СОЦІАЛЬНА РОБОТА В УМОВАХ ДЕОКУПАЦІЇ: ВИКЛИКИ, СТРАТЕГІЇ, РОЛЬ БЛАГОДІЙНИХ ФОНДІВ

EAST EUROPEAN ASSOCIATION OF SCIENTISTS СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ Колективна монографія за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик WARSAW, POLAND 2025 СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ КОЛЕКТИВНА МОНОГРАФІЯ за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик Warsaw, Poland 2025 East European Association of Scientists УДК 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 С 93 Автори: Зоряна Бурик (ред.), Андрій Шинькович (розділ 1), Наталія Росоха (розділ 2), Тетяна Ханецька, Світлана Поліщук (розділ 3), Юрій Коміренко (розділ 4), Катерина Якушко (розділ 5), Ольга Гончарук (розділ 6), Ігор Горбань (розділ 7), Валерій Зубенко (розділ 8), Юрій Чикриж (розділ 9), Уляна Безкоровайна, Роксолана Неділько, Оксана Яремчук (розділ 10), Оксана Приходько (розділ 11), Андрій Войцещук, Інна Гуцул, Віктор Мартинюк (розділ 12), Олена Мартиненко (розділ 13), Юрій Бондаренко (розділ 14), Аліна Парасєй-Гочер, Інна Цибенко (розділ 15), Катерина Гурковська (розділ 16), Олександра Кузьменко, Альона Пащенко (розділ 17), Микола Старинський, Жанна Завальна (розділ 18). Рецензенти О. І. Пархоменко-Куцевіл, д-р держ. упр., професор, Університет Григорія Сковороди в Переяславі. О. В. Птащенко, д-р екон. наук, професор, Західноукраїнський національний університет. Г. М. Сюта, д-р філол. наук, професор, Інститут української мови Національної академії наук України. Рекомендовано до публікації рішенням науково-технічної радиГО «Східно-Європейська спілка науковців» (протокол № 19 від 27 жовтня 2025 року). С 93 Сучасні виклики і стратегії забезпечення комплексної безпеки: економічний, соціальний, психологічний, інформаційний, військовий, правовий та освітній виміри = Contemporary Challenges and Strategies for Ensuring Comprehensive Security: Economic, Social, Psychological, Information, Military, Legal, and Educational Dimensions : колективна монографія ; за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик. — Warsaw : East European Association of Scientists, 2025. — viii+481 p. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.17636317 ISBN 978-83-68212-07-5 (e-Book) Монографія присвячена комплексному дослідженню сучасних викликів та стратегій забезпечення комплексної безпеки держави і суспільства. У роботі розглянуто ключові виміри безпеки, зокрема економічний, соціальний, психологічний, правовий та інформаційний. Проведено аналіз загроз, що виникають в умовах воєнного стану та глобальних трансформацій. Окрему увагу приділено проблемам соціально-психологічної адаптації населення, зокрема з посттравматичним синдромом в учасників бойових дій, емоційною вразливістю підлітків, роботою на деокупованих територіях та вдосконаленню правових механізмів захисту прав військовослужбовців, корпоративних прав, протидії тероризму та домашньому насильству. Запропоновано стратегічні підходи до посилення стійкості держави, що враховують як управлінські інновації, так і роль громадянського суспільства. УДК 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 ISBN 978-83-68212-07-5 (e-Book) © Авторів окремих розділів, 2025 UDK 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 Authors: Edited by Zoriana Buryk Andrii Shynkovych (Chapter 1), Nataliia Rosokha (Chapter 2), Tetiana Khanetska, Svitlana Polishchuk (Chapter 3), Yurii Komirenko (Chapter 4), Kateryna Yakushko (Chapter 5), Olha Honcharuk (Chapter 6), Ihor Horban (Chapter 7), Valerii Zubenko (Chapter 8), Yurii Chykryzh (Chapter 9), Uliana Bezkorovaina, Roksolana Nedilko, Oksana Yaremchuk (Chapter 10), Oksana Prykhodko (Chapter 11), Andrii Voitseshchuk, Inna Hutsul, Viktor Martyniuk (Chapter 12), Olena Martynenko (Chapter 13), Yurii Bondarenko (Chapter 14), Alina ParasieiHocher, Inna Tsybenko (Chapter 15), Kateryna Hurkovska (Chapter 16), Oleksandra Kuzmenko, Alona Pashchenko (Chapter 17), Mykola Starynskyi, Zhanna Zavalna (Chapter 18). Z. Buryk (Ed.), Contemporary Challenges and Strategies for Ensuring Comprehensive Security: Economic, Social, Psychological, Information, Military, Legal, and Educational Dimensions: collective monograph. Warsaw: East European Association of Scientists, 2025. viii+481 p. http://doi.org/10.5281/zenodo.17636317 Reviewers: Oksana Parkhomenko-Kutsevil, Doctor of Sciences (Public Administration), Professor, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav. Olena Ptaschenko, Doctor of Sciences (Economics), Professor, West Ukrainian National University. Halyna Siuta, Doctor of Sciences (Philology), Professor, Institute of the Ukrainian Language of the National Academy оf Sciences of Ukrаinе. ISBN 978-83-68212-07-5 (eBook) East European Association of Scientists sp. z o. o. ul. JANOWIECKA, nr 17A, lok. 3, miejsc. WARSZAWA, kod 03-887, poczta WARSZAWA, kraj POLSKA Copyright © 2025 Authors. All rights reserved. The e-book is published at https://www.eeast.net This Open Access e-book is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial (CC BY-NC) 4.0 International License. No part of this e-book may be reproduced, transmitted, or converted in any format or by any electronic, mechanical, recording, or other means without the written permission of the Eastern European Association of Scientists sp. z o. o. The author is solely responsible for the accuracy of the translation, facts, quotations, place names, proper names, organizations, companies, institutions, and other data. Publisher: Myroslav Buryk Editorial Project Manager: Zoriana Buryk Production Project Manager: Mykola Biloshkurskyi iv ЗМІСТ РОЗДІЛ 1. Інформаційно-аналітичне забезпечення асекурації продовольчої безпеки: методологія, індикатори та напрями удосконалення…………………………………………………………………………………… 1 РОЗДІЛ 2. Вплив цифрових трансформацій на соціальну стабільність: забезпечення соціальної безпеки та інклюзії методами соціальної роботи…………………………………………………………………………….... 