ІНСТИТУЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 196 https://doi.org/10.5281/zenodo.17879277 Полич В. П. доктор філософії, асистент кафедри права Європейського Союзу, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого https://orcid.org/0000-0003-4443-4890 ІНСТИТУЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ JEL Classification: K32, Q58 SECTION “LAW”: Право Анотація. Статтю присвячено дослідженню інституційних та правових засад екологічної безпеки в Європейському Союзі після 2020 року з урахуванням їх міжнародного виміру. Метою є аналіз правових основ екологічної політики, оновлених галузевих інструментів та визначення ролі фінансових і контрольних механізмів у забезпеченні ефективності її правового регулювання. Розглянуто розвиток принципів превентивності, інтеграції екологічної політики та відповідальності «забруднювач платить», а також реформу системи торгівлі викидами, зміни у сфері водної та повітряної політики й вплив рішень Суду ЄС на імплементацію стандартів довкілля. Досліджено, як Паризька кліматична угода та Оргуська конвенція інтегровані у право ЄС, а також участь Союзу у глобальних інституціях (UNEP, WHO, OECD, COP-конференції), що посилює його роль як «нормативного експортера» екологічних стандартів. Порівняння з інтеграційними моделями NAFTA/USMCA та MERCOSUR показує, що на відміну від декларативних підходів цих об’єднань, у ЄС значна кількість норм у сфері охорони навколишнього середовища є юридично обов’язковими, та закріпленими у регламентах, директивах, рішеннях інститутів Союзу. Значною є і підтримка на наднаціональному рівні проектів у сфері екології. Особлива увага приділена транскордонному виміру, зокрема впливу війни в Україні на регіональне довкілля та застосуванню Механізму прикордонного вуглецевого коригування (CBAM), який поширює стандарти ЄС на треті країни. Встановлено, що фінансові інструменти, серед яких Інноваційний фонд, Фонд справедливого переходу та таксономія сталого фінансування, відіграють ключову роль у практичній реалізації нормативних цілей. Отримані результати демонструють перехід від класичного регулювання до інтегрованої моделі, що поєднує право, економіку, судовий контроль і міжнародний вплив, та можуть бути використані для подальшої адаптації принципів ЄС у національних правових системах. Ключові слова: превентивність, інтеграція політик, кліматична нейтральність, фінансові механізми, інституційний контроль, сталий розвиток. Annotation. The article examines the institutional and legal foundations of environmental security in the European Union after 2020, considering their international dimension. The aim is to analyze the legal basis of environmental policy, updated sectoral instruments, and to identify the role of financial and supervisory mechanisms in ensuring the effectiveness of its legal regulation. The study reviews the development of the principles of prevention, integration of environmental policy, and the “polluter pays” principle, as well as the reform of the emissions Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 197 trading system, changes in water and air policy, and the impact of decisions of the Court of Justice of the EU on the implementation of environmental standards. It explores how the Paris Climate Agreement and the Aarhus Convention are integrated into EU law, as well as the Union’s participation in global institutions (UNEP, WHO, OECD, COP conferences), which strengthens its role as a “norm exporter” of environmental standards. A comparison with the integration models of NAFTA/USMCA and MERCOSUR shows that, unlike the more declarative approaches of these unions, a significant number of EU environmental norms are legally binding and enshrined in regulations, directives, and decisions of the Union’s institutions. Significant supranational support for environmental projects is also noted. Special attention is given to the cross-border dimension, including the impact of the war in Ukraine on the regional environment and the application of the Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM), which extends EU standards to third countries. It is established that financial instruments such as the Innovation