РІВНОЦІННІСТЬ АДВОКАЦІЇ УКРАЇНСТВА НА ВНУТРІШНІЙ ТА ЗОВНІШНІЙ АУДИТОРІЯХ : НА ПРИКЛАДАХ ВИСТАВОК ДЕРЖАВНОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО МУЗЕЮ

Актуальні пи тання культуро логії. Випуск 24/2025 133 Розділ ІV. РЕЦЕНЗІЇ, ОГЛЯДИ, ПОВІДОМЛЕННЯ УДК 327.8 (477) РІВНОЦІННІСТЬ АДВОКАЦІЇ УКРАЇНСТВА НА ВНУТРІШНІЙ ТА ЗОВНІШНІЙ АУДИТОРІЯХ : НА ПРИКЛАДАХ ВИСТАВОК ДЕРЖАВНОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО МУЗЕЮ Ольга ЗАЙЧЕНКО – MSc маркетингового менеджменту, завідувачка відд ілу науково-освітньої р оботи Державного політехнічного музею ім. Б. Патона при НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського», м. Київ https://orcid.org/0000-0003-3662-466X [email protected] Стаття продовжує ряд публікаці й авторки, присвячених адвокації українства, тобто захисту права українства на власне буття, збереження власної ідентичності, визнання її самобутності, самоцінності та вагомості в цивілізаційному процесі розвитку людства. Фокус уваги зосереджено на міжкультур ній комунікації, за зразок якої взято виставкову діяльність Державного політехнічного музею ім. Б. Патона як прикладі адвокації українства серед самих українців. В осно ві такого ракурсу лежить розуміння того , що подібна виставкова діяльність має бути складовою деко лонізації і декомунізації – в частині досягнення соціальної та національної згуртованості, тобто вивільнення суспільної свідомості від протиставлення за економічними чи регіональними ознаками, а також рештків комплексу меншовартості. Ключові слова: суб’єктність України, ментофакт и, глобалізація, деколонізація, декомунізація, бренд нації, культурна дипломатія, адвокація ін тересів українс тва, кроскультурна взаємодія. Постановка проблеми. Питання адвокації певної нації, її самобутньої ідентичності є актуальним і в мирну добу глобалізації, а в обставинах воєнних дій ця актуальність зростає в геометричній прогресії, бо від цього залежить успіх залучення союзників та дипломатичний виграш, який і зупиняє війни. Наразі важливо наголосити на потенціалі виставкової діяльності музеїв у цьому руслі, вийти за межі розуміння, що виставки є «основною формою популяризації », і не лише колекції (як можна подумати, якщо зосереджуватися суто на артефактах), а й певної системи цінностей, певного сенсовного поля (якщо активно задіювати ментофакти, абстрактні дані, незалежно від їхнього фізичного носія [14; 326]). Власне, саме шляхом виставкової діяльності музей здійснює свій соціокультурний вплив, свою «соціальну місію» [1; 18]. Усвідомлення важливості опрацювання ментофактів водночас з артефактами (і натураліями – якщо такі є в колекції музею) призводить до розуміння необхідності розглядати вибір тем, підбір учасників, копірайтинг назв та текстів експлікацій виставок під кутом адвокації українства, коли прагнемо задіяти потенціал музеїв в такій площині. Функцію адвокації українства для зовнішньої аудиторії виконують закордонні виставки з колекцій українських музеїв [9] і найуспішнішою серед них можемо назвати «В ЕПІЦЕНТРІ БУРІ: УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРНІЗМ, 1900-1930» Національного художнього музею України, яка тріумфально подорожувала протягом 2022–2024 років між музеями Мадриду, Кельна, Брюсселя, Відня та Лондона, представляючи яскраву та драматичну історію модернізму в Україні, викликавши резонанс серед арт-критиків таких видань як The Times, The Guardian, The Art Newspaper [2]. І копірайтинг назви цієї виставки є зразком адвокації українства – метафора бурі для опису часу, в який довелося працювати майстрам, твори яких експоновано, і чітка ідентифікація «український модернізм» (не «півдня росії» чи ще якийсь інший ворожий конструкт). Для внутрішньої аудиторії мають діяти настільки ж яскраві виставкові проєкти – і ті ж самі, які бачили інші народи перед тим (21 лютого – 6 квітня 2025 р. згадана виставка експонувалася в Києві), і підготовлені саме на внутрішню аудиторію – такі, які б відображали як кроскультурні явища, так і загальнолюдські порухи, інтегрованість та співвимірність українських культурних феноменів з аналогами в культурах інших народів. Власне, саме в такий спосіб позбавляємося рештків комплексу меншовартості – усвідомлюючи співвимірність та синхронність певних процесів і явищ. Огляд останніх публікацій. Аргументом на користь адвокації українства саме на внутрішню аудиторію може бути розуміння того, що «Цивілізаційним суб’єктом історії та сучасності можна назвати країну, поступ якої зумовлюється переважно внутрішніми, а не зовнішніми причинами» [15; 13]. При цьому суб’єктність країни як таку пропоновано розуміти як «стан розвитку країни, коли