35 РОЗДІЛ 3. Стратегії подолання ПТСР в учасників бойових дій………...... 70 РОЗДІЛ 4. Національні культури – гарант збереження людської ідентичності, духовного виміру людства та миру в умовах глобальних викликів………………………………………………………………………….. 104 РОЗДІЛ 5. Cultural Safety: Dialogue, Tolerance, Conflict Prevention…......... 150 РОЗДІЛ 6. Боротьба з тероризмом через призму правового регулювання………………………………………………………………………………............ 187 РОЗДІЛ 7. Роль технологічних аспектів у вирощуванні сої як чинника продовольчої безпеки України…………………………………………..... 205 РОЗДІЛ 8. Підвищення ефективності вирощування кукурудзи на зерно через оптимізацію технології для забезпечення продовольчих потреб України………………………………………………………………………………....... 222 РОЗДІЛ 9. Вплив елементів технології вирощування на продуктивність гороху в контексті продовольчої стабільності України……………………………………………………………………………………………..... 239 РОЗДІЛ 10. Державне управління у сфері охорони здоров’я в контексті комплексної безпеки: виклики та стратегічні підходи……… 256 РОЗДІЛ 11. Правові виклики та механізми захисту прав військовослужбовців як елемент забезпечення комплексної безпеки в умовах збройних конфліктів……………………………………………………………. 272 v РОЗДІЛ 12. Правовий механізм захисту корпоративних прав у системі забезпечення національної безпеки……………………………………… 305 РОЗДІЛ 13. Соціальна робота в умовах деокупації: виклики, стратегії, роль благодійних фондів…………………………………………………… 337 РОЗДІЛ 14. Фандрейзинг у діяльності благодійних фондів: сучасні підходи та безпековий вимір…………………………………………………………....... 366 РОЗДІЛ 15. Емоційна вразливість підлітків у воєнний час як фактор соціально-психологічної безпеки: виклики, прояви, напрями підтримки………………………………………………………………………………………...... 399 РОЗДІЛ 16. Основні проблеми та шляхи вдосконалення діяльності суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану…………………………..... 415 РОЗДІЛ 17. Прогнозування розвитку торговельного підприємства: практичне застосування сценарного підходу та моделей штучного інтелекту…………………………………………………………………………………………..... 434 РОЗДІЛ 18. Бюро економічної безпеки в механізмі забезпечення фінансової безпека держави та її сталого розвитку…………………………… 462 vi АНОТАЦІЯ олективна монографія присвячена комплексному дослідженню сучасних викликів та стратегій забезпечення комплексної безпеки України. Актуальність роботи зумовлена безпрецедентними загрозами, що постали перед державою та суспільством внаслідок повномасштабної збройної агресії, глобальних трансформацій та необхідності адаптації системи державного управління до умов воєнного стану. Традиційні підходи до безпеки виявляються недостатніми, що вимагає міждисциплінарного аналізу її ключових вимірів: економічного, соціального, психологічного, інформаційного, військового, правового та освітнього. Метою монографії є теоретико-методологічне обґрунтування та розробка практичних стратегій для посилення стійкості держави. Це включає аналіз специфічних загроз у кожному з вимірів безпеки та формування інноваційних управлінських підходів, спрямованих на захист населення, збереження ідентичності та забезпечення сталого розвитку в умовах екзистенційних викликів. У монографії детально проаналізовано багатовимірну структуру комплексної безпеки. В економічному вимірі особливу увагу приділено забезпеченню продовольчої безпеки. Досліджено інформаційно-аналітичні підходи до її асекурації та проаналізовано конкретні технологічні аспекти вирощування стратегічних культур (сої, кукурудзи та гороху) для задоволення продовольчих потреб. Окремо розглянуто механізми забезпечення фінансової безпеки держави, зокрема роль Бюро економічної безпеки, та застосування сучасних методів прогнозування, включаючи сценарний підхід та моделі штучного інтелекту, для управління розвитком підприємств. К vii Глибоко досліджено соціально-психологічний вимір, що опинився під найбільшим тиском внаслідок війни. Запропоновано конкретні стратегії подолання посттравматичного стресового розлалду в учасників бойових дій. Проаналізовано виклики соціально-психологічної адаптації населення, зокрема емоційну вразливість підлітків у воєнний час. Розглянуто нові завдання соціальної роботи в умовах цифрових трансформацій та специфіку її організації на деокупованих територіях, підкреслюючи роль благодійних фондів та фандрейзингу в цьому процесі. Також проаналізовано проблеми протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану. У правовому та адміністративному вимірі робота фокусується на адаптації законодавства до нових загроз. Проаналізовано правове регулювання боротьби з тероризмом, механізми захисту прав військовослужбовців та захисту корпоративних прав як елементу національної безпеки. Окремий розділ присвячено викликам та стратегічним підходам у державному управлінні сферою охорони здоров’я в контексті комплексної безпеки. Нарешті, у культурному та інформаційному вимірі обґрунтовано роль національних культур як гаранта збереження ідентичності та проаналізовано концепцію «культурна безпека» (cultural