АНІМАЦІЯ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 70 Розділ II. ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УДК 492.149.3 АНІМАЦІЯ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Тарас ГОМОН – здобувач освітнього ступеня «Магістр» спеціальності 034 «Культурологія», Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне https://orcid.org/0009-0007-3176-0917 доі [email protected]m Стаття присвячена теоретичному й практичному осмисленню анімації як поліфункціонального елемента системи культурної діяльності сучасної України. Розглянуто еволюцію поняття «анімація» в туристичному, соціально-педагогічному, реабілітаційно-терапевтичному та мистецькому контекстах, проаналізовано її ключові функції (рекреаційна, комунікативна, розвивальна, терапевтична, соціалізуюча, культурноідентифікаційна, патріотично-виховна) та особливе значення в умовах повномасштабної війни як інструменту психологічної стабілізації населення. На основі узагальнення вітчизняного й зарубіжного досвіду обґрунтовано необхідність інституціалізації анімаційної діяльності через професійну підготовку кадрів, державні стандарти та інтеграцію в систему соціальних і культурних послуг. Ключові слова: анімація, соціально-культурна діяльність, туристична анімація, реабілітаційна анімація, психологічна підтримка, війна, заклади культури, дозвілля, терапевтичні практики. Актуальність теми. У сучасному українському суспільстві, яке переживає тривалу війну, економічну кризу та глибокі соціально-психологічні травми, культурна діяльність дедалі більше орієнтується на відновлення людського ресурсу, підтримку психічного здоров’я та формування позитивного дозвіллєвого середовища. Анімація як специфічний вид соціально-культурної практики, що поєднує елементи гри, творчості, комунікації та терапії, набуває особливого значення саме в умовах масового відпочинку, реабілітаційних програм, роботи з дітьми, ВПО та військовими. Зростання попиту на анімаційні послуги в закладах культури, санаторіях, таборах та волонтерських проєктах свідчить про необхідність теоретичного осмислення анімації як системного елемента культурної діяльності. Постановка проблеми. Поняття «анімація» в українському науковому дискурсі використовується одночасно в кількох значеннях: як туристична послуга, як соціально-педагогічна технологія, як мистецький жанр (анімаційне кіно) і як форма дозвілля. Така полісемантичність ускладнює вироблення єдиного методологічного підходу до розуміння місця анімації в системі культурної діяльності. Водночас відсутність чіткого розмежування між комерційною, педагогічною, терапевтичною та мистецькою анімацією призводить до фрагментарності практик і зниження їхньої ефективності. Метою статті є визначення місця та функцій анімації в системі сучасної культурної діяльності України з урахуванням її поліфункціонального характеру. Аналіз інформаційної бази дослідження. Питання анімації в українському контексті розробляється в кількох напрямах. Теоретичні засади соціально-культурної анімації закладають Л. Тарасов [11] та І. Петрова [8]. Туристичний аспект ґрунтовно висвітлено в навчальному посібнику С. Килимистого [5] та статтях А. Альошиної з групою однодумців [1]. Педагогічні та реабілітаційні можливості анімації досліджують М. Дутчак і Л. Пасічник [4], Т. Лесіна [6]. Окремо у цьому ряду посідають праці, присвячені українській анімації як кіномистецтву (Л. Брюховецька [2], К. Мараховська [7]). У роботі використано й особистий досвід автора в означеому напрямі. Однак вектор вивчення цієї проблематики є невичерпним, оскільки сьогодення надає чимало нових її аспектів та форм реалізації. Основний виклад матеріалу. Анімація, як соціально-культурний феномен, виникла на перетині трьох потужних тенденцій ХХ століття: масовізації дозвілля, розвитку туристичної індустрії та пошуку нових