ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

EAST EUROPEAN ASSOCIATION OF SCIENTISTS СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ Колективна монографія за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик WARSAW, POLAND 2025 СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕКОНОМІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ВІЙСЬКОВИЙ, ПРАВОВИЙ ТА ОСВІТНІЙ ВИМІРИ КОЛЕКТИВНА МОНОГРАФІЯ за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик Warsaw, Poland 2025 East European Association of Scientists УДК 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 С 93 Автори: Зоряна Бурик (ред.), Андрій Шинькович (розділ 1), Наталія Росоха (розділ 2), Тетяна Ханецька, Світлана Поліщук (розділ 3), Юрій Коміренко (розділ 4), Катерина Якушко (розділ 5), Ольга Гончарук (розділ 6), Ігор Горбань (розділ 7), Валерій Зубенко (розділ 8), Юрій Чикриж (розділ 9), Уляна Безкоровайна, Роксолана Неділько, Оксана Яремчук (розділ 10), Оксана Приходько (розділ 11), Андрій Войцещук, Інна Гуцул, Віктор Мартинюк (розділ 12), Олена Мартиненко (розділ 13), Юрій Бондаренко (розділ 14), Аліна Парасєй-Гочер, Інна Цибенко (розділ 15), Катерина Гурковська (розділ 16), Олександра Кузьменко, Альона Пащенко (розділ 17), Микола Старинський, Жанна Завальна (розділ 18). Рецензенти О. І. Пархоменко-Куцевіл, д-р держ. упр., професор, Університет Григорія Сковороди в Переяславі. О. В. Птащенко, д-р екон. наук, професор, Західноукраїнський національний університет. Г. М. Сюта, д-р філол. наук, професор, Інститут української мови Національної академії наук України. Рекомендовано до публікації рішенням науково-технічної радиГО «Східно-Європейська спілка науковців» (протокол № 19 від 27 жовтня 2025 року). С 93 Сучасні виклики і стратегії забезпечення комплексної безпеки: економічний, соціальний, психологічний, інформаційний, військовий, правовий та освітній виміри = Contemporary Challenges and Strategies for Ensuring Comprehensive Security: Economic, Social, Psychological, Information, Military, Legal, and Educational Dimensions : колективна монографія ; за редакцією д-ра держ. упр., проф. З. М. Бурик. — Warsaw : East European Association of Scientists, 2025. — viii+481 p. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.17636317 ISBN 978-83-68212-07-5 (e-Book) Монографія присвячена комплексному дослідженню сучасних викликів та стратегій забезпечення комплексної безпеки держави і суспільства. У роботі розглянуто ключові виміри безпеки, зокрема економічний, соціальний, психологічний, правовий та інформаційний. Проведено аналіз загроз, що виникають в умовах воєнного стану та глобальних трансформацій. Окрему увагу приділено проблемам соціально-психологічної адаптації населення, зокрема з посттравматичним синдромом в учасників бойових дій, емоційною вразливістю підлітків, роботою на деокупованих територіях та вдосконаленню правових механізмів захисту прав військовослужбовців, корпоративних прав, протидії тероризму та домашньому насильству. Запропоновано стратегічні підходи до посилення стійкості держави, що враховують як управлінські інновації, так і роль громадянського суспільства. УДК 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 ISBN 978-83-68212-07-5 (e-Book) © Авторів окремих розділів, 2025 UDK 351.86:355/359:338.2:004.9:316.4 Authors: Edited by Zoriana Buryk Andrii Shynkovych (Chapter 1), Nataliia Rosokha (Chapter 2), Tetiana Khanetska, Svitlana Polishchuk (Chapter 3), Yurii Komirenko (Chapter 4), Kateryna Yakushko (Chapter 5), Olha Honcharuk (Chapter 6), Ihor Horban (Chapter 7), Valerii Zubenko (Chapter 8), Yurii Chykryzh (Chapter 9), Uliana Bezkorovaina, Roksolana Nedilko, Oksana Yaremchuk (Chapter 10), Oksana Prykhodko (Chapter 11), Andrii Voitseshchuk, Inna Hutsul, Viktor Martyniuk (Chapter 12), Olena Martynenko (Chapter 13), Yurii Bondarenko (Chapter 14), Alina ParasieiHocher, Inna Tsybenko (Chapter 15), Kateryna Hurkovska (Chapter 16), Oleksandra Kuzmenko, Alona Pashchenko (Chapter 17), Mykola Starynskyi, Zhanna Zavalna (Chapter 18). Z. Buryk (Ed.), Contemporary Challenges and Strategies for Ensuring Comprehensive Security: Economic, Social, Psychological, Information, Military, Legal, and Educational Dimensions: collective monograph. Warsaw: East European Association of Scientists, 2025. viii+481 p. http://doi.org/10.5281/zenodo.17636317 Reviewers: Oksana Parkhomenko-Kutsevil, Doctor of Sciences (Public Administration), Professor, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav. Olena Ptaschenko, Doctor of Sciences (Economics), Professor, West Ukrainian National University. Halyna Siuta, Doctor of Sciences (Philology), Professor, Institute of the Ukrainian Language of the National Academy оf Sciences of Ukrаinе. ISBN 978-83-68212-07-5 (eBook) East European Association of Scientists sp. z o. o. ul. JANOWIECKA, nr 17A, lok. 3, miejsc. WARSZAWA, kod 03-887, poczta WARSZAWA, kraj POLSKA Copyright © 2025 Authors. All rights reserved. The e-book is published at https://www.eeast.net This Open Access e-book is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial (CC BY-NC) 4.0 International License. No part of this e-book may be reproduced, transmitted, or converted in any format or by any electronic, mechanical, recording, or other means without the written permission of the Eastern European Association of Scientists sp. z o. o. The author is solely responsible for the accuracy of the translation, facts, quotations, place names, proper names, organizations, companies, institutions, and other data. Publisher: Myroslav Buryk Editorial Project Manager: Zoriana Buryk Production Project Manager: Mykola Biloshkurskyi iv ЗМІСТ РОЗДІЛ 1. Інформаційно-аналітичне забезпечення асекурації продовольчої безпеки: методологія, індикатори та напрями удосконалення…………………………………………………………………………………… 1 РОЗДІЛ 2. Вплив цифрових трансформацій на соціальну стабільність: забезпечення соціальної безпеки та інклюзії методами соціальної роботи…………………………………………………………………………….... 35 РОЗДІЛ 3. Стратегії подолання ПТСР в учасників бойових дій………...... 70 РОЗДІЛ 4. Національні культури – гарант збереження людської ідентичності, духовного виміру людства та миру в умовах глобальних викликів………………………………………………………………………….. 104 РОЗДІЛ 5. Cultural Safety: Dialogue, Tolerance, Conflict Prevention…......... 150 РОЗДІЛ 6. Боротьба з тероризмом через призму правового регулювання………………………………………………………………………………............ 187 РОЗДІЛ 7. Роль технологічних аспектів у вирощуванні сої як чинника продовольчої безпеки України…………………………………………..... 205 РОЗДІЛ 8. Підвищення ефективності вирощування кукурудзи на зерно через оптимізацію технології для забезпечення продовольчих потреб України………………………………………………………………………………....... 222 РОЗДІЛ 9. Вплив елементів технології вирощування на продуктивність гороху в контексті продовольчої стабільності України……………………………………………………………………………………………..... 239 РОЗДІЛ 10. Державне управління у сфері охорони здоров’я в контексті комплексної безпеки: виклики та стратегічні підходи……… 256 РОЗДІЛ 11. Правові виклики та механізми захисту прав військовослужбовців як елемент забезпечення комплексної безпеки в умовах збройних конфліктів……………………………………………………………. 272 v РОЗДІЛ 12. Правовий механізм захисту корпоративних прав у системі забезпечення національної безпеки……………………………………… 305 РОЗДІЛ 13. Соціальна робота в умовах деокупації: виклики, стратегії, роль благодійних фондів…………………………………………………… 337 РОЗДІЛ 14. Фандрейзинг у діяльності благодійних фондів: сучасні підходи та безпековий вимір…………………………………………………………....... 366 РОЗДІЛ 15. Емоційна вразливість підлітків у воєнний час як фактор соціально-психологічної безпеки: виклики, прояви, напрями підтримки………………………………………………………………………………………...... 399 РОЗДІЛ 16. Основні проблеми та шляхи вдосконалення діяльності суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану…………………………..... 415 РОЗДІЛ 17. Прогнозування розвитку торговельного підприємства: практичне застосування сценарного підходу та моделей штучного інтелекту…………………………………………………………………………………………..... 