Fund, the Just Transition Fund, and the sustainable finance taxonomy play a key role in the practical implementation of regulatory objectives. The findings demonstrate a shift from classical regulation to an integrated model that combines law, economics, judicial oversight, and international influence, and may be used for further adaptation of EU principles within national legal systems. Keywords: prevention, policy integration, climate neutrality, financial mechanisms, institutional control, sustainable development. Вступ Питання екологічної безпеки стало одним із центральних викликів для сучасної Європи. Зростання кліматичних ризиків, збільшення кількості техногенних загроз та енергетичні потрясіння останніх років висунули вимогу до Європейського Союзу (ЄС) формувати узгоджену політику, здатну поєднати захист довкілля з економічним і соціальним розвитком. Екологічна проблематика вже не обмежується окремими секторами, а визначає стратегічний напрям інтеграційної політики, від якої залежить якість життя громадян, конкурентоспроможність економіки та роль ЄС у глобальному врядуванні. Правова основа для реалізації цих завдань закладена у статтях 191–193 Договору про функціонування ЄС [1], де закріплено принципи превентивності, інтеграції екологічних вимог у всі сфери та відповідальності забруднювача. У статті 37 Хартії основних прав ЄС зафіксоване право кожної особи на високий рівень захисту довкілля. Ці норми стали підґрунтям для стратегічних документів нової генерації – Європейського зеленого курсу [2], Кліматичного закону ЄС (Regulation 2021/1119) [3], Плану дій «Нульове забруднення» [4], Стратегії адаптації до кліматичних змін [5] та програми REPowerEU [6]. Разом вони утворюють систему, що поєднує політичні орієнтири, юридично обов’язкові норми та фінансові інструменти. Попри розвинену нормативну базу, залишаються суперечності у практичній реалізації правових механізмів забезпечення екологічної безпеки. Держави-члени відрізняються за рівнем транспозиції директив, що впливає на досягнення однаковості екологічних стандартів. Водна рамкова Директива 2000/60/ЄС [7] та Директива 2008/50/ЄС про якість повітря [8] перебувають у процесі перегляду, оскільки чинні положення не враховують сучасних викликів та оновлених рекомендацій ВООЗ [9]. Ефективність екологічної політики залежить також від фінансового забезпечення та участі громадськості. Інноваційний фонд у межах системи торгівлі викидами [10] та Фонд справедливого переходу [11] створюють економічні стимули для реалізації екологічних рішень, тоді як Оргуська конвенція гарантує доступ громадян до інформації та участі в ухваленні рішень. Водночас механізми доступу до правосуддя у сфері довкілля залишаються обмеженими, що знижує ефективність контролю за виконанням екологічних зобов’язань. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 198 З огляду на ці обставини постає завдання комплексного аналізу інституційних та правових засад екологічної безпеки ЄС, що дозволить оцінити дієвість існуючої системи та визначити напрями її вдосконалення як на рівні Союзу, так і в контексті адаптації національного законодавства у країнахкандидатах до відповідного acquis communautaire, а також їхньої взаємодії з глобальною системою екологічного врядування. Метою статті є систематизація та аналіз інституційних і правових засад екологічної безпеки в Європейському Союзі, виявлення ключових тенденцій їх оновлення після 2020 року, оцінка ролі фінансових і контрольних механізмів у забезпеченні ефективності екологічної політики, а також визначення міжнародного виміру екологічної безпеки ЄС як «нормативного експортера» у глобальній системі еколого-безпекового врядування. Окремо акцентовано на формулюванні практичних рекомендацій щодо подальшого розвитку інтегрованої моделі екологічної політики ЄС у контексті сучасних кліматичних, енергетичних та геополітичних викликів. У науковій літературі останніх років питання інституційних та правових засад екологічної безпеки в Європейському Союзі розглядається через різні галузеві виміри. Дослідники зосереджують увагу як на регулюванні окремих секторів, так і на проблемі узгодженості нормативних механізмів у межах Союзу. Науковці аналізують систему