть рухатися до правового ідеалу верховенства права, але можуть обирати й інші вектори розвитку. У цій публікації вихідною аксіомою є те, що врядування та правове нормування, побудовані на принципах, відмінних від верховенства права, належать до "деспотичних" моделей і мають бути усунені з вітчизняної практики. Так само за аксіому береться теза, що сучасна демократична кримінальна політика – це науково обґрунтована1 система рішень і норм, яка протистоїть довільним або маніпулятивним, зокрема й таким, що ґрунтуються на "моральній паніці", заборонам і приписам. Науково ж обґрунтованими в цій публікації вважаються ті наукові розвідки та їх висновки, що прямо, опосередковано чи імпліцитно ґрунтуються на дискусії К.Р. Поппера, Т. Куна та І. Лакатоса й відповідають ознакам фальсифікованості та перевірюваності і не виключають стадію емпіричної перевірки. Головним критерієм оцінки пропонується вважати здатність гіпотези про сутність об’єкта надавати обґрунтування 1 Відомі також демократичні соціальні формації, які шляхом експериментів та методу проб і помилок шукали оптимальні форми правового регулювання та правової охорони. для кримінально-правових заборон, незалежне від законодавчого акта, що дозволяє відмежувати множину "заборонене законодавцем" від множини "обґрунтовано заборонене". Крім того, варто відмітити, що "склад кримінального правопорушення (злочину)" не є універсальною категорією, актуальною в усі часи у всіх спільнотах. Це теоретичне досягнення є властивим деяким суспільствам у певні періоди їх існування. Воно використовується там, де його можуть збагнути та відчути від нього користь. Отже, наявність чотирьохелементного уявлення про структуру правопорушення не є достатнім поясненням того, що предмет опису кожного елементу – існує. В межах цього дослідження це означає, що рішення суб'єктів кримінальноправового нормування про розміщення статті в тому чи іншому Розділі Особливої частини Кримінального кодексу України є не більш, ніж вихідною позицією для тлумачення і не дає підстав для ессенціальних висновків. Крім того, слід поставити за мету, що уявлення про сутність об'єктів кримінальних правопорушень має бути придатне для: а) орієнтування кримінально-правового нормування та його оцінки взагалі та через пояснення соціальних властивостей й наступне розмежування підстав кримінальної відповідальності зокрема; б) тлумачення кримінально-правових заборон, приписів, декларацій тощо; в) з'ясування соціальних та юридичних властивостей діянь і пояснення обґрунтованості засуджень (виправдань); г) роз'яснення у навчанні. З цих позицій і пропонуємо подивитись на проблему визначення такого елементу складу кримінальних правопорушень, як "об'єкт кримінальних правопорушень" та явищ, що відповідно номінуються. Для цього спочатку оглянемо ISSN 1995-6134 124 Forum Prava, 2025. 83(3). 122–132 (Research Article) стан дослідженості цього питання у вітчизняному науковому кримінально-правовому дискурсі та проаналізуємо виявлені позиції з точок зору формальної логічності, фальсифікованості, перевірюваності та придатності до емпіричної перевірки. Наступна стадія цього дослідження полягатиме у формулюванні гіпотези об'єкта, як елемента складу кримінальних правопорушень, що відповідає правовому ідеалу верховенства права. Тому метою статті є обґрунтування нової системної гіпотези, яка розглядає об’єкти кримінальних правопорушень як діяльність, що дозволяє подолати наявні теоретичні розбіжності й забезпечити цілісність кримінально-правової доктрини. Новизною статті є пропозиція системної гіпотези, що визначає об’єкт злочинів і кримінальних проступків як діяльність. Завдання статті полягають у з'ясуванні основних теорій та концепцій "вчення про об’єкти кримінальних правопорушень" сформовані в українському кримінально-правовому дискурсі; аналізі еволюції наукових концепцій об’єкта кримінального правопорушення: від суспільних відносин до діяльності; визначенні гіпотези об’єкта як елемента складу правопорушення за ідеалом верховенства права. Основні теорії та концепції "вчення про об’єкти кримінальних правопорушень" сформовані в українському кримінальноправовому дискурсі Поперед усього слід звернути увагу на ті з кримінально-правових текстів, де сутність об'єктів кримінальних правопорушень не називається й не розкривається. Наприклад, у статті за темою "Злочини проти основ національної безпеки України: поняття та система" повністю оминається сутність об'єктів описуваних злочинів [1, с.95-102]. А як очевидний приклад прагнення до формального розгляду з уникненням розгляду питань соціального значення та соціальної обумовленості можна навести статтю "Особливості кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи", в якій вказано, що головна розмежувальна ознака злочинів, передбачених ст. ст.115 і 121 Кримінального кодексу України (далі – КК), криється в суб’єктивній стороні цих злочинів, а саме в її обов’язковій ознаці – вині [2, с.330], при цьому порівняння об'єктів у публікації не здійснено зовсім. Також до цієї групи публікацій авторів слід віднести дописи тих із них, які начебто й здійснюють з'ясування сутності уявлення "об'єкт кримінального правопорушення", але роблять це всупереч власним установкам. Наприклад, – "...на нашу думку, питання про те, які суспільні відносини чи цінності та блага можуть (курсив наш. – Л.Я.) бути визнані об’єктом конкретного злочину, вирішується не наукою кримінального права чи правозастосовною практикою, а законодавцем шляхом прийняття або скасування того чи іншого закону. Завдання ж науки кримінального права і судової практики полягає в тому, щоб встановити ті суспільні відносини, ті цінності та блага, які визначені законодавцем як об’єкт злочину та розкрити їх справжній зміст" [3, с.198]. З цим висловом було би важко сперечатись, якщо б виділене слово було "мають", проте в наявному стані – це заперечення здатності науки кримінального права вивчати соціальні властивості кримінально-правових заборон, приписів, декларацій і такого іншого, причому не лише заперечення, але визнання цього належним станом речей. Зведення науки та судової практики лише до сфер тлумачення кримінально-правових норм не сприймається досить обґрунтованим поза парадигми "юридичного позитивізму". Отже, створюється враження, що деякі автори обмежуються визначенням по колу й вважають достатнім сам факт закріплення явища в законі як об’єкта посягання для визнання поведінки не лише протиправною, а й суспільно небезпечною. Це фактичне обіймання позиції формалізму, який властивий "поліцейським державам" та іншим спільнотам, де поширена практика "формальних розглядів". Цей висновок не є звинуваченням авторів у прагненні встановити режим "поліцейщини", а скоріше нагадуванням – що спрощення підходів у дослідженнях та поясненнях може мати наслідком не лише економію зусиль і площ але й примітивізацію суспільних форм. До другої групи публікацій авторів пропонується відносити ті тексти, де названа якась із теорій сутності "об'єктів кримінальних правопорушень", проте її положення не використані для аналізу предмету дослідження/ висловлювання. Прикладом може стати публікація, в якій, поперше, використовується очевидно помилкова гіпотеза "об'єкт кримінального правопорушення – порядок" (оскільки "порядок", це загальновизнаний об'єкт для адміністративних правопорушень); по-друге, при цьому міркування не просуваються далі такої констатації й жодним чином не розкривається структура та ознаки заявленого явища, тобто "порядку" [4, с.629–633]. До третьої групи публікацій авторів мають ISSN 1995-6134 125 Forum Prava, 2025. 83(3). 122–132 (Research Article) бути включені дописи, присвячені з'ясуванню сутності "об'єктів кримінальних правопорушень", а також ті, що використовують їх висновки для аналіза предмету дослідження. Й саме напрацювання цієї групи мають бути визнані базою для відбору гіпотез, що задовольняють заявленим критеріям цієї публікації. "Першопоштовхом" у вітчизняній кримінально-правовій науці певно можна вважати момент, коли О. Кістяківський, адаптуючи ідеї класичної школи, визначив, що об'єктом злочину є "людина зі всіма правами й "установами", котрі нею створюються як суспільною істотою" [5, с.15]. Ця ідея, що має глибокі корені в концепціях Чезаре Беккаріа та Франческо Каррари, стала потужним, але не до кінця визначеним концептуальним джерелом. Її сила полягала у новизні – перенесенні фокусу з волі правителя на права людини. Її слабкість – у двозначності термінів "права" та "установи", що залишило простір для різних тлумачень. У цьому контексті можна констатувати, що ця ідея є прямим ідейним предтечею концепції "об'єкт – правове благо чи соціальна цінність". У рамках даного дослідження ми виходимо з припущення, що саме концепція "об'єкт – правове благо чи соціальна цінність" є такою, що найбільш близька до першоджерела вчень про обумовленість криміналізації чимось іншим, аніж воля монарха, сюзерена, суверена тощо. В наш час