safety), діалогу та толерантності як інструментів запобігання конфліктам. Дослідження підтверджує, що забезпечення комплексної безпеки в сучасних умовах вимагає системного та інтегрованого підходу, що виходить за межі суто військової чи економічної сфери. Монографія доводить, що стійкість держави (state resilience) ґрунтується на синергії ефективного державного управління, стійкої соціально-психологічної адаптації суспільства, надійних правових механізмів та збереженні культурної ідентичності. viii Автори наголошують на необхідності впровадження інноваційних управлінських моделей, активної цифрової трансформації соціальної сфери та посилення взаємодії між державними інституціями та громадянським суспільством, зокрема благодійними фондами. Запропоновані у роботі стратегії та практичні рекомендації спрямовані на посилення здатності України протистояти гібридним загрозам та забезпечити основу для сталого повоєнного відновлення. КЛЮЧОВІ СЛОВА: продовольча безпека, соціальна безпека, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), націоналізм, культурна безпека (cultural safety), тероризм, соя, кукурудза, горох, державне управління, військовослужбовці, корпоративні права, соціальна робота, фандрейзинг, підлітки, домашнє насильство, прогнозування, фінансова безпека. 343 Надання соціальних послуг є ключовою функцією держави, що спрямована на підтримку вразливих категорій населення та забезпечення соціальної стабільності. В Україні ця діяльність регламентується Законом «Про соціальні послуги» (ст. 16) та низкою нормативно-правових актів, які визначають права громадян, порядок надання допомоги, базові види соціальних послуг та організаційні механізми їх реалізації [4]. Соціальні послуги визначаються як комплекс дій, спрямованих на запобігання, подолання або мінімізацію негативних наслідків складних життєвих обставин, що негативно впливають на життя, здоров’я, розвиток особи або функціонування сім’ї і не можуть бути подолані самостійно. До таких обставин належать втрати житла, роботи, шкода, спричинена стихійними лихами, катастрофами, воєнними діями чи тимчасовою окупацією. До базових соціальних послуг належать догляд вдома та денний догляд, соціальна адаптація та інтеграція, надання притулку, консультування, соціальний супровід, екстрене втручання, соціальна профілактика, підтримане проживання, супровід під час інклюзивного навчання, переклад жестовою мовою та інші форми допомоги. У мирний час порядок надання соціальних послуг передбачає оцінку потреб особи та сім’ї, аналіз доходів, розробку індивідуальних планів підтримки, підписання договорів та здійснення нагляду за реалізацією заходів за процедурою кейсменеджменту. Проте з початком повномасштабної війни та окупації частина процедур зазнала оптимізації. Так, постанови КМУ № 294 від 16.03.2022 р. та № 560 від 07.05.2022 р., а також зміни до Закону «Про соціальні послуги», дозволили надавати соціальні послуги в екстреному порядку без попереднього аналізу доходів та формальних процедур, що сприяє оперативній допомозі постраждалим [4; 5]. Соціальні працівники та громадські організації стикаються з низкою складних викликів: психологічні травми та емоційні розлади. Багато мешканців деокупованих територій протягом тривалого часу переживали 344 окупацію, маскували свої емоції для виживання та тепер потребують невідкладної психологічної підтримки [8; 13]. Втрата робочих місць, низький рівень доходів та зруйновані соціальні зв’язки погіршують адаптацію населення та потребують підтримки у формі соціальної та економічної реабілітації [1]. Таким чином можна виокремити конкретні стратегії соціальної допомоги та реабілітації, які є найбільш дієвими для соціальної роботи на деокупованих територіях. Ефективна соціальна робота на деокупованих територіях базується на комплексному підході, що включає психологічну, соціальну, економічну та культурну підтримку. Психологічна допомога включає індивідуальні консультації, групову терапію та онлайн-сервіси для управління стресом і подолання наслідків травматичних подій. Такі платформи, як «Розкажи мені» та TellMe, забезпечують конфіденційне дистанційне консультування за методом когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) для осіб, які відчувають емоційне перенавантаження [13]. Крім того, національні гарячі лінії, такі як Благодійна організація «Право на захист» та Lifeline Ukraine, надають психосоціальну підтримку цілодобово [13]. Групова терапія дозволяє створити спільноту та підтримку серед мешканців деокупованих територій, сприяючи обміну досвідом і зниженню відчуття ізоляції. Соціальна підтримка з боку родини, друзів і спільноти є ключовою у процесі реадаптації та зменшенні відчуття самотності [8]. Практика свідчить, що мобільні бригади, які включають психологів, соціальних працівників і юристів, є найбільш ефективним форматом роботи в цих умовах. Зокрема, діяльність благодійного фонду «Схід SOS» демонструє важливість системної психосоціальної підтримки: фахівці виїжджають до віддалених сіл Харківщини, надають консультації щодо психологічної стабілізації, а також допомагають із відновленням базових соціальних послуг і доступу до державних ресурсів [25]. Така практика не 345 лише знижує рівень психологічного дистресу, але й відновлює відчуття соціальної інтеграції серед постраждалих. Особливу увагу заслуговують ініціативи, спрямовані на підтримку дітей та сімей у деокупованих районах, оскільки такий підхід забезпечує комплексність підтримки, оскільки одночасно знижує