вона сама творить свою цивілізаційну долю, обирає ідентичність і партнерів» [15; 14]. © Зайченко О., 2025 Стаття поширюється на умовах ліцензії CC BY 4.0 Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 134 Із темою адвокації українства на внутрішню аудиторію перегукуються роздуми стосовно усвідомлення потреби завершення процесів творення політично нації, національної ідентичності, «нової самобутності на основі не лише традицій, а й актуальної культурної свідомості, зорієнтованої на світовий культурний досвід» [8; 37], а покладати на музеї роль активних учасників здійснення такої адвокації спонукає сприйняття музею як «найважливішого центру освіти й моралі, культурного й духовного розвитку особистості» [14, 324]. У процесі захисту права українства на власне буття та збереження власної ідентичності, визнання її самобутності, самоцінності та вагомості в цивілізаційному процесі розвитку людства – чим і є адвокація нації на зовнішню та внутрішню аудиторію – також постають перестороги стосовно стрімкого «поширення в сучасному світі ідеології права сили, відвертого свавілля у міжнародних відносинах і кризу демократії, формування у західних країнах світогляду державного егоїзму, порушили світовий порядок стабільності та рівноваги, призвели до знецінення принципів гуманізму й перетворення глобалізованого світу на дуальну, антагоністичну форму, у якій тоталітаризм жорстко протистоїть ідеалу людиноцентризму, рівності і свободи, природним правам людини, націй і народів на самовизначення і вільний розвиток» [12]. Тому колеги наголошують на важливості визнання «самості людини», «зойку особи до Бога з глибин людської душі» [8; 39] у сучасному культурному та цивілізаційному процесах. Питання участі музейників в адвокації українства авторка активно висвітлює з 2024 року, пропонуючи наголоси для роботи як із зовнішньою аудиторією [6; 7], так і внутріш ньою [5]. Окремої уваги заслуговує адвокація українства в інформаційному полі колективного «Сходу» і «Півдня», бо саме там поки що заходить підтримк у країна-терорист [10]. Із 2003 р. задля «поглиблення взаєморозуміння між Україною та Японією, взаємозбагачення наших культур та розвиток співробітництва між країнами» запрацював Українсько-Японський центр (УЯЦ), а 2020 р. в українській дипломатії позначено опрацюванням Азійської стратегії, пожвавленням діалогу з Китайською народною республікою, Республікою Індією, Республікою Кореєю, Республікою Індонезією, Японською державою, з країнами Близького Сходу [4]. І послідовність підтримки України з боку Японії [16] переконують у необхідності продовження здійснюваних зусиль. У напрямку налагодження діалогу з «колективним Півднем» Україна активізувала дипломатичні зусилля лише після повномасштабного вторгнення рф на свою територію – і «оновлення підходу до розбудови відносин із державами Африки було визначене як одне з ключових завдань у сфері зовнішньополітичної діяльності» [3]. З кола вітчизняних музеїв розпочали цей напрям діяльності в Національному музеї мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків [13]. Мета статті – розглянути потенціал Держ авного політехнічного музею ім. Б. Патона, залучивши власний досвід кураторки проєктів у напрямі культурної дипломатії та адвоації українства шляхом виставкової діяльності. Виклад основного матеріалу. За час роботи в Державному політехнічному музеї ім. Б. Патона (з 1.08.2024 р.) авторкою в ролі кураторки здійснено наступні виставкові проєкти з метою ад вокації українства: 1) виставки та їх паралельна програма в рамках фестивалів «Японська осінь 2024» та «Японська осінь 2025», організований УЯЦ – «П’ять чаш. П’ять стихій» (вересень-листопад 2024), «Крізь шари часопростору» (вересень-жовтень 2024), «Шляхи. Народи. Митці» (вересень-жовтень 2025); 2) виставки та їх паралельна програма в рамках співпраці з Посольством Угорщини в Україні «Велике починається з малого: від кулькової ручки до марсохода» – «Угорськ і винахідники» (квітень – червень 2025), «Угорські нобелівські лауреати» (квітень – травень 2025), «Казковий світ Като Лукач» (квітень – травень 2025). У культурній дипломатії (напрямом якої є адвокація нації) «моментом істини» є, на переконання авторки, щира зацікавленість представників однієї нації осягнути та пошанувати культуру та цивілізаційні здобутки іншої. Повага буває лише двосторонньою. Одностороннім буває лише плазування («показне висловлення шани, хоча не поважаєш, а боїшся» [11]). Відповідно «моментами істини» для виставки «П’ять чаш. П’ять стихій» (здійсненої у співкураторстві з Т. Кульковою, операційною директоркою Media Development Foundation) були: 1) вправність український