концепція "об'єкт – правове благо чи соціальна цінність" виражена зокрема, у працях С. Гавриша, який вважає, що кримінальний закон охороняє матеріальні явища: життя, здоров’я, гідність, майно, природні об’єкти. Кримінальний закон не може охороняти суспільні відносини, оскільки останні являють собою лише певну форму наукової абстракції. Вчений відстоює концепцію "об’єкт злочину – правове благо, як визначена цінність". "Об’єкт – правове благо", на його думку, вдало поєднує в собі, з одного боку, вказівку на специфіку кримінального права (кримінальна відповідальність настає лише за посягання на охоронювані законом блага), а з іншого – вказівку на реальне благо як охоронювану цінність" [6, с.13]. Інший послідовник цієї позиції, Є. Фесенко, до категорії "цінності" відносив різноманітні об'єкти матеріального світу, які мають суттєве позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому (в тому числі й людину) [7, с.234-235]. Але чи можна при таких висловлюваннях вважати, що С. Гавриш та Є. Фесенко віднесли до об'єктів саме блага чи цінності? Достатньо порівняти з висловом В. Ємельянова, який припускає об'єктом "життєві реалії" – "охоронювані кримінальним законом явища реальної дійсності, оскільки, як суспільні відносини, так і блага, цінності, люди, сфери життєдіяльності людей, права, свободи, інтереси тощо повністю охоплюються таким універсальним поняттям як "явища реальної дійсності (реалії життя, життєві реалії)" [8, с.259]. Як видно, "предмети та об'єкти посягань" В. Ємельянов визначив як "життєві реалії", до переліку яких блага та цінності входять як альтернативні чи можливі члени (не визначальні елементи). Отже, якщо одні й ті ж явища (предмет висловлювання) номінуються різними позначеннями з рівним ступенем обґрунтованості, то слід констатувати, що присутні альтернативні пояснення, але жодне з них не є вичерпним. Більше того, пояснення про об'єкти кримінальних правопорушень, запропоновані у концепції "об'єкт – правові блага чи соціальні цінності", повністю замінюється конструктом "пріоритезування", тобто суб'єкт кримінально-правового нормування зазвичай здійснює пріоритезування об'єктів охорони (впливу) на підставі обраного ним (чи засвоєного менш свідомо) критерію. Дуже часто такий критерій називають "суспільною небезпечністю діяння". Ще одну спробу створити наукове пояснення про об'єкти кримінальних правопорушень із опором на "блага та цінності" здійснив П. Андрушко, який написав: "…коли мова йде про права людини і громадянина, то вони мають розглядатися як об’єкти кримінально-правової охорони, а об’єктом злочинного посягання на них є не право як абстракція, а порядок (механізм) реалізації такого права. Інтереси, права і свободи людини, сама людина (громадянин), особисті блага людини, соціальні зв’язки у суспільстві є видами цінностей як об’єкта кримінально-правової охорони. З урахуванням того, що соціальні зв’язки – це дії і взаємодії, взаємозв’язки (взаємовідносини) учасників суспільних відносин, а також те, що соціальні зв’язки у вузькому розумінні цього слова є елементом суспільних відносин, по суті, посягання на них є і посяганням на конкретні суспільні відносини в широкому їх розумінні" [9, с.42]. Можна констатувати, що цей вислів є еклектичним поєднанням маркерів деяких концепцій ("блага та цінності", "права", "суспільні відносини"), проте запропонувати унікального змісту з достатньою пояснювальною силою не може. З цього слід зробити висновок, що цільова теорія повинна мати досить просту ос- ISSN 1995-6134 126 Forum Prava, 2025. 83(3). 122–132 (Research Article) новну ідею (див. "Бритва Оккама"). Отже, слід визнати, що фактично гіпотеза "об'єкт – блага чи цінності", є донауковою, тобто натурфілософською. Еволюція наукових концепцій об’єкта кримінального правопорушення: від суспільних відносин до діяльності Перехід до науковості в поясненні сутності об'єктів кримінальних правопорушень відбувся з появою теорії "суспільних відносин". Достатньо звернути увагу на те, як пропонує теорію "об'єкти – суспільні відносини" В. Тацій: "...самі суспільні відносини, які виступають об’єктом злочину, мають об’єктивний характер, тобто існують незалежно від нашої свідомості, а тому й від самого кримінального закону, є первинними (першорядними) щодо нього" [10, с.42]. Отже, вимозі бути поясненням для криміналізації та підставою перевірки рішень законодавця за цим висловом ця теорія задовольняє. Також слід відмітити, що вагомою перевагою цієї теорії є конкретизація основного положення. Зокрема, в дослідженнях й розвідках розкрито структуру "суспільних відносин" – "...