управління відходами в контексті циркулярної економіки, підкреслюючи, що складність поєднання європейських та національних актів призводить до дублювання норм і ускладнює інтеграцію політики [12]. У дослідженні, присвяченому відновленню фосфору з побутових стічних вод, показано, що відсутність чіткої координації між регуляторами створює труднощі у впровадженні єдиних стандартів [13]. Ці приклади вказують на системну проблему – надмірну фрагментарність правового регулювання у сфері ресурсів. У сфері безпеки продукції автор простежує, що, попри формально високі вимоги, імплементація правил у державах-членах відбувається нерівномірно [14]. Схожі висновки містяться у роботі, де розглянуто метрологічні аспекти оцінки харчової безпеки. Автори зазначають, що відсутність уніфікованих методик знижує ефективність контролю [15]. Обидва дослідження акцентують на розриві між задекларованими стандартами та практичним виконанням. Дослідники аналізують застосування принципу превентивності в ядерній сфері. Вони звертають увагу на суперечність між правовими вимогами та можливостями їх реалізації в умовах технічних і політичних обмежень [16]. Приклад демонструє, що навіть фундаментальні принципи екологічного права потребують адаптації до практичних умов. У роботі досліджується застосування технологій дистанційного зондування довкілля. Автори підкреслюють подвійний ефект: з одного боку, вони посилюють моніторинг, а з іншого – створюють ризики для приватності та захисту персональних даних [17]. Аналогічне протиріччя описують науковці, які розглядають запровадження радіочастотних технологій і показують, що економічні інтереси можуть домінувати над питаннями охорони здоров’я [18]. Такі роботи окреслюють складність поєднання технічного прогресу з екологічними гарантіями. Автор звертає увагу на поширення екологічної проблематики у сферу космічного права ЄС. У статті показано, що питання захисту навколишнього середовища поступово інтегруються у нормативні підходи до використання космічного простору [19]. Це засвідчує, що екологічна безпека стає наскрізною категорією навіть у рамках новітніх сфер правового регулювання. Аналіз публікацій свідчить, що науковці досліджують різні напрями – від управління відходами й харчової безпеки до ядерної енергетики та цифрових технологій. Результати Аналіз інституційно-правової основи Європейського Союзу свідчить, що принципи, закріплені у статтях 191–193 ДФЄС [1], не залишаються на рівні декларативних положень, а безпосередньо реалізуються у практиці правотворення та судового контролю. Принцип «забруднювач платить» застосовується при покладенні фінансових та відновлювальних зобов’язань на промислові підприємства за шкоду довкіллю, а принцип превентивності є підґрунтям для проведення Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 199 стратегічних екологічних оцінок і процедур оцінки впливу на довкілля. Це підтверджує, що договірні норми мають інструментальний характер і безпосередньо втілюються в конкретних правових механізмах. Право на високий рівень захисту довкілля, закріплене у статті 37 Хартії основних прав ЄС, дедалі частіше використовується у правозастосовній практиці як аргумент на користь посилення стандартів охорони повітря та води, навіть тоді, коли це створює додаткове фінансове навантаження для держав-членів. Таким чином, положення Хартії не лише формально гарантують екологічні права, а й реально змінюють рівень зобов’язань держав у сфері екологічної безпеки. Важливим досягненням останніх років стало перетворення стратегічних ініціатив на юридично обов’язкові норми. Європейський зелений курс визначив напрямок переходу до кліматично нейтральної економіки [2], а Кліматичний закон (Regulation (EU) 2021/1119) закріпив цю мету як обов’язкову норму права [3]. Це свідчить про поступовий відхід від програмного підходу до регулювання і закріплення обов’язкових нормативних орієнтирів для держав-членів та приватних осіб. Водночас право Європейського Союзу гармонізується з міжнародними стандартами: положення Паризької угоди та Оргуської конвенції інтегруються у нормативно-правову систему ЄС через регламенти, директиви, рішення та судову практику. Перша визначила кліматичні орієнтири, які стали основою