434 РОЗДІЛ 18. Бюро економічної безпеки в механізмі забезпечення фінансової безпека держави та її сталого розвитку…………………………… 462 vi АНОТАЦІЯ олективна монографія присвячена комплексному дослідженню сучасних викликів та стратегій забезпечення комплексної безпеки України. Актуальність роботи зумовлена безпрецедентними загрозами, що постали перед державою та суспільством внаслідок повномасштабної збройної агресії, глобальних трансформацій та необхідності адаптації системи державного управління до умов воєнного стану. Традиційні підходи до безпеки виявляються недостатніми, що вимагає міждисциплінарного аналізу її ключових вимірів: економічного, соціального, психологічного, інформаційного, військового, правового та освітнього. Метою монографії є теоретико-методологічне обґрунтування та розробка практичних стратегій для посилення стійкості держави. Це включає аналіз специфічних загроз у кожному з вимірів безпеки та формування інноваційних управлінських підходів, спрямованих на захист населення, збереження ідентичності та забезпечення сталого розвитку в умовах екзистенційних викликів. У монографії детально проаналізовано багатовимірну структуру комплексної безпеки. В економічному вимірі особливу увагу приділено забезпеченню продовольчої безпеки. Досліджено інформаційно-аналітичні підходи до її асекурації та проаналізовано конкретні технологічні аспекти вирощування стратегічних культур (сої, кукурудзи та гороху) для задоволення продовольчих потреб. Окремо розглянуто механізми забезпечення фінансової безпеки держави, зокрема роль Бюро економічної безпеки, та застосування сучасних методів прогнозування, включаючи сценарний підхід та моделі штучного інтелекту, для управління розвитком підприємств. К vii Глибоко досліджено соціально-психологічний вимір, що опинився під найбільшим тиском внаслідок війни. Запропоновано конкретні стратегії подолання посттравматичного стресового розлалду в учасників бойових дій. Проаналізовано виклики соціально-психологічної адаптації населення, зокрема емоційну вразливість підлітків у воєнний час. Розглянуто нові завдання соціальної роботи в умовах цифрових трансформацій та специфіку її організації на деокупованих територіях, підкреслюючи роль благодійних фондів та фандрейзингу в цьому процесі. Також проаналізовано проблеми протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану. У правовому та адміністративному вимірі робота фокусується на адаптації законодавства до нових загроз. Проаналізовано правове регулювання боротьби з тероризмом, механізми захисту прав військовослужбовців та захисту корпоративних прав як елементу національної безпеки. Окремий розділ присвячено викликам та стратегічним підходам у державному управлінні сферою охорони здоров’я в контексті комплексної безпеки. Нарешті, у культурному та інформаційному вимірі обґрунтовано роль національних культур як гаранта збереження ідентичності та проаналізовано концепцію «культурна безпека» (cultural safety), діалогу та толерантності як інструментів запобігання конфліктам. Дослідження підтверджує, що забезпечення комплексної безпеки в сучасних умовах вимагає системного та інтегрованого підходу, що виходить за межі суто військової чи економічної сфери. Монографія доводить, що стійкість держави (state resilience) ґрунтується на синергії ефективного державного управління, стійкої соціально-психологічної адаптації суспільства, надійних правових механізмів та збереженні культурної ідентичності. viii Автори наголошують на необхідності впровадження інноваційних управлінських моделей, активної цифрової трансформації соціальної сфери та посилення взаємодії між державними інституціями та громадянським суспільством, зокрема благодійними фондами. Запропоновані у роботі стратегії та практичні рекомендації спрямовані на посилення здатності України протистояти гібридним загрозам та забезпечити основу для сталого повоєнного відновлення. КЛЮЧОВІ СЛОВА: продовольча безпека, соціальна безпека, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), націоналізм, культурна безпека (cultural safety), тероризм, соя, кукурудза, горох, державне управління, військовослужбовці, корпоративні права, соціальна робота, фандрейзинг, підлітки, домашнє насильство, прогнозування, фінансова безпека. 