структура суспільних відносин, яка складається з трьох елементів: 1) носії (суб’єкти) відносин; 2) предмет, з приводу якого існують відносини, або, інакше кажучи, фактори, які визнають факт виникнення та існування такого взаємозв’язку; 3) суспільно значуща діяльність (соціальний зв’язок) як зміст відносин" [10, с. 56]. І хоча ця теза не є повністю досконалою (зокрема, "суспільно значуща діяльність" сприймається як тавтологія, мабуть автор мав на увазі "діяльність, як суспільно значущу активність"), проте вона має пояснювальну силу з урахуванням уточнень. Зокрема, в межах цієї теорії сформульоване приватно-теоретичне положення про механізм заподіяння шкоди об’єкту злочину викладене Н. Гуторовою. Згідно з положеннями, між діячем (суб'єктом) та об'єктом існує взаємодія, яка полягає у впливі – "такі дії призводять до утворення або підтримання існування шкідливих для суспільства відносин, що ускладнює взаємодію належних суб'єктів суспільних відносин з приводу належних їх предметів" [11, с.133]. Ще одним із таких уточнень є пояснення, запропоноване М. Коржанським: "об’єктом кримінально-правової охорони є фактична поведінка або стан учасників суспільного життя …", і далі – "об’єкт злочину" можна визначити як "забезпечену суспільством суб’єктам суспільних відносин можливість відповідної інтересам суспільства поведінки його членів, груп, класів або їх стану" [12, с.155]. Ключовим тут вбачається, що об'єктами визнається "фактична поведінка або стан учасників суспільного життя", тобто те, що В. Тацій у цитатах визначив як "зміст відносин". На жаль, незважаючи на свій науковий потенціал, концепція "об’єкти – суспільні відносини" належним чином застосовувалася не так часто, як це мало бути2. Дослідники питань кримінальної відповідальності за певні види суспільно небезпечних діянь, здебільшого, не занурювалися в емпіричний аналіз та не з'ясовували показники впливу на суспільні відносини. Замість цього, ця теорія використовувалася формально, зводячись до простої констатації наявності певних суспільних відносин, що слідувало з законодавчих формулювань у цьому контексті. Проміжним етапом для цього виступила концепція "об'єкти – правовідносини", в якій, з одного боку, визначалося, що об'єктом кримінального правопорушення можуть стати не будь-які суспільні відносини, а лише ті, що врегульовані правом (об'єктивним), при цьому фактично використовувалась презумпція, що наявність регуляторного нормативно-правового акту означає і фактичну наявність описаних у ньому відносин. Ця теорія представлена зокрема у працях С. Лихової [13, c. 80] та О. Готіна. Зокрема, на думку О. Готіна, слід зробити висновок, що кримінально-правові заборони встановлюються для підсилення або підтримки не усіх без винятку суспільних відносин, а лише тієї їх частини, які врегульовані нормами права [14, с.9–10]. І ця концепція повністю відповідає принципу економії, оскільки далеко не кожна згадка суспільних відносин має тягнути за собою емпіричну перевірку, при тому, що їх згадування інколи ставало просто ритуальним. Ця концепція має приклади продуктивного та успішного застосування, зокрема, В. Харченко успішно виявив юридико-технічні проблеми у сфері охорони інтелектуальної власності та запропонував їх рішення на основі використання концепції "об'єкти – правовідносини" [15, с.385–395]. Утім, істин2 В якості позитивних прикладів, де розкривається механізм посягання на об'єкт, можна вказати публікації: Калініченко, Ю. Ю. (2014). Питання щодо визначення видового та безпосереднього об’єктів завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину (ст.383 КК України). Вісник Національної академії правових наук України, (3), 173–183 та Кондратов, Д. Ю. (2013). Об'єкт злочину, передбаченого ст.163 КК України. Право і суспільство, (6-2), 298–302. ISSN 1995-6134 127 Forum Prava, 2025. 83(3). 