форм психологічної реабілітації й соціальної інтеграції. У широкому розумінні анімація – це мистецтво й технологія «оживлення» людської активності, повернення душі (anima) у повсякденне життя через гру, творчість, рух і комунікацію. У системі культурної діяльності вона виконує роль каталізатора, що переводить пасивне споживання культури в активну співучасть, а ізольовану людину – у суб’єкт спільноти. Тож за визначенням Л. Тарасова, соціально-культурна анімація є цілеспрямованою діяльністю із © Гомон Т., 2025 Стаття поширюється на умовах ліцензії CC BY 4.0 Актуальні питання культурології. Випуск 24/2025 71 створення умов для самореалізації особистості в дозвілєвому просторі через організацію ігрових, театралізованих, творчих і комунікативних ситуацій, що базуються на принципах добровільності, гуманістичної спрямованості, індивідуального підходу та культурної доцільності [11; 59]. Етимологічний та філософський аналіз терміну «анімація» у культурологічному дискурсі розкриває її глибокі корені в концепції «anima» – душі, подиху, що імпліцитно вказує на процес наповнення культурних практик енергією, подібно до архаїчних анімізмів, де ритуали «оживляли» об'єкти для встановлення зв’язку між світами. В європейській культурній традиції цей термін еволюціонував від середньовічних релігійних обрядів, де анімація асоціювалася з духовним пробудженням через іконопис чи літургійні перформанси, до просвітницьких ідей XVIII століття, коли культурна анімація почала трактуватися як засіб просвіти широкого загалу населення через театральні та фольклорні заходи. У XX столітті, з розвитком масової культури та соціальної педагогіки, анімація набула сучасного значення як інструмент подолання відчуження в індустріальному суспільстві, де пасивне споживання культури замінюється активним творчим залученням. А. Шіндлер у своїх працях акцентує на сутності анімації як адаптації культурних практик до цивілізаційних трансформацій, підкреслюючи її роль у збереженні універсалій при стимулюванні варіативності, що дозволяє культурним формам еволюціонувати без втрати архетипової сутності. Сутність анімації, як феномену культурних практик, у сучасній культурології визначається як динамічний процес, що перетворює пасивні форми культурного досвіду на активні, інтерактивні практики, сприяючи глибокій інтеграції індивідуальної творчості з колективними наративними структурами. У контексті культурних студій анімація виходить за межі звичайної організації подій чи розваг, набуваючи значення фундаментального механізму соціокультурної динаміки, де традиційні артефакти, такі як фольклорні обряди чи художні форми, набувають нової життєвої енергії через участь суб’єктів, що дозволяє адаптувати культурні інваріанти до викликів глобалізації, урбанізації та цифрової трансформації. Цей процес не лише зберігає етнічну ідентичність, але й стимулює варіативність, перетворюючи статичні норми на гнучкі практики самореалізації та спільнотного розвитку. У туристичному контексті анімація сформувалася як професійна послуга в 1960–1980-х роках у клубних системах Франції, Іспанії та Туреччини. В Україну вона прийшла в середині 1990-х разом із першими великими готельними комплексами на Чорноморському узбережжі та в Карпатах. Київський дослідник С. Килимистий виокремлює шість основних видів туристичної анімації: спортивно-оздоровчу, дитячу, підліткову, сімейну, вечірню шоу-програму та культурно-пізнавальну. Кожен вид має власну цільову аудиторію, методичний інструментарій і сценарно-режисерські прийоми. Особливо важливим є те, що анімація в туризмі не є другорядною розвагою – вона формує емоційне тло усього відпочинку й значною мірою визначає лояльність клієнта до закладу [5; 28]. Соціально-культурна анімація виходить далеко за межі комерційного туризму й охоплює заклади культури, освітні установи, соціальні