421 організовувати тренінги, семінари за участі експертів, міжнародних партнерів; з метою посилення ролі громадянського суспільства, залучати до рад громадські організації, які надають послуги постраждалим, як постійних партнерів; створення механізмів моніторингу та звітності; забезпечення ресурсами. Друга група суб’єктів зазначена у Законі, як інші органи, на які покладено функції із здійснення заходів у сфері протидії та запобігання домашньому насильству, і до них належать: служби у справах дітей, органи поліції, освітні та медичні установи, суди, прокуратура, центри безоплатної правничої допомоги, а також органи пробації. Розглянемо діяльність деяких з них детальніше. Державна служба України у справах дітей відповідає за реалізацію державної політики у сфері захисту прав дітей, включаючи дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, та осіб з їх числа. Її діяльність також охоплює соціальну підтримку сімей із дітьми, організацію оздоровлення й відпочинку дітей, розвиток сімейних форм виховання та процеси усиновлення [8]. До компетенції служби у справах дітей у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належить: − планування та реалізація дій, спрямованих на забезпечення захисту прав і законних інтересів дитини, яка постраждала від домашнього насильства; − розробка та впровадження заходів щодо захисту прав дитини, яка є кривдником, з урахуванням її віку та потреб; − прийом і розгляд звернень та повідомлень про насильство в сім’ї щодо дітей або за їх участі, включно з інформацією, що надходить від колцентру з питань протидії домашньому насильству, гендерно зумовленому насильству, сексуальному насильству, пов’язаному з воєнною агресією російської федерації, торгівлі людьми та захисту прав дітей; 422 − надання інформації постраждалій дитині та її законним представникам (за умови, що вони не є кривдниками) про наявні права, передбачені заходи підтримки та соціальні послуги; − інформування дитини-кривдника та її законних представників щодо прав дитини та можливостей отримання соціальних, психологічних чи інших послуг; − організація тимчасового влаштування дитини до центру соціально-психологічної реабілітації, дитячого притулку чи іншого відповідного закладу, якщо дитина не може перебувати в сім’ї через загрозу або факт насильства, та здійснення контролю за її умовами перебування; − проведення превентивної роботи з батьками або іншими законними представниками з метою недопущення випадків домашнього насильства щодо дітей чи за їх участі; − ініціювання перед органами виконавчої влади або місцевого самоврядування притягнення посадових осіб до відповідальності за недбале або неналежне виконання ними обов’язків у сфері виявлення випадків домашнього насильства та реагування на них; − налагодження співпраці з іншими органами та установами, що беруть участь у здійсненні заходів протидії домашньому насильству; − реалізація інших дій, передбачених чинним законодавством, які спрямовані на запобігання та припинення насильства над дітьми або за їх участі; − подання звітності до центрального органу виконавчої влади, відповідального за реалізацію державної політики у сфері протидії домашньому насильству, відповідно до визначеного ним порядку [1]. Варто відзначити і деякі недоліки та пропозиції щодо покращення цієї діяльності, зокрема: 1) недостатня міжвідомча взаємодія, яка полягає у формальному механізмі взаємодії і не гарантує реального партнерства між службами 423 (поліцією, органами освіти, охороною здоров’я, соцслужбами); обмежений графік роботи (з понеділка по п’ятницю з 8:00 до 17:00), що не дозволяє оперативно реагувати на випадки домашнього насильства щодо дітей, які найчастіше трапляються у вечірній час, у вихідні або святкові дні. Такий режим унеможливлює своєчасне втручання у кризові ситуації та створює ризики для життя та здоров’я постраждалих дітей у період, коли спеціалісти відсутні на робочому місці. Доцільним є запровадження чергувань або створення мобільних груп екстреного реагування, які працюють у позаробочий час, у тісній координації з поліцією та соціальними службами. 