122–132 (Research Article) ність названої гіпотези залежить від іншої дискусії – про "субсидіарність кримінально-правової охорони", чиє поле можливих рішень належить до галузі кримінальної політики. Наступною варто згадати пропозицію В. Трубнікова про "об'єкти – соціальні оболонки", яку слід відразу позначити як еклектичну та не у повній мірі наукову, в якій сутнісний аналіз замінено образним виразом "оболонка". Концептуально вона є підвидом теорії суспільних відносин, хоча її автор і пропонував її як альтернативну, й полягає у тезі, що у явищ реальної дійсності існують "соціальні оболонки", себто суспільні відносини [16, с.81–88]. Утім, навіть тут присутня слушна думка, яку варто наслідувати: уявлення про те, що акт людської поведінки впливає не лише на матеріальні явища (предмети, умови та інші процеси), але, водночас, має і соціальне значення. Інакше кажучи, те, що ми визначаємо як кримінальне правопорушення, має подвійну природу – фізично-матеріальну та соціальну. Проте, ця думка не належить цьому автору та була широко відомою задовго до нього. Наступний крок у розвитку доктрини об'єкта кримінального правопорушення пов'язаний з концепцією В. Ємельянова. Вчений висунув та обгрунтував ідею, що об'єкт злочину слід розглядати як "сфери життєдіяльності людей" [17, с.10], а згодом уточнив цю позицію до поняття "життєві реалії". Ця еволюція, що відбулася в межах праць цього автора, свідчить про гнучкість та адаптивність його наукового підходу. Замість того, щоб бути альтернативною гіпотезою, концепція "життєвих реалій" стала логічним розвитком і доповненням початкової теорії "сфер життєдіяльності", що разом узяте робить її однією з найбільш цілісних і динамічних. Цей доробок має бути включеним у теоретичні підвалини для наступного опрацювання та синтезу концепції наступного щабля. Резюмуючи, зазначимо: 1. Аналіз наукових праць дозволяє виділити дві ключові групи підходів щодо пояснення сутності об'єктів кримінальних правопорушень: а) "безумовного юридичного позитивізму" – ті, що мають на увазі, що кримінально-правова норма є продуктом "творчості" законодавчого органу державної влади; б) "субстанційні", тобто ті, що мають на увазі, що суб'єкт кримінально-правового нормування (варіанти: законодавець / суддя, прокурор, інші посадовці "системи правосуддя" / громадяни) норму права не "творить", а "відкриває" чи "конструює" і таке інше; відповідно у цьому можливі помилки або "з наміром" маніпуляції, що, у свою чергу, означає необхідність мати можливість перевірки коректності та сумлінності акту кримінально-правового нормування. Треба підкреслити, що будь-яка теорія щодо сутності "об'єктів кримінальних правопорушень" може бути використана у той чи інший спосіб й декларування прихильності до неї, ще не означає, що вона дійсно використана як методичний апарат у конкретному дослідженні (розвідці). Також слід відмітити, що не кожна публікація, особливо навчального призначення, має обов'- язково містити пояснення, чому те чи інше явище вказано (встановлене, обране, передбачене) об'єктом кримінальних правопорушень. Проте, у наукових кримінально-правових дослідженнях з питань кримінально-правової характеристик чи визначення (опису) кримінальної відповідальності за певний вид суспільно небезпечних діянь це сприймається обов'язковим. 2. Те, що було заявлено в кримінальноправовому дискурсі як теоретичні концепції об'- єктів кримінальних правопорушень, не завжди в дійсності є науковими та такими, що дозволяють вивчати обґрунтованість актів здійснених криміналізацій. Коректні ж теоретичні конструкти мають як очевидні розбіжності, так і спільне "ядро", до якого належить: а) уявлення, що об'єктом кримінальних правопорушень є те, на що вони спрямовані та з приводу чого вчинені; б) уявлення про об'єкти кримінальних правопорушень як сукупність і матеріальних (фізичних, реальних) явищ, і явищ соціальних; в) уявлення, що про належність до об'єктів чогось, що визначають як "соціальний зв’язок", як "фактична поведінка або стан учасників суспільного життя" та як "сферу життєдіяльності". Це слід трактувати так, що спільним знаменником для усіх цих концептів є поняття "діяльність"; г) уявлення, що між діячем (суб'єктом) та об'- єктом існує взаємодія, яка полягає у впливі один на одного. Гіпотеза об’єкта як елемент складу правопорушення за ідеалом верховенства права Перед викладом теорії зробимо короткий екскурс у витоки “суб’єкт-об’єктного” протиставлення. Зокрема, Рене Декарт започаткував цей дуалізм, уперше виділивши суб'єкт як єдину достовірну основу знання. Все, що знаходилось ISSN 1995-6134 128 Forum Prava, 2025. 83(3). 