рівень тривожності, надає батькам навички стабілізації сімейного середовища та підсилює відчуття безпеки у дітей. Міжнародне партнерство також відіграє вирішальну роль у відновленні психічного здоров’я на деокупованих територіях. Проєкт «Спільноти Самодопомоги» у співпраці з Boston Children’s Hospital запровадив модель піраміди інтервенцій, що включає як базову психологічну підтримку, так і професійну супервізію для спеціалістів. Запровадження багаторівневого підходу узгоджується з сучасними міжнародними стандартами у сфері психічного здоров’я, оскільки забезпечує як масове охоплення широких груп населення, так і можливість надання спеціалізованої допомоги найбільш уразливим категоріям. Важливою складовою цього процесу виступає орієнтація на підготовку місцевих кадрів, що створює передумови для інституційної сталості та довготривалої функціональності системи психологічної підтримки у постконфліктних регіонах. Наприклад, в українських дослідженнях, виявлений високий рівень посттравматичного стресового розладу та феномену ускладненого горя серед жителів Київщини та Харківщини, які пережили окупаційний досвід. Отримані результати акцентують на потребі розробки інтегрованих програм психологічної та соціальної допомоги, що мають поєднувати індивідуальну терапію з груповими та громадськими інтервенціями. Такий підхід дозволяє не лише здійснювати адресну підтримку, а й відновлювати базові механізми довіри та соціальної згуртованості у посттравматичних спільнотах [42]. 346 Важливим також є медійний компонент психологічної допомоги. Проєкт «Психологи на війні», представлений на телеканалі «Дім», демонструє, як завдяки телевізійним форматам та цифровим платформам фахівці поширюють знання про психічне здоров’я серед населення, надають поради з подолання травматичних переживань і висвітлюють приклади успішної терапевтичної роботи [26]. Цей формат допомоги має значний просвітницький ефект і сприяє зниженню стигматизації психологічної підтримки в суспільстві. Загальні втрати освітньої інфраструктури України зазнали значного удару внаслідок повномасштабної агресії РФ. За оцінками Міністерства освіти і науки України, загальні збитки у секторі освіти становлять приблизно 6,9 млрд дол. США, з потребою у реконструкції на суму майже 13,9 млрд USD, при цьому початкове оцінювання збитків становило 5,6 млрд USD [16]. Забезпечення доступу до освіти та професійного розвитку мешканців деокупованих територій сприяє їхній інтеграції та соціально-економічній стабільності. Організація безкоштовних курсів, тренінгів та лекцій із використанням дистанційних технологій дозволяє людям відновлювати навички та підвищувати кваліфікацію [13]. Особлива увага приділяється освіті дітей і молоді, яка пережила конфлікт, із наданням психологічної підтримки та сприянням розвитку навичок для адаптації. Дослідження [41] засвідчує, що під час окупації освітня система зазнала цілеспрямованої руйнації, адже навчальні заклади використовувалися як інструмент легітимації окупаційної влади та нав’язування чужих освітніх стандартів. Це не лише створило освітні втрати серед учнів, але й становило пряму загрозу національній безпеці, оскільки зруйнувало довіру до інституцій та обмежило доступ до критичного мислення й автономії освіти. У цьому контексті відновлення освітнього середовища потребує як інституційної 347 підтримки, так і створення нових ціннісних орієнтирів, що протистоять наслідкам ідеологічної маніпуляції. Важливим напрямом роботи стає локальне відновлення освітньої інфраструктури. Практичний досвід реалізації одного із проєктів у Велицькодимерській громаді ілюструє потенціал громадських організацій у співпраці з міжнародними донорами щодо оперативного відновлення доступу до освіти навіть у випадках суттєвого пошкодження освітньої інфраструктури [50]. Даний досвід підтверджує, що базовими умовами повернення навчального процесу у постраждалі громади є розробка гнучких освітніх моделей, підготовка педагогічних кадрів до діяльності в кризових умовах та формування карт потреб освітньої інфраструктури. На макрорівні держава вибудовує системний підхід до реінтеграції освітньої сфери. Наприклад, затверджений урядом план на 2024–2027 роки передбачає створення мережі закладів освіти, формування кадрового резерву, забезпечення навчальними матеріалами та цільові заходи з подолання освітніх втрат [28]. Такий стратегічний підхід відображає розуміння освіти не лише як складника соціальної політики, а й як ключового ресурсу відновлення людського капіталу, соціальної резилієнтності та економічної стійкості у постконфліктних регіонах. Водночас актуалізується потреба в розвитку позашкільної освіти, волонтерських ініціатив, створенні благодійних фондів при навчальних закладах і формуванні культурно-ціннісного середовища, орієнтованого на українізацію освітнього простору. Такі заходи сприяють відновленню не лише освітнього процесу, а й культурної тяглості та громадянської ідентичності, що є критично важливими для консолідації суспільства у післявоєнний період. Окремою проблемною площиною залишається забезпечення альтернативних шляхів доступу до освіти для дітей та молоді, які через безпекові чи інші об’єктивні причини не мають можливості відвідувати 348 школи на деокупованих територіях. Україна активно використовує онлайнплатформи, такі як «Всеукраїнська школа онлайн», а також забезпечує учнів ноутбуками й планшетами для дистанційного навчання. Це створює можливості для продовження освітнього процесу навіть в умовах небезпеки