2) слабке охоплення дитини-кривдника заходами. Увага зосереджена переважно на потерпілих, у той час як діти-кривдники залишаються без реабілітаційної допомоги. Доцільною була б розробка та впровадження психокорекційних програм для дітей-кривдників (за участю шкільних психологів, ювенальної поліції); 3) нестача притулків та закладів для тимчасового розміщення дітей через недостатнє фінансування. Доцільним було б розширення мережі державних і комунальних установ, а також підтримка недержавних ініціатив, які працюють у сфері захисту дітей. Національна поліція України посідає ключове місце серед органів, що беруть участь у реалізації заходів із запобігання та протидії домашньому насильству. Її функції охоплюють оперативне реагування на повідомлення про випадки насильства в побуті та здійснення відповідного обліку таких інцидентів, приймає заяви, інформує постраждалих про їхні права та може виносити термінові заборонні приписи. Водночас, закон не конкретизує, які саме структурні підрозділи поліції відповідають за ці завдання. Згідно з думкою експертів, такими підрозділами є департамент превентивної діяльності, патрульна поліція, дільничні офіцери та ювенальна поліція. Відповідно до Інформації про стан виконання завдань і заходів з виконання Державної соціальної програми запобігання та протидії 424 домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року за 2024 рік [7], наданої НПУ упродовж 12 місяців 2024 року до Національної поліції України надійшло 195,1 тис. заяв, повідомлень про вчинені правопорушення та інші події, пов’язані з домашнім насильством, з яких 6545 – подано особисто дітьми. За результатами проведеної перевірки підтверджено насильство стосовно 17 479 дітей, установлено 316 фактів учинення домашнього насильства дітьми. У результаті розгляду вказаних повідомлень та заяв поліцейськими було складено понад 127,9 тис. протоколів про адміністративні правопорушення за фактами вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування (ст. 173-2 КУпАП у старій редакції, до вступу в дію Закону України № 3733-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 22.05.2024) та розпочато 5549 досудових розслідувань кримінальних правопорушень, скоєних у сімейному середовищі. Усього поліцейськими виявлено понад 149,8 тис. адміністративних правопорушень, передбачених ст. 173-2 КУпАП та встановлено понад 103 тис. осіб, які їх учинили. НПУ винесено понад 113,3 тис термінових заборонних приписів відносно кривдників. На профілактичному обліку в органах НПУ перебуває понад 107 тис. осіб, які вчинили домашнє насильство (кривдників), з яких понад 93,1 тис. осіб поставлено на облік протягом 12 місяців поточного року. Разом із тим, можна виділити деякі недоліки в діяльності Національної поліції у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (за підсумками 2024 року): 1) попри 195,1 тис. заяв, лише 425 5549 випадків стали підставою для відкриття кримінального провадження – це менше 3%. Це свідчить про домінування адміністративного підходу, а не кримінально-правового реагування на серйозні порушення; недостатню оцінку ризиків для постраждалих (особливо для дітей); 2) нерівномірне застосування термінових заборонних приписів, хоча винесено 113,3 тис. ТЗП, це значно менше, ніж кількість складених протоколів (127,9 тис.) або виявлених правопорушень (149,8 тис.). Це може свідчити про непослідовне застосування ефективних інструментів захисту постраждалих, ймовірне ігнорування серйозності ризиків; 3) недостатній контроль за рецидивами та ефективністю обліку, на обліку перебуває 107 тис. кривдників, з них 93,1 тис. поставлено на облік лише протягом 2024 року – це вказує на високу повторюваність правопорушень, що може бути наслідком: слабкої профілактичної роботи; відсутності індивідуального підходу у роботі з кривдниками; 4) недостатня увага до дітей-постраждалих та дітейкривдників (6545 заяв подано дітьми, підтверджено насильство щодо 17 479 дітей, а також зафіксовано 316 випадків насильства, вчиненого дітьми). Для вдосконалення діяльності НПУ, пропонуємо: 1) впровадити проведення обов’язкової оцінки ризику для постраждалих при кожному зверненні; 2) розширити практику винесення термінових заборонних приписів, зокрема вразливим групам (жінки, діти, люди з інвалідністю); 3) розширити мережу мобільних груп реагування на домашнє насильство; 4) забезпечити окрему підготовку спеціалістів для роботи з дітьми, що постраждали від домашнього насильства або є кривдниками; 5) забезпечення повноцінної міжвідомчої взаємодії, шляхом створення єдиної інформаційної платформи для обліку випадків та супроводу постраждалих; 6) підвищення правової обізнаності населення, шляхом проведення регулярних інформаційних кампаній щодо прав постраждалих 426 та алгоритму звернення; 7) активне залучення громадських організацій до превенції та допомоги. Заклади освіти та установи освітньої системи, реалізуючи заходи у сфері протидії та запобігання домашньому насильству, здійснюють такі дії: − організовують виховну діяльність серед учнів, студентів та працівників з метою попередження випадків домашнього насильства; − у разі виявлення або отримання інформації про ймовірні факти домашнього насильства щодо дітей, зобов’язані протягом 24 годин поінформувати службу у справах дітей та відповідний підрозділ Національної поліції; − проводять просвітницько-інформаційні заходи з учасниками освітнього процесу, зокрема щодо захисту прав дітей; − забезпечують діяльність практичних психологів та/або соціальних педагогів для роботи з дітьми, які постраждали від домашнього насильства; − налагоджують співпрацю з іншими структурами та суб’єктами, уповноваженими здійснювати заходи у цій сфері, відповідно до чинного законодавства; − подають звітність до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері протидії домашньому насильству, у встановленому ним порядку [1]. До недоліків у діяльності закладів освіти у сфері протидії та запобігання домашньому насильству можна віднести: − формальний характер виховної та просвітницької роботи, що зводяться до проведення одноразових лекцій або загальних бесід без системності, інтерактивності чи врахування вікових особливостей учнів; − недостатній акцент на практичні навички розпізнавання насильства та поведінку в ситуаціях ризику; 427 − недостатня підготовка педагогів щодо виявлення ознак домашнього насильства, реагування на повідомлення учнів; − нерегулярна робота психологів і соціальних педагогів, не всі школи мають фахових психологів, а ті, що є – часто перевантажені або виконують формальні функції; − відсутність чітких процедур комунікації між школою, поліцією, службою у справах дітей, медичними установам; − учні не завжди наважуються повідомити про насильство через страх перед наслідками або через відсутність довіри до вчителів; − деякі працівники не повідомляють про підозру щодо домашнього насильства в установлені строки, через незнання або небажання брати на себе відповідальність. Задля вдосконалення діяльності освітніх закладів можна запропонувати: 1) запровадити постійну програму з елементами правового, гендерного, емоційного та психосоціального виховання; 2) проводити рольові ігри, практичні заняття, інтерактивні тренінги; 3) системне підвищення кваліфікації педагогів, психологів; 4) підсилення ролі практичного психолога та соціального педагога, шляхом забезпечення мінімум одного фахівця на кожен освітній заклад (або на кілька шкіл у громаді; 5) встановити анонімні скриньки довіри, чат-боти або гарячі лінії для школярів; 6) укласти меморандуми про співпрацю з поліцією, службами у справах дітей, медичними закладами; 7) розробити алгоритм дій педагогів при підозрі на насильство. Установи охорони здоров’я в межах реалізації заходів із протидії домашньому насильству виконують такі функції: 428 1) зобов’язані повідомляти відповідні підрозділи Національної поліції про виявлення травм, що можуть бути отримані внаслідок домашнього