служби, реабілітаційні центри та волонтерські ініціативи. І. Петрова зазначає, що в бібліотеках, будинках культури й музеях анімаційні програми стають ефективним інструментом залучення «важкої» аудиторії – дітей із сімей соціального ризику, підлітків, людей похилого віку, осіб з інвалідністю. Театралізовані читання, квести за книгами, літературні батли, історичні реконструкції, арт-терапевтичні майстер-класи – усе це форми анімаційної роботи, що переводять традиційні культурні інституції з режиму «зберігання» в режим «живої взаємодії» [8; 71]. Спортивна анімація посідає особливе місце завдяки поєднанню фізичної та соціальної складових. М. Дутчак і Л. Пасічник підкреслюють, що в умовах масового відпочинку (санаторії, дитячі табори, бази відпочинку) правильно організована спортивно-анімаційна програма не лише підвищує рухову активність, а й знижує рівень міжособистісної агресії, сприяє швидкому знайомству й згуртуванню незнайомих людей, формує навички командної взаємодії. У воєнний час спортивна анімація стала важливим елементом реабілітаційних програм для військовослужбовців: адаптивні ігри, естафети, змагання на кріслах колісних допомагають відновити віру у власні сили й повернути радість руху [4; 54]. Польський досвід, проаналізований Т. Лесіню, є надзвичайно показовим для розуміння інституційного потенціалу анімації. У Польщі анімаційні служби інтегровано в систему соціальної педагогіки: у молодіжних центрах, будинках дитячої творчості, притулках і реабілітаційних закладах працюють сертифіковані аніматори, які мають вищу педагогічну освіту за спеціальністю «соціальнокультурна анімація». Запропоновані ними програми включають арт-терапію, драматерапію, лялькову терапію, танцювально-рухливу терапію й казкотерапію. Результати багаторічних досліджень свідчать про стійке зниження девіантної поведінки, покращення соціальної адаптації та зростання самооцінки учасників [6; 101]. Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 72 В умовах повномасштабної російсько-української війни анімація набула виразного терапевтичного й патріотично-виховного виміру. За даними Інституту соціальної та політичної психології НАПН України від вересня 2022 р., 78 % українців відчували постійну тривогу, 54 % – пригніченість, 43 % – відчуття безпорадності. У таких умовах анімаційні програми для дітей ВПО, для сімей військовослужбовців, для поранених бійців стали одним із найефективніших і найдоступніших інструментів психологічної стабілізації. Волонтерські організації розробили сотні програм: арт-терапевтичні заняття в укриттях, рухливі ігри в модульних містечках, лялькові вистави в лікарнях, патріотичні квести в школахукриттях. Усе це працює на відновлення базового відчуття безпеки й повернення радості життя [10]. Українська анімація як кіномистецтво має власну потужну традицію, яка органічно вплітається в систему культурної діяльності. Л. Брюховецька підкреслює, що ще в 1960–1980-х роках на студії «Київнаукфільм» і «Укранімафільм» створювалися шедеври, що поєднували високе мистецтво з виховною функцією: у підтвердження можна згадати серії «Козацькі пригоди», «Як козаки…», «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів», «Доктор Айболить». Сьогодні ці стрічки активно використовуються в дитячих анімаційних програмах як національний культурний контент, що формує історичну пам’ять і гордість за власну культуру. Нове покоління українських аніматорів (студії Animagrad, «Мавка», «Викрадена принцеса») створює повнометражні фільми, які стають основою для тематичних анімаційних фестивалів, майстер-класів і кіноклубів [2; 45]. У закладах культури України анімація поступово інституціалізується. Л. Поліщук наводить приклади обласних бібліотек для дітей, де створено постійні посади аніматорів; музеї (Національний музей історії України, Мистецький