та поступового відновлення освітніх інституцій [15]. Економічна реабілітація та розвиток підприємництва також є важливою стратегією соціальної роботи на деокупованих територіях. Підтримка місцевого підприємництва через гранти, кредити та навчальні програми сприяє соціально-економічній стабільності населення. Організація кооперативів та об’єднань підприємців підвищує конкурентоспроможність і забезпечує нові робочі місця, що є важливим чинником відновлення економічної стійкості регіонів [3]. В умовах деокупації соціальна робота виходить за межі психологічної підтримки, включаючи економічну реабілітацію, що сприяє стабілізації життя громад і створенню умов для повернення мешканців. Одним із ключових кроків виступає державна ініціатива «Affordable Loans 5–7–9%», яка передбачає компенсацію відсоткових ставок за кредитами для підприємців до 150 млн грн, із пільговими умовами (1% на два роки, потім 5%, а також 3% на оборотний капітал), строком до 10 років. У поєднанні з програмою енергомодернізації, вона створює реальні передумови для відновлення економічної діяльності в колишніх зонах бойових [28]. Одним із інструментів державної підтримки стало надання мікрогрантів у межах програми «Own Business» для підприємців із деокупованих територій Київщини. Зокрема, понад 136 бізнесів отримали гранти у сумі понад 30 млн грн, що дозволило відновити пошкоджені приміщення, відкрити нові підприємства – від дитячого садка до екологічних виробництв – і створити робочі місця, які стали опорою для повертання мешканців до нормального життя [5]. 349 Окрему увагу заслуговують грантові програми для виробничого сектору. У рамках державної ініціативи «Processing» бізнес у деокупованих регіонах може отримати гранти, які покривають до 80% вартості проєкту, і навіть компенсацію до 75% з місцевих бюджетів. Додатково, поступка в конкурсі за рахунок зниження мінімальної необхідної суми балів робить ці програми доступними й спрощеними для місцевих підприємців, що критично важливо для швидкого економічного відновлення на місцях [5]. Міжнародна допомога також відіграє значну роль у зміцненні економіки деокупованих територій. Так, Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) надала понад 17 генераторів великої потужності (27–88 кВт) для підприємств харчової промисловості у регіонах, що постраждали, як то Дніпропетровщина, Донеччина, Запоріжжя, Миколаївщина, Сумщина та Харківщина. Отримали підтримку 114 компаній, ще 131 генератор було передано найближчим часом – усе це дало змогу забезпечити стабільне виробництво продуктів харчування в умовах проблем із електропостачанням. Нарешті, програми європейської підтримки, зокрема EU4Business, стали важливим джерелом відновлення малого й середнього бізнесу. Понад 600 грантових угод було укладено, й 62% з них стосуються підприємців із регіонів, що зазнали бойових дій або деокуповані. Загальна сума грантів перевищує 52 млн грн, які вже спрямовані на виплату зарплат, закупівлю обладнання, матеріалів, оренду, а також надання маркетингових і сервісних послуг [14]. Ще однією із дієвих стратегій надання соціальної роботи – наявність та реалізація соціокультурних та політичних ініціатив. Культурні заходи, фестивалі та виставки підтримують відновлення культурної ідентичності та соціальних зв’язків у громадах, що пережили окупацію. Політична підтримка через громадські ініціативи забезпечує захист прав мешканців, сприяє адвокації та інтеграції у місцеве життя. У сфері культурної 350 реінтеграції значну роль відіграють державні та громадські ініціативи, спрямовані на відновлення культурної ідентичності та медійного простору. Зокрема, Всеукраїнський форум «Культурна та інформаційна реінтеграція деокупованих територій» став майданчиком для стратегічного планування держави, громадськості, бізнесу та міжнародних партнерів задля повернення цих регіонів у українське культурне й інформаційне поле [15]. Однією зі стратегічних ініціатив стало створення «резерву працівників культури та інформації» під керівництвом Міністерства культури та стратегічних комунікацій. Це рішення дозволяє швидко мобілізувати фахівців для роботи у звільнених громадах, що сприятиме відновленню медійної інфраструктури та протидії російській пропаганді [30]. Грантові програми для культурних проектів на деокупованих і прифронтових територіях створюють сприятливі умови для відродження мистецького життя. Український культурний фонд оголосив конкурс у рамках програми «Відновлення культурно-мистецької діяльності», де надаються гранти фізичним і юридичним особам (від 75 до 250 тис. грн) для реалізації місцевих культурних ініціатив – концертів, вистав, муралів, виробів народних промислів тощо [27]. Крім державних ініціатив, свою роль виконують культурні організації – зокрема, львівський благодійний фонд «Артдача» започаткував тур народного фолк-гурту «Пиріг і Батіг» деокупованою Харківщиною. Цей культурний проєкт посилює емоційну реабілітацію громад через мистецтво, створює атмосферу єдності та нагадує про українські традиції у місцях, які постраждали від війни [2]. Крім того, культурні музеї виконують важливу роль у збереженні свідчень та формуванні соціальної пам’яті. Музей «Голоси мирних» реалізує численні проєкти: від фотоальбомів і виставок до програм психологічної підтримки та форуму усної історії. Один із його проєктів – «Trauma of war» – надає психологічну допомогу постраждалим через онлайн-консультації, 351 групову терапію та збір свідчень очевидців, що сприяє відновленню громад через збереження