для цілей досягнення кліматичної нейтральності, а друга зобов’язала гарантувати прозорість і доступ громадськості до екологічної інформації та правосуддя, що знайшло відображення у директивах про доступ до інформації та численних рішеннях Суду ЄС. Важливо, що ці процеси співзвучні із загальними принципами міжнародного екологічного права, закріпленими ще у Стокгольмській декларації [20] та Декларації Ріо-де-Жанейро [21]. Таким чином, екологічне право ЄС формується не лише як внутрішній правопорядок, а як частина ширшої системи глобальних зобов’язань, що забезпечує перехід від декларативних намірів до реальних юридичних норм, які визначають поведінку держав і суб’єктів господарювання. Таблиця 1 Інституційна архітектура екологічної політики Європейського Союзу Рівень / Інституція Основні функції Роль у сфері екологічної безпеки Європейськи й парламент Співзаконодавець разом із Радою ЄС; здійснює демократичний контроль над Комісією Приймає директиви та регламенти у сфері довкілля, затверджує кліматичні цілі та бюджети викидів Рада ЄС (Рада міністрів) Один із двох законодавчих органів; ухвалює регламенти, директиви та рішення спільно з Парламентом Бере участь у прийнятті екологічних директив і регламентів, визначає політичні рамки для реалізації екополітики Європейська Рада Визначає стратегічні напрями розвитку ЄС та загальні політичні пріоритети, зокрема в екологічній сфері Формує стратегічний порядок денний у сфері клімату, енергетики та довкілля; сприяє інтеграції принципів сталого розвитку Європейська комісія Має монопольне право законодавчої ініціативи; контролює імплементацію права ЄС; управляє фондами та програмами Розробляє політику ЄС у сфері довкілля («Європейський зелений курс», «Zero Pollution»), координує реалізацію та фінансування Суд ЄС (CJEU) Тлумачить і забезпечує застосування права ЄС; формує судову практику, що впливає на розвиток екологічних принципів Розвиває тлумачення екологічних принципів («забруднювач платить», «превентивність»), забезпечує юридичну узгодженість актів Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 200 Агенції ЄС Здійснюють спеціалізовану експертизу, збір даних, аналітику (EEA – стан довкілля; ECHA – хімічна безпека; EMSA – морське середовище) Надають експертну підтримку, створюють доказову базу для рішень ЄС; їхні висновки впливають на правотворчі та управлінські процеси Джерело: створено автором на основі [1; 2; 4–6; 20–24]. Наведені у таблиці 1 дані демонструють багаторівневу інституційну систему екологічної політики Європейського Союзу, у якій кожен рівень має власні компетенції та механізми впливу на формування й реалізацію екологічних норм. На законодавчому рівні діють Європейський парламент і Рада ЄС, які спільно ухвалюють регламенти, директиви й рішення, що формують правову основу екологічної політики. Європейська комісія, маючи монопольне право законодавчої ініціативи, відіграє центральну роль у розробленні нормативних актів, забезпечує їх імплементацію та координує виконання фінансових програм і фондів, таких як Інноваційний фонд чи Фонд справедливого переходу. Суд Європейського Союзу здійснює тлумачення і застосування права ЄС, формуючи стабільну судову практику, яка закріплює та розвиває ключові екологічні принципи – «забруднювач платить», «превентивність» і «сталий розвиток». Він не має примусових виконавчих повноважень, однак його рішення є обов’язковими для всіх держав-членів і сприяють уніфікації правозастосування. Допоміжну роль виконують спеціалізовані агенції ЄС, що забезпечують аналітичну, наукову та технічну підтримку екологічної політики. Європейське агентство з довкілля (EEA), Європейське хімічне агентство (ECHA) та Європейське агентство з морської безпеки (EMSA) здійснюють моніторинг стану навколишнього середовища, розробляють методичні рекомендації, формують доказову базу для політичних рішень. Хоча їхні акти не мають обов’язкової юридичної сили, вони істотно впливають на практику правотворчості й нормотворчі ініціативи ЄС. Зовнішній вимір системи формують міжнародні договори, до яких приєдналися як сам ЄС, так і держави-члени. Це створює дворівневу модель зобов’язань: національні уряди виконують свої міжнародні обов’язки, а ЄС забезпечує їх