арсенал, Музей Івана Гончара) регулярно проводять інтерактивні програми, нічні квести, театралізовані екскурсії. Під час війни особливої популярності набули онлайн-анімаційні проєкти: віртуальні екскурсії, казки на ніч у прямому ефірі, майстер-класи з народних ремесел у Zoom. Такі формати дали змогу зберегти зв’язок із дітьми, які перебувають за кордоном або в окупації [9; 71–76]. Сучасна анімація в системі культурної діяльності виконує щонайменше сім ключових функцій:  рекреаційна – відновлення фізичних і психічних сил;  комунікативна – створення горизонтальних зв’язків у групі;  розвивальна – активізація творчого потенціалу особистості;  терапевтична – корекція емоційного стану, зниження тривожності;  соціалізуюча – формування навичок взаємодії, толерантності, командної роботи;  культурно-ідентифікаційна – трансляція традицій, мови, історичної пам’яті;  патріотично-виховна – формування громадянської позиції, особливо в дітей і молоді. Кожна функція може домінувати залежно від контексту, але найефективніші програми реалізують їх комплексно. Наприклад, патріотичний квест «Козацька слава» в літньому таборі одночасно розвиває кмітливість, фізичну активність, знання історії та почуття приналежності до нації. Важливим є підготовка кадрів. На сьогодні в Україні лише кілька закладів вищої освіти мають спеціалізації, пов’язані з анімаційною діяльністю (Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київський університет культури, Харківська державна академія культури). Водночас попит на професійних аніматорів величезний – від дитячих садків і шкіл до реабілітаційних центрів і ЗСУ. Тому створення міжвідомчої програми підготовки «Соціально-культурна анімація» могло б суттєво підвищити якість послуг. Анімація робить її інструментом культурної дипломатії в регіональних мережах, де локальні практики набувають універсального значення. Таким чином, історичний і регіональний вимір анімації збагачує її як явище, роблячи культуру динамічною, адаптивною та етично насиченою системою [11; 60]. Таблиця 1. Форми анімації як явища культури: порівняльний аналіз Форма анімації Сутність (культурологічний аспект) Регіональна адаптація (приклад з України) Вплив на культурну діяльність Соціальнокультурна Стимулювання групової динаміки для соціальної інтеграції та емпауерменту через культурні наративи, з акцентом на психосоціальні методи розвитку експресивності Карпати: громадські проєкти з етнофольклором у центрах активності, інтеграція маргіналізованих груп через перформанси Підвищення соціальної згуртованості; формування ідентичності в маргіналізованих групах Рекреаційна Оздоровлення через активне дозвілля з елементами культурної спадщини, фокус на Полісся: фестивалі з рольовими іграми на основі фольклору, поєднання з Зменшення стресу; стимулювання сімейного дозвілля Актуальні питання культурології. Випуск 24/2025 73 психоемоційному відновленні та фізичній активності екотуризмом Освітня Неформальне навчання через креативні групові активності, розвиток критичного мислення та культурної компетентності Наддніпрянщина: шкільні воркшопи з інтерпретацією спадщини, інтеграція в бакалаврські програми Формування компетенцій; підвищення толерантності Туристична Інтеграція спадщини в рекреаційні кластери для економічного та культурного зростання, гейміфікація маршрутів Карпати: етно-тури з іммерсивними квестами, державні програми Економічний ріст; збільшення туристичного потоку Креативна Трансформація традицій через імпровізацію та сучасне мистецтво, стимулювання художньої інтерпретації Львівщина: стріт-арт проєкти з фольклорними мотивами Креативний вихід; культурний брендинг регіону Результати таблиці свідчить про синергетичний і взаємодоповнюючий характер форм анімації як явища культури, де соціально-культурна та рекреаційна форми забезпечують базову динаміку інтеграції