122–132 (Research Article) поза межами цього мислячого "Я" – зовнішній світ, природа, Бог – він визначив як предмет (об'єкт) мислення. Таким чином, були сформульовані дві протилежні сутності: мислячий, пізнаючий суб'єкт та пізнаваний, зовнішній об'єкт. Згодом, Іммануїл Кант розвинув цю ідею, довівши, що ми сприймаємо об'єкт пізнання не безпосередньо, а завжди через власні пізнавальні структури. Отже, міркуючи в дусі цих мислителів, пізнання слід розглядати як динамічну систему, де суб'єкт та об'єкт не просто протиставляються, а активно взаємодіють і змінюють одне одного. Проте, ця модель є актуальною не лише для пізнавальних процесів, але і для будь-яких цілеспрямованих людських активностей. Її віддзеркаленням є чотириелементна структура складів кримінальних правопорушень, де діячу (суб'єкту, активному учаснику) протиставлений об'єкт (предмет), а їх взаємодія розкладена на два боки – зовнішній та внутрішній відносно суб'єкта, тобто його психічні акти та акти тілесної активності. Але ж це означає, що за цим планом можна аналізувати будь-яку людську поведінку. Суб'єкт у нашій моделі є діячем саме тому, що людська активність завжди опосередкована – мовою, знаряддями праці чи іншими інструментами (правилами) та має сенс у впливі на інших учасників тієї ж спільноти. Саме ця усвідомлена (у достатній мірі), цільова, вольова активність і визнається та називається діяльністю. Все це неодноразово підтверджено теоретичними й емпіричними дослідженнями. Людська активність перетворилася на діяльність з моменту первинного розподілу праці та виникнення "соціального" – проблеми розподілу тягарів і переваг у праці, споживанні й титулуванні. Таким чином, утворюється наступна схема: акт діяльності, який підлягає оцінюванню та у підсумку може бути визнаний злочином або кримінальним проступком, – впливає на іншу діяльність, яку розуміємо як процес. Такий вплив може повністю перервати її, або унеможливити її виникнення, або внести такі зміни, що для досягнення запланованого результату необхідно докласти додаткових ресурсів чи задовольнитися частковим результатом. Такі варіанти, або їх комбінації, зазвичай називають "заподіянням шкоди" або "створенням загрози". Отже, об'єктом посягання є не "речі", а самі конкретні динамічні явища, тобто процеси функціонування (змінення). Важливо підкреслити, що ця модель є коректною навіть для так званих "речей матеріального світу". Адже з позиції сучасної науки, навіть стабільні об’єкти – це не статичні сутності, а системи взаємодій, які є сукупністю безперервних процесів: фізичних (взаємодія частинок), хімічних (реакції), біологічних (життєдіяльність клітин) тощо. Таким чином, "річ" є лише умовною стабілізацією, тимчасовим зрізом динаміки, "здаваністю", тоді як реальністю є зміна, рух і функціонування. Цей погляд дозволяє відійти від обмежень онтології речей і перейти до більш точної епістемології процесів. З цієї точки зору, шкода – це не руйнування абстрактної цінності чи конкретної речі, а втручання в перебіг певного процесу, що спричиняє його спотворення, переривання чи блокування поза легітимними очікуваннями. Таким чином, за цією гіпотезою ("діяльність – об'єкти кримінальних правопорушень") об'єкти слід вбачати у структурованих процесах (природних та соціальних), що об'єднуються у поняття "діяльність", а саме посягання – як втручання в їх функціонування всупереч легітимним очікуванням. При цьому головне те, що спостереженню, контролю та корекції підлягають лише процеси й лише дослідження змін дає підстави і для констатації наявності станів. Отже настав час визначити діяльність в якості об'єктів кримінальних правопорушень. Спираючись на синтез положень епістемології, теорій діяльності та управління пропонується таке визначення: "діяльність – це процес, у якому суб’- єкт обирає парадигми та цілі й реалізує їх через рухи тіла та інше використання ресурсів, виражаючи своє ставлення до правил соціальної формації та її складових – особистостей, спільнот і інститутів". І звісно, слід додати традиційне уточнення, що дії та бездіяльність розглядаються як альтернативні форми реалізації діяльності, де бездіяльність є усвідомленим вибором не виконувати обов'язкову дію, що і виражає ставлення діяча до об'єкта. Крім того слід враховувати, що слід виділяти специфічну фазу дій – "очікування", що полягає у введенні паузи в реалізації наміру та є складовою, спрямованою на досягнення мети усієї дії. Діяльність, як об'єкт іншої діяльності, може зазнавати впливу на будь-який елемент своєї структури (суб'єкт, об'єкт, предмет, мета, зміст, сутність). Кожен із цих елементів має значення як окремий, так і як частина системи, що є більшою, ніж сума її складових. Звідси випливає подвійний злочинний вплив: – на "вузол діяльності" (структурний елемент або його матеріальне втілення); – на діяльність у цілому, як на функціонуван- ISSN 1995-6134 129 Forum Prava, 2025. 