інтеграцію у власне право. Такі документи, як Паризька кліматична угода та Оргуська конвенція, задають нормативні орієнтири для екологічної та кліматичної політики Євросоюзу, зокрема у сфері доступу до інформації, участі громадськості та контролю за викидами. На глобальному рівні політика ЄС у сфері екологічної безпеки реалізується через участь у діяльності міжнародних організацій – UNEP, OECD, WHO, COP-конференцій, що забезпечує взаємодію між європейськими ініціативами та універсальними механізмами співробітництва у сфері захисту довкілля. У цьому контексті ЄС виступає не лише регіональним інтегратором, а й нормативним лідером, який експортує власні екологічні стандарти за межі Союзу. Аналіз секторальних інструментів екологічної політики Європейського Союзу свідчить, що низка правових актів, ухвалених ще на початку 2000-х років (зокрема у сферах енергетики, транспорту, водних ресурсів і поводження з відходами), у 2020-х роках зазнала суттєвого оновлення та отримала нове змістове наповнення, ставши більш інтегрованими з міжнародними стандартами. Система торгівлі викидами (EU ETS), започаткована Директивою 2003/87/ЄС, у 2021–2023 рр. зазнала глибокої реформи. Оновлення включили розширення охоплення на морський транспорт, авіацію та будівельний сектор, а також запровадження додаткових механізмів фінансування кліматичних інновацій через Інноваційний фонд [10]. Важливо, що EU ETS стала першою транснаціональною системою торгівлі квотами у світі, яка нині використовується як модель для впровадження подібних механізмів у країнах Азії та Латинської Америки. У сфері хімічної безпеки ключове значення зберігає Регламент REACH. Поправки після 2020 року посилили вимоги щодо оцінки безпечності та реєстрації хімічних речовин, зокрема для речовин із властивостями, небезпечними для репродуктивного здоров’я. Це демонструє послідовне підвищення стандартів охорони здоров’я та довкілля, які узгоджуються з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я (нове джерело). Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 201 Водна рамкова директива 2000/60/ЄС [7] та Директива 2008/50/ЄС про якість повітря [8], попри те, що були ухвалені понад два десятиліття тому, у 2021 році були поставлені Європейською комісією на перегляд. Йдеться про актуалізацію норм у відповідь на кліматичні зміни та нові наукові дані щодо впливу забруднення на здоров’я людини. Цей перегляд має забезпечити приведення старих актів у відповідність до сучасних викликів та глобальних стандартів. Значним кроком у формуванні сучасних європейських підходів став План дій «Нульове забруднення для повітря, води та ґрунтів» (COM(2021) 400) [4]. У ньому вперше закладено кількісні індикатори для моніторингу зменшення забруднень, зокрема у міському середовищі, що відповідає Цілям сталого розвитку ООН (SDG 3, SDG 6, SDG 11) [24]. Важливу роль у забезпеченні ефективного виконання норм відіграє Суд ЄС. У справі C-336/19 [22] Суд зобов’язав державу-члена вжити конкретних заходів щодо поліпшення якості повітря у разі перевищення встановлених лімітів, а у справі C-635/18 [23] підтвердив, що держави несуть відповідальність за фактичне досягнення екологічних результатів, а не лише за формальне ухвалення програм. Ці рішення засвідчують, що екологічне право ЄС орієнтоване на результативність, а не лише на регулятивне закріплення стандартів. Таким чином, галузеві інструменти екологічної політики ЄС після 2020 року демонструють оновлення і посилення: класичні акти отримують нову дію через реформи, перегляд або деталізацію, а нові ініціативи встановлюють вимірювані цілі, які синхронізуються з міжнародними підходами. Це поєднання створює умови для більш чіткої, глобально релевантної та дієвої реалізації екологічної безпеки у державах-членах. Таблиця 2 Оновлені правові інструменти екологічної безпеки ЄС (2020–2023) Правовий інструмент Оновлення / особливості після 2020 р. Міжнародний вимір / вплив Система торгівлі викидами (EU ETS) Реформа 2021–2023 рр.: розширення охоплення на морський транспорт, авіацію, будівельний сектор; Інноваційний фонд Перша транснаціональна система торгівлі квотами; використовується як модель у Китаї, Південній Кореї та Латинській Америці Регламент REACH (2006, з поправками після 2020 р.) Посилення вимог до оцінки та реєстрації небезпечних речовин (репродуктивна токсичність тощо) Встановлює глобальний стандарт для хімічної безпеки; на нього орієнтуються країни Азії та OECD Водна рамкова директива 2000/60/ЄС Перегляд норм з 2021 р. для адаптації до зміни клімату та нових наукових даних Узгоджується з Цілями сталого розвитку ООН (SDG 6 – «Чиста вода та санітарія») Директива 2008/50/ЄС про якість повітря Перегляд норм з 2021 р. для узгодження з сучасними стандартами ВООЗ Відображає рекомендації WHO Air Quality Guidelines 2021 План дій «Нульове забруднення» (COM(2021) 400) Визначено кількісні індикатори скорочення забруднень у повітрі, воді, ґрунтах Підтримує реалізацію SDG 3 («Здоров’я»), SDG 11 («Сталий розвиток міст») Суд ЄС: справа C-336/19 Зобов’язання держав-членів уживати ефективних заходів при перевищенні норм забруднення Судова практика орієнтир для національних судів за межами ЄС Суд ЄС: справа C-635/18 Відповідальність держав за фактичне досягнення результатів, Демонструє прецедентність підходу, що використовується у міжнародних Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 202 а не лише формальне прийняття програм дискусіях про «due diligence» держав у сфері довкілля Джерело: створено автором на основі [4; 7; 8; 10; 12; 22–24]. У таблиці 2 простежується, що після 2020 року класичні акти ЄС зазнали суттєвого оновлення й отримали міжнародний вимір. EU ETS не лише розширила сфери охоплення та стала фінансовим джерелом інновацій, а й перетворилася на першу у світі транснаціональну систему торгівлі викидами, яка нині використовується як модель у Китаї та Латинській Америці. Регламент REACH посилив вимоги щодо небезпечних речовин, що відображає зростання уваги до хімічної безпеки, і водночас встановив орієнтир для законодавства поза межами ЄС. Водна рамкова директива та Директива про якість повітря переглядаються для відповідності сучасним науковим даним і стандартам ВООЗ, а також для узгодження з Цілями сталого розвитку ООН. План дій «Нульове забруднення» задав кількісні індикатори для скорочення забруднень, чого раніше не було в екополітиці ЄС, і прямо співвідноситься з цілями сталого розвитку у сфері здоров’я та міського середовища. Судова практика (справи C-336/19, C-635/18) підтвердила, що держави-члени несуть не лише формальні, а й фактичні зобов’язання щодо досягнення екологічних стандартів, створюючи прецеденти, які набувають значення і в міжнародних дискусіях про «due diligence» держав у сфері довкілля. Таким чином, після 2020 року екологічна політика ЄС поєднує оновлення класичних актів, запровадження нових програм і жорсткішу судову практику із поступовим перетворенням на глобальний орієнтир у сфері екологічної безпеки. Екологічна політика Європейського Союзу формується не лише в межах власної правової системи, але й як складова частина ширшої системи міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища. Її підвалини безпосередньо спираються на міжнародно-правові акти, які визначили загальні принципи охорони довкілля у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Так, Паризька кліматична угода стала ключовим орієнтиром для закріплення у Кліматичному законі ЄС мети досягнення кліматичної нейтральності до 2050 р. [3]. Оргуська конвенція інтегрувала у право ЄС принципи прозорості, участі громадськості та доступу до екологічної інформації, що відобразилося у низці директив та судовій практиці. У ширшому міжнародно-правовому контексті важливе значення мали Стокгольмська декларація Конференції ООН з навколишнього середовища людини (1972 р.) та Ріо-де-Жанейрська декларація Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (1992 р.). Ці документи належать до так званого м’якого міжнародного права (soft law) і не мають обов’язкової юридичної сили, однак держави-учасниці bona fide погодилися визнавати їхні принципи як орієнтири екологічної політики. Саме вони закріпили засадничі принципи превентивності, сталого розвитку та «забруднювач платить», що пізніше були інкорпоровані до статей 191–193 ДФЄС [1]. Важливою складовою є участь ЄС у глобальних інституціях і міжнародних переговорах. Європейський Союз виступає активним учасником конференцій сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (COP), просуваючи власну модель кліматичної нейтральності та систему ETS як зразок ефективного регулювання викидів. У межах Програми ООН з довкілля (UNEP) ЄС бере участь у формуванні глобальних порядків денних щодо скорочення викидів, циркулярної економіки та управління відходами. Співпраця з Організацією економічного співробітництва та розвитку (OECD) сприяє інтеграції екологічної політики у систему економічного врядування, а партнерство з Всесвітньою організацією охорони здоров’я (WHO) визначає стандарти якості повітря й води, що безпосередньо впливають на оновлення відповідних директив [8]. Таким чином, ЄС виступає не лише регіональним інтегратором, а й глобальним «нормативним експортером» екологічних стандартів. У порівняльному вимірі екологічна політика ЄС суттєво відрізняється від інших інтеграційних систем. У межах NAFTA/USMCA екологічні механізми залишаються переважно декларативними – вони передбачають координацію дій, але не містять жорстких санкційних чи контрольних процедур. Подібна ситуація спостерігається у MERCOSUR, де екологічна складова має другорядне значення. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 203 Натомість у ЄС діє розгалужена система правозастосування через Суд ЄС [22; 23] та фінансові інструменти (Інноваційний фонд [10], Фонд справедливого переходу [11]), що створюють реальний механізм відповідальності та стимулювання екологічних інвестицій. Це робить європейську модель унікальною у глобальному масштабі. Особливого значення набуває транскордонний вимір екологічної безпеки. Війна в Україні продемонструвала, що екологічна безпека не обмежується національними кордонами: руйнування промислової й енергетичної інфраструктури, забруднення водних ресурсів та ризики радіаційних аварій мають потенційно катастрофічні наслідки для всього європейського регіону. Водночас ЄС застосовує інноваційні правові механізми зовнішнього впливу, зокрема Механізм прикордонного вуглецевого коригування (Carbon Border Adjustment Mechanism, CBAM), який фактично поширює європейські стандарти викидів і кліматичної відповідальності на треті країни. Таким чином, міжнародний вимір екологічної політики ЄС охоплює як імплементацію глобальних угод, так і активну участь у міжнародних інституціях, порівняльну унікальність правових механізмів і транскордонний вплив на регіональну та світову безпеку. Це перетворює ЄС на провідного актора глобального екологічного врядування. Таблиця 3 Міжнародний контур екологічної політики ЄС Міжнародний елемент Зміст / роль у політиці ЄС Характер взаємодії Паризька угода Орієнтири кліматичної нейтральності до 2050 р. Інтеграція у Кліматичний закон Оргуська конвенція Принципи прозорості та доступу громадськості до правосуддя Впровадження у директиви та практику Суду ЄС UNEP / COP Глобальне кліматичне лідерство, переговорні процеси Активна участь ЄС у COP та ініціативах UNEP OECD / WHO Стандарти якості довкілля та здоров’я Використання у перегляді директив NAFTA/USMCA, MERCOSUR Порівняльні регіональні моделі Декларативність механізмів, на відміну від примусових у ЄС CBAM Механізм прикордонного вуглецевого коригування Інструмент зовнішнього впливу на треті країни Джерело: створено автором на основі [1–3; 8; 9; 20–24]. У таблиці 3 систематизовано міжнародний контур екологічної політики ЄС. Простежується, що ключові міжнародно-правові акти, такі як Паризька угода та Оргуська конвенція, безпосередньо інтегровані у європейське право: перша закріплює довгострокову мету кліматичної нейтральності до 2050 р., тоді як друга визначає стандарти прозорості та доступу громадськості до правосуддя. Водночас участь у глобальних інституціях (UNEP, конференції COP) засвідчує активну роль ЄС у формуванні світового порядку денного в галузі клімату, а співпраця з OECD та WHO забезпечує узгодження внутрішніх директив зі стандартами здоров’я та довкілля. Порівняння з інтеграційними об’єднаннями NAFTA/USMCA та MERCOSUR демонструє принципову відмінність: у цих системах екологічні механізми залишаються декларативними, тоді як у ЄС вони забезпечуються примусовим виконанням через судові рішення та фінансові інструменти. Нарешті, транскордонний вимір виражено через Механізм прикордонного вуглецевого коригування (CBAM), який поширює європейські стандарти за межі Союзу та перетворює екологічну політику на важіль зовнішнього впливу. Таким чином, ЄС послідовно поєднує імплементацію міжнародних зобов’язань, глобальне лідерство та правові механізми зовнішнього тиску, формуючи унікальну модель «нормативного експортера» у сфері довкілля. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 47/2025 204 Висновки У результаті проведеного дослідження проаналізовано інституційні та правові засади екологічної безпеки в Європейському Союзі, виявлено особливості їх становлення та сучасного функціонування. Договірна база забезпечує фундаментальні принципи превентивності, інтеграції екологічної політики у всі сфери та закріплює відповідальність забруднювача, які отримали розвиток у стратегічних документах та кліматичному законодавстві. Після 2020 року відбулося суттєве оновлення галузевих інструментів: реформована система торгівлі викидами, перегляд водної та повітряної політики, а також ухвалення плану «Нульове забруднення» підвищили вимоги до державчленів. Практика Суду ЄС засвідчила, що екологічна безпека дедалі більше набуває статусу юридично захищеного права, виконання якого має забезпечуватися фактично, а не лише формально. Сучасні виклики, зокрема енергетична криза після 2022 року та зростання кліматичних ризиків, стали поштовхом до інтеграції екологічної політики з економічними та безпековими стратегіями. У цих умовах ключову роль відіграють програми енергетичної незалежності, стратегії кліматичної адаптації та таксономія сталого фінансування, які поєднують правові вимоги з економічними стимулами. Водночас дослідження підтвердило, що Європейський Союз виступає «нормативним експортером» у сфері міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища: імплементація Паризької угоди й Оргуської конвенції, участь у COP та співпраця з UNEP, WHO та OECD та створення на їх основі власних «підвищених» стандартів у сфері екології посилюють глобальний вплив ЄС. Транскордонні інструменти на кшталт CBAM поширюють стандарти ЄС на треті країни, перетворюючи екологічну політику на елемент зовнішньої стратегії. Таким чином, екологічна безпека в ЄС еволюціонує від окремої сфери регулювання до інтегрованої моделі, що поєднує право, економіку, фінансові інструменти, судовий контроль і міжнародний вплив. Перспективними напрямами подальших досліджень є оцінка ефективності застосування фінансових фондів, вивчення механізмів виконання екологічних зобов’язань у державах-членах, а також аналіз ролі ЄС у формуванні глобальної системи екологічного врядування. Список використаних джерел 1. Консолідована версія Договору про функціонування Європейського Союзу (2016) (чинна редакція, актуальна станом на 2025 р.). Європейський Союз. Офіційний вісник Європейського Союзу, C 202, 7 червня 2016 р., с. 47–390. URL: https://eurlex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A12016E%2FTXT 2. Communication from the Commission to the European Parliament, the European Council, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions – The European Green Deal (2019) (COM(2019) 640 final, чинна редакція станом на 2025 р.). European Commission. Брюссель, 11 грудня 2019 р. URL: https://eurlex.europa.eu/resource.html?format=PDF&uri=cellar%3Ab828d165-1c22-11ea-8c1f01aa75ed71a1.0002.02/DOC_1 3. Regulation (EU) 2021/1119 establishing the framework for achieving climate neutrality and amending Regulations (EC) No 401/2009 and (EU) 2018/1999 (European Climate Law) (2021) (чинна редакція станом на 2025 р.). Європейський Союз. Офіційний вісник Європейського Союзу, L 243, 9 липня 2021 р., с. 1–17. URL: https://eurlex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A32021R1119 4. Communication on the EU Action Plan: ‘Towards Zero Pollution for Air, Water and Soil’ (2021) (COM(2021) 400, чинна редакція станом на 2025 р.). Європейський Союз. Брюссель, 12 травня 2021 р. URL: https://eur-lex.europa.eu/legalcontent/EN/TXT/HTML/?uri=CELEX%3A52021DC0400 5. Forging a climate-resilient Europe – the new EU Strategy on Adaptation to Climate Change (2021) (COM(2021) 82 final, чинна редакція станом на 2025 р.). Європейський Союз.