та психоемоційного відновлення, створюючи фундамент для ширшого впливу на культурну діяльність. У культурології анімація трактується як арт-терапевтична парадигма, де групові практики – рольові ігри, перформанси, ритуальні реконструкції – впливають на емоційний стан через катарсичне вираження, зменшуючи тривожність і стимулюючи резилієнтність, з акцентом на регіональний досвід як фактор культурної терапії, де локальні наративи стають основою для терапевтичних сесій. У західних областях України, наприклад, культурні заходи з пам’ятними зустрічами слугують платформою для емоційного зцілення, інтегруючи фольклорні наративи в терапевтичні сесії, охоплюючи учасників програм і перетворюючи культуру на інструмент громадського здоров’я. Це явище перетворює культуру на ресурс для профілактики психосоціальних розладів, роблячи анімацію платформою для колективного катарсису та соціальної адаптації, з акцентом на креативні методи, що балансують традицію з психотерапевтичними елементами. Анімація інтегрується в освіту, формуючи культурну компетентність як буфер проти кризи, стимулюючи рефлексію над особистими та колективними травмами. Таким чином, терапевтичний аспект анімації посилює її культурне значення, роблячи діяльність стійкою до психосоціальних викликів і збагаченим етичними принципами емпауерменту [6; 103]. Висновок. Анімація в сучасній системі культурної діяльності України є унікальним поліфункціональним інструментом, що поєднує рекреацію, соціалізацію, розвиток, терапію та культурно-ідентифікаційну місію. У період повномасштабної війни вона довела свою незамінність як швидка, доступна й ефективна форма психологічної стабілізації дітей, ВПО, військовослужбовців та цивільного населення. Водночас анімація зберігає й розвиває традиційні функції дозвілля в закладах культури, туристичній сфері та освітньому просторі, переходячи від периферійної розважальної послуги до стратегічного елемента національної культурної політики. Список использованной литератури 1. Альошина А., Бичук О., Альошина А. Анімація як вид рекреаційної діяльності. Молодіжний вісник. 2016. Вип. 21. С. 15-18. 2. Брюховецька Л. І. Українська анімація: зб. ст. Київ : Фенікс, 2018. 264 с. 3. Герчанівська П. Є. Культурологія. Термінологічний словник / Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. Київ, 2015. 4. Дутчак М. В., Пасічник Л. В. Актуалізація проблеми підготовки та реалізації програм спортивної анімації у місцях масового відпочинку. Вісник Прикарпат. ун-ту. Серія: Фізична культура. 2012. Вип.16. С. 54-58. 5. Килимистий С. М. Анімація в туризмі : навч. посіб. Київ : Вид-во ФПУ, 2007. 188 с. 6. Лесіна Т. М. Анімація як інноваційний напрям соціально-педагогічної роботи в Польщі. Соціальна педагогіка: теорія і практика. 2012. № 2. С.101-106. 7. Мараховська К. Д. Феномен української анімації: історичний контекст. Наук. зап. Міжнар. гуманіт. унту. Вип. 31. Одеса, 2019. С. 157-160. 8. Петрова І. Соціально-культурна анімація як дозвілля. Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. 2011. № 3. С.71-74. 9. Поліщук Л. О. Анімація в діяльності закладів культури України. Київ : 2023. С. 71-76. 10. Прес-реліз – Дослідження психологічного стану населення в умовах повномасштабної війни. Ін-т соціальної та політичної психології. 13.09.2022. 11. Тарасов Л. В. Соціально-культурна анімація: принципи, завдання, зміст. Вісник психосоціальної і корекційно-реабілітаційної роботи. 2003. № 2. С. 59-66. Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 74 References 1. Aloshyna A., Bychuk O., Aloshyna A. Animatsiia yak vyd rekreatsiinoi diialnosti. Molodizhnyi visnyk. 2016. Vyp. 21. S. 15-18. 2. Briukhovetska L. I. Ukrainska animatsiia: zb. st. Kyiv : Feniks, 2018. 264 s. 3. Herchanivska P. Ye. Kulturolohiia. Terminolohichnyi slovnyk / Nats. akad. kerivnykh kadriv kultury i mystetstv. Kyiv, 2015. 