керамістів у створенні чяваней; 2) наявність автентичних артефактів японської матеріальної спадщини в колекціях українських музеїв, що стали партнерами виставки і надали свої предмети (графіку та мечі ХІХ ст., вогнепальну зброю та рахівницю ХVIII ст., японські чявані ХХ ст.), для експонування на ній; 3) розуміння семантики числа «5» в японській культурі (витоками з буддизму і шинто), відображення його в підборі та розміщенні експонатів, а також у текстах експлікацій, відтворенні атмосфери гармонійного взаємодоповнення п’яти «стихій», яким характеризується саме життя, та задоволеності п’яти почуттів задля «просвітлення розуму», характерне для «шляху чаю», «чайного Актуальні пи тання культуро логії. Випуск 24/2025 135 стану», бо відправним пунктом концепції та виконання виставки були саме чявані (чаші для густого чаю – маття) від семи українських керамістів (М. Товстоуса, П. Фраймана, О. Лебедкіної, Д. Білоконя, В. Кожукала, С. Одарченка, І. Григорчука). У перший день фестивалю «Японська осінь 2024» відбувся візит на виставку посла Японії в Україні п. Мацуду Кунінорі, який високо поцінував її концепцію та художнє виконання. Особливу увагу пана посла привернуло застосування одним з учасників виставки техніки Кінцу ґі – і з цього приводу пролунав коментар-віншування Україні теж відновити свою цілісність, як експонована Кінцу ґі – чяван, та стати ще прекраснішою після того. Власне саме в цей «момент істини» відбувалася адвокація українства на зовнішню аудиторію. Ефект адвокації для внутрішньої аудиторії відбувався і завдяки увазі з боку посла і завдяки можливості порівняти рівень майстерності та естетизму чяваней, створених керамістами обох народів. Короткі фотомандрівки цією виставкою можна здійснити на ФБ сторінках Державного політехнічного музею (ДПМ) та Національного музею історії України, а переглянути кураторську екскурсію цією виставкою можна на Інстаграм сторінці ДПМ за 15 вересня 2024 р. Співкураторками виставки «Крізь шари часопростору» були сестри Гаєві, які представили створений ними дизайнерський одяг, авторські прикраси, графічні роботи, що трактували через японський принцип «вабі-сабі» (вбачання краси у природних формах, недосконалості та непостійності). З цими творами в діалог вступали автентичні кімоно та обі, створені в Кіото та надані для експонування на виставці УЯЦ, а також вишиті сорочки, юпка, керсетка, запаска, крайки з колекцій Дитячого садка «Кияночка» та О. Зайченко. Одним із ключових посилів виставки була подібність на рівні суті за відмінності на поверхневому рівні – близькість принципу «вабі сабі» для українського народного мистецтва, а також функційна подібність народного одягу японців та українців (багатошаровість, простота крою, багате оздоблення – розпис/вишивка, довгий пояс для втілення ідеалу краси – пісочного годинника/свічки), інтеграція естетичних традицій та прийомів двох народів в дизайні одягу Каріни Гаєвої, інтеграція японських графічних прийомів та українськи традиційних мотивів в творах Аліни Гаєвої. На цю виставку також у перший день фестивалю «Японська осінь 2024» відбувся візит посла Японії в Україні пане Мацуду Кунінорі. Одним із найясравіших «моментів істини» для авторки статті, як кураторки цієї виставки, стала відповідь волонтерів (мали допомагати під час фестивалю) з кола студентів КПІ на її питання про незнайомі слова в експлікації з концепцією виставки – коли виявилося, що назви елементів японського одягу їм були добре відомі, а українського – викликали подивування. Майбутня технічна еліта України в такий спосіб уперше познайомилася з певною часткою матеріальної спадщини та ідентичності українства, бачила їх в одному просторі, обмірковувала запропонований кут зору – саме так відбувалася адвокація українства в свідомості самих українців. Тему культурологічного проєкту «Шляхи. Народи. Митці» підказав той факт, що саме під час повномасштабного вторгнення рф в Україну українські митці звернулися до традиційних театральних практик Японії – вистава «Зачарований красою диявол» (за творами Юкіо Мішіми, поставленій до його 150-річчя) – та Італії – вистава «Зобеїда». При всій відмінності тематики і сценічних прийомів обидва традиційні театри – Но та Дель арте – виросли з народних розважальних практик, підхоплених національними елітами і піднесеними до професійного рівня. Навіть назви – «арте» і «но» (Ноґаку) – мистецтво, майстерність, професійність акторів як досвідчених знавців своєї справи. Такі різні народи, настільки віддалені географічно – і така подібна «логіка». Ще і синхронізація у часі – для обох професійна стадія починається у ХІV столітті. Ще однією спільною рисою є використання