наративів. Соціальна робота на деокупованих територіях ґрунтується на фундаментальних етичних засадах, що визначають її професійний зміст та практичну спрямованість. Серед них провідне місце посідають принципи поваги до гідності та прав людини, включно з правом на приватність і захист конфіденційної інформації [23]; професіоналізму та компетентності, що передбачає застосування науково обґрунтованих і верифікованих методів роботи [8]; справедливості та неупередженості, які гарантують рівний доступ до соціальних послуг для всіх категорій населення [13]; а також принцип автономії й самовизначення клієнтів, що забезпечує повагу до їхнього права на вибір форми допомоги та ступеня участі у реабілітаційних заходах [23]. Отже, можемо зробити висновок, що соціальна робота на деокупованих територіях України має виразну кризову специфіку, зумовлену поєднанням гуманітарних викликів, соціально-психологічних травм і потреб у відновленні базових життєвих ресурсів особистості. Основним завданням є комплексна підтримка населення: від надання психологічної допомоги та соціальних послуг до сприяння у відбудові інфраструктури та налагодженні освітніх і культурних практик. Така робота здійснюється в умовах обмежених ресурсів, нестабільної безпекової ситуації та необхідності швидкого реагування на потреби громади. Важливою особливістю є те, що соціальна робота у деокупованих громадах поєднує індивідуальну та колективну підтримку. З одного боку, спеціалісти зосереджуються на роботі з постраждалими від воєнних травм, сім’ями загиблих і внутрішньо переміщеними особами. З іншого боку, значна увага приділяється відновленню соціальної згуртованості, розвитку громадських ініціатив і створенню умов для самодопомоги. Таким чином, 352 соціальна робота виконує не лише функцію кризового реагування, а й стає засобом відновлення соціального капіталу та довіри всередині спільнот. Ще однією специфікою є необхідність інтеграції соціальних, освітніх, психологічних і економічних програм у єдину систему підтримки. Практика показує, що ефективність відновлення залежить від міжсекторальної взаємодії: державних інституцій, міжнародних організацій та благодійних фондів. Соціальні працівники виступають координаторами цього процесу, забезпечуючи адресність допомоги та врахування локальних потреб. У цьому сенсі соціальна робота на деокупованих територіях набуває стратегічного значення як інструмент стійкого відновлення та формування основ для розвитку післявоєнного суспільства. 2. Участь благодійних фондів у наданні соціальної допомоги на деокупованих територіях наліз ролі благодійних фондів у наданні соціальної допомоги потребує розгляду їх діяльності в ширшому соціологічному контексті філантропії та суспільної солідарності. Впродовж десятиліть науковці з різних дисциплін – антропології, економіки, біології, психології та соціології – намагаються осмислити феномен добровільної передачі ресурсів, коли актори надають допомогу чи дар без безпосереднього очікування повернення. У випадку благодійних фондів це виявляється у підтримці вразливих груп, фінансуванні соціальних програм чи наданні гуманітарної допомоги у кризових ситуаціях, зокрема на деокупованих територіях України. Ключовим завданням у цьому контексті є теоретичне осмислення благодійності як особливого виду обміну, що відрізняється від ринкових трансакцій. У науковій літературі сформувалися три основні підходи до пояснення феномена дарування: як альтруїзму, як прояву власного інтересу А 359 підтримки, правової допомоги та кейс-менеджменту. Значну частину цих проєктів реалізували українські благодійні фонди та організації [54]. Загалом, станом на 2023–2025 роки, основним інструментом державної підтримки мешканців деокупованих територій є виїзні прийоми фахівців соціальних служб, зокрема Пенсійного фонду, що забезпечують доступ до пенсій, субсидій і пільг у громадах, де інфраструктура й доступність сервісів були зруйновані [18]. Проте системні бар'єри створюють значні перешкоди: багато соціально захисних установ були пошкоджені чи зруйновані (понад 160 об’єктів), бракує транспорту, офісного обладнання й самого персоналу. Частка недержавних провайдерів соціальних послуг залишається низькою, та становить лише близько 21%. На цьому тлі уряд намагається забезпечити стабільність системи соціальної підтримки: усі виплати були профінансовані навіть за період, коли люди не могли отримати кошти через окупацію; створено альтернативні способи отримання виплат (через Ощадбанк чи пошту), а також ініційовано програми з підготовки фахівців і заповнення кадрового вакууму. Значну роль у процесах реінтеграції громад, що постраждали від російської окупації, продовжують відігравати благодійні фонди. Вони становлять важливий елемент соціальної інфраструктури, оскільки здатні оперативно мобілізувати ресурси, своєчасно реагувати на критичні потреби населення та надавати види допомоги, які державні інституції не завжди спроможні забезпечити. Діяльність благодійних організацій охоплює ключові напрями відновлення – від підтримки психічного здоров’я та забезпечення доступу до освіти до сприяння економічній реабілітації та розвитку соціокультурних ініціатив. У комплексі ці зусилля формують цілісну систему підтримки життєдіяльності та стійкості громад у постконфліктних умовах. Саме завдяки благодійному сектору зростає стійкість суспільства до кризових викликів, зберігається соціальна єдність та створюються передумови для ефективної відбудови деокупованих територій. 