4. Dutchak M. V., Pasichnyk L. V. Aktualizatsiia problemy pidhotovky ta realizatsii prohram sportyvnoi animatsii u mistsiakh masovoho vidpochynku. Visnyk Prykarpat. un-tu. Seriia: Fizychna kultura. 2012. Vyp.16. S. 54-58. 5. Kylymystyi S. M. Animatsiia v turyzmi : navch. posib. Kyiv : Vyd-vo FPU, 2007. 188 s. 6. Lesina T. M. Animatsiia yak innovatsiinyi napriam sotsialno-pedahohichnoi roboty v Polshchi. Sotsialna pedahohika: teoriia i praktyka. 2012. № 2. S.101-106. 7. Marakhovska K. D. Fenomen ukrainskoi animatsii: istorychnyi kontekst. Nauk. zap. Mizhnar. humanit. un-tu. Vyp. 31. Odesa, 2019. S. 157-160. 8. Petrova I. Sotsialno-kulturna animatsiia yak dozvillia. Visnyk Nats. akad. kerivnykh kadriv kultury i mystetstv. 2011. № 3. S.71-74. 9. Polishchuk L. O. Animatsiia v diialnosti zakladiv kultury Ukrainy. Kyiv : 2023. S. 71-76. 10. Pres-reliz – Doslidzhennia psykholohichnoho stanu naselennia v umovakh povnomasshtabnoi viiny. In-t sotsialnoi ta politychnoi psykholohii. 13.09.2022. 11. Tarasov L. V. Sotsialno-kulturna animatsiia: pryntsypy, zavdannia, zmist. Visnyk psykhosotsialnoi i korektsiino-reabilitatsiinoi roboty. 2003. № 2. S. 59-66. UDC 492.149.3 ANIMATION IN THE SYSTEM OF CULTURAL ACTIVITY Taras GOMON – Master’s degree holder in specialty 034 «Cultural Studies», Rivne State Humanitarian University, Rivne The article provides theoretical and practical comprehension of animation as a multifunctional element of the system of cultural activity in contemporary Ukraine. The evolution of the concept of «animation» in tourism, socio-pedagogical, rehabilitation-therapeutic, and artistic contexts is examined, and its key functions (recreational, communicative, developmental, therapeutic, socializing, cultural-identificational, and patriotic-educational) are analyzed, with particular emphasis on its significance during the full-scale war as a tool for psychological stabilization of the population. Based on the synthesis of domestic and foreign experience, the necessity of institutionalizing animation activities through professional training, state standards, and integration into the system of social and cultural services is substantiated. Key words: animation, socio-cultural activity, tourism animation, rehabilitation animation, psychological support, war, cultural institutions, leisure, therapeutic practices. Стаття отримана 5.10. 2025 Стаття прийнята 26.10. 2025 Стаття опублікована 26.12. 2025 УДК 793.33 КОМУНІКАТИВНИЙ ФЕНОМЕН ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА У СУЧАСНИХ СТУДІЯХ СПОРТИВНО-БАЛЬНОГО ТАНЦЮ Єлизавета МЕЛЬНИЧУК – здобувачка освітнього ступеня «Магістр» спеціальності 024 «Хореографія», Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне https://orcid.org/0009-0009-6521-760X doi [email protected] Зроблено спробу розглянути питання спортивного-бального танцю як комунікативного феномена хореографічного мистецтва сучасності. Розглянуто існування візуально-виражальних засобів танцюристів, які дозволяють визначати танцювальний спорт як витвір мистецтва з певною естетичною цінністю та виразністю. Вагомим є висвітлення значення сучасних спортивно-бальних танців та процесу роботи з розвитку емоційної сфери танцюристів, їх особистісних та психологічних якостей. Визначено способи взаємодії танцюристів між собою та глядачами під час виконання спортивно-бального танцю, а також приділено увагу питанню комунікативної толерантності, яка залежить від сумісності чи несумісності однойменних якостей партнерів. Ключові слова: студія спортивно-бального танцю, емоційний розвиток танцюристів, міміка, жести, способи взаємодії танцюристів. Постановка проблеми. Сьогодні завдяки своїй універсальності танець є одним із життєвих проявів © Мельничук Є., 2023 Стаття поширюється на умовах ліцензії CC BY 4.0