83(3). 122–132 (Research Article) ня динамічної системи. Це також породжує зовнішній парадокс, коли внаслідок злочину окремий елемент може бути зруйнований, але інша частина діяльності продовжує існувати. А також підкреслює необхідність розглядати злочин (проступок кримінальний) не лише як шкоду "речі", а як порушення функціонування динамічної системи. Звідси можна перейти до системної ієрархії об'єктів впливу, яка з різним ступенем коректності та сумлінності пізнається суб'єктами кримінально-правового нормування: – предметом злочину чи кримінального проступку варто називати предмет діяльності або інше матеріальне втілення структурних елементів діяльності; – об'єктом злочину чи кримінального проступку варто називати діяльність окремого діяча; – родовим об'єктом злочину чи кримінального проступку варто називати соціальний інститут, як систему з декількох діяльностей, організаційних форм, правил і ресурсів, який виконує одну з функцій соціальної формації; – загальним об'єктом злочину чи кримінального проступку варто називати соціум – тобто всю сукупність діяльностей, через які виявляється функціонування соціальної формації (нації, територіальної корпорації, мережевої корпорації, конфесії, орди, суспільства-армії, суспільства-шайки тощо). Чим "вище" чи "ширше" за ієрархією впливає акт поведінки, тим більш небезпечним його слід визнавати. Отже, що саме зазнало ушкодження – це питання факту й доказів, а не презумпцій чи інших домислів. І, "дзеркально", здатність суб'єкта кримінально-правового нормування адекватно відобразити охоронюване явище стає підставою для віднесення його до "об'єктів кримінально-правової охорони". Таким чином, гіпотеза "діяльність – об'єкт злочинів і кримінальних проступків" усуває можливість протиставлення об'єктів посягань та об'єктів охорони – адже за суттю, це діяльність, пізнана з певним ступенем адекватності. Для ілюстрації гіпотези "діяльність – об'єкт злочинів і кримінальних проступків" розглянемо два контрастні приклади: посягання на життя людини та посягання на систему комунікацій. 1. Посягання на життя: – предмет впливу: тіло потерпілого. Це матеріальне втілення життя як процесу та основа для усіх внутрішніх і зовнішніх процесів, що утворюють особистість та разом узяті – діяльність. – об'єкт впливу: життя як процес та головна з його функцій – забезпечувати можливість діяльності цієї людини як окремого діяча та як учасника спільнот; – родовий об'єкт впливу: соціальний інститут охорони життя, який є системою установ (міністерств, лікарень, поліклінік, аптек, амбулаторій, а також поліцейських відділів, прокуратур, пожежних підрозділів тощо), правил (зокрема, і КК) і діяльностей, у чому проявляється функціонування системи охорони життя в країні. – загальний об'єкт впливу: соціум, який включає і соціальний інститут охорони життя, і життя окремої людини, поруч з іншими аналогами. Слід зазначити, що прагнення охопити правовою охороною весь соціум без винятків може призвести до поліцейських практик і тоталітаризму. Завдання законодавця – визначити ключові підсистеми та забезпечити правовий захист саме їх. 2. Посягання на систему комунікацій: – предмет впливу: транспортний засіб, дорожнє покриття, дорожні знаки, відповідні документи та маркування тощо. Це матеріальні втілення, що використовуються для реалізації діяльності; – об'єкт впливу: діяльність конкретного суб'- єкта транспортування (автомобільного, залізничного, повітряного, річкового, морського, трубопровідного) чи користувача транспортних послуг; – родовий об'єкт впливу: транспортна підсистема, як система відповідних діяльностей та установ, правил, організаційних форм і ресурсів, що забезпечують переміщення й перевезення, що є необхідним для розвиненого матеріалістичного суспільства (соціальної формації); – загальний об'єкт впливу: соціум у цілому. Треба ще раз звернути увагу, що не кожне посягання на діяльність "влучає" відразу у всі типи об'єктів – предмет та об'єкт слід вважати підданими впливу посягання завжди, коли доходимо висновку, що вчинено кримінальне правопорушення, а ушкодження соціального інституту чи соціуму – це питання фактичне та є основою для розмежування посягань на три ступеня небезпечності (шкідливості) й введення конструкту "могутність посягання". Також, по-перше, наведені приклади демонструють певну "умовність" розподілу родових об'єктів у чинному КК. По-друге, вони демонструють універсальність гіпотези "діяльність – об'єкт злочинів чи кримінальних проступків". Ця ISSN 1995-6134 130 Forum Prava, 2025. 