насильства. Якщо йдеться про дитину – інформується також служба у справах дітей; 2) у разі встановлення тілесних ушкоджень забезпечується проведення медичного огляду потерпілої особи згідно із затвердженим порядком; 3) у випадках виявлення ознак сексуального насильства потерпілу особу направляють на обстеження щодо ВІЛ-інфекції; 4) медична допомога надається з урахуванням індивідуальних потреб постраждалої особи; 5) постраждалих інформують про доступні соціальні послуги та підтримку; 6) заклади охорони здоров’я співпрацюють з іншими органами та установами, які здійснюють заходи у сфері протидії домашньому насильству, у межах визначеного законом порядку [1]. Серед недоліків у діяльності установ охорони здоров’я можна виділити: − недостатню ідентифікацію постраждалих, коли медичний персонал не завжди може розпізнати ознаки домашнього насильства, особливо психологічного чи економічного; − випадки насильства часто залишаються не зафіксованими належним чином; − медики уникають повідомлення про ймовірні випадки насильства через страх юридичної відповідальності, відсутність чітких інструкцій або небажання втручатися в сімейні справи; − переважна більшість лікарів не має знань з правового аспекту реагування на домашнє насильство; 429 − постраждалі часто не отримують належного психологічного супроводу, особливо в малих населених пунктах або в екстрених відділеннях; − недостатня інформаційна підтримка постраждалих, постраждалим рідко надають повний перелік доступних соціальних послуг або контактів гарячих ліній, шелтерів тощо. Для вдосконалення діяльності було би доречним: − розробити стандартизовані протоколи і чек-листи для дій у випадку підозри на домашнє насильство; − організувати регулярне навчання персоналу, обов’язкові тренінги для медичних працівників щодо виявлення, документування та реагування на домашнє насильство; − у великих установах охорони здоров’я передбачити посади медичних соціальних працівників або кризових консультантів; − залучати психологів до приймальних відділень, пологових будинків, центрів первинної медичної допомоги; − розмістити у медичних закладах інформаційні стенди, флаєри, QRкоди з контактами служб допомоги; − створити єдину електронну форму звітності про випадки насильства, інтегровану з національними реєстрами; − укласти меморандуми про співпрацю з поліцією, соціальними службами, закладами освіти щодо швидкого обміну інформацією. В Україні функціонують спеціалізовані установи, що забезпечують соціально-психологічну підтримку особам, які постраждали від домашнього та гендерно зумовленого насильства. До таких закладів належать притулки, денні центри, кризові кімнати, консультаційні служби, а також мобільні бригади, які безпосередньо беруть участь у наданні допомоги [7]. Постраждалі можуть отримати широкий спектр послуг, зокрема: 430 − надання інформації; − первинна правова допомога; − психологічна підтримка та консультування; − представництво інтересів; − тимчасовий притулок; − соціально-психологічна реабілітація; − соціальний супровід та адаптація; − профілактика насильства; − підвищення життєстійкості; − реалізація спеціальних програм допомоги (без участі кривдника). Станом на травень 2025 року в Україні працює 1132 спеціалізовані служби підтримки, зокрема: − 59 притулків для постраждалих від домашнього та/або гендерно зумовленого насильства; − 109 денних центрів соціально-психологічної допомоги; − 108 кризових кімнат; − 718 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги; − 117 пунктів первинного соціально-психологічного консультування; − 12 кол-центрів або гарячих ліній; − 9 інших спеціалізованих сервісів [9]. Упродовж першого кварталу 2025 року професійну допомогу отримали 14 362 особи [9]. Окрему увагу варто приділити Урядовій гарячій лінії за номером 1547, що працює цілодобово, безкоштовно та доступна по всій території країни. Вона надає допомогу з питань боротьби з торгівлею людьми, запобігання домашньому насильству, насильству за ознакою статі та щодо дітей. Особи, які звертаються, отримують консультаційну, психологічну та