маски, і як фізичного предмету, і як певного рівня абстракції, узагальненого характеру, який дозволяє наголошувати щось надважливе через включення його до різних вистав. Українські народні традиції теж звертаються до маски – у Вертепі та Маланці. Ці міркування сприяли появі наступного «місточка» в концепції проєкту – усвідомленню факту, що і вистава «Вертеп. Необарокова містерія» побачила світ незадовго до повномасштабного вторгнення рф, і прем’єра фільму «Памфір» теж синхронізувалася з ним у часі. Іншими словами, опрацювання містичного мислення, звернення до маски (в її широкому сенсі) заслуговує на переусвідомлення сучасними українцями і після того може бути ретрансльованим на зовнішні аудиторії. У підсумку цих роздумів, у рамках проєкту «Шляхи. Народи. Митці» створено виставку, що знайомила відвідувачів із театральними артефактами – масками з вистави «Зачарований красою диявол» та інтер’єрними варіантами масок Но, створеними (в обох випадках) українським митцем Ю. Карпенком, його ж авторства скульптурами деяких із традиційних персонажів Но, костюмами з вистав «Вертеп. Необарокова містерія», «Зобеїда» та фільму «Памфір», масками маланкарів та вертепними ляльками, зокрема репліками знаменитого Сокиринського вертепу (оригінал – у колекції Музею театрального, музичного, кіномистецтва України), створеними майстринею Інессою Кужом, а також фотографіями з Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 136 вистав «Зачарований красою диявол», «Вертеп. Необарокова містерія», «Зобеїда», «Віяло як запорука кохання» (теж за творами Юкіо Мішіма, але без відтворення стилістики Но) та моментів зі знімального процесу фільму «Памфір». Додатково представляли на виставці «Шлях меча» історичними артефактами XIIІ-XX ст.ст. з приватної колекції Г. Ковальова, «Шлях чаю» чяванами та юномі авторства Ю. Карпенка, а також давали уявлення про ступінь канонізації театру Но та зацікавленості ним з боку західного світу – за посередництва книг (японською, англійською, французькою) з приватної колекції Г. Тюпіна. Особлива увага саме до японської культури як такої та її інтерпретації в сучасній українській культурі зумовлена тим, що проєкт «Шляхи. Народи. Митці» було внесено до програми фестивалю «Японська осінь 2025». Експлікації на виставці «Шляхи. Народи. Митці» розповідали про історію виникнення кожної з традиційних театральних форм – Но, Дель арте, Вертепу, Маланки, про ключових персонажів (маски) у кожній з них, про вистави/фільм та ї х режисерів і художників, про драматургів (Мішіму і Гоцці), а також про «Шлях меча» і про к ожен із понад 100 експонатів (маски, ляльки, скульптури, костюми, книги, фотографії, мечі, чавані, юномі). Досліджували ми і моменти кроскультурних впливів та похибок – зокрема, на прикладі історії творення образу Турандот (чому Пекі н, що в самому імені, чому маски Дель арте в ролях міністрів при принцесі, чому одеська постановка опери зацікавила Японію для гастролей, але потребувала зміни сценографії), а також в «Шляху меча» – на артефактах періоду Шін-Сінто (кін. XVIII – сер. XIX ст.), у західних дослідженнях театру Но. Із метою глибшого розкриття концепції виставки, реалізації її потенціалу з адвокації українства – усвідомлення того, що практики Вертепу і Маланки є настільки ж сенсовно наповненими і естетично вивіреними, як і практики Но та Дель арте – в просторі виставки в ході фестивалю відбулася панельна дискусія істориків мистецтва, театрознавців, художників, режисерів, акторів. Суспільні витоки і розвиток традиційних театралізованих форм Японії, Італії, України обмірковували разом Стефанія Демчук, Наталія Громова, Ірина Мелешкіна, Інесса Кужом, Гліб Тюпін. Театральні практики – Но, Дель арте, Вертеп і Маланка, їх подібність та унікальність обмірковували разом Олександр Мірошниченко, Інесса Кужом, Гліб Тюпін, Олена Поліщук, Олена Кореняк, Аліна Довбуш, Назарій Норчук, Геннадій П'ятов, Данило Зіберт. Про персоналії – на рівні мотивації саме такої творчої діяльності та внесків в ту чи іншу практику – власні та драматургів, які надихнули, міркували разом Богдан Поліщук, Олександр Мірошниченко, Олена Поліщук, Ірина Мелешкіна, Олена Кореняк, Ольга Марфіна. Модераторкою дискусії була кураторка проєкту та авторка цієї статті. Серед найцінніших «моментів істини» в ході панельної дискусії були, на думку авторки статті, коментарі слухачів стосовно того, що не очікували такої подібності сенсів та синхронності в часі культурних процесів таких різних та настільки віддалених географічно народів, а також здивовані, що в центральній та південній Україні (з персональних досвідів учасників дискусії, котрі родом саме з цих