83(3). 122–132 (Research Article) гіпотеза дозволяє розглядати злочин не як посягання на абстрактні явища чи "речі", а як вплив на функціонування динамічних систем із соціальним змістом (на діяльність). Такий підхід робить аналіз більш точним, системним і дозволяє краще відобразити суспільні властивості діяння на кожному рівні ієрархії, що є основою для демократичної, ощадливої та результативної кримінальної політики. Крім зазначених сутнісних переваг, ця гіпотеза має ще одну важливу особливість: фахівцікриміналісти вже звикли аналізувати діяльність, що робить цей підхід інтуїтивно зрозумілим. При здійсненні кримінально-правового нормування, кваліфікування чи тлумачення вони вже оперують такими категоріями, як форми діяння (дія та бездіяльність), ставлення до діяння та його наслідків (вина), чотиричленна структура складу кримінального правопорушення та розрізняють суб'єкта від людини. Це перетворює фахівців із кримінального права на справжніх аналітиків діяльності, і саме їхній досвід, поєднаний зі здобутками психологів і соціологів, формує найбільш адекватний погляд на це явище. Висновки 1. Проведене дослідження переконливо підтвердило гіпотезу про те, що саме діяльність доцільно визнати сутністю об’єктів кримінальних правопорушень. Запропонована концепція ґрунтується на принципах сучасної епістемології та теорії діяльності, поєднує напрацювання провідних наукових шкіл і демонструє внутрішню логічність. Чотирьохрівнева ієрархія – від предмета впливу та діяльності окремого діяча до соціального інституту й соціуму загалом – створює чітку рамку для оцінки суспільної небезпеки кожного діяння. Вона дозволяє враховувати масштаб і "могутність посягання" залежно від рівня, на який спрямований вплив, що є надзвичайно важливим для розробки збалансованої кримінальної політики в умовах демократичного суспільства. 2. Концепція "діяльність як об’єкт" також усуває давню доктринальну суперечність між об’єктами посягання та об’єктами кримінальноправової охорони, доводячи їхню єдність як різних аспектів одного явища. Завдяки цьому кримінально-правові норми можуть оцінюватися на предмет відповідності принципу верховенства права на більш науково обґрунтованій основі. Важливо й те, що новий підхід не руйнує усталену термінологію кримінального права України, а навпаки – надає їй системності та внутрішньої узгодженості, зберігаючи можливість її подальшого практичного застосування без кардинальних змін. 3. Практична значущість концепції полягає у спрощенні кваліфікації кримінальних правопорушень, підвищенні точності визначення суспільних властивостей діяння та створенні підґрунтя для науково обґрунтованої, ощадливої й водночас ефективної кримінальної політики. Її впровадження сприяє не лише підвищенню якості правозастосування, а й формуванню етичнішого підходу до визначення пріоритетних видів діяльності, що потребують охорони. Концепція відкриває перспективи подальших досліджень, зокрема щодо вироблення чітких критеріїв оцінки "могутності посягання" та адаптації ієрархії об’єктів до окремих підгалузей кримінального права України. У підсумку запропонована гіпотеза забезпечує як теоретичну, так і практичну основу для вдосконалення вітчизняної доктрини та модернізації кримінальної політики на засадах верховенства права й соціальної відповідальності. Конфлікт інтересів Автор зазначає про відсутність конфлікту. Вираз вдячності Автор виражає вдячність вченим чиї праці дозволили отримати ці висновки та сподівається продовжити розвиток цієї концепції разом із українською науковою спільнотою. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Ковальчук О. Злочини проти основ національної безпеки України: поняття та система. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: "Юридичні науки". 2024. Том. 11. № 4 (44). С. 95-102. https://doi.org/10.23939/law2024.44.095 2. Цвігун Д. Особливості кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2020. № 4. С. 328–333. https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.4.56 3. Колос С. Об'єкт злочину в науці кримінального права. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 11. С. 196–199. 4. Оленченко Н. Г. Теоретичні засади визначення об’єкта кримінальних правопорушень проти власності у сфері будівництва. Аналітично-порівняльне правознавство. 2025. № 1. С. 629–633. https://doi.org/10.24144/2788-6018.2025.01.104