360 Література 1. Бибик, Д (2022). Розширення можливостей мультидисциплінарної взаємодії волонтерських та благодійних організацій в умовах воєнного стану. Повоєнна Україна і Світ: філософський, правовий та гуманітарний дискурси, (3), с. 88–89. 2. Благодійний фонд «Артдача». (2024). Відновлення культури на деокупованих територіях: тур гурту «Пиріг і Батіг». Osvita.Nakypilo. https://surl.lu/zbawbq 3. Головко, Л., & Головко, T. (2023). Волонтерська діяльність як фактор резилієнтності та нарощування соціального капіталу в громадах (на прикладі однієї з громад Київської області). Демографія та соціальна економіка, 4(54), 38–54. https://doi.org/10.15407/dse2023.04.028 4. Закон України «Про соціальні послуги» у чинній редакції https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text 5. Кабінет Міністрів України. (2022, 14 листопада). Держава виконує соціальні зобов’язання перед громадянами на деокупованих територіях та відновлює роботу соцслужб. Урядовий портал. https://surl.lu/susckv 6. Калашнікова, Л. (2024). Соціальна згуртованість як необхідна умова повоєнного відновлення України: оцінки соціологів. Згуртованість суспільства в умовах воєнного стану: актуальність, виклики та шляхи їх подолання : збірник тез Всеукраїнської науковопрактичної конференції з міжнародною участю, м. Кривий Ріг(16-17 травня), 21–24. 7. Клопота, О. (2024). Аналіз чинників підвищення згуртованості українського суспільства в умовах воєнного часу. Згуртованість суспільства в умовах воєнного стану: актуальність, виклики та шляхи їх подолання : збірник тез Всеукраїнської науковопрактичної конференції з міжнародною участю, м. Кривий Ріг (16-17 травня), 24–26. 361 8. Кравченко, О. (2022). Соціальна робота в громаді в умовах війни. Zeszyty Naukowe Collegium Witelona, 42(1), 1–12. 9. Кудрявцева, Г. (2018). Джерела походження і види відповідальності особистості. Психологічні та педагогічні проблеми професійної освіти та патріотичного виховання персоналу системи МВС України, 264–266. 10. Куруч, А. (2021). Взаємодія сектору безпеки і оборони з громадськими організаціями в процесі реінтеграції учасників бойових дій. Згуртованість суспільства в умовах воєнного стану: актуальність, виклики та шляхи їх подолання : збірник тез Всеукраїнської науковопрактичної конференції з міжнародною участю, м. Кривий Ріг (16-17 травня), 41-42. 11. Локтєв, O. (2016). Війна стосується кожного. Військо України, 5(187), 31–41. 12. Мамалига, А. (2019). Чим небезпечна ідея Штайнмаєра Україні, або Як деокупувати та реінтегрувати тимчасово окуповані території? Українська Правда. http://surl.li/pvzzb 13. Мартиненко, O. (2024). Соціальна робота благодійних фондів в Україні з особами, які перебувають на деокупованих територіях. Humanitas, 3, 77–83. https://doi.org/10.32782/humanitas/2024.3.11 14. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. (2023, 29 грудня). Підприємці з постраждалих і деокупованих регіонів отримали найбільшу кількість грантів EU4Business за програмою. https://surl.li/ytqznt 15. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України. (2024, 29 березня). Всеукраїнський форум «Культурна та інформаційна реінтеграція деокупованих територій». https://surl.li/fqhihr 16. Міністерство освіти і науки України. (2024). Війна та освіта. 2 роки повномасштабного вторгнення: Бриф за результатами дослідження. Київ. https://surl.li/phtmed 362 17. Овсянецька, Л. (2001). До питання про психологічні критерії зрілої особистості. Актуальні проблеми психології. Том 1: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. Київ: Інститут психології Г. С. Костюка АПН України. 18. Пенсійний фонд України. (2025, 14 січня). Продовжуємо надавати консультації та соціальні послуги жителям деокупованих районів Донеччини. https://surl.lu/ndnwye 19. Постанова Кабінету Міністрів від 16 березня 2022 р. № 294 Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 р. N 576 і від 1 червня 2020 р. N 587. https://ips.ligazakon.net/document/KP220294 20. Ручка, А., & Наумова, М. (2013). Цінності і типи ціннісної ідентифікації у сучасному соціумі. В: Українське суспільство 1992-2013, стан і динаміка змін: Соціологічний моніторинг. Київ: Інститут соціології НАН України. 21. Сап’ян, Є., & Милославська, О. (2019). Відповідальність як особистісна характеристика. Особистість, суспільство, закон, 133-136. 22. Свідерська, О. (2020). Соціокультурні чинники формування масової політичної поведінки в інформаційному суспільстві. Monaco: Principauté de Monaco. 23. Семигіна, Т. (2019). Нові глобальні етичні принципи соціальної роботи. Academia. http://surl.li/qgloa 24. Сичова, В., & Полонець, Т. (2020). Благодійна діяльність як основа соціальної роботи. SOCIOПРОСТІР, 9, 31–40. https://doi.org/10.26565/22182470-2020-9-04 25. Схід SOS. (2023). Психосоціальна підтримка населення деокупованих районів Харківщини. https://surl.li/uzwosp 26. Телеканал Дім. (2023). Психологічна підтримка: Як психологи на війні допомагають людям, які пережили окупацію. https://surl.lu/gqbonz 363 27. Український культурний фонд. (2023, 30 липня). Для підтримки культури на деокупованих і прифронтових територіях оголошено грантовий конкурс. https://surl.lu/nabgsl 28. Уряд України. (2024, September 20). Затверджено план заходів з відновлення освіти на деокупованих територіях до 2027 року. Міністерство національної єдності України. https://surl.li/txamug 29. Фонд «Рокада». (2025). Соціальні послуги під час війни: бар’єри для вразливих груп. https://surl.li/cuizrc 30. Шевченко, М. (2024). Індекс реформ 245: резерв працівників культурної сфери на деокупованих територіях. Ukrinform. https://surl.lu/mfdcie 31. Adloff, F. (2016). Approaching philanthropy from a social theory perspective. In T. Jung, S. D. Phillips, & J. Harrow (Eds.), The Routledge companion to philanthropy (pp. 56–71). London: Routledge. 