регіонів) Вертеп та Маланка настільки ж характерні як для західної України. Самі ж дискусанти зазначили, що підібране коло учасників та запропоновані ракурси обговорення надихнули на нові дослідження. Адвокація українства в ході здійснення проєкту «Велике починається з малого: від кулькової ручки до марсохода» відбувалася в наступний спосіб: 1) ми транслювали необхідність взаємної поваги і зацікавленості до культур та історії сусідніх народів, та починали з демонстрації власної поваги та зацікавленості, транслювали саме таке розуміння відвідувачам виставок в рамках проєкту та слухачам лекції Ноемі Шалі «Казка музею повсякденності»; 2) пропонували брати приклад у подоланні наслідків колоніального минулого – кого з видатних дієвців науки вважати частиною культурної спадщини саме своєї нації, навчитися приймати той факт, що відсутність власної держави заважає усвідомленню та відкритому визнанню своєї національної ідентичності, а навпаки спонукає до її заміщення імперською, але в часи наявності власної держави маємо повне право наполягати на національній ідентичності замість імперської (незалежно від того, наскільки сама персоналія усвідомлювала усі ці аспекти). Висновки. Таким чином виставкова діяльність ДПМ є достатньо переконливим прикладом адвокації українства як самобутньої та цінної складової культурного та цивілізаційного процесів людства, який доводить потребу орієнтувати наративи відповідних культурних проєктів одночасно і на внутрішню, і на зовнішню аудиторії. Ключовими аспектами успіху подібних проєктів є щира повага як до власної спадщини, так і до спадщини інших народів, їх одночасне експонування, вшановування увагою як тих, хто вже є перевіреним другом (як Японія, наприклад), так і тих, хто подає неоднозначні сигнали (як Угорщина чи Італія), пошук подібного за відмінностями, пошук загальнолюдських потреб і порухів в культурному та цивілізаційному процесах, творення і поширення власного наративу. Список використаної літератури 1. Білавич Д. Виставкова робота і музейна комунікація (на прикладі діяльності Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові). [Електронний ресурс]. URL: https:// ena.lpnu.ua:8443/server/api/core/bitstreams/328e0f14-0433-44aa-9dac-ef3f9be63ac9/content Актуальні пи тання культуро логії. Випуск 24/2025 137 2. В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930-х [Електронний ресурс]. URL: https://namu.ua/exhibitions/v-epiczentri-buri-modernizm-v-ukrayini-1900-1930-h/ 3. До Дня Африки. Відносини України з державами Африканського континенту [Електронний ресурс]. URL: https://niss.gov.ua/news/komentari-ekspertiv/do-dnya-afryky-vidnosyny-ukrayiny-z-derzhavamy-afrykanskoho-kontynentu 4. Етапи еволюції зовнішньої політики та дипломатії. [Електронний ресурс]. – URL: https:// vue.gov.ua/%D0%95%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%B8_%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1 %86%D1%96%D1%97_%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%8C%D0%BE% D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D0% B4%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%97 5. Зайченко О. Адвокація українства серед українців – шлях деколоніза ції, розвитку суб’єктності, безпе ки України. Музейна педагогіка в науковій освіті: зб. матеріалів доповідей учасників Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 19 груд. 2024 р. / за наук. ред. С. О. Довгого. Київ: Національн ий центр «Мала академі я наук України», 2025. С. 318-322 . [Електронний ресурс]. URL: https://api.man.gov.ua/api/assets/man/25d484d8-9d26-44c1-be57d2fda9e1843e/zbirnik-2025-web.pdf?version=0 6. Зайченко О. Взаємо зв’язки деколонізації, адвокації та суб’єктності України (на прикладі музейної діяльності). Українознавчі рефлексії сучасних соціокультурних процесів: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 190 річниці відкриття Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка (м. Київ, 24 жовт. 2024 р.). Київ : НДІ українознавства КН У ім. Т. Шевченка, 2024. С.185-187 [Електронний ресурс]. URL: https:// ndiu.knu.ua/images/2024/tezy_24.pdf 7. Зайченко О. Розширення бренда Тарас а Шевченка для адвокації українства. Українознавство, 2024. № 1 (90). С. 18-30 [Електронний ресурс]. URL: http://journal.ndiu.org.ua/article/view/306 471 8. Лінгвософія українських текстів ХХІ сто ліття: кол. монографія [Автори: С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, А. Ю. Ганжа, Т. А. Коць, Г. М. Сюта. Відп. ред. С. Я. Єрмоленко]. Київ : Ін-т української мови НАН України, 2023. 530 с. [Електронний ресурс]. URL: https://iul-nasu.org.ua/wp-content/uploads/2024/10/Lingvosofiya-2023-.pdf 9. Мадрид, Нью-Йор к, Краків: 7 виставок українськ их митців за кордоном. Естет. Газета [Електронний ресурс]. URL: https://www. esthetegazeta.com/post/7-vystavok-ykrayinskyh-mytsiv-zakordonom 10. Павлишин О. Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки. Куншт [Електронний ресурс]. URL: https://www.kunsht.com.ua/articles/iak-rosiia-zavoyovuvala-vplyv-u-krayinakh-afryky 11. Повага VS Плазування. 20.02. 2017. VERSUS. Variation Scenario. [ Електронний ресурс]. URL: https://oversus.com.ua/post-releases/povaga-vs-plazuvannya-20-02-2017. 12. Парута О. В. Aмбівалентність сучасної цивілізації і правова соціалізація: теоретико-правовий аспект. Наук. вісник Ужгород. нац. ун-ту, 2024. Серія ПРАВО. Вип. 86: ч. 1 [Електронний ресурс]. URL: http s://visnykjuris-uzhnu.com/wp-content/uploads/2025/01/19.pdf 13. Ритуальна мас ка з Ліберії, весільний стілець із Кенії та хрест з Ефіопії: у Києві розпочала роботу виставка «Африка: директ» [Електронний ресурс]. URL: https://interfax.com.ua/news/general/1111454.html 14. Сошніков А. О. Культурологічні аспекти розкриття поняття «музейний предмет» як механізму артефікації культурної пам’яті. Питання культурології, 2022. (40). С. 321-331. doi: doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269390. 15. Україна як цивілізаційний суб’єкт історії та сучасності: націона льна до повідь / ред. кол. С. І. Пирожков, В. А.Смолій, Г.В. Боряк, Я.В. Верменич, С.С. Дембіцький, О. М. Майборода, С.В.Стоєцький, Н.В. Хамітов, Л. Д. Якубова, О.В. Ясь / Ін-т істо рії Україн и НАН України. Київ : Ніка -Центр, 2020 [Електронний ресурс]. URL: https:// files.nas.gov.ua/PublicMessages/Documents/0/2021/04/210428200554623-8252.pdf 16. Українсько-японські відносини [Електронний ресурс]. URL: https:// japan.mfa.gov.ua/ukrayinayaponiya/ukrayinsko-yaponski-vidnosini References 1. Bilavich D. Vystavkova robota y museyna komunikaciia (na prykladi diial’nosti Muzychno-memorial’nogo museiu Solomii Krushel’nyc’koi u L’wowi). [Electronic resource]. – URL: ena.lpnu.ua:8443/server/api/core/ bitstreams/328e0f14-0433-44aa-9dac-ef3f9be63ac9/content 2. V epicentri buri. Modernizm v Ukraini 1900-1930-h. [Electronic resource]. URL: https://namu.ua/exhibitions/vepiczentri-buri-modernizm-v-ukrayini-1900-1930-h/ 3. Do Dnia Afryky. Vidnosyny Ukrainy z derzhavamy Afrykans’kogo kontynentu. [Electronic resource]. URL: niss.gov.ua/news/komentari-ekspertiv/do-dnya-afryky-vidnosyny-ukrayiny-z-derzhavamy-afrykanskoho-kontynentu 4. Etapy evoliucii zovnishn’oi polityky ta dyplomatii. [Electronic resource]. – URL: https:// vue.gov.ua/%D0%95%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%B8_%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1 %86%D1%96%D1%97_%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%8C%D0%BE% D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D0% B4%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%97 5. Zaichenko Olha. Advokacia ukrainstva sered ukrainciv – shliah dekolonizacii, rozvytku subiektnosti, bezpeky Ukrainy. Muzeyna pedagogika v naukoviy osviti: zbirnyk materialiv dopovidey uchasnykiv Mizhnarodnoi naukovopraktychnoi konferencii, m. Kyiv, 19 grudia 2024 r. / za nauk. red. S. О. Dovgogo. – Kyiv : Nacionalnyy zentr «Mala academia nauk Ukrainy», 2025.S. 318-322. [Electronic resource] URL: https://api.man.gov.ua/api/assets/man/25d484d8-9d26-44c1-be57-d2fda9e1843e/zbirnik-2025-web.pdf?version=0 Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету 138 6. Zaichenko O. Vzaiemozv’iazky dekolonisazii, advokacii ta sub’iektnosti Ukrainy (na prykladi muzeynoiy diial’nosti). Ukrainoznavchi refleksii suchasnykh sociokulturnykh procesiv: Materialy Mizhnarodnoi naukovopraktychnoi konferencii, prysviachenoi 190 richnyci vidkryttia Kyivs’kogo nacional’nogo universytetu imeni Tarasa Shevchenka (m. Kyiv, 24 zhovtnia 2024 r.). Kyiv: NDI ukrainoznavstva KNU imeni Tarasa Shevchenka, 2024. S.185187. [Electronic resource]. URL: https://ndiu.knu.ua/images/2024/tezy_24.pdf 7. Zaichenko Olha. Rozshyrennia brenda Tarasa Shevchenka dlia advokacii ukrainstva. Ukrainoznavstvo № 1 (90) (2024). S. 18-30 [Electronic resource]. URL: http://journal.ndiu.org.ua/article/view/306471 8. Lingvosophiia ukrains’kyh tekstiv ХХІ stolittia: kolektyvna monographiia. [Avtory: S. Ia. Iermolenko, S. P. Bybyk, A. Iu. Ganja, Т. А. Koc’, G. M. Siuta. Vidp. red. S. Ia. Iermolenko]. Kyiv : Instytut ukrains’koi movy NAN Ukrainy, 2023. 