32. Andreoni J, & Payne A. (2013). Charitable giving. Handb. Public Econ. 5:1–50 33. Batson, C. D. (1998). Altruism and prosocial behavior. In M. A. Hogg & J. Cooper (Eds.), Handbook of social psychology (pp. 282–316). New York, NY: Random House. 34. Bernholz, L. (2021). Philanthropy and digital civil society: Blueprint; The annual industry forecast. Stanford PACS. https://pacscenter.stanford.edu/resources/blueprints 35. Blau, P. (1964). Exchange and Power in Social Life. New York: John Wiley & Sons 36. Community Self Help. (2023). Проєкт «Підтримка психічного здоров’я дітей на деокупованих територіях України». https://surl.li/lvvyha 37. Enrich, D., Abrams, R., & Kurutz, S. (2020, March 25). A sewing army, making masks for America. New York Times. https://surl.li/mwvcbh 364 38. Humanitarian Action. (2025). Humanitarian Needs and Response Plan 2025. https://humanitarianaction.info 39. Godbout, J., & Caille, A. (1998). The world of the gift. Montreal, Canada: McGill–Queen’s University Press. 40. GURT. (2025). Link network assessment in de-occupied communities of Mykolaiv and Kherson regions (July 2025 report). 41. Kostiuk, T., & Puhach, V. (2024). Trapped values of education and threat to national security in temporarily occupied territories of Ukraine. SKHID, 6(1), 18–23. DOI: 10.21847/2411-3093.2024.612 42. Kuzikova, S. B., & Zlyvkov, V. (2023)Traumatic experience and PTSD among residents of de-occupied territories in Ukraine. Insight: The Psychological Dimensions of Society, 9(1), 95–108. https://surli.cc/elzash 43. Lytovchenko, O., & Lytovchenko, O. (2022). Social work during war: European values, Ukrainian experience, international support. Педагогічні науки: реалії та перспективи, 2(5), 17–22. 44. Mauss, M. (2000). The gift: The form and reason for exchange in archaic societies. New York, NY: W. W. Norton. 45. Museum of Civilian Voices. (2025). Projects of the Museum of Civilian Voices. Wikipedia. https://en.wikipedia.org/wiki/Museum_of_Civilian_Voices 46. Nilsson, A., Erlandsson, A., & Västfjäll, D. (2020). Moral foundations theory and the psychology of charitable giving. European Journal of Personality, 34(3), 431–447. https://doi.org/10.1002/per.2256 47. Pankova, O., & Kasperovych, O. (2022). Ukrainian volunteer movement under conditions of armed Russian aggression: Opportunities, national, and global challenges for Ukraine’s post-war recovery. Journal of European Economy, 21(3), 270–287. https://doi.org/10.35774/jee2022.03.270 48. Piliavin, J. A., & Charng, H. W. (1990). Altruism: A review of recent theory and research. Annual Review of Sociology, 16, 27–65. https://doi.org/10.1146/annurev.so.16.080190.000331 365 49. Putnam, R. D. (2000). Bowling alone: The collapse and revival of American community. New York, NY: Simon & Schuster. 50. Re: Osvita. (2022–2023). Access to education in the de-occupied Velykodymer community. NGO “Re:Osvita” / International Renaissance Foundation https://surl.li/ydtxuu 51. Refugees International. (2024). Localization of humanitarian response in Ukraine: Challenges and prospects. https://refugeesinternational.org 52. ReliefWeb. (2025a). Protection cluster update: Mykolaiv and Kherson regions, January–March 2025. https://reliefweb.int 53. ReliefWeb. (2025b). Rapid needs assessments in de-occupied communities of Mykolaiv and Kherson (August 2025). https://reliefweb.int 54. ReliefWeb. (2025c). Ukraine Humanitarian Fund allocations (January–June 2025). https://reliefweb.int 55. Smusz-Kulesza, M., Fedorova, A., & Moysa, B. (2022). Social rights in Ukraine in times of war: Report on the needs assessment. Helsinki Foundation for Human Rights. 56. Smith, A. (2010). A theory of moral sentiments. New York, NY: Penguin Press. 57. Ukrinform. (2024, July 2). В Україні з початку вторгнення РФ зареєстрували 9000 благодійних фондів та 6000 громадських організацій. https://surl.li/jpiloc 58. UNHCR. (2025). Ukraine: Protection, Shelter/NFI, CCCM cluster partners and funding overview. https://unhcr.or 59. UNOCHA. (2025). Ukraine: Humanitarian response overview 2025. https://unocha.org 60. Zagoriy Foundation (2024) https://zagoriy.foundation Наукове видання З. Бурик (ред.), А. Шинькович, Н. Росоха, Т. Ханецька, С. Поліщук, Ю. Коміренко, К. Якушко, О. Гончарук, І. Горбань, В. Зубенко, Ю. Чикриж, У. Безкоровайна, Р. Неділько, О. Яремчук, О. Приходько, А. Войцещук, І. Гуцул, В. Мартинюк, О. Мартиненко, Ю. Бондаренко, А. Парасєй-Гочер, І. Цибенко, К. Гурковська, О. Кузьменко, А. Пащенко, М. Старинський, Ж. Завальна СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ The author is solely responsible for the accuracy of the translation, facts, quotations, place names, proper names, organizations, companies, institutions, and other data. No part of this e-book may be reproduced, transmitted, or converted in any format or by any electronic, mechanical, recording, or other means without the written permission of the Eastern European Association of Scientists. Passed for publication 25.10.2025 East European Association of Scientists sp. z o. o. ul. JANOWIECKA, nr 17A, lok. 3, miejsc. WARSZAWA, kod 03-887, poczta WARSZAWA, kraj POLSKA tel.: +48780092530