530 s. [Electronic resource]. URL: iul-nasu.org.ua/wp-content/uploads/2024/10/Lingvosofiya-2023-.pdf 9. Madryd N’iu-Iorkю Krakiv : 7 vystavok ukrains’kyh mytciv zakordonom. Estet. Gazeta [Electronic resource]. URL: https://www.esthetegazeta.com/post/7-vystavok-ykrayinskyh-mytsiv-zakordonom 10. Pavlyshyn O. Iak Rosiia zavoiuvala vplyv u krainah Afryky. Kunsht. [Electronic resource]. URL: https://www.kunsht.com.ua/articles/iak-rosiia-zavoyovuvala-vplyv-u-krayinakh-afryky 11. Povaga VS Plazuvannia. 20.02.2017. VERSUS. Variation Scenario. [Electronic resource]. URL: https://oversus.com.ua/post-releases/povaga-vs-plazuvannya-20-02-2017/ 12. Paruta О. V. Ambivalentnist’ suchasnoi сучасної цив ілізації і правова соціалізація: теоретико-правовий аспект. Наук. вісни к Ужго ро дського Національного Університет у, 2024. Серія ПРАВО. Випуск 86: частина 1. [Електронний ресурс]. – URL: https://visnyk-juris-uzhnu.com/wp-content/uploads/2025/01/19.pdf 13. Rytual’na maska z Liberii, vesil’ny stilec’ z Kenii ta khrest z Ephiopii: u Kyievi rozpochala robotu vystavka "Аfryka: dyrekt". [Electronic resource]. – URL: https://interfax.com.ua/news/general/1111454.html 14. Soshnikov, А.О. (2 022). Kulturologichni aspekty rozkryttia poniattia «muzeiny predmet» iak mekhanizmu artefikacii kul’turnoi pam’jati. Pytannia kul’turologii, (40), 321-331. doi: doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269390. 15. Ukraina iak cyvilizaciyny sub’iekt istorii ta suchasnosti: nacional’na dopovid’ / red. kol. S. І. Pyrozhkov, V. А. Smoliy, G. V. Boriak, Ia. V. Vermenych, S. S. Dembic’ky, О. M. Mayborod a, S. V. Stoiec’ky, N. V. Khamitov, L. D. Iakubova, О. М. Ias’. Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. Kuiv: Nika-Centr, 2020. [Electronic resource]. – URL: https://files.nas.gov.ua/PublicMessages/Documents/0/2021/04/210428200554623-8252.pdf 16. Ukrains’ko-iaponski vidnosyny [Electronic resource]. – URL: https://japan.mfa.gov.ua/ukrayinayaponiya/ukrayinsko-yaponski-vidnosini UDC 327.8 (477) AUDIENCES ON THE EXAMPLES OF SPM EXHIBITIONS Olha ZAICHENKO – Master of Science in Marketing Management, Head of the Department of Scientific and Educational Work, B. Paton State Polytechnic Museum by I. Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute, Kyiv With this article, the author continues her series of publications devoted to the advocacy of Ukrainianness, that is, the protection of the right of Ukrainians to their own existence, to the preservation of their own identity, to the recognition of their originality, self-worth and significance in the civilizational process of the development of humanity. If in previous publications the discussion was about the need and means of branding outstanding personalities of culture, education, science, technology, about the participation of museums in actionism to emphasize certain values, and/or certain «bottlenecks», about the need for change, then in this article the author focuses on intercultural communication through the exhibition activities of the B. Paton State Polytechnic Museum as an example of the advocacy of Ukrainianness among Ukrainians themselves. The author means that such exhibition activities should be part of decolonization and decommunization – from the point of view of achieving social and national cohesion, that is, the liberation of public consciousness from contradistinction on economic or regional bases, as well as the remnants of the inferiority complex. The aim of this article is to share the achievements of the B. Paton State Polytechnic Museum (and own experience of author as a culture projects curator) in the direction of cultural diplomacy and advocacy of Ukrainianness through exhibition activities. Research methodology. Sixteen publications of different authors on the subject (scientific journal and newspaper articles, authorities’ situation reviews, informal surveys publication) have been reviewed and compared to feedback from exhibitions (with their additional program) visitors. Results. The exhibition activities of the B. Paton State Polytechnic Museum are a sufficiently convincing example of the advocacy of Ukrainianness as an original and valuable component of the cultural and civilizational processes of humanity, and proves that the cultural projects narratives simultaneously oriented to both internal and external audiences is an actual task for Ukrainian culture actors. Novelty. An emphasis on honoring with attention though cultural (exhibitional and discussion first of all) projects both those who are already a proven friend (like Japan, for example) and those who send mixed signals (like Hungary or Italy). The practical significance. The key aspects of the advocacy projects success formulated in the conclusions of the article could be easily apply in the activities of any museum in Ukraine, because they only require a certain point of view and do not require extra financial expenditure. Актуальні пи тання культуро логії. Випуск 24/2025 139 Key words. Geopolitical worth of Ukraine, mentofacts, globalization, cultural diplomacy, decolonization, decommunization, advocacy of Ukraine's interests; brand of the nation, cross-cultural interaction, synchrony of cultural processes of different peoples. Стаття отримана 16.10. 2025 Стаття прийня та 6.11. 2025 Опублікована 26.12. 2025 УДК 316.334.56:008:351.853(477) КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНИ У ВОЄННИЙ ПЕРІОД Роман ОБРУСНІК - здобувач освітнього ступе ня «Магістр» спеціальності 028 «Менеджмент соціокультурної діяльності», Рівненський державний гуманітарний університет м. Рівне https://orcid.org/0009-0003-2467-0228 doi [email protected] Розглядаються теоретичні підходи до культурно-дозвіллєвої діяльності територіальних громад в умовах кризи через призму концепцій соціальної згуртованості та резильєнтності. Автор аналізує три основні теоретичні напрями: функціоналістський (культура як інструмент соціальної інтеграції), інституційний (культура як публічна послуга) та резильєнтний (культура як механізм відновлення громад). Запропоновано концептуальну модель, що поєднує інституційні можливості органів місцевого самоврядування, механізми надання культурних послуг та їхні суспільні функції в кризових умовах. Особлива увага приділяється децентралізації культурної політики в Україні та її впливу на спроможність громад підтримувати культурне життя під час надзвичайних ситуацій. Стаття має теоретико-методологічний характер і призначена для розробки практичних інструментів оцінки культурних програм громад у воєнний період. Ключові слова: куль турна політика, соціальна згуртованість, р езильєнтність, децентралізац ія, територіальні гр омади, публ ічні послуги, кризов ий менеджмент. Актуальність проблеми. Культурно-дозвіллєва діяльність територіальних громад набуває особливого значення в умовах воєнного стану, коли традиційні механізми соціальної взаємодії порушені, а потреба у згуртованості та психологічній підтримці зростає. Повномасштабна війна в Україні актуалізувала питання про роль культури як сфери художньої творчості та механізму суспільної резильєнтності (здатності громад витримувати шокові події та відновлюватися після них). У межах реформи децентралізації органи місцевого самоврядування отримали значні повноваження у сфері культури. Територіальні громади отримали фінансові ресурси та відповідальність за забезпечення культурних послуг населенню. Проте воєнний стан створив додаткові виклики (необхідність адаптації культурних програм до безпекових обмежень, робота з новими аудиторіями, потреба у збереженні культурної спадщини в умовах руйнувань). Існуючі наукові праці розглядають культурну політику переважно в мирних умовах або як питання збереження спадщини. Водночас бракує концептуальних моделей, які б дозволили аналізувати культурно-дозвіллєву діяльність громад саме в кризовому контексті як систему, що одночасно виконує функції соціальної інтеграції, психологічної підтримки та збереження ідентичності. Огляд останніх публікацій. Окреслена проблема має незначну кількість публікацій стосовно виявлення сутності культурно-дозвіллєвої діяльності, зважаючи на існування у суспільній свідомості стереотипу про те, що вона є атребутом радянської політичнї системи. У той же час саме вона й забезпечує релаксацію населенню, урізноманітнює його вільний час та впливає на культурний сегмент. У цьому плані слід звернути увагу низку наукових розвідок, присвяченій саме цій темі. До її авторів можна віднести С. Виткалова, І. Петрову, Т. Філіну [6], О. Шмаюн [7] та ін., у розвідках яких розглядаються різноманітні питання організації культурного простору, зокрема й його дозвіллєвого сегмента. Однак регіональний аспект цієї діяльності розглянутий недостатньо. Мета статті полягає у тому, щоб розробити теоретичну модель культурно-дозвіллєвої діяльності територіальних громад, яка враховує специфіку кризових умов і поєднує інституційні, функціональні та ресурсні аспекти муніципального управління культурою. Виклад основного матеріалу. Культурна політика визначається як сукупність принципів і норм управління культурною сферою [6]. Реформа децентралізації в Україні з 2014 року передала фінансові ресурси і повноваження від центральних органів до місцевого самоврядування, збільшивши роль локальної культури, але водночас створила виклик щодо інституційної спроможності багатьох громад. У кризових © Обруснік Р., 2023 Стаття поширюється на умовах ліцензії CC BY 4.0